вухо

1》 Орган слуху й рівноваги в людини та хребетних тварин. Внутрішнє вухо.

|| Зовнішня хрящова частина органа слуху; вушна раковина. Надрати вуха.

Тонке вухо — добрий слух.

Туге вухо — поганий слух.

2》 перен., розм. Про людину, яка прислухається до чужих розмов, щоб передати їх комусь; шпигун.

3》 Бокова частина шапки, що закриває вушну раковину.

4》 Пристосування у вигляді невеликої дужки, за яку тримають або вішають предмет.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

1. вухо — ву́хо іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
2. вухо — [вухо] -ха, м. (ў) вус’і, мн. вуха іуш’і, вух і ушей, ор. вухамие і ушима Орфоепічний словник української мови
3. вухо — ВУ́ХО (розм. У́ХО), а, с. 1. Орган слуху й рівноваги в людини та хребетних тварин. Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо, веселить серце (Панас Мирний); Все чує вухо. Словник української мови у 20 томах
4. вухо — ву́хо 1. вухо ◊ да́ти поза ву́ха дати прочухана (ср, ст): Як будеш волочитися по вулиці, а не зробиш уроків, то добре дам тобі поза вуха (Авторка) ◊ на вла́сні ву́ха то чув безпосередньо, особисто чув (м. Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. вухо — І стіни мають вуха. Хтось може підслухати. Натягнуться вуха, до Святого Духа. Ще треба довго ждати, аби дочекатися того. Святого Духа — Зелені Свята. Одним вухом слухай, а другим випускай. Не вір усьому, що чуєш. Як вухо вірветься, то й збан розібється. Приповідки або українсько-народня філософія
6. вухо — (-а) с., частіше мн. вуха, вух. 1. крим. Чужорідне тіло, вшите у шкіру чоловічого статевого органа, для збільшення його розміру. СЖЗ, 29; ЯБМ, 2, 458. 2. мол.; жарт.-ірон. Жіночі обвислі груди. БСРЖ, 617. Словник жарґонної лексики української мови
7. вухо — Орган слуху та рівноваги хребетних; у ссавців складається з 3 частин: зовнішнє в. — вушна раковина та зовнішній слуховий прохід; середнє в. — барабанна порожнина, барабанна перетинка, слухові кісточки та Євстахієва труба; внутрішнє в. — завиток з кортієвим органом та вестибулярний апарат. Універсальний словник-енциклопедія
8. вухо — (аж) ву́ха в’я́нуть (свербля́ть) у кого, рідше кому і без додатка. Кому-небудь неприємно, гидко чути, слухати що-небудь. Говорять увесь час (галичани-емігранти) по-російськи, але з таким “акцентом”, що.. Фразеологічний словник української мови
9. вухо — ДОНО́ЩИК, ДОНО́СНИК, ДОНО́ШУВАЧ, ВИКА́ЗУВАЧ, ВИКА́ЖЧИК розм., Я́БЕДНИК розм., Я́БЕДА розм., ФІСКА́Л розм., НАВУ́ШНИК розм., ВУ́ХО розм., ШЕПТУ́Н розм., НАШІ́ПТУВАЧ розм., КОНФІДЕ́НТ зах., СТУКА́Ч розм.; СЕКСО́Т розм., ЛЯГА́ВИЙ розм., заст. Словник синонімів української мови
10. вухо — Ву́хо, -ха, -ху, у ву́сі; у́ші і ву́ха, уше́й і вух, уши́ма і ву́хами Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. вухо — ВУ́ХО, а, с. 1. Орган слуху й рівноваги в людини та хребетних тварин. Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо, веселить серце (Мирний, IV, 1955, 232); Все чує вухо. Словник української мови в 11 томах
12. вухо — Вухо, -ха с. 1) Ухо. тепло, як у вусі. Очень тепло. Ном. № 10285. тихо, як у вусі. Полная тишина. роспустити вуха. Развѣсить уши, слушать со вниманіемъ и довѣріемъ. см. ухо. 2) Ушко сосуда. Шух. 264. 3) Часть кушки (см. кушка). Шух. І. 169. Словник української мови Грінченка

вухо

1 . Орган слуху й рівноваги в людини та хребетних тварин.

Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо, веселить серце (Панас Мирний);

Все чує вухо, пильно стежить око І серце теж події провіща (М. Бажан);

// Зовнішня хрящова частина органа слуху; вушна раковина.

За вуха вона [дівчина] позатикала пучки дрібненького барвінку (І. Нечуй-Левицький);

Кінь обережно ступав лісовою дорогою, наставляючи вперед вуха (Ю. Яновський);

Виймає [Никанор] з жилетки годинник, .. підносить до вуха, прислухається (М. Стельмах).

2. перен., розм. Про людину, яка прислухається до чужих розмов, щоб передати їх комусь; шпигун.

Очевидно, у бандитської ватаги була своя розвідка, надійні вуха й очі з числа невдоволених (І. Цюпа);

– Чуєте, Гнате. – Та чую ж, – озирається чоловік, чи нема десь поблизу панського вуха (М. Стельмах);

А чи не вухо підіслав душпастир? Щось той старий і вчора тут різьбив (Л. Костенко).

3. Бокова частина шапки, що закриває вушну раковину.

Незграбними пальцями, що ниють від шпарів, .. розв’язую і ніяк не можу розв’язати шворки біля вух шапки (Ю. Збанацький);

В дворі біля хлівця – його дружина! Вона рубає дрова. В чоловічому пальті, .. у шапці з вухами (І. Багряний).

4. Пристосування у вигляді невеликої дужки, за яку тримають або вішають предмет.

Подали мені чашку без вуха та без вінець, чайник без вуха (А. Тесленко);

В Антіноя стрілу він націлив. Той же в цю мить піднімав золотий, на два вуха, чудовий Келих (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Сьогодні батько теж отак узяв чоботята за полотняні вуха (М. Стельмах).

(1) Незви́кле ву́хо (о́ко) – вухо, око, що не призвичаїлось до сприймання чого-небудь.

В крамниці було повно люду; високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський);

Свої норови якутська весна виказувала й скупо, і ліниво, але око, незвикле до цього краю, легко вловлювало їх (М. Сиротюк).

△ (2) Ведме́же ву́хо:

а) невеликий вічнозелений кущик родини вересових з дрібними із зеленим полиском листочками, що використовують в медицині як протибактеріальний засіб.

Ведмеже вухо росте невеликими острівцями на Поліссі в соснових лісах на сухих піщаних ґрунтах (з наук. літ.);

б) одно- або дворічна трав’яниста повстисто-опушена рослина родини ранникових з широкими поздовжніми листками та квітками вздовж стебла, зібраними в колосоподібні суцвіття; дивина медвежа.

Потім спинила [дівчина] кількох подорожніх пухнатих джмеликів, щоб вони дали хворому свого солодкого білого меду, а з великого листа ведмежого вуха набрала водиці й напоїла пораненого (з казки);

(3) Вну́трішнє ву́хо – частина слухового апарату, яка містить сприймаючі органи слуху та вестибулярний апарат.

Внутрішнє вухо виконує подвійну роль сприйняття звуків, а також регулювання положення тіла в просторі, збереження рівноваги (з наук. літ.);

Було враження, ніби звуки доносяться у внутрішнє вухо з власної шиї (як чуєш часом свій голос, коли кричиш під водоспадом) (із журн.);

(4) Зо́внішнє ву́хо – частина слухового апарату, яка складається з вушної раковини, зовнішнього слухового проходу і вловлює та проводить звук до барабанної перетинки.

Зовнішнє вухо виконує дві функції: вловлює й проводить звукові хвилі до барабанної перетинки, а також захищає слуховой прохід від пилу й бруду завдяки складній конфігурації самої вушної раковини (з наук. літ.);

(5) Сере́днє ву́хо – частина слухового апарату, розміщена між зовнішнім і внутрішнім вухом за барабанною перетинкою, до складу якої входять слухові кісточки, що приймають звукові коливання з барабанної перетинки і передають їх до внутрішнього вуха.

Середнє вухо складається з барабанної перетинки, барабанної порожнини, слухових кісточок та євстахієвої труби (з наук. літ.);

Звукові коливання повітря приймає барабанна перетинка, яка завдяки цьому набуває коливальних рухів. Одночасно з цим коливаються слухові кісточки середнього вуха (з навч. літ.).

◇ див. намина́ти ;

(6) [Аж] ву́ха в’я́нуть (свербля́ть) воло́сся в’я́не> у кого і без дод. – кому-небудь неприємно, гидко чути, слухати щось.

Говорять [галичани-емігранти] увесь час по-російськи, але з таким “акцентом”, що.. “вуха в’януть” (Леся Українка);

Загинав [п’яний] такі слова, що в решти слухачів свербіли вуха (Ю. Яновський);

[Марфа:] Тут мені таке наплели на вас, таке наговорили, що аж вуха в’януть (О. Левада);

– От сидить передо мною розумна людина, досвідчений інженер .. і раптом говорить таку нісенітницю, що аж волосся в’яне (М. Тарновський);

Марія тулиться до Богдана, немов хоче захиститися од тих пісень. Але ніхто не зважає, що в неї вуха в’януть (В. Большак);

– Тоді вдова Бобренчиха озвалась: – Та вуха ж в’януть на таку олжу! Вона сама Грицькові нав’язалась (Л. Костенко);

(7) [Аж] ву́ха пу́хнуть / попу́хли:

а) дуже, надзвичайно хочеться курити.

[Таран:] Руки потерпли. Будь другом, скрути мені цигарку, бо вже вуха попухли. [Онисько:] Сам би радий закурить, та не можу (О. Коломієць);

б) (зі словоспол. хочеться курити) дуже, нестерпно.

– Пособити прибіг? От спасибі ж тобі! А я думаю, хто б мене підмінив, бо курити хочеться, аж вуха попухли (А. Дімаров);

(8) [Аж] горя́ть (займа́ються) / загорі́лися (зайняли́ся) ву́ха – червоніють від переживань, сорому, гніву і т. ін. (про вуха).

А нас троє малих хлопців на печі – поринули в казки, аж вуха горять (С. Васильченко);

Розсердився Дмитро. Поблід, тільки вуха горіли, як жарини (М. Стельмах);

Гонтар відчув, як від сорому зайнялись його вуха (Яків Баш);

а) (зі сл. усміхатися, сміятися) щиро, привітно, широко розкриваючи рот.

Він зняв із качанкуватої голови шапку, усміхнувся аж до вух, оголивши червоні ясна (Григорій Тютюнник);

За спиною в Шури стояв Сагайда, усміхаючись до вух своїми товстими губами (О. Гончар);

б) щирий, привітний (про усмішку).

Цей чорний велетень зовсім не простак, який хоче себе подати, роз’їхавшись перед подружжям Дударевичів в білозубій усмішці до вух (О. Гончар);

Аж за (по́за) ву́хами (рідше уша́ми, у́хами) лящи́ть (тріщи́ть) див. ляща́ти ;

[Аж] у ву́хах лящи́ть (ляща́ло) / залящи́ть (заляща́ло) див. ляща́ти ;

Ведмі́дь (слон) на ву́хо наступи́в див. ведмі́дь ;

Витя́гувати (витяга́ти, тягти́, тягну́ти) / ви́тягти (ви́тягнути) за ву́ха див. витяга́ти ;

(10) Від ву́ха до ву́ха:

Тепер сміялися всі. Роздирали роти від вуха до вуха (П. Загребельний);

– Що? Що, голубе? – беззубий бабин рот розтягнувся од вуха до вуха в улесливій усмішці (В. Нестайко);

б) (зі сл. усміхатися) щиро, привітно, широко розкриваючи рот.

Гончаренко всміхнувся задоволено від вуха до вуха (Л. Старицька-Черняхівська);

в) щирий, привітний (про усмішку).

І ось я хапаю тацю і з усмішкою від вуха до вуха влітаю до покою (Ю. Винничук);

Візьми́ ву́ха в ру́ки див. узя́ти ;

Ві́шати ло́кшину [на ву́ха] див. ві́шати ;

Ві́шати (хню́пити, опуска́ти) / пові́сити (похню́пити, опусти́ти) но́са (ніс [на кві́нту], рідко ву́ха) див. ві́шати ;

Вклада́ти / вкла́сти у ву́ха див. вклада́ти ¹;

Вно́сити / внести́ у ву́ха див. вно́сити ;

В одне́ (одно́) ву́хо влі́зти, а в дру́ге ви́лізти див. вла́зити ;

В одне́ (одно́) ву́хо (у́хо) впуска́ти / впусти́ти, а в дру́ге (дру́гим) випуска́ти / ви́пустити див. впуска́ти ¹;

Впада́ти / впа́сти у ву́ха (у ву́хо) див. впада́ти ¹;

Впійма́ти (пійма́ти, вхопи́ти і т. ін.) во́вка за ву́хо (за ву́ха) див. упійма́ти ;

(11) Ву́ха (ву́хо) насторо́жі в кого і без дод. – хто-небудь дуже обачний, обережний, готовий до будь-якої несподіванки.

Риндичка зовні виглядала так: маленька, кругленька, дуже метка, рухалась швидкими куценькими кроками, а вухо завжди насторожі (із журн.);

(12) Ву́ха насторожи́лися у кого і без дод. – хто-небудь почав прислухатися, став зосередженим, дуже уважним.

І замовк [Атта Троль] на мить у тузі. Але раптом в нього вуха Насторожилися якось (Леся Українка);

(13) Ву́ха позароста́ли у кого, кому – хто-небудь утратив здатність чути, сприймати щось.

Утішаюся тільки тим, що той голос .. натрапить на кого такого, кому ще вуха не позаростали, а тільки мало людського слова чули, то й не привикли до нього (Леся Українка);

Голова́ з ву́хами див. голова́ ;

Дзвени́ть (дзво́нить, шуми́ть і т. ін.) / задзвені́ло (задзвони́ло, зашумі́ло і т. ін.) у ву́хах (у голові́) див. дзвені́ти ;

Доно́сити / донести́ у ву́ха (до вух) див. доно́сити ;

Доно́ситися (доліта́ти) / донести́ся (долеті́ти) до ву́ха (до вух) див. доно́ситися ;

Дохо́дити / дійти́ до вух (до ву́ха, до слу́ху) див. дохо́дити ;

Заї́хати у ву́хо див. заїжджа́ти ¹;

Затика́ти (затуля́ти, рідко зату́лювати) / заткну́ти (затули́ти) ву́ха [ва́тою, рідко во́ском] див. затика́ти ¹;

Звуча́ти у ву́хах (у па́м’яті, рідко у ву́сі) див. звуча́ти ;

[І] ву́хом не вести́ / не повести́ див. вести́ ;

[І] за ву́ха не відтя́гнеш (не відтягну́ти, не відтягти́) див. відтя́гувати ;

І [за ву́хом] не сверби́ть див. свербі́ти ;

І на го́лову (рідко на ву́ха) не налі́зе (рідко не злі́зе) див. нала́зити ;

Кра́єм (крає́чком) ву́ха див. край ¹;

Луна́ти (стоя́ти) у ву́хах (рідко в у́хах) див. луна́ти ;

Ля́пати (хля́пати) ву́хами див. ля́пати ;

Ма́ти до́вгі (довже́зні) ву́ха див. ма́ти ²;

Ма́ти музика́льне ву́хо див. ма́ти ²;

(14) На вла́сні (свої́) ву́ха , зі сл. чути – безпосередньо, особисто.

[Теофіл:] Як він казав про мене Крусті, що я вернувся з Галлії, те чув я на власні вуха (Леся Українка);

Я все на свої очі видів, на свої вуха чув (Л. Мартович);

Мар’яна на власні вуха чула, як Остап запевняв бригадира: ні одна зернина не впаде в мене! (К. Гордієнко);

– Що не може бути? На власні очі бачив, своїми вухами чув, не позакладало ж мені! (М. Стельмах);

– А дядько Михей збирається висувати себе на голову колгоспу. – Ти що? – Слово честі, чув на свої вуха (М. Зарудний);

(15) На ву́хо, зі сл. говорити, сказати і т. ін. – тихо, таємно, щоб ніхто не чув.

– У вас удався [синок], – додала йому на вухо (Панас Мирний);

– А що – вовк добре заскиглив? – шепнув дідок на вухо Йванові і засміявся (М. Коцюбинський);

Якось найближчий сусід Йоньки, Павло Гречаний, сказав йому на вухо: “Ти, Йонько, хлопчиська не карай і сам не печись” (Григорій Тютюнник);

Наставля́ти (нащу́лювати, нащу́рювати, діал. надставля́ти і т. ін.) / наста́вити (нащу́лити, нащу́рити, діал. надста́вити і т. ін.) ву́ха (ву́хо) див. наставля́ти ¹;

Насторо́жувати (нашоро́шувати, наго́стрювати, насторо́чувати і т. ін.) / насторо́жити (нашоро́шити нагостри́ти, насторо́чити і т. ін.) ву́ха див. насторо́жувати ;

Нату́ркати (натурча́ти) у ву́ха (у го́лову) див. нату́ркувати ;

Не ві́рити / не пові́рити [свої́м (вла́сним)] ву́хам ([своє́му (вла́сному)] слу́ху) див. ві́рити ;

Не йти / не піти́ да́лі вух див. іти́ ;

(16) Ні ву́ха ні ри́ла , зі сл. розуміти, тямити і т. ін., із запереч. – зовсім нічого.

– Я ні вуха ні рила не тямлю в будівництві, а згодився. (Іван Ле);

Не зна [Пилип] мови, як то кажуть, Ні рила, ні вуха (П. Глазовий);

Обірва́ти чу́ба (ву́ха, чупри́ну і т. ін.) див. обрива́ти ¹;

Об’ї́сти ву́ха див. об’їда́ти ;

(17) Обома́ ву́хами, зі сл. слухати, вбирати і т. ін. – уважно, намагаючись нічого не пропустити.

Уявляючи .. Тоню, що аж росте вiд щастя, вбираючи обома вухами гарячi нашiптування сержантiв, Вiталiй i не пiдозрював, що .. те мiсце, де мусила б сидiти мiж ними Тоня, безнадiйно гуляє (О. Гончар);

– Слухай обома вухами, – спокійно промовив великий візир, всідаючись на дивані й підкладаючи собі під спину парчеві подушки (П. Загребельний);

Запанувала мертва тиша. Глядачі обома вухами слухали, як співає С. Крушельницька. Хіба що іноді хтось стримано, в кулак прокашляється (із журн.);

(18) Одни́м ву́хом, зі сл. чути, слухати і т. ін.:

а) неуважно, уривками або сприймаючи несерйозно.

Він [Леон] хотів би, щоб у шановного пана Завадки було стільки удач у житті, скільки на цьому верстаті відбито святих миколаїв і варвар. Йосиф Завадка слухає цю балаканину тільки одним вухом (Ірина Вільде);

б) користуючись нагодою; принагідно, побіжно.

– Там і миша не пролізе, – прохрипів полковник Уолш, потягуючи коньяк і прислухаючись одним вухом до розмов (О. Гончар);

Крізь людський гамір час від часу проривається бадьорий голос інженера .. Христя ловить одним вухом той голос і все ще намагається розгадати незвичайну загадку: що сталося з дядьком? (М. Ю. Тарновський);

Опусти́ти / опуска́ти ву́ха див. опуска́ти ;

(19) Осля́че ву́хо , зневажл., лайл. – уживається на позначення обмеженості, нерозумності або некмітливості кого-небудь.

– За жнива клопіт, а про піонерську зміну забув, ослячі вуха! (О. Донченко);

Підніма́ти (підійма́ти) / підня́ти (підійня́ти) ву́ха див. підніма́ти ;

Пійма́ти (спійма́ти) на ву́хо (ву́хом) див. пійма́ти ;

(20) По́вні ву́ха, перев. зі сл. наговорити, нагомоніти і т. ін. – дуже багато, понад міру (про шум, розмови, чутки і т. ін.).

Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна (М. Коцюбинський);

– Наговорили ми тоді повні вуха, батько забив баки, а ти все мовчав (М. Чабанівський);

Пово́дити / повести́ ву́хом (ву́хами) див. пово́дити ¹;

Позаклада́ло ву́ха див. позаклада́ти ;

Пообрива́ти чу́ба (ву́ха, чупри́ну і т. ін.) див. пообрива́ти ;

Порозві́шувати ву́ха див. порозві́шувати ;

Порозпуска́ти (порозставля́ти) ву́ха див. порозпуска́ти ;

(21) По [са́мі (самі́сінькі)] ву́ха:

а) дуже сильно, надзвичайно.

Галина зітхнула. Я знав, що вона по вуха закохана в Семена Михайловича (Ю. Збанацький);

Всі знали, що майор Кортунов по вуха закоханий у довгоногу степовичку і сам влаштував її на роботу (М. Зарудний);

б) (чого) дуже багато.

А роботи по самі вуха: треба обід готувати та видавати, посуду [посуд] мити. прати, хліб пекти. (М. Коцюбинський);

Вже зі злості говорив дехто, що він картяр і довгів [боргів] має по вуха (О. Маковей);

Під час тимчасової окупації міста обоє [учитель з дружиною] зазнали лиха, набралися горя по вуха (Ю. Яновський);

в) повністю, зовсім.

– Велике діло твої гроші! Пхе! – упивається дядько, нібито він по самі вуха у грошах сидів (Марко Вовчок);

[Захарко:] Іншу людину хоч по вуха засип розкошами, а вона таки белькоче: “Мало, мало. ” (М. Кропивницький);

Був призначений день, коли я мав захищати кандидатську, замовлені в ресторані кілька столів для бенкету (заліз у борги по самісінькі вуха) (А. Дімаров);

Притяга́ти (притя́гувати) / притягти́ (притягну́ти) за ву́ха (за воло́сся) див. притяга́ти ;

Прихиля́ти / прихили́ти [своє́] ву́хо (рідко у́хо) див. прихиля́ти ;

Пропуска́ти (пуска́ти) / пропусти́ти (пусти́ти) повз ву́ха (ми́мо вух, повз слух) див. пропуска́ти ;

Протруби́ти (протуркоті́ти, проту́ркати, прокрича́ти і т. ін.) [всі] ву́ха див. протруби́ти ;

Пуска́ти з ву́ха у ву́хо див. пуска́ти ;

Рі́зати (рідше рва́ти, де́рти) / однокр. різону́ти (різну́ти) ву́хо (ву́ха, слух) див. рі́зати ;

Розві́шувати / розві́шати (розві́сити) ву́ха див. розві́шувати ;

Розпуска́ти (розставля́ти) / розпусти́ти (розста́вити) ву́ха див. розпуска́ти ;

Рот аж по ву́ха див. рот ;

(22) Самі́ ву́ха та зу́би – дуже худий.

Я не вважав себе за хворого, хіба що був худий – самі вуха та зуби (П. Панч);

(23) Свиня́че ву́хо, лайл. – уживається для вираження великого незадоволення чиїми-небудь діями.

– Нагаями Свиняче ухо! Жартувать, Чи що, ти хочеш? (Т. Шевченко);

– Ах ти, свиняче ухо! – гримнув на всю хату Чіпка (Панас Мирний);

(24) Слова́ чиї та Бо́гу у ву́ха – уживається як побажання здійснення висловлюваного.

– Якби то наші слова та Богу у вуха, – вголос подумав Мар’ян Поляруш (М. Стельмах);

Стри́гти / застри́гти ву́хами див. стри́гти ;

Ті́льки ву́хами ля́пнути див. ля́пнути ;

(25) Тонке́ ву́хо у кого – хто-небудь має добрий слух (перев. музичний).

Василько міг легко і точно вести мелодію за скрипалем, бо в нього було тонке вухо і виняткова інтуїція (із журн.);

Трима́ти ву́ха насторо́жі див. трима́ти ;

а) (у кого) хто-небудь має поганий слух (перев. музичний).

У нього було дуже туге вухо, зате терпіння хоч одсипай. (з мемуарної літ.);

б) поганий, слабкий слух, який має хто-небудь.

Чи здалося, чи справді я вловив тугим вухом чийсь голос (Є. Доломан);

Туги́й на ву́хо див. туги́й ;

Хоч би [тобі́ (собі́, вам)] ву́сом (ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́ див. пово́дити ¹;

Хоч ву́ха затика́й (затуля́й) див. затика́ти ¹;

Хоч у ву́хо бгай (клади́) див. бга́ти ;

Язи́к по́за ву́хами (по́за вуши́ма, че́рез плече́) теліпа́ється (мота́ється) див. язи́к ;

(27) Як вла́сні (свої́) ву́ха, зі сл. побачити, бачити і т. ін., ірон. – уживається для вираження категоричного заперечення змісту сказаного; зовсім не (побачити, бачити).

Смикнуло ж тебе за язик. Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха (П. Панч);

(28) Як (мов, ні́би і т. ін.) у ву́сі:

а) (зі сл. тихо) дуже, надзвичайно.

– Хто там? – почулося з різних кутків, і зразу стало тихо, як у вусі (Панас Мирний);

– Коли та сварка була, а ви все згадуєте й досі. Тепер на вашому кутку, хвалити Бога, як у вусі тихо (Л. Яновська);

Сплять жита – буйний зелений розлив, що починається прямо під вікнами. Тихо навкруги, немов у вусі. Пізно вже. (В. Москалець);

б) (зі сл. тиша) надзвичайний.

Кругом така тиша, як у вусі: ні людина не загомонить, ні собака не гавкне. (Панас Мирний);

А з неба місяць так і сяє; І над водою і над гаєм, кругом, як в усі, все мовчить (Т. Шевченко).

Значення в інших словниках

1. вухо — ву́хо іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
2. вухо — [вухо] -ха, м. (ў) вус’і, мн. вуха іуш’і, вух і ушей, ор. вухамие і ушима Орфоепічний словник української мови
3. вухо — -а, с. 1》 Орган слуху й рівноваги в людини та хребетних тварин. Внутрішнє вухо. || Зовнішня хрящова частина органа слуху; вушна раковина. Надрати вуха. Тонке вухо — добрий слух. Туге вухо — поганий слух. 2》 перен., розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. вухо — ву́хо 1. вухо ◊ да́ти поза ву́ха дати прочухана (ср, ст): Як будеш волочитися по вулиці, а не зробиш уроків, то добре дам тобі поза вуха (Авторка) ◊ на вла́сні ву́ха то чув безпосередньо, особисто чув (м. Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. вухо — І стіни мають вуха. Хтось може підслухати. Натягнуться вуха, до Святого Духа. Ще треба довго ждати, аби дочекатися того. Святого Духа — Зелені Свята. Одним вухом слухай, а другим випускай. Не вір усьому, що чуєш. Як вухо вірветься, то й збан розібється. Приповідки або українсько-народня філософія
6. вухо — (-а) с., частіше мн. вуха, вух. 1. крим. Чужорідне тіло, вшите у шкіру чоловічого статевого органа, для збільшення його розміру. СЖЗ, 29; ЯБМ, 2, 458. 2. мол.; жарт.-ірон. Жіночі обвислі груди. БСРЖ, 617. Словник жарґонної лексики української мови
7. вухо — Орган слуху та рівноваги хребетних; у ссавців складається з 3 частин: зовнішнє в. — вушна раковина та зовнішній слуховий прохід; середнє в. — барабанна порожнина, барабанна перетинка, слухові кісточки та Євстахієва труба; внутрішнє в. — завиток з кортієвим органом та вестибулярний апарат. Універсальний словник-енциклопедія
8. вухо — (аж) ву́ха в’я́нуть (свербля́ть) у кого, рідше кому і без додатка. Кому-небудь неприємно, гидко чути, слухати що-небудь. Говорять увесь час (галичани-емігранти) по-російськи, але з таким “акцентом”, що.. Фразеологічний словник української мови
9. вухо — ДОНО́ЩИК, ДОНО́СНИК, ДОНО́ШУВАЧ, ВИКА́ЗУВАЧ, ВИКА́ЖЧИК розм., Я́БЕДНИК розм., Я́БЕДА розм., ФІСКА́Л розм., НАВУ́ШНИК розм., ВУ́ХО розм., ШЕПТУ́Н розм., НАШІ́ПТУВАЧ розм., КОНФІДЕ́НТ зах., СТУКА́Ч розм.; СЕКСО́Т розм., ЛЯГА́ВИЙ розм., заст. Словник синонімів української мови
10. вухо — Ву́хо, -ха, -ху, у ву́сі; у́ші і ву́ха, уше́й і вух, уши́ма і ву́хами Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. вухо — ВУ́ХО, а, с. 1. Орган слуху й рівноваги в людини та хребетних тварин. Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо, веселить серце (Мирний, IV, 1955, 232); Все чує вухо. Словник української мови в 11 томах
12. вухо — Вухо, -ха с. 1) Ухо. тепло, як у вусі. Очень тепло. Ном. № 10285. тихо, як у вусі. Полная тишина. роспустити вуха. Развѣсить уши, слушать со вниманіемъ и довѣріемъ. см. ухо. 2) Ушко сосуда. Шух. 264. 3) Часть кушки (см. кушка). Шух. І. 169. Словник української мови Грінченка

Словник української мови

1. Орган слуху й рівноваги в людини та хребетних тварин. Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо, веселить серце (Панас Мирний, IV, 1955, 232) ; Все чує вухо, пильно стежить око І серце теж події провіща (Микола Бажан, I, 1946, 282) ; Внутрішнє вухо;
// Зовнішня хрящова частина органу слуху; вушна раковина. За вуха вона [дівчина] позатикала пучки дрібненького барвінку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 275) ; Кінь обережно ступав лісовою дорогою, наставляючи вперед вуха (Юрій Яновський, II, 1958, 214) .
♦ Аж у вухах лящить — про дуже голосний, переважно неприємний крик, розмову, брязкіт і т. ін. Котька верещить, аж у вухах лящить (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 201) ; З парубками йдуть і дівчата. Вони теж співають, і пісня аж лящить у вухах, луною відбивається в левадах (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 12) ; Вуха в’януть — неприємно, гидко слухати що-небудь непристойне. Стидно, аж вуха в’януть (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 300) ; Іноді полюбляє такі міцні слівця, від яких вуха в’януть (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 209) ; Вуха займаються (зайнялися) — вуха червоніють (від сорому і т. ін.). Ґонтар відчув, як від сорому зайнялись його вуха (Яків Баш, Вибр., 1948, 13) ; Вухами ляпати (хляпати) — те саме, що Гав ловити (див. ґава). — А дядько Гордій поважно до жінок стиха: — Тільки ж ви глядіть тут, не вухами ляпати прийшли. Голосуватимемо чи що, глядіть же й ви! (Андрій Головко, II, 1957, 126) ; Вже зріють у ній ті гарячі слова, які вона вигорне там, де слід. А поки що каже будівникам: — Поправлятимем. Тільки ви теж вухами не хляпайте. Разом з вами будемо поправляти (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 82) ; Вуха позакладало кому, безос. — хтось не може чути, утратив слух, — Та вже ж чую: не позакладало мені вух, — обізвалась Мокрина, розсердившись (Нечуй-Левицький, II, 1956, 238) ; Вухо [завжди] на сторожі в кого — хтось [завжди] уважний, готовий до будь-якої несподіванки. Риндичка зовні виглядала так: маленька, кругленька, дуже метка, рухалась швидкими куценькими кроками, а вухо завжди на сторожі (Мистецтво, 1, 1956, 41) ; Вухо (вуха) ріже — звучить різко, грубо; неприємно для слуху. На розхряпаних вікнах сиділи хлопці й співали, їхні голоси високі, неодностайні, різали вухо дзвінким і гострим склом (Іван Микитенко, II, 1957, 178) ; Голова з вухами див. голова; Держати (тримати) вухо гостро див. гостро; До вуха долітати (долетіти, дійти і т. ін. ) — почути щось здалека; дізнатися про щось. — Чи ти бачиш, хто за сотню верстов.. примчався до тебе, не спавши і не прилягавши й на часину ..з того безталанного часу, як тяжка звістка дійшла до її вуха? (Панас Мирний, I, 1954, 357) ; Раптом до вуха долітає давно жданий поклик трембіти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 323) ; Драти (надрати, нам’яти і т. ін. ) вуха [вуші] — карати, тягаючи за вуха. Навкруги дітям часто скубли волосся, драли вуші, періщили ременем (Євген Кротевич, Сини. 1948, 19) ; [Поліна К.:] А от коли твій Льонька ще раз покаже сюди свій товстий ніс і розбійничу бороду, я йому намну вуха, будь певна (Іван Кочерга, II, 1956, 110) ; За вуха тягти (тягнути, витягувати і т. ін. ) кого — всіляко допомагати тому, хто сам не прагне або не здатний до якоїсь діяльності, якогось заняття. Не раз витягував [Віталик] Тоню за вуха по фізиці та математиці. (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 28) ; Звучати у вухах див. звучати; І за вуха не відтягти кого від чого — ніяк не відсторонити когось від чого-небудь. — Дай вам землю під селом, так вас од неї й за вуха не відтягнеш (Андрій Головко, II, 1957, 22) ; І за вухом не свербить кого і кому — хтось не звертає ніякої уваги на що-небудь; комусь байдуже. Мірошник спить та спить. Вода ж біжить. Хомі й за вухом не свербить (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 39) ; І (навіть) вухом не вести — не звертати ніякої уваги, бути зовсім байдужим. Молодий комсомолець старанно їх просив трохи зачекати, посилаючись на те, що в канцелярії якраз відбувається засідання. Але вони й вухом не вели (Григорій Епік, Тв., 1958, 273) ; І стіни мають вуха — треба говорити обережно, бо можуть підслухати; Їсть (їдять і т. ін. ), аж за вухами лящить — їсть (їдять і т. ін.) з великим апетитом, жадібно. Він знай усе моргав однією бровою і вусом та уминав яєшню, аж за вухами лящало (Панас Мирний, I, 1954, 297) ; Своє сало в торбі тримає, а моїх курей їдять, аж за вухами лящить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 357) ; Краєм (краєчком) вуха чути (почути, піймати) див. край; Ловити вухом — прислухатися, чути. Ще здалека вухом ловив я Хрип, що грудь його різав стару (Іван Франко, XIII, 1954, 138) ; Мати довгі вуха — чути те, чого не можуть почути інші. [Другий голос:] Що ж ти там почуєш? [Третій голос:] Він має довгі вуха, не журися! (Леся Українка, II, 1951, 523) ; Музикальне вухо — вухо, що добре розрізняє мелодійні відтінки. Опріч знання різних діалектів треба мати дуже музикальне вухо, щоб зловити усі одтінки говорів (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 312) ; На (над) вухо говорити (сказати, шепнути і т. ін. ) — говорити тихо, наблизивши губи до вуха співбесідника. — А що — вовк добре заскиглив? — шепнув дідок на вухо Йванові і засміявся (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 349) ; «А де ж дукачів узяти?» То Сава Петрович на це їй: «Іди, над вухо скажу, навчу, де» (Андрій Головко, II, 1957, 192) ; Нагострити (насторожити і т. ін. ) вухо (вуха) — уважно прислухатися; насторожитися, наслухати. — Що вона говорить, клята карга? — змертвілими губами прохрипів сам до себе майор і.. насторожив ухо (Юрій Бедзик, Полки. 1959, 91) ; Не бачити (побачити) кого, що, як своїх (власних) вух ; Бачити (побачити) кого, що, як свої (власні) вуха — ніколи не бачити кого-, що-небудь. Тепер йому не бачити й посади ян-шая, як своїх вух. (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 87) ; — Смикнуло ж тебе за язик.. Дядько, було, вже зовсім відписав нам свою левадку, а після цього побачиш ти її, як власні вуха (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 85) ; Не вірити своїм (власним) вухам див. вірити; Опускати (опустити) вуха — впадати у відчай; засмучуватися; Пестити вухо — бути приємним для слуху. Марина співає, а її тонкий та дзвінкий голос доноситься через стіну до Олексія Івановича, пестить його вухо (Панас Мирний, IV, 1955, 232) ; Піднімати (підняти) вуха — наважуватися протидіяти. — Правильно Данюшакаже: «Коли це в мене було, щоб проти голосував хто?» А то аж сім! Підняли вуха (Андрій Головко, II, 1957, 70) ; Піймати вовка за вуха — уміти використати що-небудь для себе. Він вміє піймати вовка за вуха (Номис, 1864, № 13567) ; Піймати вухом ; Спіймати на вухо — почути звичайно тихі, невиразні звуки. Коли се чутким вухом піймала [Екбаль] один гук з надвірного гомону (Леся Українка, III, 1952, 713) ; У тиші можна було навіть спіймати на вухо брязкіт стремен (Петро Панч, Іду, 1946, 76) ; По [самі] вуха: а) (із сл. закохатися ) дуже сильно. З перших же днів і закохався в неї, як сам признався собі — «по самі вуха». Навіть вірша склав (Андрій Головко, II, 1957, 417) ; б) цілком, зовсім. Поринути по вуха в працю; в) дуже багато. А роботи по самі вуха: треба обід готувати та видавати, посуду мити, хуста прати, хліб пекти. (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 64) ; Прокричати (прогудіти, протуркати і т. ін. ) вуха кому про кого, що — надокучити, обриднути комусь довгими, постійними розмовами про кого-, що-небудь; Пропускати (пропустити) повз вуха — не звертати ніякої уваги на те, що говорять. Чемериця, заклопотаний і все ще неспокійний, якось байдуже пропустив повз вуха її слова (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 414) ; Пускати з вуха у вухо (мимо вух) — не дуже прислухатися до сказаного, не звертати уваги на що-небудь сказане. Це Невмій, бува, й прослуха, Та пускає з вуха в вухо (Михайло Стельмах, Колосок. 1959, 105) ; Марусяк нібито пускав усе те мимо вух, набирався рівнодушного вигляду, але всередині у нього все кипіло й варилося (Гнат Хоткевич, II, 1966, 227) ; Розпустити вуха — слухати уважно, з повним довір’ям; утратити пильність; Тихо, немов (наче, як) у вусі — дуже тихо. Човен.. пішов під воду. Стало тихо, немов у вусі (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 10) ; Коли та сварка була, а ви все згадуєте й досі. Тепер на вашому кутку, хвалити бога, як у вусі, тихо. (Любов Яновська, I, 1959, 83) ; Тонке вухо — добрий слух. Тільки палка душа, тонке вухо і добрий зір поведуть народ на шлях сонця, на шлях переможниці — Весни! (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 303) ; Туге вухо — поганий слух. У нього було дуже туге вухо, зате терпіння, хоч одсипай. (Збірник про Кропивницького, 1955, 60) ; У вухах дзвонить (дзвенить) , безос. — про дзвенячий шум у голові, який є наслідком болю, перевтоми і т. ін. Проценко, мов громом прибитий, стояв і трусився. У голові в його гуло, у вухах дзвонило (Панас Мирний, III, 1954, 274) ; Знову в хаті тиша. Щось невловиме дзвенить у вухах, гуде в голові (Іван Цюпа, Назустріч. 1958, 89) ; У вуха впало див. впадати; Усміхатися (усміхнутися) аж до вух — усміхатися, широко розкриваючи рот. Поклавши оберемок бур’яну на сніг, він зняв.. шапку, дбайливо струсив її од бур’яну і колючок, усміхнувся аж до вух, оголивши червоні ясна (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 482) ; Хоч вуха затикай: а) те саме, що Аж у вухах лящить. Що мене найбільше вразило тут, то вуличне життя.. Люди не говорять, а кричать так, що хоч вуха затикай (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 270) ; б) (із сл. лаятися ) дуже непристойно; Хоч у вухо вбгай (бгай) — дуже лагідний, податливий, добрий. — Приязненький та ласкавенький [Петро], хоч у вухо вбгай (Нечуй-Левицький, III, 1956, 288) ; То бувало нікому на світі не вступить [Йосип], не послухає нікого, а то хоч у вухо бгай (Панас Мирний, IV, 1955, 36) ; Чути (почути) на власні вуха (своїми вухами) — самому чути що-небудь. [Теофіл:] Як він казав про мене Крусті, що я вернувся з Галлії, те чув я на власні вуха (Леся Українка, II, 1951, 437) ; — Що не може бути?! На власні очі бачив, своїми вухами чув, не позакладало ою мені ! (Михайло Стельмах, I, 1962, 388) ; Язик поза вухами (вуши?ма) теліпається (мотається і т. ін. ) у кого — хтось любить багато говорити. У його язик поза вуши?ма мотається (Номис, 1864, № 12971) .

2. перен. , розм. Про людину, яка прислухається до чужих розмов, щоб передати їх комусь; шпигун. Очевидно, у бандитської ватаги була своя розвідка, надійні вуха й очі з числа невдоволених (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 17) ; — Чуєте, Гнате. — Та чую ж, — озирається чоловік, чи нема десь поблизу панського вуха (Михайло Стельмах, I, 1962, 361) .

3. Бокова частина шапки, що закриває вушну раковину. Незграбними пальцями, що ниють від шпарів. розв’язую і ніяк не можу розв’язати шворки біля вух шапки (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 12) ; Із солом’яного дупла, виритого в скирті, обтрушуючись, виліз Шовкун. Весь був у соломі, шапка на ньому обкрутилася вухом наперед (Олесь Гончар, III, 1959, 216) .

4. Пристосування у вигляді невеликої дужки, за яку тримають або вішають предмет. Жінки і дівчата носять цемент у цебриках, у яких крізь вуха просилено дрючок (Іван Франко, I, 1955, 226) ; Подали мені чашку без вуха та без вінець, чайник без вуха (Архип Тесленко, З книги життя, 1918, 58) .