ПОХОРОННІ ТА ПОМИНАЛЬНІ ОБРЯДИ

З давніх-давен люди відчували суперечності між своїм бажанням жити вічно і невідворотністю смерті. Саме цю суперечність має вирішити похоронний обряд. На думку археологів, поховальні кургани Скіфської доби виконували як меморіальні, так і культові функції. В образі кургану поєднувалось теперішнє, минуле і майбутнє, тобто курган був зв’язком потойбічного з наземним і небесним світами: яма, підніжжя кургану, вершина. На курганах знаходять залишки ритуальних майданчиків, кострищ і тризн.

Тризна у давнину була урочистим прощанням із покійним, якому присвячувалися бойові ігри та змагання, що мали продемонструвати перемогу життя над смертю. Сумні плачі і голосіння змінювалися веселощами, співами і танцями, щоб “повеселити покійника”. Після похорону живі п’ють ритуальну поминальну чашу, виливши частину напою на могилу. Основну роль на тризні відігравали кінні змагання. Кінь — символ переходу з одного світу в інший: від життя — до смерті, від смерті — до воскресіння. Зображення коня завжди вирізьблювалося на верхній балці даху як символ руху вперед. Та коли вмирала людина, верхню балку даху піднімали, “щоб душі легше було піднятися в небо”. Іноді прорубували отвір у стіні й через нього виносили тіло покійного. Саме так, за язичницьким обрядом, виносили тіло князя Володимира, на що переважно не звертають уваги дослідники: “розібравши межи покоями поміст і в ковер загорнувши, вірьовками опустили його на землю, і, поклавши його на сани, одвезли його, і поставили його у святій Богородиці, церкві, що її він сам спорудив”. Таким чином, тут або йдеться про перші “компроміси” християнства з язичництвом, або мають місце ще якісь невідомі історикам факти (наприклад, припущення про те, що Володимир зрозумів свою помилку — зраду віри Предків). Тим більше, що його смерть була огорнута якимись незрозумілими таємницями (довго не сповіщалося про смерть князя народові).

Традиція перевезення покійного на санях має дуже глибокі корені. Його витоки знаходимо в індоарійській пракультурі. Такий похорон відомий також у релігії індуїзму.

Цей дохристиянський звичай побутував довго і в часи християнської доби. На санях перевозили тіла Ярослава Мудрого, Бориса і Гліба, Святополка. Навіть сьогодні в Карпатах подекуди перевозять покійного на санях, незалежно від того, зима це чи літо. За давньою традицією в сани впрягають волів. Причину використання саней у похоронному обряді Дмитро Зеленій пояснює тим, що сани були чи не найдавнішим засобом транспорту, тому це була данина давній традиції24.

У похоронних обрядах і звичаях українського народу збереглося багато архаїчних рис, успадкованих від доби Трипілля (спалювання небіжчика), скіфо-сарматської (курган, тризна, сани, поминальні страви), слов’янської (розбивання горщика, човен-домовина, “печатания могили”) тощо.

Тіло померлого обов’язково омивають теплою водою і вдягають у нове вбрання. Досить часто українці “смертний одяг” шиють заздалегідь і вдягають його на великі свята; це переважно роблять літні люди. Поруч із вмираючим ставлять воду, яку п’є душа, коли людина помирає. Ця посудина з водою залишається па столі чи на підвіконні протягом 40 днів після смерті для того, щоб душа, яка ще не встигла переправитися па той світ, попила води перед дальньою дорогою. У момент смерті також відчиняють вікно, кватирку чи заслінку комина, із вікна вивішують рушник чи шматок полотна, щоб душа втерла сльози чи обтерлась після вмивання.

Покійнику дають до рук свічку, особливо добре, якщо це стрітснська свіча. Закривши очі, кладуть на них мідні монети, “щоб не дивився” на інших членів сім’ї, бо це може викликати їхню смерть. Всі речі (постіль, одяг, в якому померла людина, вода, якою омивали покійного) мусять бути викинуті, спалені або вилиті там, де люди не ходять. Посуд, в якому була вода для миття, розбивають (відголосок розбивання горщика), щоб ним більше ніхто, крім покійного, не користувався.

Якщо помирають молоді неодружені хлопці чи дівчата, то їх ховають як наречених: вдягають обручки, дарують дарунки рідним і близьким, випікають коровай. Покійника виносять ногами до дверей, щоб смерть не поверталась у цей дім. У домовину кладуть хліб, сіль, на Великдень — яйце, монети, загорнуті в хусточку (для перевізника на той світ). Звичай ударяти тричі труною об поріг дому означає прощання покійного зі своєю ріднею та своїм домом.

Якщо в момент смерті в хаті була вода, її не п’ють, а впливають. Після виносу покійника в хаті роблять прибирання: замітають, миють підлогу, хоча обряд цей не просто гігієнічний, в давнину він мав магічне значення: щоб зробити повернення покійного неможливим (вважається, що перехід душі через воду дуже важкий). Але поки тіло покійного перебуває в хаті, мести підлогу ні в якому разі не можна, щоб не вимести й живих. Іноді по лавці чи столу, на якому лежало тіло покійного, б’ють сокирою, ножем чи кочергою, аби відсікти смерть. Якщо в селі був покійник, то заборонялося розпочинати оранку, сівбу чи щось саджати, доки не поховають, бо посіви не зійдуть. Дуже часто при виносі покійного випускали з хліва худобу, щоб вона попрощалася з господарем.

Повертаючись із кладовища, іноді йшли “задом наперед”. Вдома виконують обрядове омивання рук. Поминальний обід робиться переважно тричі: після похорону, на дев’ятий та сороковий дні. Потім поминають через рік. На знак жалоби в українців, як і у всіх слов’ян, в давнину було прийнято вдягати білий одяг, жалобним кольором для загиблих воїнів був червоний (козака ховали, вкриваючи червоною китайкою), чорний жалобний колір, вірогідно, прийшов у зв’язку з прийняттям християнства як колір смутку, аскетизму (одяг ченців). На Буковині дзеркало в хаті, де був покійник, завішували білим полотном або вишитими рушниками.

Одним із найдавніших похоронних звичаїв є голосіння, які вважаються відданням шани покійному. Голосять (плачуть) тільки жінки. Іноді такі жінки-плакальниці наймаються спеціально. На думку дослідників, у давнину існувала своєрідна каста плакальниць — жриць похоронного обряду. Плачі найчастіше бувають імпровізованими, але в усіх голосіннях тужать за померлим, який осиротив дітей або рідних, висловлюють пошану, прославляють подвиги померлого, запитують, коли ж зустрінуться або звідки виглядати душу померлого. Якщо помирає дитина, то просять померлих раніше родичів, щоб вони опікувалися нею на тому світі. Плачі виникли з переконання, що покійний чує все, що йому кажуть. Одним із найархаїчніших є також звичай закінчувати поминки піснями та веселощами, щоб “повеселити” покійного. На Буковині при покійнику грали в такі ігри, як:” Коблі”, “Грушка”, “Головешка”, “Свічечка”, а також влаштовували цілі театралізовані спектаклі з гумористичними сценами, перевдяганням тощо. Цей звичай символізує перемогу життя над смертю (так само, як і тризна).

Вивчення поховальних звичаїв дуже часто дає цінний матеріал для істориків. Так, орієнтація покійника може вказувати на його етнічне походження. Серед скіфських поховань немає жодного, орієнтованого на схід, у той час як поховання Північного Кавказу і Прикубання орієнтовані головою на схід.

Західне орієнтування означає покладення покійного головою на захід, щоб обличчя було повернуте на схід сонця. Віра в оживляючу силу сонця надзвичайно давня у індійських, іранських та слов’янських народів. Так, давньоіндійський обряд “Упанаяна” означає “дивитися на сонце”: промені сонця вказують шлях до раю.

Український звичай “печатання” домовини зовсім невідомий росіянам; викидання (без захоронення в землі) покійника притаманне переважно монголо-татарам, але абсолютно неприйнятне в Україні, де навіть самогубців ховали в землі, хоча й за межами кладовища. Віра в “нечистість” самогубця прийшла в Україну з християнськими звичаями. За язичницьких часів, як відомо з багатьох стародавніх джерел, жінки могли добровільно йти з життя слідом за своїм чоловіком. Це принесення себе в жертву високо цінувалося давніми русами, які вважали, що такий вчинок приносить людині вічне життя або швидке воскресіння у новому житті.

Поминальні обряди здійснюються періодично за річним календарем, але найбільше навесні — поминальний тиждень після Великодня (див. розділ “Астрономічні знання та народний календар”).

Отже, український народ має давні родинні традиції, які розвивалися протягом віків. Час, звичайно, вносить свої корективи і новизну, проте варто зберегти неперехідні цінності, які виробив народ: шанування Роду, поклоніння пам’яті Предків, дбайливе ставлення до дитини та літніх людей. Усе це неможливе без глибокого знання світоглядних основ, народних норм моралі, звичаєвості свого народу.

Що можна робити, а що не можна після похорону близької людини?

Смерть близької людини – важка та немислима трагедія. Це може призвести до глибокої апатії до життя та інших серйозних проблем. Наприклад, доведеться організовувати поховання, оформляти документи та проводити поминки. З цими справами не стикалися багато людей, тому вони не знають, як все правильно зробити і не допустити помилок. Часто у родичів померлої людини виникає питання, а що можна, а що не можна робити після похорону в перший тиждень або перший рік. Є багато повір’їв, традицій та власних страхів. Для того, щоб не зіткнутися з різними проблемами, необхідно розібратися із планом своїх дій щодо повернення з цвинтаря.

Що потрібно робити після смерті людини?

Коли вмирає близька людина, необхідно одразу починати займатися організацією похорону. Ритуал включає кілька етапів. Потрібно буде правильно оформити всі папери, щоб не виникло жодних труднощів із похороном. Поховання може відбуватися у будь-якому місті незалежно від офіційної прописки померлого. Кремація в Україні можлива у трьох містах: Київ, Харків, Одеса.

1. Прощання.
2. Поховання або кремація.
3. Поминки.

Бажано заздалегідь визначитися, де саме проходитиме кожен із вищевказаних етапів. Обов’язково слід повідомити про це друзів, знайомих та родичів померлої людини. Потрібно заздалегідь подбати про ритуальний транспорт. Бажано орендувати катафалк для труни та автобус для гостей. Поминки можна провести у ресторані або в домашніх умовах.

Список справ після похорону

Щойно похорон відбувся, необхідно зробити велику кількість справ, пов’язаних із втратою близької людини. Частину якихось справ доведеться виконати одразу, частина – після сороковін, частина протягом 6 місяців.

Основні завдання після похорону:

• провести дезінфекцію у житловому приміщенні;
• повністю прибрати та роздати речі померлої людини;
• зробити поховання праху, якщо була кремація тіла;
• організувати поминання на 9 та 40 день;
• отримати виплати, допомоги та компенсації на похорон;
• вступити у спадок;
• поставити пам’ятник на могилу.

Православні традиції похорону

Обов’язково потрібно проводити поминки, оскільки це є невід’ємною частиною ритуального обряду. Суть процедури полягає в тому, щоб допомогти душі знайти спокій і піднестися до раю.

Коли потрібно згадувати померлу людину:

1. У день поховання. У цей день душа закликатиметься на перше поклоніння Богові. До похорону вона була на землі. Потрібно запрошувати всіх людей, які були на відспівуванні та похованні. Прийти на поминки можуть друзі, колеги, родичі та знайомі.
2. На 9 днів. Душа почне знайомитися з муками пекла протягом наступних 30 діб. Бажано, що на поминках були лише найближчі родичі та друзі.
3. На 40 днів. Душа закликається на Божий суд, де Бог вирішуватиме, куди саме вона потрапить. Цього дня потрібно зібратися всім людям, які були на похороні.

Поминати людину слід за столом у колі знайомих та близьких людей. Найкраще збиратися у квартирі чи будинку. Обов’язково потрібно молитися Богу, тому що молитва – найголовніша допомога. Живі люди повинні допомогти душі померлої людини. Обов’язково потрібно принести їжу на цвинтар наступного дня після поховання (сніданок на цвинтарі). Можна покласти на могилу варені яйця, печиво, цукерки та бутерброди.

Світські норми поведінки після похорону

1. Траур в жалобу. Родичі мають одягати скромний одяг чорного кольору, дівчата покривати голови чорними хустками. Хлопці повинні ходити із чорною пов’язкою на передпліччя.
2. Наступного дня після поховання слід відвідати могилу померлої людини. Потрібно вшанувати пам’ять і ще раз попрощатися з тим, хто пішов.
3. Слід прибрати будинок після того, як із нього винесли труну. Потрібно зробити вологе прибирання та витерти підлогу у всіх кімнатах. Бажано це робити не кревним родичам померлого.
4. Протягом сорока днів після поховання людини рекомендується роздати її одяг. Бажано віддавати речі до церкви чи людей, які потребують їх.
5. Можна поїхати на відпочинок, але бажано відмовитися від різноманітних розваг.
6. Через рік слід встановити на могилі пам’ятник. Тимчасовий хрест, який стояв над місцем поховання, слід закопати в землю або спалити.

Як поводитися на поминках?

Слід співчувати скорботним людям і підтримувати їх. Досить обійняти людину і поплакати разом із нею. Не варто говорити йому безліч фраз. Співчуття слід виявляти лише вчинками та справами.

Що категорично не можна робити після похорону

Коли родичі проводжають в останній шлях померлої людини, їм треба пам’ятати про певні речі. Від них обов’язково слід відмовитися у перші дні та місяці. Якщо не дотримуватись прикмет, це може призвести до появи різних хвороб.

Що не можна робити після поховання:

1. Заборонено вживати алкогольні напої. Така заборона діє не лише у день похорону, але й на 9 та 40 день. Якщо у цей день померла не одна людина, а кілька людей, не варто ходити з одного поминального обіду на інший.
2. Заборонено брати з собою квіти з цвинтаря, навіть найкрасивіші та найсвіжіші.
3. Не варто на похороні багато плакати і голосно розмовляти чи кричати.

Існує величезна кількість прикмет, що не можна робити на похороні родича. Людина повинна сама вирішити для себе, вірити їй у це чи ні. Найкраще перестрахуватися та дотримуватися всіх порад та рекомендацій. Це допоможе уникнути різноманітних проблем зі здоров’ям.

Прикмети та забобони

З похороном пов’язана потужна енергетика. Вона може стати причиною різних захворювань та псування. Цвинтар – найкраще місце для магів і чаклунів, які хочуть черпати свою енергію та спілкуватися з покійниками. З цієї причини на похороні можна заробити псування, пристріт або різні проблеми зі здоров’ям.

1. Не варто приходити на похорон разом із дитиною. У малюка ще слабка енергетика, тому в неї досить легко впровадитись.
2. Не можна приходити вагітним жінкам на похорон. Душа померлої людини може завдати шкоди народженій дитині.
3. Не рекомендується переходити дорогу, якою йде натовп людей разом із труною. Це може призвести до різних хвороб та бід.
4. Не варто ставати на край могили на похороні. Якщо людина впаде в яму, то незабаром помре.
5. Потрібно завішувати дзеркала і не дивитися телевізор. Будь-яка дзеркальна поверхня має бути завішена.
6. Не можна відразу ж робити ремонт у квартирі, в якій жив покійний.
7. Фотографії померлого слід зберігати окремо від людей.
8. Прибирання квартири слід робити після того, як труну з небіжчиком перенесуть через поріг.

Потрібно знати, що членам сім’ї заборонено йти попереду похоронної процесії, нести труну та вінки. Не варто вживати алкогольні напої до похорону та після.

Що робити з речами померлого після похорону

Протягом 40 днів слід роздати речі померлого нужденним або бідним. Коли родичі будуть передавати одяг людям, вони повинні помолитися за упокій душі. Не варто викидати речі померлої людини. Якщо родич сильно хворів перед смертю, одяг можна спалити.

Рекомендації психологів

Психологи рекомендують сильно не страждати на померлу людину. Родичам слід стримувати себе, щоб не завдати шкоди фізичному та психологічному здоров’ю. Потрібно щиро молитися, підтримувати близьких людей та друзів. Бажано зрозуміти і прийняти те, що душа померлої людини перейшла у найкращий потойбічний світ.

Потрібно запам’ятати, що родичам слід відмовитись від різних свят. Не варто ходити на розважальні заходи до року по смерті людини. Бажано відмовитись від святкування дня народження. Не можна відвідувати гостей протягом 40 днів після загибелі родича. Кожна сім’я повинна самостійно вирішити, що робити можна, а що не можна.