Праве передсердя
Вершину правого передсердя (atrium dextrum) утворює праве вушко (auricula dextra), а розширена частина є місцем впадання великих венозних судин. У праве передсердя впадають верхня порожниста вена (v. cava superior), що збирає кров від голови, шиї, верхніх кінцівок і стінок тулуба, нижня порожниста вена (v. cava inferior), що збирає кров від стінок і органів черевної і тазової порожнин, а також нижніх кінцівок, найменші (власні) вени серця (vv. cordis minimae), що збирають кров від його стінок, і вінцева пазуха, або синус (sinus coronarius), – загальний колектор власних вен серця. Поруч з отвором нижньої порожнистої вени розташовується овальна ямка (fossa ovalis), що представляє собою заросле овальний отвір, за допомогою якого в ембріональному періоді здійснюється сполучення між правим і лівим передсердям.
Права і передня поверхні передсердя нерівні внаслідок того, що тут в порожнину передсердя вступають гребінчасті м’язи (mm. pectinati).
Нижня частина правого передсердя сполучається з правим шлуночком за допомогою правого передсердно-шлуночкового отвору (ostium atrioventriculare dexter). По колу цього отвору утворюються виступають в просвіт складки – правий передсердно-шлунковий, або тристулковий, клапан (valva atrioventricularis dextra, v. tricuspidalis) (рис. 214). Стулки клапана утворюються тонкими фіброзними еластичними пластинками. Його функція – закривати отвір, запобігаючи зворотний відтік крові з порожнини шлуночка в порожнину передсердя. Це забезпечується за рахунок тонких сухожильних ниток (chordae tendineae), які кріпляться до вільних країв стулок, починаючись від сосочкових м’язів (mm. papillares) стінок шлунка, завдяки чому під час скорочення передсердя відкриваються тільки в напрямку шлуночка.
–>Категорія : Анатомія людини | –>Переглядів : 1627 | –>Рейтинг : 0.0 / 0
Поділіться статтею з іншими:
Судини малого кола кровообігу.
Функція судин малого кола кровообігу (circulus sanguinis minor) полягає у забезпеченні обміну дихальних газів (кисню і вуглекислого газу) між альвеолярним повітрям і кров’ю легеневих капілярів. Система судин малого (легеневого) кола кровообігу складається з легеневого стовбура, що починається від правого шлуночка серця, правої і лівої легеневих артерій, які галузяться в паренхімі легень до гемокапілярів, парних правих і лівих легеневих вен, що виходять з легень і впадають у ліве передсердя. По легеневому стовбурі і легеневих артеріях венозна кров тече із серця в легені, а по легеневих венах артеріальна кров потрапляє з легень у ліве передсердя.
Легеневий стовбур і легеневі артерії
Легеневий стовбур (truncus pulmonalis) виходить з правого шлуночка серця, має довжину 4–6 см і діаметр 3–3,5 см, цілком розташований в осердній порожнині. Отвір і клапан легеневого стовбура проектують на передню стінку грудної порожнини над місцем прикріплення лівого ІІІ ребрового хряща до груднини. Праворуч і позаду від легеневого стовбура міститься висхідна частина аорти, а зліва до нього прилягає ліве вушко серця. Легеневий стовбур йде навскіс догори, ліворуч і назад попереду висхідної аорти. Під дугою аорти на рівні IV–V грудних хребців легеневий стовбур роздвоюється на праву і ліву легеневу артерії, кожна з яких заходить у ворота відповідної легені. Це місце називається роздвоєнням легеневого стовбура (bifurcatio trunci pulmonalis) і розташоване дещо нижче від роздвоєння трахеї. Між роздвоєнням легеневого стовбура (верхньої поверхні початкової ділянки лівої легеневої артерії) і нижньолівою ділянкою дуги аорти розташована коротка артеріальна зв’язка (lig. arteriosum), довжиною до 1 см і діаметром до 3 мм. Ця зв’язка утворюється після народження дитини, коли заростає артеріальна протока (ductus arteriosus), або протока Боталла, яка сполучає у плодів легеневий стовбур з дугою аорти.
Права легенева артерія (a. pulmonalis dextra) має довжину приблизно 4 см і діаметр 2–2,5 см, йде праворуч, лежить за висхідною частиною аорти і верхньою порожнистою веною. У ворота правої легені права легенева артерія заходить попереду і під правим головним бронхом, де відразу розгалужується на три крупні часткові стовбури: верхні часткові артерії, артерію середньої частки і артерії нижньої частки. Ці артерії, у свою чергу, галузяться по ходу бронхового дерева правої легені на сегментні і часточкові артерії, які в середині часточок галузяться до гемокапілярів, обплітаючи кожну альвеолу.
Верхні часткові артерії (aa. lobares superiores) галузяться у верхній частці правої легені на такі три сегментні артерії:
– верхівкова сегментна артерія (a. segmentalis apicalis), яка входить у верхівковий сегмент [C1 ];
– передня сегментна артерія (a. segmentalis anterior), яка входить у передній сегмент [C3]; вона має висхідну і низхідну гілки (rami ascendens et
– передня сегментна артерія (a. segmentalis anterior), яка входить у передній сегмент [C2]; вона
– задня сегментна артерія (a. segmentalis posterior), яка входить у задній сегмент [C5 ]; вона має висхідну і низхідну гілки (rami ascendens et descendens).
Артерія середньої частки (a. lobaris media) галузиться у середній частці правої легені на такі дві сегментні артерії:
– присередня сегментна артерія (a. segmentalis medialis), яка входить у присередній сегмент [C5 ];
– бічна сегментна артерія (a. segmentalis lateralis), яка входить у бічний сегмент [C4 ].
Артерії нижньої частки (aa. lobares inferiores) галузяться у нижній частці на такі п’ять сегментних артерій:
– верхня сегментна артерія (a. segmentalis superior), яка входить у верхній сегмент [C6 ];
– основна частина (pars basalis) розгалужується
в нижній частці на чотири сегментні артерії:
– передню основну сегментну артерію (a. segmentalis basalis anterior), яка входить у передній сегмент [C8];
– бічну основну сегментну артерію (a. segmentalis basalis lateralis), яка входить у бічний основний сегмент [C9 ];
– присередню основну сегментну артерію (a. segmentalis basalis medialis), яка входить у присередній основний (серцевий) сегмент [C7] має висхідну і низхідну гілки (rami ascendens et descendens);
– задня сегментна артерія (a. segmentalis posterior), яка входить у задній сегмент [C ]; вона має висхідну і низхідну гілки (rami ascendens et descendens);
– язичкову артерію (a. lingularis), яка розгалужується на:
– нижню язичкову артерію (a. lingularis inferior),
що входить у нижній язичковий сегмент [C ];
– верхню язичкову артерію (a. lingularis superior), що входить у верхній язичковий сегмент [C ]. Артерії нижньої частки (aa. lobares inferiores) галузяться у нижній частці лівої легені на п’ять сегментних артерій:
– верхня сегментна артерія (a. segmentalis superior), яка входить у верхній сегмент [C ];
– основна частина (pars basalis) розгалужується в нижній частці на чотири сегментні артерії:
– передню основну сегментну артерію (a. segmentalis basalis anterior), яка входить у передній основний сегмент [C];
– бічну основну сегментну артерію (a. segmentalis basalis lateralis), яка входить у бічний основний сегмент [C ];
– присередню основну сегментну артерію (a. segmentalis basalis medialis), яка входить у присередній основний (серцевий) сегмент [C ];
– задню основну сегментну артерію (a. Segmentalis basalis posterior), яка входить у задній основний сегмент [C ].
Ліва легенева артерія (a. pulmonalis sinistra) коротша і тонша за праву легеневу артерію і є ніби продовженням легеневого стовбура. Вона розташована поперечно справа наліво попереду низхідної аорти і лівого головного бронха, перехрещуючи його, а у воротах лівої легені розташовується над ним. У ділянці кореня лівої легені, відповідно до її двох часток, ліва легенева артерія розгалужується на два крупні стовбури: артерії верхньої частки і артерії нижньої частки. Ці артерії у свою чергу галузяться по ходу бронхового дерева лівої легені на сегментні і часточкові артерії, які всередині часточок галузяться до гемокапілярів, обплітаючи кожну альвеолу.
Артерії верхньої частки (aa. lobares superiores) галузяться у верхній частці лівої легені на п’ять сегментних артерій:
– верхівкова сегментна артерія (a. segmentalis apicalis), яка входить у верхівковий сегмент [C ];
– задню основну сегментну артерію (a. segmentalis basalis posterior), яка входить у задній основний сегмент [C ].
У паренхімі легень під нутрощевою плеврою і в ділянці дихальних (альвеолярних) бронхіол дрібні гілочки легеневої артерії і бронхові гілочки грудної частини аорти утворюють міжсистемні анастомози. Це єдине місце у судинній системі, де можливий рух крові найкоротшим шляхом з великого кола кровообігу безпосередньо в мале коло.
У немовлят діаметр легеневого стовбура і легеневих артерій більший за діаметр аорти. У дітей упродовж першого року життя у легені надходить відносно більше крові за рахунок міжсистемних анастомозів, тому легеневі артерії та їхні гілки швидко ростуть.
Легеневі вени
Збагачена киснем у капілярах артеріальна кров збирається у венули, які зливаються в крупніші вени – часточкові, сегментні і часткові. Ці судини проходять уздовж розгалужень бронхового дерева у напрямку воріт легені, формуючи по дві легеневі вени (vv. pulmonales) у кожній легені. Інколи з легені може виходити по 3–5 легеневих вен. Вони несуть артеріальну кров з легень у ліве передсердя.
Із нижньопередньої ділянки воріт правої легені виходять верхня права легенева вена (v. pulmonalis dextra superior) і нижня права легенева вена (v. pulmonalis dextra inferior). Причому верхня права легенева вена більша за діаметром за нижню вену, бо по ній відтікає кров від верхньої і середньої часток правої легені. Над обома венами у ворота легені проходить права легенева артерія, а позаду і зверху неї – правий головний бронх.
Із нижньопередньої ділянки воріт лівої легені виходить верхня ліва легенева вена (v. pulmonalis sinistra superior) і нижня ліва легенева вена (v. pulmonalis sinistra inferior), що більша за діаметром за верхню вену. Над обома венами у ворота легені проходять дещо позаду від них лівий головний бронх, а над ним – ліва легенева артерія. Праві легеневі вени проходять майже горизонтально ліворуч, позаду верхньої порожнистої вени, правого передсердя і висхідної частини аорти. Ліві легеневі вени коротші за праві, проходять майже горизонтально праворуч, попереду низхідної частини аорти. Праві і ліві легеневі вени пронизують осердя (перикард) і впадають окремо у ліве передсердя в ділянці його верхньонижньої стінки. Кінцеві відділи легеневих вен вкриті епікардом (нутрощевою пластинкою серозного осердя). Легеневі вени не містять клапанів.
Верхня права легенева вена (v. pulmonalis superior dextra) формується внаслідок злиття чотирьох вен і збирає кров від верхньої і середньої часток правої легені, відповідно від п’ятьох сегментів.
Від трьох сегментів [C] верхньої частки правої легені кров відтікає по трьох притоках:
– верхівковій вені, або верхівковій гілці (v. apicalis; r. apicalis), яка формується внаслідок злиття внутрішньосегментної частини (pars intrasegmentalis) і міжсегментної частини (pars intersegmentalis);
– передньої вени, або передньої гілки (v. anterior; r. anterior), яка формується внаслідок злиття внутрішньосегментної частини (pars intrasegmentalis) і міжсегментної частини (pars intersegmentalis);
задньої вени, або задньої гілки (v. posterior; r. posterior), яка формується внаслідок злиття підчасткової частини (pars infralobaris) і внутрішньо часткової (між сегментарної частини) частини – pars intralobaris (intersegmentalis).
Від двох сегментів середньої частини правої легені кров відтікає по вені середньої частки, або гілці середньої частки (v. Lobi medii; r. Lobi medii),яка формується вначлідок злиття бічної частини (pars lateralis) і при середньої частини (pars medialis).
Нижня права легенева вена (v. Pulmonalis dextra inferior) збирає кров від п’яти сегментів нижньої частки правої легені, формуючись відповідно здвох крупних вен:
– верхньої вени, або верхньої гілки (v. superior; r. superior), яка збирає кров від верхнього сегмента і формується внаслідок злиття внутрішньосегментної частини (pars intersegmentalis);
– загальної основної вени (v. basalis communis), що збирає кров від усіх основних сегментів [C] нижньої частки і формується при злитті двох основних вен:
– верхньої основної вени (v. basalis superior), в яку впадає передня основна вена, або передня основна гілка (v. basalis anterior; r. basalis anterior), що у свою чергу утворюється при злитті внутрішньосегментної частини (pars intrasegmentalis) і міжсегментної частини (pars intersegmentalis);
– нижньої основної вени (v. basalis inferior).
Загальна основна вена, з’єднуючись з верхньою веною, формує нижню праву легеневу вену.
Верхня ліва легенева вена (v. pulmonalis sinistra superior) збирає кров від п’яти сегментів [C] верхньої частки лівої легені, формуючись із трьох крупних вен:
– верхівковозадньої вени, або верхівковозадньої гілки (v. apicoposterior; r. apicoposterior), яка формується внаслідок злиття внутрішньосегментної частини (pars intrasegmentalis) і міжсегментної частини (pars intersegmentalis);
– передньої вени, або передньої гілки (v. anterior; r. Anterior), яка формується при злитті внутрішньосегментної частини (pars intrasegmentalis) і міжсегментної частини (pars intersegmentalis);
язичкової вени, або язичкової гілки (v. lingularis;
- r. lingularis), яка формується при злитті верхньої частини (pars superior) і нижньої частини (pars inferior);
Нижня ліва легенева вена (v. pulmonalis sinistra inferior) збирає кров від п’яти сегментів [C] ниж-ньої частки лівої легені, вона більша за діаметром за верхню ліву легеневу вену і формується з двох круп-них вен:
– верхньої вени, або верхньої гілки (v. superior;r. superior), яка збирає кров з верхнього сегмента [C] і формується при злитті внутрішньосегментної частини (pars intrasegmentalis) і міжсегментної частини (pars intersegmentalis)
– загальна основна вена (v. basalis communis), що збирає кров від усіх основних сегментів [C ] нижньої частки і формується при злитті двох основних вен:
– верхньої основної вени (v. basalis superior), в яку впадає передня основна вена, або передня основна гілка (v. basalis anterior; r. basalis anterior), що у свою чергу утворюється при злитті внутрішньосегментної частини (pars intrasegmentalis) і міжсегментної частини (pars intersegmentalis);
– нижньої основної вени (v. basalis inferior).
Загальна основна вена з’єднується з верхньою веною і формує нижню ліву легеневу вену.
Кожна частка легень має свої ворота круглої чи овальної форми, через які входять відповідні часткові артерії і бронхи, а виходять часткові вени. Ворота кожної частки формують ворота легені.
У правій легені крізь ворота верхньої частки проходять по 2–3 артеріальні і венозні судини і один бронх. У ворота середньої частки правої легені входять дві артерії і один бронх, а виходять дві вени. Крізь ворота нижньої частки переважно проходять по дві артерії і вени та два бронхи.
У лівій легені через ворота верхньої частки проходять 3–4 гілки легеневої артерії, 2–3 гілки легеневих вен і переважно два бронхи. Крізь ворота нижньої частки переважно проходять три артерії, 2–3 вени і два бронхи.
Серце. Камери серця.
Серце (латинською cor; грецькою kardia) розташоване асиметрично в нижньому середньому середостінні. Серце є біологічним насосом, при ритмічному скороченні якого забезпечується кровообіг в організмі. Під час діастоли, коли стінки серцевих камер розслаблені, кров засмоктується, а при систолі (скороченні стінок серця) кров нагнітається у кровоносну систему. Поздовжня вісь серця йде косо згори донизу, справа наліво і ззаду наперед, вона нахилена у дорослих людей нормостенічної статури приблизно під кутом 40° до стрілової і лобової площин. Серце в грудній порожнині обернене так, що його правий венозний відділ розміщений більше допереду, а лівий артеріальний відділ – донизу.
У серці людини виділяють чотири поверхні і правий край:
– груднинно-реброву поверхню, або передню поверхню (facies sternocostalis; facies anterior); вона випукла і обернена до груднини та ребер;
– діафрагмову поверхню, або нижню поверхню (facies diaphragmatica; facies inferior); вона сплощена і прилягає до діафрагми; в клініці цю поверхню називають задньою;
– праву і ліву легеневі поверхні (facies pulmonales dextra et sinistra), тобто бічні поверхні, що прилягають до легень;
– правий край (margo dexter) – гострий, він утворюється при переході передньої поверхні серця в нижню і належить до правого шлуночка.
Верхня розширена частина серця, утворена двома передсердями, називається основою серця (basis cordis) і спрямована догори, вправо і назад. Нижній загострений кінець серця утворює верхівку серця (apex cordis), яка сформована лівим шлуночком і спрямована донизу, вліво і вперед.
На поверхні серця є ряд борозен. Поперечно розташована вінцева борозна (sulcus coronarius) відокремлює передсердя від шлуночків. Попереду ця борозна переривається легеневим стовбуром і висхідною частиною аорти, за якими розташовані передсердя. На передній поверхні серця вище цієї борозни видно більшу частину правого передсердя з його правим вушком і вушко лівого передсердя, розміщене позаду легеневого стовбура. На груднинно-ребровій поверхні добре виражена передня міжшлуночкова бо розна (sulcus interventricularis anterior), яка поділяє цю поверхню серця на більшу праву частину, що відповідає правому шлуночку, і меншу ліву частину, представлену лівим шлуночком. На діафрагмовій (нижній) поверхні серця вздовж проходить задня міжшлуночкова борозна (sulcus interventricularis posterior). Вона починається від місця впадіння вінцевої пазухи в праве передсердя, йде вниз і досягає верхівки серця, де за допомогою вирізки верхівки серця (incisura apicis cordis) з’єднується з передньою міжшлуночковою борозною. У вінцевій і міжшлуночкових борознах проходять судини серця – вінцеві артерії і вени.
Розміри серця здорової людини залежать від розмірів тіла, а також від інтенсивності обміну речовин. На рентгенограмах і при ехографічних дослідженнях поперечний розмір серця живої здорової людини нормостенічної статури (мезоморфного соматотипу) дорівнює 12–15 см, поздовжній – 14–16 см, а передньозадній – 6–7 см; маса серця у жінок становить в середньому 250 г, а у чоловіків – 300 г.
Серце за формою має вигляд дещо сплощеного конуса, його положення залежить від форми грудної клітки, зокрема, від конституційного типу людини, від віку особи і дихальних рухів. При видиху, коли діафрагма піднімається, серце розташоване більш горизонтально, а при вдиху – більш вертикально.
Серце є порожнистим м’язовим органом, розділеним усередині на чотири порожнини (камери): праве і ліве передсердя, правий і лівий шлуночки. Передсердя розділені міжпередсердною перегородкою (septum interatriale), а шлуночки – міжшлуночковою перегородкою (septum interventriculare). Ззовні передсердя відділені від шлуночків вінцевою борозною, правий і лівий шлуночки розмежовані між собою передньою і задньою міжшлуночковими борознами. Передньоверхня частина кожного передсердя, що виступає вперед і присередньо, називається передсердним вушком (auricula atrii). Зсередини стінки серця вистелені ендотелієм.
Камери серця
Праве передсердя (atrium dextrum) має наближену кубоподібну форму, тому в ньому можна виділити умовно шість стінок. Товщина стінок передсердя дорівнює 2–3 мм.
Присередньою, або лівою стінкою правого передсердя є міжпередсердна перегородка (septum interatriale), що розмежовує праве і ліве передсердя. На правій поверхні перегородки добре помітна овальна ямка (fossa ovalis), у цьому місці перегородка найтонша. Зверху і попереду овальна ямка обмежована чітким краєм – кантом овальної ямки (limbus fossae ovalis), кантом В’єссена. У плода на місці овальної ямки є овальний отвір серця (foramen ovale cordis), через який кров з правого передсердя потрапляє у ліве передсердя. Після народження овальний отвір закривається з боку лівого передсердя заслінкою овального отвору (valvula foraminis ovalis), хоча приблизно в 30 % людей ця заслінка повністю не приростає до міжпередсердної перегородки.
Задньоверхня розширена частина правого передсердя називається пазухою порожнистих вен (sinus venarum cavarum). На задній стінці пазухи є два великих отвори. Вгорі відкривається отвір верхньої порожнистої вени (ostium venae cavae superioris), а внизу – отвір нижньої порожнистої вени (ostium venae cavae inferioris). Між цими отворами виступає міжвенний горбок (tuberculum intervenosum) – горбок Ловера – залишок заслінки, який у плода спрямовує потік крові з верхньої порожнистої вени в овальний отвір. Знизу отвору нижньої порожнистої вени розміщена серпоподібна заслінка нижньої порожнистої вени (valvula venae cavae inferioris) – заслінка Євстахія, яка простягається до нижнього краю овальної ямки. У товщі цієї заслінки міститься сухожилок заслінки нижньої порожнистої вени (tendo valvulaе venae cavae inferioris). У плода заслінка спрямовує потік крові з нижньої порожнистої вени.
Нижче заслінки нижньої порожнистої вени на межі задньої і лівої (присередньої) стінок правого передсердя є отвір вінцевої пазухи (ostium sinus coronarii), яка збирає венозну кров від більшості вен серця. Справа цей отвір прикритий заслінкою вінцевої пазухи (valvula sinus coronarii) – заслінкою Тебезія. В праве передсердя впадає частина найменших серцевих вен (vv. cardiacae minimae; vv. cordis minimae) через отвори найменших вен (foramina venarum minimarum). Решта найменших серцевих вен впадає в інші камери серця.
Отже, у праве передсердя надходить венозна кров з верхньої і нижньої порожнистих вен, вінцевої пазухи і частини найменших серцевих вен.
На межі правої і передньої стінок порожнина правого передсердя продовжується в щілиноподібний закуток правого вушка. Праве вушко (auricula dextra) має сплощену конусоподібну форму і спрямоване вперед і присередньо, охоплюючи висхідну частину аорти.
Нижня стінка утворена правою передсердно-шлуночковою перегородкою (septum atrioventriculare dextrum), в якій є великий правий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum), що веде у порожнину правого шлуночка.
Внутрішня поверхня правого передсердя гладенька, за винятком невеликої ділянки передньої стінки і внутрішньої поверхні правого вушка, де є ряд добре помітних вертикальних валків, що утворені гребенястими м’язами (musculi pectinati). Зверху над цими м’язами проходить межовий гребінь (crista terminalis), якому на зовнішній поверхні правого передсердя відповідає межова борозна серця (sulcus terminalis cordis). Ця борозна є місцем з’єднання первинної венозної пазухи з передсердям у зародка.
Правий шлуночок (ventriculus dexter) розташовується праворуч і попереду від лівого шлуночка. За формою правий шлуночок нагадує тригранну піраміду з оберненою донизу верхівкою. Стінки правого шлуночка порівняно з лівим шлуночком значно тонші – 5–8 мм. Нижня стінка шлуночка, що прилягає до сухожилкового центру діафрагми, плоска, а передня стінка опукла. Передня (груднинно-реброва) і нижня (діафрагмова) поверхні розділені правим краєм (margo dexter).
Ліва (присередня) стінка правого шлуночка утворена міжшлуночковою перегородкою (septum interventriculare), що випинається в його порожнину. Вона складається з двох частин: перетинчастої і м’язової. Верхня невелика одна п’ята частина міжшлуночкової перегородки, що прилягає до передсердь, називається перетинчастою частиною (pars membranacea) і побудована лише з волокнистої сполучної тканини, вкритої з обох боків ендотелієм. У цій частині перегородки ще виділяють передсердно-шлуночкову і міжшлуночкові ділянки. У цьому місці найчастіше виникають вроджені аномалії і вади міжшлуночкової перегородки. Більша частина міжшлуночкової перегородки називається м’язовою частиною (pars muscularis), бо побудована з серцевої м’язової тканини.
У верхній, найширшій частині правого шлуночка є два великих отвори. Позаду і справа розташований правий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare dextrum), через який венозна кров із правого передсердя надходить у правий шлуночок. Попереду і дещо лівіше від нього є отвір легеневого стовбура (ostium trunci pulmonalis), через який при скороченні правого шлуночка (систолі) венозна кров виштовхується в легеневий стовбур, а потім потрапляє в легені.
Передньоверхній звужений відділ правого шлуночка, що вгорі продовжується в легеневий стовбур, називається артеріальним конусом (conus arteriosus), його стінки гладенькі, знизу артеріальний конус обмежований складкою – надшлуночковим гребенем (crista supraventricularis).
Внутрішня поверхня правого шлуночка (за винятком поверхні артеріального конуса) нерівна, на ній видно численні різнонаправлені м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), які вкриті ендотелієм і складаються з пучків кардіоміоцитів. Серед перекладок найтовщою і найдовшою є перегородковокрайова перекладка (trabecula septomarginalis), що з’єднує міжшлуночкову перегородку з основою переднього сосочкоподібного м’яза. В ній проходить права ніжка передсердно-шлуночкового пучка (пучка Гіса) стимульного комплексу серця (провідної системи серця). Між м’ясистими перекладками розташовані три сосочкоподібні м’язи, що є елементами правого передсердно-шлуночкового клапана.
У правому передсердно-шлуночковому отворі міститься правий передсердно-шлуночковий клапан, або тристулковий клапан (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis). За конструкцією цей клапан є стулковим і складається з трьох елементів: стулок, сухожилкових струн і сосочкоподібних м’язів.
Відповідно до стінок у цьому клапані є три стулки: передня стулка (cuspis anterior), задня стулка (cuspis posterior), перегородкова стулка (cuspis septalis). Найбільшою за розмірами є перегородкова стулка, а найменшою – передня. Стулки утворені складками ендокарда (ендотелієм), що містять щільну волокнисту сполучну тканину, в якій присутні еластичні і м’язові компоненти. У місці прикріплення основ стулок клапана до країв правого передсердно-шлуночкового отвору їхня сполучна тканина переходить у праве волокнисте кільце (anulus fibrosus dexter), яке оточує правий передсердно-шлуночковий отвір і є його опорою. Передсердна поверхня стулок – гладенька, а шлуночкова – нерівна. Від нижньої поверхні ближче до краю кожної стулки беруть початок по 10–12 сухожилкових струн (chordae tendineae), які своїми нижніми кінцями прикріплюються до верхівок відповідних трьох сосочкоподібних м’язів, що мають конусоподібну форму. Відповідно до трьох стінок правого шлуночка, від яких вони починаються, виділяють три сосочкоподібні м’язи: передній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris anterior) – найдовший і найбільший, задній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris posterior), перегородковий сосочкоподібний м’яз (m. papillaris septalis). Частина сухожилкових струн прикріплюється до м’ясистих перекладок міжшлуночкової перегородки, тому називаються несправжніми сухожилковими струнами (chordae tendineae falsae; chordae tendineae spuriae). Сухожилкові струни, що прикріплюються до одного сосочкоподібного м’яза, починаються від двох сусідніх стулок. На краю передсердної поверхні стулок навпроти місць початку сухожилкових струн помітні маленькі волокнисті вузлики (noduli fibrosi). Під час скорочення (систоли) шлуночка сухожилкові струни забезпечують щільне закриття клапана і унеможливлюють вивертання стулок у передсердя. Сосочкоподібні м’язи регулюють натяг сухожилкових струн, тобто є своєрідними амортизаторами.
До краю отвору легеневого стовбура прикріплюється клапан легеневого стовбура (valva trunci pulmonalis), який складається з трьох півмісяцевих заслінок, утворених складками ендокарда, що мають вигляд мішечків, вільні краї яких виступають у просвіт легеневого стовбура Виділяють праву півмісяцеву заслінку (valvula semilunaris dextra), ліву півмісяцеву заслінку (valvula semilunaris sinistra) і передню півмісяцеву заслінку (valvula semilunaris anterior). Так вони називаються відповідно до їх розташування у плода, а у дорослих людей ці заслінки займають відповідно передньоправу, задню і передньоліву позиції. Опукла нижня поверхня півмісяцевих заслінок обернена в порожнину правого шлуночка, а ввігнута – у просвіт легеневого стовбура. Посередині вільного краю кожної півмісяцевої заслінки є невелике потовщення завбільшки з макову зернину – вузлик півмісяцевої заслінки (nodulus valvulae semilunaris), від якого в боки відходять ледь помітні складочки – серпики півмісяцевих заслінок (lunulae valvularum semilunarium). Ці вузлики сприяють щільнішому змиканню заслінок при закритті клапана під час діастоли правого шлуночка. У місцях прикріплення вільних країв обох сусідніх півмісяцевих заслінок до стінки легеневого стовбура вони з’єднуються між собою спайками півмісяцевих заслінок (commissurae valvularum semilunarium). Між стінкою легеневого стовбура і кожною півмісяцевою заслінкою є невелика кишеня – пазуха легеневого стовбура (sinus trunci pulmonalis).
Отже, через камери правої половини серця протікає венозна кров. Ритмічне скорочення правого шлуночка зумовлює кровоплин у малому (легеневому) колі кровообігу. Слід нагадати, що в нормі скорочення (систола) правого і лівого передсердь, правого і лівого шлуночків відбувається одночасно (синхронно), але послідовно, спочатку скорочуються передсердя, а потім шлуночки.
Робота камер правої половини серця відбувається таким чином.
Під час діастоли правого передсердя в нього потрапляє венозна кров з верхньої і нижньої порожнистих вен (з великого кола кровообігу), а потім з вінцевої пазухи серця. В цей момент проходить систола правого шлуночка, правий передсердно-шлуночковий (тристулковий) клапан закритий – вільні краї трьох його стулок щільно замкнені, а стулки куполоподібно випинаються в порожнину передсердя. При скороченні (систолі) правого передсердя відкривається правий передсердно-шлуночковий клапан, його стулки опускаються і притискаються потоком венозної крові до стінок правого шлуночка, що у цей період перебуває у стані розслаблення (діастола шлуночка). Кров прямує до верхівки правого шлуночка вздовж його нижньої стінки. Потім настає скорочення шлуночка (систола), правий передсердно-шлуночковий клапан закривається і кров виштовхується в легеневий стовбур, проходячи від його верхівки до основи через отвір легеневого стовбура. В цей момент півмісяцеві заслінки клапана легеневого стовбура притискаються потоком венозної крові до стінки легеневого стовбура і не перешкоджають проходженню крові зі шлуночка. При розслабленні (діастолі) правого шлуночка тиск крові в його порожнині зменшується, однак у легеневому стовбурі він високий. У шлуночок кров не повертається, бо вона заповнює пазухи легеневого стовбура і розкриває півмісяцеві заслінки, при цьому їх вільні краї стулюються і клапан закривається. Така циклічна робота серця виконується з певною частотою.
Ліве передсердя (atrium sinistrum) схоже до правого передсердя, має кубоподібну форму і відповідно шість стінок: верхню, задню, передню, праву (присередню), ліву (бічну) і нижню. Стінка лівого передсердя дещо тонша за стінку правого передсердя. Права (присередня) стінка представлена міжпередсердною перегородкою (septum interatriale). На її поверхні помітна плоска заглибина, що відповідає овальній ямці, яка обмежована тонкою складкою – заслінкою овального отвору (valvula foraminis ovalis). У задньоверхньому відділі лівого передсердя відкриваються попарно чотири отвори легеневих вен (ostia venarum pulmonalium), через які артеріальна кров поступає з легень у порожнину лівого передсердя. Отвори верхньої і нижньої правих легеневих вен (venae pulmonales dextrae superior et inferior) розташовані дуже близько один від одного на межі переходу задньої стінки у праву стінку. Отвори верхньої і нижньої лівих легеневих вен (оstia venae pulmonales sinistrae superior et inferior) також розташовані близько один від одного на межі переходу задньої стінки у ліву стінку лівого передсердя. Фактично задня стінка лівого передсердя розміщена між отворами правих і лівих легеневих вен і прилягає до низхідної частини аорти і стравоходу.
На межі лівої і передньої стінок порожнина лівого передсердя продовжується в щілиноподібний закуток лівого вушка. Ліве вушко (auricula sinistra) має сплощену конусоподібну форму і спрямоване вперед і присередньо, охоплюючи легеневий стовбур.
Нижня стінка утворена лівою передсердно-шлуночковою перегородкою (septum atrioventriculare sinistrum), в якій є великий лівий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare sinistrum), що веде у порожнину лівого шлуночка.
Внутрішня поверхня лівого передсердя гладенька, лише у лівому вушку видно контури гребенястих м’язів (musculi pectinati).
Лівий шлуночок (ventriculus sinister) розташований зліва, позаду і донизу від правого шлуночка. Він має конусоподібну форму, звужений передньонижній його відділ відповідає верхівці серця (apex cordis). Стінки лівого шлуночка, у тому числі і міжшлуночкова перегородка, втричі товщі за стінки правого шлуночка – до 20 мм, але найтовщими є передня і ліва (бічна) стінки. Правою (присередньою) стінкою лівого шлуночка є міжшлуночкова перегородка (septum interventriculare). Її верхня одна п’ята частина, як було сказано вище, побудована лише з волокнистої сполучної тканини, що вкрита з обох боків ендотелієм, називається перетинчастою частиною (pars membranacea). Більша частина перегородки, яка побудована з пучків поперечнопосмугованих кардіоміоцитів і має товщину приблизно 10–15 мм, називається м’язовою частиною (pars muscularis). Значна товщина стінок лівого шлуночка зумовлена тим, що він виконує більшу роботу порівняно з правим шлуночком. Його мускулатура при скороченні виштовхує кров у судини великого кола кровообігу, долаючи значно більший опір крові порівняно з малим колом кровообігу.
Порожнина лівого шлуночка довша і вужча у порівнянні з правим шлуночком. На поперечному розтині біля верхівки серця порожнина щілиноподібної форми, а поблизу основи – овальної форми.
У верхній найширшій частині лівого шлуночка є два великих отвори. Позаду і зліва розташований лівий передсердно-шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare sinistrum), через який артеріальна кров із лівого передсердя надходить у лівий шлуночок. Передньоправий відділ лівого шлуночка спрямований вгору, переходить у звужений присінок аорти (vestibulum aortae), який закінчується отвором аорти (ostium aortae). Через цей отвір при скороченні лівого шлуночка (систолі) артеріальна кров виштовхується в аорту, а потім по артеріях надходить до органів і тканин організму.
Внутрішня поверхня лівого шлуночка (за винятком поверхні присінка аорти) нерівна, на ній видно численні різнонаправлені м’язові тяжі – м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), які вкриті ендотелієм. Поміж м’ясистих перекладок розташовані передній і задній сосочкоподібні м’язи, що є елементами лівого передсердно-шлуночкового клапана.
У лівому передсердно-шлуночковому отворі, дещо овальної форми, розташований лівий передсердно-шлуночковий клапан, або мітральний клапан (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis). За конструкцією цей клапан є стулковим (як і правий) і складається з трьох елементів: стулок, сухожилкових струн і сосочкоподібних м’язів. Клапан має дві стулки – передню і задню, які утворені складками ендокарда (ендотелієм), що містить щільну волокнисту сполучну тканину, в якій присутні еластичні і м’язові елементи. Передня стулка (cuspis anterior) більша, своєю основою прикріплюється до передньоприсередньої частини краю передсердно-шлуночкового отвору. Задня стулка (cuspis posterior) менша розмірами за передню і прикріплюється до задньої частини цього отвору. В проміжках між основами передньої і задньої стулок часто трапляються додаткові малі зубцеподібні спайкові стулки (cuspides commissurales). Сполучна тканина стулок в місцях їх прикріплення до краю лівого передсердно-шлуночкового отвору переходить у ліве волокнисте кільце (anulus fibrosus sinister), що оточує отвір і є опорою клапана. До волокнистого (м’якого) скелета серця належать: лівий волокнистий трикутник (trigonum fibrosum sinistrum), який з’єднує ліве волокнисте кільце із задньолівою частиною волокнистого кільця, що оточує отвір аорти, і дещо більший правий волокнистий трикутник (trigonum fibrosum dextrum), який з’єднується із задньоправою частиною волокнистого кільця, що оточує отвір аорти, а також з правим волокнистим кільцем і перетинчастою частиною міжшлуночкової перегородки.
Передсердна поверхня передньої і задньої стулок гладенька, а шлуночкова – нерівна. Від нижньої поверхні ближче до краю кожної стулки, а також від спайкових стулок, відходить по 10–15 сухожилкових струн (chordae tendineae), які своїми нижніми кінцями прикріплюються до верхівок переднього і заднього сосочкоподібних м’язів. У лівому передсердно-шлуночковому клапані сухожилкові струни дещо товщі порівняно із струнами правого передсердно-шлуночкового клапана. Передній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris anterior) починається від передньолівої стінки лівого шлуночка, а задній сосочкоподібний м’яз (m. papillaris posterior) – від задньолівої його стінки. Верхівка переднього і заднього сосочкоподібних м’язів може розділятися на 2–3 сосочки. Сухожилкові струни, що відходять від спайкових стулок, прикріплюються як до сосочкоподібних м’язів, так і до м’ясистих перекладок. Сухожилкові струни, що прикріплюються до одного сосочкоподібного м’яза, беруть початок від двох сусідніх стулок. На краю передсердної поверхні стулок навпроти місць початку сухожилкових струн помітні маленькі волокнисті вузлики (noduli fibrosi). Під час скорочення (систоли) шлуночка сухожилкові струни забезпечують щільне закриття клапана і унеможливлюють вивертання стулок у передсердя. Сосочкоподібні м’язи регулюють натяг сухожилкових струн, тобто є своєрідними амортизаторами.
До краю отвору аорти прикріплюється клапан аорти (valva aortae), який складається з трьох півмісяцевих заслінок. Заслінки клапана мають таку ж будову, як і заслінки клапана легеневого стовбура, але вони товщі. Є такі три півмісяцеві заслінки:
– права півмісяцева заслінка, або права вінцева заслінка (valvula semilunaris dextra; valvula coronaria dextra);
– ліва півмісяцева заслінка, або ліва вінцева заслінка (valvula semilunaris sinistra; valvula coronaria sinistra);
– задня півмісяцева заслінка, або невінцева заслінка (valvula semilunaris posterior; valvula non coronaria).
Ці заслінки носять назву відповідно їх розташуванню у плода, а у дорослих людей займають відповідно передню, задньоліву і задньоправу позиції.
Заслінки є своєрідними складками ендокарда у вигляді мішечків, вільні краї яких виступають у просвіт аорти. Нижня опукла поверхня півмісяцевих заслінок обернена в порожнину лівого шлуночка, а ввігнута – у просвіт аорти. Посередині вільного краю кожної заслінки є невелике потовщення – вузлик півмісяцевої заслінки (nodulus valvula semilunaris), але ці вузлики більші, ніж на заслінках клапана легеневого стовбура. Ці вузлики також називають вузликами Аранці. Серпики півмісяцевих заслінок (lunulae valvularum semilunarium) краще виражені. Вузлики і серпики сприяють щільнішому змиканню півмісяцевих заслінок при закритті клапана аорти під час діастоли лівого шлуночка. В місцях прикріплення півмісяцевих заслінок до стінки аорти кінці їх вільних країв з’єднуються між собою спайками півмісяцевих заслінок (commissurae valvularum semilunarium). Між стінкою аорти і кожною півмісяцевою заслінкою є невелика кишеня – пазуха аорти (sinus aortae).
Із ділянок правої і лівої пазухи аорти починаються відповідно права і ліва вінцеві артерії.
Отже, через камери лівої половини серця протікає артеріальна кров. Ритмічне скорочення лівого шлуночка зумовлює кровоплин у великому колі кровообігу. Нагадаємо, що скорочення (систола) і розслаблення (діастола) камер серця чергуються – спочатку синхронно скорочуються обидва передсердя, а потім обидва шлуночки.
Робота камер лівої половини серця відбувається таким чином: під час діастоли в ліве передсердя потрапляє артеріальна кров із чотирьох легеневих вен (з кожної легені виходять дві легеневі вени), в цей момент проходить систола лівого шлуночка, лівий передсердно-шлуночковий (мітральний) клапан закритий – вільні краї двох його стулок щільно замкнені, а стулки куполоподібно випинаються в порожнину лівого передсердя. При скороченні (систолі) лівого передсердя відкривається лівий передсердно-шлуночковий (мітральний) клапан, його стулки опускаються і притискаються потоком артеріальної крові до стінок лівого шлуночка, що в цей період перебуває у стані розслаблення (діастола шлуночка). Кров прямує до верхівки лівого шлуночка, потім наступає скорочення шлуночка (систола), лівий передсердношлуночковий (мітральний) клапан закривається і кров виштовхується в аорту, проходячи від його верхівки до основи через отвір аорти. В цей момент півмісяцеві заслінки клапана аорти притискаються артеріальною кров’ю до стінки аорти і не перешкоджають проходженню крові зі шлуночка. При розслабленні (діастолі) лівого шлуночка тиск крові в його порожнині зменшується, однак в аорті він високий. У шлуночок кров не повертається, бо вона заповнює пазухи аорти і розкриває півмісяцеві заслінки, при цьому їх вільні краї стулюються і клапан закривається. Така циклічна робота серця виконується із певною частотою.