«Хто ти такий?» та інші запитання нової книги Артема Чеха

Самий кінець 1980-х. Ліда приводить додому Фелікса, недавно комісованого після контузії в Афганістані. Ліда живе з донькою Ольгою (їй під тридцять), яка щойно вступила на російську філологію, і з онуком — п’ятирічним Тимофієм. Батько Тимофія розпочав бізнес — відкрив магазин автозапчастин, його дома ніколи немає. У Фелікса є родина — дружина і донька, але він швиденько інтегрується ще й у Лідину родину і руйнує обидві сім’ї за раз. Фелікс — людина складна: дуже розумний, начитаний, походить із дворянської родини, обожнює класичну музику; запійний п’яниця, вкрай агресивний і не здатний себе контролювати, приторговує зброєю, прибомжовує. Дорослішання поруч із таким персонажем, а ще ж коли Фелікс — таки єдина людина, що їй Тимофій небайдужий, таке дорослішання і простим не буде, і наслідки матимемо непрості. Остання зустріч головних героїв «Хто ти такий?» відбудеться в середині 2000-х, Тимофію двадцять: спитий Фелікс працює охоронцем на ринку: « Я на службі » — це остання його репліка в романі. Хто б сумнівався.

Прикметно, остання репліка Тимофія в цій історії — питання: « Ти як? ». Він в цьому всесвіті — той, хто питає. Відповідей у цьому всесвіті ні в кого нема. Досвід здається глибшим тоді, коли описаний не відповідями, а правильними питаннями. Хто ти такий. Цю фразу в п’яних флешбеках кричить співрозмовникам Фелікс, саме так — із крапкою. Питати його нема про що і нема у кого. Хто ти такий? Знак питання постає тоді, коли цю фразу говорить Тимофій.

* тут і надалі в цитатах і кольорових блоках — коментарі Артема Чеха

Це не те питання, яке ставить Фелікс, а те питання, яке ставить Тимофій сам собі. Тут швидше сам Тимофій промовляє, через Фелікса, голосом Фелікса питається: хто ти такий? Хто я такий для тебе? Хто ти такий для мене? Хто ми такі один для одного? І Фелікс взагалі не має ніяких відповідей. Власне, книжка їх теж не має. І в моєму житті їх нема і не було. І я досі не знаю, хто він для мене такий. В одній із перших версій роману було дуже прямолінійне питання Тимофія: хто він для мене? Але я вирішив цього позбутися, щоби залишалася невідомість, та невідомість, котра є і в моєму житті.

Історія, яку розказує Артем Чех, є почасти автобіографічною, але ще глибшою, ніж здається на перший погляд. Підполковника Фелікса Петровича Ігнатьєва читачі Чеха вже зустрічали.

Фелікс є в попередній книжці автора — «Район Д». Районом «Д» зветься глухий спальник в Черкасах, де живуть герої Чеха (і нового роману теж). Цих покалічених щирих людей пов’язує між собою хіба прописка, а вони намагаються утворити щось на зразок родини. Розказують свої історії й розігрують маленькі драми на очах один одного. Чех пише оповідання про сусідів з одного району. Пише про хлопця, який вшивається з того болота. І в цих розповідях то там, то тут виринає голова колишнього «афганця», який влаштовує п’яні скандали і вчить глибокому розумінню життя.

«Район Д» був написаний 2015-го, а виданий лише 2019-го. Між цими датами була ще одна книжка, і там теж є Фелікс.

Літом 2015-го Чеха мобілізували. Він був рік на фронті. Повернувся і видав не-художню «Точку нуль». Ця книжка і досі – найсильніші, либонь, наші літературні есе про досвід цієї війни. Фіналом «Точки Нуль» є історія з назвою «Книжка про війну», де ми і зустрінемо Фелікса. Поруч із розповідачем все його свідоме життя жила людина, яка мала досвід бойових дій — від Чехословаччини до Афганістану, але згадує він його саме зараз і то дуже часто. Тут Фелікса звати Пилипом. Як взірець для юнака Пилип — чи не найгірший із варіантів: «Я завжди тягнувся до нього, ніби до чогось забороненого, як-от брудні компанії з району, легкі наркотики, порно». А от на роль героя майбутнього роману він здається ідеальним: «Справді, це гідний кандидат у протагоністи, чий триб життя сіє сумніви, породжує смуток і має місце для героїзму». Розповідаючи про Пилипа, автобіографічний герой «Точки нуль» відчайдушно боїться стати Пилипом. Тоді з романом про радянського підполковника не склалося. Зараз такий роман є, і шлях до нього не був лагідним.

Артем Чех: «Мені здавалося, що довго я не був готовим — технічно навіть — підступити до цієї історії, не вистачить майстерності, не вистачить досвіду, не вистачить уміння виписати цього героя. В першу чергу я написав цю книжку для себе, це мій такий маст-ду, для того щоби закрити свої певні комплекси, підсумувати етап інших берегів, до яких я постійно апелюю, так, до набоковських, і ширше — письменницька робота з пам’яттю. Була «Точка нуль», яка була написана фактично на манжетах, був «Район Д», написаний ще 2015-го року, була довга пауза, коли я взагалі не міг нічого писати.

А потім настав момент: я знову захотів писати. Я згадав, що хочу писати саме цю історію. Але мав багато роботи, не дотичної до творчості, і міг виділяти невеличкі проміжки часи для писання: два тижні в грудні 2018-го, три тижні жовтня 2019-го і фактично завершення й доведення рукопису влітку 2020-го. Я не розумів цього персонажа до того, як сам зрозумів, що таке війна. Може, не так глибоко і точно я відчував це, як він, ми пережили різні досвіди, але в одній площині. Якщо раніше я міг написати про нього оповідання, то тепер, зазирнувши вглиб досвіду, отримав перспективу написати про нього роман».

«Точка нуль» написана від Я, автобіографічного чистого Я. В фіналі, де згаданий Фелікс, герой боїться ним стати. «Хто ти такий?» написаний від неповного відстороненого ВІН. Феліксом став Тимофій. Та все ще цього боїться. Гріхи батьків падуть на голови дітей? Виявляється, що для того не треба й бути батьком, просто старшим, просто бути поруч. У Тимофія в книжці є біологічний батько, чиї функції на себе почасти бере Фелікс. Ця людина або зайнята спробами заробити гроші, або перебуває у повному відчаї від чергової невдачі й боргів, поки просто не зникне з простору роману. Між батьком і сином-підлітком виникає типова ж насправді суперечка: батько кричить, що він годує сина, малий саркастично поправляє годувальника, що гроші в родину приносить не він. Родина — дати і взяти, симетричний обмін дарами, ба буквально: обмін їжею. В «Хто ти такий?» багато написано про їжу, між іншим. Тимофій майже завжди голодний. Коли йому п’ятнадцять, він іде з родини, переїздить до дівчини, і останнім аргументом є таке: повідомляє мамі (вона уже давно живе в Києві), що більше не може їсти жирні страви бабусі Ліди. Цікаво, що Фелікс — чи не єдина людина в просторі роману, яка не їсть, навіть якщо всі сидять за одним столом. Вийти з обміну, вийти з симетрії дарів? З цим Фелікс уже запізнився, адже Тимофія уже «обдарував».

Якщо зрозуміти всі події, які відбувалися в Тимофієвому житті: мама їде до Києва, він залишається один, тата фактично нема, він його не бачить, з ним залишається бабуся, для якої важливо, щоби він був просто не голодний, і залишається Фелікс, який хоч якось, але потроху впливає на цього підлітка. А вигрібати так складно, коли тобі тринадцять-чотирнадцять років, спробуй вигрібати, ти і в тридцять не можеш нормально вигрібати ці проблеми, тобі треба до когось звернутися і комусь виплакатися в плече, а що ж говорити про підлітка. Я писав і знову відчував це все, і мені не йшлося тут про гумор, про щось веселе, мені хотілось просто плакати весь час.

Три маленькі деталі про Фелікса.

Доннерветтер — улюблена лайка Фелікса. Помірковане, як для нього, «Побий тебе грім». Фелікс не служив в Німеччині, і попри переконання маленького Тимофія, з фріцами не воював. Його гарячі точки — Чехословаччина, Нікарагуа і Афганістан. Звідки ж це слівце? Так лаялися в радянських кіно фашисти й німецькі інтервенти. Фелікс походить із військової династії, він є сином радянського офіцера, нквсника, еліта з еліт. У військовому містечку такі самі радянські елітарні діти утворили банду, взяли собі прізвиська, влаштовували бійки, крали зброю, розстрілювали кривдників. Вони звалися іменами нацистської верхівки, есесівцями. «Фелікс був Кальтенбруннером. Через високий зріст і батька-кагебіста».

З Лідою Фелікс знайомиться на макаронній фабриці, де працює вантажником, а Ліда — на конвеєрі. Їй щойно відрізало пресом пів пальця і перемололо на криваве борошно, Фелікс допомагає зупинити кров. Сам він люто боїться крові, між іншим. Коли він заспокійливо посміхається жінці, то вона бачить: йому бракує передніх зубів. Сама Ліда теж не має кількох зубів, кутніх переважно, бо вік же уже такий. Вона трішки старша за Фелікса. Але тому ж ледь за сорок, він статний, доглянутий (на момент знайомства). Та й передні зуби від старості не випадають, їх вибивають у бійках.

Фелікс любить класичну музику, особливо полонези. Їх спеціально для нього підбирає на піаніно Тимофій. Скажіть: «Полонез». Відгукнеться: «Огінського». Повстання Костюшка щойно придушили, повсталих поляків приструнчили, час вертатися — зламаними і переможеними, та якось із цим всім жити. Фелікс неспроста любить цей твір.

Ці три деталі між собою пов’язані однією з головних ідей «Хто ти такий?». Ідеться про тяглість травматичного досвіду, вужче: про те, що кожна наступна війна, успадковує і розвиває досвід попередньої, ширше: про ескалацію насилля, якого не уникнути. Досвід українців, які поверталися додому після «інтернаціональних боргів» СРСР, сучукрліт майже не осмислив. Хіба є у нас «Дорога на Асмару» Сергія Сингаївського. В цьому контексті книжка про «афганця», написаного зі спогадів маленького зачарованого диваком хлопчика і емоційно нестабільного підлітка, знайшла ідеальне поєднання героя, історії й того, хто її розкаже.

Артем Чех: «Я думав: а нема нічого про це, тобто, можна сказати, що це одна з перших спроб про це написати і фактично у мене розв’язані руки. Я вільний робити що завгодно. Я розказував історію через досвід Тимофія, а його пам’ять і його спомини є такими. Війни різні, але люди повертаються однаково травмованими. Майже нічого не змінилося від того, що є багато інституцій, волонтерських організацій, що завгодно, щоби працювати з ветеранами. Але насправді це дуже мізерний відсоток. П’ятсот тисяч ветеранів, неможливо визначити, яку війну вони пройшли, чи то був жорсткий піздорез з кишками, чи була нудна служба, де вони тягнули свою лямку. Вони всі повернулися з певною травмою. Травми не лікуються. І вони вилізуть боком нашому суспільству, в першу чергу — родинам, дітям.
Є альтернативна кінцівка роману, яка не була написана, але за задумом була схожа на фінал кіна. Фактично дитина, яка зневажала військових і все військове, досвід Фелікса і цю всю його війну — мокру, з соплями, сльозами, отримала в свої тридцять щось подібне. На такий фінал мені просто не вистачило сил. Мені не вистачило сил подати персонажа, якому буде тридцять років. Кіно і книжка абсолютно різні, вони ідуть паралельно, так, спільні герої, спільні характери, схожі сюжети, але наратив різний. Ясно що будуть порівнювати книжку й кіно — і я порівнюю, хоча чудово розумію, що вони різні — але не варто».

Книгою року ВВС-2021 стала книга Артема Чеха “Хто ти такий?”

Церемонію нагородження можна було наживо дивитися на сторінці BBC News Україна у Facebook та на каналі YouTube. Трансляція велася з Мистецького Арсеналу компанією Ukr.Stream – GSS.

Книгою року BBC – 2021 став роман “Хто ти такий?” Артема Чеха, видавництво Меридіан Черновіц.

Переможець у кожній номінації отримає винагороду 1000 фунтів стерлінгів у гривневому еквіваленті.

Премію у номінації Книга року ВВС – Есеїстика – 2021 здобула збірка есеїв Андрія Содомори “Про що писати…”, видавництво Апріорі.

У номінації Дитяча книга року BBC – 2021 перемогла книга Петра Яценка “Союз Радянських речей”, видавництво Портал.

Читач року

Перемогу у конкурсі читацьких рецензій “Читач року – 2021“ здобула Людмила Даниленко за рецензію на збірку оповідань Сергія Осоки “Три лини для Марії”, який увійшов до короткого списку Книги року BBC – 2021.

У подарунок Людмила отримала електронну книжку Kindle.

Редакторка BBC News Україна та член журі Марта Шокало сказала: “Цьогорічних переможців об’єднує те, що всі вони звертаються до минулого, аби краще зрозуміти теперішнє і пояснити, чому ми є тими, ким ми є. Артем Чех, який назвою своєї книжки обрав одвічне і головне питання “Хто ти такий?”, літературно сильно та по-людськи щиро спробував на нього відповісти для себе і для кожного з нас. Книга Андрія Содомори нагадує нам теж про найважливіше – цінність нинішнього моменту життя, який автор майстерно матеріалізує у слова”.

Радниця ЄБРР з питань культури та член журі премії Світлана Пиркало додала: “Минуле надихає і переможця категорії Дитяча книга року, захопливий екскурс Петра Яценка в радянське минуле, таке недавнє і водночас віддалене вже не одним поколінням. Нинішні діти дізнаються не лише про індоктринацію та дефіцит продуктів, але й про старі іграшки, школу та те, як спілкуватися з друзями без смартфона”.

Журі конкурсу

• Віра Агеєва, професор, Національний університет “Києво-Могилянська академія”
• Віталій Чепинога, блогер
• Вадим Карп’як, телеведучий
• Світлана Пиркало, радниця з питань культури ЄБРР
• Марта Шокало, головна редакторка ВВС News Україна.

Українські
письменники
на війні

Проєкт «Culture Fights Back» розповідає про митців та представників громадського суспільства, які долучилися до лав Збройних Сил України.

Дізнавайтесь історії українських письменників та поетів, які продовжують говорити про реалії війни, видавати книги і навіть поезію, кожного дня ризикуючи своїм життям.

Артем Чех

Артем Чех (справжнє ім’я: Артем Чередник) – український письменник, який від початку повномасштабної війни росії проти України повернувся до лав ЗСУ захищати Україну.

Артем є автором понад 15 рома нів (“Район Д” про рідне місто Черкаси), автобіографії, документальної прози і нон-фікшн . Книги письменника були перекладені німецькою, англійською, польською та чеською мовами. У 2007 році Артем став переможцем всеукраїнського конкурсу “Міський молодіжний роман” із книжкою “Цього ви не знайдете в Яндексі”. Артем був головним редактором проєктів “94 дні. Євромайдан очима ТСН” та “Війна очима ТСН”. У 2021 році, письменник отримав премію “Книга року BBC” за роман “Хто ти такий?”. Про свій військовий досвід на передовій Артем ділиться у книжці “Точка нуль”, за яку письменник отримав національні та міжнародні премії, зокрема польської Нагороди ім. Ришарда Капустинського за літературний репортаж у 2019 році.

Зараз Артем проходить службу на п івнічному кордоні України. Головне завдання його підрозділу – це захист Київської області. Навіть під час служби письменник продовжує літературну діяльність, зокрема занотовує свої думки про війну в окремі історії під назвою “Записки інтроверта”. У листопаді 2022 виступив на Мюнхенському літературному фестивалі у спеціальній українській програмі під кураторством української письменниці Тані Малярчук.