§ 17. Людина, особа, громадянин
Чи можна стверджувати, що суспільство — це не проста сукупність людей, а система відносин між ними? Чому?
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ: права і свободи людини, громадянство.
1. Чим подібні та чим відрізняються поняття «людина», «особа», «громадянин»
ЗАВДАННЯ 1. Цікава ваша думка! Ознайомтесь Із висловлюваннями видатних особистостей. Як ви вважаєте, у якому значенні вони вживають поняття «людина», «особа», «громадянин»?
Людина виховується для свободи. (Г. Гегель)
• Вихователь — це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства — розуму, думок, почуттів дітей, підлітків І юнацтва. (В. Сухомлинський)
• Істинна рівність громадян полягає в тому, що всі вони однаково підкоряються законам. (Ж. д’Аламбер)
Найбільшою цінністю будь-якого суспільства є людина. Великий тлумачний словник сучасної української мови дає таке визначення: «Люди — це суспільні істоти, що являють собою найвищий ступінь розвитку живих організмів, мають свідомість, володіють членороздільною мовою, виробляють і використовують знаряддя праці». Отже, це поняття включає два аспекти: природний (біологічний) та соціальний (пов’язаний із життям і відносинами в суспільстві).
Юридична наука вивчає окрему людину як індивіда, особу, громадянина, розглядає її відносини з державою й суспільством. Що спільного та відмінного в поняттях «людина», «особа», «громадянин»?
Поняття «людина» насамперед охоплює загальнородові риси, що відрізняють людину від інших живих істот. Поняття людини в такому значенні стосується не якоїсь конкретної людини, а людини як представника роду людського.
Еволюція суспільства спричинила виникнення специфічних відносин між суб’єктами, що характеризуються певним рівнем усвідомленості та узгодженості. Саме це зумовлює поступове збільшення вмісту «соціального» (порівняно з «біологічним») у понятті «людина» та його перетворення на соціально важливу категорію «особа».
Особа — це людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов’язки, які ним покладаються. Характерними рисами особи стають:
1) розумність — здатність мислити та приймати продумані, виважені, а не інстинктивні рішення;
2) свобода — можливість вибору із запропонованих суспільством саме того варіанта поведінки, який найповніше відповідає інтересам особи й не порушує прав інших;
3) індивідуальність — наявність специфічних рис, які виокремлюють особу серед інших (соціальний стан, професія, вік тощо);
4) відповідальність — можливість передбачати результати своїх дій, керувати ними та самостійно нести відповідальність у разі невиконання обов’язків чи порушення прав інших осіб. Слід зауважити, що поняття «особа» може означати не тільки людину, а й підприємство, організацію, установу. Тому в законодавстві
України для характеристики людини як суб’єкта правовідносин вживається поняття «фізична особа», а для характеристики підприємств, організацій, установ — «юридична особа».
Із виникненням держави категорія «особа» набирає політичного змісту та перетворюється на нову категорію «громадянин».
Характер взаємодії особи й держави є важливим показником стану суспільства в цілому, а також його завдань та перспектив розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство та сучасну людину без вивчення багатоманітних відносин особи й держави, без визначення правового статусу громадянина.
Слово «статус» у перекладі з латини означає становище. Правовий статус громадянина — це правове становище в суспільстві людини, яка має громадянство певної держави. Громадянин має певні особливості, що надають можливість бути суб’єктом не лише економічних та соціальних, а й політичних відносин.
Громадянин — це особа, яка:
• належить до постійного населення певної держави;
• має правовий зв’язок із державою, що полягає в наявності взаємних прав та обов’язків громадянина і держави;
• користується захистом із боку держави, як правовим, так і судовим;
• несе законодавчо закріплену відповідальність у разі порушення або невиконання певних рішень, а також у випадку порушення суб’єктивних прав інших осіб або невиконання власних юридичних обов’язків.
Як бачимо, у структурі правового статусу громадянина центральним елементом є юридичні права й обов’язки, що передбачені Конституцією, іншими нормативно-правовими актами певної держави. Передумовою цих прав і обов’язків є громадянство.
Громадянство — стійкий правовий зв’язок особи й держави, що виражається в їхніх взаємних правах і обов’язках.
СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ЛЮДИНА», «ОСОБА», «ГРОМАДЯНИН»
Декларація прав людини і громадянина (Франція, 1789 р.)
ID-картка громадянина України — документ, що приходить на зміну паспортам старого зразка
2. Як людство прийшло до усвідомлення цінності прав і свобод людини
За черговістю включення основних прав, свобод і обов’язків до конституцій та міжнародно-правових документів їх поділяють на права першого, другого й третього покоління.
Перше покоління включає проголошені буржуазними революціями (XVII—XVIII ст.) громадянські й політичні права, які дістали назву «негативних», тобто таких, що виражають незалежність особистості від держави, позначають межі її втручання у сферу свободи людини (право на життя, недоторканність житла, виборче право тощо).
Друге покоління стосується соціальних, економічних і культурних прав, що були закріплені в міжнародно-правових документах і конституціях багатьох держав до середини XX ст. Цю групу прав інколи називають «позитивними». Позитивні права потребують підтримки та забезпечення з боку держави. Право на працю, відпочинок, соціальний захист, освіту вимагають від держави проведення постійної, цілеспрямованої політики щодо реалізації певних програм та потребують значних матеріальних ресурсів.
До третього покоління належать солідарні або колективні права, існування яких пов’язане з глобальними проблемами людства та які належать більше націям, народам чи територіальним громадам, ніж окремим особам (право на мир, на безпечне довкілля, на самовизначення, на місцеве самоврядування тощо). Становлення прав цієї групи почалося після Другої світової війни.
Найпоширенішим критерієм класифікації прав і свобод людини й громадянина є їхній зміст. Зазвичай за змістом вони поділяються на особисті (громадянські), економічні, соціальні, політичні, культурні та екологічні права і свободи.
Особисті права і свободи людини покликані забезпечити її недоторканність, можливість фізичного існування й духовного розвитку. Здебільшого вони не пов’язані з громадянством та відносинами з державою. Ці права виникають від народження й спрямовані на захист життя та гідності кожної людини.
Політичні права і свободи — група прав, які належать людині як члену політичної системи суспільства, коли він виступає насамперед як громадянин держави.
Соціально-економічні права — це права, пов’язані з діяльністю людини в господарській сфері, її соціальними відносинами із суспільством, державою, колективами, іншими людьми.
Культурні права — це права, що забезпечують людині доступ до духовних цінностей, створених окремим народом або всім людством.
Екологічні права людини і громадянина — це встановлені та гарантовані державою можливості у сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.
Права людини — соціальна спроможність людини вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення різних матеріальних і духовних потреб шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.
Поняття «свобода» визначає сферу самостійності людини, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки й слова, свобода світогляду й віросповідання тощо).
Забезпечуючи права й свободи людини, держава, у свою чергу, вимагає від неї певної поведінки, що формулюється в системі юридичних обов’язків.
3. Якими є підстави набуття та припинення громадянства України
Правовий статус громадянина відрізняється від правового статусу іноземця (громадянина іншої держави), особи без громадянства. Наприклад, останні в Україні не можуть брати участі в референдумах, не обираються до органів державної влади тощо.
ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ
Історія ідеї про права людини бере свої витоки в давнині. Уже в Біблії містяться положення про цінність і недоторканність людського життя, рівність людей. В античних державах і країнах Давнього Сходу рівність людей обґрунтовувалася однаковими природними умовами їхнього походження. Однак за часів рабовласництва й феодалізму панувала ідея про права тільки вільних людей.
Стрімкий розвиток ідеї про права людини припав на епохи Відродження й Просвітництва. Тоді права особи (на життя, свободу, власність тощо) були визнані священними вимогами, що стало основою сучасного розуміння прав людини.
Кожний народ зробив свій внесок у розвиток ідеї про права людини, вирішуючи цю проблему залежно від історичних обставин свого буття. Ідея прав людини, побудована на теорії природного (природженого) права, знайшла втілення в нормативних актах держав Європи й світу. Декларація незалежності, що була прийнята в США в 1776 р., проголосила фундаментальний принцип, на якому заснована демократична форма правління: «Ми вважаємо очевидною істиною, що всі люди створені рівними, що вони наділені Творцем певними невід’ємними правами, серед яких право на життя, свободу та прагнення щастя». У Декларації прав людини і громадянина Франції, прийнятій 26 серпня 1789 р., йдеться про «природні, невідчужувані й священні права людини».
Названі документи США та Франції стали підґрунтям для законодавчого закріплення особистих (громадянських) і політичних прав людини в нормативних актах інших держав.
У 1945 р. зусиллями держав світу було створено Організацію Об’єднаних Націй, а 10 грудня 1948 р. в Парижі Генеральна Асамблея ООН прийняла й проголосила Загальну декларацію прав людини як завдання, виконання якого мають прагнути всі народи й держави.
Загальна декларація прав людини є першим міжнародним документом, у якому найповніше викладено перелік прав людини. Цей документ складається з преамбули та 30 статей, де наведено основні права й свободи людини, які можна розділити на громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні.
У перших статтях викладено основні філософські засади Декларації. Так, стаття 1 проголошує: «Усі люди народжуються вільними й рівними у своїх правах. Вони наділені розумом і совістю й мають діяти стосовно одне одного в дусі братерства». Отже, рівність і свобода є не дарованим або наданим державою, а природним, невід’ємним правом людини.
Частина прав, проголошених Загальною декларацією прав людини, набула свого змістовного розширення в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (23 березня 1976 р.) і Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права (16 грудня 1966 р.). Крім міжнародних, приймалися й регіональні акти, наприклад Європейська конвенція про захист прав людини й основоположних свобод (4 листопада 1950 р.).
Загальна декларація прав людини 1948 р.
ЗАВДАННЯ 2. Попрацюйте із джерелом права. Ознайомтеся зі статтею закону, назвіть підстави набуття громадянства в нашій державі.
ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ»
Стаття 6. Підстави набуття громадянства України
Громадянство України набувається:
1) за народженням;
2) за територіальним походженням;
3) унаслідок прийняття до громадянства;
4) унаслідок поновлення у громадянстві;
5) унаслідок усиновлення;
6) унаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров’я, у дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім’ю або передачі на виховання в сім’ю патронатного вихователя;
7) унаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) унаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Правові відносини, що стосуються громадянства, регулюються відповідними нормативно-правовими актами, основними з яких є Конституція України і Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.
Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких засадах:
• запобігання виникненню випадків безгромадянства;
• неможливості позбавлення громадянства України;
• визнання права громадянина України на зміну громадянства;
• неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим із подружжя;
• рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку й моменту набуття ними громадянства України;
• збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України. Слід додати, що законодавством визначені також умови, за яких відбувається прийняття до громадянства України, а саме:
• визнання й дотримання Конституції України та законів України;
• зобов’язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві;
• безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років (ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України понад два роки та постійно проживає на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця — термін безперервного проживання на території України на законних підставах становить три роки з моменту отримання статусу біженця);
• отримання дозволу на постійне проживання в Україні;
• володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;
• наявність законних джерел існування.
До громадянства України не приймаються особи, які вчинили злочин проти людства чи здійснювали геноцид; засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину; вчинили на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.
Стаття 25 Конституції України проголошує право громадянина України на зміну свого громадянства. У зв’язку із цим стаття 17 Закону України «Про громадянство України» передбачає підстави для припинення громадянства України:
• вихід із громадянства України;
• втрата громадянства України;
• підстави, передбачені міжнародними договорами України, на обов’язковість яких дала згоду Верховна Рада України.
Втрату громадянства не слід ототожнювати з позбавленням громадянства, тому що Конституція України виключає можливість такої процедури.
ВИСНОВКИ
• Людина від моменту свого народження наділена правами як невід’ємними умовами її фізичного й соціального існування та розвитку.
• До невід’ємних прав людини належить право на громадянство. Інститут громадянства в Україні відповідає міжнародним правовим стандартам, і його норми спрямовані на забезпечення стійкого правового зв’язку людини та держави Україна, на забезпечення прав особи в різних сферах життя.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Дайте визначення понять: «громадянство», «права і свободи людини».
2. Подайте у вигляді схеми покоління прав людини.
3. Порівняйте поняття, визначивши в них спільне та відмінне.
Поняття
Спільне
Відмінне
4. Проаналізуйте ситуації з правової точки зору.
1) Ольга К., громадянка Молдови, 26 червня 2014 р. подала клопотання про набуття громадянства України. У травні 2012 р. вона уклала шлюб Із громадянином України й від того часу постійно проживає в його квартирі в місті Миргороді Полтавської області. Ольга працює офіс-менеджером на приватному підприємстві «Сапсан», володіє державною мовою.
Чи достатньо правових підстав для задоволення клопотання Ольги? Відповідь обґрунтуйте.
2) Подружжя К. п’ять років проживало в Ізраїлі, куди воно відбуло на постійне місце проживання разом із донькою. За цей час К. набули громадянства Ізраїлю, хоча з громадянства України не вийшли. Зважаючи на труднощі економічного характеру та незадовільний стан здоров’я дружини, подружжя вирішило повернутися до України.
Чи будуть визнані чоловік і дружина К. громадянами України після повернення? Чому?
5. Цікава ваша думка! Американська письменниця Сара Грімке, що активно боролася за права людей, у 1837 р. написала: «Я не знаю, що таке права чоловіка чи права жінки; я знаю лише, що таке права людини». Як ви розумієте її слова? Чи поділяєте ви цю думку? Чому?
Людина – не унікальний вид. Хоч як би нам цього не хотілося
У Канзі гарний смак. Він любить апельсини, вишні та виноград.
Він вказує на те, що хоче, обираючи на комп’ютеризованому сенсорному екрані лексиграми, кожна з яких позначає певне слово.
Канзі може використовувати 500 слів і розуміє кілька тисяч, коли з ним розмовляють.
Він також любить маршмелоу і вміє підсмажувати його на вогні, який він сам запалює за допомогою сірників.
Канзі – не людина. Він – мавпа бонобо, які поряд із шимпанзе є найближчими сучасними родичами людини.
Автор фото, Jabruson/NPL
Між горилою і людиною не така вже велика різниця
Хоча Канзі не вміє розмовляти так, як ми, він кардинально змінив наші уявлення про наших найближчих родичів, приматів, а також і про нас самих.
Колись ми вважали себе єдиними істотами з емоціями, мораллю та культурою. Але що більше ми досліджуємо царство тварин, то більше виявляємо, що це геть не так.
Тепер багато вчених переконані, що всі риси, які колись вважалися ознакою людства, є й у тварин.
Якщо вони мають рацію – наш вид не такий унікальний, як нам хочеться думати.
Звісно, унікальним є будь-який вид тварин. У цьому банальному сенсі людина унікальна, так само як і домашні миші.
Автор фото, Anup Shah/NPL
Вміння використовувати інструменти праці раніше вважали визначальною рисою людини
Втім, коли ми кажемо, що людина єдина у своєму роді, ми маємо на увазі дещо інше. Протягом всієї історії люди створювали нездоланний бар’єр між собою та іншими тваринами.
Як писав на початку XVII століття філософ Рене Декарт: “тварини – це просто машини, але людина відрізняється від них”.
Першим рішуче виступив проти такої позиції Чарльз Дарвін. У своєму “Походженні людини” він писав: “Принципової різниці в розумових здібностях між людиною та вищими ссавцями не існує, відмінності є кількісними, а не якісними”.
Автор фото, Wikimedia Commons
Ідеї Дарвіна прийняли далеко не всі, як свідчить ця карикатура 1871 року, на якій вчений зображений у вигляді мавпи
Пізніше він детально описав схожість між мімікою людини та тварин.
Наприклад, дитинча шимпанзе і людська дитина поводяться дуже схоже, коли їх лоскочуть, зазначав Дарвін.
Він також зауважував, що очі шимпанзе мружаться і стають яскравішими під час сміху, як і у людей.
Але згодом ці ідеї Дарвіна забули. Майже до 1950-тих років тварин вважали бездушними машинами, якими керують лише інстинкти.
У ті часи панувала ідея, що їм бракує інтелекту. А приписувати звірям почуття вважалося ледь не табу, зазначає Франс де Вааль з Університету Еморі в Атланті, США.
Автор фото, Cyril Ruoso/NPL
Мавпи бонобо обожнюють, коли їх лоскочуть
Перша, хто почала змінювати цей стереотип, була приматолог Джейн Гудоллл, яка на початку 1960-х розпочала дослідження диких шимпанзе. Вона спостерігала за шимпанзе, щоби дізнатися більше про давніх предків людини.
Від самого початку своєї роботи в Африці вона бачила поведінку, яка приголомшливо нагадувала людей.
У своїх ранніх дослідженнях Гудолл називала шимпанзе “він” і “вона”, а не “воно” (в англійській мові тварин позначають загалом займенником середнього роду. – Ред.).
Вона також дала їм імена, що було нечуваним в академічних колах того часу, і почала описувати їхні унікальні особистості.
Вона також виявила, що вони їли м’ясо: шимпанзе не були вегетаріанцями, як вважали раніше. І щоб отримати здобич, вони використовували інструменти. Гудолл бачила, як шимпанзе ловлять термітів гілочками.
Автор фото, Anup Shah/NPL
Бонобо намагається дістати їжу за допомогою гілки
Це вже було величезним відкриттям. До цього часу застосування інструментів вважали унікальною здатністю людини.
Її тодішній керівник, палеоантрополог Луї Лікі заявив: “Тепер ми повинні або переосмислити терміни “інструмент” і “людина”, або вважати шимпанзе людьми”.
У той самий час Франс де Вааль спостерігав за шимпанзе у зоопарку Арнема в Нідерландах. Він помітив багато складних форм соціальної поведінки і був розчарований відсутністю досліджень, які б описували їх.
Неймовірний спектр людської міміки може здаватися унікальним, але якщо уважно стежити за обличчям шимпанзе довгий час, ви помітите не менш складний репертуар усмішок і сміху.
Ми також знаємо, що вони надзвичайно добре зчитують міміку одне одного. Так само як і всі інші мавпи.
Автор фото, Sue Flood/NPL
Фотограф Сью Флад несе на собі шимпанзе
Соціальні навички шимпанзе є основою ще однієї поведінки, яку колись вважали виключно людською. Це мораль.
Мораль складається зі справедливості, альтруїзму та співпереживання.
Протягом століть принципи моралі вважали головною рисою, яка відрізняє людину від тварини.
Ми знаємо, що діти мають сильне почуття справедливості з раннього віку. Наприклад, вони діляться з друзями, навіть якщо така поведінка коштує їм якихось втрат.
Вони також мають вроджену альтруїстичність. Малюки допомагають підняти предмети, які впали, без жодної підказки з 14 місяців.
Автор фото, Anup Shah / NPL
Шимпанзе мають дуже багату міміку
Однак й інші тварини також мають вроджене почуття справедливості.
У 2003 році де Вааль опублікував дослідження, в якому показав, як мавпи-капуцини реагували на несправедливу винагороду.
Після того, як дві мавпи виконували те саме завдання, обидві з радістю отримували огірок як нагороду. Втім, коли одній з них давали смачніший виноград замість огірка, друга мавпа засмучувалася і відмовлялася від огірка.
Шимпанзе поводяться схожим чином.
Відомо, що найчастіше вони вчиняють егоїстично, коли йдеться про їжу. Вони можуть красти або ховати їжу від суперників.
Автор фото, Roland Seitre / NPL
Капуцини мають почуття справедливості
Однак у дослідженні 2013 року виявили, що вони також знають ціну співпраці. Вони діляться їжею, навіть коли немає очевидної користі для них. І вони ділять винагороду порівну, так, як це роблять люди.
Вони також допомагають одне одному. Вони можуть допомогти своєму партнеру відчинити замок на дверях, за якими лежить їжа, навіть якщо самі вони її не отримають.
У дикій природі дослідники спостерігали, як шимпанзе допомагали членам групи з обмеженими фізичними можливостями, всиновлювали сиріт або рятували друзів від пасток браконьєрів.
Автор фото, Anup Shah/NPL
Шимпанзе дуже вправні у командній роботі
Такі альтруїстичні пориви притаманні й іншим тваринам. Наприклад, щури також рятують друга з води, навіть якщо їм самим доведеться намокнути.
Ці дослідження свідчать про те, що кооперація є корисною рисою для виживання багатьох видів. Якщо люди, шимпанзе і щури вміють співпрацювати, можливо, їхній спільний пращур також вмів це робити.
Давнє переконання, що шимпанзе егоїстичні і капосні, більше не є прийнятним, зазначає де Вааль.
“Люди кажуть, що мораль походить від Бога, від релігії”, – каже дослідник, але ми чітко бачимо зачатки моралі у багатьох інших видів.
Звичайно, шимпанзе далеко не завжди поводяться альтруїстично. Вони також мають темну сторону. Вони б’ються, вбивають суперників, а іноді і своїх дітей.
Їхня суспільна ієрархія вимагає від них тримати друзів поруч, а це означає, що вони чудово вміють маніпулювати. Вони також часто обманюють інших.
У них достатньо макіавеллівських рис, зазначає де Вааль, посилаючись на методи захоплення влади, описані істориком і філософом Нікколо Макіавеллі.
Автор фото, Anup Shah/NPL
Шимпанзе потрібно зберегти своє місце в ієрархії
Дослідник бачив, як домінантний самець шимпанзе, який домігся влади за допомогою друзів, ревнував, якщо його союзники починали дружити з його ворогами. Самець намагався їх розлучити.
Це – стратегія “розділяй і володарюй” у чистому вигляді.
Люди вміють розпізнавати почуття, думки і наміри інших людей, психологи називають цю здатність “теорією розуму”.
Діти вчаться це робити з раннього віку, і тепер існує чимало доказів того, що людиноподібні мавпи також володіють багатьма навичками “читання думок”.
Наприклад, шимпанзе нижчого рангу підбере смачний банан у присутності більш домінантного члена групи, тільки лише той не бачить. Підлеглий знає, що домінантний шимпанзе відбере в нього фрукт.
Автор фото, Fiona Rogers/NPL
Ці очі можуть розповісти багато
Шимпанзе також певною мірою розуміють і людський розум. Вони можуть відрізнити людину, яка не бажає давати їм їжу, від того, хто може їх нагодувати.
Очевидно, ми не єдині, хто може сприймати інших, як індивідуумів, у яких є цілі, наміри та погляди, пояснює Катя Карг з Інституту еволюційної антропології Макса Планка у німецькому Лейпцизі.
Було б цікаво з’ясувати, чи мають таку здатність орангутанги, зазначає Карг.
Наша генеалогічна лінія виокремилася від них близько 14 мільйонів років тому. Тож, якщо вони також мають навички читання розуму, це дозволило б припустити, що вони дуже давні.
Знання про розум іншого неможливе без усвідомлення власної свідомості. А це означає, що шимпанзе також мають певний ступінь самосвідомості.
Вони не єдині. Наразі вчені виявили цю здатність у багатьох інших мавп, дельфінів, азійських слонів та європейських сорок.
Автор фото, Anup Shah/NPL
Маленькі бонобо (Pan paniscus) дуже схожі на людських дітей
Шимпанзе навіть мають і культуру. Вони не створюють симфоній, але культуру можна визначити і як передачу знань та звичок від одного покоління іншому.
Де Вааль стверджує, що шимпанзе повністю залежать від культурного та соціального навчання.
І цьому тепер є безліч доказів. Суспільства диких шимпанзе розробили різні способи використання інструментів, залицяння та догляду, які вони передають своєму потомству.
Шимпанзе, які народилися у неволі, вчаться користуватися інструментами в інших тварин.
На думку дослідників, така відповідність правилам групи є “ознакою людської культури”. Шимпанзе підкорюються соціальним нормам своєї групи, навіть якщо інша техніка могла б бути такою ж корисною.
Автор фото, Anup Shah/NPL
Шимпанзе використовують гілочки, щоб “вивуджувати” смачних термітів із гнізд
Зовсім нещодавно вчені з’ясували, що шимпанзе можуть навчитися готувати їжу, хоча їх потрібно до цього спонукати. Цілком імовірно, що вони не відмовились би й від напою за трапезою.
17-річне дослідження виявило, що вони швидко приохочувалися до алкоголю зі збродженого пальмового соку і могли випити достатньо, щоби сп’яніти. Отже, ідея гурманського застілля вже і не виглядає такою фантастичною.
Мораль, свідомість та культуру колись вважали притаманними виключно людині, але всі ці риси є й у шимпанзе. Що ж тоді залишилося?
Звичайно, мова. Ми пишемо цілі книги на різні теми, але шимпанзе цього не можуть. Ми не отримаємо словесної відповіді, якщо зазирнемо їм в очі і спитаємо, як справи.
Проте, вони також мають складну систему спілкування.
Автор фото, Anup Shah/NPL
Шимпанзе мають розвинуту систему комунікації за допомогою різних звуків
Шимпанзе не можуть видавати такі звуки, які виробляємо ми, тому що їхні голосові зв’язки мають іншу будову.
Але мова – це більше, ніж просто слова. Жести і міміка також відіграють важливу роль у комунікації, і з огляду на це цілком можна стверджувати, що шимпанзе володіють мовою.
Шимпанзе не володіють нашими розвиненими вміннями, але вони мають багато компонентів мови.
Бонобо Канзі, про якого йшлося на початку статті, звичайно є радше винятком, і його натренували люди. Але й самі по собі шимпанзе вміють чимало.
Наприклад, одне дослідження показало, що шимпанзе підкликають інших таким самим жестом, як і ми. Інше дослідження виявило 66 жестів, за допомогою яких тварини передавали змістовну інформацію.
Цікаво, що вони навіть мають культурні варіації деяких жестів, як-от на позначення яблука. Науковці з’ясували це, коли групу шимпанзе із нідерландського зоопарку перевезли в Шотландію.
Очевидно, що шимпанзе, як і багато інших видів, мають складні способи спілкування одне з одним. Виявляється, це ми їх не розуміли.
Автор фото, Karl Ammann/NPL
І цілуватися вони також вміють
Що більше ми шукаємо схожість між людиною та її найближчими родичами, то більше ми їх виявляємо. “Для біологів ми лише один із багатьох видів”, – підсумовує де Вааль.
Він вказує, приміром, на те, як шимпанзе цілуються і обіймаються після бійки, щоби помиритися, точнісінько як це роблять люди.
Немає сумнівів, що здібності людини є більш розвиненими, насамперед коли йдеться про мову.
Однак ці відмінності не є ані разючими, ані абсолютними. Це – радше питання ступеню, і вони нівелюються дедалі більше, що більше ми їх досліджуємо.
І отже, людина не є більш унікальною, ніж будь-яка інша тварина на Землі.
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Earth.
Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв’яжуться.
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!
Як ім’я впливає на нашу особистість і долю
Ви напевно міркували про те, як батьки сформували вашу особистість – чи виховували вони вас в любові, чи були надто суворими, щедрими, вимогливими.
Але, можливо, ви не так часто думали про те, як могло вплинути на вашу долю дароване ними ім’я.
Втім, обрати ім’я своїй дитині – непросте завдання. Для багатьох батьків це випробування їхньої креативності або спосіб виразити свою особистість.
Але батьки не завжди усвідомлюють – я, наприклад, ні, – що, те, як вони назвуть свою дитину, може зіграти роль у формуванні її вдачі.
“Ім’я служить для ідентифікації людини і щоденного спілкування з нею, і отже, воно стає основою сприйняття себе”, – пояснює Девід Чжу, психолог з Університету Аризони, який вивчає психологію імені.
Особистість людини визначає, звісно, багато чинників. Це й гени, і наш життєвий досвід, і люди, з якими ми спілкуємось, і ролі, які ми обираємо, як у сімейному житті, так і в професії.
Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.
Прийняти та продовжити
Кінець YouTube допису, 1
Серед усього цього досить легко забути про те, який вплив має ім’я на нас. Але воно залишається з нами від народження до кінця життя (якщо тільки ми не вирішимо його змінити).
Як зазначив 1961 року один із засновників психології особистості Гордон Олпорт, “якорем нашої ідентичності протягом усього життя залишається наше ім’я”.
Автор фото, Catherine Delahaye/Getty Images
Ім’я – це невіддільна частина нашої ідентичності, яка залишається з нами все життя, якщо ми не вирішимо його змінити
Наші імена насамперед розповідають про нашу етнічну приналежність чи інші аспекти походження, що з огляду на соціальні упередження має неминучі наслідки.
Так, американські дослідження, проведені після терактів 11 вересня, виявили, ім’я арабського походження в резюме знижувало шанси кандидата на посаду. І це, звичайно, несправедливо.
Але навіть і у межах однієї культури імена можуть бути більш поширеними або рідкісними, вони можуть мати певні позитивні чи негативні конотації, можуть бути привабливими і ні, модними і застарілими.
Всі ці особливості неминуче впливають на те, як інші сприймають нас і як ми ставимось до себе.
Дослідження 2000-х років, проведене американською психологинею Джин Твенге, показало, що люди, яким не подобалося власне ім’я, гірше адаптувалися психологічно.
Вочевидь, це було пов’язано з невпевненістю у собі та низькою самооцінкою, адже “ім’я стає символом власного “я”, пише Твенге та її співавтор.
В одному німецькому дослідженні 2011 року користувачів сайту знайомств запитали, чи хотіли б вони познайомитися з людьми, виходячи з їхнього імені.
Дослідники виявили, що люди з іменами, які на той час вважали не такими модними, наприклад, Кевін, мали менше успіху, ніж кандидати з більш модними іменами, як-от Александр.
Інше німецьке дослідження також показало, що люди рідше допомагали незнайомцю з іменем, яке мале негативні конотації. Імена Сінді та Шанталь мали найбільше число негативних оцінок.
А от найбільш позитивними дослідження виявило Софі та Марі, жінкам з такими іменами допомагали найбільше.
Автор фото, Alamy
Імена швидко входять і виходять з моди, як і пов’язані з ними асоціації
Ставлення людей, без сумніву, впливає на наш характер. Бути відкритою і щирою людиною складніше, якщо ти все життя стикаєшся з відмовою, причиною якої є лише непопулярне ім’я.
Таких висновків дійшли й інші дослідження. Ті користувачі додатків для знайомств, якими частіше нехтували через ім’я, були, як правило, менш освіченими та мали нижчу самооцінку.
Схоже, що їхня непопулярність на сайті знайомств в цілому відбивала те, як їх сприймають у житті взагалі.
Інші дослідники пішли ще далі. Психологи з Пекіна вивчили імена сотень тисяч людей, які були засуджені за злочини.
Відкинувши інші соціальні чинники, науковці з’ясували, що люди з непопулярним іменем або іменем, яке мало негативні конотації (наприклад, те, яке здавалося менш “привабливим” або “моральним”), частіше скоювали протиправні дії.
Ім’я дійсно може впливати на долю людини таким чином, пояснює керівник дослідження Хуацзянь Цай з Пекінського інституту психології, адже від нього залежить, як ми ставимося до себе і як інші ставляться до нас.
“З огляду на це, я б порадив батькам дуже ретельно обирати імена своїм малюкам, беручи до уваги асоціації, які ім’я викликає в їхній культурі”, – каже дослідник.
Утім, інші дослідження також вказують і на потенційний корисний вплив імені на долю людини.
Милозвучні імена, які легко вимовити, приміром, Марла (у порівнянні з більш різкими Ерік чи Кірк), сприяють тому, що їхнього носія частіше вважають приємною людиною з усіма перевагами, які з цього випливають.
Оригінальні імена можуть бути невигідними у короткостроковій перспективі, адже їх зазвичай сприймають більш негативно. Однак у довгостроковій перспективі вони можуть плекати в свого власника почуття унікальності.
Інше дослідження доктора Цая показало, що рідкісне ім’я підвищує шанси людини на більш незвичну кар’єру, наприклад, кінорежисера.
Автор фото, Lisa Kling/Getty Images
Ім’я може навіть зробити нас більш креативними та прогресивними
“Люди, які в дитинстві відчували свою унікальність, частіше шукають нетрадиційний шлях у кар’єрі”, – зазначає Цай.
Це узгоджується й з теорією “номінативного детермінізму”, яка стверджує, що значення імені впливає на наші життєві рішення. Вочевидь, це пояснює чимале число неврологів із прізвищем Брейн (“мозок” англійською) та інші кумедні збіги.
Незвичне ім’я може навіть зробити нас більш креативними та прогресивними, показало дослідженнями Чжу з Університету штату Аризона та його колег.
Дослідивши імена керівників понад тисячі фірм, науковці з’ясували, що директори з рідкісними іменами частіше дотримувалися нестандартної бізнес-стратегії. Виходить, імена спонукали їх і у подальшому житті вирізнятися серед інших, доходить висновку Чжу.
Майбутні батьки можуть резонно спитати, що ж тоді обрати: ім’я поширене, яке зробить дитину улюбленцем серед однолітків, чи оригінальне, яке дозволить відчувати себе особливим і досягти творчих успіхів.
На думку Чжу, завдання у тому, щоби знайти компроміс – ім’я, яке буде досить простим, але яке можна легко перетворити на щось більш своєрідне.
“Батьки мають допомогти дитині усвідомити свою унікальність, створивши, можливо, оригінальне прізвисько, або часто говорячи з дитиною про те, чим вона особлива”.
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.
Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу [email protected], і наші журналісти з вами зв’яжуться.
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!