Зміст:
Джейн Остін — Гордість і упередженість (стислий переказ)
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Подружжя Беннетів мало 5 доньок, яких звали Джейн, Елізабет, Мері, Кетрін і Лідія. Мати дівчат мріяла віддати їх заміж, тому коли Недерфілд-Парк винайняв багатий молодий чоловік на прізвище Бінглі, вона попросила містера Беннета здійснити до нього візит.
Якось містер Беннет повідомив, що таки познайомився з містером Бінглі. Дружина і доньки прийшли у захват і думали тепер тільки про те, наскільки швидко містер Бінглі зробить візит у відповідь, і коли його можна буде запросити на обід. Також невдовзі мав відбутися бал у Меритоні, і котрась із сестер Беннет могла сподобатися Бінглі.
Від сусідів – сера Вільяма Лукаса і його дружини, місіс Беннет дізналася, що містер Бінглі зовсім молодий, напрочуд вродливий і дуже приязний. Коли Бінглі було запрошено на обід до Беннетів, він не з’явився, бо був змушений поїхати до Лондона. Та невдовзі він повернувся і привіз з Лондона двох своїх сестер – старшу Луїзу і молодшу Керолайн, чоловіка старшої з них містера Герста і свого друга містера Дарсі.
На балу містер Бінглі виглядав шляхетно, його сестри були елегантними і модно вдягненими, а зять, містер Герст, виглядав як джентльмен. Та всю увагу прикував до себе містер Дарсі. Він був високим, елегантним, з гарними рисами обличчя, а прибутку мав десять тисяч фунтів на рік. Та за вечір виявилося, що він надто гордий. Танцював він лише двічі – один раз із місіс Герст, а другий – із міс Бінглі. Містер Дарсі не дозволив рекомендувати себе іншим дамам і решту вечора провів, походжаючи кімнатою і час від часу розмовляючи з кимсь із своєї компанії.
Елізабет Беннет вдалося почути, як Дарсі говорив Бінглі про те, що танцювати із будь-якою іншою з жінок, крім сестер Бінглі, було б для нього справжньою карою. Також Дарсі сказав, що єдина справді гарна жінка в цій кімнаті – Джейн Беннет, але вона танцює з містером Бінглі. Коли Бінглі запропонував Дарсі танцювати з Елізабет, той відповів, що вона нічогенька, але недостатньо гарна, щоби привабити його.
- Гордість і упередженість (повний текст) ▲ читається трохи більше, ніж за 3 вечори
- Гордість і упередженість (скорочено) ▲ читається приблизно за півтори години
- Біографія Джейн Остін
Після балу Джейн зізналася Елізабет, що Бінглі сподобався їй, бо він розважливий, доброзичливий, жвавий і красивий. Елізабет зазначила, що його сестри пихаті й марнославні.
На меритонському балу Бінглі зустрів дуже приємних людей, а міс Джейн Беннет здалась йому божественно вродливою. Дарсі ж, навпаки, побачив зібрання людей не надто красивих, не по моді вдягнених. Він вважав Джейн гарненькою, але йому здалося, що вона надто багато всміхалася. Місіс Герст і міс Бінглі вважали Джейн просто гарненьким дівчам.
Сім’я Беннетів підтримувала особливо дружні стосунки з сім’єю Лукасів, яке жила недалеко. Раніше сер Вільям Лукас займався торгівлею в Меритоні, а згодом придбав власне помешкання за милю від міста. Він був сумирним, доброзичливим, поштивим. Його жінка була дуже приязною і доброю сусідкою для місіс Беннет. Найстаршу дочку Лукасів звали Шарлотта. Вона була розумною і розважливою дівчиною років двадцяти семи. Елізабет і Шарлотта були близькими подругами. Все, що відбулося на балу, Лукаси і Беннети обговорили і зробили висновок, що містеру Бінглі сподобалася Джейн. Про містера Дарсі усі були не найкращої думки, хоч міс Лукас вважала, що його багатство дозволяє йому бути таким гордим і мати про себе високу думку.
Сестри містера Бінглі – місіс Герст та міс Бінглі, вподобали Джейн, хоч мати дівчини видалася їм нестерпною, а молодші сестри не вартими того, щоб про них говорити. Луїза і Керолайн хотіли поближче познайомитися лише з Джейн та Елізабет. Остання усе ще вбачала зверхність у ставленні сестер Бінглі до всіх, тому недолюблювала їх. Свої почуття до містера Бінглі Джейн вміло приховувала від оточуючих. Шарлотта Лукас вважала, що Джейн не слід приховувати симпатію, адже Бінглі може просто не зрозуміти, що він їй подобається.
Тим часом Елізабет ставала об’єктом уваги з боку містера Дарсі. Першого разу він через силу визнав, що вона нічогенька, але згодом помітив її прекрасні темні очі, струнку та гарну фігуру. У Дарсі з’явилося бажання побільше про неї довідатись. Якось у сера Вільяма Лукаса, де зібралося численне товариство, Елізабет помітила, що містер Дарсі уважно прислухається до її розмов з іншими. Це їй не подобалося. Коли сер Вільям Лукас запропонував містеру Дарсі потанцювати з Елізабет, вона відмовилася. Небажання Елізабет зовсім не образило містера Дарсі, бо він із приємністю думав про неї.
Містер Беннет мав дві тисячі фунтів доходу на рік, а за відсутності спадкоємця по чоловічій лінії, на превеликий жаль для його дочок, гроші мав успадкувати один з його родичів-чоловіків. Батько місіс Беннет був адвокатом у Меритоні і залишив їй у спадок чотири тисячі фунтів. Вона мала сестру, місіс Філіпс, і брата, що мешкав у Лондоні і був торговцем. Філіпси жили у Меритоні, за милю, і сестри Беннет часто провідували тітку. Особливо часто дівчата почали бувати у Меритоні, коли там зупинився на постій полк міліційної армії. Сестри Беннет почали цікавитись офіцерами і невдовзі познайомилися з ними. Місіс Беннет надіялася, що котрусь з дочок посватає полковник.
Якось сестри Бінглі запросили Джейн у Недерфілд на обід. Дівчина хотіла поїхати каретою, бо до Недерфілда було три милі, але місіс Беннет відправила її верхи на коні, радісно віщуючи погану погоду. Її сподівання справдилися: не встигла Джейн від’їхати далеко, як почався сильний дощ. Джейн не змогла повернутися і залишилася ночувати у Недерфілді.
Наступного ранку слуга із Недерфілда приніс для Елізабет записку, в котрій Джейн повідомляла, що захворіла, бо вчора промокла. Містер Беннет докоряв дружині, а Елізабет, не на жарт збентежившись, пішла пішки у Недерфілд. Місіс Герст та міс Бінглі були здивовані, коли побачили Елізабет, яка прибула пішки. Дівчина забруднилася у полі і мала не найкращий вигляд. Та Джейн була дуже рада приходу сестри, і Елізабет залишилася на певний час в Недерфілді, щоб доглядати її.
Містер Бінглі дуже турбувався станом здоров’я Джейн, та сестри Бінглі проявляли байдужість, вся їхня увага була звернена лише на містера Дарсі. Вечорами Елізабет спускалась у вітальню, де збиралися містер Бінглі, його сестри, містер Герст і містер Дарсі. Якось містер Дарсі писав листа своїй молодшій сестрі, міс Джорджіані Дарсі. Міс Бінглі безперервно хвалила його почерк, акуратність рядків, обсяг листа, та він виявляв цілковиту байдужість. Пізніше він частенько поглядав на Елізабет. Коли міс Бінглі заграла жваву мелодію на піаніно, містер Дарсі запропонував Елізабет потанцювати. Вона посміхнулася, але нічого не сказала у відповідь. Ніяка жінка ніколи не зачаровувала Дарсі так сильно, як вона. Він дійсно вважав, що якби не низьке походження родичів Елізабет, то небезпека одруження з нею могла стати цілком реальною. Міс Бінглі відчула ревнощі, тому в наступні дні часто намагалася викликати у Дарсі неприязнь до Елізабет, згадуючи про місіс Беннет, яка не вміє тримати язика за зубами і про її дочок, які бігають за офіцерами.
Коли Джейн одужала, Елізабет привела сестру у вітальню. Містер Бінглі був дуже радий і приділяв Джейн усю увагу. Коли Елізабет зізналася, що любить посміятися над нісенітницями, дурощами, непослідовністю і додала, що ці вади не притаманні містеру Дарсі, він сказав, що це притаманно кожному, а сам він уникає тих вад, які часто дають вагомі підстави для насмішок. “Наприклад, марнославство і гордовитість”, – сказала Елізабет. Містер Дарсі погодився, що марнославство – дійсно вада, але щодо гордості – вважав, що розумна людина завжди зможе тримати її під пильним контролем. Він зазначив, що не може так просто забувати дурощі та пороки інших, тим більше – образи, яких вони йому завдали, а також говорив, що коли хтось втрачає його повагу, то втрачає її назавжди. Коли Елізабет сказала, що його вада – це схильність ставитися до всіх людей із презирством, Дарсі відповів, що її вада – це схильність упиратись у своєму небажанні правильно цих людей розуміти.
Стислий переказ скорочено, автор: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Сестри Беннет покинули Недерфілд, і містер Дарсі сприйняв цей від’їзд із задоволенням, бо Елізабет вабила його сильніше, ніж йому хотілося.
Якось містер Беннет повідомив родину, що до них приїде його двоюрідний брат, містер Коллінз, котрий – у разі смерті містера Беннета – успадкує все його майно. Містер Беннет прочитав жінці і донькам листа, якого отримав від Коллінза. Той писав, що отримав висвячення, а ясновельможна леді Кетрін де Бург призначила його на посаду парафіяльного священика в її парафії. Беннети не розуміли, що ж він хоче.
Містер Коллінз був радо та чемно зустрінутий усією сім’єю. Це був високий двадцятип’ятилітній молодик кремезно-незграбної статури. Він лиш вихваляв леді Кетрін де Бург, яка порадила йому одружитись якомога швидше. Коллінз був марнославним і мав амбітні надії на швидке і раптове багатство, а з леді Кетрін його звів щасливий випадок. Прагнучи одружитися, Коллінз хотів вибрати дружину серед дочок місіс Беннет. Спершу йому сподобалася найстарша Джейн. Однак місіс Беннет натякнула, що незабаром відбудуться її заручини. Тож Коллінз поміняв Джейн на Елізабет.
Якось всі сестри, крім Мері, разом з містером Коллінзом пішли пішки до Меритона до тітки Філіпс. У місті дівчата вишукували очима офіцерів, і незабаром зустріли знайомого офіцера Денні. З ним був його приятель, містер Вікхем, котрий лише вчора повернувся вчора з Лондона і нещодавно отримав офіцерський чин. Коли сестри і офіцери розмовляли на вулиці, до них наблизилися на конях Дарсі та Бінглі. Останній почав розмовляти з Джейн, а Дарсі почав був уперто уникати дивитися на Елізабет, але раптом уздрів Вікхема. Офіцер привітався, торкнувшись капелюха, але містер Дарсі на це привітання ледь зволив відповісти. Елізабет зрозуміла, що Вікхем і містер Дарсі знайомі.
Місіс Філіпс дуже сподобався містер Коллінз. Наступного дня Коллінз і п’ять його кузин прибули до Філіпсів на обід, на котрому були і офіцери. Увага сестер Беннет була прикована до містера Вікхема. Елізабет вдалося поговорити з ним і дізнатися, що він з родиною Дарсі мав дещо незвичайні стосунки з самого дитинства.
Українці “добили”: автор “Їсти, молитися, любити” відмовилася від виходу книги про росіян
Елізабет Гілберт заявила, що не хоче додавати будь-якого болю людям, які вже його відчувають.
Американська письменниця Елізабет Гілберт, відома завдяки книзі “Їсти, молитися, любити”, планувала випустити нову книгу “Сніговий ліс”. Нова її робота про життя росіян в Сибіру.
Однак після негативної реакції українців вона відмовилася від цієї ідеї. На своїй сторінці в Instagram вона сказала, що за останній час отримала дуже багато повідомлень від українських читачів, які обурені і розчаровані тим, що вона буде випускати таку книгу в той час, як вони борються з російською агресією.
“Хочу сказати, що почула і прочитала всі повідомлення, і ставлюся до них з повагою. Тому я знімаю книгу з календаря публікацій. Зараз не час для публікації цієї книги. Я не хочу додавати будь-якого болю людям, які вже відчувають і продовжують відчувати важкі страждання. Це вибір, який я зробила”, – сказала Гілберт.
Чим відома Елізабет Гілберт
Елізабет Гілберт – автор бестселера “Їсти, молитися, любити”, який з грудня 2010 року протримався 185 тижнів у “Списку бестселерів за версією The New York Times”. За цим романом знято фільм “Їж, молись, люби” з Джулією Робертс у головній ролі. Одним з продюсерів виступив Бред Пітт.
У 1994-2002 роки Елізабет була одружена з Майклом Купером. Потім у неї був ще один шлюб, але теж невдалий. У 2016 році Гілберт оголосила, що зустрічається зі своєю подругою Раєю Еліас. Однак її дівчина померла від онкології. У період хвороби Еліас Гілберт писала книгу “Місто жінок”.
Вас також можуть зацікавити новини:
70 років на троні. Як маленька Єлизавета зрозуміла, що колись стане королевою
Часто кажуть, що королева Єлизавета II прожила перше десятиліття свого життя, не знаючи про свою королівську долю. Вона була безтурботною дівчинкою, яка проводила час, граючись зі своїми кіньми та собаками, у благосному незнанні того, що було попереду.
6 лютого виповнюється 70 років, як вона зійшла на трон. Юну принцесу Єлизавету ніхто не вважав майбутньою королевою – вона була третьою у порядку престолонаслідування, після свого дядька Едуарда й батька герцога Йоркського. Про правління Британською Співдружністю та Імперією, яка тоді нараховувала понад 500 мільйонів жителів, маленька Єлизавета не думала й поготів.
Але грудень 1936 року став драматичним поворотним моментом у цьому сценарії, коли її дядько Девід, король Едуард VIII, приголомшив світ і свою родину, зрікшись престолу, щоб одружитися з Волліс Сімпсон, його розлученою американською коханкою, й зробивши 10-річну Єлизавету прямою спадкоємицею трону. Її батько принц Альберт взяв титул короля Георга VI, а його старша дочка тепер була найпершою у черзі на трон.
Новонароджена принцеса Єлизавета зі своєю бабусею королевою Марією в 1926 році
Але чи стало це для юної принцеси такою несподіванкою?
“Тато має стати королем, – повідомила Елізабет свою шестирічну сестру Маргарет Роуз того грудневого дня, пояснюючи раптові оплески натовпу, що зібрався біля їхнього міського будинку на Пікаділлі.
– Це означає, що ти будеш королевою? – запитала Маргарет.
– Так, – холодно відповіла Елізабет, – мабуть, так.
“Бідні ви!” – з гумором відповіла її молодша сестра, цей діалог вона пізніше згадувала у розмові з Елізабет Лонгфорд на початку 1980-х.
Так що ж знала 10-річна принцеса Єлизавета? І коли вона вперше усвідомила свою майбутню роль?
Перше уявлення про свою майбутню долю Єлизавети могла отримати від свого улюбленого діда, бороданя короля Георга V (1865-1936). Вона називала його “дідусь Англії”, що свідчить про те, що дівчинка вже тоді осягла суть королівської справи.
Його офіційний біограф Джон Гор визнавав, що Георг V “не мав ані особистого магнетизму, ані інтелектуальних здібностей”. “Він не був дотепним, не був блискучим оратором”. Словом, старий король не надто відрізнявся від багатьох своїх підданих. Але він мав гострий інстинкт виживання, а також почуття символізму.
Саме Георг V у 1917 році завбачливо відкинув німецьке прізвище королівської сім’ї Саксен-Кобург-Гота. Тож не дивно, що понад століття по тому світ так захоплюється навичками, які королева виявила під час свого тривалого й видатного правління. Вона навчилася них з перших рук від засновника дому Віндзорів.
Саме Георг V дав Єлизаветі її знамените сімейне прізвисько “Лілібет”. У квітні 1929 року, на свій третій день народження, вона потрапила на обкладинку журналу Time як “Принцеса Лілібет”.
Тієї весни 1929 року старий король наполягав на тому, щоб його улюблену онуку, якій було лише три роки, привезли до нього у Богнор-Регіс на узбережжі Сассекса. Це була одна з двох важливих умов його одужання після важкої операції на легенях (друга умова полягала у тому, щоби йому “дозволили викурити сигарету”).
Саме у ці перші місяці 1929 року Георг V вперше поділився своїми сподіваннями, що його онука колись зійде на британський престол.
“Побачиш, – сказав він батькові Лілібет, який відвідував його під час одужання, – твій брат ніколи не стане королем”.
“Я пам’ятаю, як ми подивилися один на одного і подумали “яка дурниця”, – згадувала королева-мати пізніше.
Але старий король був непохитним. “Він зречеться престолу”, – повторював він неодноразово з надзвичайною прозорливістю, адже до події було ще цілих сім років.
Георг V був стурбований не лише тим, що його старший син Девід може саботувати правління, коли успадкує трон, але й тим, що наступний на черзі син, Берті, має слабке здоров’я (він страждав від закладеності легенів).
Старий монарх хвилювався, що герцог Йоркський, який до того ж ще й заїкався, може не витримати королівської відповідальності, й маленькій Лілібет доведеться зійти на трон у дитинстві. У цьому випадку регентом, швидше за все, був би флегматичний третій син Георга V Генрі, герцог Глостерський (1900-1974).
Утім, хвилювання хворого короля поділяли не всі. Перебуваючи у Балморалі попередньої осені, Вінстон Черчилль, тодішній канцлер скарбниці (а пізніше перший прем’єр-міністр королеви), цілком підтримав ідею, що майбутньою королевою може стати принцеса. Юна принцеса, як він писав своїй дружині Клементіні, “має характер. У неї є владність і здатність до роздумів, які вражають у такій юній особі”.
Картина художника С.Є. Тернера закарбувала юну принцесу зі своїм дідусем, королем Джорджем, у Богнор-Регісі в 1929 році
Коли Лілібет будувала замки з піску разом зі своїм дідусем, який повільно одужував, дівчинка, вочевидь, вбирала монаршу гідність короля-імператора. До завершення свого правління у 1936 році Георг V оточив онуку такою увагою, – він робив їй публічні подарунки та вимагав її присутності на громадських заходах, – що для дівчинки виділили фрейліну, яка мала піклуватися про неї.
У Віндзорському замку наприкінці 1920-х років королівський бібліотекар Овен Морсхед спостерігав, як юну принцесу Єлизавету (вона народилася 21 квітня 1926 року) вивозили у візочку, щоби подивитися на зміну варти, а офіцер, який командував процесією, жартівливо віддавав крихітці честь.
За словами Морсхеда, сидячи у візку, принцеса нахиляла голову в капелюшку й махала рукою, даючи дозвіл. У цьому ніжному віці маленька дівчинка, яка вже розуміла важливість національної ролі свого дідуся, “дідуся Англії”, також починала усвідомлювати й свою власну роль.
Молода принцеса Єлизавета на шестицентній марці з Ньюфаундленду, 1932 рік
Незабаром після її четвертого дня народження влітку 1930 року воскова фігура принцеси Єлизавети з’явилася у музеї мадам Тюссо. Дівчинка сиділа на поні. Через два роки принцесу зобразили на марці вартістю шість центів у Ньюфаундленді.
Біля Південного полюса щойно відкриту територію площею понад 500 тис. кв. км назвали Землею принцеси Єлизавети, піднявши над нею прапор “Юніон Джек”.
“Щоразу коли шестирічна дівчинка виходить покататися у парку, – повідомлялося в Belfast News Letter влітку 1932 року, – люди впізнавали її й вітали її піднятими капелюхами та хустками”.
На свій сьомий день народження у квітні 1933 року принцеса розіслала запрошення на чаювання на своєму власному блакитному папері з великої літерою “Е” під королівською короною. Короною!
Принцеса Єлизавета, праворуч, і її сестра принцеса Маргарет у 1933 році
Її батьки доручили художнику Філіпу де Ласло намалювати портрет Лілібет для шоколадних цукерок. Художник описував Єлизавету як “найрозумнішу й гарну дівчинку. Вона дуже популярна й. тепер на неї дивляться як на майбутню Королеву Великої Британії”.
Ця приголомшлива новина відлунням прозвучала й у доповіді США у травні 1934 року про те, що майбутній Едуард VIII “геть не прагне опинитися на місці, уготованому йому від народження”. Відтепер юна принцеса мала отримати “суворе виховання того, кого вважають прямим спадкоємцем англійської корони”.
Ймовірним джерелом цих північноамериканських пліток, які старанно ігнорувала шаноблива британська преса, була нещодавно наймана гувернантка принцеси Меріон Кроуфорд. Її описували як “дуже гарну”, “дуже сувору” та “дуже шотландську”.
Її молоді підопічні миттєво прозвали жінку “Кроуфі”. Виховання принцес вона пізніше описала у книжці, яка стала бестселером. Там вона, між іншим, зізнавалась, що всупереч бажанню матері дівчат змушувала маленьких принцес проводити більше часу у шкільній кімнаті.
Суворіше навчання підтримувала й бабуся принцес королева Марія. Вона наполягала, що принцеса Єлизавета повинна читати лише “найкращі дитячі книжки”, й часто обирала їх сама. Вона також влаштовувала “повчальні розваги”, як-от відвідування Лондонського Тауера.
“Складно уявити, щоб хтось такий відданий монархії, як королева Марія, міг випустити з поля зору майбутнього монарха й за сумісництвом улюблену онуку”, – згадувала її подруга графиня Ерлі,
Дідусь Англії тим часом ставив простіші цілі. “Заради Бога, – гримав він на гувернантку, – навчіть Маргарет і Лілібет пристойно писати – це все, чого я вас прошу! Жоден з моїх дітей не вміє грамотно писати. Навчіть їх писати так, щоб у їхньому стилі відчувався характер”.
Принцеса Єлизавета на фото 1936 року, коли її дядько відмовився від корони, – схоже, дівчинка вже знала, що її чекає попереду
В іноземних газетах писали, що шанси юної принцеси стати королевою були вищі, ніж у восьмирічної королеви Вікторії століття тому – дочки четвертого сина, у якого попереду були два дядька. Цілком зрозуміло, що такі високі очікування кмітлива й уважна Елізабет не могла не помітити.
“Якщо я колись стану королевою, – сказала вона якось Кроуфі, – я ухвалю закон, що у неділю не можна їздити верхи. Коні теж повинні відпочивати”.
Королева Марія хвилювалася. Помітивши, як її онука нетерпляче крутиться на одному концерті, вона спитала її, чи не воліє дівчинка повернутися додому.
“Ні, бабусю, – відказала та, – ми не можемо піти раніше завершення вистави. Подумайте про всіх тих людей, які чекають надворі, щоби побачити нас”. Після цього бабуся негайно наказала провести дівчинку крізь чорний вихід і відвезти її додому на таксі.
Королева Марія не хотіла, щоб її старша онучка приохотилася до лестощів. Королева та її чоловік розуміли, як скромність, смирення та служіння обов’язку складають ціну монархії у часи демократії.
Обов’язок був їхнім лозунгом, і вони обидва передали цей важливий урок своїй онуці. Вона менш важлива за систему. Вони подбали про те, щоби Лілібет виросла командним гравцем.
Цілком імовірно, що вже у віці семи років, за три роки до зречення, майбутня Єлизавета II мала реалістичне уявлення про те, що чекає її попереду.
Цікаво, що саме у сім років дізнався про своє непросте призначення й принц Джордж. Зв чутками, Вільям розповів хлопчику про те, що він може стати майбутнім королем, в останній момент до того, як він імовірно дізнався б про це на шкільному майданчику.
Як і Чарльз, його батько, Вільям мав змішані почуття через те, що він змалку усвідомлював свою монаршу долю. Він хотів, щоби Джордж насолодився кількома роками відносно нормального життя, й мабуть, так само й Єлизаветі подарували кілька років безтурботного дитинства.
Після сходження на престол у 1952 році правління Єлизавети II чітко розділилося на дві частини: відносно звичайне й навіть дещо нудне протягом перших трьох десятиліть. А потім – життя на межі через проблемний шлюб Чарльза і Діани та нескінченне втручання ненажерливих ЗМІ у справи родини.
Саме тоді їй й згодилися уроки, які юна Елізабет засвоїла від своїх дідусів і бабусь.
Королеві знадобилася уся смиренна стійкість, яку вона тільки могла зібрати, коли на родину звалилася лавина скандалів: Чарльз, Діана, Камілла, пожежа у Віндзорі, принц Ендрю й Фергі та ще й від’їзд Гаррі у 2020-му. Це була криза за кризою, але монархія вистоювала у надійних руках Єлизавети.
Допомогло її стримане почуття гумору. У 1992 році королева холодно пожартувала, назвавши рік, коли її троє дітей розлучилися, а Віндзорський замок ледь не згорів у пожежі, Annus Horribilis, тобто “невдалим”.
З раннього дитинства спостережлива й кмітлива Єлизавета, здається, усвідомлювала всю комічність королівського шоу, в якому їй було відведено головну роль.
“Давайте не сприймати себе надто серйозно, – заявила вона у своїй різдвяній промові 1991 року. – Ніхто з нас не має монополії на мудрість”.
Маленькі принцеси Єлизавета і Маргарет з батьками і собаками у Віндзорі в 1936 році
Як свідчить легенда, у 1933 році Лілібет впевнено повідомила своїй сестрі Маргарет, 1930 року народження: “Я – три, а ти – чотири”.
Хоча маленька Маргарет трохи розгубилася, вона відповіла: “Ні, мені три, а тобі – сім!”
І лише через деякий час дівчинка зрозуміла, що старша сестра казала не про вік. Вона мала на увазі порядок спадкування дівчат на британській трон. Семирічна дитина була в курсі того, про що весь світ лише починав думати.
Ставши першою у черзі на престол після зречення її дядька, 10-річна принцеса, як розповідала її друга бабуся Леді Стратмор, “палко молилася про народження братика”.
Але братик так і не прийшов на допомогу. Маленькій дівчинці, яка грала з улюбленими конячками та собаками, довелося прийняти виклик і стати “бабусею Англії”, а також Уельсу, Північної Ірландії та Шотландії.
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!