§ 10. Паразитизм

Паразитизм — це співіснування організмів двох видів, коли один із них використовує другий тривалий час, як джерело їжі. Люди звикли, що паразит — це щось погане, що підлягає знищенню, бо через них інші живі істоти страждають і навіть гинуть. Можливо, така відраза й була причиною того, що вчені тривалий час уважали паразитизм досить рідкісним явищем у природі. Однак аналіз останніх десятиліть довів, що, насправді, паразитів дуже багато. Наразі вчені схиляються до кількості в 40-50 % від усіх біологічних видів, тобто майже кожен другий відомий науці вид, вочевидь, є паразитом!

Паразитизм як спосіб життя виникав у процесі еволюції багаторазово, тому поширений у різних систематичних групах (рис. 10.1). Як вам відомо з курсу біології попередніх років, усі віруси є внутрішньоклітинними паразитами. Паразитичних бактерій навдивовижу небагато: лише близько 100 видів прокаріотів спричиняють хвороби в людини та ще кілька сотень видів паразитують у рослинах і тваринах. Одноклітинні еукаріоти мають у своєму складі кілька груп, у яких поширений паразитизм. Наприклад, усі апікомплекси, до яких належать малярійний плазмодій і токсоплазма, є паразитами. Паразитичні гриби спричиняють ураження й загибель як рослин, так і тварин.

Рис. 10.1. Паразити із різних таксонів

А. ВІЛ. Б. Бактерії сальмонели. В. Малярійні плазмодії поміж еритроцитів. Г. Картопля, уражена паразитичним грибом фітофторою. Д. Вовчок соняшниковий висмоктує всі необхідні поживні речовини із коренів соняшника. Е. Блоха на шкірі людини. Є. Мінога має гострі зуби для прогризання покривів риб.

Близько 4,5 тис. видів рослин перейшли до часткового чи повного паразитизму. Ба більше, деякі з них навіть утратили здатність до фотосинтезу й живляться гетеротрофно. Поміж тварин паразити є поширеними серед плоских червів (сисуни, ціп’яки), нематод (аскарида, трихінела), молюсків і особливо членистоногих (багато ос, воші, блохи, комарі, ґедзі). Навіть у групі хребетних наявні паразити — це круглороті міноги й міксини. Отже, зі сказаного зрозуміло, що майже в усіх групах живих організмів є свої паразити.

Паразитизм може набувати різноманітних форм

Через значне розповсюдження паразитів у живій природі паразитизм за різних обставин чи умов набуває різноманітних форм (табл. 10.1).

Таблиця 10.1. Форми паразитизму

За розташуванням паразита

ектопаразитизм

ендопаразитизм

ззовні тіла хазяїна (кліщі, комарі, блохи)

усередині тіла хазяїна (гельмінти, стеблові нематоди)

біотрофний паразитизм

некротрофний 1 паразитизм

паразити харчуються живим хазяїном (малярійний плазмодій, мінога)

паразити вбивають хазяїна й живляться рештками (чумна паличка, паразитичні оси та гриби)

За здатністю жити окремо від хазяїна

облігатний 2 паразитизм

факультативний 3 паразитизм

паразити гинуть без зв’язку з хазяїном (воші, блохи, ціп’яки)

паразити можуть живитися не на хазяїнові (хижі п’явки, сальмонели)

За постійністю проживання на хазяїнові (форми облігатного паразитизму)

постійний (стаціонарний) паразитизм

тимчасовий (періодичний) паразитизм

усе життя проводять у контакті з хазяїном (блохи, аскариди, паразитичні рослини)

контактують із хазяїном час від часу для живлення (комарі, ґедзі)

Варто зазначити, що основна відмінність між факультативним і тимчасовим паразитизмом полягає в тому, що факультативні паразити можуть живитися незалежно від хазяїна, тоді як тимчасові — винятково на хазяїнові. Факультативний паразит велика псевдокінська п’явка полює на дрібних безхребетних тварин і личинки комах, але якщо потрапляє на тіло амфібії чи дрібної риби, то починає висмоктувати кров, переходячи до паразитичного живлення. Самки ж комарів як представниці тимчасових (періодичних) паразитів живляться лише кров’ю хребетних тварин. Але не живуть постійно на тілі хазяїв, а лише прилітають для поживи.

1 Від. грец. nekros — мертвий і trophe — їжа.

2 Від лат. obligatus — обов’язковий.

3 Від лат. facultatis — можливість.

Рис. 10.2. Особливі форми паразитизму

A. Воду та мінеральні речовини напівпаразит дзвінець отримує завдяки паразитуванню на корінні злакових рослин. Б. Більшість їздців є паразитоїдами, що відкладають яйця у яйця, личинки й дорослих особин інших комах. В. Гіперпаразитична оса лісибія відкладає яйця в лялечки паразитоїдної оси котезії, які розвивалися в гусені метелика білана.

Окрім зазначених у таблиці форм паразитизму, є ще кілька спеціалізованих (рис. 10.2). Перша з них — це напівпаразитизм. Така форма характерна для рослин, що отримують лише деякі речовини із тіла хазяїна, зазвичай іншої рослини. Омела чи дзвінець використовують другі рослини для отримання мінеральних речовин і води, але при цьому самостійно здійснюють фотосинтез, синтезуючи органічні речовини. Іншою особливою формою паразитизму є паразитоїдність. За неї паразитоїд використовує хазяїна лише деякий час на личинковій стадії, спричиняючи його загибель. Більшість паразитоїдів належить до ряду Перетинчастокрилі — переважно це їздці та оси. Наступна унікальна форма паразитизму — гіперпаразитизм. Він проявляється, коли один паразит паразитує на другому. За такої умови в деяких екосистемах кількість рівнів гіперпаразитів може сягати чотирьох! Гіперпаразити є як серед вірусів, так і серед одно- та багатоклітинних організмів.

Хазяї щосили захищаються від паразитів

Зрозуміло, що хазяїну паразит не приносить великого задоволення. Тому він намагається ефективно захищатися від нападника. У більшості організмів є певні хімічні механізми, що перешкоджають розвитку чи знищують паразита. У тварин за це відповідає імунна система, яка розпізнає, маркує та вбиває його або знищує (рис. 10.3, А) (детальніше про імунну систему йтиметься у § 38). Подібні механізми є й у рослин: вони виробляють активні форми Оксигену та спеціальні речовини, що атакують клітини паразита. Хвойні рослини виділяють смолу, що блокує проникнення шкідників до стовбура — паразити просто застрягають у ній. У разі пошкодження покривів насінні рослини утворюють леткі фітонциди, що мають протигрибкову й антибактеріальну дію. Крім того, рослини й тварини можуть ізолювати паразита, перешкоджаючи його поширенню й живленню. Для цього в рослин потовщуються клітинні стінки й формуються гали (рис. 10.3, Б), а в тварин — капсули навкруг паразитів. Цікаво, що іноді навіть перлини двостулкових молюсків формуються навколо личинок плоских червів.

Рис. 10.3. Захисні механізми хазяїв

A. Клітина-кілер імунної системи захоплює бактерії для знищення (штучні кольори). Б. У відповідь на поселення личинки комахи на пагоні верби сформувався гал.

Рис. 10.4. Кордипецс

Плодове тіло гриба проростає за рахунок поживних речовин трупа мурахи.

Поселення паразита може змінювати поведінку хазяїна

Часто паразит змінює поведінку хазяїна, роблячи його фактично своїм рабом. Наприклад, гриб кордицепс примушує свого хазяїна мураху тікати з мурашника, дертися на рослину, закріплюватися щелепами на листку й вмирати. А сам після цього утворює плодове тіло, яке завдяки підвищенню, на яке вилізла мураха, розсіює спори на значно більші відстані (рис. 10.4). Токсоплазма робить щурів безстрашними, і вони швидше гинуть у лапах спритного кота, який, поїдаючи їх, заражається й сам. Личинки ос у тілі хазяїв здатні не тільки пригнічувати його імунітет, але й стимулювати ненажерливість, забезпечуючи себе додатковими порціями їжі. Але й хазяї змінюють свою поведінку задля захисту. Наприклад, шимпанзе, заражені глистами, частіше споживають рослини, що містять отруйні для паразитів речовини. А тварини з ектопаразитами інтенсивніше чешуться чи труться, механічно скидаючи паразитів зі своїх покривів.

Паразити мають спеціальні пристосування для паразитування

Паразити, як і решта симбіонтів, стикаються з уже відомими нам із попереднього параграфа проблемами з розмноженням і вирішують їх, як було описано раніше. Крім того, значна частина ендопаразитів має личинкові або нестатеві стадії, що паразитують в інших, проміжних, хазяях (рис. 10.5, А). Такі складні життєві цикли забезпечують вищу ймовірність зараження остаточного хазяїна. Ендопаразитам властиве спрощення будови тіла й утрата окремих органів і навіть систем: багато глистів, що живуть у кишківнику, залишились без травної системи й всмоктують уже перетравлені людиною чи твариною речовини поверхнею тіла. Також їм властива наявність органів прикріплення (рис. 10.5, Б): гачків і присосок, які забезпечують утримання в потоці речовин кишківника, та посилена будова ротового апарату (рис. 10.1, Є) або інших структур, що необхідні для пробивання покривів. Окрім того, у тимчасових паразитів часто розростається травна система для того, щоб надовго накопичувати харч і не повертатися до хазяїна часто (рис. 10.6).

Рис. 10.5. Свинячий ціп’як

A. У життєвому циклі ціп’яка проміжним хазяїном є свиня, а людина заражається паразитом, з’ївши погано просмажену свинину з фінами. Б. Головка черва з гачечками й присосками (штучні кольори).

Рис. 10.6. Збільшення розміру кліща внаслідок паразитування

На особливу увагу заслуговують адаптації ендопаразитів для протидії захисним механізмам хазяїна. Деякі паразити (як-от нематоди) пішли шляхом, подібним до того, що використовують хазяї для захисту від зовнішніх паразитів: вони мають товсті покриви, які їх боронять. Інші ж виробили цілі захисні комплекси, що не дозволяють розпізнавати чи атакувати паразитів. А ВІЛ узагалі паразитує в клітинах імунної системи, спричиняючи імунодефіцит. Красномовним у цьому плані є приклад малярійного плазмодія. Через його розвиток в еритроциті, той змінює свою форму, а тому легко відбраковується, як неправильний, у селезінці. Щоб запобігти цьому, плазмодій формує на поверхні еритроцита вузлики, завдяки яким еритроцит прилипає до стінок судин і не потрапляє до селезінки. Ці вузлики побудовані з різних білків у неоднакових малярійних плазмодіїв, що не дозволяє імунній системі виробити ефективний імунітет проти всіх одночасно. Таким чином, підходи паразитів до захисту від знищення з боку хазяїна є не менш різноманітними, ніж самі механізми знищення.

Сталість екосистем підтримується завдяки паразитам

Основним екологічним значенням паразитизму є регуляція чисельності популяцій. Без паразитів кількість особин у популяції різко б зростала, спричиняючи виснаження ресурсів і ймовірну загибель популяції. А паразити, зменшуючи виживання деяких особин популяції, виконують функцію регулятора чисельності. Ба більше, через те, що найчастіше паразити уражають слабших особин, вони працюють як фактор природного добору, підвищуючи загальну витривалість популяції. А це, своєю чергою, призводить до природного добору серед паразитів, спрямованого на підвищення ефективності зараження. І все починається знову відповідно до вже відомого нам принципу Чорної Королеви.

Ще однією роллю паразитів є протидія вторгненню конкуруючих видів до екосистеми. Так, наявність збудника сонної хвороби — трипаносоми — у популяціях Центральної Африки не дозволила поселитися там європейській рогатій худобі. Завезені жуйні тварини, на відміну від місцевих антилоп, не мали імунітету до трипаносоми й швидко гинули після переселення до Африки.

Цікаве життя

Зіржавіла пшениця? Вирубати барбарис!

Рис. A. Стебло пшениці з урединіями. Рис. Б. Листок барбарису зі сперматогонієм (унизу) й ецієм (угорі).

Іще в III – IV ст. до н.е. Аристотель і його учень Теофраст («батько» ботаніки) описували появу іржі на стеблах і листках злаків (рис. А), уважаючи її наслідком «опіків» сонячними променями, сфокусованими краплями роси, за сприяння теплоти Місяця. У давніх греків був навіть бог іржі на рослинах — Робіго, для отримання поблажливості якого й відвернення іржі від злаків навесні здійснювали жертвоприношення! Пліній Старший уважав іржу найбільшим лихом для злаків через колосальні втрати врожаю. Лише у XVIII ст. стало зрозуміло, що причиною іржі є паразитичний іржаний гриб. Уже тоді допитливі природодослідники помітили, що кущі барбарису також страждають від подібної хвороби, якщо поряд є злаки, й навпаки. Це спостереження стало причиною появи у 1760 році в британській колонії Массачусетс (майбутній штат у складі США) законодавчого акту про винищення всіх кущів барбарису: хліб оберігали ціною відмови від барбарисового варення!

Річ у тім, що барбарис є проміжним хазяїном у складному життєвому циклі збудника лінійної іржі злаків. На верхньому боці листка рослини утворюються спермації, які запліднюють бурі сперматогонії на інших листках із утворенням двоядерної стадії. Ця стадія за 2-5 днів проростає на нижньому боці листка у вигляді білувато-жовтих ецій, із яких висипаються еціоспори (рис. Б). Останні переносяться на стебла й листки остаточних хазяїв — злаків, де з них виростають іржасто-бурі лінійні урединії з усе ще двоядерними урединіоспорами. Цей вид спор може заражати інші рослини злакових, що ростуть поряд. Наприкінці літа в урединіоспорах відбувається запліднення (нарешті!) і формуються чорні диплоїдні телії з теліоспорами. Ці спори зимують на рештках злаків (стерні) і після весняного мейозу проростають у чотирьохклітинні базидії з одноклітинними безбарвними базидіоспорами (це останній, п’ятий вид спор!). Вони переносяться на барбарис і цикл починається знову. (Якщо ви дочитали до цього місця і все зрозуміли, ми пишаємося вами, бо це, мабуть, найскладніший життєвий цикл із відомих авторському колективові!)

Подивитися, який вигляд мають різні стадії під мікроскопом, ви можете на інтерактивній схемі життєвого циклу гриба.

Життєві запитання — обійти не варто!

Елементарно про життя

• 1. Серед наведених представників живого світу оберіть того, який НЕ є паразитом.

• А вірус поліомієліту
• Б кімнатна муха
• В медична п’явка
• Г дизентерійна амеба

• 2. Для ураження клітин вірусом гепатиту D необхідна наявність у мембрані білків вірусу гепатиту B. Зважаючи на це, вірус гепатиту D є

• А факультативним паразитом
• Б гіперпаразитом
• В паразитоїдом
• Г ектопаразитом

• 3. Поява численних вузликів на корінні (див. рис.) може бути спричинена

• А укусами кротів
• Б проникненням нематоди
• В нестачею Фосфору в ґрунті
• Г посухою

• 4. Імунодефіцит, який спричиняє ВІЛ, є адаптацією до

• А протидії знищенню з боку хазяїна
• Б ефективного розмноження
• В перенесення вірусу між організмами хазяїв
• Г забезпечення вірусу поживним речовинами

• 5. Увідповідніть організм і форму його паразитизму.

• 1 кишкова паличка
• 2 їздець
• 3 кордицепс
• 4 іксодовий кліщ
• А ектопаразитизм
• Б факультативний паразитизм
• В некротрофний паразитизм
• Г паразитоїдність
• Д гіперпаразитизм

У житті все просто

• 6. Для кількох паразитів визначте характерні для них форми паразитизму.

• 7. Паразитоїдність за своєю природою дуже подібна на хижацтво. Порівняйте ці два типи взаємодії організмів. У чому полягають принципові відмінності між ними?

• 8. Чому навіть маючи найдосконаліші адаптації, спрямовані на захист від паразитів, популяції хазяїв не можуть повністю їх позбутися?

У житті не все просто

• 9. У науковому світі відомі приклади, коли потрапивши до нової екосистеми, паразит спричинив вимирання кількох інших видів у ній. Чому так стається? Чим схожа така ситуація на захопленням ринків новими гаджетами?

• 10. У людської аскариди проміжним і остаточним хазяїном є людина. Які переваги й недоліки такої життєвої стратегії, коли один організм виступає в ролі обох хазяїв?

Березка польова: фото, опис та лікувальні властивості

Березка: посадка та догляд у саду, вирощування з насіння

Автор: Наталія 01 лютого 2021 Категорія: Садові рослини Садовий берізник відноситься до роду Березка (лат. Convolvulus) сімейства Берлінові. У цьому роді понад 250 видів рослин, головною рисою яких є форма квіток. Зростають представники роду в районах з помірним та субтропічним кліматом. Наукова назва роду походить від латинського дієслова, що означає «згортатися», і пояснює потребу багатьох видів обвиватися стеблами навколо інших рослин, використовуючи їх як опору. Найпоширенішим серед берунків є берізка польова – той самий бур’ян берізок, від якого страждають сільськогосподарські культури та приватні городи.

Посадка та догляд за берунком

• Цвітіння: від початку червня до осені.
• Посадка: посів насіння на розсаду – у березні, висадка сіянців у садок – у середині травня.
• Яскраве сонячне світло або півтінь.
• Грунт: водопроникний, бажано суглинистий.
• Полив: помірне, але регулярне, особливо в посуху. Найвологолюбнішим видом є берун мавританський.
• Підживлення: при необхідності під кущ підсипають деревну золу або вносять розчин столової ложки Нітрофоски та столової ложки Агриколи для квітучих рослин у 10 л води при витраті 3 л добрива на 1 м² ділянки.
• Підв’язка: опори для рослини бажано встановити відразу при висадці розсади: чим раніше ви направите рослину по опорі, тим легше вам доглядатиме за нею.
• Обрізка: у будь-який час, якщо є потреба.
• Розмноження: рослина чудово розмножується самосівом. Щоб берізка не засмітив весь сад, видаляйте його квітки відразу після в’янення, щоб дозрілі насіння не впали на землю.
• Шкідники: попелиця.
• Хвороби: борошниста роса.

Лікувальні властивості та шкода

Народна медицина з давніх-давен використовує лікувальні властивості берізки польового при наступних захворюваннях:

• невроз, безсоння;
• гастрит, коліт;
• дерматит, дерматомікоз;
• опік, рана, що не гоїться, поріз;
• серцева недостатність;
• маткова кровотеча;
• запор, метеоризм, антигельмінтний засіб;
• хвороба Паркінсона;
• гіпертонія.

Березка не використовується офіційною медициною і не входить до реєстру лікарських трав. У складі рослини знаходяться токсичні речовини, і внутрішній прийом препарату потребує обережності.

Протипоказанням є вагітність, період лактації, наявність гемороїдальних шишок, знижений тиск. Передозування чревато блюванням, спазмом судин головного мозку, порушенням мови.

Повзучим стеблом берізок здатний обвити і покласти на землю значні площі посівних культур

Квітка берізка – опис

Життєві форми берізки численні. У природі зустрічаються однорічні берізки і багаторічні берізки. Вони можуть бути трав’янистими рослинами або напівчагарниками зі стоячими або стеблами, що стелиться, довжиною до 4 м. У берунків повзучі кореневища з ниткоподібним корінням. Листя у рослин цього роду зазвичай просте, цілісні, чергові, черешкові, лопатеві або зубчасті, стрілоподібні або серцеподібні. Квітки, що розкриваються рано вранці, розташовуються в пазухах по одному або по три або зібрані в суцвіття. Віночок у квіток дзвінчастий або лійчастий з ледь вираженими лопатями. Плід є коробочкою з насінням, що зберігає схожість 2-3 роки.

Лікарські форми

Березка в народній медицині використовується для приготування відварів та настоїв, мазей, порошків. При цьому застосовуються:

Рекомендується віддавати перевагу свіжозрізаним частинам рослини, оскільки тривале зберігання або сушіння сприяють зниженню концентрації корисних речовин та сполук.

Як лікарський засіб трава в’юнка використовується у вигляді відварів, настоїв та порошку.

Вирощування берізки з насіння

Березка на городі – кошмар будь-якого садівника, а ось декоративна рослина Березка – ліана, що швидко росте, яку охоче використовують ландшафтні дизайнери. Його яскрава зелень, гнучкі пагони та ніжні квітки здатні задрапірувати будь-яку вертикальну поверхню. Розмножується квітка берізка тільки насіннєвим способом. Щоб досягти максимального маскування об’єкта берунком в короткі терміни, бажано використовувати розсадний спосіб розмноження рослини.

На розсаду насіння берізки сіють у березні, попередньо потримавши їх добу у воді. Розкладають їх по окремих стаканчиках з дренажними отворами для відтоку зайвої води, наповненими вологим компостним грунтом або ґрунтосумішчю, що складається з однієї частини торфу і двох частин родючої землі. Зверху насіння присипають пухким ґрунтом і злегка притискають його руками. Не сійте берун у спільну скриньку, тому що він погано переносить пікірування. Утримують посіви при температурі 18-20 ºC, регулярно поливаючи, і вже за два тижні очікується появи сходів.

Розсада берізки потребує зволоження ґрунту в міру його висихання і підживлення розчином мінерального добрива в слабкій концентрації кожні два тижні.

Збирання, заготівля, зберігання, рецепти

Для отримання лікарської сировини придатна вся рослина цілком. Зрізати берізку слід у період цвітіння – з червня по вересень. Надземну частину сушать двома способами: тонким шаром розкладають у затіненому приміщенні, що провітрюється, періодично перевертаючи, або пов’язують у вигляді віника і вішають у тіні на протягу. Коріння перед просушуванням ретельно промиваються. Правильно заготовлена ​​сировина має гіркуватий смак та зберігає властивості 1 рік.

Приклади приготування рецепту настою, настоянки, відвару:

1. Захворювання шкіри. Для лікування використовується настій: 1 ст. л. трави або квітів заварити 1 склянкою окропу, укутати та настояти 3-4 години. Використовується для промивання та примочок.
2. При запорах. Допоможе чай або відвар із коріння рослини: 2 ст. л. сировини залити 500 мл окропу, накрити кришкою. Отриманий чай необхідно випити натще у першій половині дня.
3. Антигельмінтний засіб. 1 ст. л. подрібненого коріння рослини, 2 подрібнені зубчики часнику залити склянкою окропу, наполягати 30 хвилин. Вміст процідити. Пити отриманий засіб натще протягом дня.
4. Гіпертонія. Для приготування настойки знадобиться 100 г трави або квітів та 200 мл спирту або коньяку. Наполягати майбутні ліки слід 2 тижні. При готовності приймати по 20 крапель до їди 3 десь у день.

Вивести берізку з ділянки звичайною прополкою не вдасться. Видова різноманітність берунків велике. Деякі штучно отримані гібриди вимагають делікатного догляду, інші виростають у областях із суворими зимами, треті обходяться мінімальною кількістю води. Наразі люди із задоволенням заповнюють ними квітники. Адже все почалося зі скромної польової квітки.

Посадка берізка в саду

Коли садити берізки

Як тільки встановиться тепла погода і мине загроза поворотних заморозків, розсаду берізки після попереднього загартування висаджують у ґрунт. Зазвичай необхідні умови виникають у середині травня, хоча бувають роки, коли висаджувати сіянці берізка доводиться у першій декаді червня.

Виберіть для рослини добре освітлюване місце: під яскравим сонцем ліана беріг цвістиме довго і рясно. Грунт рослині потрібна водопроникна, переважно суглиниста, хоча в цілому берізка до складу ґрунту не вибагливий.

Як посадити берізку

Ділянку для в’юнка необхідно підготувати заздалегідь: перекопати, вносячи на кожен квадратний метр площі по 2-3 кг торфу, і вирівняти. Перед посадкою сіянці рясно поливають, щоб їх можна було легко витягти зі стаканчиків. Висаджують розсаду методом перевалки сіянців у лунки, розташовані з відривом 20-25 див друг від друга. Після посадки та закладення сіянці поливають ще раз.

Технологія посадки

Технологія посадки мало відрізняється від порядку для звичайних рослин. Для розмноження в більшості випадків використовується насіння або заздалегідь заготовлена ​​розсада. Розглянемо докладніше порядок висадки.

Вирощування берізки з насіння

Декоративний берізок часто використовується при різних ландшафтних рішеннях. Стіна з нього виходить досить щільною, рівномірною, естетичною.

Для розмноження використовують насіннєвий метод, але з попередньою заготівлею розсади: Наприкінці березня – на початку квітня можна починати заготівлю розсади. Але перш, ніж садити насіння по стаканчиках, їх необхідно добу витримати у воді.

Заповнити стаканчики живильним ґрунтом, що складається з якісної землі та торфу в пропорції два до одного (на дві частини ґрунту припадає одна частина добрива).

Зробити на ємностях невеликий отвір – через нього відбуватиметься відтік зайвої рідини. Баночки зберігають у теплому приміщенні та поливають у міру висихання ґрунту. Перші пагони можна спостерігати за 10-14 днів.

Посадка берізка в саду

Ґрунт необхідно підготувати заздалегідь, скопати та удобрити, внести торф. Перед посадкою рослина краще рясно полити – так вона легко вислизне зі баночки, не пошкодиться. Паростки садять у невеликі лунки, розташовані на відстані 20-30 сантиметрів один від одного.

Посадка завершується поливом рослини: так вона швидше приживеться, пустить кореневу систему. На ранніх етапах важливо стежити за станом стебел та листя.

Наявність нальоту, млявість, зміна кольору – все це може свідчити про розвиток хвороб або шкідників. Важливо вчасно зробити обприскування, внести додаткове добриво в грунт.

Коли садити

Висаджувати берізку можна, починаючи з середини травня, коли погода встановиться, стане теплою, зникнуть нічні заморозки. Але погода буває різною з року в рік, тому слід орієнтуватися на поточні умови.

Трава берізка – рослина теплолюбна, тому краще підібрати місце із сонячного боку, тоді барвисті бутони довго радуватимуть око, прикрашатимуть територію саду або прибудинкову ділянку.

Догляд за берунком

Догляд включає кілька основних правил:

1. Регулярний та достатній полив. Нестача, як і надлишок вологи, може стати причиною розвитку хвороб кореневої системи.
2. Прополки. Необхідна тільки після посадки: зміцніла, доросла рослина не боїться бур’янів.
3. Установка опор у міру зростання. Пагони потрібно своєчасно спрямовувати до потрібних сторін, тільки так вдасться отримати рівний, красивий зелений килим.
4. Часткове обрізання. Необов’язковий фактор догляду, але дозволений, якщо цього вимагає ландшафтний дизайн.

Якщо польовий або садовий берізка росте повільно, можна внести в ґрунт трохи підгодовування для квітучих рослин або присипати коріння золою.

Догляд за берунком

Вирощування берізки в саду

Одним з важливих пунктів у догляді за берунком є ​​його полив, який має бути регулярним та достатнім. Дефіцит вологи може призвести до скидання бутонів, проте надмірне зволоження теж не піде рослині на користь. У звичайне літо з нормальною кількістю опадів за стан берізника можна не переживати, але якщо стоятиме спека, не забудьте його полити, особливо якщо ви вирощує ампельний мавританський вигляд.

В іншому догляд за берунком простий: прополка рослині потрібно тільки після посадки, а як тільки берізка зміцніє, йому вже не страшні ніякі бур’яни. Вирощування берізки може вимагати встановлення опор, і чим раніше ви це зробите, тим краще. Своєчасно спрямовуйте пагони берізки по опорах, а якщо рослина занадто розповзлася, ви можете провести її часткове обрізання без жодної шкоди для берізки. Ні видаляти зів’ялі квітки, ні вносити підживлення немає необхідності, але якщо вам здається, що берізка недостатньо швидко росте або погано цвіте, підгодуйте його розчином 1 столової ложки Агриколи для квітучих рослин і 1 столової ложки Нітрофоски в 10 л води з розрахунку 2,5- 3 л на 1 м ² посадки. Можна також підсипати під кущ деревну золу.

Шкідники та хвороби в’юнка

Хворіє берун дуже рідко, шкідники теж його не турбують. Іноді на ньому може з’явитися борошниста роса, від якої рослина лікують бордоською сумішшю або іншим фунгіцидом. Пошкоджує берізку попелиці, позбавитися якої вам допоможуть акарициди – Актеллік, Антитлін або Актара.

Березка після цвітіння

Березка вирощується в однорічній культурі, але якщо ви хочете його зберегти, викопайте його, пересадіть рослину в горщик, і нехай вона зимує у світлому приміщенні, що не промерзає. Весною його можна знову висадити в сад. Але оскільки берізка добре розмножується самосівом, ви, швидше за все, навесні побачите на тому місці, де він ріс минулого року, свіжі сходи рослини.

Поширення та застосування

“Берізка” поширена повсюдно на всіх континентах. І де б ви не опинилися, зустріч відбудеться обов’язково. Крім, хіба, Крайньої Півночі.

Дізнатися окремі види буває скрутно, настільки екзотично і незвично вони виглядають. Сьогодні вже неможливо встановити чи види мутували і поширювалися птахами і тваринами, чи цьому сприяла людина під час перевезення рослини. Березка невибагливий. Досить насіння потрапити в землю, і воно проросте за сприятливих умов. Часто можна побачити цілий килим із трави берізки на недоглянутих городах, на засмічених ділянках, а також усередині кущів, на полях.

Посадка та догляд за берунком не вимагають спеціальних знань

Зовнішній вигляд, наявність корисних речовин зумовили застосування рослини у різних галузях:

• У садівництві використовуються декоративні сорти берунків. Тривале цвітіння, невибагливість у догляді зробили квіти незамінними у озелененні міст, створенні квіткових композицій. Ландшафтні дизайнери створюють вертикальні клумби з окремих осередків. Після цвітіння осередки переносяться на зберігання та навесні повертаються на місця, а рослина стає багаторічником.
• У сільське господарство використовується як кормова база. Березки із задоволенням поїдаються худобою у зеленому вигляді. До речі, берізки пустель є основою кормової бази місцевих тварин. Суха трава не поступається за смаковими якостями, допомагає підтримувати молочність корів у зимовий період.
• У ветеринарії використовується як проносний засіб для худоби. Порція сіна з трави дасть очікуваний результат, але повільніше, ніж свіжа трава.
• У народній медицині витяжки з рослини використовуються для лікування великої групи захворювань.

Гарна рослина завдає багато клопоту дачникам. Вивести його прополкою не вдасться. Трава вражає життєздатністю і здатна швидко поширитись на всій ділянці.

Симпатична на вигляд квітка вкрай небажана на аграрній ділянці

Як позбутися берізки

При погляді на доглянутий садовий берун просто не віриться, що його польовий родич може завдати городникам маси клопоту. Адже цей багаторічник має дивовижну живучість і витривалість. Він здатний задушити у своїх чіпких обіймах будь-яку рослину, і якщо ви виявили у себе в саду або городі скромний кущик польового берізника, починайте з ним боротьбу негайно. Постарайтеся витягнути із землі за допомогою грабель усі його коріння. Якщо вам цього зробити не вдалося, і бур’ян почав захоплювати город, доведеться вдатися до гербіцидів – препаратів Торнадо, Раундап або Лінтур. Почніть із нанесення «точкових ударів» і повторіть обробку кілька разів.

При тотальній окупації ділянки польовим берунком ранньою весною, поки ви ще нічого не посадили, перекопайте ґрунт, виберіть граблями всі відрізки коренів, після чого накрийте ділянку темним матеріалом, що не пропускає світло, – руберойдом або чорною плівкою: без доступу кисню і світла, при сильному нагріванні берізок навряд чи зможе вижити. Але про всяк випадок на цій ділянці цього року не садіть нічого, крім білої гірчиці, яка не дасть бур’янові жодного шансу вижити. Можна також посіяти вівсяницю або тонконіг.

Якщо ж берізка з’явився на вже засіяному городі, доведеться займатися прополкою щодня, а коріння та стебла берізка з насінням потрібно обов’язково спалювати. Гербіциди краще використовувати точково або після збирання врожаю. Восени ґрунт глибоко перекопують, коріння берізки витягують і спалюють. Відмовтеся від спокуси покласти їх у компост, бо вони можуть знову прорости.

Спостереження народних цілителів

Народні цілителі досить часто використовують берізку для приготування різних лікувальних сумішей. Ця традиція прийшла від середньовічного арабського лікаря Авіценни.

У трактатах він докладно описав порядок вживання даної рослини при деяких захворюваннях. Він стверджував, що квітка сприяє очищенню судин, покращенню якості крові, зміцненню шлунка.

Авіценна використовував берізку, його сік, для лікування жовтяниці, а суміш насіння для позбавлення від лихоманки. Він також наводив приклади вживання при онкологічних захворюваннях, але цей факт не знайшов підтвердження у сучасній народній медицині.

Березка, його лікувальні властивості, використовувався серед цілителів багатьох країн, сюди можна віднести Індію, Середню Азію, Тибет та Україну.

Види та сорти берізки

Садових видів берізки не так вже й багато. Уявимо вам найпопулярніші з них.

Березка мавританський (Convolvulus sabatius = Convolvulus Mauritanicus)

Це прекрасна рослина для підвісних кошиків і контейнерів, пагони якої, вкриті ніжним сіро-зеленим листям, досягають у довжину 50 см. Квітки у цього виду найчастіше світло-бузкового відтінку.

Березка двовершинна (Convolvulus bicuspidatus = Convolvulus fischerianus)

Родом з Азії, Скандинавії та з Кавказу, де він росте на сухих схилах гір, по піщаних берегах річок та у гірських степах. У нього лежачі, що піднімаються, злегка кучеряві стебла довжиною 30-40 см, голі або опушені, стрілоподібні листя на черешках довжиною від 3 до 7 см і одиночні рожеві квітки на довгих квітконосах.

Березка триколірна (Convolvulus tricolor = Convolvulus minor)

Це трав’яниста однорічна густовитиста рослина, що походить із західного Середземномор’я. Стебла в нього опушені, стелиться і піднімаються. Листя лінійно-ланцетні, сидячі, цілокраї, загострені, тьмяно-зелені, голі або злегка шорсткі. Пазушні квітки діаметром до 4 см на коротких квітконіжках мають правильну лійчасту форму. Відгин віночка яскраво-синій, середня частина білого кольору, а зів – жовтого. Вид представлений формами з пурпурно-синіми, рожевими, білими, фіолетовими та синіми квітками та декількома цікавими сортами:

• Кримзон Монарх – сорт із квітками малинового кольору;
• Ройал Енсін – берізка з довжиною пагонів до 45 см і темно-синіми квітками із золотистим позіханням;
• Блу Флеш – блакитний берізка заввишки до 25 см.

Березка зірчаста, який інакше називається квамокліт лопатевий, або іпомея Міна Лобата, або Іспанський прапор, хоча і є ліаною, до роду В’юнків не відноситься.

Кучеряві рослини для саду

Страстоцвіт

Страстоцвіт – красива кучерява рослина для саду: заплутані візерунки стебел і прекрасні квіти.

Це багаторічник у теплому кліматі та однорічна рослина у більш холодних зонах; воно швидко росте і дарує чудові квіти. Не любить занадто вологий ґрунт, тому висаджуйте його в сонячному місці.

Читайте також, як виростити китайський лимонник!

Боби гіацинтові

Тонкі, вигнуті стручки квасолі – це тропічні гіацинтові боби. Квіти розпускаються на тлі листя фіолетового відтінку, коли в повітрі починає віяти прохолодою. Березка пурпурна («Ранкова слава»). Щоб створити приватний квітучий куточок, вирощуйте берун пурпурний (іпомею) на трельяжі. Або «накиньте» кучеряву іпомею на сітку.

Ця рослина, що швидко росте однорічна, рясніє квітами у формі трубочок, які відкриваються вранці і зазвичай закриваються в другій половині дня. «Ранкова слава» розмножується самостійно, тому не дивуйтеся, якщо побачите цю рослину у своєму саду наступного року. Рослини піднімаються заввишки до 3.5 метрів.

В’яна рослина «Чорноока Сьюзан»

Додайте вашому літньому саду яскравих квітів – посадіть Чорнооку Сьюзан, що швидко зростає (Thunbergia Alata). Більшість сортів цвітуть жовтим та помаранчевим. «Маленька Сюзі» цвіте незвичайними білими квітами із шоколадно-фіолетовою серединкою. Ця слухняна рослина в’ється по ґратах, сітці або стовпі. Може бути як однорічним, і багаторічним, залежно від клімату.

Клематіс

Клематис Деякі кучеряві пропонують такий широкий спектр кольорів, як клематис – білі, рожеві, блакитні, пурпурні, жовті, бордові, і навіть смугасті квіти прикрашають цю рослину. Форма квітів цієї багаторічної рослини також дуже різноманітна: подвійні, одинарні, з волани в серединці; розміри та час цвітіння теж різняться.

У невеликих дворах садіть карликові сорти в контейнери або вздовж ганку. Більшість клематисів найкраще росте на відкритому сонці у вологому, добре дренованому грунті.

Кампсис укорінюється

Кампсис Це багаторічна ліана сімейства бегонієвих, що швидко росте, може досягати у висоту до 12 метрів. Метелики люблять помаранчеві, червоні або жовті квіти, які утворюють ефектні грона, що виділяються на тлі дрібного темно-зеленого листя. Любить сонце чи тінь, але найкрасивіші квіти – у сонячних місцях. Ця деревна рослина стає дуже важкою, так що садити її необхідно біля міцної конструкції.

Вічена рослина Дівочий виноград

Дівочий виноград Дівочий виноград славиться не квітами, а ефектною, багатою червоною листям, яка стає такою восени. Його фіолетові плоди приваблюють птахів, але отруйні, тому садіть цю рослину в місці, важкодоступному для людей і домашніх тварин.

Виноград дикий

Восени дикий виноград стає помітним завдяки темно-зеленому листю, яке поступово перетворюється на червоне. Ця рослина родом із Північної Америки дуже енергійна – піднімається на висоту до 15 метрів.

Плющ звичайний

Ця рослина з різноманітним листям добре росте в підвісних кошиках, може рости як рослина, що стелиться, або ж її можна фігурно підстригати. Йому потрібна півтінь. Грунт повинен бути рівномірно вологим, а вологість високою, щоб перешкоджати появі павутинного кліща. Ця рослина також росте як стелиться на відкритому повітрі.

Березник

Садовий берізник є представником роду В’юнок (Convolvulus) сімейства В’юнкові. Цей рід поєднує приблизно 250 видів. Їхня характерна риса – це форма квітки. У природі ці рослини можна зустріти в регіонах із субтропічним та помірним кліматом. Відбулася наукова назва цього роду від латинського дієслова, що в перекладі означає «згортатися». Справа в тому, що більшості видів потрібна опора, якою вони використовують інші рослини, обвиваючись пагонами навколо них. Найбільш часто зустрічається видів роду В’юнок є в’юнок польовий – це бур’яна рослина завдає чимало неприємностей городникам, а також воно часто зустрічається на полях із сільськогосподарськими культурами.

Корисні властивості

Мало хто знає, але берізка польова відрізняється корисними, лікарськими властивостями. Він застосовується у народній медицині, використовується для профілактики деяких хвороб.

Це зумовлено тим, що частини рослини містять досить велику концентрацію активних біологічних речовин та сполук:

1. Флавоноїди – природні антиоксиданти, що беруть участь у оновленні клітин, регенерації тканин. Вони блокують вироблення вільних радикалів, уповільнюючи цим процеси старіння.
2. Вітаміни груп А, С, Е, які покращують засвоєння поживних речовин, що надійшли з їжею, зміцнюють захисні реакції організму, збільшують його опірність до вірусів, інфекцій, хвороботворних бактерій.
3. Аскорбінову кислоту, що бере участь у освіті колагену – головного компонента стінок судин, волосся, нігтів, епідермісу.

Відвари на основі берізки мають сечогінну, жовчогінну та проносну дію.

Особливості берізки

Березка має різні життєві форми. У природних умовах можна зустріти берізки, які є як багаторічниками, так і однорічниками. Вони бувають напівчагарниками або трав’янистими рослинами, їх стеляться або прямостоячі пагони в довжину досягають 400 см. Повзучі кореневища мають ниткоподібні корінці. Чергово розташовані цілісні прості листові пластини мають черешки. Вони мають серцеподібну або стрілоподібну форму, а також бувають зубчастими або лопатевими. Розкриття квіток спостерігається рано вранці. Вони розташовуються в пазухах по 1, 3 штуки чи суцвіттями. Форма віночка воронковидна або дзвонова, причому лопаті виражені зовсім небагато. Плід – це коробочка, всередині якої знаходяться насіння, вони залишаються схожими протягом 2 або 3 років.

Вирощування берізки з насіння

Сміттєва трава берізка на садовій ділянці завдає чимало клопоту. А ось декоративні форми берізки є ліаною, що відрізняється швидким зростанням. Ландшафтні дизайнери досить часто використовують подібну рослину, тому що вона має листя насичено-зеленого забарвлення, гнучкі стебла, а також ніжні і дуже красиві квіточки. Березка здатна прикрасити будь-яку вертикально розташовану поверхню.

Для розмноження такої культури використовують лише генеративний (насіннєвий) спосіб. Якщо необхідно, щоб об’єкт був замаскований такою ліаною дуже швидко, її рекомендується виростити через розсаду. Висів насіння на розсаду виробляють у березні, але перед цим на 24 год насіннєвий матеріал слід занурити у воду. Висівають їх по індивідуальних стаканчиках, які мають отвори для дренажу, що дозволить витікати надлишкам рідини. Їх слід заповнити зволоженим компостним ґрунтом або субстратом, до складу якого входить живильний грунт та торф (2:1). Розкладене насіння слід зверху присипати шаром пухкої землі, який трохи утрамбовують. Висів у загальну ємність не рекомендований, оскільки сіянці вкрай негативно реагують на пікірування. Скляночки прибирають у прохолодне місце (від 18 до 20 градусів). Посіву забезпечують систематичний полив. При правильному догляді перші сіянці повинні будуть з’явитися приблизно через півмісяця. Рослини слід поливати у міру просихання верхнього шару субстрату. 2 рази на місяць розсаду треба підгодовувати розчином мінерального добрива у слабкій концентрації.

Посадка берізка в саду

Коли садити

Після того як на вулиці стане тепло, а весняні поворотні заморозки залишаться позаду, можна буде висадити розсаду берізника у відкритий ґрунт. Однак, перш ніж це зробити, її необхідно загартувати. Як правило, висадку розсади у відкритий ґрунт виробляють у середині травня, але в деяких випадках це доводиться робити лише у першій декаді червня.

Найкраще для посадки в’юнка підходить сонячна ділянка. Якщо такій рослині діставатиме сонячного світла, то цвісти воно стане ряснішим і більш тривалим часом. Грунт має бути водопроникним. Взагалі ця культура не пред’являє особливих вимог до складу ґрунту, але краще, якщо вона буде суглинистою.

Особливості посадки

Спочатку необхідно зайнятися підготовкою ділянки. Потрібно зробити його перекопування, при цьому в ґрунт слід внести торф (на 1 квадратний метр береться 2-3 кілограми). Потім поверхню ділянки необхідно вирівняти. Перед висадкою розсаду слід рясно полити, завдяки цьому витягти рослини з ємності буде набагато простіше. Підготуйте луночки, причому дистанція між ними повинна дорівнювати від 20 до 25 сантиметрів. Висадку берізки проводять з використанням способу перевалки. Висадженим рослинам необхідний добрий полив.

Догляд за берунком

Найважливішим у догляді за берунком є ​​полив. Він має здійснюватися систематично та в достатньому обсязі. Для такої рослини шкідливий як застій води у ґрунті, так і його нестача. Якщо води рослині не вистачатиме, то у нього почнеться скидання бутончиків. Якщо влітку порівняно регулярно йдуть дощі, то берізка може зростати і без додаткових поливів. Однак якщо стоїть спекотна або посушлива погода, то ліану треба поливати обов’язково тим більше, якщо ви культивуєте ампельний мавританський вигляд.

В основному догляд за такою рослиною є цілком необтяжливим. Висаджені рослини спочатку потребуватимуть своєчасної прополювання, але після того, як вони зміцніють, їм не зможе нашкодити жодна бур’ян. Для берізки, як правило, потрібна опора, при цьому зробити її установку слід якомога раніше. Потрібно вчасно спрямовувати стебла ліани по опорі. У тому випадку, якщо ліана надмірно розросла, то при необхідності можна зробити часткове обрізання, це зовсім не зашкодить рослині.

Видаляти квітки, що в’януть, і підгодовувати берізку не потрібно. Але якщо зростання ліани дуже повільний або цвітіння мізерне, їй знадобиться підживлення. Для цього використовують живильний розчин, що складається з 1 відра води, 1 великої ложки Нітрофоски та такої ж кількості Агріколи для квітучих рослин. На 1 квадратний метр ділянки береться від 2,5 до 3 літрів такого живильного розчину. Ще поверхню ґрунту навколо кущиків можна присипати шаром деревної золи.

Захворювання та шкідники

Березка відрізняється високою стійкістю до хвороб та шкідників. Рідко ліану може вразити борошниста роса. Для боротьби з нею використовують фунгіциди, наприклад, бордоську рідину. Якщо ж на кущиках оселилася попелиця, їх слід обприскати розчином акарициду: Антитлина, Актеллика чи Актари.

Після цвітіння

Як правило, цю культуру вирощують як однорічник. Але якщо ви вирішили зберегти берізку, то його потрібно витягти з землі і посадити в горщик. Ємність із рослиною прибирають у добре освітлене приміщення, в якому температура повітря взимку не опускається нижче за нуль градусів. Навесні берізка знову пересаджують у відкритий ґрунт. Однак слід врахувати, що ця квітка чудово розмножується самосівом. Тому там, де він вирощувався минулого року, навесні можуть з’явитися дружні сходи, які потрібно буде лише прорідити або розсадити.

Як позбутися берізки

Березка, яка є бур’яном, досить сильно докучає городникам. Ця багаторічна рослина відрізняє те, що вона є дуже витривалою і живучою. Обвиваючись навколо інших рослин, берізка просто «душить» їх. У зв’язку з цим, якщо на вашій ділянці був помічений такий польовий берізок, то боротьбу з ним слід розпочинати якнайшвидше. Для цього візьміть граблі і спробуйте витягти з ґрунту все його коріння. Але якщо в грунті залишаться уривки корінців, то берізка з швидкою швидкістю почне поширюватися по вашому городу або саду. І тут для боротьби з нею рекомендується використовувати гербіциди, наприклад: Раундап, Торнадо чи Лінтур. Наносити препарат слід точково, при цьому потрібно кілька обробок.

Якщо ж ділянка вся заполонена берунком, то тоді на самому початку весни, її слід повністю перекопати і за допомогою грабель постаратися вибрати більшу частину корінців. Потім поверхню ділянки необхідно вкрити темного забарвлення матеріалом, який повинен пропускати світло (чорною плівкою чи руберойдом). За відсутності світла і кисню, а також при сильному підвищенні температури, практично всі берізки повинні загинути. Але щоб викорінити цей бур’ян повністю, в поточному сезоні на ділянці, що обробляється, слід посадити тільки білу гірчицю. Можна також висіяти тонконіг або вівсяницю. Якщо ж така бур’янка була помічена на вже засадженому городі, тоді виривати його доведеться щодня. При цьому пагони та коріння разом з насінням слід обов’язково знищити. Застосовувати гербіциди рекомендується після збирання врожаю чи точково. Восени ділянці знадобиться глибоке перекопування, при цьому всі коріння цього бур’яну слід витягнути із землі і знищити. У компост їх класти не слід, оскільки велика можливість, що вони знову проростуть.

Види та сорти берізки з фото та назвами

Видів садового в’юнка небагато. Нижче будуть описані ті, що користуються найбільшою популярністю.

Березка мавританський (Convolvulus sabatius = Convolvulus Mauritanicus)

Цю декоративну рослину, як правило, вирощують у контейнерах або підвісних кошиках. Довжина стебел близько півметра, їх покривають ніжні листові пластини зеленувато-сірого забарвлення. Як правило, квітки у цього виду мають блідо-бузкове забарвлення.

Березка двовершинна (Convolvulus bicuspidatus = Convolvulus fischerianus)

Батьківщина цього берізника Скандинавія, Азія та Кавказ. Він вважає за краще рости по піщаних річкових берегах, на сухих гірських схилах, а також у гірських степах. Довжина трохи кучерявих лежачих втеч, що піднімаються, варіюється від 0,3 до 0,4 м. Листові пластини стрілоподібної форми можуть бути опушеними або голими, довжина їх черешків від 30 до 70 мм. На довгих квітконосах красуються поодинокі квіточки рожевого забарвлення.

Березка триколірна (Convolvulus tricolor = Convolvulus minor)

Ця густовитиста трав’яниста рослина є однорічником, а його батьківщина – західне Середземномор’я. На поверхні втеч, що піднімаються, є опушення. Сидячі цілокраї лінійно-ланцетні листові пластини є загостреними, вони зелені, трохи шорсткі або голі. Пазушні квіточки в діаметрі досягають близько 40 мм, форма у них правильна лійчаста, а квітконіжки коротенькі. Зів у них жовтий, середня частина має біле забарвлення, а відгин віночка – насичено-синій. Цей вид є кілька форм з рожевими, фіолетовими, синьо-пурпурними, білими чи синіми квіточками. Є також кілька сортів:

• Кримзон Монарх ― забарвлення квіток малинове;
• Ройал Енсін – довжина стебел близько 0,45 м, у темно-синіх квіток зів золотистий;
• Блу Флеш – висота кущика близько 0,25 м, квітки блакитні.

Березка зірчаста, ще іменований іпомея Міна Лобата, або Іспанський прапор, або квамокліт лопатевий – це ліана, але берунком вона не є.