Чи можна придбати статус адвоката

Огляд Постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 822/1309/17 (провадження № 11-290апп20)

Позивачка є суддею, яка виявила бажання отримати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та для цього пройшла відповідні, передбачені Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» процедури.

Однак оскаржуваними рішеннями відповідача відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю з огляду на те, що останньою до визначеної дати складання присяги адвоката та отримання відповідного свідоцтва не усунуто обставин несумісності. Відповідач вважає, що робота позивачки на посаді судді є несумісною з діяльністю адвоката.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, проте суд апеляційної інстанції задовольнив позов частково. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на необхідність здійснення тлумачення статті 7 Закону № 5076-VI та встановлення наявності або відсутності в цій статті такої умови для видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката, як попереднє усунення обставин несумісництва.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду в порядку вирішення виключної правової проблеми має відповісти на такі питання:

1) Чи є статус судді таким, що обмежує право на доступ до професії адвоката?

2) Які обмеження щодо несумісності встановлені для адвокатів та які існують способи їх усунення?

Оцінка Великої Палати Верховного Суду:

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в касаційній скарзі й у відзиві на неї, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Чи є статус судді таким, що обмежує право на доступ до професії адвоката?

За змістом статті 54 Закону № 1402-VIII суддя не може поєднувати свою діяльність із підприємницькою, адвокатською діяльністю, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу (крім викладацької, наукової чи творчої), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Отже, особа, яка перебуває на посаді судді, не може, зокрема займатися адвокатською діяльністю або виконувати іншу оплачувану роботу.

У пункті 37 Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності зазначено, що специфічний характер суддівської діяльності та необхідність збереження гідності посади і захисту суддів від усіляких видів тиску означає, що судді повинні поводитися у такий спосіб, щоб уникати конфлікту інтересів або перевищення службових повноважень. Це вимагає від суддів необхідності утримуватися від будь-якого виду професійної діяльності, що може відволікати їх від виконання суддівських обов`язків або призводити лише до часткового виконання ними своїх обов`язків. У деяких країнах несумісні з функціями судді види діяльності чітко визначені законом про статус суддів, а представникам судової системи забороняється здійснювати будь-яку іншу професійну або оплачувану діяльність. Винятками є навчальна, дослідницька, наукова, літературна або мистецька діяльність».

Очевидно, що, претендуючи набути право на зайняття адвокатською діяльністю (складаючи іспити та проходячи стажування), суддя вступає у позапроцесуальні відносини з Радою адвокатів регіону, адвокатською спільнотою.

Доступ до професії адвоката в Україні передбачає виконання встановлених законодавством вимог (стаття 6 Закону № 5076-VI) до осіб, які виявили бажання стати адвокатом. Серед них, зокрема, є вимога проходження стажування.

У контексті допустимості проходження суддями стажування в адвокатських (юридичних) фірмах КРЄС у Висновку № 16 (2013) (пункти 23, 24)зазначає таке.

У деяких державах судді переважно обираються серед найбільш досвідчених адвокатів. В інших країнах професійні шляхи суддів та адвокатів не перетинаються. У цих країнах розвиток взаєморозуміння між двома професіями є особливо важливим. Однією з можливостей сприяти такому порозумінню є впровадження інтернатури для суддів-стажистів у юридичних фірмах та для адвокатів-стажистів у судах. У такому випадку вкрай важливим є гарантування дотримання вимог незалежності та неупередженості суддів, а також прозорості в організації такої інтернатури. Відносини між суддями і адвокатами завжди повинні зберігати фактичну чи уявлювану неупередженість суддів. Судді й адвокати повинні повністю усвідомлювати це, а належні процесуальні та етичні норми мають діяти для гарантування зазначеної неупередженості.

Отже, стандарти взаємодії представників двох юридичних професій, запроваджені КРЄС, допускають можливість стажування суддів у юридичних фірмах та адвокатів у судах з метою взаєморозуміння між двома професіями. Саме таку мету мають переслідувати судді й адвокати, перебуваючи кожен у своєму статусі.

На думку Великої Палати Верховного Суду, стажування діючого судді впродовж шести місяців під керівництвом адвоката з метою отримання адвокатського свідоцтва виходить за межі допустимих сфер відносин між суддями та адвокатами. Наведене свідчить про те, що хоча чинне законодавство України не містить конкретно визначеної заборони діючим суддям складати кваліфікаційний іспит та проходити відповідне стажування з метою отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, однак участь судді в таких процедурах ставить під сумнів його/її незалежність та безсторонність.

До того ж Україна не відноситься до переліку держав – членів Ради Європи, у яких шляхи суддів та адвокатів не перетинаються та для яких КРЄС рекомендує досягнення взаємопорозуміння між професіями за допомогою стажування. В Україні адвокати за умови усунення обставин несумісності можуть стати суддями.

Отже, зважаючи на висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 28 травня 2009 року у справі Bigaeva v. Greece, на яке покликається позивачка, суд виявив непослідовність у діях держави-відповідача, яка дозволила проходити стажування заявниці, заздалегідь розуміючи, що доступу до професії вона не отримає.

У справі, що розглядається, Велика Палата Верховного Суду також вважає, що практика, яка склалась у частині допуску осіб, які перебувають на посаді судді, до кваліфікаційного іспиту та стажування з метою отриманням свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не є послідовною та суперечить забороні, встановленій в антикорупційному законодавстві.

Проте правові ситуації у справі Bigaeva v. Greece і справі, що розглядається, не є подібними. У справі Bigaeva v. Greeceоргани державної влади через власну помилку і явну безперспективність отримання заявницею права на доступ до професії адвоката, дозволили проходження стажування та не допустили її до кваліфікаційного іспиту. Натомість у справі, що розглядається Великою Палатою Верховного Суду, заявниця власноруч (із застереженнями) підписала заяву від 10 травня 2017 року щодо відсутності обставин несумісності, які, на її думку, можуть виникнути лише після набуття статусу адвоката (отримання свідоцтва), розуміючи, що усунення обставин несумісності залежить лише від її волі.

Велика Палата Верховного Суду погоджується із доводами касаційної скарги, що, отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, що надає такій особі статус адвоката, гарантії адвокатської діяльності та можливість притягнення її до дисциплінарної відповідальності, свідчить про те, що така особа вже є суб`єктом адвокатської діяльності у розумінні профільного закону та без укладення договору про надання правової допомоги, без отримання доходу, може у будь-який час надати іншу правову допомогу клієнту. Набуття особою статусу адвоката є процесом, який не охоплюється визначенням адвокатської діяльності. Але бажання отримати доступ до професії адвоката, перебуваючи у статусі судді, не виглядає легітимним та суперечить меті антикорупційного законодавства.

Таким чином, щодо заборони займатись адвокатською діяльністю не можна відокремити мету отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від бажання надавати (платно або безоплатно) правову допомогу. Саме з метою займатись адвокатською діяльністю особа отримує відповідне свідоцтво.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку складення присяги адвоката та отримання особою, яка є суддею, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, така особа одночасно буде перебувати під дією двох присяг – судді та адвоката. Отримавши свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, особа, яка є суддею, окрім Закону № 1402-VIII, підпадає під дію Закону № 5076-VI, що є недопустимим, оскільки ставить під сумнів незалежність цих двох інститутів один від одного.

Які обмеження щодо несумісності встановлені для адвокатів та які існують способи їх усунення?

Зокрема, несумісною з діяльністю адвоката є робота на посаді судді відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 зазначеного Закону. Системне тлумачення положень Закону № 5076-VI свідчить про те, що термін «діяльність адвоката» є тотожним терміну «адвокатська діяльність». Аналіз понять «адвокат» та «адвокатська діяльність», що наведені у статті 1 Закону № 5076-VI, а також зміст статей 4, 6, 19 цього Закону свідчить про те, що обставини несумісності з діяльністю адвоката, визначені статтею 7 зазначеного Закону, виникають для осіб, які мають (уже отримали) такий статус. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що обмеження і способи їх усунення встановлені для осіб, які вже мають статус адвоката та які бажають займатись іншою (не сумісною з діяльністю адвоката) діяльністю, а не для представників інших юридичних професій, які бажають займатись адвокатською діяльністю.

Статус адвоката — критична необхідність чи пережиток минулого?

Питанням необхідності отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю задається чи не кожен юрист після (а іноді й до) отримання диплома про вищу юридичну освіту. Питання це актуальне та потребує ґрунтовного аналізу й обдумування. Адже шлях отримання та збереження статусу адвоката досить тривалий та кропіткий. Це вимагає від молодого спеціаліста ґрунтовно обдумати плани на майбутнє, і зваживши можливості, що надає свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та порівнявши їх з працею та витратами, що необхідні для його отримання і збереження, прийняти рішення. І для того, щоб спростити цей вибір, спочатку треба дослідити природу необхідності адвокатського свідоцтва.

Маєте Телеграм? Два кліки – і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Екскурс в історію «адвокатського буму»

Ухвалення 2 червня 2016 р. Верховною Радою України Закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», а також викладення процесуальних кодексів України в новій редакції змусило юридичну спільноту України по‑новому подивитися на статус адвоката і переоцінити необхідність наявності свідоцтва. Адже зазначені зміни, по суті, вводили так звану адвокатську монополію на судове представництво фізичних та юридичних осіб у справах усіх підсудностей на заміну попередній адвокатській монополії, яка стосувалась виключно представництва у кримінальних справах.

Кваліфікаційно‑дисциплінарні комісії адвокатури всіх регіонів України відчули небачений досі наплив бажаючих отримати свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Варто зазначити, що черги з бажаючих до КДК деяких регіонів спостерігаються й понині. Це пояснюється тим, що зі вступом у законну силу зазначених законів та змін представництво інтересів фізичних та юридичних осіб у кримінальному, господарському, цивільному та адміністративному процесах могло здійснюватися виключно адвокатами. Як наслідок, юристи, котрі практикували судовий захист осіб у цивільному, господарському та адміністративному процесах без отримання статусу адвоката, ризикували залишитись за бортом ринку юридичних послуг, особливо у сферах судової практики та захисту бізнесу.

Безперечно, альтернатива була, є і буде завжди. Однак у цьому випадку вона означала для юристів, швидше за все, перекваліфікацію або залишення у статусі юридичного консультанта чи спеціаліста по роботі з договорами. Це, звичайно, не виключний перелік можливих перспектив, однак можна зробити висновок, що юрист без свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю перетворювався на значно більш вузько направленого спеціаліста, а юридичні компанії, у штаті яких відсутні співробітники зі свідоцтвами, не можуть надавати повний спектр правової допомоги клієнтам без залучення адвокатів зі сторони.

Усі ці чинники в сукупності і привели до справжнього вибуху бажання молодих правників отримати свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, чого не помічалось до середини 2016 р.

«Скасувати неможливо залишити»

Навряд чи питання необхідності отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю піднімалось би знову, якби новообрані Президент та Верховна Рада України не підняли питання про скасування адвокатської монополії.

Так, за ініціативою чинного Президента України 14 січня 2020 р. Верховною Радою України ухвалено постанову «Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)». Мотивація, як і передбачалося багатьма юристами, досить проста, звучить вона приблизно наступним чином: «Передбачається, що ухвалення закону сприяє оптимізації механізму отримання професійної юридичної допомоги». Більш детальну мотивацію знайти досить складно, та й така не має статусу офіційної інформації. Однак можемо пригадати аргументи юристів 2016 р., вельми схожі до тих, які лунають у 2020 р.

Серед переваг відсутності адвокатської монополії називалась, зокрема, можливість знизити поріг виходу на ринок судового представництва інтересів фізичних та юридичних осіб, адже починаючому юристу, який тільки отримав диплом про вищу юридичну освіту, не доведеться додатково напрацьовувати юридичний стаж, сплачувати кошти за здачу іспитів, а згодом і щорічні внески адвоката, оплачувати курси адвокатів з підвищення кваліфікації тощо.

Абсолютно вірним і послідовним є висновок про те, що подібне додаткове фінансове навантаження в кінцевому підсумку лягає на плечі споживача юридичних послуг. Дійсно, на введення адвокатської монополії ринок праці відповів певним підвищенням вартості послуг адвокатів. Однак у 2016 р. це було більше продиктовано не надто великою кількістю осіб, котрі мали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, у порівнянні з кількістю судових спорів. Зі збільшенням пропозиції (кількості адвокатів), загостренням конкуренції та підвищенням вартості послуг адвокатів порівняно з послугами юристів без такого статусу різниця не така вже й велика і радше залежить від супутніх факторів, як то рейтинг, досвід тощо.

Тобто ринок юридичних послуг (зокрема, його частина у вигляді судового представництва) за останні 4 роки отримав нові «правила гри», відреагував, пристосувався та продовжив існування у зміненому вигляді. А через це питання скасування адвокатської монополії, те, про що багато говорили та чому активно опирались частина юристів із введенням зазначених змін в інститут судового представництва, втратило частину актуальності.

Після ухвалення зазначеної постанови Верховною Радою України процес скасування адвокатської монополії не особливо просунувся. Більше того, існують обґрунтовані сумніви, що у Верховній Раді збереться конституційна більшість та прийме зазначені зміни до Конституції України. Для забезпечення єдності судової практики та усунення колізії між нормами нормативно-правових актів різної юридичної сили зміни необхідно буде внести і у процесуальні кодекси, зокрема статті, що регулюють порядок здійснення цивільного, адміністративного та господарського судочинства. Чи варто говорити, що цей процес також потребує додаткового часу та політичної волі?

Все це у сукупності дозволяє говорити про ініціативу скасування адвокатської монополії невизначеною фразою: «Скасувати неможливо залишити», у якій народні депутати України, адвокати, юристи та інші не менш поважні члени соціуму поставлять кому самі. Нам же залишається оцінювати ситуацію з адвокатурою та необхідністю свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виходячи з нинішніх реалій.

Не лише свідоцтво

Статус адвоката та адвокатська практика не зводяться до наявності свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та можливості здійснювати представництво у суді. Перш за все, юристи прагнуть отримати адвокатське свідоцтво, щоб мати можливість брати безпосередню участь у судовій практиці. Також досить велика частина юристів прагнуть отримати статус адвоката, щоб брати участь у кримінальному процесі.

Та як на мене, не можна стверджувати, що адвокатська практика зводиться до наявності свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та можливості здійснювати представництво у суді. Відповідно до приписів п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про адвокатуру», під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний підвищувати свій професійний рівень. У свою чергу, згідно п. 2 розд. 1 Порядку підвищення кваліфікації адвокатів України, підвищення кваліфікації є підвищенням професійного рівня адвоката, що є його важливим професійним обов’язком, дотримання якого має забезпечувати безперервне поглиблення, розширення й оновлення адвокатами своїх професійних знань, вмінь та навичок, за бажанням адвоката здобуття нової спеціалізації або кваліфікації у певній галузі права чи сфері діяльності на основі раніше здобутої освіти і практичного досвіду, забезпечувати адвокатів достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві та практиці його тлумачення та застосування.

Однозначно позитивний вплив на рівень якості надаваних послуг особою, котра володіє свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, має закріплення на нормативно-правовому рівні обов’язку, а не можливості підвищення адвокатом кваліфікації та поліпшення навичок. Варто відзначити і таку важливу обставину, як законодавче закріплення необхідності виконання адвокатом інших обов’язків: дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики, на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги, невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів тощо. Не варто забувати і про можливість притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за порушення законодавства про адвокатуру.

Описані у попередніх абзацах обставини створюють механізм свого роду «контролю якості» юридичних послуг, що надаються адвокатом. Описаний контроль не може не мати позитивного впливу на загальний рівень якості юридичних послуг, надаваних адвокатами. Адже порушення адвокатом своїх обов’язків може призвести до ряду негативних наслідків, у т. ч. навіть позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України.

Тобто отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, окрім додаткових повноважень та можливостей, покладає на адвоката й ряд зобов’язань та обов’язків. І вони мають одну мету — підвищення якості надання юридичних послуг адвокатами та стимулювання до професійного росту та розвитку осіб, котрі отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відтак, юрист, який планує пройти шлях отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, має усвідомлювати, що він стане членом досить великої соціальної групи, котра має своєю метою невпинну та копітку працю з покращення власних професійних навичок з метою надання дійсно якісних юридичних послуг та забезпечення ефективного захисту клієнтів.

Відсутність свідоцтва — не вирок

Попри усі наведені особливості здійснення юристом професійної діяльності після отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не можна стверджувати, що юридична практика без отримання свідоцтва є вироком для юриста. Зовсім ні. Навіть найдосвідченіший адвокат з багаторічною практикою судового представництва підтвердить, що половина, якщо не більша частина успіху полягає у виробленні вірної стратегії захисту клієнта на основі всебічного і повного дослідження законодавства та судової практики. А це потребує, у першу чергу, блискучих аналітичних та інтелектуальних здібностей, адже законодавство, як і судова практика (реєстр судових рішень), відкриті для кожного бажаючого, в т. ч. для не адвокатів.

Варто також звернути увагу на такий практичний момент, як важливість вміння детально та точно складати договори і оформювати правовідносини сторін. Кожен юрист-практик підтвердить, що детально прописаний договір значно звужує можливості різних трактувань та може суттєво посприяти відверненню потенційних ризиків для клієнта. Не варто забувати і про можливість участі особи без свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у провадженнях в комерційних арбітражах та третейських судах (якщо регламентом таких судів не передбачено зворотне).

Так потрібне чи ні?

Як і раніше, на це питання кожен майбутній і чинний юрист має відповісти самостійно, виходячи з планів на майбутнє та особистих вподобань у роботі. Основні питання при прийнятті рішення, як на мене, звучать наступним чином:

1. Чи планую я здійснювати представництво інтересів клієнтів у господарському, адміністративному, цивільному чи кримінальному процесі?

2. Йти шляхом самовдосконалення та професійного зростання мені простіше самому чи в оточенні широкого колективу адвокатів України?

Свій вибір я зробив у 2018 р., отримавши свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, і можу констатувати, що жодного дня про це не пошкодував.

Процедура набуття статусу адвоката за чинним та проектованим законодавством

– наявність повної вищої юридичної освіти, здобутої в Україні, або повної вищої юридичної освіти, здобутої в іноземній державі, яка визнана в Україні в установленому законом порядку. Повна вища юридична освіта – повна вища юридична освіта, здобута в Україні, а також повна вища юридична освіта, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку.

– стаж роботи в галузі права не менше двох років, а саме стаж роботи за спеціальністю після здобуття повної вищої юридичної освіти. Стаж роботи в галузі права – це стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею повної вищої юридичної освіти – володіння державною мовою.

Також особа, яка виявила намір стати адвокатом, повинна:

– скласти кваліфікаційний іспит, який полягає у виявленні теоретичних знань у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики, а також рівня практичних навичок та умінь у застосуванні закону особою, яка виявила бажання стати адвокатом;

– пройти стажування, яке полягає в перевірці готовності особи самостійно здійснювати адвокатську діяльність;

– скласти присягу адвоката України.

При цьому Законом визначено неможливість бути адвокатом особою, яка визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною, має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі. Крім того, адвокатом не може бути особа, яка позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю (протягом двох років з дня прийняття відповідного рішення), та особа, яка звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги чи вчинення корупційного правопорушення (протягом трьох років з дня такого звільнення).

Отже, особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із відповідною заявою, за результатами розгляду якої приймається рішення про допуск або відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту. У разі складання кваліфікаційного іспиту видається відповідне свідоцтво, яке дійсне протягом трьох років. Якщо іспит не складено, повторно його можна скласти лише через шість місяців, крім випадків оскарження результатів іспиту.

Наступним кроком у процесі здобуття статусу адвоката є стажування, яке триває протягом шести місяців під керівництвом адвоката зі стажем адвокатської діяльності не менше п’яти років і може здійснюватися у вільний від основної роботи час стажиста. У той же час звільняються від проходження стажування особи, які мають стаж роботи помічника адвоката не менше одного року. За результатами стажування керівник складає звіт про оцінку стажування та направляє його раді адвокатів регіону, яка приймає рішення про видачу особі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про продовження стажування.

Після складання присяги видається свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а також посвідчення адвоката України, які не обмежуються віком особи та є безстроковими.

У той же час законопроектом «Про внесення змін до Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та інших пов’язаних законодавчих актів України» від 15 січня 2018 р. пропонуються зміни щодо доступу до професії адвоката. Зокрема передбачається, що адвокат повинен: 1) мати вищу юридичну освіту; 2) володіти державною мовою; 3) мати стаж роботи в галузі права не менше двох років після здобуття вищої юридичної освіти; 4) мати позитивний результат кваліфікаційного іспиту.

У законопроекті міститься тлумачення термінів вищої юридичної освіти та стажу роботи, які є ключовими елементами допуску до професії. Так, згідно із Законом, під вищою юридичною освітою слід розуміти наявність ІІ рівня вищої юридичної освіти (магістр), а під стажем роботи в галузі права – стаж роботи особи за спеціальністю на посаді помічника адвоката та (або) на посаді судді. Тобто особи, які свого часу отримали бакалаврський рівень вищої освіти, не зможуть стати адвокатом. При цьому будь-яких вимог до адвоката, в якого особа повинна пропрацювати 2 роки на посаді помічника, закон не встановлює, на відміну від положень чинного Закону, яким до керівника стажування висувалися вимоги щодо стажу адвокатської діяльності.

Законопроектом передбачається, що кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімного тестування, виконання практичного завдання та проходження усної співбесіди, програму і порядок складання якого повинна затвердити Рада адвокатів України. Що стосується володіння державною мовою, то положення закону не конкретизують, яким чином установлюється зазначена характеристика.

При цьому особи, які мають досвід представництва у судах протягом 5-ти років поспіль, можуть стати адвокатом шляхом складання письмового анонімного тестування без проходження стажування. Тому особи, які останніми роками працювали юристами на підприємствах (організаціях) та представляли їх інтереси в судах, зможуть уникнути необхідності проходження стажування. Для цього їм потрібно надати докази участі в судових засіданнях протягом останніх 5-ти років (копії судових рішень, процесуальних документів, протоколів судових засідань).

У Прикінцевих положеннях законопроекту пропонується передбачити, що особи, які на дату набуття чинності Законом мають однорічний стаж роботи на посаді помічника адвоката, та/або дворічний стаж роботи в галузі права, можуть стати адвокатом в порядку, передбаченому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» в редакції, що діяла до набуття чинності новим Законом.

Законопроектом також передбачено хто не може займатися адвокатською діяльністю, зокрема особа яка (а) має непогашену або незняту судимість за скоєння умисного злочину; (б) визнана судом недієздатною або обмежено дієздатною; (в) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, – протягом трьох років з дня припинення адвокатської практики. Також адвокатом не може бути колишній суддя, прокурор, слідчий, нотаріус, держслужбовець або службовець в органах місцевого самоврядування, який звільнений за порушення присяги, порушення вимог щодо несумісності, вчинення корупційного правопорушення або істотного дисциплінарного проступку, набрання законної сили обвинувальним вироком за скоєння умисного злочину, невідповідність займаній посаді, – протягом трьох років з дня звільнення.

Законопроект також визначає, що несумісною з професією адвоката є діяльність на посадах голови або членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та приватних виконавців.

Підводячи підсумок проведеному аналізу чинного та проектованого законодавства щодо набуття статусу адвоката зазначимо наступне. Законопроект про внесення змін до закону про адвокатуру не здійснить значного впливу на доступ до професії, а лише певною мірою підвищить її професійний рівень. Указані нововведення мають переважно позитивний характер та сприятимуть певному оновленню адвокатури, вдосконаленню процедур складення іспитів, проходження стажування та порядку підвищення кваліфікації адвокатів, забезпеченню гарантій адвокатської діяльності.

Автор: Вапнярчук Анастасія