«Ми нарешті стали українцями»: як у місті, де працював більшовик Артем, сприймають війну

Бахмут. До лінії розмежування – 30 кілометрів. Це одне з найбільших прифронтових міст на підконтрольній Україні частині Донбасу. Під час початку російської агресії 2014 року Бахмут, колишній Артемівськ, 4 місяці провів в окупації угруповання «ДНР».

У 2015-му місту повернули його історичну назву. Раніше воно називалося на честь більшовика Федора «Артема» Сергєєва, засновника так званої «Донецько-Криворізької республіки» і кумира донецьких сепаратистів.

Цієї осені Бахмуту виповнилося 447 років.​ Місто, з якого починався Донбас – яке воно сьогодні? Як пережило період окупації? І наскільки відчуває Бахмут себе Україною?​

Журналісти проекту Радіо Свобода «Радіо Донбасс.Реаліі» приїхали в Бахмут, щоб особисто спитати про це у місцевих жителів. Це вже одинадцята відкрита студія ​спецпроекту виїзних ефірів з міст Донбасу. У розмові взяли участь небайдужі до майбутнього свого міста бахмутяни.

​– 91 рік місто було Артемівськом – у 2015-му йому повернули історичну назву. Як тут сприйняли це?

Вадим Ардіян, журналіст: Вперше місто намагалися перейменувати в 1991 році. Тоді на референдумі це підтримали лише 25 % жителів. Міська влада до цього поставилася не дуже добре. Деякі люди похилого віку кажуть: «Ми народилися при Артемівську – ми хочемо померти тут». Казали, що потрібно буде міняти всі документи, значить, це зайві гроші.

Але цікаво, що в тому ж 91-му році місто-супутник Бахмута Карло-Лібкнехтовськ перейменували у Соледар абсолютно безболісно.

Андрій Кузнєцов, вчитель: Зараз «Артемівськ» кажуть ті, хто проросійськи налаштований. Бахмут – маркер проукраїнської позиції.

Олександр, переселенець: У 1991 році на перейменування не було соціального запиту. Сьогодні у нас є конфлікт, є війна – з’являється прошарок, який вимагає змін. Ці люди привносять нове в суспільство. Ми нарешті стали українцями.

Бахмут, День прапору, 2014 рік. Місцеві активісти біля будівлі колишньої Земської управи, де в 1918 році вперше на Донбасі було піднято український прапор

– Бахмут навесні 2014-го був, як і решта міст Донбасу, окупований угрупованням «ДНР». Що тоді відбувалося в місті?

Анна Бокова, журналістка «Бахмут IN.UA»: Пусті вулиці. Громадські активісти маркували українськими прапорами дерева та стовпи, і за це можна було потрапити «на підвал».

До війни в місті українською розмовляла стабільно лише одна одна людина – Дмитро Денисенко, відомий писанкар. Ми всі бачили, як 9 травня у парку його оточили люди з автоматами за те, що він говорив українською. В нас не було із собою паспортів. Тоді я відчула страх, що з парку ми можемо не вийти. Дзвонила начальнику поліції, він сказав, що не хоче, щоб почалася війна. Підходила до поліцейських, вони проходили повз і відверталися. Тільки за годину очільниця оргвідділу міськради і ще один депутат заступилися за нього і підтвердили, що він усе життя прожив у Бахмуті.

Найстрашніше було, коли з будівлі міськради скинули герб. Багато людей дивилися на це і просто плакали

Український прапор весь цей час був лише на військовій частині. Командування там було спражніми патріотами, які готові були виконувати свій обов’язок до останнього. Вони майже не виходили звідти.​

Вадим Ардіян, журналіст: Найстрашніше було, коли з будівлі міськради зривали жовто-блакитні стрічки та скинули герб.

Багато людей дивилися на це і просто плакали. Це робили незрозумілі військові люди. Але чутно було московський акцент.

– Влітку 2014-го батальйон «Артемівськ» звільнив місто. Чи відчули ви це?

Марина Прохорова, активістка: На вулицях знову з’явилися іномарки. Коли було «ДНР», люди боялися, що їх відберуть. Ховали машини по селах. Кав’ярні, коли місто звільнили, наповнилися людьми. З дітьми почали виходити на майданчики.

– Питання від наших глядачів, які дивляться трансляцію: як сприймають війну ваші діти?

Андрій Кузнєцов, вчитель: Як не дивно, у школах немає «політичних війн». Діти із родин з різними поглядами проводять час разом, спілкуються.

Діти моделюють поведінку дорослих, а дорослі припинили сперечатися десь у 2015-му році, бо довести ніхто нічого не може.

Марина Прохорова, активістка: Якось я їхала в маршрутці із компанією дітей десь 10-ти років. Повз проїжджала велика військова техніка. Діти почали обговорювати, що це може бути: «Гвоздика», «Піон» чи «Град». Коли почула, як діти розбираються в таких речах, відчула, що справді – війна.

– Чи стежать у Бахмуті за тим, що відбувається в ОРДЛО?

Ганна Бокова, журналістка: Ми взяли собі за правило – не публікувати новини з тих територій, бо ми не можемо нічого перевірити. Посилаємося лише на українські джерела.

Марина Прохорова, активістка: Я навчалася у Донецьку. Для мене це дуже рідне місто. Коли люди зараз говорять про Донецьк – це сум і біль.

Денис Пушилін став «виконуючим обов’язків»? І що нам з цього? З тієї території усі їдуть до нас за покупками. Тому в Бахмуті високі ціни.

Денис Пушилін став «виконуючим обов’язків»? І що нам з цього? Нас стосується те, що з тієї території усі їдуть до нас за покупками. Тому в Бахмуті високі ціни, це важко для місцевих. Великі черги до банкоматів, коли люди приїжджають знімати гроші тут, черги в пенсійний фонд, інші соціальні установи. Комусь це допомагає розвиватися, але не моєму гаманцю.

– Які виклики стоять зараз перед містом?

Сергій Калашніков, спікер Бахмутської міськради: З початком цих подій місто прийняло 110 тисяч переселенців. Це більше, ніж населення нашого міста. Це був виклик. Бахмутяни почали консолідуватися. У міськраді намагалися зробити так, щоб кожний отримав допомогу: пункти збору речей, юридична допомога.

– Є враження, що Бахмут – порівняно успішне місто на Донбасі. Чи комфортно жити тут?

Андрій Кузнєцов, вчитель: У місто зайшли грантові програми по будівництву. Ці гроші вкладаються в соціальну інфраструктуру, але є і проблеми. Бувало, що підрядник не видавав гроші робітникам, і багато що зі збудованого треба було перероблювати.

​Олександр, переселенець: Місцеві люблять порівнювати себе з Костянтинівкою, але не порівнюють Бахмут зі 100-тисячним містом у Латвії, Польщі. Грантові програми добре виглядають, але дорогу постелили, а потім – перестелили. Хто винен? «Миші з’їли».

Цієї осені бахмутяни святкували 447-річчя з дня заснування Бахмуту. Ми запитали у містян, чим вони пишуються у Бахмуті:

– Чи є у місті громадянське суспільство?

Альона Щекодіна, журналістка: Є моменти, коли активісти досягають того, чого вони хочуть. Були жахливо розбиті дороги. Ми зробили громадські слухання. До нас підходили люди, хтось підтримував, хтось боявся, що «зараз міськрада приїде, насварить». Через 4-5 місяців дороги полагодили.

Андрій Кузнєцов, вчитель: Разом із війною у місті з’явилися перші волонтери, які допомагали військовим.

Утворилися хаби громадських активістів. Міська влада бачить це і тримає марку, перехоплює ініціативу, починає штовхати своїх співробітників. Навіть між хабами починається добра конкуренція. Це дуже важливо. В Бахмуті з’явилися лідери думок.

Якщо у вас є тема для публікації чи відгук, пишіть нам: [email protected] або коментуйте у соцмережах.

Бахмут чи Артемівськ: як правильно називати місто-фортецю

Бахмут з наголосом на “У” отримав славу міста-фортеці, тут вже декілька місяців підряд безрезультатно російські війська штурмують ЗСУ. Проте місто тримається, Бахмут живе й продовжуватиме живе попри все. Російська пропаганда вперто продовжує називати Бахмут — Артемівськом, поширюючи таку назву в маси. Частково й серед місцевих мешканців можна почути назву саме Артемівськ, а не Бахмут.

Чи доречно називати так місто й звідки взялася назва Артемівськ — пояснює Ігор Корнацький, завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею.

Бахмут мав назву Артемівськ в період з у 1924 по 2016 роки, таке найменування місту дали на честь російського революціонера Федора Сергєєва, якого місцеві знали як “Артема”, чоловік працював в Бахмуті декілька місяців і особливими заслугами не відзначився. “Артем” загинув у залізничній катастрофі, й через три роки після його смерті влада вирішила увіковічити пам’ять російського робітника.

В місті, на центральній Площі Бахмута, навіть відкрили монумент присвячений його постаті Пам’ятник створив скульптор Іван Каваларідзе у стилі кубізму. До слова інший подібний монумент, досі стоїть у Святогірську на горі “Артема”, зазначає Ігор Корнацький.

Під час відкриття памятника у Бахмуті відбувся багатотисячний мітинг, й було вирішено перейменувати місто на честь “Артема”, як “совєтського вождя пролетаріату Донбасу”

“Питання про перейменування міста було вирішено ще в 2016 році в процесі декомунізації, коли Верховна Рада ухвалила рішення повернути історичну назву міста — Бахмут”, — розповідає завідувач відділу музею.

Чи доречно називати Бахмут радянською назвою?

На думку історика, сьогодні недоречно називати Бахмут радянською назвою.

“В наш час, коли всі радянські наративи переглядаються, коли заборонена символіка нацистського та комуністичного режимів, вживання старої радянської назви недоречне, але багато людей за старою звичкою називають місто — Артемівськом. Хоча поступово такі назви відходять у минуле й в пам’яті людей”, — розмірковує Ігор Корнацький.

Історик зауважує, що раніше Маріуполь носив назву “Жданове”, а Луганськ “Ворошиловградом”, але зараз ці міста так не називать.

Повернення Бахмуту історичної назви

За словами Ігоря Корнацького суперечки про повернення Бахмуту історичної назви серед громадськості були ще раніше, зокрема, в 2015 році, коли почали зносити пам’ятки комуністичному режиму в Бахмуті.

“Повернення Бахмуту історичної назви — це відносно свіжа новина, бо відбулося перейменування в роки збройного конфлікту на Донеччині. Тому, опоненти влади, Майдану і тих змін, які відбулися в Україні, продовжували називати Бахмут саме Артемівськом. Так само діє зараз радянська пропаганда в часи повномасштабної війни”, — пояснює пан Ігор.

Бахмутяни зробили свій вибір в 2016 році, на голосуванні міська рада повернула місту назву Бахмут, а у лютому Верховна Рада остаточно затвердила це перейменування.

“Процес був дуже тривалий, кожна сторона мала час висловитися, перемогла звісно позиція зґрунтована на законі заборони символіки нацистського та комуністично-тоталітарних режимів, тож назва повернулася й прижилися, але вона ніколи й не забувалася”, — резюмує бахмутський історик.

Додавайтесь в наш Телеграм Бахмут живе тут, отримуйте інформацію про події в Бахмуті та бахмутян в евакуації.

А це наш цікавий і яскравий Інстаграм – підписуйтесь!

Сварився з Петлюрою та став міністром пошт: розповідаємо про бахмутянина Микиту Шаповала

Микита Шаповал — видатний діяч часів УНР, український літератор та вчений-соціолог, який народився поблизу Бахмута та віддав все життя заради боротьби за незалежність України. Ця людина стала прикладом героїзму для багатьох поколінь українців, які зараз змушені виборювати своє право на світле майбутнє.

Завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький розповів редакції Бахмут IN.UA про те, чим же відома ця історична постать та яким був життєвий шлях Шаповала.

Микита Шаповал: як став міністром УНР

Микити Шаповал народився 26 травня (8 червня за новим стилем) 1882 року. Його батьками були селяни — відставний унтерофіцер Юхим Олексійович та Наталя Яківна Шаповали. В історії України залишили свій слід ще два брати Микити Шаповала — Микола (1886-1948), генерал-хорунжий армії УНР, та Артем (1890-1919), полковник армії УНР, який загинув у боях з більшовиками поблизу Вінниці.

Початкову освіту хлопець отримав у народній та двокласній школах. У 1900 році закінчив державну лісничу школу в містечку Новоглухівка, Куп’янського повіту, Харківської губернії. Пізніше доля привела його до юнкерського піхотного училища в Чугуєві.

Закінчивши лісову школу, Шаповал працював лісоводом в Прилуках до 1901 року, після чого був переведений на службу до Маяцького лісництва, а згодом – до Харківського і Мохначанського. Саме в цей час він долучається до боротьби українського народу за соціальне й національне визволення, ставши членом Революційної української партії (РУП). Його бурхливій політичній діяльності не завадила навіть військова служба, що розпочалася 1 жовтня 1903 року.

Підрив пам’ятника пушкіну

Цікавий інцидент в житті Шаповала в цей період трапився у 1904 році, коли у Харкові був встановлений пам’ятник олександру пушкіну. За лічені тижні його підірвали члени підпільної організації “Оборона України”. Конкретно це знищення пам’ятника було організоване Шаповалом. Свій вчинок згодом він пояснював тим, що “доки в Україні нема пам’ятника Шевченку — не сміє тут стояти інший пам’ятник”.

Під час революції 1905-1907 років він провадив серед військовиків антиурядову агітацію, закликаючи до збройного виступу проти царату, за що був заарештований на вісім місяців у Варшавській цитаделі.

Публіцистичний шлях Шаповала

Саме під час арешту розпочалася активна літературна праця Микити Шаповала. Перші його вірші побачили світ 1907 року в “Літературно-науковому віснику”, редагованому Михайлом Грушевським.

Приблизно в цей же час, Шаповал разом з Павлом Богацьким починає видавати журнал “Українська хата”, у якому регулярно виступав із літературною критикою під псевдонімом М. Сріблянський. Цей журнал молодої української інтелігенції був одним з найцікавіших явищ літературного життя початку XX століття. Його поява мобілізувала молоді таланти, які згодом увійдуть в історію української літератури. Серед них виділяють Максима Рильського, Павло Тичину, Михайля Семенко. Журнал також розбудив мистецьку критику та загалом активізував духовне життя нації.

Видання журналу було припинене з початком Першої світової війни й запровадженням воєнного стану в Російській імперії. В ці ж роки виходять друком і збірки поезій М. Шаповала “Сни віри” (1908), “Самотність” (1910), “Лісові ритми” (1917). Ознайомитись з книгами Шаповала можна тут.

Микита Шаповал у часи УНР

З початком Української революції 1917 – 1921 років року Микита Шаповал увійшов до керівництва Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), став членом Української Центральної Ради та Малої Ради. Займав він і посади в урядах УНР, був міністром пошт і телеграфу в уряді Володимира Винниченка, а за часів Директорії — міністром земельних справ в уряді Володимира Чехівського.

Шаповал брав участь у підготовці Четвертого універсалу, яким 22 січня 1918 року проголошено державну самостійність Української Народної Республіки. А за часів Української Держави гетьмана Скоропадського М. Шаповал очолив Український Національний Союз і став активним учасником протигетьманського повстання наприкінці 1918 року. Згодом, у 1919-1920 роках, працював секретарем дипломатичної місії УНР у Будапешті.

Шаповал в еміграції

Після поразки Української революції 1917-1921 років більшість її чільних діячів опинилася в еміграції. На території сучасної Чехії, за сприяння тамтешньої влади, Микита Шаповал організував жваву громадсько-політичну й культурно-освітню роботу української еміграції.

У переліку інституцій, які він організував і очолював — Український Громадський Комітет (1920-1925) і Всеукраїнський Робітничий Союз у Чехословаччині, такі вищі школи, як Українська Господарська Академія в Подєбрадах і Український Високий Педагогічний Інститут імені М. Драгоманова. Був він головою Українського Інституту Громадознавства (Українського Соціологічного Інституту в Празі), видавцем і редактором місячника “Нова Україна” (1922-1928).

Микита Шаповал залишив помітний слід в українській науці як один із фундаторів нової наукової галузі — соціології. Серед його дослідницьких та публіцистичних праць 1920-х — початку 1930-х років відомі “Революційний соціалізм на Україні” (1921), “Соціологія українського відродження (1922), “Шлях визволення” (1923), “Масарик як соціолог”, “Стара і нова Україна” (1925), “Місто й село” (1926), “Велика революція й українська визвольна програма” (1928), “Ляхоманія” (1931), “Міжнаціональне становище українського народу” (1934), “Загальна соціологія” (1934), “Суспільна будова” (1936).

В наступні десятиліття вийшли друком мемуарні твори: “Схема життєпису” (1956), “Щоденник” у двох частинах (1958), “Гетьманщина і Директорія” (1958). Лише деякі з цих праць згодом були перевидані в незалежній Україні, а значна частина творчого архіву досі залишається в рукописах.

Помер Микита Шаповал 25 лютого 1932 року у Ржевницях, що біля Праги. Там же похований. Його творча спадщина в радянські часи була суворо заборонена, як і сама пам’ять про нього на його малій батьківщині. Лише у 1990-і роки у селі Серебрянка був встановлений пам’ятник земляку, створена музейна кімната у сільській школі, де щороку проводилися посвячені йому читання.

З позицій нашого часу можна по-різному оцінювати політичні погляди Шаповала та його стосунки з іншими визначними сучасниками — Грушевським, Винниченком, Петлюрою, щодо яких він не раз виступав гострим критиком і опонентом. Але годі сумніватися в тому, що сам він був видатним українським патріотом і державником. Його великий і багатогранний спадок поета, політика, вченого має бути осмислений і поцінований нащадками.

Примітка. Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту “Громадськість за демократизацію”, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Бахмутська Фортеця” і жодним чином не відображає думку Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій.

Читайте також:

• Як жив та за що боровся Герой України Степан Хмара
• Місто-фортеця: бахмутський історик розповів, як правильно ставити наголос у назві
• Гіпсові шахти та Дюссельдорф: історія Artwinery

Бахмут живе тут – підписуйтесь на наш Телеграм та Інстаграм!

Як раніше називався Маріуполь, Хмельницький, Бахмут та Кропивницький: історія назв

Зміни у назвах українських міст відображають складний шлях країни до самоідентифікації та незалежності.

Як раніше називався Маріуполь, Хмельницький, Бахмут та Кропивницький / Колаж: Главред, фото: Вікіпедія, t.me/mariupolrada

Кожне місто України має свою унікальну історію, в якій переплітаються нитки минулого і сучасного. Українські міста є важливими свідками культурних, політичних та соціальних трансформацій. Відчутні зміни в їхніх назвах відображають складний шлях країни до самоідентифікації та незалежності. Главред розповідає, як раніше називалися різноманітні міста України.

Як раніше називався Кропивницький?

Перша назва Кропивницького – Єлисаветград, на честь Святої Єлизавети. Так це місто називалося аж до 1934 року, допоки Єлисаветград не перейменували на Кіровоград. Цю назву місто отримало на честь колишнього першого секретаря ЦК Комуністичної партії України Сергія Кірова.

У 2016 році Кіровоград перейменували на честь українського письменника та драматурга Марка Лукича Кропивницького.

Як раніше називався Хмельницький?

У різні періоди своєї історії Хмельницький кілька разів змінював свою назву. Перша назва, яку отримало місто, –це Плоскирів. Ймовірно, ця назва походить від річки Плоска, що впадає в Південний Буг неподалік від міста.

Пізніше місто мало назву Проскурів. Ця назва дуже схожа на слово “проскура”, тобто літургійний хліб у богослужінні.

Значуще перейменування місто отримало у 1954 році. Саме тоді місто назвали на честь видатного гетьмана Богдана Хмельницького.

Як раніше називався Бахмут?

Походження назви міста Бахмут пов’язане із річкою Бахмутка, яка в свою чергу виникла від тюркського терміну “бахмати” – степові коні.

У 1924 році радянська влада перейменувала місто Артемівськ. Таку назву місто отримало на честь російського революціонера Федора Сергєєва, відомого під псевдонімом “Артем”.

У 2016 році місту повернули його первинну назву.

Фантастичні українські імена жінок, які ви точно ніколи не чули

Як раніше називався Маріуполь?

У 1778-79 роках місто носило назву Павловськ. Російська імператриця Катерина II наказала назвати місто на честь свого сина Павла, майбутнього імператора Павла I.

У 1948-1989 роках Маріуполь називався Жданов. Назва була дана на честь Микити Жданова, радянського політичного діяча, колишнього першого секретаря ЦК Комуністичної партії України.

З 1990-х років і до нашого часу місто Маріуполь носить свою первинну назву, яка дослівно означає “місто Марії”.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакції.