«Майстер корабля» Цитатна характеристика героїв та образів

«В історії Великого Кіно — в нього почесне місце відданого й невтомного працівника, непомітного, скромного й упертого в роботі. Розповідали, що він показував теслі, як тримати сокиру, а маляреві — пензель.»

«Треба не губити напрямку, бачити попереду верхів’я гори й іти крізь хащі.»

«Я вступаю до смуги повсякденних інтересів, приїздів на фабрику ранком, переглядів, розмов, директив, сварок, монтажів — усього того, з чого складається ціле наше життя, коли викреслити з нього неділі та весни.»

«Не боятися ніколи помилок, бо той, хто боїться, швидко старіє, і в нього холоне голова.»

«Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я люблю спостерігати, коли ви берете й віддаєте, коли ви ховаєте в одежі ножа, коли ви пестите ніжну шкіру жінки, коли ви боляче любите її й не хочете нікому віддати. Найбільше мені до вподоби руки творців. Перо і пензель, ніж і сокира, талановитий молоток! Чи знаєте ви, що рука, яка вас тримає, передає через вас вогонь життя? Вона вмре, ця невгамовна рука, а витвори її житимуть. Вона поспішає, виконує волю людини, що, підіймаючися з небуття, ледве встигає дати життя дітям і виконати долю творчого труда. Я люблю її — вічну людську руку, незвичайний символ, і розумію велич тої хвилини, коли друг дає руку другові: цим він передає самого себе, своє серце й розум, дихання дітей. Дві людських руки вкупі — це кільце, за яке, ухопившися, можна зрушити землю.»

«Я навчився відрізняти людей від тих речей, серед яких вони живуть.»

«Я знав, що можна вийняти людину з декорації, яку вона собі сама або інші їй збудували, і порозмовляти з такою людиною, позбавленою оточення. Це дуже цікаво й може дечому навчити.»

«Юнак хоче бути досвідченим і старішим, а прийшовши до цього всього, жагуче бажає повернути наївні, нерозумні дні.»

«Ви бачите, мені однаково приємно говорити про кіно, про “Білу Пустелю”, про мою юність і старість, про справи інтимні і справи громадські. Немає на світі різності між усім цим, немає важливого й мізернішого. Все мені близьке, і повірте, що я не стану витрачати дорогоцінної крихти часу на зайве.»

«Дожити до глибокої старості я раджу всім. Тільки не несіть із собою недуг.»

«Коли трохи недобачати — це не шкодить: позаду великий перейдений пейзаж лишився, і зовсім не треба очей, щоб його бачити.»

«Я тобі багато розповідаю про себе. Ось я повернуся додому. Не знаю, як буде з чоловіком. Мені все тепер далеке, про що говорить він. Дружочок, ніколи не люби перший нікого. Коли тебе покохають — тоді, будь ласка, закохуйся, одружуйся. Але ніколи не бажай нікого так, щоб прокидатися тільки з цією думкою й засинати з нею. Взагалі мені боляче писати про це. Хай тепер помучаться інші.»

Сев (режисер О. Довженко)

«— Любий Сев, — хочеться мені казати ще далі, але я стримую себе й переводжу думку на інше. Мені не личить користатися прийомами романіста, щоб прив’язати увагу читача. Романіст обов’язково вже повідомив би, що “Ісмет” у нього буде діяти ще раз, що дванадцять весел матиме шлюпка, яка привезе до берега турецького міністра. Він побожився б, що герой не любитиме балерини, і потім показав би протилежне. Я цього не зроблю, хоч і кортить мені сказати кілька таємниць і кілька фраз, що. їх можна різно розуміти. Замість цього я просто перейду до дальших сторінок розповіді, щоб продовжити обіцяні мемуари старої людини, яка, проте, вважає себе здатною жити іще півсотні років.»

«Художник Сев — мій перший друг. Прийшовши режисером до кіно, він поставив невеличку комедію й блискуче провалився. За це він дозволив собі відпустку на кілька місяців. Тепер він знову повернувся до Міста й буде ставити ще одну картину.»

Професор (художник, знавець старовини професор В. Кричевський)

«Ім’я Професора ви можете знайти в історії архітектури Республіки, — його будинки, сміливі й прості, і досі прикрашають наші міста. В історії Великого Кіно — в нього почесне місце відданого й невтомного працівника, непомітного, скромного й упертого в роботі.»

Директор (Павло Нечеса — очолював кінофабрику)

«Про Директора я розповім далі докладніш. Він зробився потім моїм приятелем. Він працював на фабриці, доки не пішов командувати полком проти поляків. Це було в час війн сорокових років. Тоді ж він і поліг під Варшавою, поклавши всіх бійців під час штурму. Дехто казав, що його врятували, але чому ж він не написав мені нічого? Я не можу цьому вірити. його, певно, пригріла земля Варшави.»

«Директор ходив, похитуючись і припадаючи то на одну, то на другу ногу, як моряк, — до речі, він і був колись моряком. Його корабель плавав лише в одному морі, бо, коли він служив у флоті, саме була війна, вихід в інші моря охороняли турки, і їхній крейсер “Ісмет” навівав жах і збуджував паніку у флоті. Несподівано з’являючись, він, як демон, налітав на туманні береги і громив важкими набоями далекі поля й форти. Матрос малював собі велетенського командира невловимого крейсера. Залізні руки турка гнули залізні перила, коли він настирливо вдивлявся в горизонт, ведучи закованого в панцир гіганта. Щохвилі “Ісмет” міг полетіти від міни в повітря, та заворожив його командир — колосальний велет.»

Таях (відома балерина Іта Пензо, пізніше репресована, подобалася Довженкові та Яновському)

«Читаючи мого листа, ти подумаєш, що я песимістка. Та це не так. Ти не знаєш, скільки іноді прокидається в мені. Завше кожній жінці потрібний імпульс. Щоб був такий мужчина, а коли нема його, тоді треба жити — як усі живуть — зовнішньо. Просто. Я пишу якусь нісенітницю. Але в мене так багато тепер думок, що я не можу оформити їх. Треба вже, мабуть, покинути писати.»

«Тайах весело сміється й лукаво поглядає на мене й на Сева. Вона дуже стримана йхолодна взагалі, а коли сміється — робиться близькою. Для всіх людей в неї холодний погляд і професійна усмішка балерини — одним ротом, білими зубами.»

Богдан (актор Григорій Гричер)

«Мені подобається твій Богдан. Це неймовірний оптиміст. Він належить до тих людей, з якими всі одвічні питання спрощуються до розмірів однієї фрази. Народження чи смерть — вони сприймають так примітивно, що це зовсім не стає для людини на перше місце і не затуляє бадьорості й радості. За такими людьми мимоволі йдуть. З ними дуже легко жити. Вони сприймають життя в цілому, в нещасті знаходять радість, у болі — чують натхнення, в страхові — знають сміх. Їх натовп висуває наперед. Вони — співаки, що знають силу пісень і співають їх у такт ході.»

«Тепер перед нами стояв блідий матрос, чорнявий і смаглявий, із затьмареними синіми очима, страшенно змучений попередньою мандрівкою на щоглі. Чорнява борідка пробивалася на щелепах, обличчя приємне, хоч і некрасиве. Вражав погляд, що завше був скерований в обличчя співбесідника.»

Генрі (син)

«Мій син цілий рік перебуває не знати де.»

«Його кімната в будинкові стоїть замкнена через увесь цей час. Несподівано він з’являється з повітря чи з електропотягу й оселяється в кімнаті на якийсь час. Він розбирає й сортує матеріали і свої записки перед виданням. Пише він — де його притулить дорога: на морі, на повітрі, в лісі й в снігах, на екваторі, в піщаній пустелі, де нині заводять воду. Його твори завсіди легкі, бадьорі, і вони звучать, як пісня птаха.»

«Професія мого сина — писання книжок. Це визнало кілька авторитетів у цій справі.»

Місто (портова Одеса, тодішній «Голлівуд на березі Чорного моря»)

«Дожити до глибокої старості я раджу всім. Тільки не несіть із собою недуг. Коли трохи недобачати — це не шкодить: позаду великий перейдений пейзаж лишився, і зовсі не треба очей, щоб його бачити.»

Ульф Старк — Маленька книжка про любов (характеристика та аналіз героїв твору)

Фред. Головний герой повісті, хлопець восьми років. Ім’я Фред означає шведською “Мир”, “Але це не допомогло. Почалася війна”, – говорить хлопчик на початку повісті. Хлопчика назвали на честь Фреда Астера – відомого американського актора, танцюриста, хореографа і співака. Восьмирічний Фред і його мама чекають на повернення батька з фронту. Хлопчик розмовляє з його фото, а ще – з вентилятором у гардеробній кімнаті. Фреду доводиться долати голод, холод, страх перед дівчиною, яка йому подобається, навіть доводиться спробувати кров із свого розбитого носа, коли він заступився за Ельсу. Смак власної крові, який заважає йому дихати, передує зізнанню в любові: Ельса, виявляється, поділяє його почуття. Фред продає різдвяні ялинки, щоб заробити трохи грошей і допомогти мамі. Торговець ялинками дає йому можливість заробити якомога більше. А незнайома пані, яка вторгувала ялинку, дарує хлопчикові свої парфуми, що йому дуже сподобалися, викликавши асоціації з мирним життям, літом, квітами і травами, безмежним щастям. Цей флакончик парфумів Фред дбайливо зберігав, щоб потім подарувати мамі на Різдво. Щоб вона не забувала, що таке літо, мир і квіти. Головний герой сумнівається, переживає, вагається, страждає від першого кохання. Ельса має сильні м’язи порівняно з ним, але Фредові байдуже, бо він кохає цю дівчинку і захищає її як може. Свій розбитий ніс Фред називає “незначна воєнна травма”.

Хлопчик весь час порушує правила, ба навіть влаштовує бійки, але його енергія не руйнівна, а творча. Просто вона ще незграбна, тому коли він хоче допомогти дівчині – ненароком ображає її, коли хоче висміяти “того ідіота, що затіяв війну” – отримує від директора догану, а коли рветься захистити кохану – йому розбивають носа. І все ж Фред перемагає: і свій страх, і нерозуміння дівчини, і навіть Гітлера, коли перетворює його на вусатого скелета (таким він і залишиться в пам’яті всіх школярів, хай би як лютував директор!). Фред перемагає війну тим, що закохується, і тим, що продовжує бути дитиною наперекір обставинам.

• Маленька книжка про любов (повний текст) ▲ читається приблизно за годину
• Маленька книжка про любов (аналіз, паспорт твору)

• Маленька книжка про любов (скорочено)
• Хто у книжці отримує незначну воєнну травму?(та інші запитання)
• Біографія Ульфа Старка

Особливо зворушують стосунки хлопчика з відсутнім татом. Із того, що Фред постійно розмовляє з батьковим образом про найінтимніші речі, із того, що дуже добре знає, що сказав би тато в різних ситуаціях, видно, якими близькими були малий і великий хлопці до розлуки.

Завдяки Ельсі Фред долає страх і йде на жертви, вчиться розуміти й поважати думку іншої людини. Завдяки їй він відкриває собі себе — хлопця, в якого можна закохатися.

Цитати: “Я брав гроші, оскільки добре вмів рахувати. А ще допомагав покупцям, якщо вони хотіли, віднести ялинки до них додому. За це Ґранфош мені платив, а люди давали чайові. А ще мені діставалося гілля та обрубки ялин, яке потім ми з мамою закидали вдома в камін та в кахляну грубу. Це було добре. Так я бодай чимось забезпечував родину”, “Мене охопила гордість. Я став струнко. А коли покосував на Ельсу, то побачив, що вона дивиться на мене. Тепер я помітив: очі в неї зелено-сірі”, “Найгірше те, що ти виріс, — сказав мені тато. Це не так вже й погано, — відповів я, бо був одним із найменших у класі”.

Едіт. Мама Фреда, якій доводиться працювати кондуктором трамвая, щоб хоч якось утримувати сім’ю під час війни. Фредова мама, не ховаючись перед сином, для опису війни використовує лайливі слова, і впевнено каже, що якщо йдеться про таке лихо, то лайку вживати можна. Жінці важко без чоловіка, який перебуває на війні, але вона завжди уважна і турботлива з Фредом. Едіт готується принести у світ нове життя, і повідомлення про вагітність стає справжнім подарунком на Різдво для Фреда і його тата.

Цитати: “Мама зайшла у велику кімнату й поцілувала мене в чоло. Вона вже була взута у високі чорні чоботи зі шнурками. І одягнена в уніформу з металевими гудзиками. Бо тепер мама працювала кондуктором трамвая, щоб нам вистачало грошей”, “Мама вже була вдома. У неї грав патефон. Сама вона танцювала по кімнаті зі шваброю. Притискала її до себе й мовби пливла, перебуваючи у сні, з якого не хотіла прокидатися”, “Мама любила танцювати з татом. То було тоді, як вони зустрічалися. Але тепер черевики, в яких тато танцював, стояли в гардеробній кімнаті і тужили за його ногами. Ми також тужили. Але ми тужили не лише за його ногами, а й за цілим татом”, “Раз по раз мама сміялася і гладила себе по животу, хоч ніхто не казав нічого дуже смішного”.

Едвін. Тато Фреда, який перебував на півночі країни. Можливо, Норланд (місце його перебування) – то “Нордланд”, добровольча танкова дивізія СС, сформована зі скандинавів. Батько Фреда любив танцювати зі своєю дружиною. Захоплення Фредом Астером було не випадковим. Це була своєрідна духовна енергія життя, енергія кохання, енергія мистецтва. Але настала Друга світова війна і все зруйнувала. Едвін пішов захищати кордони, а сім’я опинилася у скрутному становищі: їжу видавали за картками, вночі треба було робити затемнення, усі жили в стані тривоги й очікування чогось невідомого й страшного.

Батько заохочує Фреда бути сміливим і жертовним. І Фред робить сміливий вчинок, та оскільки цей вчинок також і бешкетний, то хлопець отримує догану за погану поведінку в школі. Фред виконує і другу татову пораду: вчиться бути жертовним – віддає коханій шоколадку, яку так мріяв з’їсти на Святвечір.

Едвіну вдається приїхати на Різдво додому. І хоч наступного дня він повинен вернутися назад, цей вечір для сім’ї найщасливіший, адже вони разом.

Цитати: “Я поставив тата на полиці кахляної груби, щоб він відчув тепло. Власне, не тата, а його фотографію. На голові в нього був негарний формений кашкет, а в роті – люлька”, “Ми поставили ясла з дерев’яними фігурками так, щоб тато міг дивитися на них зі свого місця на кахляній грубі. Як-не-як, а це він їх змайстрував. Так гарно вмів майструвати хіба що Ісусів тато”, “Там стояв військовий мотоцикл з коляскою. Гуркотів мотор. А голос належав водієві у шкіряній шапці та окулярах для їзди на мотоциклі. Він підняв одну руку й незграбно махнув твердою рукавицею. Фреде! Едіт! — гукнув він. — Допоможіть мені! Едвін! — скрикнула мама і похитнулася, ніби в неї запаморочилась голова. Тату! — загорлав я. Бо то справді був тато”, “Потім він приніс свої черевики, у яких завжди танцював, почистив їх і завів патефон. Коли Фред Астер почав співати, тато запросив маму на танець”.

Ельса. Однокласниця Фреда, у яку він закохався. Хлопчик був невисокий (“найменший у класі”), чутливий і з багатою уявою, йому бракувало відваги, а Ельса була дівчинка фізично сильна, рішуча, готова вести за собою. Спершу між Фредом і Ельсою виникло непорозуміння, та згодом вони зізналися одне одному у спільній симпатії і обмінялися подарунками на Різдво.

Цитати: “Вона сиділа поруч і гризла свою ручку. Втупила очі в папір у клітинку, а брови насупила так, ніби не могла чогось обчислити… Ельса – сильна і з кучерявим каштановим волоссям, що завжди неначе наелектризоване. До того ж вона гугнявить. Та все ж мені стає тепло лише тоді, як я дивлюся на неї, а не на якусь іншу дівчину. Чого воно так? Ельса має одну-єдину особливість: коли вона міряється з кимось силою рук, то неодмінно перемагає. Бо виявляється сильнішою. Одного разу вона поборола Конрада, що вважав себе найдужчим у класі”, “Вона вдарила лінійкою по парті так, що та розбилася надвоє. Потім Ельса випростала спину й вийшла з класу, майнувши своїм наелектризованим волоссям”, “Вона насупила брови. Вигляд у неї був такий, ніби вона ось-ось покладе мене тут у коридорі, біля скляної шафи зі скелетом, на лопатки”, “Від тепла, що струмувало від неї, в мене почервоніло обличчя. Тож я рвонув у туалет і вмився холодною водою”, “…вона читала мого листа! Як же довго вона його читала! Я боявся дивитися. Але все-таки дивився. Її чоло перетинала зморшка. Та, що з’являється тоді, коли людину обсідають великі проблеми”, “З одного боку від мене ішов мій найкращий друг, з другого — дівчина, яку я любив настільки, що пожертвував задля неї своїм носом”.

Оскар. Найкращий друг Фреда, ненавидів математику, любив грати у хокей. Оскар і Фред приклеїли гітлерівські вусики скелету у школі і за це отримали догани.

Ліна Лундстрем. Вчителька Фреда, мудра жінка, яка все розуміє і яка під час війни намагається дати хоча б трішки співчуття і радості дітям та їхнім мамам. В умовах війни вчителька формує в учнів ще більшу людяність і доброту. Вчителька не лаяла Фреда за витівки, а навпаки, пишалася сміливістю хлопчика, хвалила за знання з математики.

Цитати: “Потім учителька поплескала мене по плечу, пронизала своїми каштановими очима й попросила: коли хтось поцікавиться, що вона мені сказала, то я маю відповісти, ніби вона була розгнівана й дала мені добрячого прочухана”, “Я майже закохався в учительку. Попри нашу різницю у віці”, “Учителька загадала нам акуратно викласти усе з парт й забрати те, що не потрібне буде в другому півріччі. Цим учителька нагадувала маму, яка в усьому любила порядок”, “А ще я хочу сказати, що ви — найкраща вчителька, яка в мене будь-коли була. І скільки ж їх у тебе було? Дві. Та все ж. “.

Ґранфош. Друг Фреда, продавав ялинки перед Різдвом, давав хлопчикові можливість хоч трохи заробити.

Цитати: “Ґранфош, що продавав ялинки, підхопив мене попід руки й кілька разів підкинув угору, щоб зігріти. Пара з його рота кудлатою хмарою звисала йому на груди, як борода у гнома”, “Ґранфош жив у тому самому будинку, що й ми. Він був кремезний і сильний, а долоні мав завбільшки з лопати, якими відгортають сніг. Але в нього була хвора нога. Він тягнув її, коли йшов. Через те його й не взяли до війська. Не було щастя, так нещастя помогло, — казав він”, “Він любив жарти. З ним можна було говорити майже про все. Але треба було говорити так, ніби жартома”.

Пані, схожа на фею. Жінка, яка купила ялинку. Фред доставив ялинку у квартиру жінки і отримав подарунки – шоколадку і трохи парфумів.

Цитати: “Потім він побачив якусь пані в шубі та хутряній шапці, яка ходила навколо ялинок і придивлялася до них. Вона твоя, — сказав він і кивнув головою. — Здається, там можуть бути непогані чайові”, “У вухах у неї були блискучі сережки. Коли вона зняла шапку, то стала схожа на фею, хіба що була вища зростом. Вона дивилась на ялинку й усміхалася. Мабуть, уявляла собі, як на ній висять ялинкові прикраси і світяться свічки”, “Але раптом мої похмурі думки розвіялися. Бо пані підійшла до мене. І я враз відчув, як гарно вона пахне. Немов якась літня лука, де водночас зацвіли геть усі квіти. І вона простягла мені шоколадку “Марабу”…”.

Франц Кафка — Перевтілення (характеристика та аналіз героїв твору)

Грегор Замза. Головний герой оповідання, комівояжер, який продавав сукно. Робота не подобалася йому, але Грегор не міг її кинути. Весь свій час Грегор присвячував роботі, а у вільний час захоплювався випилюванням. Першопричиною всіх подій в оповіданні був борг батька головного героя, що виник через банкрутство п’ятирічної давності. Задля відпрацювання цього боргу Грегор змінив свої життєві плани і пішов працювати у фірму батькового кредитора. Для нього робота комівояжера – це “каторга”, яку він має відбути й отримати волю. Його близькі бачать ситуацію інакше – “вони звикли думати, що в цій фірмі Грегор влаштувався на все життя”.

Герой дисциплінований і старанний, відданий і люблячий син і брат. Коли сім’я опинилася у скруті, Грегор пожертвував собою. Він не думав про себе, а забезпечував гарне життя батькам (велика квартира, прислуга), планував, що сестра, яка грала на скрипці, буде вчитися у консерваторії.

Ставши комахою, Грегор не так злякався свого перевтілення, як запізнення на поїзд, пропуском на роботі, на якій він працює п’ять років і ще жодного разу не хворів. Він намагається ігнорувати свій новий вигляд, адже в душі він залишається людиною. Грегор намагається зберегти свій людський внутрішній світ. За людські права бореться комаха, тому в усіх трьох випадках герой зазнає поразки. Відчуження Замзи від світу людей є неподоланним. Перевтілення Грегора повністю змінило звичне життя родини. Саме тому він викликає у рідних тільки роздратування й відразу. Всі відвернулися від нього, навіть сестра, яка перший час співчувала, годувала брата й прибирала у нього в кімнаті. Можливо, він відмовився від боротьби тому, що внутрішньо, ще бувши людиною, почувався комахою, не спроможною нічого змінити. Імовірно, він почувався самотнім у своїй родині й відчував, що потрібен близьким доти, доки приносить користь. Грегор безмежно страждає від сорому й безвиході, від бридливого ставлення до нього найдорожчих людей. Але сам зберігає до них любов і ніжність.

• Перевтілення (повний текст) ▲ читається майже за 2 години
• Перевтілення (аналіз, паспорт твору)

• Перевтілення (скорочено)
• Перевтілення (шкільні твори)
• Чи можна назвати “Перевтілення” автобіографічним твором?(та інші запитання)
• Біографія Франца Кафки

Цитати: “Одного ранку, прокинувшись од неспокійного сну, Грегор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху”, “О Боже, – подумав він, – який важкий фах я собі вибрав! День у день дорога. I так доводиться хвилюватись набагато більше, ніж на тій самій роботі дома, а тут ще ця жахлива їзда, морока з пересадками, нерегулярна, погана їжа, щораз нові, чужі, байдужі люди. А хай йому чорт!”, “Якраз на протилежній стіні висіла фотографія Грегора часів його військової служби; на ній було зображено лейтенанта, який, поклавши руку на ефес шпаги й безтурботно всміхаючись, вселяв повагу своєю виправкою та мундиром”, “Єдиною в ту пору турботою Грегора було зробити все, щоб сім’я якомога скоріше забула банкрутство, що привело всіх до стану повної безнадії. Тому він почав тоді працювати з особливим запалом і ледве не відразу зробився з маленького приказчика вояжером, у котрого були, звичайно, зовсім інші заробітки, та чиї ділові успіхи відразу ж, у вигляді комісійних, перетворювалися в готівку, котру й можна було покласти дома на стіл перед здивованою й щасливою сім’єю. То були хороші часи, і потім вони вже ніколи, у крайньому випадку в минулій величі, не повторювалися, хоча Грегор і пізніше заробляв стільки, що міг утримувати й дійсно утримував сім’ю. До цього всі звикли – і сім’я, і сам Грегор; гроші в нього з вдячністю приймали, а він їх охоче давав, але особливої теплоти більше не виникало”.

Батько Грегора. Колись намагався вести справи, але зазнав краху, тож Грегору доводилося утримувати і батька, і матір, і сестру. Коли Грегор перетворився на комаху, батько влаштувався розсильним, щоб заробляти на прожиття. Весь час з моменту перетворення Грегора на комаху батько відкрито натякав на те, що син зіпсував їм життя, а найкращим виходом для всіх була б його смерть. Батько зовсім не намагався з’ясувати, що ж сталося з його сином, чи можна зарадити в цій ситуації. Він лише заганяв його кожного разу в кімнату. Та вже в перший день батько “пояснював матері й сестрі майнове становище сім’ї і перспективи на майбутнє”. Виявилося, що родина роками егоїстично використовувала Грегора, поки він працював. Батько приховав справжній (не такий уже й поганий) фінансовий стан сім’ї після банкрутства задля свого “спокою на старості років”. Сім’я на чолі з батьком байдуже сприйняла смерть Грегора.

Цитати: “Батько загрозливо стиснув кулак, немов бажаючи виштовхнути Грегора в його кімнату, потім нерішуче оглянув вітальню, закрив руками очі й заплакав, і могутні його груди стрясались”, “він схопив правою рукою палицю керуючого, котру той разом зі шляпою та пальтом залишив на стільці, а лівою взяв зі столу велику газету і, тупотячи ногами, розмахуючи газетою та палкою, став заганяти Грегора до його кімнати. Ніякі прохання Грегора не допомогли, та й не розумів батько ніяких його прохань; як би смиренно Грегор не махав головою, батько тільки сильніше й сильніше тупотів ногами… Батько невблаганно наступав, викрикуючи, як дикун, шиплячі звуки… батьківська палка в будь-яку секунду могла нанести йому смертельний удар по спині чи по голові… Батько, видно, оцінив його добру волю і не тільки не заважав йому повертатися, але навіть здалеку направляв його рух кінчиком своєї палки. Якби тільки не це нестерпне шипіння батька! Від цього Грегор зовсім очманів”, “батько із силою дав йому ззаду воістину рятівного тепер стусана, і Грегор, обливаючись кров’ю, влетів у свою кімнату”, “Батько ж був хоч і здоровим, але старим, він уже п’ять років не працював і не дуже на себе сподівався; за ці п’ять років, що виявилися першими канікулами в його клопітному, але неуспішному житті, він дуже обрюзг і став тому досить важким на підйом”, “Зараз він був досить-таки ставним; на ньому був строгий синій мундир із золотими гудзиками, які носять банківські розсильні; над високим тугим комірцем нависало товсте подвійне підборіддя; чорні очі дивилися з-під кущевидних брів уважно й жваво; звичайно скуйовджене сиве волосся було бездоганно зачесане на проділ і напомаджене. Він кинув на диван, дугою через усю кімнату, свій картуз із золотою монограмою якогось, очевидно, банку і, сховавши руки в кишені штанів, від чого фалди довгого його мундира відігнулися назад, рушив на Грегора з перекривленим від злості обличчям”, “Грегор перелякано зупинився годі було тікати далі, бо ж батько надумав шпурляти в нього яблуками. Він напхав їх повні кишені з миски, що стояла на буфеті, і тепер кидав одне за одним, поки що не дуже прицілюючись”.

Мати Грегора. Хворіла на астму, тому не працювала. Вдома не мала заняття, бо сім’я наймала слуг. Коли Грегор став комахою, мати не виявила бажання доглядати за ним, носити їжу, навіть не заходила подивитися. Спершу вона вірила, що син ще “повернеться” до них, тому не підтримувала ідею дочки забрати меблі з його кімнати. На словах мати демонструвала свою небайдужість до Грегора. Однак після перевтілення найбільше, на що вона спромоглася, – це не дала чоловікові вбити їхнього сина, в інші ж критичні моменти пані Замза просто малодушно непритомніє. Останнього вечора, коли Грегор найбільше потребував її підтримки, мати “міцно спала”. Зрозумівши, що треба працювати, мати шила тонку білизну для магазину готового одягу.

Цитати: “Мати, не дивлячись на присутність керуючого (вона стояла тут з розпущеним ще з ночі, скуйовдженим волоссям), спочатку, стиснувши руки, поглянула на батька, а потім зробила два кроки до Грегора і повалилася, розкинувши довкруг себе спідниці, опустивши на груди лице, так що його зовсім не стало видно”, “мати, котра, здавалося, зовсім заціпеніла, скочила раптом на ноги, широко розвела руками, розчепірила пальці, закричала: “Допоможіть! Допоможіть, ради бога!” — схилила голову, немов хотіла покраще роздивитися Грегора, однак замість цього безтямно відбігла назад; забула, що позаду неї стоїть накритий стіл; досягнувши його, вона, немов із розсіяності, поспішно на нього сіла і, здається, зовсім не помітила, що поруч з нею із перекинутого великого кофейника хлющить на килим кава”, “Чи повинна була заробляти гроші стара мати, котра страждала астмою, важко пересувалася навіть по квартирі і через день, задихаючись, лежала на кушетці біля відчиненого вікна?”, “Утім мати відносно скоро захотіла відвідати Грегора, але батько й сестра утримали її від цього – спочатку розумними поясненнями, які Грегор, дуже уважно вислухуючи, цілком схвалював. Пізніше утримувати її доводилося вже силою, і коли вона кричала: “Пустіть мене до Грегора, це ж мій нещасний син! Невже ви не розумієте, що я повинна піти до нього?” — Грегор думав, що, очевидно, і насправді було б добре, якби мати приходила до нього…”

Грета. Сімнадцятирічна сестра Грегора, яка вміла грати на скрипці. На початку твору батьки вважають її “пустою дівкою”. Грета спершу взяла на себе “піклування” про Грегора, але згодом ці обов’язки переклали на служницю. У фіналі твору Грета переконувала батьків, що Грегора потрібно позбутися, хоч саме брат любив її найбільше і цінував її музичні вміння. Дівчина переконала батька, що “треба спробувати просто викинути з думки, що то Грегор”. Позбувшись сина, батьки покладали на Грету великі надії, бо планували вдало видати її заміж.

Цитати: “коли сестра бувала в його кімнаті, йому доводилось чути лише зітхання та звернення до святих”, “Тільки сестра залишилась усе-таки близькою Грегору; і оскільки вона на відміну від нього дуже любила музику й вразливо грала на скрипці, у Грегора була потаємна думка віддати її на майбутній рік до консерваторії, незважаючи на великі витрати…”, “…у свої сімнадцять літ була ще дитиною і мала повне право жити так, як і досі, — вишукано одягатися, спати допізна, допомагати в господарстві, брати участь у якихось скромних розвагах і насамперед грати на скрипці”, “він зрозумів, що вона все ще не сприймає і ніколи не зможе сприйняти його вигляду і що їй варто великих зусиль не втікати геть при вигляді навіть тієї невеликої частини його тіла, яка висувається з-під дивана”.

Пан керуючий. Чоловік, який прийшов перевірити, чому Грегор не вийшов на роботу.