Літо в Нью-Йорку на Донбасі: не рай, але жити треба

День його виглядає типово. Зранку треба помитися і почистити зуби, поки не відключили воду, – її тут подають по годинах. Щоправда, в останні дні її в крані з невідомих причин немає взагалі, а на вулиці плюс тридцять з самого ранку. Тому, якщо напередодні Саша не поїхав до криниці і не привіз пару “баклажок”, то кепські його справи.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 1

Далі Саша вирушає на роботу – якщо йому пощастило в житті, то на фенольний завод. Потім – нехитре дозвілля, бо з нічним життям у Нью-Йорку не склалося.

І – сон, сподіваючись, що далекі вибухи артилерійських обстрілів так і залишаться далекими, а то в Нью-Йорку усяке буває.

Нью-Йорк Донецької області

Вигаданий нами Саша живе в Нью-Йорку, але не в тому, що “Велике яблуко” – з Мангеттеном, Статуєю Свободи та серіалом “Секс у великому місті”.

Сашин Нью-Йорк розташований на Донбасі, просто на лінії фронту, на підконтрольному Києву боці, за лічені кілометри від околиць Горлівки.

Ще місяць тому на цьому місці на картах значилося селище Новгородське Бахмутського району. Абсолютно типове селище для цієї частини Донбасу, кажуть про своє рідне містечко його жителі.

1 липня цього року Верховна Рада перейменувала його на Нью-Йорк.

Як не дивно, Нью-Йорк – його історична назва. Саме так іменувалася німецька колонія, що виникла тут в кінці 19 століття.

Чому – чи то дружина одного із засновників колонії була американкою і сумувала за батьківщиною, чи то німці сподівалися, що їхнє селище, в якому запрацювали відразу кілька промислових підприємств, розвиватиметься так само динамічно, як “тезка” по інший бік океану, – зараз напевно не знає ніхто.

Життя Нью-Йорка круто змінилося за часів Сталіна.

Спочатку всіх німців селища депортували до Казахстану. Потім, у 1951 році, Нью-Йорк перейменували на Новгородське.

Проте у багатьох місцевих старожилів у документах досі місцем народження значиться смт Нью-Йорк Сталінської області (Сталіно – це тодішня назва Донецька).

У 2016-му питання про повернення селищу історичної назви порушили місцеві активісти. П’ять років по тому папери дійшли до Верховної Ради, а її депутати не знайшли причин відмовляти активістам. 301 голос “за” – і Новгородське перетворилося на Нью-Йорк.

Ставлення місцевих до зміни назви, м’яко кажучи, неоднозначне.

Одні такий крок цілком підтримують.

“Це ж не нове щось вигадали, це наша історія, – каже керівниця місцевого театрального гуртка Тамара, яку ми зустрічаємо біля клубу, в якому вона працює. – Моя бабця жила в селищі поруч, і весь час казала: “Поїхали в Нью-Йорк, щось там купимо”.

Інші – сприймають негативно, стверджуючи, що ніяких активістів, які збирали в селищі підписи за перейменування, не бачили, і що їхню думки ніхто не спитав.

“Та мені просто соромно! Мені здається, над нами сміються, знущаються, що ми в Нью-Йорку живемо!” – з надривом у голосі каже жінка на автостанції.

“Хотіли перейменувати – добре, але ви нам спочатку життя таке, як у справжньому Нью-Йорку зробіть”, – погоджується її сусідка.

Жінки чекають маршрутку до сусіднього Торецька. Запевняють, що в Нью-Йорку зараз найдорожчі продукти в околиці й робити закупи вигідніше де завгодно, але не тут.

Типова риса ньюйоркчанина

Нічне життя в Нью-Йорку активним назвати складно.

У вихідні в режимі нічного клубу працює кафе “Сарепта” – цей заклад, за словами місцевих, мало чим відрізняється від провінційних дискотек у будь-якому іншому куточку країни.

В інші дні з розвагами сутужно. А алкоголь у місцевих магазинах, як і всюди в прифронтовій зоні, продають до восьмої вечора.

“Завбачливість – типова риса ньюйоркчанина”, – жартують про це хлопці, які зібралися біля клубу на Петровській горі, найвищому районі селища.

“Ньюйоркця”, – виправляє його колега. Коротка дискусія приводить до того, що як правильно називати жителів українського Нью-Йорка, покаже час, а взагалі на всій цій історії з перейменуванням хтось ловить хайп.

Хлопці накупили пива заздалегідь, столом їм слугує закритий багажник “дев’ятки”, на якій приїхав один з них – це йому призначені дві безалкогольні “Балтики” серед батареї пляшок.

Автівка запаркована на краю площі, біля абсолютно темного парку, в якому голосно сюркочуть цвіркуни.

“Яка в нас найбільша проблема в місті? Дороги, напевно”, – каже один з хлопців.

“Та до чого тут дороги? – одразу ж поправляє його сусід. – Роботи немає. Один завод і все. Усі поїхали, ось і я поїхав через це ж. З Польщі ось приїхав рідних і друзів провідати. А в цьому. Нью-Йорку скоро взагалі не буде нічого”.

“Я буду, – поважно відповідає товаришу Андрій (ім’я за бажанням героя змінене). – Я нікуди не хочу. Я тут народився і житиму”.

Андрій – єдиний з хлопців, хто підтримує перейменування рідного містечка. Каже, що зараз Нью-Йорк на слуху – може, про нього почують потенційні інвестори та “щось придумають”.

Хлопці сміються і пояснюють оптимізм і патріотизм Андрія тим, що він працює “на фенольному”.

Після розпаду Союзу десяток підприємств, що працювали в Новгородському, закрилися.

Працює тут лише фенольний завод, що належить концерну “Метінвест” Ріната Ахметова.

Робота “на фенольному”, запах якого можна відчути чи не по всьому селищу, багатьма в Нью-Йорку сприймається як синонім життєвого успіху.

“Так багато платять?” – запитую у хлопців. Вони знову регочуть і мало не хором відповідають: “Регулярно”.

Два парки

“Це правда. Не знаю, чому так відбувається, але якщо в селищі фенольний завод чимось не займається, воно просто занепадає”, – каже Кирило.

Парк культури фенольного заводу, в якому ми розмовляємо, – чудова ілюстрація цієї тези.

Він виглядає чистим й доглянутим. На будівлі розташованого тут клубу фенольного заводу висить на вигляд новий кондиціонер. Поруч – дитячий майданчик, пісочниця з чистим піском. Білосніжні пам’ятники Пушкіну, Маяковському і Максиму Горькому.

Просто через дорогу від цього парку – інший парк. З вигляду він нагадує джунглі. В кінці його занедбаної алеї стоїть пошарпаний бюст, в якому ледве вгадуються риси Богдана Хмельницького.

До цього парку фенольний завод стосунку не має.

“Насправді тут жодних перспектив. Фенольний завод? Не думаю, що молодь у 18-20 років мріє пов’язати все своє життя з фенольним заводом і не рухатися далі нікуди. А тут можливостей для руху немає жодних”, – продовжує Кирило.

Кирилу 22, він навчається у Києві на звукорежисера і займається музикою, приїхав у рідне селище на канікули. Хлопець розповідає, що Нью-Йорк для нього – це місце, куди повертаються його думки від київської метушні, місце, де він виріс і починав музичну кар’єру.

Кілька років тому Кирило писав реп – сьогодні це захоплення могли б назвати “належав до нью-йоркського клану”, – і навіть брав участь у реп-батлі в сусідньому Торецьку.

“Там було відкриття клубу і відбувався реп-фест, зліплений з палиць і скотчу. Але мені це здавалося суперкруто, я був у повному захваті”, – з посмішкою каже він.

Сьогодні і батлів в околицях Нью-Йорка не проводять, і сам Кирило від репу відійшов. І, зізнається він, рідне містечко за кілька днів перебування в ньому навіює нудьгу.

“Загалом я люблю своє селище. Але моя любов до нього така: я його люблю, але жити в ньому не збираюся. А щодо назви? Вважаю, що назвою місце не зміниш, потрібно міняти саме місце. Воно може називатися навіть сороміцьким словом якимось, але в ньому може бути дуже добре. Але люди, які вирішили перейменувати (Новгородське), пішли іншим шляхом: спочатку перейменувати, а потім щось зміниться. А насправді нічого не змінилося, дороги такі самі, підприємства так само лежать”, – каже він.

Нью-Йорк спортивний

Утім, у Нью-Йорку є люди, які сповна використовували потенціал цього бренду задовго до перейменування.

Маючи вибір між кількома бензоколонками у селищі, водій з більшою ймовірністю заїде на заправку під назвою “Нью-Йорк” – так, мабуть, подумав хтось із місцевих підприємців і забрендував у такий спосіб свою АЗС.

У центрі селища розташована пекарня-піцерія “Нью-Йорк”, в якій можна купити батон “Шахтарський”, а можна – піцу “Леді Нью-Йорка” (з курячим філе і вершковим соусом), “Поліція Нью-Йорка” (з копченою шинкою і перцем чилі) або “Таксі Нью-Йорка” (з салямі, беконом та печерицями).

Напевно, найприкметніша будівля в центрі селища – це побудований з червоної цегли “німецький магазин”.

Нещодавно тут відкрився історико-культурний центр “Український Нью-Йорк”, в перспективі – відкриття повноцінного музею селища.

А ще тут є футбольна команда, яку створили минулого року і відразу ж назвали “Український Нью-Йорк”.

З кількома її гравцями ми зустрічаємося на стадіоні, траву на якому хлопці регулярно косять самі.

Зараз “Український Нью-Йорк” лідирує в чемпіонаті Торецька, до якого адміністративно належить селище.

“Класна назва – всім подобається”, – каже Родіон, 26-річний фізрук місцевої школи та захисник Нью-Йорка – в прямому і переносному сенсі.

Родіон грає на полі у захисті та захищає перейменування рідного селища, яке підтримують далеко не всі гравці його команди.

“Я патріот Нью-Йорка, я хочу, щоб він розвивався. Сподіваюся, нова назва приверне сюди інвесторів. Мені тут дуже подобаються люди, а ще тут дуже гарна природа – багато ставків, поля гарні. Бракує лише інфраструктури”, – із захватом каже він.

Дехто з колег Родіона по команді налаштований більш скептично: не буде тут нічого хорошого.

“Я взагалі думаю звідси до Пітера поїхати. У мене вся сім’я там вже, є можливість російський паспорт отримати за три місяці. Те, що там наших не люблять, що у нас війна, то це неправда все, я там був, все там нормально, хороші люди”, – каже футболіст.

Родіон серйозно коментує: “Так думають не всі члени нашої команди”.

“Так, давай про політику не будемо”, – каже його товариш по команді, і потенційний політичний спір згасає в зародку.

Запитую у Родіона: що український Нью-Йорк міг би попросити в американського “тезки”, щоб життя його жителів покращилося?

“Спортивний майданчик для людей. Щоб люди розвивалися, не сиділи на одному місці, не пили алкоголь просто на трибунах стадіону. Дитячу футбольну команду хотілося б у Нью-Йорку створити. Для дорослих є, а дітям тренуватися ніде. От ніби й є спорткомплекс, а за тренування власнику платити треба. Ніби й небагато, гривень 30-40 з людини, але не всі батьки це тягнуть”, – відповідає він.

Просто під час нашої розмови чути звук, який вже не раз лунав над селищем цього ранку, – наче десь далеко розвантажують вантажівку, і щось дуже важке падає з неї на землю, від чого повітря здригається навіть за кілометри від цього падіння.

“Та ми вже до такого звикли, це у нас часто. На такі маленькі “бахи” ми просто не звертаємо уваги”, – сміється Родіон і продовжує розповідати про футбол у Нью-Йорку.

Вакуум у будинку

Якщо розбитою вулицею Армійською, яку місцеві досі часто називають Червоноармійською, виїхати на околиці Нью-Йорка, до кар’єру, і вдивитися в далечінь – через дуже гарний, в білих, синіх та жовтих квітах степ, то за маревом можна помітити ряд багатоповерхівок.

Це – Горлівка, одне з найбільших міст самопроголошеної “ДНР”. Від околиць Нью-Йорка до неї від сили кілометрів п’ять.

Трохи праворуч і значно ближче до селища, просто над деревами майорить український прапор. Це крайній блокпост української армії.

Позиції протиборчих сторін у цьому місці дуже близько одна від одної, і стрілянина чи обстріли тут – часта річ.

“Вибухи йдуть постійно, наче самі по собі. Хто кого – незрозуміло, просто чути, що з того боку. А буває, прокидаєшся о четвертій ранку від руху вікон. Якщо їх на провітрювання не поставити, в будинку ніби вакуум утворюється. Прокидаєшся – відчиняєш”, – розповідають про будні прифронтового селища хлопці, що відпочивають біля парку на Петровській горі.

Хоча, разом погоджуються вони, якщо постійно боятися усі сім років, що триває війна на сході України, то на це жодної нормальної людини не вистачить.

“Звичайно, в 14-му році, в 15-му регулярно у підвали бігали. Документи вже там лежали, паспорти, гроші. Почули вибух – зразу побігли. Але, в принципі, і вибухи були не такі, як зараз, серйозніші, звичайно”, – каже один з хлопців.

“А зараз вже і не страшно. Зрозуміло, що селище наше нікому не потрібне – ні тим, ні іншим. То який сенс бігти у підвал? Почув щось – спиш собі далі”, – продовжує він.

Люди в зеленому

На вулицях Нью-Йорка часто можна побачити українських солдатів. Вони зазвичай неговіркі, а на моє “Як вам служиться в Нью-Йорку?” відповідають лаконічно, але по можливості дотепно.

“Безвіз, блін”, – каже один з них.

“Локація в інстаграмі тепер значно крутіше виглядає”, – без особливої радості додає його колега.

Місцеві згадують, що у перші місяці конфлікту на Сході їхні відносини з військовими складалися по-різному.

“То в кафе приходили зі зброєю, то випивку купували, то на вулиці з кимось задиралися. Потім з цим почали боротися, та й людський фактор спрацював. Усі люди, зараз між нами й військовими, можна сказати, повне порозуміння”, – каже одна з місцевих.

А голова Торецької військово-цивільної адміністрації Василь Чинчик каже, що почувається цілком місцевим. На прифронтових територіях місцеві вибори не проводили, тому свого мера український Нью-Йорк не має.

Уособленням влади тут є Чинчик, 44-річний полковник СБУ, сам родом з Чернівецької області, але на Донбасі людина далеко не нова.

Він перейменування ввіреного йому селища цілком підтримує.

“Завдяки перейменуванню до нас зараз прикута увага. Я сподіваюся, ці моменти позитивно вплинуть на розвиток громади, залучення інвестицій, розвиток туристичного компонента”, – рубаними фразами пояснює він.

При цьому, чесно визнає Чинчик, розвиток туризму в українському Нью-Йорку, – а саме його ініціатори перейменування вказували як одну з причин зміни селищем назви – завдання радше на дуже далеку перспективу.

Та й з інвестиціями в прифронтову територію негусто.

“Війна виступає стримуючим чинником, це правда. Але ми не втрачаємо оптимізму. Ми готові виділяти інвесторам земельні ділянки під виробничі потреби. Робоча сила у нас є – ми готові і проводку для автомобілів виготовляти, і оптикою займатися, ми будь-що готові виробляти. Головне – щоб знайшлися люди, які допоможуть інвестиційно”, – каже він.

Тікати чи не тікати

Втім, властивий Чинчику оптимізм, схоже, втратила значна частина жителів українського Нью-Йорка. Багато з них цілком підписалися б під варіацією на тему бородатого анекдоту про те, що з ситуації, в якій опинилося їхнє селище, є два виходи – автовокзал та залізнична станція.

І якщо маршрутки з Нью-Йорка довезуть максимум до сусіднього Торецька, то дуже пошарпані електрички стають для його мешканців справжнім вікном у світ: з тутешньої станції “Фенольна” можна виїхати хоч до Костянтинівки, хоч до Краматорська, хоч до самої Лозової, а звідти вже і Харків поруч.

У тамбурі електрички до Лозової докурює цигарку Єгор.

“Погане місто, – характеризує він український Нью-Йорк і пояснює своє бажання залишити його назавжди. – Тому що війна і роботи немає”.

“Взагалі не розумію, навіщо через цю війну вирішили всі російські назви змінити, – обурюється він і резюмує, – немає тут нічого цікавого. Тікати звідси треба”.

Настрій Єгора напевно не розділили б Олег і Паша – люди складної долі, але цілком задоволені життям на даному етапі.

Олег з десяток років пропрацював у Росії, як каже сам, цілком міг там залишитися, але вирішив повернутися на батьківщину.

Паша провів останні кілька років далеко від дому з причини, яку відмовляється конкретизувати під запис, і зараз повітря Нью-Йорка, хоч місцями й приправлене результатами сусідства з фенольним заводом, його цілком влаштовує.

Олег і Паша п’ють пиво на лавці біля продуктового магазину з дивною назвою “Тілець” та розмірковують про життя.

Олег починає скаржитися на розбиті дороги, але Паша його доволі різко перебиває: “Коли кажуть, що селище розвалюється, не вірте. Якраз навпаки: з’явилися дитячі майданчики, на вулицях стоять ліхтарі на сонячних батареях. Я бачу зміни на краще”.

Олег врешті погоджується і додає: “А що стріляють, то не лякає абсолютно. Це коли почалася війна, то частина людей втекла в Росію у пошуках щастя, кращого життя. Але який сенс? Від чого ти біжиш?”

Приятелі хвалять тутешню природу, особливо ставочки, які рятують місцевих від спеки і частково від відсутності води в крані.

“А роботу – хто хоче, той завжди знайде, навіть тут”, – каже Паша.

Паші й Олегу з роботою частково допомогло перейменування: вони кажуть, що працюють на будівництві музею Нью-Йорка.

“Життя тут – не сказати, що рай. Ну, не рай. Жити можна”, – резюмує Олег.

“Навіть потрібно”, – додає Павло і відпиває пиво з пластикового стаканчика.

P.S.За кілька годин після цієї розмови, увечері 15 липня, околиці Нью-Йорка обстріляли збройні формування самопроголошеної “ДНР” з-під Горлівки.

Постраждали кілька будинків мешканців селища. 19 липня від отриманих внаслідок цього обстрілу поранень помер Олександр Горбенко, 29-річний військовослужбовець 10-ї гірничо-штурмової бригади Збройних сил України, що базується під Нью-Йорком.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

20 місць, які варто відвідати в Нью-Йорку

Велике Яблуко, немов заборонений плід, щороку манить до себе мільйони мандрівників. Зрозуміло, є безліч путівників по Нью-Йорку, які допомагають скласти враження про місто, але ми пропонуємо свій рейтинг місць, які варто відвідати в Нью-Йорку, не побачивши яких, вважайте, що і Нью-Йорка не бачили.

Друзі, нагадуємо, що вже є суперзручний додаток для iOS, який вже доступний у App Store

Завантажуйте, спробуйте та залишайте свої відгуки!

1. Статуя свободи

Звичайно, це визначне місце в Нью-Йорку і є головною пам’яткою Америки. Щоб потрапити всередину, вам потрібно підплисти на поромі, який відходить від Беттері-парк кожні 15-20 хвилин. Курсують вони щодня з 9:00 до 15:30.

Ціна вхідного квитка на Статую Свободи:

• $24.50 для дорослих
• $12 для дітей.
• Безкоштовно для дітей віком до 4х років.

Заздалегідь придбати квиток можна на офіційному сайті.

Якщо ви не бажаєте витрачатися на проїзд і вхідний квиток, пропонуємо вирушити на безкоштовному поромі зі Статен-Айленда і просто пропливти повз Статую.

2. Empire State Building

Ви напевно бачили цей хмарочос в американських фільмах. Будівництво його почалося ще в 1929 році, і з тих пір будівля вважається однією з найбільш впізнаваних пам’яток Нью-Йорка і «серцем» міста, це місце є обов’язковим куди необхыдно піти в Нью-Йорку. Для відвідування відкриті два оглядові майданчики, піднявшись на які, ви побачите весь Нью-Йорк біля ваших ніг.

Ціни: Вхід на оглядовий майданчик Емпайр-Стейт-Білдинг на 86 поверсі коштує

Відвідування обох оглядових майданчиків (другий знаходиться на 102 поверсі) обійдеться:

Забронювати вхідні квитки наперед можна на офіційному сайті.

Нью-Йорк посів перше місце в США по величині пробок на дорогах

Ніхто не любить стояти в пробках, особливо якщо це триває годинами. З’являється відчуття втраченого часу, яке вже не повернути. Але жоден мегаполіс в світі не живе без пробок. Примітно, що в 2020 році в рейтингу Інікс в першу десятку самих «стоять» міст світу увійшли відразу три міста в США.

На третьому місці в світі, і на першому в США виявився, звичайно ж, Нью-Йорк. Він піднявся аж з 14 місця в 2019 році. І це зважаючи на те, що в порівнянні з 2019 роком, жителі Нью-Йорка стояли в пробках на 28% менше часу. У 2020 році водії Нью-Йорка простояли в пробках приблизно 100 годин.

На п’ятому місці опинився місто Філадельфія (Пенсільванія), він піднявся в топ-5 з 12 місця. В цілому, кожен водій провів 94 години в пробках в 2020 році, що на 34% менше, ніж в 2020.

7 місце зайняв Чикаго (Іллінойс), він піднявся з 10 місця. Жителі міста провели 86 годин у пробках, що на 40% менше, ніж в минулому році.

Топ-10 міст з найбільшими пробками в 2020 році:

1. Богота (Колумбія)
2. Бухарест (румуно)
3. Нью-Йорк, США)
4. Москва, Росія)
5. Філадельфія (США)
6. Париж, Франція)
7. Чикаго (США)
8. Куїто (Ангола)
9. Загреб (Хорватія)
10. Калі (Колумбія)