Гарантія на товар: покрокова інструкція від юристів і експертів

Всі ми – покупці, і час від часу нам доводиться користуватися гарантією на куплені товари. Правда, при виявленні будь-яких недоліків, не завжди вдається повернути або обміняти товар без проблем. Так що таке гарантія і як нею користуватися? Чи є «життя» після гарантії? Провідні юристи та експерти Product-test.ru відповідають на найпопулярніші питання про гарантії.

Що таке гарантійний термін, і хто його встановлює?

Гарантійний термін товару – це період, протягом якого покупець може пред’явити вимоги виробника або продавця з набутому їм неякісного товару, а продавець зобов’язаний задовольнити ці вимоги. Відлік терміну придатності починається з дня покупки товару, однак якщо день продажу товару невідомий – точкою відліку стає дата виготовлення. «Гарантійний термін може встановлювати, як виробник, так і продавець – про це йдеться в статті 5 закону” Про захист прав споживачів “, – пояснює керівник” Юридичного бюро Юр’єва “Родіон Юр’єв. – Однак продавець не може зменшити термін гарантії, встановлений виробником, – він може його тільки продовжити. У разі, якщо гарантійний термін не встановлено ні виробником, ні продавцем, він буде дорівнює 2 років з дня покупки ( стаття 477 Цивільного Кодексу РФ) ».

Варто відзначити, що виробник також має право встановлювати умови надання гарантії. Покупець зобов’язаний дотримуватися правил експлуатації і слідувати інструкції товару. Наприклад, власник автомобіля повинен регулярно проводити технічне обслуговування.

Що дає гарантія покупцеві?

Провідний юрисконсульт компанії «Базальт» Марина Клепко зазначає, що в разі, якщо товар виявився неналежної якості (за винятком технічно складних товарів), згідно 18 статті закону «Про захист прав споживача» ви можете вимагати:

• відповідного зменшення ціни;
• заміни товару на аналогічний;
• безкоштовний ремонт або відшкодування витрат за ремонт;
• повернення коштів.

Окремо варто сказати про технічно складних товарах. При виявленні істотних дефектів ви також можете розраховувати на відшкодування повної вартості товару і його обмін, проте такі вимоги можна пред’явити тільки протягом 15 днів після покупки. Після закінчення цього терміну можливий тільки ремонт.

Які документи необхідні, щоб скористатися гарантією?

Для того щоб максимально полегшити процес повернення товару в магазин, необхідно довести, коли був куплений цей товар і в якому магазині. Саме тому потрібно мати при собі наступні документи:

• касовий чек (або виписка з банківського рахунку);
• заповнений гарантійний талон.

Однак якщо документи з якоїсь причини відсутні – це не причина, щоб відмовити споживачеві в гарантійному обслуговуванні. Згідно зі статтею 18.5 закону «Про захист прав споживачів», як доказ покупець може пред’явити свідчення свідків в усній або письмовій формі.

Що робити, якщо настав гарантійний випадок?

При настанні гарантійного випадку потрібно зробити наступні дії:

1. Перевірте список сервісних центрів на гарантійному талоні.

2. Напишіть претензію, в якій будуть вказані ваші вимоги, опис недоліків товару, дата покупки і то, як ви хочете вирішити проблему, наприклад, повернути гроші або виконати ремонт. Також додайте копію касового чека і заповненого гарантійного талона.

3. Зверніться в сервісний центр з претензією, не забудьте отримати підпис продавця на копії документа.

Пам’ятайте, що в залежності від ваших вимог, ви маєте право на:

• повернення грошей протягом 10 днів;
• обмін товару на новий протягом 7 днів, при додатковій перевірці – 20 днів;
• усунення недоліків товару в термін до 45 днів. Пам’ятайте, що на період ремонту продавець зобов’язаний надати вам аналогічний товар і продовжити термін гарантії після ремонту ( 20 стаття закону «Про захист прав споживачів») .

4. Якщо ці терміни порушуються, то по їх закінченні ви можете подати в суд. Також, згідно з 23 статті закону «Про захист прав споживачів» , Вам покладено 1% від вартості товару за кожний день прострочення. Пам’ятайте, що продавець має право провести експертизу, щоб визначити характер недоліків товару. Якщо дефект товару – вина покупця, то в гарантійному обслуговуванні йому можуть відмовити.

Крім того, ви маєте право звернутися в «Товариство захисту прав споживачів» або Росспоживнагляд – ці організації допоможуть врегулювати ситуацію в позасудовому порядку.

Як працює гарантія, якщо товар куплений за кордоном?

Зарубіжний виробник не зобов’язаний надавати гарантію на товар, однак може зробити це з доброї волі. Російські закони в таких ситуаціях не діють, і навіть звернутися до суду – неможливо. Якщо існує російське представництво іноземної компанії, туди варто звернутися і, можливо, вам обміняють товар або запропонують ремонт.

Чи може виробник відмовити в наданні гарантії?

Виробник або продавець мають право відмовити в гарантії, якщо покупець порушив умови експлуатації. Правда, щоб відмовити споживачеві в гарантійному обслуговуванні, продавець повинен довести, що несправності виникли вже після передачі товару, наприклад, через порушення користування, зберігання, транспортування або дій третіх осіб – про це йдеться в статті 476 ГК РФ . Якщо це не буде доведено, то споживачеві не мають право відмовити в гарантійному обслуговуванні.

Що робити, якщо гарантія минула, а товар зламався?

Якщо гарантійний термін товару закінчився, то продавець має повне право відмовити споживачу в обслуговуванні. Однак, існує таке поняття як термін служби – це період, протягом якого виробник несе відповідальність за істотні недоліки, що виникли з його вини, і забезпечує можливість використання товару за призначенням ( стаття 5.1 Закону «Про захист прав споживачів» ). “Щоб мати право на гарантійне обслуговування в цьому випадку, покупець повинен довести, що причина поломки не його вина, і дефекти виникли з вини виробника ще до передачі товару. Звичайно, на практиці це довести дуже складно. До речі, якщо термін гарантії товару становить менше двох років, а дефекти товару виявилися вже після закінчення терміну (але в межах двох років), ви маєте право на обслуговування, якщо доведете, що недоліки товару виникли до його покупки.

Ось яскравий приклад того, як діє гарантійне обслуговування навіть після закінчення гарантійного терміну. Диван одного з покупців магазину IKEA зламався через півтора року після покупки. Гарантійний термін при цьому складав всього 1 рік, тому сервісний центр відмовив у пошуку підходящої деталі і ремонті. Покупець звернувся з цією проблемою до редакції Product-test.ru. Ми написали в прес-службу компанії IKEA з проханням про коментар щодо цієї проблеми, і через деякий час нам прийшла відповідь: термін служби дивана становить 10 років, і тому компанія готова видати покупцеві запасну деталь. Пізніше ми з’ясували, що співробітники IKEA самі зв’язалися з покупцем і вирішили не просто видати запасну деталь – вони замінили диван повністю!

Хочете розбиратися в інших важливих питаннях? Читайте добірку корисних статей від експертів.

Гарантія

Гарантія є одним серед інших, передбачених ст. 546 ЦК України способів забезпечення виконання зобов’язань, на рівні з неустойкою, порукою, заставою, при-триманням, завдатком та іншими. Гарантія є дуже зручним інструментом погашення кредитних зобов’язань і дуже часто використовується кредиторами для мінімізації фінансових втрат, тому попит на цю послугу зростає. Фінансові установи задовольняючи потреби клієнтів активно розвивають такий напрям як надання гарантій і контргарантій.

Законодавчими джерелами, які регламентують питання гарантійних відносин, є § 4 глави 49 (статті 560-569) Цивільного кодексу України, Закон України “Про банки і банківську діяльність”, Закон України Про фінансові послуги та ринки фінансових послуг, Положення про порядок здійснення банками операцій по гарантіям в національній та іноземній валютах, затверджене постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 р. № 639; Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. № 15-93, Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР; Інструкція про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджена постановою Правління НБУ від 17 червня 2004 р. № 280.

Перелік основних видів банківської діяльності, які підлягають взаємному міжнародному визнанню, міститься в Додатку 1 до Директиви про кредитні установи, серед них є також надання гарантій та поручительств.

Міжнародна торговельна палата підготувала низку документів, які стосуються банківських гарантій та загальних тенденцій її застосування, в тому числі Уніфіковані правила за договірними гарантіями № 325, Уніфіковані правила для гарантій за первинною вимогою, в редакції 1992 року № 458, Введення в Уніфіковані правила для гарантій за вимогою № 510 та Банківські гарантії в міжнародній торгівлі № 930.

Стаття 560 ЦК України надає поняття гарантії: “. за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником”. Таким чином, гарантом за гарантією може виступати тільки спеціальний суб’єкт, який відповідає вимогам законодавства та має відповідну ліцензію.

Однак необхідно враховувати, що відносини за гарантійними зобов’язаннями в житті можуть складатися з більшої кількості учасників, тобто схема може ускладнюватися. Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах від 15 грудня 2004 р. № 639 згадує про авізуючий банк, банк бенефіціара та банк контргарант:

• o авізуючий банк – банк, який авізує та надає письмове повідомлення бенефіціару або банку бенефіціара про умови наданої гарантії на користь бенефіціара;
• o банк бенефіціара – банк, що обслуговує бенефіціара за гарантією;
• o банк-контргарант – банк, який налає контргарантію на користь банку-га-ранта або на користь іншого банку-контргаранта.

На практиці гарантії за способом надання мають такі різновиди: пряма та непряма гарантія. Пряма гарантія надається гарантом безпосередньо бенефіціару відповідно до інструкцій принципала.

Коли ж гарант надає гарантію бенефіціару за наказом принципала (зазвичай іншого банку) в обмін на його контргарантію – це є непрямою гарантією (або опосередкованою або підтверджені). Контргарантія є зустрічною гарантією, яку надає банк-принци пал на користь гаранта або іншого банку-контргаранта. Порядок роботи з контргарантія ми є аналогічним з порядком роботи із гарантіями. Але, на відміну від схеми надання прямих гарантій, у якій беруть участь три сторони (принципал – банк-гарант – бенефіціар), схема з використанням контргарантій передбачає участь у правовідносинах чотирьох сторін (принципал – банк-контргарант – банк-гарант – бенефіціар). Використання непрямих гарантій є характерною ознакою для забезпечення зобов’язань за міжнародними договорами.

Зазначене Положення розширює надане Кодексом поняття та визнає гарантією спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов’язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов’язань у повному обсязі або їх частину в разі пред’явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.

Суб’єкти, які уповноважені надавати гарантії/контргарантії (гаранти), можуть надавати гарантії як у національній, так і в іноземних валютах для забезпечення принципалом своїх зобов’язань перед бенефіціаром за основним зобов’язанням. На гарантії можуть поширюватися Уніфіковані правила для гарантій за першою вимогою в редакції Міжнародної торговельної палати № 458, і992 р., якщо на це є посилання в тексті гарантії.

Національне законодавство передбачає такі форми гарантії:

• o відклична – гарантія, умови якої можуть бути в будь-який час змінені і вона може бути відкликана банком-гарантом за заявою принципала без попереднього повідомлення бенефіціара;
• o безвідклична – гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром; якщо в гарантії немає прямого застереження про її відкличність, вона є безвідкличною (ч, 3 ст. 561 ЦК України);
• o умовна – гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов’язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару на підставі вимоги бенефіціара та в разі виконання ним відповідних умов або подання документів, зазначених у гарантії;
• o безумовна – гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов’язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Також банк-гарант може надавати такі види гарантій: гарантії платежу; тендерні гарантії (гарантії забезпечення пропозицій); гарантії виконання зобов’язань; гарантії авансового платежу; гарантії повернення кредиту та інші види.

Гарантія платежу – письмове зобов’язання гаранта, яке видається за наказом покупця на користь продавця, сплатити останньому визначену суму у випадку невиконання покупцем своїх обов’язків по сплаті за поставлений товар.

Тендерна гарантія – письмове зобов’язання гаранта, яке видане за наказом сторони, що бере участь у тендері, на користь сторони, яка є організатором тендеру, сплатити останній визначену суму за порушення учасником тендера вимог тендеру, контракту в частині відмови від його реалізації після того, як він став переможцем тендеру.

Гарантія виконання зобов’язання – письмове зобов’язання банку, яке видане за наказом продавця товарів або послуг або іншої уповноваженої особи на користь покупця або замовника, сплатити останньому визначену суму у випадку невиконання першим визначених зобов’язань за відповідним договором.

Гарантія авансового платежу – письмове зобов’язання банку, яке видане за наказом продавця, що отримує аванс від покупця, сплатити покупцю визначену суму грошових коштів (яка не перевищує суму авансу) у випадку невиконання продавцем своїх обов’язків з постачання.

Гарантія повернення кредиту – письмове зобов’язання банку, яке видане за наказом позичальника на користь кредитора, сплатити останньому суму основного боргу та/або процентів за кредитом у випадку невиконання позивачем своїх обов’язків за кредитним договором по відношенню до погашення боргу та/або процентів.

Цивільний кодекс України передбачає наступні загальні особливості гарантії як способу забезпечення зобов’язань:

• o гарантія є самостійною, тобто незалежною від основного зобов’язання;
• o як правило, гарантія не може бути відкликана;
• o права за гарантією не можуть бути передані іншій особі;
• o гарантія є чинною з моменту її видачі, якщо інше не передбачено договором;
• o за надання гарантії сплачується винагорода;
• o письмова форма гарантії;
• o гарант має право на зворотну вимогу.

Гарантія як один з видів забезпечення зобов’язання є дуже унікальним з юридичної точки зору інструментом. Головним є те, що зобов’язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов’язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов’язання безпосередньо міститься в тексті гарантії (ст. 562 ЦК України). Таким чином, такий спосіб забезпечення виконання зобов’язання як гарантія є виключенням, яке випадає з-під дії загальної норми ч. 2 ст. 548 ЦК України, про недійсність основного зобов’язання (вимоги), яке спричиняє недійсність правочину щодо Його забезпечення. На гаранта покладається лише обов’язок повідомити про це кредитора і боржника (ч. 3 ст. 565 ЦК України). Але головною мстою надання гарантії є забезпечення належного виконання принципалом своїх обов’язків перед бенефіціаром, тому незважаючи на самостійність та незалежність гарантії від основного зобов’язання, як і у випадках з іншими способами забезпечення зобов’язання, можливе тільки при існуванні основного зобов’язання. Неможливе ігнорування забезпечувальної функції гарантії.

Прикладом є постанова Господарського суду України від 20 квітня 2006 р. № 22/330-05-8977. Так, акціонерним банком “Південий” була надана безвідсічна гарантія та контргарантія Berenberg bank, безумовно сплатити суму за першою вимогою, яка не перевищує 151500 доларів США строком до 31 грудня 2006 р. Вона була видана TOB “Марінком Одеса” – бенефіціар, перед принципалом – компанією “Duglas Shipping Trading S. L.”. Принципал – компанія “Duglas Shippings. Trading S. L.” – у судовому засіданні просив визнати гарантію недійсною, посилаючись на те, що вона була видана для забезпечення неіснуючого зобов’язання. Така позиція була спочатку підтримана судами, але рішенням ВГСУ було скасовано та передано на новий розгляд на таких підставах: відповідно до умов гарантії платіж гаранта взагалі не нав’язаний з будь-яким контрактом та прийняте судом рішення зачіпає права та обв’язки осіб, які не були залучені до участі у справі (суди першої та апеляційної інстанції не з ясували коло осіб, яких стосується даний спір). Вказана справа цікава тим, що суди при розгляді справи не заперечували стосовно відсутності в тексті гарантії посилань на конкретні контракти. Таким чином, суди зробили акцент на моменті незалежності гарантії як способу забезпечення від основного зобов’язання.

Згідно з українським законодавством гарантія, як правило, не може бути відкликана гарантом. Однак ця норма (ч. 3 ст. 561) є диспозитивною, якщо в ній не встановлено інше. Внесення змін та доповнень до тексту гарантії після її видачі допускається тільки за згодою бенефіціара.

Також законодавцем передбачена неможливість передачі прав за гарантією. Це означає, що право вимоги до гаранта, яке належить бенефіціару (кредитору) за гарантією, не може бути передане третій особі, якщо інше не передбачено в гарантії.

Важливим моментом у правовідносинах за гарантією є визначення моменту, з якого гарантія починає свою дію. Законодавством передбачено загальне правило, що гарантія є чинною від дня її видачі (ч. 3 ст. 561 ЦК України), але якщо в ній не передбачено інше. Такою відкладальною умовою може бути, наприклад, момент видачі позичальником гаранту комісійної винагороди, яка визначена процентом від суми гарантії. Якщо гарантія передається бенефіціару поштою або за допомогою електронних документів, вона вважається виданою з моменту її передачі підприємству зв’язку або вводу електронного документа в інформаційну систему відправника.

Однією з основних операцій, яка проводиться при наданні гарантії, є виплата комісійної винагороди. Фінансові установи практикують як разову комісійну винагороду, так і за кожен день прострочення виконання. Умови виплати комісійної винагороди можуть бути також різними: або вони до операції по наданню гарантії, або – після, або впродовж всього строку дії гарантії. При наданні контргарантії вартість комісійної винагороди зростає на суму комісії контргаранта.

Гарантія повинна видаватися у письмовій формі. До письмової форми гарантії прирівнюється банківський електронний документ. Істотними умовами гарантії є:

• o найменування принципала, бенефіціара та гаранта;
• o посилання на основне зобов’язання, в якому передбачена видача гарантії;
• o максимальна сума грошових коштів, яка підлягає виплаті, та валюта платежу;
• o строк, на який видана гарантія, або подія, при настанні якої припиняється зобов’язання гаранта за гарантією;
• o умови, на підставі яких здійснюється платіж.

Зобов’язання гаранта перед бенефіціаром за гарантією припиняються:

• o при виплаті бенефіціару грошової суми, на яку видана гарантія;
• o після закінчення строку, на який видана гарантія;
• o після відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією та повернення її гаранту;
• o після відмови бенефіціара від своїх прав за гарантією шляхом письмової заяви про звільнення гаранта від його обов’язків.

Якщо дія гарантії припинена, гарант не пізніше наступного дня після припинення гарантії повідомляє про це принципала.

Вимога бенефіціара про сплату грошової суми за гарантією повинна бути надана гаранту у письмовій формі. До вимоги за умовною гарантією повинні додаватися документи, які вказані в тексті гарантії. Бенефіціар у вимозі або додатку до неї повинен вказати, в чому полягає порушення принципалом основного зобов’язання, у забезпечення якого видана гарантія. Гарант повинен не пізніше наступного дня повідомити принципала про отриману вимогу та передати йому копії вимоги та супроводжувальних документів. Гарант розглядає надіслану вимогу з додатками до неї на відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії. У разі невідповідності вимоги та доданих до неї документів вимогам, вказаним у гарантії, або наданні вимоги гаранту після закінчення визначеного у гарантії строку гарант відмовляє бенефіціару у задоволенні його вимог. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. Але у випадку коли гарант сплатив кредитору грошову суму, яка не відповідає умовам гарантії, то він, за загальним правилом, не має права на зворотну вимогу, але договором між гарантом і боржником може бути передбачений інший порядок.

Питання зворотної вимоги гаранта до принципала також були предметом розгляду у ВГСУ (постанова від 30 листопада 2004 р. у справі № 17/105). Акціонерний комерційний агропромисловий банк “Україна” за заявою принципала ЗА Т “Нафта – К” видав платіжну гарантію на користь австрійської компанії. Позовна заява надійшла від гаранта про звернення стягнення на майно принципала, яке було у заставі на забезпечення зобов’язань за договором про надання гарантії. Господарським судом м. Києва була призначена судово-бухгалтерська експертиза, за результатами якої позов був задоволений (в частині регресних вимог). На думку позивача, сума регресного зобов’язання складає 4791480,11 доларів США, але судом задоволена у сумі 27643,18 доларів США. Апеляційна інстанція, а потім і ВГСУ залишили рішення без змін. Підставами відмови у задоволенні більшої частини позовних вимог с такі: відсутні первинні документи по бухгалтерії, які підтверджують платежі у тій сумі, про яку висловлюється позивач, за одним з проведених платежів відсутньою є вимога бенефіціара про платіж, а мало місце лише письмове повідомлення бенефіціара про порушення основного зобов’язання принципам. Таким чином, гарант повинен здійснювати платіж тільки у випадку, коли бенефіціар буде вимагати такого платежу. Само по собі повідомлення бенефіціаром гаранта про порушення принципалом основного зобов’язання не с підставою для платежу за гарантією, якщо бенефіціар не направив письмову вимогу про платіж.

Гарантія

Гарантія полягає в тому, що банк, фінансова установа, страхова організація (гарант) поручається перед кредитором (бенефіціаром) за виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Іншими словами, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником (ст. 560 ЦК).

Отже, гарантія, як і порука, має на меті залучення до зобов’язання інших осіб, майно яких поряд із майном боржника теж могло би слугувати меті задоволення вимог кредитора за основним зобов’язанням, а тому є надійним, твердим забезпеченням виконання зобов’язань.

Характерними ознаками гарантії є те, що вона:

• 1) має самостійний характер. Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема, і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання;
• 2) має особливий суб’єктний склад (як гарант можуть виступати тільки банки, інші фінансові установи, страхові організації);
• 3) не обмежується строком пред’явлення кредитором позовних вимог до гаранта;
• 4) має оплати и й характер;
• 5) є безвідкличною.

Правовою основою банківської гарантії на території України, крім ЦК, є ГК, ст. 200 якого гарантія визначається як специфічний засіб забезпечення виконання господарських зобов’язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної в письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Надання гарантій регулюється також постановами Правління Національного банку України. Відповідно до Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 р. № 368 гарантії, що видаються банками, мають відповідати нормам міжнародного інституційного (приватного) права щодо зобов’язань такого типу, а саме: Уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованим правилам стосовно договірних гарантій Міжнародної торгової палати, Уніфікованим правилам Міжнародної торгової палати стосовно гарантій на першу вимогу та іншим міжнародно-правовим актам (у тому числі держави походження гаранта) з питань переказу грошей відповідно до ст. 2 Закону України від 5 квітня 2001 р. “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.

Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше, і діє протягом строку, на який вона видана.

Гарантія є безвідкличною і не може бути відкликаною гарантом, що її видав. Тому з моменту набрання нею чинності гарант стає зобов’язаною перед кредитором особою. Виділення я ст. 561 ЦК окремим пунктом моменту набрання чинності гарантії дає змогу припустити, що до настання цього моменту обов’язки особи, яка вказана гарантом, не є гарантією, така особа ще не стала боржником перед кредитором, а гарантійне зобов’язання взагалі ще не виникло. З цього випливає, що майбутні обов’язки майбутнього гаранта можуть бути анульовані (відкликані) ним до моменту набрання чинності гарантії, звісно, якщо цей момент не співпадає з днем видачі гарантії. Правило про безвідкличність гарантії має диспозитивний характер; самою гарантією може бути передбачено право гаранта відкликати банківську гарантію за певних умов.

При порушенні зобов’язання, забезпеченого гарантією, настає відповідальність гаранта перед кредитором. Разом з тим зміст ст. 563 ЦК дає підстави вважати, що така відповідальність настає для гаранта не автоматично, а при пред’явленні до нього відповідної вимоги бенефіціаром. Тобто, навіть якщо гаранту стає відомим про порушення зобов’язання принципалом, він може виконати покладені на нього виданою гарантією обов’язки тільки за наявності волевиявлення кредитора.

Слід зазначити, що бенефіціар зобов’язаний звернутися до гаранта з письмовою вимогою про сплату гарантованої грошової суми, а не з позовом. Такою вимогою можуть бути визнані претензія або будь-яке інше подання вимоги в письмовому вигляді, яке б відповідало умовам виданої гарантії. До такої письмової вимоги повинні бути додані документи, вказані в гарантії; у вимозі кредитора повинно бути вказано, в чому полягає порушення боржником основного зобов’язання.

При незадоволенні зазначених вимог в добровільному порядку кредитор має право звернутися до відповідного суду із позовом до гаранта. Це може статися навіть після закінчення строку дії гарантії. Необхідною умовою подання позову при цьому буде наявність письмової вимоги, пред’явленої бенефіціаром у межах строку дії гарантії.

Основним обов’язком гаранта є задоволення письмової вимоги бенефіціара, пред’явленої із дотриманням умов гарантії. ЦК встановлює також супутні цьому основному обов’язку додаткові обов’язки гаранта, пов’язані з розглядом вимог кредитора.

Зокрема, після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами.

Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності – в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії. Поняття “розумний строк” є оціночною категорією. Отже, визнання строку розгляду вимоги розумним має проводитись з урахуванням усіх конкретних обставин такого розгляду.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії, або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. У цьому випадку гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову від задоволення його вимоги.

Якщо гарант після пред’явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов’язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника.

Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню (ст. 565 ЦК).

Практичний сенс такої вимоги полягає в тому, що гарант, який повідомив про відомі йому обставини, що стосуються припинення або недійсності основного зобов’язання, не може бути визнаним таким, що прострочив за своїм зобов’язанням перед бенефіціаром до отримання від останнього повторної письмової вимоги та спливу розумного строку на її розгляд.

Обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

Проте встановлюючи межі зобов’язання гаранта, закон (ст. 566 ЦК) розрізняє зобов’язання гаранта (сплатити суму, на яку видано гарантію) та відповідальність гаранта за невиконання або неналежне виконання ним цього обов’язку: за загальним правилом, відповідальність гаранта за порушення зобов’язання, що випливає з банківської гарантії, не обмежується сумою гарантії, якщо інше не передбачено самою гарантією. Це означає, що при невиконанні чи неналежному виконанні своїх обов’язків гарант, як і будь-який інший звичайний боржник, несе відповідальність в порядку та на умовах, передбачених главою 51 ЦК. У цьому сенсі відповідальність гаранта з моменту спливу строку розгляду вимог кредитора нічим не відрізняється від відповідальності боржника за грошовим зобов’язанням. Окрім вимоги про стягнення суми, на яку видана гарантія, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (по суті це вимога про виконання зобов’язання в натурі), бенефіціар вправі вимагати від гаранта сплати також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не буде встановлений договором або законом, а також завданих йому збитків у повному обсязі (ст.ст. 22, 623 ЦК).

Відносини гаранта та принципала ґрунтуються, за загальним правилом, на оплатній основі. Це пояснюється тим, що гарантія, виходячи з її суб’єктного складу, стала своєрідним видом надання оплати їх послуг, який передбачає для гаранта резервування, тобто вилучення з обігу, певної грошової суми з метою забезпечення можливої в майбутньому відповідальності за невиконання зобов’язання третьою особою (боржником).

Разом з тим домовленістю між гарантом та принципалом може бути встановлене безоплатне надання гаранти, адже отримання оплати за надані послуги є лише правом особи, яка виступила гарантом.

Припинення гарантії відбувається у разі:

• 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;
• 2) закінчення строку дії гарантії;
• 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією.

Слід зазначити, що в переліку підстав припинення зобов’язань гаранта перед кредитором відсутнє припинення основного зобов’язання. Це означає, що припинення основного зобов’язання, навіть шляхом його належного виконання боржником, не припиняє існування забезпечувального гарантійного зобов’язання. Разом з тим підставою припинення гарантії може бути передання відступного (ст. 600), зарахування (ст. 601), новація (ст. 604), поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК)тощо.

Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником. При цьому регресна вимога за своїм обсягом не може не враховувати розмір винагороди, отриманої гарантом від принципала за видану банківську гарантію, і підлягає відповідному зменшенню. Право на регрес втрачається, якщо сума, сплачена гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.