Мистецька, педагогічна та громадська діяльність Олександра Мурашка (1875–1919)

З переїздом до Києва О. Мурашко почав відвідувати рисувальну школу
дядька, де у той час домінували ідеї передвижників. Це означало подальший
розвиток традицій реалістичного живопису з опорою на міцний академічний
малюнок.
Простежено процес становлення світогляду та мистецьких принципів
О. Мурашка, на які впливало чимало факторів: виховання у родині дядька з
боку матері, котрий, як і вона, був сином священика і не виключено, що й сам
служив у церкві; навчання у рисувальній школі М. Мурашка, можливість
спостерігати за роботою видатних живописців у Володимирському соборі,
навчання в Імператорській Академії мистецтв і спілкування з Іллею Рєпіним.
Ще займаючись в його майстерні, О. Мурашко брав участь у різноманітних
мистецьких заходах, зокрема санкт-петербурзький Весняній виставці,
започаткованій 1897 р., та виставці-конкурсі Московського товариства
любителів мистецтва.
У 1900 р. на осінній виставці претендентів на звання художника молодий
митець продемонстрував програмну картину «Похорон кошового» (чи не єдину
в його спадщині на історичну тематику), за яку був удостоєний звання
художника та пенсіонерської поїздки за кордон для вдосконалення
майстерності.
З огляду на те, що О. Мурашко був насамперед портретистом (за
висловом Є. Кузьміна, «безсюжетним художником») і жанрових речей створив
не так уже й багато, помітити у його творах національний компонент подекуди
складно. Втім, не слід думати, що лише в жанрових сюжетах виявляється
національний стиль, швидше навпаки: у таких творах етнографічні елементи
нерідко виступають як ефектний антураж, що робить сюжет «колоритнішим»,
але нічого не додає до істинного розуміння народного життя й національного
характеру. Встановити українську ідентичність художника буває непросто ще й
через те, що в силу історичних обставин він часто є включеним до мистецтва
іншої країни (Росії, Польщі, Австро-Угорщини). Останню тезу можна 4

застосувати і до творчості О. Мурашка, однак його внесок у розвиток
національного мистецтва та національної культури був дуже вагомим.
Пенсіонерська поїздка митця тривала з 1901 до кінця 1903 р. У цей період
він відвідав міста Італії, деякий час навчався у мюнхенській школі художника
Антона Ашбе, два роки жив у Парижі. За цей час значно розширився його
кругозір, а мистецькі принципи зазнали суттєвого впливу імпресіонізму.
Повернувшись із-за кордону, О. Мурашко ввійшов до числа засновників
Нового товариства художників (НТХ) і впродовж 1904–1907 рр. брав участь у
перших чотирьох виставках об’єднання. Взагалі, серйозної ролі у діяльності
НТХ Мурашко не відігравав, і радше виступав як експонент.
Переїхавши до Києва, художник розпочинає активну участь у
закордонних виставках. Зокрема, з 1909 р. і до початку Першої світової війни
він експонує свої твори на заходах Мюнхенського сецесіону. Учасники цього
об’єднання, організованого 1892 р. відомими німецькими художниками
П. Хеккером, Ф. фон Штуком, Ф. фон Уде та ін., протиставляли себе
офіційному академічному мистецтву і в майбутньому суттєво вплинули на
розвиток модерністських течій. Крім того, Мурашко провів персональні
виставки у Кельні, Дюссельдорфі та Берліні, а у 1910 р. був запрошений на IX
Венеційську бієнале. У той же період він починає експонувати твори у Києві у
лавах художників-«бахтінців», лідером яких був тоді К. Бахтін. У 1911 р.
митець уперше взяв участь у вернісажі московської організації «Союз
російських художників» (СРХ).
З’ясовано, що у період з 1909 до 1912 р. О. Мурашко поєднував активну
виставкову діяльність з викладанням у Київському художньому училищі та
громадською роботою. Приміром, долучився до підготовки журналу
«Искусство: живопись, графика, художественная печать» — чи не єдиного
київського періодичного видання про мистецтво, що виходило впродовж шести
років.
Досліджено педагогічні принципи О. Мурашка, яких він дотримувався,
викладаючи у власній студії, відкритій 1913 р. Як педагог він був надзвичайно 5

ліберальним у ставленні до учнів, дозволяв їм вільно реалізувати творчі
прагнення та не нав’язував своїх думок, не обмежував рамками якогось
художнього напряму, а тим паче не вимагав від них наслідування власного
стилю. О. Мурашко виховав цілу плеяду учнів, серед яких такі видатні
живописці, графіки, сценографи, як А. Петрицький, І. Рабинович,
К. Трохименко, Н. Шифрін та інші.
Попри зайнятість у педагогічній сфері, митець продовжував брати участь
у заходах Мюнхенського сецесіону, СРХ, київських художників, а також
Товариства пересувних художніх виставок, у деяких епізодичних виставках.
О. Мурашко доклав чималих старань для консолідації мистецьких сил
Києва, сприяв створенню Київського товариства художників (КТХ) і розробив
засадничий документ цієї творчої організації, взявши за основу статут
Київського товариства заохочення мистецтв. Основним декларованим
напрямом роботи КТХ була виставкова діяльність. Але за життя Мурашка
вдалося провести лише три виставки картин, оскільки з початком революційних
подій в Україні Товариству довелося вирішувати інші завдання.
З’ясовано, що з кінця 1917 р. громадська діяльність стала чи не
найголовнішою у житті митця. Найімовірніше, він належав до тих українців,
яким саме революційні події допомогли остаточно усвідомити свою
національну приналежність. У роботі можна простежити еволюцію О. Мурашка
від художника «поза політикою» до митця-громадянина.
Проаналізовано діяльність О. Мурашка як одного з фундаторів, авторів
першого статуту та професорів Української Академії мистецтва (УАМ) —
першого вищого мистецького навчального закладу в Україні, та окреслено його
роль у реформі мистецької освіти. Намагаючись самостійно знайти рішення,
здатне задовольнити потреби УАМ, О. Мурашко запропонував введення
ступеневої системи професійної освіти, що передбачала поетапне навчання у
художній гімназії початкового рівня, середній художній школі та Академії як її
найвищому щаблі. 6

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ТА АБРЕВІАТУР…………………….…..17
ВСТУП………………………………………………………………………………19
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………………………………………..…..27
1.1. Стан наукової розробки теми…………………..…………. ……………. 27
1.2. Характеристика джерельної бази………….………………………..……. 41
1.3. Методологічні засади дослідження…………………………………..…….56
Висновки до розділу………………………………………………………………..64
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ ОЛЕКСАНДРА МУРАШКА (1875–
1903)……. …………. 66
2.1. Передумови формування світогляду митця………………. 66
2.2. Професійне становлення О. Мурашка у Вищому художньому училищі
при Імператорській Академії мистецтв…………………………………….76
Висновки до розділу………………………………………………………………..97
РОЗДІЛ 3. ДІЯЛЬНІСТЬ ОЛЕКСАНДРА МУРАШКА В МИСТЕЦЬКІЙ ТА
ПЕДАГОГІЧНІЙ ГАЛУЗЯХ (1904 — лютий 1917)………………. …. 99
3.1 . Участь О. Мурашка у художньому житті Російської імперії та мистецьких
центрів Європи.……………………. ………………………………………..99
3.2 . О. Мурашко як педагог, організатор і експонент мистецьких виставок та
засновник Київського товариства художників….………………………. …126
Висновки до розділу………………………………………..…………………..…141
РОЗДІЛ 4. ВИКЛАДАЦЬКА ТА ГРОМАДСЬКА РОБОТА ОЛЕКСАНДРА
МУРАШКА (березень 1917 — червень 1919)…………………………………..142
4.1. Внесок О. Мурашка у створення Української Академії мистецтва. 142
4.2. Участь художника у реорганізації мистецької освіти………. ………. 157
4.3. Діяльність в умовах більшовицького терору. 178
Висновки до розділу…………..…………………………………..………………203
ВИСНОВКИ………. ……………………………….………….…………………204
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………207
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………251

Художня освіта в Україні: академічна vs неформальна

Українські художні виші мають спільні хвороби: застарілі знання, мізерні матеріальні можливості, бюрократія, відірваність від реального життя. На ринку праці постійно з`являються професії, яких не опануєш в університеті. Так само в мистецтві відбуваються зміни, які ніяк не відображаються на художній освіті. У випадку з програмуванням, веб-дизайном чи копірайтингом існує безліч платних курсів, де можна швидко засвоїти базу і перейти до практики. А чи можливо так само навчитися бути художником? LB.ua дізнався, що відбувається у сфері неформальної художньої освіти та поговорив з митцями, які мали в ній досвід.

В Україні охочі стати художниками найчастіше вступають до академій мистецтв. Серед них найвідоміша – НАОМА у Києві. Тут навчаються 900 студентів — приблизно як у київській загальноосвітній школі. В академії вивчають “класичні” види мистецтва: живопис, скульптуру, графіку, сценографію. Велика інновація, на думку адміністрації, — кафедра графічного дизайну. До сучасних медіа — відео-арту, перформансу чи навіть фотографії та інсталяції — викладачі і частина студентів ставляться поблажливо або вороже. Втім, якби керівництво й хотіло осучаснити академію, зробити це складно. Навіть для відкриття кафедри “сучасного мистецтва” потрібен професор, якого, звичайно ж, в Україні не існує.

Прихильники академічної освіти зазвичай використовують один аргумент на свою користь: наявність школи і тяглості традицій. Проте на практиці ця школа часто зводиться до банальних ремісничих навичок: вміти зобразити людське тіло, користуватись друкарським верстатом, знати основи композиції та колористики. При цьому теоретична база в академії на диво слабка. Історію мистецтва творці проходять досить поверхнево, а філософію чи іноземні мови навіть мистецтвознавцям викладають ледь не на рівні шкільної програми. Студенти-творці часто вважають, що цей час краще присвятити практичним заняттям, і художник в принципі не повинен читати книжок.

Випускниця факультету графіки Саша Вінницька розповідає: “По суті, всі техніки, які я вивчила в академії за 4 роки, можна втиснути в 4 місяці інтенсивного навчання, і це більш правильно, ніж стільки часу возитися”.

Час і справді можна серйозно зекономити: курси академічного рисунку і скульптури є у Скульптурному цеху, а відкриті графічні майстерні регулярно проводять воркшопи з різних видів друкованої графіки. Також досить популярні курси ілюстрації: їх запускають більшість шкіл дизайну, наприклад Projector чи School of Visual Communication. Чи може це замінити академію? Звернемося до прикладів.

Художник Діма Красний не має формальної художньої освіти. Він почав з вечірніх курсів малювання, закінчив School of Visual Communication і пройшов авторський курс Павла Макова. Зараз він викладає в тій самій SVC графічні техніки, займається друкованою графікою, а в 2017 році був номінований на премію МУХі. Діма вважає, що брак академічної освіти — це палиця з двома кінцями: “Навчатись в академії чи ні — залежить від художніх завдань, які перед собою ставиш. Якщо в тебе є освіта, ти завжди можеш нарисувати академічну постановку. Але в мене особисто жодного разу не виникало такої потреби. З іншого боку, я багато чув про те, що академія не йде в ногу з часом. Все-таки рисунок чи живопис — це перш за все ремесло, якому можна навчитись набагато швидше, ніж за 4 роки. Я знаю, що в тому ж Скульптурному цеху за декілька місяців люди вже показують прогрес. Але крім ремесла, є творчість, і в цьому плані я чув багато історій про те, як академія сковує і ламає людей”.

Деяких сучасних медіа за бажанням також можна навчитися в Україні. Фотографію та відео-арт викладають у Школі фотографії Віктора Марущенка, а в рамках Днів перформансу у Львові проходить школа перформансу. В Kyiv Academy of Media Arts є курс сучасного мистецтва — тут роблять наголос на теорії та дослідницькій роботі.

Художник Богдан Мороз закінчив КАМА у 2017 році. Зараз він займається перформансом, медіа-мистецтвом і музикою. “Коли я подавав заявку на грант в КАМА, там були живописні роботи вкупі з відео, аудіо, фото, інсталяцією. — розповідає Богдан. — Опісля в мене вирівнялось розуміння того, що я роблю, з’явилась послідовніша практика. Для мене стало важливим не саме медіа, а доречність його використання в конкретному художньому висловлюванні. На курсі було багато теоретичних занять і практика раз на тиждень. Ми не особливо працювали з ремеслом, у нас не було майстерні. Нам просто давали завдання, і ми робили його де і як завгодно, а приносили зазвичай документацію на відео. Зустрічі проходили у форматі crit: ми дивились роботу і кожен її коментував. Зараз це світова практика”.

Саша Вінницька, яка також проходила курс КАМА в 2015 році, додає: “Основний плюс курсу, як на мене, в тому, що там викладають люди з різних сфер. Вони розповідають те, чого не почуєш в академії. Взагалі, академія і КАМА — це два різних світи, але не можна сказати, що вони не перетинаються. Одного разу я вирішила зробити реді-мейд в академії і притягнула парканну сітку. Мені поставили трійку, але нічого не забороняли. Те саме на курсі: на диплом я зробила ліногравюру, тобто він не відрізнявся від того, що я робила в академії”.

Здавалося б, висновок очевидний: академічну освіту можна з легкістю замінити одним-двома прицільними курсами і успішно розвиватися в мистецькій сфері. Проте є й нюанси. В той час, як з курсів програмування чи 3D приходиш у зростаючу сферу з більш ніж конкурентною зарплатнею, художники заледве можуть не те що окупити, а й просто дозволити собі такі витрати, яких потребує неформальна освіта. З усвідомленням проблеми в КАМА виділяють кілька грантових місць на курсі, проте для більшості інтенсив з сучасного мистецтва залишається недоступною розкішшю. Навіть після успішного завершення курсу, заточеного під створення некомерційного мистецтва, художник буде працювати в суміжних сферах і постійно заповнювати грантові заявки. Тож вигідніше вкласти гроші саме у підробіток: навчитись моделюванню чи дизайну, які зможуть дати стабільний дохід. “Курс сучасного мистецтва корисний якраз тим, хто на грантових місцях. В основному в арт-середовищі залишаються ті, хто уже й так був у ньому. Інші учасники здебільшого перестали займатися одразу після навчання. Для них це було способом розвіятись, змінити діяльність. Багато з них були вже в тому віці, коли не так просто почати все з нуля. Деякі люди думають, що курс пов’язаний з живописом. На першому занятті багато хто казав: “Думаю, я знайшов чи знайшла свій стиль у живописі”. Потім вони просто йшли з курсу”. — каже Богдан Мороз.

Постає питання: чи можна взагалі навчитись бути сучасним художником? Адже сума ремісничих навичок і теоретичних знань не зробить тебе гарантовано гарним митцем. Потрібне ще художнє мислення, яке й відрізняє мистецтво від світу “справжніх” і “серйозних” професій. Не менш важливим є входження в “арт-тусовку”, і тут формальна освіта може дати фору багатьом курсам: попри свою відсталість, академія досі залишається центром тяжіння для людей зі сфери мистецтва.

“Навчатись сучасному мистецтву для мене звучить трохи по-дурному. — ділиться Саша Вінницька. — Можна навчатись ремеслу чи техніці, а в плані концептів уже логічніше йти на культурологію чи філософію. Якщо ти працюєш зараз, ти вже сучасний. А художником стаєш, коли сам себе так назвав”.

Очевидно, що більшість перелічених курсів так чи інакше закривають собою діри, які утворились у порохнявому тілі академії, проте повністю вони з цим не впораються. Наприклад, у вічі трапляється те, що живопис узагалі випав з кола зацікавлення “прогресивної” освіти. І хоч багато сучасних художників працюють у цьому медіумі, навчитись йому досі можна лише в закладах, де навіть абстракція вважається радикальною.

Хотілося б цим текстом вивести якусь універсальну формулу художньої освіти. Але, на жаль, зробити це не так просто. Якщо зазирнути на семестровий перегляд (публічний показ студентських робіт) в ту ж саму НАОМА, можна побачити, що багато студентів намагаються “актуалізувати” своє мистецтво, але через брак знань найчастіше виходить повний кіч. Так само багато митців вважають, що концепт — це головне, а фактично роботу створюють техніки й арт-менеджери галереї. Знайти баланс означає крупинками збирати потрібні знання і навички, ведучи при цьому прекарний спосіб життя — працюючи на неспеціалізованій тимчасовій роботі без соціального забезпечення. Тому й вкладання часу та грошей в художню освіту більше нагадує ставки в казино, ніж планомірні інвестиції у власне майбутнє.