§ 38. Підзаконні нормативно-правові акти, акти органів місцевого самоврядування та локальні акти
Підзаконні нормативно-правові акти — нормативно-правові акти, які не мають юридичної сили закону та приймаються для встановлення порядку та на виконання законів.
Акти органів місцевого самоврядування — нормативно-правові акти, прийняті суб’єктом місцевого самоврядування (міським/селищним головою, міською/селищною радою, виконавчим комітетом міської/селищної ради тощо), який встановлює, змінює або припиняє загальнообов’язкові правила поведінки, що діють у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Акти органів місцевого самоврядування — підзаконні нормативно-правові акти, тобто вони мають відповідати закону. Акти органів місцевого самоврядування є обов’язковими до виконання на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Наприклад, акти, прийняті міською радою міста Харкова, не є чинними в Полтаві.
Нормативно-правові акти місцевого самоврядування можна класифікувати таким чином.
1. За суб’єктом видання: акти, що приймаються безпосередньо територіальною громадою; представницькими органами місцевого самоврядування; виконавчими органами місцевого самоврядування; органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
2. За найменуванням виду акта: рішення, розпорядження, статут, регламент, інструкція, правила, положення, порядок, програма тощо.
3. За способом ухвалення: акти, прийняті одноосібно, та акти, прийняті колегіально.
4. Залежно від ступеня регламентації: звичайні та з особливим статусом (статут, місцевий бюджет, регуляторний акт).
Локальний нормативно-правовий акт — нормативно-правовий акт, що видається організаціями та поширює свою дію на членів, учасників або працівників такої організації.
Установи, підприємства, організації мають свої локальні нормативні акти: статути, положення, правила, накази, інструкції тощо, які є чинними лише всередині організації, що їх прийняла, і не поширюються на інші організації. Локальний нормативно-правовий акт має підзаконний характер.
Локальний нормативно-правовий акт встановлює правила поведінки, властиві певній організації, так звані корпоративні норми. У локальних актах можуть закріплюватися звичаї ділового обороту (наприклад вимога заповнювати обхідні листи в разі звільнення працівників), ділові звичаї (проведення нарад тощо), корпоративні традиції, етичні норми (особливе привітання клієнтів), естетичні норми (вимоги до дрес-коду).
Локальні нормативні акти приймаються керівником підприємства, посадовою особою, а іноді й трудовим колективом або за його участю (правила внутрішнього трудового розпорядку, колективний договір).
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1. Що таке підзаконні акти? 2. Які види підзаконних актів вам відомі? 3. Що таке акти органів місцевого самоврядування? 4. Дайте класифікацію актів органів місцевого самоврядування. 5. Що таке локальні нормативні акти?
Завдання для самоперевірки до теми 4 «Законодавство»
1. Галузі законодавства й галузі права повністю не збігаються. Спробуйте назвати галузі законодавства, які не мають аналогів серед галузей права і навпаки.
2. Із позицій критичного мислення спробуйте дати оцінку рішенню Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення терміна «законодавство».
3. За обсягом система законодавства дещо ширша за систему права. Це пояснюється тим, що система законодавства містить деякі ненормативні положення. Спробуйте визначити зміст цих положень.
4. Порівняйте: систему права та систему законодавства; нормативно-правовий акт та індивідуальний акт; локальні акти та акти органів місцевого самоврядування; внесення змін до конституції та внесення змін до звичайних законів.
5. Поясніть, чому норми радянських конституцій не були нормами прямої дії.
6. Визначте ключові особливості конституції як Основного Закону в державах із федеративним устроєм.
7. Спробуйте визначити недоліки та переваги некодифікованих конституцій.
§ 39. ЗАКОНИ І ПІДЗАКОННІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ
Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти.
Закон – це нормативний акт вищої юридичної сили, що ухвалюється законодавчим органом і регулює найважливіші суспільні відносини в державі.
Основні ознаки закону:
• ухвалюється лише законодавчим органом представницького характеру або населенням держави в порядку референдуму, що забезпечує певний рівень демократизму процесу правотворчості;
• у межах своєї дії регулює найважливіші суспільні відносини, що зумовлює його високу ефективність;
• має найвищу юридичну силу в системі нормативних актів країни. Будь-який інший правовий акт ухвалюється на основі, на виконання і відповідно до закону;
• як різновид нормативних актів установлює загальнообов’язкові правила поведінки, має належну форму, породжує юридичні наслідки та гарантується державою.
• є стабільним нормативним актом. У разі необхідності може доповнюватися, змінюватися або скасовуватися в певному порядку;
• має відповідну структуру, тобто організацію змісту;
• ухвалюється з додержанням особливої законодавчої процедури, яка називається законодавчим процесом;
• охороняється та гарантується державою.
Особливе місце серед правових актів посідають декрети. Декрет – це правовий акт, постанова органу влади або посадової особи, що має силу закону.
Право на видання декретів орган виконавчої влади отримує як тимчасово делеговану йому органом законодавчої влади частину своїх повноважень у зв’язку з особливими обставинами. Наприклад, у зв’язку з надзвичайною економічною ситуацією, яка склалася в Україні в 1992 році, Верховна Рада делегувала Кабінету Міністрів право видавати декрети.
2. Конституція: ознаки та види
Термін «конституція» у різні часи використовувався в різних значеннях. Уважається, що слово constitution як нормативно-правовий термін уперше з’явилося в актах Стародавнього Риму. Вони починалися зі словосполучення Rem Publicus Constituere. що означає – «Римський народ установлює. » («римський народ» – тут: офіційна назва держави). «Батьком» нормативно-правового терміна «конституція» в його сучасному значенні вважають Шарля Монтеск’є (1689-1755), який використовував його для характеристики державного ладу тогочасної Великої Британії.
Конституція – Основний закон держави, що ухвалюється в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини.
Ознаки конституції
За більш як 300-річну історію сучасного конституційного розвитку було створено велику кількість конституцій.
3. Підзаконні нормативно-правові акти та їх види
Підзаконні нормативно-правові акти – це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб), уповноважених на те державою, з установлення, зміни і скасування нормативних документів, що розвивають або деталізують окремі положення законів.
Ієрархія підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб’єктів, що їх видали, така:
• укази і розпорядження президента;
• постанови та розпорядження уряду;
• накази, статути, положення та інструкції міністерств та відомств;
• розпорядження голів і накази керівників підрозділів місцевих державних адміністрацій; рішення місцевих рад та їх виконкомів.
4. Акти органів місцевого самоврядування
Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, ухвалюють рішення, обов’язкові до виконання на відповідній території. Це статути громад, рішення, ухвалені на місцевих референдумах, регламенти місцевих рад, рішення рад, розпорядження сільських, селищних, міських голів, рішення виконавчих комітетів рад, договори про розмежування предметів відання місцевих рад та органів місцевої виконавчої влади тощо. Реалізація права їх видавати є засобом саморегуляції життєдіяльності громади, системи місцевого самоврядування.
Рада в межах своїх повноважень ухвалює нормативні та інші акти у формі рішень. Загалом рішення ухвалюється на пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. Під час установлення результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради ухвалюється відкритим або таємним голосуванням.
Місцева рада може ухвалювати рішення у формі:
• ухвали – рішення ради, ухваленого в межах її компетенції для досягнення певної цілі, що спричиняє юридичні наслідки. Ці рішення є обов’язковими до виконання на території, підвідомчій раді;
• доручення – рішення ради, що стосується органу чи посадової особи ради і містить зобов’язання або повноваження одноразової дії;
• звернення – рішення ради, зверненого до непідпорядкованих їй суб’єктів із закликом до певних дій або ініціатив;
• заяви – рішення ради, що містить позиції ради з певних питань;
• процедурного рішення – рішення, ухваленого радою з процедурних питань (про перерву в засіданні, проведення додаткової реєстрації, перерахунок голосів).
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. Акти ради, сільського, селищного, міського голови, виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради, ухвалені в межах наданих їм повноважень, є обов’язковими до виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Закони та підзаконні нормативно-правові акти
Закони та підзаконні нормативно-правові акти являються відображенням соціальних норм суспільства. Їх зміст формується з розвитком суспільства. Для їх прийняття в кожній країні світу існує спеціальний законодавчий орган. В Україні процес прийняття законів відбувається в Верховній Раді України.
Саме поняття закон та підзаконні нормативно правові акти трактується у різних науковців по своєму. Один зазначає, що Закон це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної законодавчої влади (парламенту) або самого народу, що регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення, втілює основні права людини та інші загальнолюдські цінності та має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів. Інший науковець стверджує, що Закон – нормативно-правовий акт, що регулює найбільш значущі, найважливіші суспільні відносини, шляхом встановлення загальнообов’язкових правил (норм). Ще інший – трактує закон, як один із видів відомих правил.
Наразі в Україні здійснюється реформа права, і вивчення особливостей нормативно-правових актів дуже важливо на цей момент, так як це допоможе проаналізувати українське законодавство, дозволить використати позитивні моменти і уникнути негативних наслідків, тому ця тема є дуже актуальною.
Дослідження місця і ролі законів, а також підзаконних нормативно-правових актів в курсовій роботі є для мене Метою з’ясування.
Ця мета полягає у дослідженні уявлень про закон і підзаконні нормативно-правові акти та їхню роль у правовій системі в умовах розподілу влади та дії принципу верховенства права.
З метою дослідження цих питань, комплексним підходом, проаналізовано місце й роль закону та підзаконних нормативно-правових актів в системі нормативно-правових актів України. Зазначений підхід можна застосувати при аналізі понять “закон”, “законодавство”, “законодавчий акт”, “підзаконний нормативно-правовий акт”.
Курсовою роботою я намагаюся дослідити, що повинні знати громадяни України про закони та нормативно-правові акти, як їх застосовувати в житті.
Насамперед, слід керуватися Конституцією України, в якій закріплено пріоритети невід’ємних та невідчужуваних прав і свобод людини, а також верховенства правового закону в системі нормативно-правових актів.
Конституцією України передбачено, що Закон це документ, нормативний акт, який має вищу юридичну силу, приймається законодавчим органом держави в особливому порядку. У першу чергу звертаємо увагу на те, що закон — це письмовий документ. Він може прийматися тільки спеціальним органом держави, який має назву законодавчого органу. Як вже зазначалося вище, в Україні це Верховна Рада України, або ж загальнонародним голосуванням (його називають референдумом). Враховуємо, те, що він приймається в особливому порядку. Дотримання цього порядку обов’язкове, відхилення від нього може потягнути за собою нечинність закону. Ще одна ознака закону — його вища юридична сила, він “сильніший”, аніж інші правила, інші правові акти, про які будемо вести мову нижче. Більш ширше значення Закону розкривається в його юридичних властивостях. Зокрема, як передбачено вимогами ст. 18 Конституційного договору: “Виключно законами визначаються: 1) регулювання питань про права та свободи людини і громадянина, громадянство” і т. д. (всього 12 пунктів); він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб’єктом, який його встановлював; для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.Важливо й те, що закон установлює правила, обов’язкові для всіх, хто перебуває на території держави, яка його прийняла. Закону України повинні дотримуватися й громадяни нашої держави, й іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території нашої країни. Якщо ж особа порушує закон, її чекає притягнення до юридичної відповідальності. Якщо взяти за основу характеристику закону як правового документа вищої юридичної чинності, то це буде означати, що закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити; усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають “під” законом, є підзаконними. Вони грунтуються на законах і не суперечать їм. До законів належать: Конституція – Основний Закон держави, що має найвищу юридичну силу, кодекси нормативні акти, які регулюють велику кількість відносин у певній сфері (в Україні, наприклад, діють кримінальний, цивільний, сімейний, земельний і чимало інших кодексів).
Кожна держава має цілий ряд питань, які вимагають правового врегулювання, але в той же час не потребують закріплення, шляхом прийняття законів. Для їх урегулювання існують підзаконні нормативно-правові акти.В Україні до них відносять Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств, рішення органів місцевого самоврядування — сільських, селищних, міських, районних та обласних рад, акти місцевих органів державної виконавчої влади — розпорядження районних та обласних державних адміністрацій. Підзаконні нормативно-правові акти приймають державні органи, ці акти обов’язково повинні відповідати законам і забезпечувати їх виконання. Нормативні акти, які приймає держава, повинні відповідати один одному, але, крім того, передбачена певна, назвемо, вертикаль їх юридичної сили.
Основним законом є Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін “конституція” латинського походження (constitutio) і означає “засновую”, “установлюю”. Розуміння конституції як основного закону суспільства формується, починаючи з XVIII століття. Першими такими конституціями були американська (1787 р.), французька (1751 р.).
Залежно від способу вираження основного закону держави розрізняють писані і неписані конституції. Писана конституція може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави. Так, Конституція Швеції складається з акта “Форма правління”, акта про престолонаслідування і акта про свободу друку. Неписаною конституцією називають сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, проте є не проголошеними формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль. Зокрема, Конституція України має найвищу юридичну силу, будь-який закон переважає інші нормативні акти, крім Конституції.
У різних країнах після побудови підприємства, установи чи може житлового будинку будівельники не поспішають асфальтувати пішохідні доріжки. Лише з часом, коли люди їх протоптують по газонах, визначаючи найдоцільніше розташування доріжок, кладуть покриття. Так само і закони та інші нормативно-правові акти часто закріплюють норми, які раніше були встановлені, запроваджені іншими правилами. Норму моралі про необхідність підтримки людей похилого віку наразі закріплено в законодавстві, також законом закріплено традиційне право бабусі та дідуся зустрічатися та спілкуватися зі своїми онуками.
Громадяни, які час від часу користуються законодавством можуть сказати, що нормативні акти мають спільні з законом ознаки за предметом регулювання, порядком внесення змін та юридичною силою (Декрети Кабінету Міністрів України, видані відповідно до ст. 971 Конституції України) або ж за предметом регулювання та особливостями порядку наступного законодавчого урегулювання (Укази Президента України, видані на підставі п. 4 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України 1996 року). Як ми раніше зазначали, створення закону має пройти спеціальну процедуру, тобто особливий порядок прийняття закону є однією з його ознак.Сама процедура розроблення і прийняття законів називається законодавчим процесом, який має кілька етапів. Порядок прийняття законів України визначає Конституція України. Статтями 91, 93, 94 Конституції України визначено стадіїї законодавчого процесу.
Так, вимогами ст. 91 Конституції України передбачено, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу. У статті 93 Конституції України викладено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутам України та Кабінету Міністрів України. Статтею ж 94 Конституції Українт передбачено, що Закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Офіційно оприлюднюється, схвалюється та підписується такий закон в разі, якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув його для повторного розгляду. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі, якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
2. Підзаконні нормативно-правові акти
Підзаконні нормативні правові акти — це акти, які приймаються уповноваженими правотворчими суб’єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.
Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи можна класифікувати за такими критеріями:
– нормативні акти глави держави, уряд центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;
– загальні (нормативні акти Президента, уряду, іноді центральних органів виконавчої влади, які обов’язкові для виконання на всій території держави);
– відомчі (нормативні акти органів спеціальної компетенції — міністерств, відомств, які поширюються тільки на організації і осіб данного відомства);