Особливості професії: Священик

Служіння, звершення таїнств, а це різні обряди, проповіді, служба священика в усі часи потрібні народу. «Погляд» вирішив дізнатися більше, хто стає священиком, що виконують ці люди, які є посередником між народом і Богом, як вони живуть.

Більше про життя духовенства з нами поділилися Митрополит Чернівецький і Буковинський Данило та священик Роман Палійчук.

Не ходив до церкви та не знав Святого Письма

Історія священика Лужанської громади Романа Палійчука досить незвичайна. До служби в армії він не відвідував храм, не читав Святого Письма, тож розуміння про Бога, церкву, священика як служителя, не мав жодного. Поштовхом до обрання цього фаху стала цікавість. Бо тоді юнак мав багато запитань, відповіді на які важко було знайти в той час у газетах, журналах.

– Раніше не міг подумати навіть, що буду священиком, – зізнається Р. Палійчук. – Коли повернувся з військової служби, мені виповнилося вже 21 рік, дізнався, що при університеті у Чернівцях відкривають філософський факультет. Мене притягнула назва «філософія», бо мав особисті міркування. Та оскільки після відкриття факультету запрацювало тільки теологічне відділення, спробував вступити туди.

На факультеті був великий відбір і Р. Палійчук був один із півсотні охочих абітурієнтів. Усі вони проходили співбесіду у владики. Навіть тепер, коли минуло стільки років, отець Роман не може зрозуміти, чому владика вибрав його. Адже юнак не мав тоді уявлення про Бога, не знав змісту роботи священика, єдине – була велика зацікавленість пізнати нове.

Лекції з таким студентом для викладачів були справжнім випробуванням, бо він запитував такі дрібниці, перебивав їх на півслові. Як результат навчання, спілкування із священиками, викладачами, Р. Палійчук вибудував свій світогляд віруючої людини. І після одруження владика запропонував йому стати священиком. Отримавши пропозицію, Р. Палійчук не вагався, адже тепер хотів сам донести людям те, що навчився.

Робота священика ненормована і без вихідних

– Місія будь-якого священика полягає в тому, що він повинен донести людям ту радісну звістку, яку нам залишив Господь, бо «Євангеліє» з грецької перекладається, як «добра звістка», – каже отець Роман. – Священик має відкривати людям Бога в таїнствах, які він виконує, – в хрещенні, вінчанні, покаянні і своєю місіонерською діяльністю – проповіддю.

У священиків немає графіка роботи, у них ненормований робочий день. Субота та неділя практично завжди у священика зайняті. Адже це підготовка до недільної служби, нічна багатогодинна служба. Крім того, багато людей, які мають якісь потреби, це хрестини чи вінчання, стараються перенести їх на вихідні.

У багатьох склалася певна думка про доходи священиків. Однак, якщо добре розібратися у всьому, не завжди уявна картина відповідає реальності. Мій співрозмовник розповідає, нині сільські священики, де маленькі громади, змушені йти на підробітки, аби забезпечити родину.

– З практики скажу, багато хто може не повірити, бо у людей склалася певна думка, насаджена роками, і певний час так було, один священик в радянську епоху міг обслуговувати 10 громад, – пояснює отець Роман. – Тоді йому виживати було важко, бо пресувала система, але було багато роботи, а відповідно і більше статків. Бо люди якимось чином віддячували священику за роботу.

Нині кожна громада має свого священика. Але не всі громади великі. І в нашій області є такі, де до храму ходить 10 чоловік. Cкільки вони можуть виділити на пожертви? Багато моїх колег, окрім служіння, змушені працювати на іншій роботі. Вони намагаються виконувати священицьке служіння і разом з тим працювати ще десь. Відпрацьовують, щоб прогодовувати свої сім’ї.

Зазвичай у численних громадах священики просять у громади зарплату хоч на рівні мінімальної. Але не всі громади можуть дозволити собі заплатити ці гроші священику.

Пожертви громади церковні старости розподіляють на обслуговування храму (світло, опалення тощо), а також на зарплату священику. Крім цього, є особисті подяки, коли священику щось дають за певні дії, наприклад хрещення дитини тощо. Але ця пожертва залежить від щирості людини.

Священиків навчає владика

Нині фактично в кожному обласному центрі України є духовний заклад, де можна вивчитися на священика. У Чернівцях – теологічне відділення. Окрім цього, в єпархії при церкві Параскеви діє духовне училище, де навчають охочих безкоштовно.

– На теологічному факультеті навчання платне, і не всі можуть собі дозволити таку послугу, – каже о. Роман. – Тому владика безкоштовно передає знання охочим. Тут студентам читають лекції тощо. Якщо людина прагне бути священиком, даємо їй можливість більше прослухати лекцій, допомагаємо у всьому.

«Вражає, коли людина тебе чує і змінюється»

Служіння – саме по собі непроста справа. А оскільки священику доводиться бути на всіх подіях, які пов’язані із радощами та бідами, виконувати свою роботу їм не так просто. Доводиться переживати всі емоції.

– Священики дуже багато чого бачать і переживають емоцій, – ділиться Р. Палійчук, – адже мають справи з людським життям.

Не завжди, навіть здавалося б, радісні обряди, наприклад, шлюб, приносить приємні емоції, ділиться священик.

«Обряди шлюбу і хрестин це радісне, але навіть у такі моменти буває відчуваєш смуток, бо нині, розумієш, що більшість молодих пар просто виконують обряд. Вони навіть не розуміють, що таїнство вінчання має глибший зміст, і кожна молода пара, яка могла б відчути, пережити зміст самого таїнства вінчання, вона була набагато щасливішою, ніж сьогодні. Коли бачу як до шлюбу беруть шикарні авто, ресторани, дорогі плаття, але це тимчасове задоволення. З’являється смуток, коли бачу це, нічим не можу зарадити, бо зараз мене не почують. Чекаю нагоди зустрітися ще раз із молодятами і донести, що означає весілля, шлюб, сім’я.

Виважено готуються до обряду похорону священики. Адже мають втішити тих, у кого горе. Їм доводиться підбирати слова для кожного особливо.

Священики за час своєї діяльності набачилися різного, та найбільше вражає, той момент, коли людина змінюється.

– Коли бачиш, як людина змінюється на очах, коли з нею всередині щось відбувається, стає іншою, це зігріває, – ділиться отець Роман. – Такі випадки були. Найбільше запам’ятався епізод, коли після лекцій у школах про сімейне життя одна дівчина передумала робити аборт, а батько дитини вирішив з нею одружитися, приємно за цих людей. Радісно, що вони не занапастили свої долі і зуміли прийняти правильне рішення.

Любить музику та спорт

Зрозуміло, що священик це така ж людина, як і всі, має хобі. Р. Палійчук ще не будучи священиком закінчив музичний заклад, полюбляє музику, а також займався аматорським спортом. Тож часто грає із синами у спортивні ігри.

Коли священик разом із іншими духівниками перебуває у дитячих таборах, грає з вихованцями у футбол, баскетбол. Каже, хоч це трохи незвично оточенню бачити його без ряси, але це допомагає наблизити до себе дітей. Так легше з ними працювати.

У сім’ї з розумінням ставляться до професії батька. Його дружина, коли брала шлюб, добре розуміла, що стане жінкою священика. А оскільки її дідусь був церковним старостою, віруючим, прищепив їй любов до Бога змалку.

Тож коли Р. Палійчук став священиком, найперше підтримку мав саме від дружини.

Р. Палійчук виховує двох синів-студентів та маленьку донечку. Хоча сини не пішли шляхом батька, для них важлива віра і те, що робить батько.

«Приємно, коли чую розмови синів із друзями, коли вони ревно відстоюють думку священика, віруючої людини. Мені приємно, що хоч вони і не священики, але для них це важливо і переймаються цим наскільки можуть», – гордиться своїми нащадками отець Роман.

Священики змушені йти на заробітки

Митрополит Чернівецький і Буковинський Данило

Священиків завжди утримував народ. Люди віддавали десятину священству і допомагали усім чим могли, аби ті виживали.

Нинішня доба характерна тим, що багато сіл поділилися конфесійно і жодна з конфесій не здатна самостійно утримувати священика. Це ослаблює церкву. Священству важко у таких громадах. Народ збіднів, а десятину мало хто виконує. Народ став менш наближений до Бога. Священиків навіть добрих і порядних люди починають ненавидіти. Вони слідкують за грошима священиків, якою машиною їздить тощо. Хоча Бог сказав: мою частину я віддаю для свого священства.

Це спонукає до того, що в єпархії уже чимало священиків влаштовуються на іншу роботу, аби вижити.

Крім того, у радянський час людей гонили від церкви. Тепер важко людей повернути, вони не мають церковного виховання і це вилилося у трагедію цілої нації.

Зараз є ще одна проблема, будують багато храмів, а якщо парафія будує храм, священик у злиднях виживає і змушений шукати іншу роботу. Через це занедбується мораль Христова.

На сьогодні церква стоїть перед фактом, що буде завтра. Бо люди говорять, мовляв, не потребують благословення попа, їх благословить Бог сам. Якби це було можливо Господь не засновував би церкву та священиків.

Є багато парафій, які збудували церкви, паркани, озолотили хрести, а їхній священик тиняється по інших роботах на заробітках. Люди матимуть храми, золоті хрести, але священства не буде. Ніхто не піде служити за копійки на бідні парафії. Ще одна причина зникнення священства – не буде кого висвятити у священика.

Переді мною зараз проблема, де взяти священика для парафії. Бо у бідних парафіях священики служать за 500-700 гривень.

В історії ніколи не було такої волі і свободи, яку маємо нині. Але чим вона закінчиться, невідомо. Народ зневірився, огрубів. Ніхто не боїться Бога, але священиків зневажають, хто як хоче.

Вимоги до кандидата у священики: бути батьком у душі. (Що більше батьківської любові у священика, то він професійніший. Він може бути не найкращим проповідником, без доброго голосу, але є таке, що притягує до нього людей. Бо священик – це найперше батько для своїх духовних дітей).

Для того, щоб коментувати матеріали Religion.in.ua, необхідно авторизуватися на сайті за допомогою сервісу F-Connect, який використовує дані вашого профілю в соціальній мережі Facebook . Religion.in.ua використовує тільки ті дані профилю, доступ до яких ви дозволили сайту

Відвідувачі, що знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі в даній новині.

Як потрібно звертатися до священика, єпископа?

Оскільки духовенство посідає особливе місце в суспільстві, то, відповідно, з ходом століть виробило певні норми поведінки щодо себе. Це яскраво можна бачити на мовленнєвому рівні.

Духовенство є структурою ієрархічною, воно поділяється на кілька ступенів. Найвищим ступенем духовенства є єпископство. Згідно з ієрархічною драбиною нижчими за єпископів є священики, а найнижчим ступенем священства є дияконат. У зв’язку з такою диференціацією єпископи, як найвищі за гідністю представники Церкви, користуються особливою повагою серед вірних. Така пошана на практиці проявляється нахилом голови при зустрічі з ними, цілуванням їх рук, а також додаванням до їх імен різних пошанних титулів. До одних з перших, що були у вжитку в ранній період існування Христової Церкви, належать такі: Боголюбивий, Богумилий, Святіший тощо. Ці почесні титули досить часто згадуються у рескриптах цезарів і цивільних законах. Цезар Юстиніан називає єрусалимського архієпископа Петра святішим і блаженнішим.
Сучасний мовленнєвий етикет сформувався на базі напрацювань минулих поколінь. Це яскраво проявляється на прикладі церковного мовленнєвого етикету. Так, ті етикетні фрази, які були у вжитку за ранньохристиянської доби, а також багато інших, можемо знайти у посібниках із сучасного етикету.
Звертаючись до Патріарха, користуються виразом Ваша Святосте!
Такої фрази потребує і звернення до Папи Римського, оскільки він теж має титул Патріарха (Патріарх Західної Церкви). Інколи Папа Римський іменує себе як Слуга слуг Божих. Це яскраво простежується на прикладі діяльності Папи Івана-Павла ІІ. Таке іменування випливає з євангельської істини, що хто є наставником, нехай буде слугою всім (Лк. 22, 26).
До Патріарха можна звертатися фразою Ваше Блаженство! Такою ж фразою можна звертатися і до митрополита, коли він є Главою Церкви. В іншому випадку до нього звертаються, використовуючи етикетну формулу Ваше Високопреосвященство! Таким самим принципом можна керуватися, звертаючись до архієпископа: якщо Глава Церкви, то Ваше Блаженство!, якщо ж ні ‒ Ваше Високопреосвященство!
Якщо архієпископ має титул Верховного, то до нього звертаються як до Патріарха ‒ Ваше Блаженство! (як до Глави Церкви).
До єпископів звертаються фразою Ваше Преосвященство! Тобто єпископа іменують прикметниками Преосвященний (простий ступень порівняння) або Преосвященніший (вищий ступінь порівняння). Цим останнім прикметником також часто іменують і митрополита. До цих слів, у звертанні до єпископа, додають слово Владико: Преосвященний/Преосвященніший Владико! У звертанні до архієрея також часто застосовують прикметник Боголюбивий. У цьому випадку, керуючись неписаним правилом, так звертаються до єпископа, який є емеритом (пенсіонером). Проте воно не є загальним правилом, а тільки відбиває погляди певних осіб. На нашу думку, згідно із семантикою цього слова, цей прикметник можна вжити до кожного єпископа.
Також до архієреїв, головно в УГКЦ, звертаються зворотами латинського походження:
Ваша Еміненціє! (еміненція ‒ довершеність, досконалість), або
Ваша Ексцеленціє! (ексцеленція ‒ вищість, перевага: високі властивості).
Звертаючись до кардинала, використовують вже згадану фразу Ваша Еміненціє! або Ваша Превелебносте!
Нерідко до імені єпископа додається слово грецького походження Кир (у перекладі означає пан). Часто на письмі замість цього слова ставиться хрестик.
До ієреїв, чи то в Католицькій Церкві чи в Православній, вживається звертання Отче!, до якого можуть бути додані означення, відповідно до зайнятої священнослужителем “посади” у Церкві. На доказ цього, якщо священик є деканом, то до нього звертаються, застосовуючи вираз Отче декане!; якщо митратом, то Отче митрате! Часто на письмі ці етикетні звороти пишуть через дефіс. Проте це є помилкою, оскільки ці вирази не є прикладками. Тому за зразком світського мовленнєвого етикету (наприклад, пан директор пишеться окремо) подібні вирази слід писати окремо. Існують ще й інші (грецькі відповідники) іменування згадуваних осіб. Наприклад, священика, який є деканом, також називають протоієреєм (від грецького protos ‒ перший, hieros ‒ священний) чи протопресвітером (від грецьк. presbiteres ‒ старійший); отця митрата називають митрофорним ієреєм.
Якщо ж священик не займає ніякого вищого уряду в Церкві, то до нього звертаються, використовуючи вираз Всечесний отче! або Всечесніший отче! У тому випадку, якщо священик має вчений ступінь або звання, то до нього звертаються відповідно отче професоре, отче магістре тощо. До священиків, які мають ступінь доктора, є звертання Всесвітліший отче! Подібно титулують духовних осіб, що займають світські посади. Наприклад, Митрополит Андрей Шептицький до отця Августина Волошина писав: Ваша Ексцеленціє Високопреподобний Отче Прем’єре!
До тих священиків, які є монахами, застосовують звертання Преподобний отче! Якщо ж такий священик посідає якийсь уряд у монастирі: чи то є ігуменом, архімандритом, а чи протоархімандритом, то до них належиться звертатись через етикетну форму Високопреподобний отче
!
Під впливом польської мови часто священиків іменують словом ксьондз. Це стосується більшою мірою римо-католицького середовища. Хоча цей вплив настільки сильний, що подекуди можемо чути таке іменування священнослужителів інших конфесій (це явище більшою мірою поширене на території Галичини). Також вплив польської мови відчувається і в такій звертальній фразі до священиків як Прошу отця (Прошу отця духовного). Суть такого звертання зводиться до калькування польської мови: прошу пана, прошу пані. А таке явище в стилістиці української мови небажане.
Стосовно дияконів, які посідають найнижчий ступінь священства, ми не знаходимо такої широкої палітри етикетних звертань, як це ми побачили на прикладі Єпископів чи священиків. Назва їх титулу і є етикетною формулою, якою звертаються до них. Хоча дуже часто, чи то на письмі, чи в усному мовленні, можемо почути звертання Отче дияконе! Такий етикетний мовленнєвий вираз не є виправданий, бо отцями звуть тих, які прийняли священичі свячення. Саме священики, на відміну від дияконів, здійснюють пастирську опіку над вірними. Вони вважаються духовними отцями (батьками) для християн. Диякони ж, як подає “Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков”, призначені, за давньою християнською традицією, тільки для допомоги єпископам і священикам. Тому у спілкуванні з дияконом потрібно звертатися до нього за титулом – дияконе!

До монахів, якщо вони не є священиками, вживають звертання преподобний брате!, а до монахинь – преподобна сестро!
У множині форма називання і форма звертання до духовенства є однакові:
Преосвященні владики! (до єпископів);
Всечесні/всечесніші отці (до священиків);
Преподобні брати і сестри (до ченців і черниць).
Інколи буває так, що особі потрібно звернутися до аудиторії, що складається з осіб, які належать до духовного сану. Тому, щоб не перевантажувати мовлення численними мовленнєвими етикетними фразами, звертаючись до представників кожного рангу духовенства, застосовують загальну фразу-звертання Шановне (дороге) духовенство!
При розгляді етикетного мовлення стосовно осіб духовного стану можна також кількома словами проаналізувати ті етикетні фрази, з яким звертаємося до осіб, що є наближеними до духовенства.
Найперше потрібно згадати про дружин священиків. Оскільки традиційно прийнято вважати священиче подружжя домашньою церквою, то потрібно збагнути суть спілкування і стосунків між членами цієї християнської спільноти. Знаємо, що дружину священика у нашому україномовному суспільстві називають попадею. Спостерігаючи за мовленнєвою поведінкою людей, особливо, коли вони спілкуються з дружиною священика, можемо почути, що християни, звертаючись до своєї співрозмовниці, уживають вираз пані добродійка. Це чудовий вираз для звертання до дружини священика. Семантика цього виразу відкриває статус особи, до якої так звертаються.
Пані їмость – ще один звертальний вираз при спілкуванні з дружиною священика. Слово їмость має цікаву історію. Свого часу воно писалося як єгомость (тепер така форма є застарілою, хоча серед людей старшого покоління можемо його почути). А вже це слово мало би бути утворене від слів його милість. Завдяки цьому підтверджується богословська інтерпретація домашньої Церкви: чоловік – голова сім’ї, у нашому випадку й голова Церкви, а жінка, завдяки тому, що її чоловік – священик, має можливість перебувати у милості голови Церкви.
Також можемо почути інші слова і вирази, якими іменується, чи, радше, користуючись якими, звертаємось до дружини священика. Варто би згадати такі: паніматка, матушка (у наш час вважають такі слова застарілими).
Доброзичливе ставлення до кожного члена християнської спільноти виявляється на мовному рівні завдяки тому, що вони взаємо називають себе братами і сестрами.
В усіх проаналізованих нами етикетних фразах проявляється глибока пошана до духовенства. Це, своєю чергою, свідчить про ту важливу місію, яку сповняє кожна особа, яка належить до духовного стану.

Знаєте ще щось оригінальне, що стосується етикету християн, то прошу про це написати внизу під статею або надіслати на [email protected]
Велике вам спасибі за допомогу.
З молитвами о. Роман Гринів
Джерело: Архибратство святого священномученика Йосафата

Читайте також

УКРАЇНА – ЖИТТЯ. ГІДНІСТЬ. ПЕРЕМОГА!

КОРОТКИЙ ОГЛЯД ПЕРЕБІГУ МІЖНАРОДНОГО САМІТУ 2023: УКРАЇНА- ЖИТТЯ. ГІДНІСТЬ. ПЕРЕМОГА!9.06.2023 Людмила Гридковець,Голова Української Асоціації Християнської Психології Цей Саміт відбувся завдяки Фонду «Chalice of Mercy» і його Голові п.Валентини Павсюкової, яка багато років будучи громадянкою США, сповнена любов’ю до землі свої предків – України!На цьому Саміті проголошувалася найвища цінність людського життя, […]