Як Володимир Київську Русь хрестив

Вважається, що князь Володимир хрестив Русь у 988 році, але деякі історики вважають, що це могло відбутися у 990-му або 991-му році.

Та Володимир не перший, хто приніс ідею християнства на руські землі. За літописами, ще у 860-х роках князь Аскольд намагався поширити християнство, але не надто успішно. А у 955 році хрестилася бабуся Володимира – княгиня Ольга.

Князь Володимир довго думав над тим, яку віру обрати для своєї держави. Вибирав між найсильнішими світовими релігіями. Нова віра потрібна була йому для того, щоб об’єднати підвладні йому язичницькі народи. Спочатку Володимир поговорив із представниками кожної релігії, а потім відправив у кожну країну бояр, які подивилися, як віра впливає на державу і людей.

Пишуть, що князю сподобалися ідеї ісламу. Але його відштовхнули харчові заборони.

Ґрунтувався вибір Володимира і на зовнішньополітичних факторах. Так, католицизм, іслам та іудаїзм значили б для Київської Русі залежність від інших країн. А ось Візантія, хоча і була сильною державою, влади над Київською Руссю не мала б.

Володимир, який від народження був язичником, охрестився у Херсонесі і отримав при хрещенні ім’я Василь. Тому там він побудував храм імені цього святого.

Хрещення кн. Володимира. Мініатюра з Радзивілівського літопису.

У “Повесті временних літ” про хрещення народу написано так:

“Тоді послав Володимир по всьому місту сказати: “Коли не прийде хто завтра на річку (Почайну, Дніпро) – будь то багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, – буде мені ворогом”. Почувши це, з радістю пішли люди, говорячи: “Якби не було це хорошим, не прийняли б цього князь і бояри”.

На наступний же день вийшов Володимир з попами цариці й корсунськими на (Почайну, Дніпро), і зійшлося там людей безліч. Увійшли в воду і стояли там одні по шию, інші по груди, молоді ж біля берега стояли по груди, деякі тримали немовлят, а вже дорослі бродили, священники ж, стоячи, молилися. І була радість на небі й на землі з приводу стількох душ, що спасаються; а диявол говорив, стогнучи: “Жаль мені! Вигнаний я звідси! Тут думав я знайти собі житло, бо тут не було вчення апостольського, не знали тут Бога, але радів я служінню тих, хто служив мені. І ось вже переможений я невігласом, а не апостолами і не мучениками; не зможу вже царювати більш в цих країнах”.

За переказами, прийняття християнства змінило князя Володимира. З жорстокого правителя він перетворився в благодійника і навіть скасував смертну кару, бо боявся смертного гріха. Але тут не варто забувати, що саме хрещення Київської Русі було насильницьким.

Фото: wikipedia.org/Nick Grapsy

Однією із перших церков, які з’явилися у той час, була Десятинна – Володимир віддав на її зведення десяту частину своїх доходів. Саме там і поховали князя і його християнську дружину Анну.

Вважається, що саме з періодом хрещення Київської Русі збігається поява грошової одиниці гривня. У цей час на Русі виник дефіцит грошей, тому почали активно відливати нові монети. За зразок для них послужили тогочасні гроші Візантії. На більшості монет Володимира зображено князя, що сидить на престолі, і розміщено напис: “Владімѣр’ на столѣ” (Володимир на престолі).

Християнізація Київської Русі

Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб централізованої держави. Язичницькі боги на чолі з Перуном повинні були викликати у людей не тільки повагу, але і страх, символізувати волю правителя, обов’язковість його наказів, невідворотність покарання.

Для цього на Старокиївській горі було створено пантеон, де, судячи з мініатюр Радзивілівського літопису, боги мали дійсно урочистий і грізний вигляд. Більш того, за переказами, Володимир відродив забутий і, очевидно, не вельми популярний звичай людських жертвоприношень, щоб надати новому культу трагічно пишного характеру: “І приносив їм жертви, називаючи їх богами, – говориться в “Повісті временних літ”, – і поганилася кров’ю земля Руська і горб той”. Те ж саме робилося й у Новгороді.

Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети. Міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. У Візантії – на відміну від західноєвропейських країн – церква та її служителі були підвладні імператору і всіляко сприяли зміцненню центральної влади. Певну роль відіграло і те, що дозволялося богослужіння національними, зрозумілими народу мовами.

Вирішивши прийняти християнство, Володимир став діяти стрімко і круто. Його не влаштовувала звичайна практика прийняття християнства, що існувала на той час, за якою новонавернений монарх ставав “сином” імператора, тобто васалом. Скориставшись з прохання імператора Василя II допомогти придушити повстання в одній з візантійських провінцій, князь поставив йому декілька умов: визнати Русь християнською державою, укласти союз і віддати йому в дружини сестру Анну.

Імператор прийняв умови, але виконувати їх не поспішав, хоч Володимир свої зобов’язання виконав. Тоді київський князь захопив володіння Візантії в Криму, взяв місто Херсонес (Корсунь) і звідти продиктував імператору колишні вимоги. Гордий константинопольський монарх погодився стати шурином руського “варвара”, володаря гарему з майже тисячі дружин і наложниць. Київський князь повернув Херсонес Василеві II як віно (викуп, який має заплатити молодий батькам нареченої) за його сестру. Ясно, що при таких обставинах ні про який васалітет не могло бути й мови.

Володимир хрестився сам (згідно з “Повістю временних літ” ще в Корсуні, у Криму), хрестив своїх бояр і під страхом покарання примусив хреститися всіх киян і все населення країни. Поряд зі слов’янами в Київській Русі проживало понад 20 різних народів: на півдні – печеніги, половці, торки, берендеї, каракалпаки; на північному заході – литва, ятвяги; на північному сході – чудь, меря, весь, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та ін. угро-фінські народи.

Християнство через Київ прийшло згодом і до них. Знать і заможні верстви населення приймали нову релігію порівняно легко і навіть охоче, як таку, що користувалася заступництвом центральної влади. Найбільш прихильними до старої язичницької віри були низи суспільства. Нова релігія впроваджувалася насильним шляхом і в Києві, і в інших містах. “Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем”, – так говорили в той час про воєвод князя Володимира, які хрестили Новгород.

Щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом, церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило – зі святим Юрієм (Георгієм), давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) – до Воскресіння Ісуса Христа і т.д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не вдалося похитнути віру народу в “нижчі духи”. Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки.

Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Все духовенство відповідно ділилося на “біле” і “чорне”. При церквах мешкали численні служителі: крім священика, були т.зв. “церковні люди” – ігумен, диякон (“біле духовенство”), а також просфірниці, паломники, лікарі, задушні люди (невільники, подаровані церкві); сюди ж приймали інвалідів. Оскільки православне християнство не передбачало обітниці безшлюбності для “білого” духовенства, всі церковні люди могли мати сім’ї, члени яких також жили при церквах. Вони не підлягали світському суду, їх судив єпископ. Духовні звання часто переходили з покоління в покоління.

Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051 р.). Чернецтво, або “чорне” духовенство, найбільш повно і наочно втілювало ідеї зречення від мирської суєти, спокутування гріхів, служіння Богу. Ченці, на відміну від церковних людей, жили передусім за рахунок власної праці, а не за рахунок подаянь від парафіян, давали обітницю безшлюбності.

Життя перших київських ченців – Антонія, Феодосія Печерського та інш. – було винятково важким, наповненим виснажливою фізичною працею, самообмеженнями, молитвами. Пізніше з’являються справжні подвижники чернецтва – ченці-самітники, які здійснювали аскетичні подвиги: Даміан, Іван-Самітник, князь Святенник та інш. Систематичні пости стають нормою не тільки для ченців, але і для всіх віруючих. Їсти жирну їжу, наприклад, у Великий піст стало вважатися гріховним. У XIII ст. в Київській Русі було біля 50 монастирів, з них 17 – у самому Києві. Вищі посади в церковній ієрархії займає тільки “чорне” духовенство.

Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. Вже у часи князювання Ярослава Мудрого митрополит Іларіон трактував божественну благодать як суспільну норму, закон. У суспільстві розповсюджуються ідеали любові до ближнього, упокорювання і всепрощення, які орієнтували людину на послух. Першими руськими святими стали Борис і Гліб, які прийняли мученицьку смерть від Святополка Окаянного.

Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків його для країни і народу, величезне позитивне значення. Зміцнювався новий феодальний лад. В ідеології безліч місцевих культів замінювалася культом єдиного Бога. Централізована організація священнослужителів – церква, підлегла владі великого князя, служила зміцненню його становища необмеженого монарха. Єдність релігії з іншими європейськими країнами робила Київську Русь частиною світового християнського суспільства. Незважаючи на політичні протиріччя, християнство зблизило Русь з Візантією – найбільш розвиненою феодальною державою з передовою культурою. Прийняття християнства позначилося на всьому духовному житті суспільства, привело до значного його збагачення.

Список літератури

1. Асеев Ю.С. Джерела. Мистецтво Київської Русі – К.:Мистецтво, 1979.- 216 с.

2. Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К.:Лыбидь, 1991.-398 с.

3. Історія української культури /За загал. ред. Г.Крип’якевича. – К.:Либідь, 1994.- 656 с.