Вічний президент: що відомо про Олександра Лукашенка

Олександр Лукашенко знову підтверджує звання “останній диктатор Європи” – не зважаючи на мітинги та невизнання цивілізованим світом, він таки вступив на посаду президента Білорусі. Таємна інавгурація відбулася 23 вересня. Як Лукашенко починав свій шлях і чим запам’ятався за 26 років правління країною?

9 серпня в Білорусі завершилися вибори президента. За попередніми даними, чинний глава держави набрав близько 80%, його найближча конкурентка Світлана Тихановська – менше 10%.

Однак ці результати багато хто вважає сфальсифікованими. Тисячі білорусів досі щодня виходять на вулиці міст. Проти них силовики застосовують водомети та світлошумові гранати, а також – пакують в автозаки. Сам Олександр Лукашенко назвав протестувальників “вівцями, якими керують з-за кордону”.

Детально про життя і політичний шлях “вічного президента” Білорусі читайте на сайті 24 каналу.

Біографія Олександра Лукашенка

Дитинство та юність

Олександр Лукашенко народився 30 серпня 1954 року в селищі міського типу Копись, розташованому у Вітебській області Білорусі. Виховувала його мама – Катерина Трохимівна, яка працювала на фермі дояркою. Про батька Лукашенка точної інформації немає.

Він також має українське коріння: його дід був родом з Сумської області.

Дитинство майбутнього президента пройшло в селі Олександрії в центрі колгоспу “Дніпровський”. Там він відвідував середню школу, а також – музичну (грав на баяні).

Лукашенко в молодості / Фото з відкритих джерел

Після закінчення школи Лукашенко вступив до Могильовського педагогічного інституту на факультет історії. У 1975 році його за розподілом направили в місто Шклов на посаду секретаря комітету комсомолу в середній школі №1, де він пропрацював кілька місяців.

Далі Лукашенко пішов на службу в армію, де, знову ж таки за розподілом, потрапив у прикордонні війська КДБ. 1979 року майбутній президент Білорусі став членом КПРС. У 1980-му вдруге пішов служити в армію, і наступні два роки командував танковою ротою. Має звання підполковника.

Працював Лукашенко також заступником голови Шкловського колгоспу “Ударник”, потім – заступником директора комбінату будматеріалів у Шклові.

У 1985 році майбутній президент отримав другу вищу освіту – заочно закінчив економічний факультет білоруської сільськогосподарської академії.

Пізніше – очолював радгосп “Городець”, діяльність в якому стала підставою для майбутнього політичного зльоту Лукашенка. Він першим за часів перебудови почав впроваджувати орендний підряд у радгоспах. Так, збитковий радгосп за короткий період перетворився на передовий.

Особисте життя і захоплення

Про особисте життя Лукашенка ЗМІ пишуть так: воно не настільки постійне, як його політична кар’єра.

У 1975 році він одружився на шкільній подрузі Галині Желнерович. У них народилися двоє синів: Віктор та Дмитро. Віктор Лукашенко зараз – радник білоруського голови в Раді національної безпеки країни, а Дмитро Лукашенко очолює Центральну Раду президентського спортивного клубу.

Олександр Лукашенко з дружиною Галиною / Фото з відкритих джерел

Як неодноразово повідомляла білоруська преса, останніми роками президент і його дружина живуть окремо. Хоча офіційно продовжують перебувати в шлюбі.

2004 року в Лукашенка народився позашлюбний син Микола. Президент це визнав, більше того – саме Миколу в Білорусі називають наступним президентом. Поки жартуючи. Оскільки той часто з’являється на публіці разом з впливовим батьком. За даними ЗМІ, мамою хлопчика є колишня лікарка президентської сім’ї Ірина Абельська.

У президента Білорусі є двоє онуків і п’ять онучок.

Лукашенко любить грати в хокей / Фото Getty Images

Відоме всім захоплення Лукашенка – хокей. І він активно намагається розвивати цей вид спорту в країні: за роки правління він побудував 33 льодових арени. Ще одне хобі лідера Білорусі – лижні перегони.

Шлях у політиці

Як згадувалося вище, в політику Лукашенко потрапив завдяки досягненням в колгоспі “Городець”. Його запросили до Москви, де він став народним депутатом Білоруської РСР.

Після розпаду СРСР, коли Білорусь стала незалежною державою, Лукашенко стрімко піднявся по вертикалі влади. Він створив репутацію захисника простого народу, що дозволило йому отримати довіру електорату і стати найпопулярнішим політиком того часу в Білорусі.

Президентський термін Лукашенка почався в далекому 1994 році – він став першим і, на сьогоднішній день, єдиним лідером Білорусі. На виборах він перемагав п’ять разів поспіль (не враховуючи ймовірну перемогу в 2020 році), що є абсолютним рекордом серед лідерів європейських держав (крім монархів).

При цьому його неодноразово звинувачували в нечесності, і, як правило, після виборів люди виходили на страйки, які влада швидко розганяла. Хоча Лукашенко сам не приховував, що результати іноді “доводилося фальсифікувати”.

Внутрішня і зовнішня політика Лукашенка орієнтована на Росію. З перших днів на посаді президента він провів референдум, на якому російська мова набула статусу державної, а також – була схвалена політична інтеграція з Росією.

Кремль неодноразово озвучував неоднозначні заяви про об’єднання країн. Однак, Лукашенко такий сценарій продовжує заперечувати: “Ми – брати з Росією, але не будемо хлопчиками на побігеньках”.

Олександр Лукашенко і Володимир Путін / Фото Getty Images

У 2014 році Лукашенко з Олександром Турчиновим, який на той момент виконував обов’язки президента України, обговорили питання анексії Криму. Тоді білоруський лідер заявив, що “за свою землю потрібно боротися”. Українська влада ж, за його словами, фактично проігнорувала обставини, що склалися.

Перша зустріч Олександра Лукашенка з чинним президентом України Володимиром Зеленським відбулася в жовтні 2019 року на II форумі регіонів двох країн. Тоді Олександр Григорович назвав Україну головним торгівельним партнером Білорусі і підкреслив, що разом обидві держави готові протистояти зовнішньому впливу.

За що критикують Лукашенка

У Білорусі досі не скасували смертну кару, що безліч міжнародних правозахисних організацій вважають проблемою. Лукашенко, схоже, бачить це інакше. Болючими в країні також є питання, пов’язані з правами людини, відсутністю опозиції до влади і власною мовою, яка вмирає.

У 2011 році, після низки антиурядових акцій, Лукашенко заборонив публічні оплески. За це йому присудили Шнобелівську премію миру.

Під час пандемії COVID-19 в 2020 році Лукашенко став одним з декількох президентів у світі, які не ввели режим самоізоляції і жорсткого карантину на території країни. Він аргументував це тим, що коронавірус – це не страшно, до того ж, постраждала б економіка. Втім пізніше він зізнався, що сам перехворів – безсимптомно.

Таке рішення негативно вплинуло на рейтинг Лукашенка. У мережі з’явилася інформація, що той склав рекордно низькі 3%. Незабаром ця цифра стала мемом.

Дівчина у футболці з мемом “Саша 3%” / Фото TUT.BY

На початку літа цього року Лукашенко відправив у відставку уряд країни. Опозиційні кандидати в президенти потрапили за грати, а репресій зазнали понад 200 політичних діячів, медиків, блогерів, журналістів. Причина: відкрите висловлення своїх політичних поглядів. Міжнародна громадськість відреагувала ультиматумом ООН.

На виборах 2020 року спостерігачі також зафіксували безліч порушень. Зокрема, люди не могли проголосувати через величезні черги біля дільниць, куди пускали обмежену кількість виборців.

Центр Мінська заблокували силовики, в місті глушили зв’язок та інтернет. У багатьох містах білоруси вийшли на протести, їх традиційно затримували силовики. У штабі Світлани Тихановської, головної суперниці Олександра Лукашенка на президентських виборах, відмовилися визнавати офіційні результати голосування.

Що відомо про Лукашенка: відео

Лукашенко Олександр Григорович

Вищу освіту здобував у 1971—1975 роках у Могильовському педагогічному університеті на кафедрі історії. Паралельно працював секретарем ВЛКСМ у середній школі № 1 міста Шклова. Закінчив університет за спеціальністю «викладач історії і суспільствознавства». В 1985 році отримує другу вищу освіту у Білоруській сільськогосподарській академії за спеціальністю «економіст-організатор сільськогосподарського виробництва».

Родина та особисте життя

Олександр Лукашенко був одружений з Галиною Родіонівною Жолнерович та має від неї двох синів. Ще один син, позашлюбний, народжений 2004 року. Саме з молодшим сином Миколою Олександр Григорович часто відвідує різноманітні заходи. Має сім онуків — четверо — діти старшого сина: Вікторія (1998), Олександр (2004), Валерія (2009) і Ярослав (2013), троє — діти молодшого: Анастасія (2003), Дар’я (2004) і Олександра (2014).

Кар’єра

У 1975—1977 роках служив у Прикордонних військах Комітету державної безпеки СРСР, де був інструктором політвідділу військової частини 2187 Західного прикордонного округу у Бресті. Після армії почав трудову діяльність на посаді секретаря комітету комсомолу міськїжторгу міста Могильова. У 1978 році став відповідальним секретарем Шкловської районної адміністрації Всесоюзної спілки «Знання» (біл. «Веды»). З 1979 року — член Комуністичної партії Радянського Союзу. З 1980 по 1982 рік служив заступником командира танкової роти з політичної частини. У 1982 році призначений заступником голови колгоспу «Ўдарнік» Шкловського району. Наступного року обіймає посаду заступника директора комбінату будівельних матеріалів у Шклові, де працює з 1983 до 1985 року. У 1985—1987 роках працює секретарем партійного комітету колгоспу імені Леніна Шкловського району. У 1987 році стає директором радгоспу «Городець» (біл. «Гарадзец») Шкловського району Могильовській області.

Політична кар’єра

У 1990 році Лукашенко став депутатом Верховної Ради УРСР. Виявився єдиним нардепом, якій проголосував проти ратифікації Біловезьких угод, скасувавши Радянський Союз. У 1993-му очолив тимчасову парламентську комісію по боротьбі з корупцією, створену для вивчення діяльності комерційних структур при органах влади.

Президент Білорусі

10 липня 1994 року перший раз обраний Президентом Республіки Білорусь. Отримав більше 80% голосів виборців. Обійшов в гонці п’ятьох конкурентів (в тому числі, голови Верховної Ради Станіслава Шушкевича, який разом з Борисом Єльциним і Леонідом Кравчуком “розпустив” СРСР і “заснував” СНД). У 1995 році з ініціативи Лукашенка в країні пройшов референдум, на якому були задані чотири питання: про надання російській мові державного статусу, про введення нового державного прапора і державного герба, про схвалення політики Лукашенка з економічної інтеграції з Росією і про право президента Білорусії розпускати Верховну раду. Більше 75% тих, хто прийшов на референдум позитивно відповіли на всі чотири питання. В результаті російська мова стала в Білорусії другою державною. У квітні 1996-го обраний головою Вищої ради Союзу Білорусі і Росії. 9 вересня 2001 обраний на другий термін Президентом Республіки Білорусь. Набрав 75,65% голосів виборців. ОБСЄ заявив, що процес «не відповідав міжнародним стандартам». Росія, на відміну від ОБСЄ, публічно вітала переобрання Лукашенка. Президент Росії Володимир Путін подзвонив Лукашенку, привітав з перемогою і висловив бажання співпрацювати. У 2004 році був проведений референдум, в результаті якого з Конституції держави обмеження на кількість президентських термінів були зняті і таким чином Олександр Лукашенко отримав право брати участь в наступних президентських виборах. Цей референдум також не був визнаний ЄС і США. У березні 2006-го двічі Президент Білорусі, набравши 83% голосів виборців, втретє отримав найвищу державну посаду. На думку офіційного Мінська, це сталося “незважаючи на безпрецедентний зовнішній тиск і спроби відвертого втручання з боку ряду країн у внутрішні справи Білорусі”. ОБСЄ в черговий раз вибори визнані не були. Вибори супроводжувалися масовими протестами під керівництвом кандидатів в президенти: Мілінкевича А. В. і Козуліна А. В. 19 грудня 2010 року відбулися вибори Президента Республіки Білорусь. 20 грудня ЦВК оголосив, що Олександр Лукашенко переобраний на четвертий термін, отримавши 79,65% голосів. Підсумки голосування не були визнані іншими кандидатами на пост Президента, а також США і Євросоюзом, але були визнані присутньої на виборах місією СНД на чолі з С. Лебедєвим. 21 січня 2011 року Олександра Лукашенко офіційно вступив на посаду президента Республіки Білорусь в четвертий раз. Лукашенко як Президент країни є Головнокомандувачем Збройними Силами Республіки Білорусь, а також очолює Раду Безпеки та Національний олімпійський комітет Білорусі. 11 жовтня 2015 року відбулися вибори Президента Республіки Білорусь. За даними екзит-полів в кінці дня виборів, Олександр Лукашенко набрав від 80 до 84% голосів. І двоє з трьох суперників Лукашенка визнали його перемогу ще до закінчення офіційного підрахунку голосів. На 2019 рік, знаходиться на посаді найтриваліше серед всіх європейських глав держав (крім монархів). 9 серпня 2020 року відбулися чергові президентські вибори, після яких пройшли протести з приводу фальсифікацій. Протести були жорстко придушені поліцією і ОМОНом, використовувалися водомети, світлошумові гранати і гумові кулі. Центр Мінська заблокували силовики, в місті глушили зв’язок і інтернет. Люди в багатьох містах країни вийшли на протести, їх затримували силовики. 10 серпня 2020 ЦВК Білорусі оголосила, що на президентських виборах переміг чинний глава держави Олександр Лукашенко. У штабі суперниці Олександра Лукашенка на президентських виборах Світлани Тіхановскої відмовилися визнавати офіційні результати голосування. 17 вересня 2020 року Європейський парламент прийняв резолюцію, в якій офіційно не визнав результати виборів в Білорусі, а також обрання президентом Олександра Лукашенка. 23 вересня пройшла таємна інавгурація Олександра Лукашенка в Мінську. Під час виступу Лукашенко заявив, що в Білорусі не відбулася “кольорова революція”. Європейський союз офіційно не визнав інавгурацію Олександра Лукашенка. В ЄС очікують проведення в Білорусі нових демократичних виборів.

Санкції проти Лукашенка

У 2006 році Європейський Союз, а потім і США заборонили Лукашенко в’їзд на свої території. У 2008 році дія заборони на в’їзд було припинено. У січні 2011 року Польща заборонила йому в’їзд в країну. У квітні 2011 року Рада ЄС продовжила до 31 жовтня 2011 року заборону на в’їзд до ЄС президента Лукашенка і ще 35 офіційних осіб, одночасно залишивши в силі режим незастосування візових обмежень по відношенню до них.

Захоплення

Посилання

Хвороба, підтримка війни і служіння Путіну: біографія Лукашенка – останнього диктатора Європи

Лукашенко в останні тижні практично не з’являється на публіці й ледве спромігся приїхати на парад до Владіміра Путіна в Кремль. 24 Канал розповідає про хворобу диктатора, а також згадує біографію Лукашенка.

Хвороба Лукашенка: що відомо

Олександр Лукашенко не поспішав їхати у Москву на парад до 9 травня, що викликало деякий подив. Річ у тім, що він постійно приїжджав у гості до Путіна, коли кремлівський диктатор вимагав цього.

В останній момент Лукашенко таки приїхав, але диктатор виглядав втомлено і пропустив неформальний бенкет.

Ба більше, в Білорусі Лукашенко не зміг виголосити промову на Дні Перемоги вперше за 29 років, тобто вперше, за час правління. Виголосити промову білоруський диктатор довірив міністру оборони Віктору Хреніну. Також він пропустив день прапора.

ЗМІ помітили, що на параді в Москві в Лукашенка була перемотана права рука. У мережі припустили, що це могла бути перев’язка після катетера. У ЗМІ з’явилася інформація, що Лукашенко навіть переїхав у резидентську клініку в Дроздах.

Інформацію про хворобу Лукашенка чомусь підтвердили в Росії, а не Білорусі. Це зробив перший заступник голови комітету Держдуми у справах СНД Костянтин Затулін. За його словами, білоруський диктатор просто захворів, мовляв, нічого серйозного.

Представник ГУР МО Андрій Юсов підтвердив інформацію, що в Лукашенка проблеми зі здоров’ям, але вирішив не деталізувати інформацію.

Західні ЗМІ припускають, що Лукашенка могли навіть отруїти. Зокрема, на параді в Москві йому було складно самостійно пересуватися, тому Лукашенка возив автомобіль.

15 травня вперше з параду в Москві Лукашенко показався на публіці з перемотаною рукою. Та в мережі звернули увагу на те, що у Лукашенка перебинтована ліва рука, коли на параді в Москві була перев’язана права.

15 травня у Лукашенка була перев’язана ліва рука, коли 9 травня – права / Колаж 24 Каналу

У соцмережі припускають, що наявність пов’язки на руці може свідчити про необхідність постійної крапельниці. На тлі інформації про хворобу диктатора з’явилися чутки, що нібито Лукашенко помер. Проте це поки не підтверджували.

У травні Лукашенко ще кілька разів з’являвся на публіці й зрештою розповів, що з ним відбувається. Він заявив, що в нього був аденовірус.

Диктатор запевнив, що не збирається помирати. “Якщо хтось думає, що я вмирати зібрався, заспокойтеся. Заспокойтеся. Це не більше, ніж пусті міркування в месенджерах і телеграм-каналах”, – сказав він.

Водночас білоруська опозиція має іншу інформацію щодо стану Лукашенка. Зокрема, на цю тему висловився заступник керівника Об’єднаного перехідного кабінету та керівник Народного антикризового управління в Білорусі Павло Латушко.

За його даними, в Лукашенка сильна вірусна інфекція, яка призвела до невеликих ускладнень. Мовиться про незначне запалення серцевого м’яза – міокардит. Лукашенко перебуває під крапельницями, йому дають протизапальні ліки.

Лукашенко узурпував владу в Білорусі

Лукашенко є білоруським політиком, який протягом багатьох років утримує владу в Білорусі. Він обіймає посаду президента з 1994 року і є найтривалішим державним главою в Східній Європі.

Білорусь за час своєї незалежності не знала іншого президента. Через це західні журналісти часто називають Білорусь “останньою диктатурою Європи”.

Лукашенка пройшов шлях від колгоспного тракториста до політичного лідера. Він встановив авторитарний режим в Білорусі, де було обмежено свободу слова, права людини та політичну опозицію.

Часто його критикують за порушення прав людини, включаючи затримання опозиціонерів, демонстрантів і журналістів.

Біографія білоруського диктатора Лукашенка: дивіться відео

У 2020 році Білорусь стала місцем масових протестів після президентських виборів, де Лукашенко заявив про перемогу. Однак під час підрахунку голосів фіксували фальсифікації.

Це спричинило масові протести, які були жорстко придушені силовиками з численними повідомленнями про насильство та катування з боку правоохоронних органів.

У 2021 році Білорусь примусову посадила літака з опозиційним журналістом Романом Протасевичем, мовляв, на борту була бомба. Після посадки літака, Роман Протасевич був затриманий білоруськими правоохоронними органами.

Міжнародні спільноти, зокрема Європейський Союз та Сполучені Штати, засудили режим Лукашенка і наклали санкції на білоруських посадовців через порушення прав людини та демократичних принципів.

Політика Лукашенка в першу чергу орієнтована на збереження й зміцнення своєї власної влади в Білорусі. Він використовує авторитарні методи управління та контролю, щоб підтримати свій режим.

Лукашенко вважає себе захисником національного суверенітету Білорусі та її незалежності від зовнішнього впливу. У цьому контексті він намагається зберегти більш тісні стосунки з Росією, яка є важливим економічним та політичним партнером для Білорусі.

Лукашенко також спрямовує свою політику на зміцнення свого контролю над суспільством і політичною опозицією.

Ігри Лукашенка в дипломата

У зовнішній політиці Лукашенко зосереджений на збереженні своєї політичної незалежності та пошук міжнародних союзників та партнерів, які можуть підтримати його режим.

Він шукає співробітництво з різними країнами та регіональними організаціями, як от Росія, Китай та деякі країни Близького Сходу.

В останні роки із закордонними візитами Лукашенка виникли серйозні проблеми. Нині небагато країн готові його приймати. У 2023 році Лукашенко здійснив візит у Зімбабве.

Також у ЗМІ та експерти описують Лукашенка як хитрого дипломата, який, простими словами, намагається всидіти на двох стільцях. У 2014 – 2015 роках Лукашенко намагався продемонструвати, що може відігравати важливу дипломатичну роль на Сході Європи.

Лукашенко та Путін / Фото росЗМІ

Білорусь виконувала роль місця проведення перемовин та нарад щодо врегулювання війни на Донбасі. Саме в Білорусі були підписані мінські угоди.

Головною метою угод було досягнення припинення вогню, встановлення мирного порядку та політичного врегулювання конфлікту. Однак Росія грубо нехтувала домовленостями.

Лукашенко виступав як посередник у цих перемовинах, сприяючи зустрічам між українською владою і представниками проросійських бойовиків Донбасу.

Він декілька разів приймав переговори на рівні лідерів країн, у тому числі з президентом Росії Владіміром Путіним та президентом України Петром Порошенком.

У підсумку мінські угоди не виправдали очікування й Росія у 2022 році розпочала повномасштабну війну проти України.

На початку повномасштабного вторгнення Лукашенко знову спробував бути посередником між Україною і Росією. Зокрема, за його посередництва відбулися переговори на кордоні України й Білорусі, проте вони не увінчалися успіхом.

Як Лукашенко ставиться до Зеленського

Складно сказати, що є справжньою позицією Лукашенка, оскільки він перебуває під тотальним впливом Путіна.

У 2019 році Лукашенко та Зеленський провели зустріч, на якій білоруський диктатор обіцяв, що Україна ніколи не буде мати проблем на кордоні з Білоруссю. Та вже у 2022 році він свою обіцянку порушив.

Зустріч Лукашенка та Зеленського у 2019 році / Фото ОП

Після повномасштабного вторгнення Лукашенко підтримує прокремлівську риторику та обзиває українське керівництво.

Коментуючи атаку дронів на російський літак А-50 у Мачулищах Лукашенко грубо обізвав Зеленського.

“Висновок один. Я ще якось думав, що Україні потрібен мир, що Зеленський переживає за свій народ. Президент Зеленський – просто гнида. Просто гнида! Такі операції не проводяться без погодження з керівником країни та головнокомандувачем”, – сказав він.

Підігрує Путіну, але не визнає окуповані території

Олександр Лукашенко сприяв повномасштабному вторгненню Росії в Україну. Зокрема, білоруський диктатор надав Росії територію для вторгнення в Україну та обстрілів.

Водночас Лукашенко так і не погодився відправити воювати в Україну регулярну армію Білорусі.

Путін використовує Білорусь, щоб створювати напругу не тільки на Півночі України, але вже навіть у країнах НАТО. Кремлівський диктатор оголосив про рішення розмістити тактичну ядерну зброю у Білорусі.

Лукашенко неодноразово висловлювався про можливість визнання так званих “ДНР” і “ЛНР”, але так це і не зробив. Лишень у квітні 2023 року Лукашенко раптом прийняв ватажка “ДНР” Дениса Пушиліна. Якою була мета зустрічі – не відомо.

Пушилін та Лукашенко / Фото білоруські ЗМІ

Також він говорив, що окупований Крим де-факто і де-юре російський, однак його заяви залишилися лишень словами.

Слід зазначити, що у вересні 2022 року Лукашенко здійснив візит до Абхазії. На окупованій грузинській території він провів близько 5 годин.

Офіційне повідомлення про цей візит оформлено так, що не містить жодних натяків на визнання. Диктатор подав свій візит до окупованої Абхазії як туристичний.

За понад рік повномасштабного вторгнення Росії Лукашенко став ще більшим васалом Путіна. Річ у тім, що від кремлівського диктатора відхрестилися практично всі світові лідери.

Відтак, саме зустрічі Лукашенка і Путіна були чи не єдиною нагодою для кремлівської пропаганди продемонструвати, що з Росією ще хтось хоче спілкуватися.

Особисте життя Лукашенка

Про особисте життя та родину Аляксандра Лукашенка відомо обмежену інформацію. Він зазвичай зберігає свою приватність, і деталі про його особисте життя рідко публікуються в ЗМІ.

Лукашенко одружений зі шкільною подругою Людмилою Лукашенко з 1975 року. У пари є троє синів – Віктор, Дмитро і Микола. Віктор Лукашенко народився у 1975 році.

У минулому він був головою Національного олімпійського комітету Білорусі та займав ряд посад у спортивній адміністрації. Дмитро Лукашенко є менш відомою особою, інформація про нього обмежена.

Олександр і Микола Лукашенки / Фото білоруські ЗМІ

Микола Лукашенко – наймолодший син самопроголошеного президента Білорусі, народився 31 серпня 2004 року. Він є позашлюбним сином Лукашенка. У Лукашенка також є двоє онуків і п’ять онучок.

Загалом, відомості про родину Лукашенка є обмеженими, оскільки вони не часто з’являються на публіці. Це частково пов’язано з політикою Лукашенка щодо збереження своєї приватності та забезпечення безпеки своїх близьких.

Лукашенко відомий тим, що полюбляє хокей.