Дезертирство і СЗЧ. Що таке самовільне залишення частини коли настає відповідальність та чи є зміни в покаранні з 1 жовтня

Покарання за дезертирство в усіх країнах світу жорстке, не виняток тут Україна. З початку повномасштабного вторгнення із СЗЧ та наслідками могли зіткнутися навіть військові, які затрималися у дорозі під час повернення з відпустки або лікування. Законодавством визначили часові рамки, коли можна вважати, що військовий дезертирував, проте змінили відповідальність.

До останніх змін в законодавство, кримінальна відповідальність за самовільне залишення частини наставала відразу після самовільного залишення частини. Влітку 2023 року було прийнято зміни до Кримінального кодексу, які визначили, в яких випадках кримінальна відповідальність настає з третього чи десятого дня СЗЧ.

В Кодексі про адміністративні правопорушення залишається стаття про відповідальність щодо СЗЧ до трьох або десяти дів, проте в Кримінальном кодексі встановлюється обов’язкова кваліфікуюча ознака самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, яка фактично декриміналізує СЗЧ до трьох днів.

Що таке СЗЧ і дезертирство

Самовільне залишення частини ― це випадки, коли військовий залишає військову частину без відповідного розпорядження або не прибуває вчасно з відпустки, лікування, переведення, звільнення чи відрядження. В Кримінальному кодексі України воно визначається у випадках самовільного залишення частини або неприбуття вчасно:

• самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби;
• нез’явлення вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення;
• нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу;

Кримінальний Кодекс визначає дезертирство як самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Дезертирство завжди характеризується прямим умислом. При чому, винний має намір ухилитися від військової служби назавжди, а не тимчасово.

Самовільне залишення частини ― строки і відповідальність

Стаття 407 ККУ передбачає часові рамки, коли відсутність військового буде кваліфікуватися як дезертирство.

• військовослужбовцем строкової служби ― нез’явлення тривалістю понад три доби, але не більше місяця, карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років;
• військовослужбовці крім строкової служби ― нез’явлення тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років;
• самовільне залишення частини або нез’явлення тривалістю понад один місяць, вчинене цими ж особами караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років;
• самовільне залишення або нез’явлення тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років;
• самовільне залишення частини або нез’явлення, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Самовільне залишення частини може класифікуватися як адміністративне покарання за статтею 172−11 Кодексу про адміністративніправопорушення, якщо вчинене строком до трьох або десяти діб:

• військовослужбовцем строкової служби і триває до трьох діб;
• військовослужбовцем контрактником, мобілізованим, а також військовозобов’язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез’явлення їх вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.

За самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцю строкової служби загрожує арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб, а якщо таке сталося з військовослужбовцем, на якого протягом року вже накладалося таке стягнення ― арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до п’ятнадцяти діб.

Якшо СЗЧ за цими умовами вчиняє військовослужбовець ( крім строкової військової служби), чи військовозобов’язаний та резервіст під час проходження зборів, покарання може бути у вигляді накладення штрафу від від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( 8500 -17000 грн) або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.

У разі самовільного залишення військової частини або місця служби в умовах особливого періоду, крім воєнного стану штраф може сягати від від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ( 17000 -34000 грн), а арешт з утриманням на гауптвахті ― від десяти до п’ятнадцяти діб.

Дезертирство ― відповідальність в Україні

Стаття 408 ККУ передбачає три вида дерертирства, за які настає кримінальна відповідальність:

Стаття 408. Дезертирство

Дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, від­пустки або з лікувального закладу –

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Об’єктом цього злочину є встановлений у Збройних Силах Укр аїни порядок проходження військової служби, відповідно до якого кожний військовослужбовець зобов’язаний нести військову службу упродовж встановленого законом строку, завжди бути готовим до захисту держави і виконувати свій військовий обов’язок (статті 298, 312, 340 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.; статті 49, 54, 60 Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999р.).

З об’єктивної сторони злочин полягає у самовільному залишенні військової частини або місця служби з метою повністю ухилитися від проходження військової служби або у нез’явленні з тією ж метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. Військовослужбовець, який вчиняє дезертирство, протизаконно припиняє виконувати свій конституційний обов’язок (статті 17, 65 Конституції Укр аїни) щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Дезертирство є тривалим злочином і починається з моменту самовільного залишення військової частини або місця служби, а також нез’явлення на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Для закінченого складу цього злочину тривалість ухилення військовослужбовця від військової служби значення не має. Повернення дезертира до місця служби або його прибуття до органів влади з явкою з повинною на кваліфікацію злочину не впливає. Фактична тривалість ухилення від військової служби може мати значення лише при визначенні ступеня суспільної небезпечності цього діяння та призначенні покарання. Готування та замах на дезертирство можливі лише до моменту самовіль­ного залишення частини або до моменту закінчення строку явки на службу. Готуван­ня може виявлятися в підшукуванні засобів для безперешкодного залишення частини або для приховування майбутнього незаконного перебування поза межами частини або місця служби, або іншому умисному створенні умов для вчинення дезертирства (наприклад, придбання підроблених документів, квитків тощо).

Замах на дезертирство можливий у вигляді умисних дій, беспосередньо спрямо­ваних на залишення території частини або місця служби (наприклад, спроба до втечі).

Добровільна відмова від дезертирства можлива лише до моменту залишення час­тини або місця служби чи до моменту закінчення строку явки до частини. Якщо військовослужбовець залишив частину з метою ухилення від проходження військової служби, але потім через деякий проміжок часу, незалежно від його тривалості, по­вернувся до частини чи з’явився до органів влади, у діях винного буде закінчений склад дезертирства, а його явку до частини чи органів влади слід розглядати як з’ явлення із зізнанням.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується тільки прямим умислом і спеціально зазначеною у диспозиції статті метою ухилитися від військової служби. Мета може виникнути у військовослужбовця перед залишенням частини або в про­цесі вчинення самовільного залишення частини, при поверненні в частину з відря­дження тощо. Наявність цієї мети відрізняє дезертирство від самовільного залишення частини або місця служби, оскільки при самовільному залишенні військової частини злочинець має намір через певний час повернутися до виконання обов’язків з військо­вої служби, а кваліфікація діяння здійснюється залежно від строку його ухилення від військової служби. Тому тривалість ухилення військовослужбовця від військової служби під час дезертирства на кваліфікацію не впливає. Об’єктивними даними, що підтверджують дійсні наміри військовослужбовця, який вчинив дезертирство, можуть бути: придбання військовослужбовцем для себе фіктивних документів, проживання під чужим іменем і приховування своєї належності до військових формувань, проживання на нелегальному становищі тощо.

Мотиви дезертирства можуть бути різноманітними: небажання виконувати обов’язки з військової служби, причини сімейного та побутового хар актеру, намагання уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, боягузтво, легкодухість тощо.

Суб’єктами злочину можуть бути військовослужбовці строкової служби, у тому числі й ті, що відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні (Поло­ження про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України: затв. Указом Президента України від 5 квітня 1994 р.; ППВСУ «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні» від 28 грудня 1996 р. № 15), курсанти та слухачі військово-навчальних закладів, прапорщики, мічмани, особи офіцерського складу, військовослужбовці, які проходять службу за контрактом.

Особи, що відбувають кримінальне покарання в дисциплінарному батальйоні або відбувають дисциплінарний арешт на гауптвахті, за своїм правовим статусом є військовослужбовцями і несуть усі обов’язки з військової служби, покладені на них законами та військовими статутами. Тому у разі втечі з місця служби (гауптвахти чи дисциплінарного батальйону) з метою ухилитися від військової служби вони повинні нести відповідальність за дезертирство (ППВСУ «Про практику направлен­ня військовослужбовців, що скоїли злочин, в дисциплінарний батальйон» від 28 грудня 1996 р.).

Частина 2 ст. 408 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види дезертирства – дезертирство зі зброєю або за попередньою змовою групою осіб, що складають підвищену небезпеку для військового правопорядку.

Дезертирство зі зброєю передбачає, що військовослужбовець, залишаючи місце служби з метою зовсім ухилитися від військової служби, виносить із собою штатну зброю (вогнепальну, холодну).

Слід врахувати, що дезертирство зі зброєю кваліфікується за ч. 2 ст. 408 КК лише у тому випадку, коли відсутні ознаки викрадення зброї (ст. 410 КК), тобто залежно від умислу винної особи.

Дезертирство за попередньою змовою групою осіб передбачає дії двох і більше військовослужбовців, об’єднаних спільним умислом та метою зовсім ухилитися від виконання обов’язків військової служби. При груповому дезертирстві кожний військо­вослужбовець усвідомлює, що він дезертирує разом з іншими військовослужбовцями у складі групи, про що між ними була досягнута попередня змова (див. коментар до ст. 28 КК).

Про воєнний стан та бойову обстановку див. коментар до ст. 401 КК.

Дезертирство під час воєнного стану: як за це карають в Україні

З початком повномасштабної війни в Україні оголосили загальну мобілізацію. Як на кожній війні, трапляються випадки, коли мобілізовані з різних причин не бажають брати участь у бойових діях та самовільно покидають військові частини або місця дислокації.

Закон України передбачає покарання за такі дії. Chas News розповідає все, що потрібно знати про дезертирство.

Чим відрізняються дезертирство та самовільне залишення військової частини

Кримінальний кодекс України оперує двома різними поняттями — дезертирство та самовільне залишення військової частини або місця служби (СЗЧ). Різниця між цими двома термінами полягає в часових проміжках та умислі.

Самовільне залишення військової частини означає, що військовий повернувся на службу, але не у встановлені терміни.

Дезертирство — це також самовільне залишення військової частини, але не на певний період часу, а назавжди і без наміру повернутися.

Як в Україні карають за самовільне залишення військової частини

За СЗЧ в Україні призначають різні покарання в залежності від терміну відсутності військового:

• понад три доби, але не більше місяця — тримання у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавлення волі на строк до трьох років;
• понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року — штраф від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службове обмеження на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років;
• понад один місяць — позбавлення волі на строк від двох до п’яти років;
• понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану — позбавлення волі на строк від трьох до семи років;
• СЗЧ або нез’явлення вчасно на службу в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану — позбавлення волі на строк від п’яти до 10 років.

Оскільки в Україні зараз діє воєнний стан, саме останній пункт застосовуватимуть при покаранні.

Як в Україні карають за дезертирство

Дезертирство в Україні карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років в звичайних умовах. Дезертирство із зброєю або за попередньою змовою групи людей передбачає позбавлення волі на строк від п’яти до 10 років.

В умовах воєнного стану або в бойовій обстановці за дезертирство призначають від п’яти до 12 років ув’язнення.

Що не вважають дезертирством або СЗЧ

Самовільним залишення місця служби не вважають:

• залишення військової частини за наявності відповідного дозволу командира;
• відрядження;
• виконання наказу командира;
• лікування;
• ротацію/переміщення;
• навчання;
• відпустку.