Свято-Іоанновський чоловічий монастир

Загає́цький монаст́ир свято́го Іоа́нна Милости́вого — колишній монастир Чину святого Василія Великого, нині — монастир Української православної церкви (Московського патріархату) у с. Великі Загайці Шумського району Тернопільської області.

Заснування. Розквіт
У 1625 р. на насипному пагорбі, де свого часу знаходилась оборонна фортеця, збудовано Загаєцький Святого Іоанна Милостивого монастир. Монастир — один із найстаріших на Волині, побудований у візантійському стилі вівтарем на схід. Основною спорудою цієї святині є двоярусна кам’яна церква. З південної сторони примикає двоповерховий братський корпус. Монастир займав, можна сказати, перше місце серед монастирів Волинського краю. У ньому зберігається Загаєцька ікона Божої Матері Всемилостивої, ікона св. Іоанна Милостивого та мученика Мамонта із частинами їх мощей.

Посилання: wikipedia
Джерело фото: Гугл Автор Extills

Михайлівський монастир

Комплекс чинного Свято-Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря Української православної церкви включає в свою територію соборний храм святого Михаїла, трапезну з прилеглою церквою Іоанна Богослова та дзвіницю.

Храм на честь Архістратига Михаїла — покровителя Києва — був закладений на початку ХІІ століття. Собор був першим в Києві храмом, куполи якого покрили позолотою. Сяючі на сонці, видні здалеку, вони і дали монастирю назву “Золотоверхий”. Собор, що стоїть на вершині Старокиївського пагорба, височів над Дніпром і привертав увагу численних паломників. Цей видатний пам’ятник архітектури був зруйнований войовничими атеїстами в роки безбожної вакханалії 1930-х років та був відбудований на колишньому місці лише в 1997-2000 роках.

На території монастиря можна випити води зі святого джерела, де, як вважається, здійснюються бажання, та піднятися на дзвіницю, щоб подивитися на Київ з висоти пташиного польоту.

Взнайте історію пам’ятки від заснування і до сьогодні у повній версії

А чи хотіли б ви дізнатися

• Що було спочатку на місці Золотоверхого монастиря?
• Мощам якої великомучениці поклонялися в Михайлівському монастирі?
• Заради чого був підірваний соборний храм св. Михаїла?

Ця та інша інформація з історичними фактами та світлинами з минулого
доступна повній версії аудіо екскурсії

Також у повній версіїї Вам буде доступний розширений текст і додаткові фото

Анонс повного текста:

Михайлівський Золотоверхий — один з найдавніших монастирів Києва, що за своїм значенням навряд чи поступається знаменитій Києво-Печерській лаврі. В ХІ столітті в районі сучасної Михайлівської площі був Дмитрієвський монастир, побудований князем Ізяславом Ярославичем (в християнстві Димитрієм). У 1108 році на цьому місці його син, князь Святополк Ізяславич заклав храм на честь Архістратига Михаїла, який здавна вважався небесним покровителем Києва. Після смерті засновник храму знайшов у ньому вічний спочинок.

Архістратиг Михаїл — небесний покровитель Києва

З самого початку існування церкви святого Михаїла, при ній створився монастир. Після захоплення Києва монголо-татарами в 1240 році величний храм був дуже зруйнований, але його міцні кам’яні стіни встояли. Згодом монастир ще не раз потерпав від нашесть та пожеж, проте щоразу відроджувався. Уже в XVI столітті за кількістю земельних наділів та селянських душ, він був одним з найбагатших в польському королівстві, до складу якого тоді входив Київ. Саме тому на монастир і “поклали око” уніати, які хотіли навернути православних жителів міста в католицизм. Їм активно протистояв, заручившись підтримкою козацтва і Київського братства, ігумен монастиря Іов (Борецький). Згодом він став київським митрополитом, а в 1631 році був похований в Михайлівському монастирі. Через численні політичні перипетії монастир, у підсумку, втратив значну частину своїх володінь після приєднання Києва до Московії. Однак, богомольна козача старшина компенсувала їх дарами на території Лівобережжя.

Навколо розкішного собору поступово сформувався великий комплекс. У першій половині XVIII століття вигляд монастиря значно змінився. Було реконструйовано Золотоверхий собор, який став ще більш величним, але при цьому зберіг сліди старовини, в тому числі й величезну кількість чудових фресок ХІІ століття. Тоді ж звели дзвіницю та нову трапезну. Через кілька десятиліть територію огородили кам’яним муром, згодом побудували економічні ворота, приміщення для прочан, келії, всередині зробили систему льохів для зберігання продуктів та багато чого іншого. Словом, поступово створили всі умови для функціонування великого монастиря, який з року в рік навідувала все більша кількість паломників.

Михайлівський Золотоверхий монастир. 1892 рік

Михайлівський Золотоверхий здавна славився своїми святинями, головною з них були мощі великомучениці Варвари. Ось як про це написано у виданні “Галерея київських визначних видів та старожитностей” Н. Сементовського 1857 року. “Споконвіку святі мощі великомучениці спочивали в кипарисовому гробі, оббитому матерією, згодом навіть срібним глазетом. Труна ця і нині як святиня зберігається в ризниці Михайлівського монастиря. . Гетьман Іван Мазепа влаштував для святих мощей великомучениці багату срібну позолочену раку.” Вважалося, що мощі допомагають зціленню від багатьох хвороб. Також вшановувалися у киян та паломників персні з руки великомучениці. Заможні прочани купували коштовні обручки із золота, а бідняки задовольнялися фініфтяними синього кольору. Багато молодят купували їх для обряду вінчання.

Поклоніння мощам св. Варвари в Михайлівському монастирі. Середина ХІХ століття

До початку ХХ століття монастир процвітав. Мирну молитовну та творчу працю братії зруйнували революційні та воєнні події 1917-1920 років. Коли відгриміли бої, зажевріла слабка надія, що все в монастирському житті стане, як колись. Та все ж очікування виявилися марними: вже в 1922 році монастир закрили. Але найстрашніше сталося пізніше. У 1934 році столиця УРСР була перенесена з Харкова до Києва. У місто переїхав уряд та сотні державних працівників. Стародавнє місто мало перетворитися на зразковий пролетарський мегаполіс.

На території між Софійським і Михайлівським монастирями запроектували величезний урядовий центр. Михайлівській площі разом з усіма будівлями Михайлівського монастиря судилося стати будівельним майданчиком. Там планувалися дві величезні споруди: Ради народних комісарів УРСР та центрального комітету Комуністичної Партії (більшовиків) України з гігантською фігурою Леніна між ними. Знищення Михайлівського монастиря почали з собору. Нечисленні вчені, які намагалися перешкодити знесенню древньої святині, не змогли нічого вдіяти під тиском войовничих безбожників. На щастя їх стараннями вдалося демонтувати та зберегти для нащадків частину безцінних мозаїк ХІІ століття. Їх перемістили до Софії, а дві найцінніші — вивезли в Москву. Згодом археологи та мистецтвознавці, котрі стали на захист собору, були піддані репресіям. Одночасно з Михайлівським був зруйнований і древній Трьохсвятительський храм, що стояв неподалік. Саме на його місці з’явилася перша частина комплексу — величезна будівля, яку зараз займає Міністерство закордонних справ України. Вона виявилася настільки чужорідною на київських пагорбах, що радянська влада відмовилася від продовження будівництва. Але Михайлівський собор вже було не повернути. Мощі святої Варвари вдалося врятувати: перед тим як висадити собор у повітря, раку передали до Києво-Печерської лаври, перетвореної до того часу на музей. Після війни мощі деякий час перебували в Андріївській церкві, а потім були перенесені до Володимирського собору, де зберігаються і донині.

Понівечений Михайлівський собор незадовго до вибуху. 1934-1935 роки

Уже в перші роки після здобуття Україною незалежності, представники духовенства та інтелігенції заговорили про необхідність відродження зруйнованої святині. Почався збір коштів та розпочалося будівництво, і в 1998 році на свято Дня Києва відновлений собор був урочисто освячений. З того часу він знову набув колишньої слави. Повернулася частина врятованих фресок, відбудували дзвіницю, на яку може піднятися будь-який турист, щоб помилуватися красивою панорамою. На території монастиря діють Київська духовна академія і семінарія. Під час революційних подій 2013-2014 років дзвін Михайлівського Золотоверхого скликав до центру міста величезну кількість киян, які не дозволили “Беркуту” зачистити євромайдан, а сам монастир став важливим опорним пунктом протестуючих.

Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир

Історія Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря починається з 11 липня 1108 р. згадкою в літописі про закладення князем Святополком-Михаїлом храму в ім’я св. Архістратига Михаїла. Ця церква була на той час єдиною в Києві, яка мала золоту баню і через це одержала назву “Золотоверхої”.

Михайлівський собор збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем’янковому розчині технікою “мішаної кладки” з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки та фрески. Мозаїкою був оздоблений тільки центральний вівтар. На інших стінах, склепіннях та передвівтарних стовпах розмістили фресковий розпис. Частина мозаїк та фресок Михайлівського Золотоверхого собору збереглася.

У ХІІ столітті монастир був місцем поховання князів. Михайлівський Золотоверхий собор вважався однією з найкращих монументальних споруд древнього Києва. Це був хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами. Найбільшою його святинею стали мощі святої великомучениці Варвари, привезені до Києва дружиною князя Святополка, дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина, яка носила в хрещенні ім’я Варвара. В 1240 році його пограбували і частково знищили орди хана Батия. За митрополита Борецького монастир став одним з центрів антиуніатської боротьби.

У XVII столітті монастир став великим землевласником: йому належали частина території Києва, села Бородянка, Трипілля, Мотовилівка тощо. В кінці ХVIIІ ст. було відкрито скит Михайлівського монастиря, який здобув назву “Феофанія”. До початку ХХ ст. монастирський комплекс, незважаючи на різні негаразди, зокрема пожежі, ставав багатшим і ошатнішим. Повсякчасно тут було повно віруючих, у соборі проходили величні богослужіння. Після Печерської лаври це було друге місце у Києві за чисельністю відвідування паломників. Собор на цей час перетворився на семикупольну споруду, усі бані якого було вкрито червонним золотом. У першій половині XVIII століття на території монастиря відбулося велике будівництво в стилі українського (мазепинського) бароко: в 1713 році збудована трапезна церква, у 1716-20 – кам’яна дзвіниця.