Засоби зберігання гною

Утворення побічних продуктів виробництва на фермі потребує вирішення кількох завдань, пов’язаних з їх утилізацією, переробкою та зберіганням. Наприклад, фермерське господарство з поголів’ям 4,5 тисяч корів – джерело близько 175 тис. тонн гнойових стоків на добу. Перероблений гній може використовуватися як органічне добриво грунту, призначене для сільськогосподарських насаджень. У європейських країнах 70% відходів сільськогосподарських тварин переробляється. Внаслідок цього фермери отримують додатковий прибуток від продажу добрив.

Способи знезараження та переробки гною

Неочищені стоки гною небезпечні для людини та навколишнього середовища. Вони зараховані до категорії нестабільних контамінантів (джерела інфекційних агентів) органічного походження. У гнійних стоках є токсини, віруси, бактерії, гельмінти та інші збудники хвороб. Знезараження гною найпростішим класичним методом виконується за допомогою витримування у спеціальних котлованах протягом 8-12 місяців. Після закінчення цього періоду стоки гною стають безпечними. Ними можна удобрювати грунт для підвищення родючості. Основні способи переробки:

• Гранулювання. Відбувається у кілька етапів – сушіння гнойових стоків до показників вологості 10-12%, подрібнення маси та формування гранул.
• Вермікомпостування. Компостування виконується завдяки активності дощових хробаків та під впливом природних хімічних процесів. Для покращення якості добрива вводять добавки – солому, торф, тирсу.
• Анаеробне зброджування. Внаслідок хімічних перетворень за участю мікроорганізмів без доступу повітря отримують біогаз та дигестат (твердий залишок).
• Бактеріальне оброблення. Введення у стокову масу бактеріологічних препаратів. Корисні бактерії прискорюють процес перетворення відходів на добриво.
• Піроліз. Високотемпературна дія, внаслідок якої змінюється вміст та хімічна формула органічної речовини. Патогенні мікроорганізми гинуть. Вдається зберігати у складі корисні мікроелементи – фосфор, калій, магній, кальцій.
• Інсинерація. Термічна обробка гною – спалювання.

Для гною в рідкому вигляді оптимально підходять біологічні методи знезараження. Хімічне знезараження за допомогою формаліну, аміаку, хлору та озону проводиться на великих фермах, де відсутні біогазові установки.

Як правильно зберігати гній

Зберігання гною традиційним методом, що склався, відбувається в лагунах (спеціальні ями), які бувають плівкові та бетонні. У першому випадку стінки відстійника виготовлені з плівки (ізоляційне покриття), у другому – з бетону. Стоки гною рідше розміщуються в металевих ємностях. Менша частота використання пов’язана з високою вартістю металевих конструкцій та їх схильністю до корозії.

У процесі витримки гнійних стоків їх постійно перемішують стаціонарними або мобільними мішалками для запобігання формуванню твердого осаду та для отримання однорідної маси. Одне із сучасних технічних рішень – міксери-аератори, які одночасно перемішують та дезодорують стокові маси.

Плаваючі мішалки-амфібії застосовуються для перемішування донних опадів та твердої поверхневої кірки. Якщо гній, що зберігається, не перемішувати, відбувається розшарування. Після витримки відкачується та вивозиться на поля лише рідка фракція. Тверді маси накопичуються, щорічно збільшуючись обсягом.

Якщо власники ферми вчасно не передбачили можливість перемішування гнійних стоків, що зберігаються, вони стикаються з проблемою перевантаженості лагуни. У цьому випадку єдине рішення – закопування лагуни, що призводить до виробничих втрат та нових складнощів. Фермерам доводиться витрачати кошти на закопування лагуни та шукати нове місце для облаштування стічної ями поблизу ферми.

Місця для зберігання

Лагуни прирівняні до місць поховання відходів, тому для легалізації діяльності з відстоювання гнійних стоків потрібна екологічна експертиза. Якщо фермер не проходить процедуру, він не зможе отримати ліцензію на законний продаж органічних добрив. Не можна складувати гній на землях сільськогосподарського призначення. Для організації лагуни призначено земельні ділянки промислового призначення.

Спосіб зберігання залежно від стану гною

Спосіб зберігання гною залежить від його фізичного стану. Щільні відходи зберігають у буртах (валоподібна, насипна купа). При підвищеній вологості (більше 75%) в масу вводять матеріали, що поглинають воду – тирсу, солому. Тверді маси переробляють в установках, призначених для прискореного компостування. Рідкі стоки гною розміщуються в лагунах.

Рихлі маси укладаються вільним засипанням. Щільно-пухкі маси зберігають за умов вільного доступу повітря без попереднього ущільнення. За рахунок діяльності термофільної мікрофлори температура стоків гною підвищується до 60-70°C. В результаті гинуть патогенні мікроорганізми та яйця гельмінтів. Через 6-8 діб після укладання щільність гною підвищують, що призводить до зниження температури до 25-35°C та уповільнення хіміко-біологічних процесів.

Правила зберігання залежно від місця

Щоб знезаражувати стоки гною, їх зберігають на спеціальних майданчиках, в ящиках або ємностях з гідроізоляцією. Стокові води не повинні просочуватися в грунт. Майданчики складування огороджують та відокремлюють від основної території ферми зеленими насадженнями. Зберігання добрив організують на майданчиках, які віддалені від ферми на відстань не менше ніж 60 метрів, від житла людей – не менше ніж 300-500 метрів (залежно від поголів’я). Відкриті резервуари розташовують на відстані щонайменше 1000-3000 метрів від житлових будинків.

Санітарні норми зберігання гною

Утилізація відходів тваринницьких господарств виконується відповідно до санітарно-гігієнічних норм. Відповідно до вимог проводиться процедура знезараження стоків гною перед внесенням у грунт. Основні правила:

• •‎ Організація місць зберігання далеко від житла людей та земель сільськогосподарського призначення.
• •‎ Дезінфікування хімічними, термічними та біотермічними способами.
• •‎ Дегельмінтизація.

Навесні перед внесенням у ґрунт як добрива гній проходить процедуру лабораторного контролю. У лабораторіях визначають наявність індикаторних мікроорганізмів (стафілококи, кишкова паличка, ентерококи, спороутворюючі бактерії) у пробах.

Санітарний контроль

Адміністративна відповідальність за порушення правил зберігання гною передбачена Законом про управління відходами (в Україні гній відноситься до відходів категорії 01) №2207-1-д. Штраф за складування гною в недозволеному місці стягується з підприємців та посадових осіб у розмірі 4250-8500 грн. За порушення правил управління відходами (збирання, транспортування, переробка) для посадових осіб передбачено штраф у розмірі 17000-51000 грн.

Способи видалення гною

На багатьох сучасних фермах застосовується технологія рідкого видалення гнійних стоків. Такий метод потребує великої кількості води. Робота систем гноєвидалення призводить до утворення рідких відходів, які після витримування можуть застосовуватися як добрива. Централізована система передбачає перенаправлення стоків від кожного місця-стійла до предлагуни, звідки вони перекачуються в лагуну за допомогою насоса. У лагуні стоки витримуються до безпечного стану.

Прибирання гною за допомогою обладнання від ТК-Екоресурс

Транспортери ТСГ застосовуються для видалення відходів. Принцип дії моделі ТСГ 3Б заснований на механічному видаленні гною за допомогою скребків. Модель складається з похилого транспортера та корита, використовується у стійлових приміщеннях. Пластинчастий ланцюг із зафіксованими скребками рухається по колу – каналам у підлозі. Гній захоплюється скребками і подається в корито. Похилий транспортер спрямовує стоки гною в транспортний засіб або до місця зберігання. Аналогічний принцип роботи реалізований у моделях ТСГ 2Б та ТСГ 160А-Б. Переваги використання спеціального обладнання:

• •‎ Висока ефективність. За допомогою спеціальних пристроїв можна прибирати тричі протягом дня.
• •‎ Скорочення чисельності обслуговуючого персоналу. Щоб прибирати гній вручну на великій фермі, знадобиться бригада працівників. З обслуговуванням механізованої установки справляється один оператор.
• •‎ Універсальність. Обладнання підходить для видалення гнійних стоків будь-якого ступеня вологості.

Один транспортер здатний обслуговувати фермерське господарство із поголів’ям до 120 корів. Надійне обладнання виготовлене з якісних матеріалів із застосуванням передових інженерно-технічних рішень.

Гній

Гній – це субпродукт тваринного походження, а потенційно – універсальне біоорганічне добриво. Правильне його використання є необхідною передумовою інтенсивного рослинництва. Там, де встановлено оптимальний зв’язок між рослинництвом і тваринництвом, зберігається природне повернення в ґрунт органічних речовин та елементів живлення. Тому утилізація гною є значним прихованим потенціалом, який забезпечує використання або повернення в господарський колообіг відходів тваринництва. Крім того, він ретельно контролюється державними органами. Дотримання санітарних норм потребує значних площ, які не завжди є.

Підстилковий гній

Підстилковий гній є сумішшю твердих і рідких виділень різних тварин разом з підстилкою. Його склад визначається кількістю і співвідношенням цих складових, а вони неоднакові для різних видів (і віку) тварин, залежать від якості та кількості кормів.

У великої рогатої худоби, коней та овець твердих виділень більше, а у свиней – менше, ніж рідких. За складом і удобрювальною цінністю ці виділення також нерівноцінні: понад 90 % усього фосфору міститься у твердих, 50-75 % азоту і 80–90 % калію – у рідких виділеннях. Що більше в раціоні концентрованих кормів, які засвоюються значно краще, ніж грубі корми, то менше у виділеннях сухої речовини, але більше азоту і фосфору.

Азот, фосфор і сірка твердих виділень усіх тварин входять до складу різних органічних сполук, вони стають доступними для рослин лише після мінералізації останніх.

У рідких виділеннях тварин усі елементи живлення знаходяться в легко мінералізованих або легкорозчинних формах і внаслідок мікробіологічних перетворень дуже швидко стають доступними для рослин. У твердих і рідких виділеннях у найрухливіших, а отже, доступних для рослин формах, знаходяться калій, кальцій і меншою мірою магній.

Свіжі виділення тварин як добриво не використовують, оскільки вони можуть містити багато насіння бур’янів, хвороботворних бактерій тварин і людини, забруднювати навколишнє природне середовище.

За ступенем розкладання підстилковий гній умовно поділяють на:

• • свіжий слабкорозкладений – рештки кормів і підстилка, які майже не змінили кольори й міцності;
• • напівперепрілий – це рештки кормів і підстилка, що набули темно- коричневого забарвлення, втратили міцність і легко розриваються; маса гною порівняно з вихідною зменшується на 10–30 %;
• • перепрілий – однорідна темно-коричнева маслоподібна маса, складові якої майже не розрізняються; на цій стадії втрачається половина вихідної маси гною й органічних речовин;
• • перегній – однорідна чорна сипка маса; його вихід становить до 25 % свіжого гною.

Найбільш удобрювальну цінність має напівперепрілий гній. У разі доведення його до перепрілого стану і перегною в 2–3 рази зменшується вміст органічних речовин, значно змінюється хімічний склад: унаслідок амоніфікації азотистих сполук втрачається значна кількість азоту.

Як підстилку використовують солому зернових і зернобобових культур, торф, тирсу, інші матеріали. Залежно від виду й кількості підстилки вона збільшує вихід

гною, впливає на його хімічний склад і втрати елементів живлення з нього. Підстилка вбирає рідкі виділення тварин, аміак, що знижує втрати азоту, калію та інших розчинних у воді елементів і газів.

Підстилка зменшує вологість гною. Він стає пухкішим, що пришвидшує мікробіологічне розкладання, полегшує навантаження, зберігання, транспортування і внесення гною. Вона має велике санітарно-гігієнічне значення, створює м’яке тепле і сухе стійло для тварин. Тому важливою якістю підстилки є її здатність вбирати рідини і гази (табл. 7.1).

Таблиця 7.1. Вбирна здатність підстилки

Вид підстилки

Вбирна здатність І кг сухої підстилки

води, л

аміаку, г

Солома жита озимого

Солома пшениці озимої

Для поліпшення вбиральної здатності соломи її потрібно різати на шматки розміром 8–10 см. Гній на такій підстилці щільніше укладається в штабель, під час зберігання втрачає менше азоту, краше заробляється в ґрунт.

Середньодобова кількість різних видів підстилкових матеріалів на одну голову худоби змінюється залежно від виду тварин, кількості та якості згодовуваних кормів, матеріально-технічних можливостей господарства (табл. 7.2).

Таблиця 7.2. Середньодобова кількість підстилки, кг на 1 голову худоби

Вид тварин

Солома зернових

Торф

Тирса

верховий

перехідний, низинний

Велика рогата худоба

Вихід гною залежить від кількості підстилки, виду тварин, тривалості стійлового періоду. Його можна розрахувати кількома способами. Наприклад, за використання на одну голову великої рогатої худоби за добу 2 кг соломи за стійловий період (200 діб) накопичується близько 7 т гною, а за використання низинного торфу – 20 кг за добу – вихід гною становить 12 т. Свині за рік продукують 1–1,5 т гною на одну голову, коні – 7 т, вівці – 0,5 т.

Якшо виходити з того, що суха речовина корму засвоюється тваринами лише на 50 %, а інша половина її перетворюється на гній і підстилка вбирає рідкі виділення у співвідношенні 1 : 4, то вихід гною (Н) можна розрахувати за формулою

де К – маса сухої речовини корму; П – маса підстилки.

Вихід гною також розраховують за формулою Н = 2 (К + П). Наприклад, у Франції кількість гною визначають множенням маси тіл худоби усього стада на коефіцієнт 25.

Для розрахунку виходу виділень від усього поголів’я худоби в господарстві його переводять в умовні голови за такими коефіцієнтами: корови й коні – 1,0; телята – 0,6; свині – 0,3; вівці й кози – 0,1; птиця – 0,02. Вихід твердих і рідких виділень від однієї умовної голови худоби становить 40 кг за добу. За річний норматив виходу рідких і твердих виділень з урахуванням 15 % втрат під час зберігання прийнято 9,5 т на умовну голову. До цієї кількості виділень усіх тварин, що є у господарстві, додають масу підстилкових матеріалів і отримують загальний вихід органічних добрив за рік.

Під час визначення маси гною, що зберігається в гноєсховищах або штабелях, потрібно враховувати його об’ємну масу: свіжого – 0,4, ущільненого – 0,7, напівперепрілого – 0,8, перепрілого – 0,9 т/м3.

У процесі зберігання (накопичення) гною під дією мікроорганізмів у ньому відбуваються різні зміни. Всі азотисті сполуки рідких виділень тварин розкладаються до аміаку – основної форми втрати азоту з гною. Азотисті сполуки твердих виділень тварин і підстилки також амоніфікуються, але значно повільніше, оскільки в них міститься багато клітковини і вуглеводів, які можуть легко розкладатися (пектин, крохмаль, цукор, органічні кислоти та ін.). Вони є енергетичним матеріалом для організмів, які засвоюють аміак, що виділяється. Чим грубший корм тварин і більш соломистий гній, тим більше в ньому безазотних сполук та клітковини, які легко розкладаються, і тим більше азоту закріплюється в білковій масі тіл мікроорганізмів.

Безазотні органічні речовин в анаеробних умовах розкладаються з підвищенням температури гною до 50–70 °С. Швидкість цього процесу гною залежить від вологості, температури, аерації і хімічного руйнування: швидше він розкладається за високої температури в умовах сильнішої аерації, а також за великого вмісту в ньому органічних сполук, що легко розщеплюються.

Залежно від способів накопичення і зберігання до внесення гною в ґрунт процеси розкладання його органічних речовин і втрати азоту можуть дуже відрізнятися. Використовують три способи зберігання гною: гарячий (пухкий), холодний (щільний) і гарячо-холодний (пухко-щільний).

За гарячого способу зберігання гній складають у вузькі, завширшки не більш як 3 м штабелі без ущільнення, де він швидко розігрівається до температури 60-70 °С. При цьому втрачаються великі кількості (20-30 %) азоту та органічних речовин. Гній має погану якість, що зумовлено нерівномірністю його розкладання: в одних місцях зазвичай у середині штабеля, він дуже розігрівається, в інших (по краях) – пересихає і погано розкладається. За такого способу зберігання втрачається багато гноївки.

За холодного способу зберігання видалений з тваринницьких приміщень гній складають у штабелі завширшки 5 м, заввишки 1,5-2 м і відразу ущільнюють. Зверху його накривають шаром 10-15 см торфу, різаної соломи або ґрунту. В ущільненому штабелі температура взимку не підіймається вище за 25 °С, а влітку – за 30–35 °С. Мікробіологічні процеси уповільнюються, тому втрати органічних речовин та азоту мінімальні. Напівперепрілий гній взимку утворюється через 3–4 міс, перепрілий – через 7–8 міс після закладання штабелю.

За гарячо-холодного способу зберігання гній спочатку вкладають шарами 80– 100 см, а після підвищення температури в шарі до 55–60 °С його ущільнюють. При цьому температура знижується до 30–35 °С, що відповідає холодному збері-

ганню. За такого способу напівперепрілий гній утворюється через 1,5–2 міс, перепрілий – через 4–5 міс.

Найліпший гній отримують при утриманні худоби на глибокій підстилці. На початку стійлового періоду в приміщенні шаром 20–30 см насипають торф вологістю не більш як 50 % із розрахунку 300 кг на одну корову. Потім на шар торфу кладуть шар соломи. Через кожні 10 днів насипають новий шар торфу або різаної соломи.

У групових секціях з глибокою незмінною підстилкою використовують солому злакових культур. Підстилку замінюють 1–2 рази на рік при кожній заміні поголів’я худоби. Спочатку настеляють солому шаром 20–30 см. Через кожні 3–7 днів кладуть свіжу солому шаром 10 см. Цю технологію застосовують на фермах з виробництва молока з безприв’язним утриманням корів, під час вирощування ремонтних телиць і нетелів за групового утримання молодняку.

Санітарний стан повітря на фермі значно впливає на здоров’я та продуктивність тварин із великої кількості “шкідливих” газів найпоширенішим у тваринницьких приміщеннях і небезпечним за токсичною й подразливою дією є аміак (NH3). Гранично допустима концентрація аміаку для дорослих тварин становить 20, а для молодняку – 10 мг/м3 повітря. Одним з можливих шляхів ефективної мінімалізації викидів газів у приміщеннях може бути включення альгінатів в утилізацію відходів. Альгінати – це гідролізат бурих водоростей, що складається з натурального полісахариду поліуронових кислот. їх особливістю є високий вміст альгінових кислот (8–54 % сухого залишку), яких у зелених і червоних водоростях немає. Саме вони діють як біологічний активатор розвитку автохтонної і сапрофітної мікрофлори в органічних відходах. Вони здатні поглинати продукти дегенерації органічних решток, а саме – їх газоподібні і леткі форми, тим самим знижуючи виділення “шкідливих” газів і неприємних запахів. Виділення аміаку під час зберігання та переробки гною при цьому зменшується на 40–50 %.

Гній заготовляють також на вигульних майданчиках і в польових загонах, де як підстилку використовують солому і торф. Забирають його один–два рази на рік і вивозять у поле, складуючи в ущільнені штабелі. Такий гній досить високої якості, він майже не втрачає аміаку. Важливо правильно визначити розмір гноєсховища (кращий варіант – для зберігання гною упродовж 240 днів).

Гноєсховища (котлованного й наземного типу) будують не ближче за 50 м від тваринницького двору і 200 м – від житлового приміщення (власного і сусідів). Дно гноєсховища має бути водонепроникним і мати нахил у бік збірника гноївки, який будують із розрахунку 1,3 м3 на кожні 100 т гною. Можна передбачити покриття гноєсховища парусиною.

Для вивезення гною на поле взимку під штабель готують майданчик – очищають його від снігу і вкривають шаром торфу або різаної соломи завтовшки 20 см. Штабель формують заввишки 1,5–2 м, завширшки 4–5 м, укривають шаром торфу або різаної соломи (до 25 см). Штабелі розміщують по полю так, щоб при внесенні гною було якомога менше холостих проїздів гноєрозкидачів.

Відстань між рядами штабелів (Вр) має дорівнювати робочому ходу гноєрозкидача. Її визначають за такою формулою:

Вр = 10 000 • Т : Н • Ш,

де Т – вантажопідйомність гноєрозкидача, т; Н – норма гною, т/га; Ш – ширина розкидання гною, м; 10 000 – площа 1 га, м2.

Відстань між штабелями в ряду (Вш) розраховують за формулою

де М – маса штабеля, т.

Гній є одним із джерел забур’янення полів. У середньому в 1 кг свіжого гною міститься від 50 тис. до 5 млн насінин бур’янів, значна частина яких життєздатна.

Насіння бур’янів потрапляє в гній кількома шляхами: разом із кормами: насіння що пройшло через травний канал коней, зберігає 10–12 % схожості, корів – 24–27, свиней – 7–8 %; найбільш життєздатнішим є насіння щавлю малого, лободи, ромашки та ін.; із підстилкою; внаслідок потрапляння насіння рослин, що ростуть на буртах, за тривалого зберігання гною.

У процесі зберігання силосу насіння бур’янів зазвичай втрачає схожість через 2–3 міс.

У свіжому гною міститься велика кількість насіння бур’янів, причому в різні пори року вона неоднакова. Найбільше схожого насіння у гною буває в другій половині літа та восени, коли худобу випасають. У зимово-весняний період у свіжому гною його в 2–10 разів менше. Це пов’язано з тим, що в стійловий період тварин годують кормами, які містять незначну кількість схожого насіння (силос, коренеплоди та ін.).

За неправильного зберігання гною в буртах бур’яни дружно проростають, що призводить до вторинного засмічення органічних добрив насінням бур’янів. Так, кількість життєздатних насінин у літній період може збільшуватись у 10–50 разів.

Застосування підстилкового гною розпочинають із розподілу наявної його кількості в господарстві між сівозмінами і поза ними в такому порядку: овочеві, прифермські кормові, польові.

Овочеві культури найвибагливіші до родючості ґрунту, але реакція їх на органічні добрива неоднакова. Найліпше на них реагують сланкі культури (огірок, кабачок, гарбуз, кавун, диня і т. д.), а також цибуля, часник, капуста білоголова і цвітна, зеленні культури, редиска.

Гній вносять під кормові культури на полях поблизу ферм, що знижує транспортні витрати. Найчутливіші з них – кукурудза, однорічні й особливо багаторічні трави, кормові коренеплоди.

У польових сівозмінах гній вносять під кукурудзу на зерно, буряк цукровий, картоплю, озимі зернові. Широко практикують його внесення в чистий і зайнятий пар.

Норми гною залежать від ґрунтово-кліматичних умов, його кількості і якості, способів внесення, біологічних особливостей сільськогосподарських культур, економічної доцільності та екологічної безпечності. На Поліссі під просапні культури вносять 30–60 т/га гною, зокрема під буряк цукровий – 40–50, картоплю – 50– 60, кукурудзу – 30–40, під зернові – 20–30 т/га; в Лісостепу під просапні культури – 40–50 т/га, в районах недостатнього зволоження – 20–35, під зернові – 20–25, на еродованих ґрунтах – 40–60 т/га; в Степу на богарних землях під зернові колосові – 20–25 т/га, під просапні – 30–40, на зрошуваних землях під просапні – 60–80 т/га.

Підстилковий гній вносять на поля гноєрозкидачами і в той самий день заробляють у ґрунт, оскільки не заораний упродовж доби гній втрачає до 50 % аміачного азоту. Глибина заробляння гною в ґрунт залежно від ґрунтово- кліматичних умов і ступеня його розкладання змінюється від 15 до 30 см. За мілкого заробляння у вологому ґрунті розкладання його пришвидшується, за глибокого – уповільнюється. За нестачі вологи (в засушливих умовах) мілке заробляння затримує розкладання гною і ще більше висушує ґрунт. На ґрунтах легкого гранулометричного складу гній потрібно заробляти глибше.

У разі локалізації основного внесення гною (у борозни, в рядки) мінімальні норми його зменшують у 2 рази, за локального внесення під час садіння (в ямки) – в 4 рази.

Локалізація та зменшення норм внесення за будь-якого способу застосування гною значно підвищує оплату його одиниці приростом урожаю першою культурою. За узагальненими даними ННЦ “Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О. Н. Соколовського”, 1 т гною залежно від норми і ґрунтово-кліматичної зони окуповується такими приростами врожаю, ц: картоплі – 1,3-2,2, буряку цукрового – 1,9-3,8, зернових колосових – 0,13–0,29, пшениці озимої – 0,07–0,28, кукурудзи – 0,2–0,3; при внесенні гною з мінеральними добривами прирости врожаю відповідно становлять, ц: 0,27–2,0, 1,1-3,0, 0,06–0,19, 0,14–0,22. Зазвичай 1 т гною, внесеного у сівозмінах Полісся, забезпечує приріст урожаю 1,2 ц, в Лісостепу – 0,8, у Степу – 0,6 ц у перерахунку на зерно.

Із внесеного у ґрунт гною в перший рік рослини використовують 20–30 % азоту, 30–40 – фосфору і 60–70 % калію загального їх вмісту. Отже, порівняно з мінеральними добривами азот у перший рік засвоюється гірше, фосфор – майже вдвічі краше, а калій майже так само, як і з мінеральних добрив. Тому гній насамперед потрібно доповнювати мінеральними азотними добривами. Зазвичай необхідно не більш як 75 % потреби культур в азоті задовольняти за рахунок гною. Це підтверджується і відповідними розрахунками. Наприклад, якщо напівперепрілий солом’яний гній містить 0,5 % азоту, 0,25 – Р2O5 і 0,6 % К20, то при нормі його внесення 30 т/га в ґрунт надходить 150 кг азоту, 75 кг Р205 і 180 кг К2O. В перший рік культури засвоюють: азоту 45 кг/га (30 %), Р2O5 –26,3 (35 %), К2O 108 кг/га (60 %) за співвідношення N : P2Os : К20, що дорівнює 1,7 : 1,0 : 4,1.

Більшість сільськогосподарських культур найбільше засвоює азоту, потім калію і менше фосфору в таких співвідношеннях N : Р205 : К20: зернові колосові – 2,8 : 1 : 1,9, трави – 3,5 : 1 : 3,0, зернобобові – 5:1:2. Калієфільні культури засвоюють більше калію: картопля – 3:1:4, коренеплоди – 3–4 : 1 : 4–6, соняшник – 2:1: 6–7. Отже, всі культури за винятком соняшнику при удобренні гноєм потребують додаткового внесення азоту з мінеральними добривами. На другий і в наступні роки елементи живлення з гною продовжують засвоюватися культурами сівозміни. Азот, фосфор і калій інша культура на другий рік засвоює відповідно 15–20, 10–15, 10–15 %, на третій рік – 10–15, 5–10, 0–10 %.

Тривалість післядії гною залежить від ґрунтово-кліматичних умов, зокрема від гранулометричного складу ґрунту. На піщаних і супіщаних ґрунтах сумарна його дія триває 3–4 роки, на легко- і середньосуглинкових – 6–8, на важкосуглинкових і глинистих – 10–12, іноді – 16 років. За дією на продуктивність культур гній не поступається мінеральним добривам, внесеним в еквівалентних кількостях, а на ґрунтах легкого гранулометричного складу бідних на органічні речовини навіть переважає їх.

Найвищий ефект спостерігається за сумісного внесення гною (органічних добрив) і мінеральних добрив, тобто у разі доповнення нестачі елементів живлення гною елементами мінеральних добрив. Проте на практиці гній вносять лише під одну–дві культури сівозміни, а під інші культури, з урахуванням післядії гною, вносять лише мінеральні добрива.

Під час зберігання із гною стікає гноївка – цінне швидкодійне добриво. Гноївка, що накопичується у гноївкозбірниках біля тваринницьких приміщень, містить 0,1 % азоту, 0,03 – Р2O5, 0,28 % – К2O, тоді як гноївка у гноєсховищах містить 0,26 % азоту, 0,06 – Р2O5 і 0,58 % К2O. Отже, гноївка – це азотно-калійне добриво.

Для зниження втрат азоту в гноївку добавляють відпрацьоване моторне мастило із розрахунку 3–4 л на 1 м2 поверхні. Зі свіжого гною виділяється 10–15 % гноївки, а за гарячого способу зберігання гною – ще більше.

Із гноївки найліпше виготовляти компости. Без компостування норма її внесення становить 10–20 т/га. Підживлення просапних культур нормою 5–7 т/га для

першого підживлення і 8-12 т/га – для другого проводять на глибину 8-12 см. Для підживлення озимих, пасовищ і сіножатей гноївку (3–5 т/га) у 2–3 рази розбавлять водою. Проте, якщо вміст у ній азоту менший за 0,2 %, розбавлення не потрібне. Вважають, що 1 т гноївки підвищує врожайність культур на 0,1 т (у перерахунку на зерно).