Три шляхи управлінця

У чому полягає принципова відмінність між трьома управлінськими ролями: менеджера (manager), керівника організації (chief executive) та підприємця (entrepreneur)? Які спроможності необхідні для виконання кожної з них — і як зробити правильний вибір при зміні своєї ролі?

Шлях менеджера

Слово «менеджер» є у назвах багатьох посад. Менеджерами вважають себе різні люди: фахівці з нерухомості, банківської справи, управління інвестиціями, маркетингу тощо. Насправді ж менеджером є той, хто організовує роботу інших людей. Це може стосуватись і процесів, і проектів: великих і малих, комерційних і соціальних, таких, що реалізуються у державних або приватних організаціях.

Згідно з висновком дослідження, проведеного Маркусом Бакінгемом (Marcus Buckingham), найкращі з менеджерів досягають власного успіху через успіх інших. Вони майстерно співвідносять потреби процесів, проектів тощо зі здатностями людей до певного виду діяльності. А це дуже непросто.

Щоб допомагати іншим бути успішними, потрібні довіра та сміливість. А це неможливо підробити. Тим, хто не любить людей і не довіряє їм, навряд чи вдасться досягти успіху на шляху менеджера. Саме таке ставлення допомагає включати мотивацію працівників і максимально розкривати їхній потенціал.

Щоб бути менеджером, потрібні неабиякі управлінські здібності та спроможності. Треба вміти працювати з робочими завданнями, процесами та проектами, створюючи й покращуючи їх, оцінюючи їхню ефективність. Менеджер має добре розумітись на людях, зчитувати їхні таланти і мотивацію, налагоджувати стосунки й досягати результатів у різних обставинах. Він завжди балансує між потребами організації як єдиного цілого, ефективністю роботи й інтересами працівників.

Ключовий виклик для менеджера — корпоративна культура, що існує в організації. Адже він діє не у вакуумі, а в певних умовах, створених керівниками компанії чи власниками. Корпоративна культура може бути як сприятливою для розвитку працівників, так і не передбачати ані довіри, ані поваги між людьми. Мистецтво полягає в тому, щоб за наявних обставин розв’язувати парадокс — досягнення робочих цілей та розвитку персоналу водночас. Саме таке вміння знаходити баланс вирізняє успішного менеджера серед пересічних.

Компанія Google провела внутрішнє дослідження роботи менеджерів і ставлення працівників до цієї діяльності. Воно показало, що така просунута й висококваліфікована аудиторія, як програмісти, не терпить управлінського втручання у свою професійну діяльність, але з вдячністю приймає допомогу менеджерів у кар’єрному розвитку.

Чи ставати менеджером майстерному фахівцю з програмування, продажу, сервісу тощо? Найбільший ризик тут відомий: дуже просто з успішного спеціаліста перетворитись на неуспішного менеджера. Тож рішення треба приймати свідомо — зважаючи на свою внутрішню мотивацію, а не тільки на приклади з чужої практики. І самому розуміти про себе: чи готовий я щиро прагнути успіху інших? Адже саме це робить менеджера успішним по-справжньому.

Шлях керівника організації

Чи варто змінювати кар’єру менеджера на кар’єру підприємця чи керівника компанії? Це наступний вибір, який треба робити свідомо та відповідально.

Керівник — це той, хто опікується організацією як єдиним цілим і має для цього всі необхідні повноваження та спроможності. Саме він створює і перетворює корпоративну культуру, задає певні правила гри. Тож має бути здатним бачити ціле, впливати на нього та вести за собою людей.

А ще робота керівника потребує неабиякого оптимізму та впевненості у собі. Віра в себе дає йому змогу слухати всі точки зору, але мати власну. А самолюбство (без самолюбування) змушує прагнути позиції першої особи. Зрілий керівник свідомо вибирає максимальний в організації рівень відповідальності та робить усе можливе для досягнення найкращого результату. Оптимізм допомагає йому у складних умовах не втрачати здатності діяти раціонально та мотивувати людей. Віра в те, що для будь-якої ситуації існує спосіб розв’язання, допомагає знаходити цей спосіб і забезпечує рух на довгих дистанціях.

Є відомий вислів: найкращим результатом діяльності керівника є організація, здатна працювати без нього. Коли робота налаштована системно й систематично, немає потреби в ручному управлінні та постійному втручанні в процеси. Але коли все працює і без керівника, він може — осмислено чи ні — відчути себе непотрібним. І це ще один із ключових викликів — свідомо вибудовувати систему, яка зможе працювати без тебе.

Наступний виклик — «підривати» власний успіх, тобто готовність змінюватись самому й змінювати систему, яка вже стала успішною. Необхідність цього обумовлена тим простим фактом, що світ довкола нас змінюється дуже швидко, разом із технологіями, діями конкурентів, досвідом і вподобаннями клієнтів, вимогами акціонерів… «Змінюйся або помри» — не просто девіз, а жорстка реальність для сучасних керівників та організацій. Розвивати компанію сьогодні означає змінювати її, постійно змінюючись самому.

Це можливо, якщо управлінець готовий кидати виклик собі самому, невпинно нарощуючи масштаб потенціалу своєї особистості. Спроможність розвивати себе є чи не найголовнішою для керівника. Бо означає, що він, розуміючи важливість розвитку, має вольові якості для того, щоб справді ним займатись. Навіть тоді, коли, досягнувши певного успіху на цьому шляху, відчує бажання зупинитись хоча б на якийсь час.

Таким розвитком передбачається навчання упродовж усього життя — lifelong learning. Навчаючись, ми отримуємо нові точки зору, інші способи пояснення, можливість бачити те, що не могли бачити раніше.

Спроможність впливати на людей сильно пов’язана зі спроможністю бачити. Ми впливаємо на когось, коли знаходимо зрозумілі йому пояснення та готові ці пояснення надати. Успішні керівники не шкодують зусиль для пошуку ідей, образів і метафор, які працівниками приймаються наче свої. Така праця окуповується сторицею. Саме поєднання організованої роботи та вмотивованості людей є передумовою для видатних досягнень.

Шлях підприємця

Підприємець — це той, хто приймає і любить ризик створення нового бізнесу (entrepreneurship) або продукту в діючій компанії (intrapreneurship).

Підприємець створює те, чого раніше не було. Ризики всього нового — клієнта, ринку, продукту чи бізнес-моделі — набагато вищі, ніж того, що відомо та має історію. Але високий ризик пов’язаний із потенційно високим зиском. Зазвичай підприємець прагне і зиску, і ризику, самореалізуючись в умовах невизначеності. І якщо більшість людей уникає невизначеності, то справжній підприємець (його еґо, його внутрішня сутність) шукає нових можливостей, які вже народились, але ще не використані іншими.

Еґо підприємця є головною рушійною силою у створенні та розвитку нового бізнесу. Це не просто оптимізм і впевненість у собі — як у випадку з керівником компанії. Амбіція підприємця полягає в народженні бізнесу, якого раніше не існувало. Реалізація такої амбіції пов’язана з величезними інвестиціями думки, часу та енергії. Можна сказати, що на етапі започаткування бізнесу підприємець інвестує в бізнес самого себе. Його енергетика допомагає сформувати з окремих людей команду, «зв’язати» клієнтів, постачальників і партнерів у ланцюг створення цінності, переконати інвесторів ризикнути, скласти композицію бізнес-моделі. Успішність підприємця великою мірою залежить від його спроможності збалансувати потреби компанії, що народжується, зі своєю енергетикою та своєю компетенцією.

Але навіть в успішних підприємців настає момент вибору. Компанія ускладнюється, при цьому наростає і структурна складність, і динамічна (поведінкова). Виникає потреба в більшій функціональній глибині. Команда перетворюється на ієрархічну організацію. Управління вже не може бути одноосібним, воно має ставати колективним. Партнерські компанії більше не можуть взаємодіяти тільки на рівні перших осіб. Ускладнення бізнесу та організації потребує інших підходів до управління. Вибір полягає в тому, чи залишатись підприємцем, чи ставати фаховим керівником.

Залишитись підприємцем — означає передати комусь керівну роль. Часто це потребує принципової зміни стилю управління. Те, що може дозволити собі засновник, нерідко є неприпустимим для найманого керівника. Стати ж керівником — це пройти певну внутрішню трансформацію, що і важко, і боляче. У разі неправильного вибору засновник бізнесу стає головною його проблемою. Саме засновник несе на собі тягар і максимальної влади, і максимальної відповідальності.

Ще однією альтернативою є інтрапренерство, тобто підприємництво в межах організації, що вже склалась. Воно також передбачає звернення до нового клієнта, нового продукту, нової бізнес-моделі тощо. Таке «підривання засад», зміна звичного способу дій та мислення вимагає від людей додаткових, часто неабияких зусиль. У процесі еволюції ми привчились економити енергію, тому вихід з такого стану потребує або внутрішньої мотивації, або зовнішнього стимулу.

Виклик для керівника — «підривати» власний успіх, тобто змінюватись самому й змінювати систему, яка вже стала успішною

Інтрапренерство вважається підприємницькою діяльністю і через пов’язаність із невизначеністю та ризиком. Успіх реалізації інноваційних ідей в організації великою мірою залежить від амбіцій та енергії інтрапренера. Іншим дуже важливим чинником є організаційна культура, ставлення до реалізації ідей. Вони можуть або вбити будь-яку підприємницьку ініціативу, або сприяти її втіленню — через виділення ресурсів і навіть створення спеціальних підрозділів, які виростять нову бізнес-модель і зачатки нової культури.

Грати роль інтрапренера непросто, оскільки для цього потрібно парадоксальним чином поєднувати спроможності підприємця, керівника та менеджера. Від нього вимагається створювати нову організацію, балансувати її з існуючою, працювати в умовах невизначеності, враховуючи історію діючого підприємства.

Свідомий вибір

Людина — соціальна істота. Ми прагнемо прожити власне життя, але єдиним наявним орієнтиром при цьому є приклад інших. Створюючи свій життєвий шлях, важливо пам’ятати, що кожне життя — унікальне, оскільки унікальними є ми самі та обставини, в яких ми живемо.

Гарний спеціаліст може стати поганим менеджером. Гарний менеджер ризикує стати поганим керівником. З гарного керівника може вийти не дуже гарний підприємець. Успішний підприємець на певному етапі може стати головною проблемою власного бізнесу.

Добра новина полягає в тому, що поганий сценарій не є обов’язковим. Пізнаючи себе, навчаючись на прикладах інших, досліджуючи умови, у яких ми живемо, цілком можливо вибудувати власний життєвий шлях — осмислений, бажаний, наповнений позитивними емоціями та інтелектуальною напругою.

Менеджер з персоналу

Менеджер з персоналу — це фахівець, який, в залежності від правил компанії, займається підбором, адаптацією, звільненням і навіть розвитком персоналу.

Що робить менеджер з персоналу

Обов’язки менеджера з персоналу (HR-менеджера) залежать від розміру та структури компанії.

• Менеджер з персоналу постійно спостерігає за ситуацією на ринку праці щодо трендів та середньої зарплати спеціалістів різних фахів.
• Знаходить персонал для компанії, відповідає за планування найму, створює кадровий резерв.
• Створює систему мотивації співробітників.
• Відповідає за корпоративну культуру: формує соціально-психологічний клімат, цінності на зацікавленність працівників у досягненні загальних цілей.
• Організує професійну та психологічну адаптацію нових співробітників, проводить атестацію працівників, розробляє та впроваджує методи управління персоналом, працює з робітниками, що звільняються.
• Відповідає за організацію тренінгів та навчальних семінарів для співробітників.

Скільки отримує менеджер з персоналу

Зарплата менеджера з персоналу залежить від кількості обов’язків, рівня відповідальності, розмірів компанії тощо.

В середньому «Менеджер з персоналу» в Україні заробляє 22500 грн. Це медіана заробітних плат за даними з 1820 вакансій, розміщених на Work.ua із заголовком «Менеджер з персоналу» і за схожими запитами-синонімами «Табельник», «Спеціаліст з персоналу», «Інспектор з персоналу» та ін. за останні 3 місяці. Діапазон, що містить медіану, виділено на графіку.

Які навички потрібні менеджеру з персоналу

• Менеджер з персоналу має знатися на психології та розуміти, які особисті якості потрібні тому чи іншому спеціалісту, щоб зайняти відкриту посаду.
• Професійно володіти навичками спілкування для проведення співбесід, вміти зняти психічне напруження, налаштувати людину на розмову, заспокоїти та підтримати.
• Важливо знати чинне трудове законодавство, правила оформлення документації з прийому та звільнення персоналу.
• Бути чуйним та відкритим.

Переваги та недоліки в роботі менеджера з персоналу

• Робота з людьми. Якщо ви любите спілкування, це те, що потрібно!
• Можливість кар’єрного зростання. В менеджерів з персоналу є багато можливостей для росту.
• Велике коло знайомств. Оскільки менеджер з персоналу має спілкуватися з дуже великою кількістю людей.
• Можливий ненормований робочий день. Адже співбесіди часто проводяться у неробочий час, коли зручно кандидатам.
• Велика відповідальність. Адже від менеджера з персоналу залежить, які люди працюватимуть у компанії, якою буде атмосфера в колективі.
• Стреси. Час від часу думки менеджера з персоналу та керівника можуть розходитися. Через це потрібно доводити свою правоту, сперечатися, витрачати на це енергію. Крім того, на менеджера з персоналу завжди давлять терміни, адже знайти кандидата, як правило, потрібно «на вчора».

Як самі менеджери з персоналу оцінюють свою професію

За даними опитування Work.ua серед зареєстрованих шукачів з досвідом роботи менеджером з персоналу.