Які породи худоби відносяться до мясних

М’ясна продуктивність великої рогатої худоби

Яловичина і телятина характеризуються високими харчовими та смаковими якостями і користується великим попитом у населення. Особливо високо цінуються спеціалізовані м’ясні породи, які дають найбільш високоякісне так зване “мармурове” м’ясо. Велика питома маса яловичини у структурі споживання м’ясних продуктів пояснюється як її поживністю, так і невисокими затратами на виробництво.

Яловичина має високі харчові якості і характеризується кращим співвідношенням білка та жиру (1 : 0,8-1), ніж м’ясо інших сільськогосподарських тварин, а також містить менше холестерину.

Висока поживність м’яса великої рогатої худоби зумовлена вмістом у його складі найважливіших амінокислот (аргінін, лізин, гістидин, тирозин, триптофан, цистин), жирних кислот, вітамінів, мінеральних, екстрактивних та інших речовин. Перетравність і засвоюваність яловичини досягає 95 %. Залежно від вгодованості тварин енергетична цінність 1 кг м’яса великої рогатої худоби коливається від 5 до 12,6 МДж (12003000 ккал).

М’ясо великої рогатої худоби розподіляють на яловичину, отриману від дорослої худоби та молодняку старше від 3-місячного віку, і телятину — до 3-місячного віку. До його складу входять м’язова, жирова, кісткова і сполучна тканини. Серед них найцінніша — м’язова, оскільки містить повноцінні білки. До сполучної входять в основному неповноцінні білки, а жирова визначає енергетичність і смакові якості м’яса. Надлишок жиру в м’ясі знижує засвоєння поживних речовин і погіршує його смакові якості, а нестача спричинює його жорсткість. В організмі людини найкраще засвоюється м’ясо, в сухій речовині якого міститься однакова кількість білків та жирів.

Зажиттєву м’ясну продуктивність великої рогатої худоби визначають за живою масою, вгодованістю, скороспілістю й оплатою корму. Під час забою тварин показники м’ясної продуктивності такі: забійна маса, забійний вихід, склад туші за відрубами, співвідношення м’язової, жирової, кісткової та сполучної тканин, хімічний склад, калорійність і смакові якості. Під забійною масою розуміють масу туші без шкіри, голови, нутрощів і кінцівок по зап’ястковий і скакальний суглоби.

Найважливішим показником м’ясної продуктивності є забійний вихід — співвідношення забійної маси і передзабійної живої маси, виражене у відсотках. Цей показник залежить від напряму продуктивності великої рогатої худоби та її вгодованості. У тварин м’ясних порід забійний вихід становить 60-72 %, комбінованого напряму продуктивності — 50-60 та молочного — 45-50 %.

Вагове співвідношення різних частин туші і тканин залежить від породи, рівня годівлі, вгодованості, віку й статі. У худоби м’ясних порід краще розвинені частини, які відносять до першого сорту, ніж у тварин молочного напряму продуктивності. Інтенсивне вирощування сприяє одержанню м’яса з більшим виходом першого сорту, м’язової та жирової і меншою кісток та сполучної тканин.

Залежно від породи, віку й вгодованості тварин у туші великої рогатої худоби міститься, %: м’язової тканини 52-68, жиру — 3,5-23, кісток — 15,1-21,6, сполучної тканини — 9,6-14,3. Хімічний склад м’яса та його енергетичність залежать від породи, віку і вгодованості.

Із віком тварин відбуваються значні зміни у співвідношенні та хімічному складі м’яса. Всі тканини збільшуються в абсолютній масі, зростає вихід м’язів та жиру, зменшується у 1,5-2 рази вихід кісток і кількість води в м’ясі. Краще за якістю м’ясо отримують від молодих тварин до 2-річного віку, які досягають живої маси 400-450 кг, гіршої якості — від вибракуваних дорослих тварин.

До основних показників м’ясної продуктивності великої рогатої худоби відносять: живу й забійну масу, забійний вихід, середньодобові прирости та якість м’яса.

Живу масу худоби визначають зважуванням, яке проводять вранці до годівлі. Для одержання точніших показників приросту маси тварин зважують два дні підряд і виводять середню величину. Телят зважують після народження, а молодняк — у 6, 12, 18 і 24 міс, а також при постановці на відгодівлю чи нагул і після їх завершення. Для визначення інтенсивності відгодівлі раз на місяць проводять контрольне зважування.

За абсолютним приростом і кількістю днів певного періоду розраховують середньодобовий приріст, який є важливим показником м’ясної продуктивності тварин. Вирощених тварин на м’ясо зважують перед відправленням на м’ясопереробні підприємства, перед забоєм після 24-годинного голодного витримування, а після забою проводять облік одержаної маси туші. Якість м’яса визначають за кількістю жиру і результатом хімічного аналізу.

Основними шляхами збільшення виробництва яловичини, поліпшення її якості і зниження собівартості є:

  • – збільшення поголів’я м’ясної худоби,
  • – удосконалення існуючих та створення нових порід,
  • – повноцінна годівля,
  • – інтенсивне вирощування й відгодівля,
  • – промислове схрещування,
  • – інтенсифікація відтворення.

Ці заходи будуть ефективними за умов міцної кормової бази, наукової організації праці, застосування високого рівня механізації та автоматизації виробничих процесів.

Селекційна робота з породами всіх напрямів продуктивності спрямована на підвищення м’ясних якостей тварин. Нині в більшості країн світу з розвиненим тваринництвом спостерігається збільшення кількості худоби спеціалізованих м’ясних порід із одночасною стабілізацією або скороченням поголів’я молочного напряму продуктивності, що пояснюється великим попитом на яловичину. Розвитку м’ясного скотарства сприяє те, що для його ведення необхідно менше затрат праці і нижчі його капітало- та енергоємність.

Годівля тварин. Низький рівень годівлі і нестача протеїну в раціонах призводять до зниження приростів тварин, подовження строків вирощування й підвищення витрат корму на одиницю продукції. Використання концентрованих кормів у вигляді незбалансованих сумішок знижує їхню ефективність на 15-20 %. У господарствах з виробництва яловичини необхідно застосовувати типи годівлі з переважним використанням грубих і соковитих кормів та оптимальною кількістю концентрованих (30-35 %). У районах бурякосіяння і картоплевиробництва слід максимально використовувати відходи харчової промисловості (жом, барду та ін.).

Досягнення передзабійної маси у більш ранньому віці. Цього досягають інтенсифікацією вирощування й відгодівлі молодняку великої рогатої худоби. За вирощування тварин до живої маси 400 кг у 18-місячному віці середньодобові прирости мають становити 670-700 г, а в 15-і 12-місячному — відповідно 800 і 1000 г.

В умовах України для отримання середньодобових приростів 670700 г частка концкормів у раціоні має досягати 30 %, 800 — 35-40, більше 1000 г — 50 %. За весь період вирощування за оптимального рівня годівлі середньодобовий приріст має становити не менше ніж 600 г за витрачання з цією метою не більш як 8 корм. од. Недоцільна реалізація молодняку живою масою менше ніж 400 кг.

Промислове схрещування. У молочному і молочно-м’ясному скотарстві доцільно схрещувати низькопродуктивних корів із плідниками м’ясних порід, а одержаний від них приплід вирощувати на м’ясо.

Для корів чорно-рябої, червоної степової, червоної польської та симентальської порід як батьківську форму підбирають плідників порід: герефордської, шароле, абердин-ангуської, кіанської та санта-гертруда. Кращі результати в лісостеповій і поліській зонах України отримано за використання плідників шаролезької і кіанської порід, які характеризуються подовженим періодом росту. У прикарпатській зоні добре себе виявили помісі абердин-ангусів, а в степовій — герефордів та санта-гертруда.

Інтенсифікація відтворення. Найбільш економічно вигідним є одержання від 100 корів 100 телят. Проте в реальних умовах вирощування цей показник становить 85-90 телят. За такого рівня відтворення можна отримувати 120-130 кг яловичини на початкову голову й забезпечити стабільне ведення галузі.

Основні класифікації порід великої рогатої худоби

Зазвичай велику рогату худобу (далі – ВРХ) класифікують за різними ознаками та об’єднують у декілька груп. Існує три класифікації порід худоби: краніологічна, господарська, географічна.

За краніологічною класифікацією, що ґрунтується на відмінностях у будові черепа, виділяють такі типи ВРХ:

  • • вузьколобий (до нього зараховують голландську, холмогорську, сіру українську, ярославську, тагільську, червону степову та ін.);
  • • лобатий (симентальська і всі похідні від неї породи);
  • • короткорогий (швіцька, джерсейська, костромська, лебединська та ін.);
  • • короткоголовий (тирольська, герефордська, червона горбатовська, казахська білоголова та ін.);
  • • пряморогий (калмицька, монгольська худоба).

Крім цього, виділяють комолий тип – усі безрогі породи, поширені в Північній Європі.

В основу господарської класифікації покладено переважну продуктивність тварин. Із порід молочного напряму продуктивності найбільш поширеною у багатьох країнах є голландська чорно-ряба; у деяких країнах вона відома під назвою голштино-фризька (Канада, Японія, США) або фризька (Австралія, Нова Зеландія, Великобританія, Франція).

У Швеції, Польщі, Італії, колишньому СРСР та інших країнах голландську худобу використовували для створення різних порід чорно-рябої худоби. Добре поширена джерсейська порода. У СНД поширені такі породи молочного напряму: червона степова, чорно-ряба, холмогорська, бура латвійська, англерська (ангельнська), айрширська, істобенська, червона естонська, червона литовська, червона данська та ін.

Із порід комбінованого напряму продуктивності в багатьох країнах Європи, Північної та Південної Америки, Африки розводять швіцьку буру, симентальську, шортгорнську м’ясо-молочного типу та ін.; у СНД, крім перерахованих, – бестужевську, алатауську, костромську, синівську, лебедин- ську, курганську, червону горбатовську, карпатську буру, кавказьку буру, юрінську, пінцгау.

Найбільш поширені у світі породи худоби м’ясного напряму: абердіно-ангуська та герефордська (Австралія, Нова Зеландія, Північна й Південна Америка, багато країн Європи), шортгорнська м’ясного типу (Австралія, Нова Зеландія, Аргентина, США, Данія та ін.), шароле (Аргентина, Бразилія, США, Данія, Франція та ін.), санта-гертруда (Аргентина, Бразилія, США та ін.). У країнах колишнього СРСР, крім перелічених вище м’ясних порід, розводять казахську білоголову, калмицьку, лімузин, групи казахської та монгольської худоби.

Згідно з географічною класифікацією, розрізняють породи худоби:

  • • низинні;– переважно молочні;
  • • гірські – тирольська, швіцька;
  • • степові – українська степова, червона степова та ін.

Ця класифікація умовна, тому багато порід поширені в різних географічних районах.

Найважливішою характеристикою будь-якої породи, чи то м’ясної, чи то молочної, чи то комбінованої, є її пристосованість до напряму господарства, а також до клімату місцевості розведення. Під час розведення корів необхідно знати і враховувати індивідуальні особливості та недоліки породи, розведеної на фермі.

Основні породи великої рогатої худоби

Холмогорська порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Виведена в Холмогорському та Архангельському повітах Архангельської губернії поліпшенням місцевої худоби. Здавна розводять у районах нижньої течії річки Північна Двіна; у XVIII–XIX ст. худобу холмогорської породи покращували схрещуванням із голландською породою.

Будова тіла типова для молочної худоби. Тулуб довгий, на високих ногах, лінія спини та попереку рівна, крижі трохи підняті, груди недостатньо глибокі, ноги правильно поставлені. Мускулатура щільна, суха, шкіра тонка, еластична. Масть чорно-ряба, трапляється червоно-ряба, червона, чорна, біла. Бики важать 800–900 (іноді 1000) кг, корови – 500–550 (іноді до 700) кг. Середній річний надій – 3500– 5000 кг, жирність молока 3,7–3,8 %, максимально – до 5 %.

Худоба добре акліматизується, завдяки чому поширена у багатьох районах. Розводять переважно в північних та північно-східних областях Європейської частини Росії та в Сибіру.

Породу використовували під час виведення істобенської й тагільської порід.

Бура латвійська порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Виведена наприкінці XIX – на початку XX ст. схрещуванням місцевої худоби та різних її помісей із ангельнською, північношлезвізькою та червоною данською породами.

Тулуб розтягнутий, загривок рівний, широкий, груди глибокі, спина і поперек прямі, широкі, крижі довгі, прямі й широкі, іноді звислі, задні кінцівки часто шаблісті. Масть червона різних відтінків. Кінець морди, щоки, вуха, нижня частина шиї, ніг і хвоста майже чорні. Жива маса бугаїв – 800–850, корів – 500 кг. Надої 3500–4000 кг у рік, жирність молока – 3,9–4,0 %. М’ясні якості задовільні.

Буру латвійську породу розводять у Латвії, Білорусі, Псковській, Новгородській, Ленінградській областях.

Чорно-ряба порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Виведена в СРСР схрещуванням місцевої худоби, розведеної в різних зонах, з остфризькою, чорно-рябою шведською та іншими породами аналогічного походження.

У тварин чорно-рябої породи тулуб дещо подовжений, пропорційний; вим’я об’ємисте, шкіра еластична. Масть чорно-ряба. Через відмінності властивостей вихідної місцевої худоби, природні умови, рівень племінної роботи у породі утворилося кілька груп і типів, що різняться за екстер’єрними особливостями, надоєм, жирномолочністю. Тварини великі (бики важать 900–1000, корови – 550– 650 кг), високої молочної продуктивності (середній річний надій – близько 4000, у племінних господарствах – до 6000 кг), але поступаються іншим групам за жирністю молока (3,6–3,7 %).

М’ясні якості чорно-рябої породи задовільні. За інтенсивного вирощування середньодобові прирости молодняку– 800–1000 г, до 15–16-місячного віку тварини важать 420–480 кг. Забійний вихід – 50–55 %. Племінна робота спрямована на вдосконалення породи методом чистопородного розведення з урахуванням місцевих умов у різних зонах. Для поліпшення конституції тварин і’ підвищення молочної продуктивності в господарствах використовують биків голландської голштино-фризької породи.

Основні райони розведення: північно-західні області Росії, Україна, Білорусь, Прибалтика, Узбекистан, Урал, Західний і Східний Сибір, Далекий Схід.

Костромська порода великої рогатої худоби, молочно- м’ясного напряму. Виведена в радгоспі “Караваєво” та племінних фермах Костромської області схрещуванням ярославської та місцевої худоби з альгауською та швіцькою породами. Затверджена 1945 р.

Одна з найбільш високопродуктивних порід молочно- м’ясного напряму. Тварини великі, широкотілі, з міцним кістяком і добре розвиненою мускулатурою. Вирізняються інтенсивним зростанням і добрими м’ясними якостями. Масть від світло- до темно-сірої. Бики важать 850–950 (іноді до 1000) кг, корови – 550–650 кг. Середній річний надій – 4000–5000 кг, жирність молока – 3,7–3,9 %. Від- годівельні кастрати у 18 місяців важать 450–500 кг, Забійний вихід – 60 % і більше.

Костромську породу широко використовують для поліпшення продуктивних якостей багатьох порід та місцевої худоби.

Цю породу також використовували під час виведення алатауської породи.

Бестужевська порода великої рогатої худоби, молочно-м’ясного напряму. Батьківщина – село Реп”івка (нині Новоспаський район Ульянівської області). Виведена в кінці XVIII – на початку XIX ст. схрещуванням місцевої худоби зі шортгорнською, голландською, симентальською та іншими породами. Назву дістала за прізвищем заводчика Бестужева, який започаткував племінну роботу з породою.

Худоба велика, з глибоким подовженим тулубом і міцним кістяком. Масть червона, різних відтінків (від світло-червоної

Повна енциклопедія тваринництва до вишневої), трапляються білі відмітини на голові, грудях, череві, вимені. Жива маса биків – 750–900 кг, корів – 500–550 кг. Надої – 3000–3800, до 4500 кг, жирність молока – 3,8–4,1 %, найбільша – 5,5 %. Худоба скоростигла, добре нагулюється і відгодовується. Забійний вихід – до 60 %.

Симентальська порода великої рогатої худоби (від нім. Simmental – Симентальська долина), молочно-м’ясного напряму. Виведена в Швейцарії поліпшенням місцевої та завезеної у V ст. скандинавської худоби. Завдяки високим продуктивним якостям і гарній акліматизації поширилася в багатьох країнах. Тривалим поглинальним схрещуванням корів місцевих порід із різних країн із симентальськими биками, вивезеними зі Швейцарії, створено родинні породи, які в деяких країнах мають інше призначення (у ФРН та Австрії – флекфи, у Франції – монбельярдська, в Угорщині – угорська строката та ін.), і різні напрями – від молочного до м’ясного.

У Росію симентальську породу завозили з другої половини XIX ст. Биків використовували для схрещування з місцевою худобою – сірою українською, поліською, калмицькою, казахською та ін. У СРСР вже завозили, крім швейцарської, німецьку, угорську, австрійську симентальську худобу. Завдяки схрещуванню з різними місцевими породами утворено кілька зональних типів симентальської породи (синівський, степовий, український, приволзький,. приуральський, сибірський, далекосхідний).

Масть худоби палева, палево-строката, рідше червоно- ряба, голова і кінець хвоста білі; носове “дзеркало” рожеве, роги й копита світло-воскового кольору. Бики важать 800–1100, корови – 550–600 кг. Середній річний надій – 3500–4500 кг, жирність молока – 3,8–3,9 %. Тварини добре відгодовуються. Бички до 12 місяців важать 400–420 кг, до 18 місяців – 500–600 кг. Забійний вихід – 58–62 кг.

Калмицька порода великої рогатої худоби, м’ясного напряму. Виведена тривалим вдосконаленням худоби, приведеної кочовими калмицькими племенами близько 350 років тому із західної частини Монголії.

Тварини міцної конституції, гармонійно складені. Масть червона, різних-відтінків (іноді з білою смугою на спині й білими мітками на тулубі), рідше руда. Бики важать 750–900, корови – 420–500 кг. Худоба невибаглива до кормів та умов утримання, добре використовує зимові пасовища, швидко нажировується навесні й восени і стійко зберігає вгодованість під час літніх посух та тривалих зимівель. До 1,5-річного віку племінні бички досягають маси 400–450 кг, бички-кастрати – 380–420 кг. За інтенсивної стійлової відгодівлі бички-кастрати віком 18– 19 місяців досягають живої маси 530 кг. Забійний вихід – 57–60 %. М’ясо має високі смакові якості. Середній річний удій – 650–1000 кг, жирність молока – 4,2–4,4 %.

Калмицьку породу використовують для поліпшення м’ясних якостей молочних і молочно-м’ясних порід, а також для промислового схрещування.

Абердино-ангуська порода великої рогатої худоби, м’ясного напряму. Виведена в Шотландії (графства Абердин (Aberdeen) та Ангус (Angus)) вдосконаленням місцевої чорної комолої худоби.

Тулуб глибокий і округлий, на коротких ногах, шия коротка, непомітно зливається з плечем, і головою, поперек і крижі добре виповнені, мускулатура окосту опускається до скакального суглоба. Кістяк тонкий, шкіра тонка, еластична. Тварини комоді. Масть чорна. Жива маса биків – 750–800 кг, іноді до 1000 кг, корів – 500–550 кг, іноді до 700 кг, бичків-кастратів до 15–16 місяців за інтенсивного вирощування та відгодівлі – 450–460 кг. Забійний вихід близько 60 %. М’ясо вирізняється мармуровістю. У разі схрещування з іншими породами тварини добре передають потомству м’ясні якості.

Розводять абердино-ангуську породу у Великобританії, США, Канаді, Новій Зеландії, Аргентині, Австралії та ін.

На території колишнього СНД використовують для схрещування з калмицькою худобою (помісі мають високі м’ясні якості), а також для промислового схрещування з молочними та молочно-м’ясними породами.

Червона степова порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Формувалася з кінця XVIII ст. на території сучасної Запорізької області України. Застосовували схрещування сірої степової худоби з червоною остфрисландською, червоною німецькою, ангельнською та ін. До кінця XIX ст. помісі в Україні розводили “в собі”, в інших районах їх схрещували з місцевою худобою. З 20-х pp. XX ст. ведеться планомірна робота з розведення породи.

Тварини сухої, щільної, міцної конституції. Масть червона, різних відтінків; у багатьох тварин білі відмітини на голові й тулубі. Дорослі племінні бугаї важать 800– 900 кг (іноді 1200), корови – 450–550 кг (іноді до 700). Середній річний надій – 3800–4500 кг, жирність молока – 3,6–3,8 %.

Тварини пристосовані до жаркого клімату, добре акліматизуються..

Тагільська порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Виведена у XVIII–XIX ст. на Уралі (райони, прилеглі до Нижнього Тагілу) шляхом схрещування місцевої худоби з холмогорською та голландською породами і систематичного відбору тварин за молочною продуктивністю.

Тварини середніх розмірів, із дещо подовженим тулубом, глибокими, але неширокими грудьми, довгою тонкою шиєю, сухою головою. Кістяк міцний, шкіра щільна, еластична. Трапляються обвислий зад, вузький таз, неправильна постановка ніг. Масть чорно-ряба і чорна, рідше червона, червоно-ряба, бура, буро-строката. Бики важать 800–900, корови – 450–520 кг. Середній річний удій – 3500–4500 кг, жирність молока – 14–4,2 %, іноді до 5,3 %.

Тварини добре пристосовуються до суворих кліматичних умов.

Айрширська порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Виведена в кінці XVIII ст. у графстві Айр у Шотландії шляхом поліпшення місцевої худоби “приливом крові” тисватерської, голландської, фламандської та олдернейської худоби, розведеної на островах протоки Ла-Манш. Відбір і підбір проводили за екстер’єром, молочною продуктивністю та жирномолочністю.

У тварин айрширської породи будова тіла правильна, кістяк міцний, груди глибокі, широкі. Роги світлі, направлені в боки, вгору і трохи назад. Вим’я добре розвинено. Масть червоно-ряба (від білої з невеликими червоними плямами до темно-червоної з білими плямами). Жива маса биків – 700–800 кг, корів – 420–500 кг, телиць до 12 місяців – 240 кг, до 18 місяців – 300–350 кг. Надої – 4000– 4500 кг на рік, жирність молока – 4–4,4 %.

Поширена в багатьох країнах Європи, в США, Канаді, Австралії. У Росію худобу айрширської породи почали завозити в XIX ст., але поширення вона не набула. У 60-х pp. XX ст. тварин айрширської породи завозили до СРСР із Фінляндії.

Ярославська порода великої рогатої худоби, молочного напряму. Виведена в XIX ст. в Ярославській губернії тривалим відбором найбільш продуктивних місцевих тварин і розведенням кращої худоби “в собі”.

У тварин яскраво виражений молочний тип будови тіла, голова суха, легка; груди глибокі, розтягнутий глибокий тулуб. Вим’я середньої величини, залозисте. Масть переважно чорна; голова біла, часто з чорними “окулярами”, черево та кінцівки білі. Бики важать 770–860, корови – 450– 550 кг. Середній річний удій – 3500–4000 кг, жирність молока – 4,0–4,2 %, найбільша – до 6 %. Ярославську породу використовували під час виведення костромської та істобенської порід.

Швіцька порода великої рогатої худоби, молочно-м’ясного напряму. Виведена в гірських районах Швейцарії тривалим відбором тварин, що походили від короткорогої худоби, завезеної в стародавні часи зі Сходу.

У породі розрізняють молочно-м’ясний, молочний та м’ясо-молочний типи.

Тварини молочно-м’ясного типу пропорційної будови, великі, з глибокими й широкими грудьми, прямою і широкою лінією верху, розвиненою мускулатурою.

Тварини молочного типу вирізняються великою розтягнутістю тулуба, незграбністю форм та плоскоребрістю.

М’ясо-молочна худоба характеризується добре розвиненою мускулатурою, компактною будовою тіла, має широкий, порівняно короткий тулуб, добре розвинуті груди, виповнений трикутник, недостатньо розвинене вим’я.

Масть від світло-сірої до темно-бурої, по верхній лінії тулуба від холки до кореня хвоста світліше забарвлення, навколо темно-свинцевого носового “дзеркала” світлий волосяний покрив.

Завдяки високим продуктивним якостям швіцька порода доволі розповсюджена. У Францію, Італію, США, Канаду, країни Північної та Південної Америки й Африки завозили худобу переважно молочно-м’ясного типу, у Німеччину, Австрію, Румунію – м’ясо-молочного. У кожній із цих країн ведуть подальше вдосконалення типів швіцької породи. Так, у США створено молочний тип із середнім річним удоєм понад 5000 кг та жирністю молока 4,5 %.

Схрещуванням місцевої худоби з різних районів зі швіцькою створені великі масиви бурої худоби, з яких виділено породи: костромська, алатауська, лебединська, кавказька бура, бура карпатська.

Герефордська порода корів великої рогатої худоби, м’ясного напряму. Виведена у XVIII ст. в Англії (графство Герефордшир) відбором і підбором місцевої худоби.

Тварини з бочкоподібним, приземистим, широким і глибоким тулубом, сильно випнутим підгруддям, добре обмускуленими плечима. Волосяний покрив влітку короткий, взимку довгий, кучерявий. Масть темно-червона, голова, загривок, підгруддя, черево, нижня частина кінцівок і кисть хвоста білі. Жива маса бугаїв – 850–1000, корів – 550– 600 кг. Худоба добре відгодовується і нагулюється, дає високоякісне “мармурове” м’ясо. Забійний вихід – 60–65 %, іноді до 70 %. Тварини скороспілі, витривалі, пристосовані до різних природних умов, тривалого утримання на пасовищах, добре переносять довготривалі перегони.

Порода широко розповсюджена у Великобританії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та ін.

Казахська білоголова порода великої рогатої худоби, м’ясного напряму. Виведена у 30-40-і pp. у колгоспах і радгоспах Казахстану, Оренбурзької та Волгоградської областей схрещуванням місцевої казахської та частково калмицької худоби з герефордською породою. Затверджена в 1950 р.

Тварини з добре вираженою будовою тіла м’ясного типу. Масть червона, різних відтінків; голова, груди, черево, нижня частина ніг і кисть хвоста білі, трапляються білі відмітини на, загривку і крижах. Улітку волосяний покрив короткий, гладкий, блискучий, до зими тварини обростають густою, довгою шерстю, у багатьох із них трапляється кучерявість. Бики важать 850–1000, корови – 500–550 кг. Худоба вирізняється скоростиглістю. За інтенсивного вирощування молодняк до 15–18 місяців досягає маси 450–470 кг. Тварини добре нагулюються і відгодовуються. Забійний вихід – 55 % і більше.

Казахську білоголову породу схрещують із молочною худобою для поліпшення її м’ясних якостей.

Шароле – порода великої рогатої худоби м’ясного напряму. Виведена у XVIII ст. у Франції, у районі Шароле, поліпшенням місцевої худоби; у XIX ст. проводили схрещування шароле з шортгорнами.

Тварини великі, тулуб довгий і глибокий, голова коротка й широка, роги довгі, закруглені, спина пряма, м’язиста, крижі широкі, обмускулені, окости добре виповнені. Волосяний покрив тонкий, довгий, часто з кучерявістю. Масть кремово-біла, носове “дзеркало” рожеве, роги й копита воскового кольору. Для породи звичною є крупноплідність, через що у деяких тварин спостерігаються складні отелення. Бики важать 1000–1200 кг (іноді до 1500), корови – 700–800 кг (іноді до 1150), бички до 12 місяців – до 525, до 18 місяців – 600–650 кг. Забійний вихід – 60–70 %. Телят вирощують на підсосі.

Тварини невибагливі, стійко передають цінні якості потомству. Помісі від промислового схрещування биків шароле з коровами інших порід вирізняються великою енергією росту і добре вираженими м’ясними якостями.

Розводять породу в багатьох країнах. У США схрещуванням шароле з браманською худобою виведено породу м’ясної худоби – чербрей, у Бразилії схрещуванням шароле із зебу виведено породу каншем.

На території колишнього СНД породу розводять у частоті й використовують у схрещуванні для поліпшення м’ясних якостей інших порід.

Шортгорнська порода. Породу було виведено на території Англії (у долині річки Tie) у XVI ст. шляхом схрещування місцевої худоби й голландської породи. У Росію завезено в першій половині XX ст. Породу розводять за двома напрямами – м’ясним та молочно-м’ясним.

Шортгорнська порода м’ясного типу має міцну конституцію. Масть червона, червоно-ряба, біла. Зрілі корови досягають за масою живої ваги 550–650 кг, бики – 850–1200 кг. Телята при народженні мають масу в 27–35 кг і за інтенсивного годування дають приріст на добу 1200 г. Молочна продуктивність не перевищує 1700 кг. Забійний вихід м’яса становить 68–72 %.

Шортгорнська порода досить вимоглива до умов утримання й корму, але завдяки своєму високоякісному “мармуровому” м’ясу популярна в багатьох господарствах світу.

Related Post

Скільки мясо лежить без холодильникаСкільки мясо лежить без холодильника

Зміст:1 Як зберігати м’ясо без холодильника: 12 робочих технік з рекомендаціями1.1 Скільки зберігається м’ясо без холодильника1.2 Як зберегти свіже м’ясо без холодильника на короткий термін1.2.1 Термічна обробка1.2.2 Підручні консерванти: оцет,

Какой ты цветок по дате рожденияКакой ты цветок по дате рождения

Зміст:1 Тельцам – фиалки, Скорпионам – кактусы: как выбрать комнатный цветок по гороскопу, чтобы он принес счастье1.1 Цветок по дате рождения – корейский, китайский и японский гороскоп1.2 Цветы весны1.3 Цветы

Чому монтажна піна не збільшуєтьсяЧому монтажна піна не збільшується

Первинне і вторичне розширення. Після нанесення піна розширюється в декілька разів одразу після появи з балону. Це слід враховувати, так як її надлишки можуть сильно деформувати матеріал, з яким відбувається