Велика відповідальність – вистежувати цілі для Himars: розвідниця Яна Бренда

Вона обороняла Київщину та брала участь у боях під Бахмутом. Лейтенант Яна з позивним Бренда – командир взводу розвідувальної роти 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ

Залишила розкішне життя, щоб внести зміни у ЗСУ

Основне завдання жінки на війні – збирати розвідувальну інформацію та планувати дії.

Військовий шлях Яни розпочався у 2021 році. Не заплановано, хоч її постійно приваблювала військова справа. В університеті навіть відвідувала військову кафедру. Але розвідувальної справи вчилася вже у війську.

Яна за освітою педагог, закінчила аспірантуру на географічному факультеті. Перед службою у ЗСУ працювала в IT-сфері та мала своє ательє з пошиття виробів зі шкіри, хутра та з машинною вишивкою. Також любила подорожувати й ходити в гори. Але в один момент залишила все і пішла у військкомат.

“Я чула багато різних упереджень, про несправедливість, яка відбувається в армії, і не дуже могла в це повірити. Тож хотіла сама переконатися. І було велике бажання щось змінити. Добровільно пішла у військкомат, навіть домовилася, щоб через день мене відправили в зону АТО. Адже зазвичай на це дають 30 днів. Швиденько пройшла ВЛК і потрапила у гірсько-штурмову роту, – розповідає про початок свого шляху у війську Яна. – Мені це було цікаво, оскільки люблю гори, маю значок “альпініст України”. А там, коли військовослужбовці перебувають у пункті постійної дислокації, вони ще й організовують походи в гори, на скелі, а також відпрацьовують бойові ситуації в гірській місцевості”.

У війську Яна пройшла шлях від солдата до офіцера. Спочатку в зоні АТО була помічником стрільця-гранатометника. Але щоб братися до виконання обов’язків, треба було пройти курс молодого бійця в Старичах.

“Це була зима. Ми по двадцять кілометрів ходили з бронежилетом, у повній амуніції, через сніги. Було навчання вогневої та інженерної підготовки, зв’язку та топографії. Це дуже цікаво, особливо коли ти цивільна людина. Тоді розумієш, наскільки відрізняється твоє уявлення до того, і як усе відбувається всередині”, – розповіла про навчання Яна.

Був день, який я називаю другим днем народження…

Уперше в зону АТО потрапила у Торецьк на Донеччині. Ситуація там була спокійна, адже сформувалася позиційна війна з підготовленими окопами та бліндажами. Не було наступальних дій з боку окупантів, а лише поодинокі обстріли. Звичайно, з втратами, але не так страшно й активно, як зараз. Яна зізнається, що жінкам в армії важче. Адже потрібно подвійно доводити, що ти чогось варта.

Яна пройшла курси лідерства командирів первинної ланки, тобто головних сержантів. Коли була сержантом, її призначили на посаду тимчасової виконувачки обов’язків командира взводу, і потім частина подала на звання. Оперативне командування (ОК) призначило первинне офіцерське звання і затвердило повноцінно на посаду. Крім того, жінка вміє бездоганно кермувати БМП.

Від початку російського повномасштабного наступу Яна почала активно обороняти країну. Доводилося сидіти в окопах під обстрілами й авіаударами. Перша точка оборони була на Київщині. Найстрашнішою тоді була робота авіації. 9 березня був випадок, після якого жінка вважає цей день другим днем народження.

“У нас було завдання – перегнати БМП, – пригадує Яна. – Я їхала позаду за кермом мікроавтобуса, щоб забрати потім водіїв БМП. Це була ніч, їхали з вимкненими вогнями, падав сніг. І в секунду над головою з’являється “живіт” літака та з іскрами викидає щось. Це була ракета. Дуже пощастило, що поряд стояла хата, а за нею був яр. Пілот промахнувся і буквально за 30 метрів влучив у цей яр. Ракета вибухнула, осколки потрапили на дах будинку і повибивали шиби. БМП відкинуло на кілька метрів. Ми повискакували, поскочувалися на узбіччях, але було дуже страшно”.

На Київщині жінка була до травня, а далі вирушила на східний напрямок. Опитне, Соледар, Яковлівка, Лисичанський нафтопереробний завод і Бахмут – місця, в яких виконувала завдання Бренда. За цей час неодноразово знаходили бліндажі окупантів, замасковані міномети чи інші ворожі об’єкти.

“Розвідка – цікава річ, яка включає основи планування ударів. Моє основне завдання – збирати й обробляти розвідувальні дані. Коли планують удари Himars чи іншої артилерії, важливо зібрати каталог розвідувальних даних: скупчення військової техніки, гаубичні батареї, артилерійські, командно-спостережні пункти, де перебуває вище командування. Це називається “об’єкти розвідки”. Удар по таких об’єктах – більш витратний для ворога, оскільки там в основному офіцери й командування. Знаєте, було приємно дивитися на роботу Himars. До прикладу, коли знаходили велику траншею з десятками піхоти окупантів, просили удар Himars. Оскільки в нього не лише звичайні ракети, які можуть влучати у певні об’єкти, а ще є ракети з кульками, які розриваються у повітрі та влучають у піхоту. Вони розриваються на висоті сім-дев’ять метрів і летять у різні боки з великою швидкістю. Пробивають броню й тіло людини”.

Розвідка – як Шерлок Холмс: аналізуємо інформацію від загального до дрібного

На Донбасі такої великої кількості авіації не було. Втім на донецькому напрямку були більші втрати в особовому складі та людях. Військова наголошує, що там інтенсивніше наступали ПВК Вагнера.

“Це люди, котрим нічого втрачати, а позаду них йдуть, як колись були “заградотряди”, які стріляють у спину в разі повернення. Вони йдуть на рівних ногах. Попри те, що біля них вибухають гранати та по них стріляють з мінометів, – пояснює Яна. – На Донбасі важче, бо поранень більше. Росіяни мають перевагу в кількості особового складу та в озброєнні. Це відомі факти”.

Зараз війна артилерії та дронів. Усе залежить від того, наскільки добре проведена розвідка та обльоти.

“Ми подаємо звіти щодо аеророзвідки, дешифрування, створюємо карти з розвідувальними даними, схеми, планування, замисли. Військова карта – взагалі дуже цікава річ, особливо з позначками НАТО. Потрібно знати, як усе малюється. Дуже цікаво. Під час розвідки аналізуємо сліди від шин, від гусянки, замасковане озброєння і військову техніку, гаубичні й артилерійські батареї, міномети, РЛС, точки розвантаження й евакуації, підвозу БК. Ми як Шерлок Холмс: починаємо працювати дедуктивним методом, від загального до дрібного. Тоді вже аналізуємо та зображуємо картину. Розвідка – це постійно навчання”.

На Бахмутському напрямку жінка дістала поранення. У неї була повністю розірвана зв’язка.

“Почався обстріл, при спробі побігти в укриття невдало стрибнула, мене ще штовхнули. Ходити вже було нереально. У Львові лікарі погодилися робити операцію і складали ногу п’ять годин. Ще й наркоз спочатку не брав. Дали дозу, як для чоловіка на сто кілограмів. Пізніше лікар сказав, що було багато адреналіну”, – зараз із усмішкою пригадує Яна своє поранення.

За час повномасштабного вторгнення Яна адаптувалася до вибухів. Вже знає звідки куди летить, як далеко і навіть не лякається того, як було спочатку. Нині продовжує бути у війську, поки вдома на неї чекає дев’ятирічна донька. Але впевнена, що зробила правильний вибір, адже хоче бути корисною і вкласти свою лепту в перемогу.

Герої, що полягли у перші дні великої війни

Першим загиблим під час повномасштабного вторгнення вважають Дениса Ткача — прикордонника з Луганщини.

35-річний штаб-сержант був старшим зміни на військовому блокпості. Вони першими зустріли наступ росіян. Денис загинув о 03:30 — майже за 2 години до того, як путін оголосив про так звану спеціальну військову операцію. Дружина мусила забирати самотужки всіяне кулями тіло чоловіка.

У перший день великої війни також поліг один із «Привидів Києва» — В’ячеслав Радіонов. Йому назавжди 25, Герой України посмертно. Свій подвиг він здійснив у небі над Васильковом: фактично врятував усю льотну бригаду, вступивши в нерівний бій із трьома ворожими літаками.

Найвищу державну відзнаку, вже після загибелі, отримав і 21-річний Віталій Сапило — командир танкового взводу зі Львівщини. Завдяки йому вдалося знищити зо три десятки одиниць ворожої техніки на підступах до Києва. Востаннє він телефонував матері дуже щасливий: «Не уявляєш, ми їх розбили в пух і прах!». А за кілька годин зненацька стався наліт ворожої авіації.

До другої річниці повномасштабного вторгнення рф hromadske згадує разом з їхніми рідними історії героїв, які першими прийняли нерівний бій.

Дружина Дениса Ткача: «Я померла там разом із ним»

24 лютого 2022-го штаб-сержант 3 прикордонного загону був на посту на околиці села Зоринівка Луганської області, на кордоні з рф. Денис Ткач був старшим зміни з шести людей. Зазвичай їх було пʼятеро, але в ту зміну задля підкріплення їм дали ще одну людину. І видали кулемет.

Один із прикордонників близько 03:30 помітив у тепловізор озброєну групу ворожих диверсантів. Денис як старший дав команду відступати до тилових позицій, — згадує його побратим із позивним Боря, який був з Денисом на зміні тієї ночі.

«Він сказав відходити по одному. Так вийшло, що я був передостанній, а він останній. І одразу вслід за мною почалася стрілянина. Денис лишався у вагончику — мабуть, побіг по кулемет. Ми виходили один за одним, буквально за 10 секунд. Мене ще врятували, а Денис не встиг. Я вже майже добігав до першої бійниці, як розпочалася стрільба. Така щільна, що вагон і наша автівка були ніби решето», — розповідає hromadske Боря.

Це був перший штурм окупантів у ту ніч.

Дружина Оксана каже, що серцем відчула загибель чоловіка тієї ж ночі. Тоді їхня дворічна донька теж зайшлася несамовитим криком. Денис не відповідав на повідомлення та дзвінки. Про те, що його вже немає, дізналася лише наступного дня.