Хто такий Будда?
Ми всі чули про Будду – великого духовного вчителя, який жив і навчав в Індії близько 2500 років тому. Але історичний Будда, відомий як Будда Шак’ямуні, це не єдиний будда. У буддизмі існує нескінченна кількість будд, і насправді ключова ідея буддійського вчення полягає в тому, що кожна істота у Всесвіті має потенціал стати буддою.
Історичний Будда
Згідно більшості традиційних життєписів, людина, яка згодом стала Буддою, народилася в аристократичному клані Шак’я на півночі Індії в 5 столітті до нашої ери. Йому дали ім’я Сіддгартха Ґаутама, і на святкуванні його народження мудрець-відлюдник на ім’я Асіта оголосив, що ця дитина стане або великим царем, або великим релігійним учителем. Батько Сіддгартхи, Шуддгодхана, був головою клану Сак’я і відчайдушно бажав, аби син пішов по його стопах. Тому він вирішив відгородити Сіддгартху від усього, що могло б змусити його звернути зі шляху великого царя.
Молодого Сіддгартху тримали в сімейному палаці, де йому пропонували всі можливі види задоволень: коштовності і вродливих жінок, ставки з лотосами й чудові звіринці. Він був убезпечений від будь-яких страждань і нещасть, оскільки хворим і літнім людям було заборонено входити до палацу. Із часом Сіддгартха досяг успіхів у навчанні та спорті й одружився з Ясодгарою, яка народила йому сина Рагулу.
Майже 30 років Сіддгартха жив у розкоші, але його все більше цікавило, що знаходиться за стінами палацу. “Якщо ця земля має стати моєю, – думав він, – то чому б мені не побачити її та мій народ?” Зрештою, Шуддгодхана домовився, щоби для його сина організували екскурсію за межі палацу. Вулиці прибрали, хворих і старих людей сховали, а Сіддгартху віз його візник Чанна. Місцеві жителі махали йому руками та посміхалися. Але все одно крізь натовп Сіддгартха помітив на узбіччі згорблену людину зі зморшками. Вражений і шокований, він запитав Чанну, що сталося із цією бідолашною істотою. “Ти бачиш перед собою стару людину. Така доля чекає на кожного з нас”, – відповів Чанна. Пізніше Сіддгартха зустрів хвору людину й мерця, і це ще більше відкрило йому очі на неминучі, але цілком нормальні сторони життя, які стосуються і його самого.
Нарешті він зустрів святого – того, хто шукав звільнення від страждань. Перші три зустрічі допомогли Сіддгартсі усвідомити, що життя в палаці, де він був захищений від усіх страждань, було оманою. Однак зустріч зі святим пробудила в ньому бажання шукати звільнення від страждань.
Навряд чи Сіддгартха ніколи до цього не бачив літніх або хворих людей, але це символічно показує, що він (як насправді й усі ми) звик жити, не помічаючи страждання. Повернувшись до палацу, Сіддгартха втратив спокій. Він жив легким життям в оточенні своїх близьких, але як він міг тепер насолоджуватися цим життям, знаючи, що одного дня він і всі вони постаріють, захворіють і помруть? Сповнений рішучості звільнити всіх від страждань, однієї ночі він втік із палацу, щоби стати мандрівним аскетом.
Сіддгартха зустрів багато великих вчителів, і під їхнім керівництвом завдяки медитації він досяг дуже високих рівнів концентрації. Однак він усе одно був незадоволений, оскільки ці медитативні стани не позбавляли від страждань. Тоді він вдався до аскетичних практик, позбавивши своє тіло їжі та фізичного комфорту, і більшу частину часу проводив у медитації. Після шести років такої практики, його тіло стало настільки худим, що нагадувало скелет, вкритий тонким шаром шкіри.
Одного разу, сидячи на березі річки, він почув, як учитель навчав дитину грати на музичному інструменті: “Струни не повинні бути натягнуті надто слабко, інакше ти не зможеш грати на інструменті. Так само вони не можуть бути натягнуті надто сильно, інакше вони порвуться”. Почувши це, Сіддгартха усвідомив, що роки аскетичної практики не принесли йому користі. Так само, як і його розкішне життя в палаці, аскетичні практики були крайністю, і не допомагали подолати страждання. Він подумав, що відповіддю має бути серединний між цими крайнощами шлях.
У цей момент повз проходила молода дівчина на ім’я Суджата й запропонувала Сіддгартсі трохи молочного рису – це була його перша нормальна їжа за шість років. Він поїв, шокувавши цим своїх друзів-аскетів. Потім він сів під фіговим деревом і вирішив: “Я не встану із цього місця, доки не досягну повного пробудження”. Під цим деревом, відомим тепер як дерево бодгі, Сіддгартха досяг повного просвітлення і став відомий як Будда – пробуджений.
Невдовзі після свого просвітлення Будда дав вчення про чотири благородні істини та вісімковий шлях. Протягом наступних 40 років він подорожував північними рівнинами Індії, навчаючи інших тієї мудрості, яку він осягнув. Він заснував монаший орден, відомий як Санґха, який поширював вчення Будди всією Індією, а згодом – усією Азією та світом.
Будда залишив цей світ у віці близько 80 років у Кушинаґарі. Перед цим він запитав Санґху, чи є в них якісь сумніви, чи є щось у вченні, що потребує роз’яснення. Наставляючи своїх послідовників покладатися на Дгарму та етичну самодисципліну, він промовив свої останні слова: “Ось, о монахи, моя остання порада вам. Усі складені явища цього світу мінливі. Вони не вічні. Старанно працюйте, щоб ви самі здобули своє спасіння”. Із цими словами він ліг на правий бік і пішов із цього світу.
Хто такі будди?
Ми побачили, ким був історичний Будда, але що насправді означає бути буддою?
Простими словами, Будда – це той, хто пробудився. Будди пробудилися від глибокого сну. Мова йде не про глибокий сон після нічної вечірки, а про глибокий сон невігластва, який пронизує кожну мить нашого життя; невігластва щодо того, як насправді існуємо ми, і як, власне, насправді існує все.
Будди – не боги й не Творці. Усі будди починали так само, як і ми: їхні уми були сповнені плутанини й турбуючих емоцій, а в їхньому житті було багато проблем. Але вони повільно йшли шляхом співчуття та мудрості, наполегливо працюючи над розвитком цих двох позитивних якостей, тому змогли досягти просвітлення.
Будди мають три основні якості:
- Мудрість. Будди не мають ментальних перешкод, тому вони повністю і правильно розуміють усе, особливо те, як допомогти іншим.
- Співчуття. Завдяки мудрості вони бачать, що всі ми пов’язані одне з одним, тому будди мають велике співчуття і знають, що вони здатні допомогти кожному. Мудрість без співчуття може зробити людину дуже освіченою, але від неї буде мало користі для суспільства. Співчуття – це те, що спонукає їх працювати на благо всіх істот. Саме тому будди розвивають цю другу якість, щоб встановити зв’язок з усіма нами.
- Здібності. Завдяки тому, що будди знають, як усунути страждання, і мають сильне бажання допомагати іншим, ці дві якості дають буддам силу і здатність по-справжньому допомагати іншим. Тому вони навчають нас різним способам просвітлення, використовуючи при цьому різноманітні майстерні засоби.
Будди розуміють: так само, як і вони, усі інші теж не хочуть мати проблем і страждати. Усі хочуть бути щасливими. Тому Будди працюють не лише для себе, але і для кожної істоти у Всесвіті. Вони дбають про інших так само, як і про себе.
Маючи неймовірно сильне співчуття, вони навчають мудрості – ясності ума, що дозволяє розрізняти реальність і вигадку та допомагає усунути всі страждання. Завдяки цій мудрості ми можемо нарешті позбутися всього негативного: усієї плутанини, егоїзму та негативних емоцій. Ми також можемо стати досконалими буддами і відчути повний внутрішній спокій.
Підсумки
Будди – це досконалі вчителі, які точно знають, як допомогти нам своїми майстерними методами. Вони співчутливі й завжди готові допомогти нам, вказавши правильний шлях.
Як і Сіддхартха, ми теж часто буваємо сліпі до страждань світу. Однак, як би ми не намагалися уникнути старості, хвороби і смерті, вони все одно прийдуть до кожного з нас. Історія життя Будди надихає нас усвідомити, що зіткнувшись із реальністю страждання, ми, як і сам Будда, теж можемо звільнитися від усіх неприємностей, що є в нашому житті. Життя і вчення Будди нагадують нам: ми маємо робити все можливе, аби подолати наші деструктивні емоції і невігластво, щоби ми також могли приносити благо всім живим істотам.
Огляд чотирьох благородних істин
Кожен у своєму житті переживає проблеми і нещастя. Впродовж історії людства виникали і практикувалися різні методи боротьби зі стражданнями. У сучасному світі інтернет дає миттєвий доступ до вчень численних філософських шкіл. У цій статті ми розглянемо унікальний підхід Будди, що виник 2500 років тому. Цей підхід до того, чому ми страждаємо, і як знайти спокій та щастя в житті.
Вступ Arrow down
Знайомство з буддизмом найкраще почати з чотирьох благородних істин, адже сам Будда почав навчати саме з цього. За часів Будди існувало безліч релігійних і філософських систем, і сьогодні духовних учень стало ще більше. Тому, коли ми стикаємося з буддизмом, надзвичайно важливо зрозуміти, що відрізняє саме буддійський підхід. У буддизмі, звісно, є безліч вчень, спільних з іншими системами. Наприклад про те, як важливо бути хорошою, доброю, люблячою людиною і не завдавати нікому шкоди. Подібне ми знайдемо майже в кожній релігії або філософському вченні, і щоб дізнатися про це, нам зовсім не обов’язково звертатися до буддизму, хоча в ньому достатньо методів для розвитку доброти, любові та співчуття. Подібні практики принесуть нам користь незалежно від того, приймаємо ми все інше у вченні Будди чи ні.
Але якщо ми запитаємо: “У чому особливість буддизму?” – потрібно звернутися до чотирьох благородних істин. Хоча навіть у цих вченнях ми знайдемо багато спільного з іншими системами.
Існує таке поняття – “благородна істина”, але це досить дивний переклад. Слово “благородний” може нагадувати про середньовічних аристократів, але насправді йдеться про тих, хто досяг високого осягнення. Чотири благородні істини – це чотири факти, істинність яких бачать ті, хто володіє неконцептуальним баченням реальності. Хоча ці чотири факти істинні, більшість людей насправді їх не розуміють і навіть не знають про їхнє існування.
Arrow down
Перша благородна істина Arrow down
Перший факт зазвичай називають “страждання”. Будда сказав, що наше життя переповнене стражданнями і навіть те, що ми вважаємо щастям у звичному для нас розумінні, пов’язане з безліччю проблем. Слово, яке перекладають як “страждання”, – це санскритське “духкха”. “Сукха” означає щастя, а “духкха” – страждання. “Кха” означає “простір”, а “дух” – префікс, що означає незадовільність, неприємність. Тут не варто використовувати засуджувальне слово “погано”, але напрямок думки зрозумілий. Це означає, що з “простором” щось не так – під простором мається на увазі простір нашого ума, нашого життя. Це неприємна ситуація.
Отже, що в ній неприємного? По-перше, ми відчуваємо звичайні страждання – біль, нещастя, смуток. Усі ми можемо це зрозуміти, і кожен хоче цього уникнути, навіть тварини. У цьому сенсі буддизм не відкрив нічого нового, стверджуючи, що біль і нещастя небажані і нам краще їх позбутися. Другий тип страждання називається стражданням зміни, і це стосується нашого повсякденного, звичайного щастя. У чому тут проблема? Воно мінливе, не триває вічно. Якби наше повсякденне щастя було справжнім, чим більше б ми його отримували, тим щасливішими ставали б. Якщо ми щасливі, коли їмо шоколад, то ми могли б їсти його годинами, не припиняючи, і що більше б ми його їли, то більше щастя б відчували. Але очевидно, що це не так. Або якщо наш коханий гладитиме нашу руку годинами, приємне відчуття незабаром перетвориться на болісне або принаймні в нас з’явиться відчуття, що це дивно. Так відбувається просто тому, що буденне щастя мінливе. І звісно, його ніколи не буває достатньо: ми ніколи не відчуваємо задоволення. Ми завжди хочемо ще шоколаду – якщо не одразу, то через деякий час.
Цікаво поставити таке запитання: “Скільки саме улюбленої їжі ми повинні з’їсти, щоб відчути задоволення?” У принципі, якщо ми спробуємо зовсім небагато, цього буде достатньо, але ми завжди хочемо все більше й більше. Прагнення подолати цю проблему буденного, мирського щастя також присутнє не тільки в буддизмі. Багато релігій вчать того, щоб вийти за межі мирських задоволень у рай, де буде “вічне блаженство”.
Третій тип страждань називається всепроникним стражданням або всепроникною проблемою, і відмінність буддизму саме в цьому. Третій тип пронизує все, що ми сприймаємо, і під цим терміном мається на увазі некерований колообіг перенароджень, який служить основою повсякденних злетів і падінь. Інакше кажучи, постійно повторювані народження з таким умом і тілом слугують основою перших двох типів страждань. Це пов’язано з темою перенароджень, яку ми можемо розглянути пізніше.
Звісно, багато інших індійських філософських систем теж вчать про перенародження, тобто і в цьому вчення Будди – не виняток. Але Будда осягнув і описав цей механізм набагато глибше, ніж інші філософські та релігійні системи того часу. Він дуже докладно пояснив, як відбувається перенародження, як наші ум і тіло переживають злети й падіння – від болю й нещастя до буденного щастя.
Друга благородна істина Arrow down
Друга істина розглядає причину всіх наших страждань. Зараз немає потреби докладно говорити про перенародження. Замість цього проаналізуймо слова Будди просто за допомогою логіки. У страждання і буденного щастя є причини, і Будду цікавили “справжні причини”. Ми можемо вважати, що щастя і біль – це нагорода і покарання, але Будда стверджував, що їхня істинна причина – це руйнівна та конструктивна поведінку.
Що мається на увазі під руйнівною поведінкою? Це просто заподіяння шкоди? Можна говорити про заподіяння шкоди іншим або собі. Дуже важко сказати, завдасть наша поведінка шкоди іншим чи ні. Ми можемо дати комусь багато грошей, але в результаті його вб’ють, щоб обікрасти. Ми хочемо допомогти, це наша мета, але одного бажання недостатньо. Однак можна сказати з упевненістю, що певні дії завдадуть шкоди нам самим. Ось що Будда мав на увазі під руйнівною поведінкою: вона руйнівна для нас.
Тут маються на увазі дії тіла, мови та ума під впливом турбуючих емоцій – емоцій, які нас бентежать. Через них ми втрачаємо спокій ума і самовладання. Тут маються на увазі гнів, жадібність і прив’язаність, ревнощі та заздрість, зарозумілість, наївність і так далі, – довгий список. Коли наше мислення перебуває в полоні подібних емоцій і ми говоримо та діємо під їхнім впливом, це робить нещасними нас самих. Можливо, не одразу, але в довгостроковій перспективі, тому що з часом це входить у звичку.
З іншого боку, конструктивна поведінка – це коли ми діємо, не перебуваючи під впливом емоцій, що турбують, або навіть керуючись позитивними емоціями, такими як любов, співчуття й терпіння.
Коли ми діємо конструктивно, це призводить до щастя. Наш ум стає більш розслабленим і спокійним. Нам легше не втрачати самовладання, тобто ми не поводимося нерозумно і не говоримо дурниці, через які можуть виникнути проблеми. У довгостроковій перспективі, знову ж таки, не обов’язково миттєво, але конструктивна поведінка приносить щастя. Однак за нею стоїть наївність щодо того, як існуємо ми та інші, і щодо реальності загалом.
Нещастя і буденне щастя – не нагорода чи покарання з боку якогось судді, зовнішньої фігури. Швидше, це працює подібно до закону фізики. Що ж лежить в основі цього причинно-наслідкового процесу? Помилка, особливо відносно свого “я”. Ми думаємо: “Я найважливіша людина. Все завжди має бути так, як я хочу. У черзі в супермаркеті я маю бути попереду інших. Я маю бути першим”. Жадібні до місця попереду, ми сердимося на людей, що стоять перед нами. Ми дуже нетерплячі, коли хтось змушує нас довго чекати: наш ум наповнюють усілякі неприємні думки про цю людину. Навіть якщо ми діємо конструктивно, за цим ховається безліч помилок відносно “я”. Часто ми допомагаємо іншим тому, що хочемо їм подобатися, або хочемо, щоб вони для нас що-небудь зробили. Або ми допомагаємо для того, щоби почуватися потрібними. Щонайменше ми хочемо вдячності.
Коли ми надаємо таку допомогу, це робить нас щасливими, але одночасно з цим ми відчуваємо занепокоєння. Ми відчуваємо щастя – якщо не відразу, то в довгостроковій перспективі, але воно не триває вічно. Йому на зміну приходить незадоволеність. Це повторюється знову і знову протягом усього життя, а з буддійської точки зору продовжиться і в майбутніх життях.
Якщо подивитися глибше, ми помиляємося з приводу всього. Закохавшись, ми сильно перебільшуємо хороші якості іншої людини. Або коли інші нам сильно не подобаються, ми перебільшуємо їхні погані риси, не бачимо в них нічого хорошого. І що більше ми аналізуємо, то більше помилок виявляємо в основі всього нашого сприйняття.
Якщо подивитися ще глибше, все це ґрунтується на обмеженнях, які виникають через наше володіння саме таким тілом і умом. Коли ми заплющуємо очі, складається враження, що світу не існує, що є тільки “я”. У моїй голові звучить голос, і здається, що це “я”, наче всередині мене є ще одне я. Це справді дивно. Однак ми ототожнюємося з цим “я”, адже хтось постійно скаржиться: “Я маю бути попереду. Я повинен зробити це”. “Я” – це той, хто завжди турбується. Чомусь здається, ніби цей голос у голові – особливий і існує незалежно від усіх інших: адже коли я заплющую очі, нічого не залишається – тільки “я”.
Це велика помилка, адже ми, вочевидь, не існуємо незалежно від інших, і ні в кому немає нічого особливого: усі ми люди. Уявіть сто тисяч пінгвінів, які товпляться в крижаній Антарктиці. Що робить одного з них особливим? Вони всі однакові. Так само і ми. Можливо, для пінгвінів усі люди однакові. Таким чином, думаючи: “Я такий особливий, і я ні від кого не залежу”, – ми хочемо, щоб усе було по-нашому, і сердимося, якщо цього не відбувається.
Загалом, помилці сприяє наше “обладнання” – ум і тіло. Це може прозвучати дивно, але ми дивимося на світ через два отвори в передній частині голови. Ми не бачимо, що в нас за спиною. Ми бачимо лише те, що відбувається зараз. Ми не можемо бачити, що відбувалося раніше або що буде пізніше. Це великі обмеження. Крім того, ми старіємо і вже не чуємо так добре, як раніше. Ми можемо подумати, що інша людина сказала не те, що вона сказала насправді, і через це розсердитися. Якщо поміркувати, це досить сумно.
Всепроникна проблема – те, що ми постійно народжуємося з такими тілом і умом, які лише увічнюють оману. На основі хибної думки ми здійснюємо руйнівні або звичайні конструктивні вчинки, що призводить до нещастя або буденного щастя.
Якщо заглиблюватися в цю тему, вона є досить складною, і немає потреби робити це зараз, але в основі некерованого колообігу перенароджень лежать саме помилкові уявлення. Це реальна причина наших справжніх проблем. Оману, або неусвідомлення, часто перекладають як “незнання”. Я вважаю за краще не використовувати це слово, тому що воно має на увазі, що ми недолугі. Але проблема не в цьому, і конотація цього слова інша. “Неусвідомлення” просто означає, що ми не знаємо, як існуємо ми і як існують явища. У цьому сенсі ми не усвідомлюємо: наприклад, думаємо: “Я найважливіший, я центр всесвіту”, хоча це повна протилежність реальності. Реальність у тому, що ми перебуваємо тут усі разом. Це не означає, що ми дурні, але через обмеженість тіла і ума ми мислимо саме так.
Ось чому ми називаємо їх “благородні істини”. Ті, хто бачить реальність, бачить її не так, як усі інші. Нам здається, що наша омана і проєкції співвідносяться з реальністю, ми віримо в їхню істинність. Ми ніколи навіть не замислюємося про це, у нас просто виникають ці інстинктивні відчуття: “Я найважливіший. Усе має бути по-моєму. Усі мають мене любити”. Або навпаки: “Усі мають мене ненавидіти, бо я поганий”. Це одне й те саме, два боки однієї медалі. Такою є справжня причина.
Третя благородна істина Arrow down
Третя благородна істина – істинне припинення. Це означає, що омани можна позбутися, припинити її так, що вона ніколи не виникне знову. І якщо ми позбудемося омани, істинної причини, то усунемо й істинні проблеми – злети й падіння, а також некерований колообіг перенароджень, що лежить в їхній основі. Тоді ми досягнемо так званого “звільнення”. Упевнений, усі ви знайомі з санскритськими словами “сансара” (некерований колообіг перенароджень) і “нірвана” – звільнення.
Інші індійські системи за часів Будди також говорили про звільнення від сансари. В Індії це було поширеною темою вчень. Але Будда побачив, що інші системи не дісталися до істинної причини сансари. Хоча від некерованого колообігу проблем можна отримати перепочинок, наприклад народившись у небесному світі, де впродовж еонів ваш ум буде абсолютно порожнім, проте, і це все одно закінчиться. Тобто за допомогою інших систем не можна було досягти достеменного звільнення.
Будда вчив істинного припинення, і дуже важливо зрозуміти й досягти впевненості в тому, що позбутися омани назавжди дійсно можливо. У протилежному випадку навіщо взагалі намагатися її усунути? Якщо нас не цікавить припинення омани, можна просто замовкнути, прийняти цю ситуацію і постаратися використовувати її якнайкраще. У цьому кінцева мета багатьох терапевтичних систем: “Навчіться із цим жити або прийміть пігулку!”.
Arrow down
Четверта благородна істина Arrow down
Четверту благородну істину зазвичай перекладають як “істинний шлях”, і вона допомагає зрозуміти третю. Мова йде про стан ума, який, якщо ми його розвиваємо, стає шляхом до звільнення. Тому я використовую термін “ум як шлях” (pathway mind, стан ума, подібний до шляху), але його дуже важко перекласти іншими мовами.
Наш ум проєктує цілковиту нісенітницю, і є безліч рівнів проєкцій. Крайні випадки – проєкції параної (“всі проти мене”) і шизофренії. Бувають не настільки крайні випадки: “Це найчудовіший шматок шоколадного торта, який я коли-небудь бачив. Якщо я його з’їм, то стану по-справжньому щасливим”. Подібне сталося зі мною під час перельоту в Бухарест. У мене була пересадка у Відні, і я подумав: “Мабуть, віденський яблучний струдель найкращий у світі”. Я замовив шматочок – і він не був найкращим у світі. Мої проєкції про те, яким він має бути, були помилковими. Яблучний струдель існував – проєкцією мого ума був не він сам, а те, як він існує: начебто це найчудовіша річ, яка дійсно зробить мене щасливим.
Точно так само існую я і ви. Буддизм не стверджує, що ми не існуємо. Він просто каже, що ми проєктуємо на все спосіб існування, який взагалі не співвідноситься з реальністю. Нам здається, що явища існують незалежно, самі по собі, але це неможливий спосіб існування. Явища виникають із причин і умов, і вони весь час змінюються. Але ми цього не бачимо: ми бачимо тільки те, що в нас перед очима. Наприклад, у нас намічена зустріч, але інша людина не прийшла. Ми робимо висновок, що це жахлива людина, яка завжди нас підводить і більше не відчуває до нас симпатії. Ми думаємо, що його або її життя існує незалежно від заторів на дорогах, додаткової роботи в офісі або чого завгодно ще. Насправді ж це трапилося через причини та умови, тому ця людина не може бути жахливою сама по собі, незалежно від усього іншого. Але наш ум проєктує це, зациклюється на цьому і з’являється емоція гніву, яка турбує. І зустрівши цю людину наступного разу, ми бачимо її зовсім інакше, і тоді ми кричимо і навіть не даємо їй можливості пояснити, що відбулося. У цей час ми насправді досить нещасні, чи не так?
Отже, ми існуємо, але те, як нам уявляється це існування – що ми особливі й ні від кого не залежимо, – це не більше ніж проєкція, дурниця, вона не має жодного стосунку до реальності. Ось що в буддизмі ми називаємо “пустотністю” – це часто перекладають як “порожнеча”. На санскриті те саме слово використовується для “нуля”, воно означає “ніщо”, повна відсутність чогось реального. Наприклад, у нас може бути проєкція, що наш новий партнер – ідеальний принц або принцеса на білому коні, як у казці. Це неможливо. Ніхто не існує таким чином, але ми постійно шукаємо принца чи принцесу. А коли інші не відповідають нашим проєкціям, ми розчаровуємося і знову починаємо шукати, хоча ми шукаємо неможливе.
Отже, істинний шлях ума – це розуміння того, що наші проєкції є нісенітницею, що вони не належать ні до чого реального. Якщо подивитися на справжню причину страждань, це віра в те, що проєкція співвідноситься з реальністю. Істинний шлях – глибоке розуміння того, що вона ні до чого реального не належить. Проєкції нашої фантазії і реальність взаємовиключні. Помилятися – значить думати, що проєкція співвідноситься з чимось реальним. Правильне розуміння – що такої речі не існує. Проєкція взагалі ні з чим не співвідноситься. Говорячи простими словами, або такий об’єкт, що відповідає нашій проєкції, існує, або він не існує. Або так, або ні: вони не можуть бути вірними одночасно.
Тепер давайте проаналізуємо, що сильніше – “так” чи “ні”. Якщо ми досліджуємо за допомогою логіки, очевидно, “ні”. Варіант “так” не витримує перевірки логікою. Чи перестають усі інші існувати, коли я заплющую очі? Зрозуміло, що ні. Чи справді все завжди має бути по-моєму, тому що я найважливіша людина у світі? Ні, це сміховинно. Що більше ми досліджуємо, то більше починаємо ставити під сумнів це маленьке “я” у своїй голові. Якщо дослідити мозок, то де в ньому знаходиться “я”, чий голос ми чуємо в голові та яке ухвалює рішення? Що саме відбувається? У процесі аналізу ми бачимо, що там немає нічого явленого, що можна було б називати “я”. Звичайно, я функціоную: здійснюю дії, говорю. Цього ми не заперечуємо. Ми заперечуємо те, що в нашій голові є стійке, цілісне “я” і все має бути так, як воно хоче. Той факт, що такої речі немає, підкріплюється логікою. Дослідивши, ми можемо побачити, що такої речі не існує, а отже, наша омана, ніби цілісне “я” належить до реального об’єкта, нічим не підтверджується.
Який наслідок мислення, що ми існуємо в такий неможливий спосіб? Ми самі прирікаємо себе на нещастя. Який результат протилежного мислення – що такого існування немає? Ми звільняємося від усіх цих проблем. Коли ми думаємо: “Цього не існує, це нісенітниця”, водночас із цим ми не можемо думати, що проєкція відповідає реальності. Правильне розуміння приходить на зміну неправильному. І якщо ми зможемо весь час дотримуватися правильного розуміння, то омана ніколи не виникне знову.
Знову ж таки, вчення Будди, що неправильне розуміння можна замінити на правильне і тим самим досягти звільнення від страждань і перенародження, не були унікальними для буддизму. В інших індійських системах стверджується те ж саме. Особливість буддизму в тому, яке розуміння може повністю усунути найтонший рівень омани про реальність. Щоб у медитації досягти досконалого зосередження, засвоїти завдяки цьому правильне розуміння на найглибшому рівні й досягти істинного припинення омани, Будда використовував методи, спільні для усіх інших індійських традицій. З їхньою допомогою можна досягти істинного припинення істинної причини, а отже, істинного припинення страждання.
Щоб у нашого ума з’явилася здатність зберігати правильне розуміння реальності і прорватися через руйнівні емоції, нам потрібна мотивація. Ось навіщо потрібна любов, співчуття тощо. Усі ми взаємопов’язані і рівні в тому, що кожен хоче бути щасливим. Тому нам потрібно позбутися омани, щоб ми могли повноцінно допомагати іншим.
Таким є загальне пояснення чотирьох благородних істин. Щоб зрозуміти цю тему на більш глибокому рівні, потрібно більше дізнатися про буддійське розуміння ума та карми.
Підсумок Arrow down
Хоча буддизм має багато спільного з іншими основними релігійними та філософськими системами, однак чотири благородні істини, перше вчення Будди, – це унікальне пояснення того, як ми існуємо, яких страждань зазнаємо, і як можемо подолати наші проблеми.
Будду часто порівнюють з лікарем. Лікар вказує нам, що ми хворі, так само як Будда вказав на безліч страждань, яких зазнають істоти повсюди. Лікар шукатиме причину нашої хвороби, так само, як Будда вказав на справжню причину – хибне сприйняття того, як ми існуємо. Потім він скаже нам, чи можемо ми вилікуватися, чи ні, і надасть нам ліки, якщо це можливо. Так само Будда вчив про істинне припинення страждань і як цього досягти. Зрештою, якщо ми хочемо подолати власні страждання, то від кожного з нас залежить, чи приймати ліки – чи пройти цей шлях.