Пасовище

Пасови́ще [1] , пасови́сько [2] [3] , па́ша [4] , діал. пашня́ [5] — земельне угіддя, покрите рослинністю, що використовується тваринами (худобою, птицею) як підніжний корм. Пасовища ділять на природні і сіяні, або штучні. Рослинний покрив природних пасовищ складається головним чином з багатолітніх дикорослих трав, інколи з лишайників (тундра), напівчагарників і чагарників (тундра, напівпустеля і пустеля). Сіяні пасовища створюють висіюванням суміші злакових багатолітніх і однорічних трав.

Велика рогата худоба пасеться на пасовищі Вівці на пасовищі

Країнами з найбільшими площами пасовиськ вважаються Угорщина, Монголія та Данія [ джерело? ] .

Розрізняють такі типи пасовищ: суходольні, обводнені, болотисті, гірські та інші.

Oops something went wrong:

Класифікація природних кормових угідь

Сінокоси і пасовища в нашій країні розташовуються в різних природних зонах і характеризуються великою різноманітністю в рослинному покриві, грунтах, господарському стані, врожайності та якості одержуваного з ним корму. Навіть у межах одного господарства можна зустріти дуже різні кормові угіддя. Це можуть бути високотравні ділянки, постійно використовувані для сінокосіння, ділянки кормових угідь з низькорослої маловрожайні трав’янистою рослинністю, використовувані як пасовища. Кормові угіддя розташовуються на високих і низьких елементах рельєфу, на бідних і багатих ґрунтах з близьким і глибоким заляганням грунтових вод. Окремі ділянки засмічені камінням, заросли чагарником, інші – чисті, без будь-яких перешкод для використання кормо-прибиральних машин. Розташовуючись на грунтах одного і того ж типу і маючи в складі травостоїв одні й ті ж рослини, кормові угіддя, проте можуть мати різну продуктивність внаслідок різної інтенсивності їх використання.

Оскільки по території країни природні умови змінюються в певній закономірності, то Відповідно до цією закономірністю проявляються загальні характеристики природних кормових угідь, розташованих в певному регіоні, наприклад в межах ‘природно-кліматичної зони. На підставі деяких спільних ознак кормові угіддя можна поділити на групи, т. Е. Провести їх класифікацію. В основу класифікації може бути покладена рослинність, рельєф, тип ґрунту, характер і ступінь її зволоження, показники родючості, господарський стан кормового угіддя.

Обстеження кормових угідь для їх обліку за класами і типами з відображенням їх культуртехнічного стану, характеру використання і для розробки заходів щодо поліпшення і правильної їх експлуатації називається інвентаризацією Інвентаризація, яка проводиться з докладним урахуванням багатьох характеристик кожної ділянки кормових угідь, що виділяється на плані землеустрою, хозяйсгва , називається паспортизацією. Паопортізаціі підлягають усі природні сінокоси і пасовища. При описі кожної ділянки (контуру) сінокосів і пасовищ вказують його номер, місцева назва, площа, відстань від населеного пункту, ферми, водопою, рельєф, умови і ступінь зволоження (грунтові води, розливи річок та ін.), Грунти, рослинність, урожайність травостоїв, сучасне використання, господарський стан, проектовані заходи щодо поліпшення, пропозиції щодо експлуатації після поліпшення.

Часто в практиці лугопастбіщного господарства під інвентаризацією розуміють загальну оцінку стану сінокосів і пасовищ на початку і наприкінці вегетаційного періоду для прийняття конкретних рішень щодо їх використання або поліпшення найближчим часом. Проводять її в цьому випадку керівники та спеціалісти господарств

Пасовище: як отримати землю для сінокосіння та випасання худоби

Використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва заборонено, бо може призвести до деградації земель або заважати їх природному відновленню. Щоб не порушувати закон, є порядок отримання земель для сінокосіння та випасання худоби. Що це за порядок?

Шукаємо місце для вигулу худоби

Власники худоби (корів, кіз, овець і т. ін .) ма ють право взяти в оренду землі як державної , комунальної, так і приватної власності для сінокосіння та випасу своєї худоби. Щ об отримати в оренду земельну ділянку, розташовану в межах населеного пункту, треба звернутися з клопотанням до органу місцевого самоврядування:

– до місцевої ради (якщо питання стосується земель комунальної власності, розташованих у населених пунктах);

– до районно ї держадміністрації (якщо питання стосується земель державної власності за межами населених пунктів);

– до го л о вного управління Держ г еокадастр у в області (якщо питання стосується земель для ведення особистого селянського господарства або садівництва державної власності за межами населених пунктів).

У клопотанні обов’язково треба зазначити орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Також потрібно додати:

• графічні матеріали, на яких позначається бажане місце розташування земельної ділянки та її розмір;

• письмов у згод у землекористувача, завірен у нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб);

• копії документів, що по свідчують особу, яка звернулася з клопотанням, і ідентифікаційний код ( д овідку про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний термін розглядає клопотання і дає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає обґрунтовану відмову в його наданні. Підставою для відмови може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта встановленим вимогам (наприклад, генеральним планам населених пунктів, інш ій містобудівн ій документації).

Можна організувати громадськ е пасовище

Відповідно до частини 2 статті 34 Земельного кодексу України, місцев а влад а мож е створювати громадські пасовища. Якщо ж ителі громади вирішать створити спільне пасовище, їм треба звернутися до місцевих рад з відповідн ою пропозиці є ю. Потім слід провести загальні збори села і оформ ити протокол зборів .

Якщо сільрада не бажає створювати громадське пасовище, землі пасовищ можуть передаватися фізособам в оренду. Для цього потрібно звернутися до сільської (селищ ної ) ради з заявою про надання в оренду земельної ділянки для сінокосіння або випасання худоби з земель державної або комунальної власності. Договір оренди з с і льс ь к ою (селищ ною ) радою завжди укладається у письмовій формі, реєструється в сільськ ій (селищн ій ) раді та за бажанням може по свідчуватися нотаріально.

Обов’язковою умовою такої угоди буде сплата земельного податку. Що стосується орендної плати, то її р о зм і р зазначається в договорі, але він не може бути менш ий за 0,3% і більш ий за 1% нормативної грошової оцінки землі.

За земельну ділянку громадського пасовища, як е перебуває у власності громади, а ні земельн ого подат ку , ані оренд и платит и не треба. Водночас місцева рада має право встановити розмір плати з кожного власника худоби (залежно від її кількості та виду), який користується цим громадським пасовищем. Але це вже не плата за землю, а плата за користування.

У разі відмов и у виділенні земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби, а також у разі незгод и з рішенням місцевих органів влади, житель громади може звернутися по захист своїх прав до суду.

До відома

Земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби надаються лише у тимчасове користування (оренду) і мають використовуватися ви нятково як сінокіс або пасовище. Переводити такі ділянки в інші види сільськогосподарських угідь, наприклад, у ріллю або багаторічні насадження, заборонено.

Підготовлено з допомогою Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області