Денацифікація по-справжньому: як Німеччина і німці очищалися від гітлеризму

Після того, як Третій Рейх у 1945 році безславно впав, почалася нова війна – за свідомість поневолених нацистською пропагандою людей – тобто, самих німців, які спочатку привели нацизм до влади, виплекали,а потім до останнього підтримували Гітлера і його злочинний режим. Союзники одразу взялися за денацифікацію Німеччини – своєрідну операцію з олюднення країни, повернення її в коло цивілізованих народів. Нацистських злочинців судили. Німецькі очільники вибачалися за скоєне. Німці впродовж десятиліть виплачували грошові компенсації жертвам нацизму. Невизнання Голокосту в країні прирівнюється до кримінального злочину.

Але чи був цей процес безболісним і швидким? Через що довелося пройти німцям, щоб досягти такого вражаючого результату – фактично з нуля, на руїнах нацистських міфів і поразки у війні сформувати нову громадянську свідомість?

…І – основне нині – чи зможе цей досвід знадобитися колись для «дерашизації» рф?

Примус до покаяння, або перші кроки на довгому шляху

Після закінчення Другої світової війни до рук союзників потрапила картотека, яка нараховувала 8 млн облікових карток з даними про членів і кандидатів у члени нацистської партії. Цих людей почали арештовувати і відправляти у табори.

Денацифікація проводилася в усіх чотирьох зонах окупації. Американці ділили німців на дуже поганих, поганих і менш поганих (погодьтеся, багато в чому співпадає з нинішнім наративом щодо класифікація росіян). Американці тоді заарештували понад 100 тисяч «дуже поганих німців». Американці були прискіпливими, намагалися покарати; англійці одразу ж зробили акцент на перевихованні, а французи, які не тільки були в німецькій окупації, але й певним чином у колаборації з німцями – когось посадили, когось відпустили, когось і взагалі «не помітили» (французька зона була найкорумпованішою).

У радянській зоні денацифікація завершилася раніше ніж в інших – у 1947 році – певно поспішали комунізм будувати. СРСР покладав провину на всіх німців, особливо ж на вищі верстви. Мовляв, Гітлера до влади привели промисловці, а робітники по природі своїй антифашисти.

Німців – учорашніх звичайних бюргерів, які жили поряд із концентраційними таборами (величезними фабриками смерті), і які говорили, що вони і не здогадувалися, що насправді тут відбувається – водили на примусові екскурсії. Вони байдужими очима дивилися на ще теплі печі крематоріїв і демонстративно відверталися від куп людської золи та фото трупів. Їм показували і моторошні кадри кінохроніки. Більшість на цих кіносеансах, у темноті кінозалу, просто заплющували очі.

Одразу ж почалися суди. Одним із перших і найголосніших був Нюрнберзький процес (1945-1946). На ньому судили головних нацистських злочинців, кількох з них повісили. «Нюрнберзький процес знизив напруження мстивих почуттів, що панували зі зрозумілих причин у військах союзників, і приборкав антинімецькі настрої, провівши межу між жменькою ватажків режиму і переважною більшістю населення, їх пасивними учасниками», – зауважив один із істориків. Однак, не Нюрнбергом єдиним: лише до 1949 року німецькі суди розглянули 3,6 млн справ щодо залучення рядових німців у злочини націонал-соціалізму. І там також були страти, особливо начальства таборів смерті.

Нюрнберзький процес — міжнародний судовий процес над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини

Варто зауважити, що денацифікація торкнулася не тільки безпосередньо людей, а також німецької історії та культури, адже саме на цих двох стовпах і висився зловісний міф націонал-соціалізму. Параграфи у підручниках історії про «славетні перемоги німецької зброї» було прибрано, а велично-похмурі опери Вагнера замінив американський джаз.

Дві Німеччини і два підходи до важкого історичного минулого

Ставлення до нацистського минулого у ФРН (Федеративна Республіка Німеччина) і НДР (Німецька Демократична Республіка) було різним. ФРН під тиском західних союзників змушена була визнати себе правонаступницею Третього Рейху і взяти на себе всю відповідальність за те, що сталося. Також ФРН змушена була виплатити Ізраїлю чималі компенсації. Це викликало величезне невдоволення німців. Перший канцлер ФРН Конрад Аденауер і правлячий Християнсько-демократичний союз проводили дуже обережну внутрішню політику й наголошували на тому, що більшість німців ні в чому не винні. Але болісні процеси денацифікації там все ж відбувалися. Суди над нацистськими злочинцями тривали аж до середини 60-их років, зокрема і Франкфуртський суд над адміністрацією Аушвіца, який відбувся у 1963-1965.

У НДР була інша ситуація. Там вважали, що вони, на противагу західним німцям, «ні в чому не винні». З подачі СРСР східні німці позиціонували себе «антифашистами». Навіть Берлінський мур офіційно називався «Антифашистським оборонним валом». І байдуже, що переважна частина співробітників таємної поліції штазі (та й не тільки її) були вчорашніми есесівцями.

Про масштаби Голокосту в східній Німеччині теж намагалися не говорити, так само, як про це не говорили в СРСР. Не згадувалося навіть те, що коїлося в таборах смерті. Всі загиблі вважалися безликими «жертвами гітлерівського режиму». Все це було витримано в дусі радянської пропаганди, яка якщо й згадувала масові вбивства радянських громадян, то без зазначення національності.

Згодом, після об’єднання Німеччини, стало зрозуміло, що процеси, які відбувалися на заході Німеччини – дали непогані результати. Натомість ідеологічний тиск з боку держави на Сході виявився менш ефективним. Тому й не диво, що саме на Сході Німеччини неонацистська ідеологія почала знаходити більшість прихильників. Яскравий приклад – неонацистська банда Націонал-соціалістичне підпілля, яка вбивала людей – була з Саксонії.

Перший злам. Коли німецьке суспільство почало усвідомлювати власну відповідальність за скоєні злочини

Майже до кінця 50-их років німці були впевнені – Гітлер був непоганим керівником. І він зробив Німеччину «великою країною». Проблема полягала тільки в тому, що його оточували «погані», «не ті» люди. Вони вводили його в оману. Підсовували неправдиві відомості, спотворену інформацію і давали «не ті» поради. Понад 70% німців заперечували спільну відповідальність за війну. Про минуле воліли не згадувати, а денацифікація наштовхувалась на ворожість і спротив німецького суспільства.

Але, як кажуть, крапля камінь точить. Почали з’являтися перші літературні твори в яких були зроблені спроби переосмислення трагічного минулого. Звісно, віршів Інгеборг Бахман чи «Жерстяний барабан» Гюнтера Грасса пересічні німці не читали, але їх жваво обговорювали німецькі інтелектуали. До дискусії долучилися історики і філософи. Були запущені механізми суспільної дискусії: спочатку в доволі вузьких колах, а потім у ширшому діапазоні, на рівні ЗМІ.

Втім, в офіційний дискурс теми колективної відповідальності і причетності звичайних німців до злочинів Гітлера потрапила тільки після студентських протестів кінця 60-их. Можна сказати, що саме молоде покоління німців, народжене в перші післявоєнні роки, проломило кригу мовчання про трагічне минуле. Молодь звинувачувала своїх батьків у замовчуванні проблемних епізодів німецької історії та приховуванні підтримки націонал-соціалізму. Влада змушена була реагувати. На офіційному рівні почали обговорювати нацистське минуле і розвивати в національній свідомості компонент розкаяння. З кінця 60-их у школах починають викладати історію непростого періоду Другої світової війни. Німецькі вчителі, дивлячись дітям у вічі, казали: «Так, ці злочини зробила Німеччина».

У 1969 році до влади у ФРН прийшли соціал-демократи (СДПН) на чолі з Віллі Брандтом, на офіційному рівні було проголошено програму «подолання минулого», яка мала стати основою демократизації німецького суспільства. Розкаяння за злочини, здійснені німцями при націонал-соціалізмі, потрапили у центр німецької історичної свідомості. Одним із найяскравіших актів стало колінопреклоніння Віллі Брандта в 1970 році перед пам’ятником героям Повстання у Варшавському гетто (див. перше фото). Більшість населення назвало цей символічний жест зайвим і непотрібним. Декому з правих і взагалі це здалося «актом капітуляції». Однак важливо, що новий тренд підтримали два провідних ЗМІ: журнал Spiegel і газета DieZeit. Саме на їхніх шпальтах незабаром розгорнулась знаменита «суперечка істориків», яка остаточно розставила крапки над «і» щодо минулого.

Американські солдати змушують німців дивитися на жертв нацистських злочинів

Варто також зауважити, що величезну роль у «пробудженні» німців зробило масове мистецтво, зокрема, американський серіал «Голокост», який вийшов на німецькі телеекрани в 1978 році. Його подивилися понад 20 мільйонів німців – майже половина дорослого населення тогочасної Німеччини. «Про це» почали говорити, табу було зняте.

Чому Німеччині вдалося очиститися від нацизму?

На успіх денацифікації вплинув ще один чинник – економічний, адже завдяки плану Маршалла німецька економіка почала швидко відроджуватися. Західні німці з кожним роком жили все краще. Якби було навпаки, то невідомо, як би люди реагували на денацифікацію. В Австрії віра в «нове економічне диво» і взагалі, фактично витіснила будь-які рефлексії на тему минулого – країна майже ввела на нього мораторій.

А ще у німців були чудові історики та філософи. Зокрема Карл Ясперс і Юрґен Габермас. Перший написав у 1946 знамениту працю «Питання про провину». За Ясперсом є кримінальна провина, політична, моральна і навіть метафізична. Крім того, варто розрізняти поняття «провини» і «відповідальності». Ясперс стверджував, що «Кожна людина відповідає разом з іншими за те, як нею правлять».

Спочатку книжка викликала величезний негативний резонанс у німецькому суспільстві. Студенти бойкотували лекції Ясперса, колеги звинувачували його зокрема й у тому, що він начебто «продався НАТО». Однак виявилося, що ідеї філософа були слушними і вкрай потрібними німецькому суспільству. Нині Карла Ясперса називають не інакше, як «батьком нової Німеччини».

Наступником Ясперса був Юрґен Габермас. Історик за фахом, один із головних учасників «суперечки істориків» кінця 80-х, він розвивав ідеї Ясперса. Вчений наголошував, що німці зобов’язані пам’ятати про страждання тих, хто був убитий їхніми попередниками. Патріотизм – це чудово, але він має бути «здоровим». Габермас запропонував німцям проєкт постнаціонального «констутиційного патріотизму», пов’язаного з універсальними цінностями прав людини, демократії та ліберальної свободи.

Тож можна сказати, що денацифікація – спочатку примусова, а потім вже добровільна, була для німецького суспільства вдалою. Однак все це непросте диво переродження стало можливим лише після закінчення війни, після перемоги об’єднаних сил союзників над нацизмом. І це не було просто й легко. Німцям довелося пройти дуже довгий і складний шлях очищення від дурману нацистської пропаганди, який завів їх на манівці історії. Процес переосмислення нацистського минулого триває в ФРН і по сьогодні. Передовсім, на особистісному, громадянському рівні.

Можливо, у майбутньому, щось із німецького досвіду знадобиться і під час «депутінізації» Росії. Щоправда, скопіювати все від «а» до «я» не вдасться хоча б тому, що Росія набагато більша за Німеччину країна. Денацифікувати декілька десятків мільйонів німців – не те саме, що сотні мільйонів росіян, які так само свято вірять у вождя і власне месіанство, як колись вірили німці. Але те, що кожен, хто безпосередньо чинив злочини проти України і українців повинні опинитися (і таки опиняться!) на лаві підсудних – це однозначно.

Світлана Шевцова, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Переїзд до іншої землі Німеччини: який алгоритм дій?

Переїзд в іншу країну, ще й через війну, вже нелегкий вибір. Але іноді так складаються обставини, що потрібне переміщення вже по Німеччині, і цей переїзд вимушений, а часом неминучий. Як правильно переїхати до іншої землі, які документи оформляти, в якій послідовності все робити – з цими запитаннями ми звернулися до Дарини Уте, міграційному консультанту в Берліні.

– Пройдено всі етапи реєстрації та отримання права (§24) на перебування в Німеччині та прописку в певному місті. І тут постає питання переселення в іншу землю. Які перші кроки? З чого потрібно почати?

У законодавстві Німеччини існують нормативні правила, які стосуються переміщення до інших земель Німеччини. Детальніше це висвітлено в § 12 AufenthG. Люди, які вирішили переїхати, повинні отримати схвалення соціального відомства та/або міграційної служби. Такий дозвіл можна отримати, подавши заяву до Відомства у справах іноземців (Ausländerbehörde). Для цього необхідно надати Відомству одну з причин для переїзду: наявність роботи, возз’єднання сім’ї, або навчання. Якщо після переїзду ви плануєте й надалі отримувати соціальні виплати в іншій землі, то вам необхідно отримати дозвіл від відповідних органів. Як на в’їзд в іншу землю, так і на виїзд з території, де проживаєте.

Одним із найпростіших способів отримати відкріплення – це наявність роботи у новій федеративній землі. Зарплата має становити щонайменше 810 євро нетто або зайнятість на 15 годин на тиждень. Достатньо, щоб один член родини працював. Але тут ідеться про найближчих родичів – подружжя, партнери, батьки неповнолітніх дітей. Якщо вам можуть надати контракт тільки на Minijob, то цього, на жаль, буде недостатньо. Але можливо отримати відкріплення, маючи два контракти на Minijob (для чоловіка і для дружини).

Хочу також підкреслити, що наявність квартири в новій землі не є підставою для переїзду.

– У Німеччині існують Wohnsitzauflage – прив’язка до місця проживання в певній землі після отримання реєстрації. Скільки часнеобхідно для організації офіційного переїзду до іншої землі? Ваші рекомендації.

Так, згідно з актуальним законодавством Німеччини, всі одержувачі соціальних виплат прив’язані до місця проживання, де вони отримали ТПП. Що стосується часу на переоформлення – можна говорити про 2-3 і більше місяців. Це згідно з моїм особистим досвідом. Наприклад, я допомагала одній сім’ї з оформленням документів на переїзд. Вони знайшли квартиру в новій федеративній землі, а також один із членів сім’ї працював, дитина була оформлена в школу. Оформлення зайняло три місяці постійного листування й уточнень. Можна сказати, що це залежить ще й від індивідуального запиту. До мене звертаються і я допомагаю оформити лист до ABH майбутньої землі проживання із запитом на переїзд. Якщо вони згодні, щоб люди до них переїхали, то дають дозвіл, який називається Zustimmung. Якщо цей дозвіл отримано, я відправляю дану інформацію в Берлінське відомство для відкріплення. Також до ABH Берліна дублюю пакет документів, який надавався в іншу землю. На жаль, зв’язку між відомствами немає, тож потрібно подавати документи самостійно і дбати про їхню вчасну доставку до установи.

– З якої установи в первинному місті реєстрації потрібно розпочати процедуру оформлення документів для переїзду? І які документи необхідні для цього процесу?

Спочатку потрібно звернутися до міграційної служби тієї землі, до якої плануєте переїхати й отримати в них дозвіл. І паралельно запросити термін у LEA за місцем теперішнього проживання для подачі заявки на відкріплення – на нього можна чекати довго. Рекомендую також спробувати звертатися в порядку живої черги, якщо довго не отримаєте запрошення на термін. Не забувайте про наявність контракту на роботу, підтвердження щодо квартири для проживання або школи для дітей. Це важливо тому, що міграційні служби мають розуміти, що ви плануєте інтегруватися в новій землі.

– Як краще повідомляти реєстраційні служби письмово чи особистою присутністю?

Можна надсилати запити електронною поштою. Але надійніше надіслати заявку і документи рекомендованим листом. Тоді у вас буде підтвердження, що ви зверталися, якщо довго не буде відповіді. Щодо електронної пошти, то можна надсилати в LEA на Е5 – це код для України. Повністю електронна пошта має такий вигляд: [email protected] . Обов’язково вказуйте тему: Streichung der Wohnsitzauflage. Після відправлення запиту ви чекаєте на термін. Після вдалого отримання терміна ви приходите з паспортом, у якому вам ставлять відмітку про відкріплення.

– Без чого неможливо розпочати цей процес? Чи потрібно заздалегідь отримати схвалення міграційної служби майбутньої землі для переїзду?

Так, ви обов’язково перед зверненням за терміном для відкріплення маєте отримати згоду іншої землі, що вона готова вас прийняти. Без цього вам не зроблять відмітку про відкріплення в паспорті. Не можна переміщатися самостійно, поки немає дозволяючих документів. Якщо ви не відкріпилися і переїхали без дозволу, то можете отримати штраф за безправні дії.

– Які існують нюанси і труднощі? До чого потрібно бути готовим?

Упродовж моєї практики в допомозі з оформлення документів на переїзд було всього кілька випадків, коли приходили електронною поштою терміни і справді вдавалося організувати відкріплення шляхом електронного звернення. Усі департаменти міграційних структур Берліна наразі переповнені різноманітними заявками від українських біженців і терміни для їхнього опрацювання досить довгі. До цього потрібно бути готовим і заздалегідь планувати свої дії на кілька місяців наперед.

– Чи потрібно вказувати причину переїзду? І чи впливає причина на отримання швидкого дозволу на переїзд та оформлення на новому місці перебування?

Якщо одному з членів сім’ю запропонували роботу в іншій землі, то відповідно інший член сім’ї має право переїхати до нього. Це можуть бути також партнери (цей факт належить довести) або неповнолітні діти. Возз’єднання дорослих дітей і батьків або інших родичів (сестри/брати) не є причиною переїзду в іншу землю. У цих випадках підтвердженням переїзду може бути робота, Ausbildung, навчання.

– Дозвіл на переїзд отримано. На руках усі документи. Якими мають бути перші кроки на новій землі? Чи потрібно проходити оформлення у всіх соціальних службах по-новому?

Якщо вже є дозвіл від Ausländerbehörde Berlin, потрібно сповістити всі установи Берліна, в яких ви зареєстровані – Jobcenter, страхова компанія та ін. про свій переїзд і нову адресу. Від Jobcenter необхідно отримати документ, він називається Aufhebungsbescheid або Negativbescheinigung, який означає, що Jobcenter Берліна перестав платити соцвиплати – це обов’язково запитає Jobcenter у новій землі, у такий спосіб можливо уникнути подвійних виплат. Якщо діти ходять до школи – обов’язково проінформувати освітній заклад, що ви забираєте дитину в іншу землю. І звичайно анулювати Берлінську прописку – іншими словами Abmeldebescheinigung – зняття з обліку.

– Багато з тих, хто планує переїзд, отримали офіційний дозвіл на безкоштовне проходження інтеграційних курсів. Якщо курс не завершено, чи поширюється безкоштовне право на завершення інтеграційного мовного курсу в іншій землі?

Щодо інтеграційних курсів – так, відкріпитися можна. Але тут будуть проблеми, оскільки курси оплачує Jobcenter або BAMF. Якщо Jobcenter у Берліні за місцем прописки оплатив вам курси, то на новій землі Jobcenter уже не платитиме. У цьому разі потрібно подавати нове прохання на оплату курсів і обов’язково знятися з обліку в Берліні та, якщо пощастить, отримати нове схвалення на оплату вивчення німецької від відомств, які відповідають за цей напрям у новій землі.

– Ваші рекомендації для українських біженців, які перебувають у процесі або планують переселення з однієї землі Німеччини до іншої? Що можна порадити новоприбулим?

Перед тим як ухвалити важливе рішення про переїзд (у разі, якщо ви вже зареєстровані в одній землі), я б рекомендувала оцінити ситуацію і добре обміркувати цей важливий крок. Заздалегідь планувати перспективи в Берліні і, якщо таких немає, краще одразу їхати в інші землі і там оформлятися. Це збереже ваш час і захистить від переоформлення. Але потрібно обов’язково пам’ятати – самостійно здійснювати переїзд не можна. Така дія загрожує штрафом і можливим анулюванням права на тимчасове проживання в Німеччині. Це створить проблеми з оформленням документів на новому місці та з виплатами соціальної допомоги.

Турецьке суспільство в Німеччині

Турки в Німеччині формують найбільшу національну меншину в країні. Вони почали приїжджати на німецькі землі в 60-ті роки минулого століття в пошуках роботи, і всього за кілька десятиліть сформували на території ФРН цілу діаспору зі збереженими культурними традиціями, мовою і релігією.

Історія турецької діаспори у ФРН

Історія появи турецької діаспори в Німеччині починається з угоди про приймання громадян Туреччини в якості тимчасових працівників, підписаного в 1961 році. У повоєнний час Німеччина сильно потребувала дешевій робочій силі, тому почала видавати робочі візи громадянам країн зі слабкою на той час економікою.

Поряд з турками були запрошені громадяни Італії, Іспанії, Греції. Але якщо за кілька десятиліть рівень економіки в інших країнах піднявся і тимчасові робочі повернулися на батьківщину, то багато турецькі мігранти вважали за краще залишитися в ФРН.

Згодом німецьким урядом були запроваджені закони, що дозволяють трудовим мігрантам возз’єднання з сім’єю. З цієї причини багато турків досі їдуть в Німеччину на заробітки, а потім залишаються у ФРН і перевозять в країну дружин і дітей.

Чисельність турків і їх розміщення

Турки становлять приблизно одну чверть усіх іноземних іммігрантів в країні. Якщо у 1961 році на роботу в ФРН приїхало близько 8 000 тисяч турків, то за результатами перепису населення 2014 року їх чисельність нараховувала вже понад 1,5 мільйонів чоловік. При цьому в даних перепису враховуються тільки ті іммігранти, які мають турецьке громадянство. Крім них ще близько 1,3 мільйона чоловік оформили німецьке громадянство.

Так, у сумі чисельність турецького населення в Німеччині становить майже 3 мільйони чоловік.

60 % іммігрантів з Туреччини їде у великі міста, решта направляються в маленькі населені пункти. Федеральними землями, найбільш заселеними турками, є Баден-Вюртемберг і Північний Рейн-Вестфалія.

Найбільше турків можна зустріти в таких промислових містах, як Штутгарт, Мюнхен, Франкфурт-на-Майні, Дюссельдорфа, Мангейм, Кельн, Майнц, а також у Берліні. У столиці вихідці з Туреччини в основному селяться в районах Нойкельн і Кройцберг. Останній, до речі, навіть почали називати Маленьким Стамбулом.

Культурні відмінності

Культури Німеччини та Туреччини є конфліктними у деяких аспектах. Більшість іммігрантів з Туреччини на території ФРН дотримуються турецьких традицій та дотримуються засад країни походження. Якщо перше покоління турків, які прибули на роботу в післявоєнний час, у більшості своїй було оточене тільки представниками своєї етнічної групи, то другого і третього покоління вже доводиться все більше долучатися до німецької культури. Сильний німецький вплив позначається на навчанні та роботі, але вдома турки досі підтримують свою культуру.

У сім’ї й у спілкуванні з сусідами турецька мова залишається головною. Турецький – другий за поширеністю мова в Німеччині. У деяких регіонах уроки цієї мови входять в обов’язкову шкільну програму, але в більшості випадків можливість його вивчати надається на вибір.

Усна турецька мова зазнає сильних змін в силу того, що багато іммігрантів почали застосовувати в ній німецькі синтаксичні та граматичні конструкції.

Друге і третє покоління турків все ще говорять рідною мовою, але вже з німецьким акцентом, вплітаючи в мову місцевий діалект. Вихідці з неблагонадійних соціальних верств, навпаки, у своїй німецькій мові замінюють багато слів аналогами з турецької та арабської мов.

Головною особливістю, що вказує на різницю менталітетів турків і німців, є віра. Турецькі іммігранти становлять найбільшу частину представників мусульманства в ФРН (63,2 % всіх мусульман в країні було у 2009 році). Німецькі турки надають великого значення питанню релігії не стільки в плані самого віросповідання, скільки в плані національної самоідентифікації.

Проблема інтеграції

Інтеграції турків у Німеччині супроводжують деякі проблеми, пов’язані з адаптацією цього народу до німецького життя. Основними причинами, які привносять складності в інтеграційний процес, є:

• значні відмінності в менталітетах турецьких і німецьких громадян, збереження турецьких звичаїв і національної самоідентифікації;
• відсутність можливості стрімкої зміни соціального статусу в німецькому суспільстві;
• лояльна урядова політика Німеччини стосовно мало інтегрованих етнічних груп;
• відсутність роботи у більшості дружин турецьких робітників, що не дає їм можливості долучитися до німецької культури;
• турки вважають за краще одружуватися зі своїми співвітчизницями в Туреччині, а потім привозити їх в Німеччину. Небажання поєднуватися шлюбом з німкенями призводить до того, що національні звичаї зберігаються всередині сім’ї та продовжують розвиватися в наступних поколіннях;
• можливість отримати німецьке громадянство для дітей, народжених в турецьких родинах. Це забезпечує соціальні виплати, що не мотивує турків до інтегрування;
• доступ до турецького телебачення, радіо, газет і так далі.

➡️ Читайте також: Промисловість та її роль в економіці Німеччини

Політична залученість

Оскільки перше покоління приїхали в Німеччину турків розглядав своє перебування тут як тимчасове, то німецька політика їх мало цікавила. До того ж досі більшість іммігрантів зберігають турецьке громадянство і більше цікавляться політикою в Туреччині, ніж у ФРН.

Однак останнім часом серед іммігрантів з Туреччини почала проявлятися деяка зацікавленість місцевої політикою. В основному це проявляється у прихильності до Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) з-за її позицією щодо натуралізації та іммігрантів. Деякі німецькі громадяни, що мають турецьке походження, почали вступати в ряди парламентаріїв.

Висновок

Історія турецького народу в Німеччині почалася в середині ХХ століття. Тоді німецьке уряд запрошував іноземних робітників для тимчасового заробітку на фабриках і заводах. Але термін передбачуваної спочатку тимчасової роботи був продовжений, багато хто з іммігрантів привозили у ФРН свої сім’ї та влаштовували своє життя тут.

За багато десятиліть вихідців з Туреччини так і не вдалося інтегруватися в німецьке суспільство з багатьох причин. Таким чином, турки становлять найбільшу іноземну діаспору на території ФРН.