Після об'єднання Литви з Польщею за Люблінською унією 1569 українське селянство було повністю закріпачено артикулом короля Генріха Валуа 1573 р. і Литовським Статутом 1588 р. Першим відомим документом, що започаткував закріпачення селян в Україні, вважають ухвалу шляхти Галичини 1435 року.
160 років тому, 3 березня (19 лютого за старим стилем) 1861 року російський імператор Олександр ІІ підписав указ про скасування кріпацтва та низку законів, які регламентували цей процес.
Україна кріпацтва не знала аж до 1783 року, коли його запровадила своїм указом Катерина ІІ. Насправді це була дочка збіднілого прусського герцога — Софія Фредеріка Ангальт-Цербтська, яку імператриця Єлизавета Петрівна (дочка Петра І) запросила в Росію і 1744 року одружила зі своїм сином Петром Федоровичем.
Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були безземельними, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів — від 1 до 3 десятин на душу.
Тож панщина була працею і на утримання феодальної державної системи. Кріпацтво — це закріплення селян з землею до панського маєтку з позбавленням свободи володіти своїм маєтком і навіть своїм тілом. Наприклад, кріпак без дозволу землевласника ані не мав права одружитися.
1. Продаж через “довготривалу оренду землі” Формально, оренда є лише передачею права обробітку сільгоспземлі на певний період. Але чинний закон «Про оренду землі» говорить, що власник паю та орендар можуть самостійно …