Які букви не позначають ніяких звуків в українській мові?

Деякі букви виконують певну функцію у вимові слів: присутність чи відсутність м’якого і твердого знака може кардинально змінити сенс самого слова. Про всіх буквах, які не мають звуків, дізнайтеся їх статті.

У російській мові існують літери, які не позначають якийсь один конкретний звук. У правописі, такі літери використовують в якості покажчиків для правильного вимови слів. Цими якостями володіють літери: Ь (м’який знак) і Ъ (твердий знак).

Літери без звуків: буква «Ь»

• Як саме змінюється зміст слів при написанні даних буквених знаків, можна побачити на такому прикладі: без твердого знака у слові «сів» і з твердим знаком «з’їв», відсутній м’який знак у слові «сім’я» або його наявність у слові «сім’я». Не маючи власного звуку – дані літерні знаки, здатні впливати на вимову сусідніх літер.
• Буква без звуку м’який знак – російської мови задіяна для пом’якшення попередньої приголосної букви: кінь, пір’я, брехня, п’єса, пульт, тура.
• У правописі, м’який знак виконує не тільки пом’якшувальну функцію, але і розділову, граматичну і виступає в ролі позначення самостійного пом’якшення для парних приголосних звуків.

• Іноді, літера Ь надає сприяння в утворенні різних конфігурацій дієслова від єдиного першорядного джерела, наприклад: у словах «крутиться» і «крутитися» — м’який знак змінює форму одного і того ж дієслова.
• Також м’який знак служить для визначення чоловічого або жіночого роду у іменників словах. Для прикладу: «заметіль» — слово жіночого роду, а «вертел» — іменник чоловічого роду.
• Вживається дана літера без звуків найчастіше в середині слова: корінь або суфікс. А також у кінці слова — для пом’якшення вимови попереднього твердого звуку. У випадках, коли буква Ь використовується у якості розділового знака – пишеться вона після приголосної літери, всередині слова перед голосними літерами: Ю, І, Е, Я, Е. Як у словах: п’є, намисто, сумніву, горобці, в’юн.

• М’який знак — змінює вимову даних букв: кожна з цих літер набуває додатковий звук «Й». Таким чином, їх звучання буде виглядати так: І – «ЙІ», Е – «ЙЕ», Ю – «ЙЮ», Е – «ЙЕ», Я – «ЙЯ».

• Буква Ь — виконує розподільчу функцію при написанні деяких слів іноземного походження: вона не дозволяє голосною буквою «О» і попередньої приголосної, зливатися при вимові: батальйон, павільйон, печериця, септильон. Важливо пам’ятати, що після приставок — розділовий м’який знак не вживається в правописі.

Літери без звуків: «Ъ» і його вимову в російській мові

• Твердий знак також є буквою без звуків у вимові слів виконує виключно розділову функцію. Його написання здатне змінювати сенс слова: «з’їв», «сів» — розходження в сенс вносить наявність твердого знака. Але на відміну від м’якого знака, буквений символ Ъ — пишеться після префіксів: між приголосними і голосними буквами Я, Е, Ю, Тобто Наприклад в словах: кон’юнктивіт, оголошення, взъерепениться, разъемщик.

• При написанні разъединительного твердого знака, у звучанні, після приголосної — з’являється йотирование наступної голосної літери. У вимові голосних літер немає пом’якшення, і чітко виділяється два складових звуку: голосна буква і звук «Й». Для кожної букви, ці звуки з’єднані в композицію: Ю – «ЙУ», Я – «ЙА», Е – «ЙО», Е – «ЙЭ». Однак існує звукове прочитання, коли голосні в слові читається без застосування додаткового звуку «Й».
• У цьому варіанті, її прочитання звучить без м’якості. Існують складні слова, в яких пишеться твердий знак: якщо написане слово складене з двох частин, де першу частину займає слово, утворене від числівника, а друга частина починається з голосної літери: триярусний, чотириярусний, двоядерний.
• Розділовий твердий знак пишеться, якщо слова мають приставку, запозичену від іноземних слів. Це відноситься і до тих випадків, коли приставка при трансформації слова з’єдналася з коренем, утворюючи в кінці приголосну букву: ад’ютант, кон’юнктурний, суб’єктивний, трансєвропейський, предъюбилейный, об’єкт. В звучання цих слів, переважає в більшій мірі, йотирование голосної літери.

Особливості звучання букв без звуків «Ь і Ъ»

• М’який і твердий знак не нові літери та існування їх бере початок з давньоруської мови. Проте в ті часи, їх звучання було інше: літера Ь – читалася як звук «І», називалася «ерь», а літера Ъ – відповідала назві «еръ» і звуку «О».
• Вимова останнього літерного символу в стародавньому звучанні було коротким, без м’якості. В давньоруському мовою, було три види голосних: носові, короткі і повні літери. Кожна група букв — виконувала свою функцію, для передачі тих чи інших звуків.
• З часом, мова видозмінився, і носові голосні букви — втратили свою значимість при вимові. Однак їх написання в тексті – частково збереглося і показати умовними літерними знаками.
• Літери без звуків, які при написанні, перебували в кінці слова або поруч з наголошеними голосними, перестали існувати зовсім. Залишилися лише ті, які відображалися в ударному складі, поряд з іншими голосними і перед групою приголосних букв, а також такі, що при написанні, зберегли своє сусідство з сильними за звучанням голосними літерами і придбали вимова у вигляді самостійного звуку «Е» або «Про».
• Видозміна звукових значень, можна побачити на порівняльному прикладі сучасних слів. Так у написанні слова «сміх», літера Е — позначалася м’яким знаком, а в слові «сувій», букву О — давньоруське письмо заміняло, твердим знаком. Вимова літер без звуків Ъ та Ь — мало пряме значення від розташування їх відносно наголошеного складу: звук змінювався, виходячи з того, наскільки сильну позицію займав літерний знак.

• Тому, в сучасній російській мові, багато хто з давніх видів вимови, придбали іншу форму написання і звучання, іменовану як — «селяни-гласні». До того ж, багато письменників стародавності, перестали вживати написання твердого знака в кінці слова, вважаючи його непотрібним з точки зору вимови звуків.
• Його основним завданням було вказувати на твердість майбутнього приголосного: старорусское «весъ» — читається як «вага». Було і так ясно, що відсутність пом’якшувального знака в кінці слова — позначає твердий звук. Необхідність написання літери Ъ у кінці слова – зникла.

• А от м’який знак – зберіг свої позиції до наших часів. Не виключено, що з часом, обидва знака втратять свою актуальність і будуть замінені при написанні — діакритичними знаками. Деякі слов’янські народи, які вже мають подібні символи у своїй мовній грамоті.

Вивчаємо український алфавіт: вживання і правопис літер «г» та «ґ»

Графіка – це розділ мовознавчої науки, який досліджує умовні знаки для передачі усного мовлення на письмі. Графічна система української мови складається із 33 букв, які об’єднано в алфавіт та інших знаків (апостроф, знак наголосу, дефіс і розділові знаки).

У цій статті докладніше розглянемо дві приголосні українського алфавіту – ґ і г.

Становлення звуків г і ґ в українській графічній системі

Становлення української графічної системи сягає ІХ століття, коли слов’янські просвітителі Кирило та Мефодій створили абетку для передавання на письмі слов’янських мов.

Українська мова бере свій початок із праслов’янської мови. У праслов’янській мові всі слова вимовлялися із проривним звуком [ґ]. Згодом, через кілька століть, у деяких слов’янських мовах, зокрема в українській, чеській, словацькій, білоруській, звук [ґ] перейшов у [г], який позначає гортанний задньоязиковий. Ґ не зникла з української мови й залишилася в деяких українських словах.

Згодом у нашу мову почали потрапляти слова іншомовного походження і виникла потреба відтворювати проривний [ґ]. Тому в пам’ятках староукраїнської мови з ХІV століття він передавався на письмі буквосполукою «кг»: кгрунт, кгвалт, розкга. Був ще один варіант запису звука ґ через запозичену з латини літеру «g»: gроно, gрати.

Також літера ґ трапляється в Пересопницькому Євангеліє ХVІ століття.

Літера ґ у графічній системі української мови

Літери, тобто графічні знаки, які використовуються для передавання на письмі усного мовлення, об’єднано в алфавіт. Алфавіт або абетка – це сукупність букв, розташованих у встановленому порядку. Український алфавіт складається з 33 літер. В основі цього алфавіту лежить давня кирилиця.

Кожна літера має своє закріплене місце й має свою назву, яка вказує на її звукове значення.

Ґ – це п’ята літера української абетки, яку використовують, щоби передати на письмі задньоязиковий дзвінкий звук [ґ]: ґрунт, ґава, аґрус. Долю цієї літери можна було б навіть назвати детективною, якби вона не розгорталася на тлі трагедій мільйонів українців.

Історія літери ґ

Від 1619 року літера ґ веде родовід в українській абетці, котру як різновид грецької літери де гама офіційно ввів до церковнослов’янської мови видатний мовознавець Мелетій Смотрицький у своїй праці «Граматика слов’янська». Учений наголошував на відмінності літери де гама від літери глаголь, яка є відповідником сучасної літери г.

Літера ґ є в «Першій граматиці живої української мови» Олексія Павловського 1818 року. У Словнику української мови, який упорядкував Борис Грінченко у 1907–1909 році, була літера ґ і з нею налічувалося майже 300 слів.

Згодом радянська влада заборонила друкувати будь-що українською мовою, наклали табу й на літеру ґ. Але із часом заборону скасували, про це свідчить Український правопис 1928 року.

Вживалася літера ґ до 1933 року. У рік Голодомору, під час страхітливих репресій проти українського народу, цю літеру затаврували як націоналістичну і її було вилучено з української абетки.

За повернення літери в абетку боровся міністр освіти УРСР Павло Тичина, письменник Борис Антоненко-Давидович. Але поновити в правах репресовану літеру змогли лише в переддень здобуття Україною Незалежності, 1990 року в третьому виданні Українського правопису.

Слова з буквою ґ

Помилки, які часто трапляються і виявляються в тому, що змішують літери ґ для передавання звуку [ґ] та літери г для передавання звуку [г] зумовлені тривалим невживанням цієї літери. Тому треба пам’ятати цікаві українські слова, у яких пишеться літера ґ:

• Ґрунт;
• Ґава;
• Аґрус;
• Ґава (ґавеня, проґавити);
• Ґазда (ґаздиня, ґаздівство, ґаздувати);
• Ґандж;
• Ґанок;
• Ґатунок;
• Ґвалт (ґвалтівник, ґвалтом, ґвалтувати);
• Ґедзь;
• Ґелґіт (ґелґотати, ґелґотання);
• Ґердан;
• Ґлей;
• Ґніт (ґнотик);
• Ґоґель-моґель;
• Ґрати;
• Ґречний (ґречно, ґречність);
• Ґринджоли;
• Ґрунт (ґрунтовно, ґрунтовний, обґрунтовувати);
• Ґудзик;
• Ґуля;
• Дзиґлик;
• Аґу (аґукання, аґукати);
• Обґрунтовувати (обґрунтування);
• Леґінь.

З літерою ґ також пишуться:

1. Власне українські прізвища: Ґудзь, Ґойдич, Ґриґа, Ґонта.
2. Прізвища іншомовного походження: Ґете, Ґарібальді.
3. Географічні назви: Ґібралтар, Ґорґани, Ґренландія, Уґля, Ґоронда.
4. Слова, які не засвоєні українською мовою: фата морґана, персона нон ґрата, альтереґо.

В іншомовних словах літера ґ замінює «g»: Fata Morgana = фата морґана.

Цей перелік не вичерпує всіх слів із літерою ґ. Повний перелік є в орфографічному словникові або в словнику орфоепії. Необхідно лише розгорнути словник на літері ґ.

Варто запам’ятати не тільки слова на букву ґ, але і їхні значення. Наприклад, ґречний – це вихований, ґандж – це недолік, а ґринджоли – низькі й широкі сани. Також у разі неправильного вживання літери може змінитися значення слова:

• Ґрати – решітка;
• Грати – виконувати певну дію;
• Ґніт – у гасовій лампі;
• Гніт – ярмо.

Про всі такі нюанси неможливо написати в одній статті, тому важливо не тільки читати корисні матеріали на сайті BUKI, а й займатися з викладачем.

Репетитор з української мови допоможе вивчити фонетику, графіку, лексикологію, словотвір, морфологію і синтаксис.

Читайте також: Правопис слів іншомовного походження

Літера г в українській мові

Г – це четверта літера української абетки, яку використовують, щоби передати на письмі дзвінкий глотковий звук [г]: гавань, газовик, гайдамак. Глотковий [г] – це характерна ознака української вимови, яка часто залишається як акцент.

Слів на літеру г є безліч: галас, галузь, гармонія, гальмувати, герой, гідність, гіпотеза, глибокий, гіркий, гладкий, гнів, голосити, говорити, горбастий, галантерея, граніт, гладіолус, голова, гімнастика, гербарій, газета, геологія, гіпертонія.

На противагу літері ґ, літера г вживається в іншомовних антропонімах і географічних назвах на місці «h».

Написання українською мовою

Парні дзвінкі і глухі, тверді і м’які приголосні звуки: таблиця, приклади слів. Як перевірити написання парних приголосних у корені, на кінці слова?

Ще в початкових класах діти вчаться правопису. Існує безліч правил щодо написання тих чи інших слів. Далі дізнаємося, як правильно писати слова з парними глухими, дзвінкими, м’якими і твердими приголосними звуками.

Російська мова – це один з найскладніших предметів, що викладають у школі. Щоб стати грамотним, учневі доведеться вивчити безліч правил написання слів. Далі вивчимо дзвінкі і глухі, тверді і м’які парні приголосні звуки. Ще розглянемо і непарні звуки, які зустрічаються в російській граматиці. Цікаво те, що звуки при читанні або розмові вимовляють дещо інакше, ніж вони пишуться під диктовку. Тому кожен учень повинен ще в школі навчитися правильного правопису.

Парні дзвінкі, глухі приголосні звуки

Завдяки мовним здібностям людини і допомогою мови ми здатні вимовляти різні звуки. А слуховий природний апарат допомагає людям розпізнати ці звуки. Але далі ми не будемо вивчати природні можливості людського організму. Зупинимося на тому, як пишуться і звучать приголосні звуки і які вони бувають.

За правилами граматики, приголосні бувають:

1. Глухі, дзвінкі – вимова їх різниться, завдяки роботі мовного апарату людини.
2. М’які, тверді – велику роль відіграє у визначенні таких приголосних наступна буква після приголосної, що стоїть після неї.

Вже з самого словосполучення – парні приголосні зрозуміло, що це літери, що мають схожу пару за звучанням. Так схожими по звуку можуть бути дзвінкі, глухі приголосні звуки.

Деякі букви різняться, як говорилося вище, і вони мають пару, а інші без пари. У схемі глухі-дзвінкі – непарними є такі, як: х, ч, ц, м, л, ї, щ. Ці приголосні треба запам’ятати.

ВАЖЛИВО: В алфавіті російської мови є приголосні літери, вони мають свій певний контекст. Приголосні звуки [ц]; [ч]; [н]; [й]; — до яких їх можна віднести? [Ц] – це глухий звук; [ч] – глухий приголосний; [н] – дзвінкий звук; [й] – дзвінкий приголосний – це слід запам’ятати в обов’язковому порядку.

Парні дзвінкі, глухі приголосні:

Цілий ряд дзвінких приголосних існує в російській мові, до них зараховують: н, р, в, ж, д, ї, з, н, м, л, б. Коли ви вимовляєте дані приголосні, то в гортані завжди відчувається деяка напруга. Дзвінкі звуки складно промовляти тихо пошепки. Приклади слів, у яких усі приголосні належать до дзвінких: зола, гординя, зазор, Рим, ром, зона. Але не у всіх дзвінких є своя пара глухого звуку.

Таблиця парних приголосних – дзвінких, глухих:

Завдяки вивченню в школі цієї теми учні здатні грамотно потім писати. Адже існують правила про написання та перевірки тієї чи іншої парної приголосної, зокрема розглянемо приклади: снір(х), можна перевірити: чого немає? Сніра, стілб(п) – перевіряється, як стілби, хлібобулочної та кб(п) (перевірка – чого немає? Хлібобулочної та кба).

Російська мова багата цілим арсеналом слів близьких за звучанням, але з різним значенням. Так змінивши дзвінкий приголосний на глухий, можна отримати зовсім інше слово за змістом. Приклади: зуд – зуд, мора – доора, жар – шар.

Є багато наочних прикладів, завдяки яким можна розібратися в правописі дзвінких, глухих парних приголосних. Дивіться деякі з них:

Як бачите, перевірити правопис приголосних звуків не складе особливої праці, а завдяки прикладів можна запросто навчити цій темі і дитини.

Тверді і м’які приголосні звуки: таблиця, приклади слів

Всі дзвінкі, глухі звуки приголосних, крім шиплячих бувають тверді, м’які.

Наприклад: твердий звук [б] був – [б`] бив; [т] ток – [т`] тек. Коли ви вимовляєте тверді приголосні, то мова кінчиком прикладається до неба. А м’які виходять, коли середня частина язика притискається до неба. М’яка або тверда приголосна літера — це визначається за наступною за приголосної букви. У свою чергу голосні букви теж мають свої пари: и-і, а-я, е-е, у-ю, о-е.

Деякі голосні мають два звуку, це такі, як: (я, є, ю, е), вимовляють наступними способами: м’який звук [й] + парна голосна вищеперелічених голосних: е, о, в, а. Або ж пом’якшувальний знак + парна голосна.

Наприклад, слово – єнот. Його вимовляють так: [й] [е] [н] [о] [т]. Або слово – тіна. Воно вимовляється як [т’] [и] [н] [а]. Літери: и, у, а, о, е мають лише один звук, тому ніяк не впливають на попереду стоїть приголосний звук.

Приклад м’яких, твердих звуків: Липа – лижі, крейда – мер, дим – справа. Фонетична транскрипція: [Наповнююча ыпа] – [лыж’и], [м ел] – [мер], [дим] – [д ‘ ело]. З прикладів видно, що тверді приголосні звуки стоять перед и, о, е, а, у, а м’які перед: і, я, е, ю, е.

Ще м’які звуки можуть стояти перед м’яким знаком, приклад: кілька, кисть, лінь, тюль, моль.

Коли після приголосної букви пишеться з – м, то завжди тверда, навіть тоді, коли м – м’яка. Звуки: м і с вважаються твердими, якщо вони пишуться в самому кінці слова, приклади: сом, тому, колос, полюс.

Запозичені слова з голосною – е зазвичай вимовляють твердо. Приклад: фейк, [фэй’до].

Приголосні звуки завжди м’які, якщо вони пишуться перед: ь. Виняток – це такі букви: з, ц, ш – вони завжди тверді. А м’які – це щ, ю, ч. Приклади: щавель, йод, чайка.

Тверді приголосні звуки можуть утворювати собі м’яку пару, дивіться нижче таблиці та приклади цих букв далі.

Запам’ятайте: До твердих непарним відносяться приголосні літери: [ж], [ш], [ц], а до м’яких непарним – приголосні [щ’], [ч’], [й’]

Перевірити написання парних приголосних у корені, або в кінці слова?

Коли вимовляють звуки, то іноді чуються частіше глухі звуки. Але незважаючи на це слід писати правильну літеру. Всі літери в словах не можуть змінюватися. Навіть незважаючи на те, що чується інший звук. Щоб упевнитися, чи вірно написано слово, знадобиться вивчити якісь правила. Завдяки їм стане зрозуміло, який вживається звук у слові глухий або дзвінкий, буде виключена можливість заміни парних приголосних звуків.

Правила для перевірки написання глухих, дзвінких приголосних звуків:

1. Докорінно при написанні букви не змінюються, щоб перевірити правопис тієї чи іншої літери, треба підібрати однокорінне слово в іншій формі. Якщо після сумнівної приголосної буде стояти голосна, то ви визначитеся, яку букву писати дзвінку або глуху.
2. Легко визначити, яка приголосна пишеться в тому чи іншому слові, коли після неї варто сонорний приголосний: ї, р, м, л, н.

Приклади: щоб не зробити помилку в слові сугроб(п), знадобиться змінити це слово, щоб в кінці була голосна: в сугробах. Слово глаз(з), перевірочне: глаза, проз(з) — про, за, дод(т) — дотак, чат(д) — чати.

ВАЖЛИВО: Існують деякі слова, які неможливо перевірити. До таких зараховується дофта. Це слово необхідно запам’ятати і завжди писати в ньому букву — ф.