Історик: Сталін – ім’я Росії, яка програє Україні

Бойовики та ватажки угруповань «ДНР» і «ЛНР», що діють на окупованій Росією частині Донбасу, полюбляють згадати радянського диктатора Йосипа Сталіна. А в Росії нині це один із найбільш популярних історичних діячів. Наскільки «живий» Сталін сьогодні? І наскільки він допомагає Росії утримувати окуповану частину Донбасу? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії своїми оцінками поділився старший науковий співробітник відділу історії державного терору радянських часів Інституту історії України Роман Подкур.

– Організатори, виконавці великого терору – ця фраза ще з кінця 1980-х перестала бути забороненою у колишньому Радянському Союзі. Було видано багато книжок, монографій. Сотні тисяч розстріляних, мільйони мешканців ГУЛАГу, жертв Голодомору. Але при цьому Йосип Сталін сприймається сучасними росіянами далеко не маргіналом, а серйозною постаттю, часто –​ позитивною. Не лише серед літніх людей, але й серед молоді. Чому так?

– Це питання зараз дискутується як серед істориків, так і серед політологів. На мою думку, це дуже гарний пропагандистський проект. Спочатку Хрущов розвінчав культ особи Сталіна. Але розвінчано було так, щоб не зачепити основи комуністичної партії, Леніна ніхто не чіпав. Згодом питання Сталіна затихло.

На початку 1990-х Сталін став людиною, яка знищувала людей. Культ Сталіна і всі поразки Сталіна були показані. Був величезний запит громадськості на дослідження політичних репресій на пострадянському просторі.

Але почалося зниження рівня життя, невдалі реформи, початок формування олігархату, розкрадання країни. Наприклад, в Росії починає формуватися правонаступництво. Вони чомусь усі говорять про якогось наступника. Тобто не вибори, не демократична зміна, а наступник, тобто царський варіант. Знову повертається ця система олігархату. Тоді був партійний, а зараз фінансово-промисловий.

«При Сталіні нехай саджали, але була справедливість» – була така думка. З’являється потреба «сильної руки». На цьому тлі завжди паразитують дуже багато політиків, які представляють ту силу, яка наведе порядок.

Події в Україні показують, наскільки великий запит на насилля, через цей правовий, судовий, корупційний безлад. До речі, йдеться й про дискредитацію демократії як правової функції. Для нас це дуже небезпечно, тому що у нас ці паростки тільки з’являються. Буде дуже прикро, якщо цей вал популізму їх змете.

– Тобто, в Україні Йосип Сталін теж може бути популярним?

– Цілком може бути, бо є запит на сильну руку.

– Сталін формально був комуністичним діячем. На ваш погляд, Сталін це більше уособлення комуністичного чи імперського лідера для Росії?

– Однозначно. Він будував радянську комуністичну ІМПЕРІЮ.

– Є сумніви щодо фраз, які приписують Сталіну, Жукову, Ворошилову: «Баби нових понароджують», коли говорили про «гарматне м’ясо». Це, до речі, правда – Сталін, Жуков, Ворошилов такого не казали?

– Швидше за все, такого не було, принаймні офіційно.

– Але був тост Сталіна «за терпение русского народа» після завершення Другої світової війни.

– Я уважно читав текст цього виступу Сталіна і склалося враження, що він відверто це сказав, що люди терпіли й будуть терпіти все, що вони з ними зроблять. Після такого, через 65 років після його смерті, Сталіна досі так підносять. Чому?

– Ви побачили цей прихований момент. Але він же почав з «За великий русский народ, который вынес на себе Великую отечественную войну». Тобто у цьому тості було сказано не про народи Радянського Союзу, а що це – «русский народ». Це транслюється й далі сучасною російською владою.

​– А народ, який, з одного боку, терпить такого кривавого тирана, а з іншого боку, коли є зовнішня загроза (як вважають адепти цього погляду) готовий дати відсіч і успішно. Це великий народ?

– Немає великих народів і немає народів рабів. Таке твердження дуже хибне. Все залежить від самих людей. Якщо людина відчуває себе рабом, то його покоління буде виховувати своє рабським народом.

Я можу назвати принаймні декілька сотень моїх знайомих росіян, які знаходяться там, вони – не раби.

Відзначення дня народження Йосипа Сталіна на його могилі біля Кремлівської стіни на Червоній площі. Чоловік цілує ікону із зображенням радянського диктатора. Москва, 21 грудня 2015 року

​– А як тенденція?

– Як тенденція – так. Але це дуже маніпулятивна річ. У їхній історії було багато повстань, не можна їх називати рабами. Це система маніпуляцій, яка виявилась дуже впливовою з боку влади. Вони досягли свого.

Але ситуація у Кемерові показала, що якісь година-дві – й площа заповнена народом. Вони вийшли, бо у них були питання. Так, прогнозують, що вони заспокояться і терпітимуть до чергового Кемерова. Але це один раз, другий, третій. Будуть складені умови, коли терпець увірветься.

Річниця Жовтневого перевороту в Росії у 1917 році. Чоловік із портретом Володимира Леніна та іконою Ісуса Христа на мітингу в російському місті Орлі, 7 листопада 2017 року

​– Історична сталінська зброя для всіх, хто воює і угрупованнях «ЛНР» та «ДНР», для самої Росії перемагає Україну, де немає такого ставлення до «царя», але на два українці є п’ять гетьманів?

– Ні. Вони б перемогли ще у 2013-му, якби це почалося тоді. Якби ці події йшли на політичному рівні, на інших маніпулятивних рівнях. Тоді я не знаю, що б було у 2018 році.

Але тиск та події, які відбулися: розстріли, захоплення Криму – на цьому етапі українців зірвало.

– Серед так званих «ополченців» є й люди, які воюють не за гроші тільки, не лише найманці. Для них Сталін – не остання постать.

– Так. Коли руйнується радянський світогляд, це дуже важко пройти. Мені самому було важко його руйнувати. Але я жив на території та працював у тій сфері, де я бачив багато документів і розумів, що Сталін зробив.

На східній частині України відчувалася законсервованість. Причина – система управління, яка не змінилася

Цей світогляд у багатьох областях України було зруйновано на початку 1990-х. Але на східній частині України відчувалася законсервованість. Причина – система управління, яка не змінилася.

– Зараз при всіх українських жертвах Україна робить кроки від цього чи «русский мир» рано чи пізно наздожене?

Західних істориків, політологів схвилювали події Майдану. До подій 2014 року вони вважали, що Україна – це «частина Російської імперії». Слова Кучми «Україна – не Росія» дійшли до них лише після цьог

– Ми зробили дуже багато кроків якомога далі від «русского мира». Не тільки на словах, не тільки декомунізацією. Найбільшу декомунізацію в розумах людини зробили події Майдану 2014 року.

Західних істориків, політологів схвилювали події Майдану. До подій 2014 року вони вважали, що Україна – це «частина Російської імперії». Слова Кучми «Україна – не Росія» дійшли до них лише після цього.

– Все ж таки завдяки Майдану чи війні, розв’язаній Путіним?

– Майдан і, як наслідок, війна. Путін побачив, що вже маніпулювати не можна, потрібно щось робити.

– Побутує думка, що Сталіна люблять, але саме його своєрідний образ і це більше віртуальна річ. Як ліваки в Європі носять футболки з Че Геварою, хоча той був (на думку його критиків) диверсантом. Любов до Сталіна – більше ефемерна річ?

– Це пропагандистська маніпуляція та ефемерна річ. Америка пишається Ілоном Маском. А чим може пишатися Росія? У них немає проривів. Вони пишаються тим, що було у минулому.

– Така країна не може взяти гору в більш-менш осяжній перспективі, на вашу думку?

– Не бачу такого. Гору беруть високоінтелектуальні технології. Ні система управління, ні система соціального захисту, ні сфера ІТ-технологій. Або все скопійовано в Росії, або фейки.

– Така країна, яку ви зараз окреслили, зі Сталіним на знамені, приречена на поразку в протистоянні із Заходом. А з Україною, де олігархат, корупція і багато інших проблем?

У нас є величезний потенціал – 25 років незалежності. Це покоління, яке вже не зламати та не переробити

– Шанси перемогти у неї є. Але є один маленький момент, який стане на заваді.

Це – зміна світогляду сучасного українця. У нас є величезний потенціал – 25 років незалежності. Це покоління, яке вже не зламати та не переробити. І багатьох людей, які стільки прожили у незалежності, вже також не зламати й за Сталіним вони не підуть.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

​(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)

Олександр Лащенко

На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Сталін Йосип Віссаріонович

державний, політичний і військовий діяч СРСР / З Вікіпедії, безкоштовно енциклопедія

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Сталін Йосип Віссаріонович?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Йо́сип Віссаріо́нович Ста́лін (ім’я при народженні: Іосеб Бесаріоніс дзе Джугашвілі, груз. იოსებ ჯუღაშვილი ; 18 грудня 1878 ( 18781218 ) , Горі, Російська імперія — 5 березня 1953, Москва, СРСР) — радянський військовий та політичний діяч. Перебуваючи на постах генерального секретаря Комуністичної партії Радянського Союзу (1922—1953) й голови уряду (1941—1953), встановив в СРСР однопартійну тоталітарну систему та став фактично одноосібним диктатором. Створені за його правління політична система й ідеологія дістали назву сталінізм.

Народився в бідній сім’ї в місті Горі, навчався в Тбіліській духовній семінарії до 1898 року. В молодості приєднався до марксистської РСДРП та став послідовником Леніна. Редагував більшовицьку газету «Правда», брав участь у розбоях, викраденні та вимаганні на користь партії, за що його неодноразово арештовували та відправляли в заслання. 1912 року обраний до складу ЦК. Після більшовицького перевороту став членом Політбюро, а згодом зайняв пости наркома у справах національностей й державного контролю. Упродовж громадянської війни в Росії виступав у ролі спеціального уповноваженого партії на важливих ділянках фронту. 1922 року Йосип Сталін посів пост генерального секретаря ВКП(б), а після смерті Леніна сконцентрував владу у своїх руках, розмістив ключових прибічників на основні посади й вигнав потенційних суперників й колишніх союзників.

Наріжною партійною догмою за правління Сталіна стала концепція «побудови соціалізму в окремо взятій країні». В період впровадження п’ятирічних планів СРСР пережив сільськогосподарську колективізацію, прискорену індустріалізацію та створення централізованої командної економіки. Сталінська політика, заснована на застосуванні системних репресій й терору, призвела до смерті мільйонів селян упродовж Голоду в СРСР (1932—1933) та Голодомору в Україні; мільйони радянських громадян було ув’язнено в таборах ГУЛАГу чи виселено у віддалені території, розкуркулено тощо, інколи цілі народи підпадали під депортації. Між 1934 і 1939 роками Сталін та його оточення організували «Великий терор» з метою ліквідації «ворогів робітничого класу», у процесі якого понад мільйон осіб було ув’язнено, а 700 тисяч — страчено таємною поліцією.

У зовнішній політиці Сталін сприяв поширенню марксизму-ленінізму через Комуністичний інтернаціонал та підтримав антифашистський рух під час громадянської війни в Іспанії. 1939 року Сталін, керуючись експансіоністськими намірами, уклав з нацистською Німеччиною договір про ненапад. Згідно з ним, радянські війська анексували Західну Україну, Західну Білорусь, країни Балтії, Бессарабію та Буковину, напали на Фінляндію. Сталін не зумів передбачити німецьке вторгнення 1941 року, внаслідок чого Червона армія зазнала значних втрат на початковому етапі війни. Радянський Союз, мобілізувавши патріотизм народу у боротьбі з нацизмом та долучившись до антигітлерівської коаліції, зміг відбити напад, заволодів Берліном у 1945 році та переможно завершив Другу світову війну в Європі.

Під час післявоєнного врегулювання Сталін розширив радянський вплив в Східній Європі, Китаї та Північній Кореї. Водночас Сполучені Штати та Радянський Союз стали ворожими наддержавами у Холодній війні. Сталін ініціював повоєнне відновлення країни, грошову реформу, створення потужного військово-промислового комплексу та посприяв перетворенню СРСР на ядерну супердержаву. В пізній період його правління країна пережила ще один великий голод, хвилю антисемітизму й жорсткого контролю за культурним й інтелектуальним життям держави. Йосип Сталін помер 1953 року в 74-річному віці. На посту радянського керівника його змінив Микита Хрущов, який засудив свого попередника та ініціював процес десталінізації.

Йосип Сталін вважається однією із найзначніших і водночас найсуперечливіших постатей ХХ століття, ставши ще при житті об’єктом фанатичного культу особи у всесвітньому марксистсько-ленінському русі. Тільки в останні роки свого існування КПРС визнала злочини проти людяності, вчиненні при його режимі, проте відмовилася брати відповідальність за них. Після розпаду Радянського Союзу Йосип Сталін зберіг певну популярність в Росії та Грузії. Разом з тим, його тоталітарний уряд засудили за порушення фундаментальних прав та свобод людини, масові репресії, етнічні чистки, сотні тисяч страт і голод, внаслідок яких загинули мільйони людей.

Oops something went wrong:

100 років, як вирішили створити СРСР: «опонентом Сталіна була українська сторона»

100 років тому, 30 грудня 1922 року, постав Союз Радянських Соціалістичних Республік. Проте одні історики кажуть, що він був створений, а інші – що лише проголошений намір його створити, а створили його дещо пізніше. У будь-якому разі СРСР проіснував трохи менше ніж 70 років.

Історик Геннадій Єфіменко розповів проєкту Радіо Свобода «Історичній Свободі», як створювали СРСР і чому ключовою в цьому процесі є інша дата.

– Що відбулося 30 грудня 1922 року? Чому від цієї дати дехто відраховує існування СРСР, а ви так не вважаєте?

– Відраховують, бо так у підручниках із середини 1930-х років писали. Це просте незнання фактів виникло через те, що з середини 1930-х років і до кінця існування СРСР, та й після того, дата 30 грудня була закарбована сталінською пропагандою в історичній пам’яті.

– Все-таки щось та й сталося 30 грудня 1922 року.

– Звичайно, у той день відбувся І Всесоюзний з’їзд рад, на якому було вирішено, що СРСР будемо створювати.

– Цікава ситуація: Союзу ще немає, а всесоюзний з’їзд рад вже є?

– І Всеросійський з’їзд рад теж відбувся тоді, коли про владу рад ще не йшлося.

Сталіну не вдався його план автономізації, виробляли процедуру створення Радянського Союзу. Опонентом Сталіна переважно була українська сторона

Фактично рішення про створення нової федерації ухвалили на партійних форумах, перш за все на пленумі ЦК РКП(б), ще у жовтні 1922 року. Після того, як Сталіну не вдався його план автономізації, виробляли процедуру створення Радянського Союзу. І так трапилося, що опонентом Сталіна переважно була українська сторона.

Попередньо узгодили, що спочатку буде проголошено про намір створення СРСР, а потім буде робота з формування союзного договору. Але на одне із засідань наприкінці листопада 1922-го голова українського радянського уряду Раковський не приїхав. І Сталін протягнув зміну процедури. Мовляв, спочатку відбудуться з’їзди рад радянських республік, які мають увійти в СРСР, делегують повноваження на підписання договору – і підписуємо договір. І справді, республіканські з’їзди відбулися буквально через кілька днів, в тому числі Всеукраїнський з’їзд рад, і дали повноваження підписати цей договір. Але це йшло всупереч попереднім планам.

Тому 16 грудня відбувся пленум ЦК РКП(б), на якому вирішили повернутися до раніше затвердженої процедури: зараз лише декларуємо намір, а вже після обговорень ухвалюємо текст договору і вводимо його в дію. І це було проговорено на попередній зустрічі 29 грудня між представниками республік перед відкриттям Всесоюзного з’їзду рад.

Сталін ніби погодився, що договір треба ще доопрацьовувати, але на самому з’їзді сказав: давайте ухвалимо в цілому! Тобто фактично затвердимо створення СРСР

Попервах на партійних пленумах йшлося про ухвалення конституції СРСР, яка мала складатися із декларації та договору про його створення. Проте на цьому попередньому обговоренні голова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету Петровський запропонував: а давайте, раз декларація у нас і так вже чудова, ухвалимо в цілому, а от договір, який треба доробляти, візьмемо за основу. На це йому Сталін заперечив: та нас же засміють, ці два документи є єдиним цілим, так не можна.

Сталін на словах ніби погодився з рішенням, що договір треба ще доопрацьовувати. Але на самому з’їзді він закінчив свою промову: і давайте ми ухвалимо в цілому! Тобто фактично затвердимо створення СРСР. Здавалося, все. Але слідом за Сталіним вийшов Фрунзе, який представляв радянську Україну, і сказав, що так не можна. Тобто він повернув з’їзд до раніше узгодженого рішення.

Відтак І Всесоюзний з’їзд рад ухвалив Договір і Декларацію про створення СРСР в основному, як матеріали для подальшої роботи.

Щоб було зрозуміліше: у проєкті договору, який було ухвалено за основу, було 26 статей, а у кінцевому договорі, який після тривалих обговорень і суперечок затвердили і ввели в дію 6 липня 1923 року, було 72 статті.

Йосип Сталін, генеральний секретар Комуністичної партії Радянського Союзу доповідає про проєкт нової радянської конституції у Кремлі. Москва, 1936 рік

– Але декларацію проголосили 30 грудня 1922 року?

– Декларація теж була проголошена в основному. Так, згодом в її тексті нічого не змінилося, вона була проголошена потім і в цілому 6 липня. Але 30 грудня і декларація і договір були ухвалені в основному, тобто для подальшої роботи!

– Даруйте, незалежність України також була по етапах: 24 серпня 1991 року проголошення Акту про незалежність, а потім 1 грудня референдум цей акт якби «освятив». Але Незалежність ми відраховуємо від 24 серпня.

– Референдум, якщо юридичними термінами, Акт ратифікував. Так от, Конституція СРСР, тобто Договір і Декларація, вступили в дію 6 липня, а ратифіковані вони були ІІ Всесоюзним з’їздом рад вже в січні 1924 року.

– Це ж у січні 1924-го, здається, Ленін помер?

– Так, одразу після смерті Леніна. Але він помер неочікувано в тому плані, що, навпаки, очікували його одужання.

– Все одно, символічно: остаточне оформлення СРСР і Ленін помирає.

– Це не оформлення, це підтвердження. Оформлення відбулося 6 липня 1923 року. До речі, Ленін номінально був головою Ради народних комісарів СРСР саме з 6 липня 1923 року. Це в усіх документах написано. До того просто не було цього РНК.

– Процитую два рядки з українського перекладу гімну Радянського Союзу: «Хай квітне народами створений спільно єдиний могутній Радянський Союз».

– Назва «Союз Радянських Соціалістичних Республік» вперше пролунала з вуст майбутніх укапістів (членів Української комуністичної партії – ред.) у грудні 1919 року. Тоді це ще були УСДРП (незалежники), але вони вже задекларували намір перетворитися на Українську комуністичну партію. Так от, їхня газета «Червоний прапор» виходила з гаслом «Хай живе союз соціалістичних радянських Республік!».

На межі 1920–1921 років один із керівників радянської України Володимир Затонський написав «Тези з національного питання». Там якраз поставало одне з ключових питань: треба щось робити з відносинами між радянськими республіками, бо на словах одне, на ділі інше, а кожен ще розуміє ще по-третьому, треба якось узгодити.

І, між іншим, казав: ми за федерацію, але вона не має бути російська, а має бути радянська. Ленін навпроти того, що федерація має бути радянська, а не російська, написав: «ха-ха!». Ці сторінки якраз є в ленінському архіві. Бо ті сторінки, де він не робив поміток, викинули, а ті, де робив – зберегли.

– А що Леніна так насмішило?

Коли Сталін спробував автономізувати республіки, то побачив великий спротив, насамперед України і Грузії

– Бо в Україні ще з 1919 року говорили про намір увійти Україні в міжнародний союз республік. Боротьбисти тоді наголошували: ми ж об’єднуємо всі радянські республіки в єдиний союз. Тобто ідея, що це має бути не російська федерація, а радянська, постійно з України йшла. Але росіяни дуже тривалий час заперечували цю ідею.

Коли восени 1922 року Сталін спробував автономізувати республіки, то побачив великий спротив, насамперед України і Грузії.

– Автономізувати – щоб вони стали автономіями в складі радянської Росії, а не окремими республіками?

– Так, автономіями в складі Росії. Тобто, як він казав, привести їхній формальний статус до реального. Така у нього теза була.

– Оце Путін досі плаче, що цього не зробили.

В Україні казали, що така політика може викликати велике невдоволення і повстання. Раковський особисто з цього приводу звертався до Леніна

– Але ж коли в Україні почали це обговорювати, то казали, що така політика може викликати велике невдоволення і повстання. Раковський особисто з цього приводу звертався до Леніна. І вже в жовтні 1922 року Ленін запропонував створити новий поверх федерації, над всіма республіками, які тоді були. А на той час Вірменія, Грузія і Азербайджан ще були об’єднані в Закавказьку соціалістичну федеративну радянську республіку.

Так от, чотири республіки – Російська, Українська, Закавказька і Білоруська – мали об’єднатися в нову федерацію. Але основне те, що вони формально рівноправні і що задеклароване право кожної республіки на вихід зі складу цього Радянського Союзу.

– Тобто у Москві тоді республіки справді мали право голосу і свою позицію відстоювали на цьому з’їзді в грудні?

– З’їзд – це суто декларативна річ була.

– Ви ж кажете, що Фрунзе вийшов і сказав: ні!

– Фрунзе виконав партійну настанову. Це Сталін пішов проти партійної настанови. Мабуть, Фрунзе тому й наважився вийти, бо відстоював раніше ухвалене партійне рішення.

А реально все вирішувалося в комісіях. Спочатку у 1922 році була українсько-російська комісія, яка навіть збільшила повноваження України. 10 серпня 1922 року Політбюро затвердило результати цієї комісії, а 11 серпня Сталін через підконтрольне йому Оргбюро створив нову комісію. Бачите, самі комісії по відносинах радянських республік із Росією. І ця комісія попервах взяла курс на автономізацію, але потім Україні і Грузії таки вдалося відстояти бодай формальну рівноправність.

– СРСР від початку назвали «країною рад». Але насправді ради суто декларативну роль відігравали в СРСР. Натомість дуже велику роль відігравав партійний і державний лідер. Майже кожен із них наклав свій відбиток на цю державу: великий сталінський відбиток, великий хрущовський відбиток, брежнєвський, горбачовський. Інші дуже мало керували, не встигли аж так сильно накласти.

Як би ви цей парадокс пояснили: з одного боку, «країна рад», а з іншого – вождь має вирішальне значення?

– Ще в Конституції 1936 року було закріплено, що влада-то рад, але «керівна і спрямовуюча» роль саме Компартії. Так що тут формально від 1936 року не було істотної суперечності.

До речі, попервах навіть українською переважно називали «совіти», а не «ради».

– Навіть самі більшовики називали «совіти» чи тільки їхні вороги?

– Ні, якраз самі більшовики! Коли наприкінці 1919 року ухвалили резолюцію про радянську владу України, то в Москві її переклали як резолюцію про «совітську» владу. Ідея «радянськості» – це ідея боротьбистів. Боротьбисти, які на межі 1919-1920 років вели перемовини з більшовиками України про об’єднання в одну партію, весь час у своїй риториці вживали «радянська влада». Більшовики навіть закидали їм, що вони хочуть повалити владу совітську, а встановити якусь «радянську». У стенограмі навіть йшлося про «рОдянську» владу. Натомість Полоз, один із лідерів боротьбистів, який вів перемовини, пояснював, що це просто переклад.

Офіційний переклад резолюції «Про радянську владу в Україні» з російської на українську. Бюлетень Секретаріату ЦК КП(б)У, 15 грудня 1919 року