§ 40. Кримські гори: фізико-географічне положення, геологічна будова, тектонічні структури та рельєф

Пригадайте: 1. У яку геологічну еру та під час якої епохи горотворення сформувалися Кримські гори? Порівняйте з Карпатами. 2. Яку назву має найвища точка Кримських гір? 3. Яка форма вершин Кримських гір? 4. Як утворюються карстові печери? 5. Які вулкани називають згаслими?

Химерні круті скелі, які чергуються з глибокими каньйонами. Звивисті лабіринти карстових печер, прикрашених усередині сталактитами. Чисті підземні озера з кристаликами вапнякових квітів на дні. Залишки давнього льоду в підземних печерах. Прозорі гірські водоспади, що майже пересихають у літню спеку. Давні згаслі вулкани з товщею скам’янілої лави й дивовижні за красою мінерали, які можна побачити лише тут і ніде більше у світі. Вузька смуга морських пляжів, укритих золотавим піском, з тихими бухтами і гострими мисами. Задумлива кримська сосна і стрункі кипариси, заповідні ліси та гірські луки. Усе це – Кримські гори, неповторний куточок України.

• Фізико-географічне положення. Кримські гори є фізико-географічною провінцією Кримсько-Кавказької гірської країни. Вони розташовані на крайньому півдні України й займають лише 1 % від площі нашої держави (див. мал. 178). Крім власне гір, Кримська гірська країна охоплює на півночі передгір’я, які поступово переходять у рівнини Степового Криму, та на півдні вузьку рівнину Південного берега Криму, що безпосередньо виходить до Чорного моря. Гори тягнуться на 180 км із заходу на схід і на 60 км із півночі на південь.

• Геологічна будова і формування Кримських гір. Кримські гори, як і Карпати, є молодими складчастими горами. Вони складені шарами різних за твердістю осадових гірських порід. Це м’який мергель, твердий пісковик, гнучка глина та вапняк. Вони відкладалися на дні давнього мезозойського моря, а з часом, в епоху альпійського горотворення, були підняті на поверхню.

Наявність вапняків, що легко розчиняються у воді, зумовила активний розвиток у Кримських горах явища карсту. Тут є понад 800 підземних карстових порожнин різних розмірів, тобто майже 90 % їхньої загальної кількості в Україні (див. мал. 180). Перші описи кримських карстових печер належать до XVIII ст. Найглибші печери Кримських гір – Солдатська (500 м), Молодіжна (260 м), Каскадна (310 м), Хід Конем (213 м), Вухо Землі (132 м). Найбільшою печерою Криму є Червона, що складається з шести поверхів загальною довжиною 13,7 км. Двома нижніми поверхами тече підземна річка, що утворює кількасот проточних озер.

Мал. 178. Кримські гори

Окремі ділянки Кримських гір складені твердими магматичними породами мезозойської ери. Це, зокрема, згаслий вулкан Карадаг, навколо якого збереглися продукти його колишньої діяльності: потоки застиглої лави, вулканічні бомби та попіл. Серед них трапляються неймовірно красивого забарвлення кварц, смугастий агат, прозорий сердолік. Їх використовують як виробне каміння.

Завдання: Порівняйте геологічну будову Кримських гір і Українських Карпат. Поясніть причини подібності й відмінностей.

• Тектонічні структури. Унаслідок зіткнення літосферних плит утворилися тектонічні структури Кримських гір. Їх формування триває і в наші дні. У минулому гори займали більшу площу. Нині у будові вони становлять опуклу складку земної кори, південне крило якої за лінією розломів опустилося під рівень Чорного моря (мал. 179). Занурення відбувається й далі зі швидкістю 1,4 мм на рік. Про це свідчать періодичні землетруси силою до 8 балів, осередки яких зароджуються в морі.

Північна частина складки підіймається на 2 мм щороку. Складена різними за твердістю гірськими породами, вона зазнала інтенсивної водної ерозії. Унаслідок цього сформувалися окремі пасма Кримських гір, які являють собою куести (з ісп. – косогір) – асиметричні гори.

• Рельєф: пасма Кримських гір. У зв’язку з історією формування і тектонічною будовою Кримські гори складаються з трьох різних за висотою паралельних пасом: Зовнішнього, Внутрішнього та Головного. Вони розділені міжпасмовими зниженнями шириною від 2-3 км до 15-20 км.

Зовнішнє пасмо у рельєфі малопомітне. Його пересічні висоти становлять 250 м, найбільша – 344 м. Воно простягається на 114 км із заходу на схід. Внутрішнє пасмо пролягає майже суцільною дугою на 150 км із заходу на схід. Має середню висоту 500 м, а максимальну – 756 м. У рельєфі обидва пасма – типові куести. Їхні висоти настільки незначні, що їх вважають передгір’ями Кримських гір. Головне пасмо – найвища частина Кримських гір, яка тягнеться на 180 км із заходу на схід. Його вважають власне горами. Пересічні висоти сягають 1200-1500 м. Головне пасмо розбите на окремі масиви. Їхні плоскі безлісі вершини називають яйлами. Найвищим масивом є Бабуган-Яйла, розміщений між Гурзуфом та Алуштою. Його пересічні висоти – 1000-1400 м. Саме тут розташована найвища точка Криму – гора Роман-Кош (1545 м).

Мал. 179. Геологічна будова Кримських гір

Мал. 180. Печера Мармурова

Мал. 181. Вулканічний масив Карадаг

Мал. 182. Гора Аюдаг

На Головному та Внутрішньому пасмах зустрічаються ерозійні (з латин. – роз’їдання) форми рельєфу. Тут під дією води, яка розмила чи розчинила пухкі гірські породи, виникли скелі химерної форми. Справу довершив вітер, котрий, як скульптор, обточив до блиску тверді породи. Іноді на Головному пасмі зустрічаються численні форми вивітрювання, як на Демерджі-Яйла. Тут є стовпи, бастіони, біля підніжжя гір – кам’яні осипища з брил до 10-12 м. На західному схилі Демерджі – дивний світ Долини привидів. Сонце, мороз, дощі, коріння дерев тисячі років розсікали скелі, будуючи химерні фігури.

Південні схили Головного пасма круто обриваються до Південного берега Криму – вузької рівнини, складеної вапняками та сланцями, наносами річок. Її ширина коливається від 2 км до 8 км. Часто з Головного пасма сюди сходять зсуви та обвали. На сході над рівниною здіймається вулканічний масив Карадаг (мал. 181) («Чорна гора») висотою 577 м. Дивом Південного берега Криму є Аюдаг (мал. 182), або Ведмідь-гора, заввишки 577 м. Це підземний вулкан – лаколіт. У доісторичні часи магма проникла у формі гриба в остові гірські породи, що лежать на незначній глибині. Зовнішні сили з часом зруйнували і знесли пухкі осадові породи, а магматичне тіло Аюдагу вийшло на поверхню. У Середньовіччі гора нагадувала людям велетенського ведмедя, що п’є воду.

Завдання: Порівняйте рельєф і пересічні висоти Кримських гір та Українських Карпат. Які причини їхніх відмінностей?

Перевір себе

• 1. Порівняйте фізико-географічне положення Кримських гір і Українських Карпат.
• 2. Як формувалися Кримські гори? Порівняйте з Українськими Карпатами.
• 3. Як склад гірських порід Кримських гір вплинув на формування сучасного рельєфу?
• 4. Назвіть пасма Кримських гір та порівняйте їхні пересічні висоти. Поясніть, як виникли гірські пасма.
• 5. Поясніть, чому Кримські гори та Українські Карпати однакові за часом формування, але різняться за формами рельєфу.

Кримські гори: фізико-географічне положення, геологічна будова, тектонічні структури та рельєф

• пояснює на конкретних прикладах особливості взаємодії компонентів природи в Кримських горах.

Фізико-географічне положення. Кримські гори є фізико-географічною провінцією Кримсько-Кавказької гірської країни. Вони знаходяться на крайньому півдні України й займають лише 1 % від площі нашої держави. Крім власне гір, Кримська гірська країна включає на півночі передгір’я, які поступово переходять у рівнини Степового Криму, та на півдні вузьку рівнину Південного берега Криму, яка безпосередньо виходить до Чорного моря. Гори тягнуться на 180 км із заходу на схід і на 60 км із півночі на південь.

Геологічна будова Кримських гір та як вони формувалися. Кримські гори, подібно до Карпат, є молодими складчастими горами. Вони складаються із шарів різних за твердістю осадових гірських порід. Це м’який мергель, твердий пісковик, гнучка глина та легкорозчинний вапняк. Вони відкладалися на дні давнього мезозойського моря, а з часом, в епоху альпійського горотворення, були підняті на поверхню внаслідок насування Африканської літосферної плити на Євразійську.

Наявність вапняків, що легко розчиняються у воді, зумовила активний розвиток у Кримських горах явища карсту. Тут відомо понад 800 підземних карстових порожнин різних розмірів, тобто майже 90 % їх загальної кількості в Україні. Перші описи кримських карстових печер належать до XVIII ст. Найглибшими печерами Кримських гір є Солдатська (500 м), Молодіжна (260 м), Каскадна (310 м), Хід Конем (213 м), Вухо Землі (132 м). Найбільшою печерою Криму є Червона, що складається із шести поверхів загальною довжиною 13,7 км. По двох нижніх поверхах тече підземна річка, що утворює кількасот проточних озер.

Окремі ділянки Кримських гір складаються із твердих магматичних порід мезозойської ери. Зокрема, це згаслий вулкан Карадаг, навколо якого збереглися продукти його колишньої діяльності: потоки застиглої лави, вулканічні бомби та попіл. Серед них трапляються неймовірно красивого забарвлення кварц, смугастий агат, прозорий сердолік. їх використовують як виробне каміння.

Тектонічні структури. Унаслідок зіткнення літосферних плит сформувалися тектонічні структури Кримських гір і продовжується їх формування й донині. У минулому гори займали більшу площу. Нині в будові вони являють собою опуклу складку земної кори, південне крило якої по лінії розломів опустилося під рівень Чорного моря. Занурення триває й далі зі швидкістю 1,4 мм на рік. Про це свідчать періодичні землетруси силою до 8 балів, осередки яких зароджуються у морі.

Північна частина складки підіймається на 2 мм щороку. Складена різними за твердістю гірськими породами, вона зазнала інтенсивної водної ерозії. Внаслідок цього сформувалися окремі пасма Кримських гір, які являють собою куести (з іспанської — косогір) — асиметричні гори. Вони утворилися внаслідок розмиву похилених в один бік шарів гірських порід різної твердості. Довгий і пологий схил складений із поверхні однією породою, стрімкий і короткий — зрізом різних за твердістю шарів порід. Продукти руйнування гір виносилися на рівнинну частину Криму.

Рельєф: пасма Кримських гір. У зв’язку з історією формування та тектонічною будовою Кримські гори являють собою три різні за вистою паралельні пасма: Зовнішнє, Внутрішнє та Головне. Вони розділені міжпасмовими зниженнями шириною від 2-3 км до 15-20 км.

Геологічна будова Кримських гір

Зовнішнє пасмо у рельєфі малопомітне. Його пересічні висоти становлять 250 м, найбільша — 344 м. Воно простягається на 114 км із заходу на схід. Внутрішнє пасмо простягається майже суцільною дугою на 150 км із заходу на схід. Має середню висоту 500 м, а максимальну — 756 м. У рельєфі обидва пасма — типові куести. Їх висоти настільки незначні, що їх вважають передгір’ями Кримських гір.

Головне пасмо — найвища частина Кримських гір, яка тягнеться на 180 км із заходу на схід. Його вважають власне горами. Пересічні висоти сягають 1200-1500 м. Головне пасмо розбите на окремі масиви. їх плоскі безлісі вершини називають яйлами. Найвищим масивом є Бабуган-Яйла, розміщений між Гурзуфом та Алуштою. Його пересічні висоти 1000-1400 м. Саме тут знаходиться найвища точка Криму — г. Роман-Кош (1545 м).

На Головному та Внутрішньому пасмах зустрічаються ерозійні (з латини — роз’їдання) форми рельєфу. Тут під дією води, яка розмила чи розчинила пухкі гірські породи, виникли скелі химерної форми. Справу води довершив вітер, який обточив до блиску тверді породи.

Іноді на Головному пасмі зустрічаються численні форми вивітрювання, як на Демерджі-Яйла. Тут є стовпи, бастіони, біля підніжжя гір — кам’яні осипища з брил до 10-12 м. На західному схилі Демерджі — дивний світ Долини привидів. Сонце, мороз, дощі, коріння дерев тисячі років розсікали скелі, будуючи химерні фігури.

Південні схили Головного пасма круто обриваються до Південного берега Криму — вузької рівнини, складеної вапняками та сланцями, наносами річок. Її ширина коливається від 2 до 8 км. Часто з Головного пасма сюди сходять зсуви й обвали.

На сході над рівниною здіймається вулканічний масив Карадаг («Чорна гора») заввишки 577 м. Це уламок велетенського вулканічного масиву, більша частина якого тепер знаходиться нижче рівня моря. Химерні вершини голих скель нагадують дивовижні фігури. Недаремно давні жителі Криму вважали Карадаг святою горою.

Дивом Південного берега Криму є Аюдаг, або Ведмідь-гора, висотою 577 м. Це підземний вулкан — лаколіт. У доісторичні часи магма проникла у формі гриба в осадові гірські породи, що лежать на незначній глибині. Зовнішні сили із часом зруйнували пухкі осадові породи, а магматичне тіло Аюдагу вийшло на денну поверхню. У Середньовіччі гора нагадувала людям велетенського ведмедя, що п’є воду.

Зовнішнє пасмо Кримських гір

Зо́внішнє па́смо Кри́мських гі́р — найнижча частина Кримських гір, розміщена на захід і північний захід від Внутрішнього пасма і відокремлена від останньої великою поздовжньою долиною (або зниженням). Являє собою асиметричну куесту, в якій довгі й пологі схили в напрямку захід — північний захід збігаються з нахилом гірських порід, а східні, з максимальними висотами до 350 м, — круті і обривисті. Пасмо складене переважно неогеновими або сарматськими вапняками, меншою мірою — мергелями та глиною. Пасмо лежить на південному піднесеному краї Скіфської платформи.

Приблизне розташування трьох пасом Кримських гір на мапі Криму (Зовнішнє пасмо відображене зеленим кольором).

Зовнішня гряда чудово виражена в західній і східній частинах, а в центральній (між долинами річок Салгир і Біюк Карасу) вона зливається з Внутрішнім пасмом. [1] .

Починається Зовнішнє пасмо біля мису Фіолент хребтом Кара-Агач , продовжуючись Сапун-горою, після якої переривається Мекензієвими горами і знову з’являючись після Бельбекської долини біля села Верхньосадове. До річки Качі відрізок пасми носить назву Каратау (максимальна висота 306 м), від Качі до Альмінській долини — Яшлав (вища точка — гора Казан-Таш , 344,6 м). Частину пасма між Альмою та Західним Булганаком можна вважати горою Кизил-Джар — так називається на картах вища точка (333,9 м), хоча місцеві жителі іноді застосовують іншу назва: Ачеут. Після Західного Булганаку Зовнішнє пасмо досягає в районі Сімферополя найбільшої висоти (351,7 м — вершина Бадана над селом Трипрудним) і переривалася зниженнями, що тягнеться до межиріччя річок Бештерек та Зуї. Загальна протяжність пасма — близько 114 кілометрів. За Булганаком північний край пасма поступово переходить у степ, на південь західний край плавно спускається до моря, утворюючи обриви висотою до 50 м (між гирлами річок Альми і Бельбеку).

Зовнішнє зниження між Внутрішнім і зовнішнім пасмами являє собою ланцюг пласких ерозійних улоговин, що тягнуться від Мекензієвих гір на південному заході до Сімферополя (північний схід), складених в основному палеогеновими мергелями. У ньому на перетині з річковими долинами, розташовані міста Сімферополь та Бахчисарай, зниженням проходять залізниця і шосейна дорога на Севастополь.

Oops something went wrong: