Чому дядько Микити Михалкова служив у військах СС

Поэт и писатель Сергей Михалков, как известно, являлся соавтором гимна СССР и автором гимна России. Но мало кто знает, что родной брат литератора, Михаил, во время Великой Отечественной войны служил в рядах СС. Как утверждает знаменитый биограф, Федор Раззаков, сын Сергея Михалкова, теперь известный режиссер Никита Михалков, даже планировал снять фильм о приключениях своего дяди.

НКВД и особый отряд

Как пишет Виктор Филимонов в своей книге «Андрей Кончаловский. Никто не знает. », Михаил Владимирович Михалков, впрочем, как и его братья, Сергей и Александр, прекрасно владел немецким языком. Дело в том, что их воспитанием занималась гувернантка-немка Эмма Ивановна. Знание языка Михаилу очень пригодилось в жизни: в том числе благодаря этому его и приняли в спецшколу НКВД. Когда началась война, и Сергей, и Александр, и Михаил ушли на фронт. Однако, в отличие от братьев, последнего направили на службу в особый отдел, который впоследствии вошел в состав СМЕРШ.

Если верить мемуарам Сергея Михалкова «О младшем брате», почти сразу после начала военных действий его мать получила известие о том, что Михаил пропал без вести. Однако незадолго до этого Сергей виделся с Михаилом, а после узнал о том, что брата отправили на важное задание. Будущему поэту едва удалось успокоить мать, как через несколько месяцев один военный врач сообщил родственникам Сергея о том, что Михаил был расстрелян фашистами. До конца 1945 года о судьбе Михаила Владимировича ничего не было известно. Пока Сергей не получил от него письмо из Лефортовской тюрьмы.

Офицер СС или агент-нелегал?

Как выяснилось, все это время Михаил Михалков служил в рядах СС. Как утверждает автор книги «Триумвират. Творческие биографии писателей-фантастов», Юлия Андреева, в 1941 году Михалков оказался в плену у противника, из которого благополучно бежал. Но к своим он уже не вернулся. Убив германского офицера, Михаил Владимирович облачился в его форму и вскоре был арестован фашистами. Прекрасное владение немецким языком позволило Михалкову выдать себя за капитана СС. Вот только офицерской книжки в карманах формы не оказалось. Поэтому Михаилу пришлось провести несколько дней в заточении до выяснения личности. Как ни странно, разбирательство закончилось в пользу Михалкова.

С этого дня и до 1945 года Михаил Михалков находился на стороне противника и даже командовал танковой дивизией СС. Впрочем, по мнению автора книги «Шпионаж и писатели», Алексея Казакова, Михалков являлся агентом-нелегалом, которые добывал необходимые сведения о противнике для советской стороны. Об этом же, конечно, со слов брата, писал в своих мемуарах и Сергей Михалков. Именно благодаря содействию Сергея Владимировича Михаилу Михалкову и удалось избежать сурового наказания.

Заступничество брата и приговор суда

Во время очередного боя, случившегося незадолго до победы, Михаил Михалков перешел линию фронта и тут же был арестован сотрудниками СМЕРШ. Вскоре Михалков оказался в Лефортовской тюрьме, откуда и написал письмо старшему брату. Михаил Владимирович утверждал, что в тылу врага служил исключительно своей родине. Благодаря прикрытию в виде немецкого офицерского чина, он добывал секретную информацию и даже координировал партизанское движение. Вот только Михалкову не спешили верить. По крайней мере, его жизнь могла бы закончиться тогда же, в 1945 году, если бы не автор текста советского гимна.

Сергей Михалков дошел до самого Лаврентия Берии. Об этом упоминает в своей книге и Виктор Филимонов. А потом, если верить мемуарам Сергея Владимировича, подтвердился и факт организации Михаилом партизанского отряда. В связи с этим Михаил Михалков был приговорен лишь к пяти годам заключения. Отбыв наказание в лагере под Рязанью, Михалков занялся писательской деятельностью, но печатался чаще всего под псевдонимами «Андронов» и «Луговых».

«Мої тато і дядько брали участь у знаменитому рейді 95-ї бригади, про який зняли фільм» – ветеран війни на Донбасі

Кошти, які вкрали колишні високопосадовці, після повернення в Україну будуть витрачені на посилення сектору безпеки та на потреби оборонців країни. Таку пропозицію озвучив президент Петро Порошенко. Серед іншого, йдеться про будівництво гуртожитків для контрактників і військових готелів для офіцерів на території кожної частини. До побудови гуртожитків Міністерство оборони залучає ветеранів АТО. Один із них – волонтер, боєць 95-ї окремої десантно-штурмової бригади аеромобільних військ – Олександр Погребиський розповів Радіо Свобода про заохочення українців до служби у війську, а також про зміни, які незабаром відбудуться в аеромобільних військах України.

Більшість військових мають проблеми з житлом, з одного боку, а з другого – більшість житлових приміщень у військових частинах мають радянське походження, їх потрібно змінювати

– Я – волонтер, я перебуваю у Міністерстві оборони на громадських засадах і входжу в групу, яка контролює процес побудови гуртожитку: від технічної документації і представлення проекту аж до моменту, коли гуртожиток буде готовий, і перші військові в’їдуть у його кімнати. Пропозиція президента Петра Порошенка щодо передачі «коштів Януковича» на потреби військових мені видається вкрай важливою. Не секрет, що більшість військових мають проблеми з житлом, з одного боку, а з другого – більшість житлових приміщень у військових частинах мають радянське походження, їх потрібно змінювати на сучасні житлові модулі. Якщо Україна каже про перехід армії на стандарти НАТО, то давайте і побутові умови наших захисників до цих стандартів наближати.

– Тобто, Ви кажете про соціальну складову?

Сучасна армія повинна мати сучасні військові частини з комфортними умовами проживання для бійців та з нормальною інфраструктурою

– Так, але не тільки: я кажу про те, що наявність сучасних гуртожитків, нормальної інфраструктури у військових частинах – це один із методів агітації за службу у Збройних силах України. Якщо ми кажемо про необхідність створити сучасну боєздатну професійну армію, давайте поважати тих, хто йде туди служити, ще й у час війни, яку проти нас веде Росія. Цим я і займаюсь. Маю ще одну ідею, яка пов’язана з цим: сучасна армія повинна мати сучасні військові частини з комфортними умовами проживання для бійців та з нормальною інфраструктурою. Тому вивчаю досвід країн НАТО, там у військових частинах діють комплекси цивільного обслуговування. Наприклад, боєць після робочого дня, на відміну від цивільних, залишається на території частини, тож потрібно, щоб на цій території також були, наприклад, бібліотека, сучасний спортзал, перукарня тощо.

– Пане Погребиський, Ви пам’ятаєте день, коли вирішили стати волонтером?

Я собі рибалю на Київському водосховищі, – аж тут телефонує дядькова дружина і каже: «Сашко, твій батько отримав контузію, дядько поранений

– Дуже добре пам’ятаю. Той день повністю «перемкнув» моє життя, мої погляди на ситуацію довкола. Це літо 2014 року, я щодня напружено відстежував новини з Донбасу – там у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади вже воювали мої татко і дядько, вони пішли в АТО під час першої хвилі мобілізації. А тут раптом – вихідний день. Я собі рибалю на Київському водосховищі, аж тут телефонує дядька дружина і каже: «Сашко, твій батько отримав контузію, дядько поранений, вони обидва – у військовому госпіталі у Харкові, і ми з твоєю мамою терміново туди виїжджаємо». Я був у шоці – яка контузія?! Який Харків?! Але зразу збагнув, що без мене вони не обійдуться: зателефонував знайомим з Харкова, щоб мама з тіткою змогли у них бодай переночувати, а сам розшукав свого начальника і попросив відпустку. На роботі мене всі підтримали: начальник відпустку дав, колеги трохи грошей зібрали для купівлі ліків, харківські друзі не просто до себе забрали, а коли я рано-вранці приїхав, ще мені показали у Харкові ті місця, де вони у складі Євромайдану відстоювали своє місто.

– А які враження від харківського військового госпіталю?

Тато з дядьком були травмовані при штурмі Лисичанська – це початок уже знаменитого рейду 95-ї бригади серпня-вересня 2014 року

– Важкі враження, я туди «з боєм» пробивався, хоч там лікували тата і дядька, яких лікарі поклали в одну палату та які були адекватні, як на їхній стан. Ми з татом вийшли на перекур, і тоді він нарешті розповів про те, що відбувалось на сході країни. Виявилось, тато з дядьком були травмовані при штурмі Лисичанська – тобто, це початок уже знаменитого рейду 95-ї бригади серпня-вересня 2014 року, про який знято однойменний фільм.

А тоді у Харкові я багато страждань побачив у госпіталі, серед іншого, вперше побачив молодих хлопців без кінцівок. Ходив по палатах і питав поранених, що їм потрібно. Власне, з цього дня і почалось моє волонтерство.

– На чиї потреби Ви ті перші гроші витратили?

Я зайшов до палати Влада Кузнецова, якому відірвало кисть руки. Я спитав, що йому потрібно, і Влад відповів: «Потрібен прапор України. І якщо залишаться гроші – купіть, будь ласка, капці»

– Так сталось, що того ж дня, коли вперше потрапив до харківського шпиталю, я зайшов до палати Влада Кузнецова (чемпіон з плавання на «Іграх нескорених» (Invictus Games) – ред.), якому відірвало кисть руки. І до речі, Влад після реабілітації і протезування повернувся до 95-ї бригади як інструктор. А тоді він лежав у палаті, весь обмазаний зеленкою, перебинтований, у самих трусах. Я спитав, що йому потрібно, і Влад відповів: «Потрібен прапор України. І якщо залишаться гроші – купіть, будь ласка, капці». У мене всередині все обірвалось.

– Але за рік Ви, вже досвідчений волонтер, вирішили піти до війська. Чому?

Коли бійці мене побачили, почали питати: «Саня, як сина народиш, теж служити у 95-ту бригаду приведеш?»

– Це було зважене рішення. Я багато спілкувався з бійцями у бутність волонтером – і коли ходив до Центрального військового госпіталю у Києві, і коли привозив медичні рюкзаки у 95-ту бригаду. Та і забезпечення армії поліпшилось, волонтерам не треба їжу на передову возити або тоннами ліки по госпіталях розвозити. Служити я пішов, як Ви розумієте, у 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду, служив у тому ж батальйоні та у тій же роті, де мої батько з дядьком служили! Коли бійці мене побачили, почали питати: «Сашко, твоя сім’я нас приватизує?», «Саня, як сина народиш, теж служити у 95-ту бригаду приведеш?». Ну посміялись ми – і до справ: ми воювали на Донбасі, стояли під селищем Новгородське, поруч з окупованою Горлівкою, в інших місцях. Були у нас рейди проти контрабанди вздовж лінії розмежування. Також ми мали дислокацію на адміністративному кордоні з анексованим Кримом – це Чонгар, туди наш батальйон перекинули для протидії контрабанді.

– 21 листопада цього року мають відбутися зміни в аеромобільних військах України: вони отримають нову назву та, скажімо, нову символіку. Як Ви ставитесь до цього?

Мені приємно, що коли в Україну приїжджають інструктори з НАТО, наші бійці можуть співпрацювати з ними на рівні, навіть і консультувати хлопців з альянсу, як вести бойові дії в умовах гібридної війни

– Дуже позитивно! Так, у День Святого Михаїла мої побратими стануть військовослужбовцями десантно-штурмових військ, і не 2 серпня, а 21 листопада відзначатимуть день народження цього підрозділу Збройних сил. Також Україна відмовляється від старих радянського часу, блакитних беретів – десантно-штурмові війська носитимуть малинові берети, за прикладом аналогічних військ у країнах НАТО. Я вважаю, що зміна у нас – це не лише наближення українського війська до стандартів і традицій альянсу, це початок нової історії для цього роду військ і для всієї країни. Давайте відходити від радянського минулого, скільки можна борсатись і ностальгувати за «совком»! Перед нами абсолютно інакші завдання, ми маємо наростити потенціал свого війська, мотивувати бійців. І мені приємно, що коли в Україну приїжджають інструктори з НАТО, наші бійці можуть співпрацювати з ними на рівні, навіть і консультувати хлопців з альянсу, як вести бойові дії в умовах гібридної війни.