Скорее живое, чем мертвое: как украинское овцеводство осуществило экспортный прорыв

Украина за 9 месяцев прошлого года отправила на экспорт 34,7 тыс. голов, или 1,3 тыс. т живых овец и коз. Это на 96,4% больше, чем за аналогичный период предыдущего года. В денежном эквиваленте экспорт вырос в 2,2 раза. За животных украинские компании выторговали $2,2 млн, то есть продавали больше и дороже. Вопреки пандемии, экономической нестабильности и незначительной поддержке со стороны государства.

* Текст подається мовою спілкування

Хороші новини на фоні того, що стан українського вівчарства, як і скотарства, загалом оцінюють як «скоріше живий, ніж мертвий».

Проте, як вважає аналітик Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) Іван Колодяжний, експортні досягнення є заслугою самих вівчарів, які об’єднуються в асоціації та намагаються популізувати галузь, а не продуманої державної політики.

Його підтримує голова ГО «Асоціація вівчарів» Василь Стефурак, додаючи, що вівчарство зараз — найбільш занедбана галузь тваринництва в Україні. За минулий рік кілька господарств отримали від держави допомогу за програмою часткової компенсації вартості закупки племінного поголів’я. «Але для нас це критично мало», — говорить Стефурак.

Джерело фото: Василь Стефурак // Facebook

Водночас вівчарство забули включити до державної програми часткової компенсації реконструкції та будівництва тваринницьких ферм. Також доцільно додати сектор до програми дотацій зі створення малих сімейних молочних ферм.

«Зараз держава дає компенсацію для ферм на 5-25 корів у розрахунку по 5 тис. грн на голову. Просимо, щоб включили туди овечі та козині молочні ферми на 50-250 голів із компенсацією 1 тис. грн на голову», — говорить він.

Додає, що 9 років продуктивної роботи у галузі принесли плідні результати: вдалося покращити поголів’я, змінити підходи до господарювання і породний склад. Це дозволило вийти і закріпитися з поставками в арабських країнах.

«Зараз важливо швидко нарощувати поголів’я, щоб не втратити свою частку на ринку. Вівчарі вже роблять все, що у їхніх силах. Але для масштабування потрібна державна допомога. Ми не просимо якогось особливого підходу, достатньо включити вівчарство до державних програм на рівні з іншими галузями тваринництва», — говорить Стефурак.

Унікальна галузь

Вівчарство — унікальна галузь, адже дає не лише звичні для багатьох українців молоко та м’ясо, але й вовну. Проте аналітик УКАБ констатує, що динаміка виробництва цього товару в Україні пішла на спад. У 2017 р., згідно даних Держстату, було вироблено 255 т вовни, а в 2019 р. — 199 т, за січень-листопад 2020 р. — 131 т.

«Таке зменшення вказує на те, що відбувається певна переорієнтація та зміна поголів’я овець. Вівчарі заводять більше м’ясних та молочних порід та менше тих порід, з яких береться лише шерсть», — говорить він.

Це підтверджується збільшенням надоїв: у 2017 р. валовий надій молока кіз та овець склав 1225 т, а в 2019-му зріс на 39% — до 1700 т. Збільшилась і реалізація на забій тварин у живій вазі: у 2017 р. цей показник становив 2280 т, у 2019-му — 2682 т.

Загалом за останні 5 років поголів’я овець та кіз демонструє скорочення. Якщо у 2016 р. їх нараховувалося 1370 тис., то на початок грудня 2020 р. — 1270 тис., тобто на 7% менше.

Експортні перспективи

На зовнішній ринок Україна експортує м’ясо баранини або козлятини, а також живих овець та кіз. Колодяжний зазначає, що стабільна тенденція до збільшення обсягів експорту спостерігається останні кілька років.

«У 2017 р. було експортовано 152,5 т м’яса баранини або козлятини (204 код УКТЗЕД), у 2020 р. — 282 т, тобто майже вдвічі більше, — ділиться він. — Така ж сама ситуація з експортом живого поголів’я: в 2017 р. зовнішні поставки живця складали 29 тис. голів, у 2020-му — уже 59,2 тис. голів».

На його погляд, у наступні декілька років тенденція може зберегтися — Україна все більше буде експортувати м’ясо і живець баранів та кіз. Найактивніше український продукт зараз купує Оман, Кувейт, Шрі-Ланка, Туреччина, Йорданія, Саудівська Аравія тощо.

Ба більше, на світовому ринку попит на поголів’я українських овець зростає швидкими темпами, додає Василь Стефурак. «Ми не встигаєм задовільнити попит, потреби нас переганяють. І це не може не тішити», — говорить він.

Молоко чи м’ясо?

Керівник СТОВ «Волиця» Василь Волиця, що тримає у Хмельницькій області стадо на 600 овець, вважає, що Україна має дуже гарні перспективи стосовно виробництва та експорту м’яса овець до мусульманських країн. Туреччина, Ірак, Іран, Азербайджан, Саудівська Аравія зацікавлені в тому, щоб знайти партнерів, які б вирощували для них худобу.

В Україні погодно-кліматичні умови на 95% сприяють цьому. Але погоджується: щоб стати потужними в експорті, необхідна двостороння зацікавленість — і держави, і сільгоспвиробників.

«З досвіду знаю, що вівці не дуже вибагливі тварини. Спробую розвести кілька тисяч. Чому? Мав попередні розмови з турками, і вони готові співпрацювати, коли поголів’я сягне 2 тисяч, — розповідає вівчар. — Тим паче, вони хочуть брати як живих тварин, так і в забійній вазі».

На жаль, говорить вівчар, карантин зупинив попередні домовленості підприємства з інвесторами з Єгипту та Туреччини.

«Це стосується не лише вирощування худоби для реалізації, а й будівництва забійного цеху, лабораторії. Поки ми своїми силами намагаємося збільшити поголів’я. Два роки тому ми мали 50 голів, зараз — 600. Хотілося б поетапно розширити до 1200, потім — до 2 тисяч. Далі дивитимемося: якщо буде вигідно, займатимемося, ні — продамо на м’ясо», — розповідає керівник СТОВ «Волиця».

З переробкою молока ситуація в Україні виглядає складніше. Засновниця сироварні та власниця торгової марки «Львівська сироварня Джерсей» Вікторія Книш звертає увагу, що овече молоко саме по собі втричі дорожче за коров’яче.

«Якщо тримати стадо, потрібно переробляти все молоко, а це виливається у «заморожуваня» оборотних коштів», — говорить вона. Тому сироварня закуповувала необхідну кількість молока для переробки у фермерів. Востаннє переробили кількасот літрів у червні, і на цьому зупинилися.

«Ми відразу побачили, що з продажами цього року буде складно. Овечий сир зараз коштує мінімум 500-600 грн/кг. Надто дорого для пересічного споживача», — говорить власниця сироварні.

Про перспективи

Відродження вівчарства — це розвиток сільських територій, збереження віддалених населених пунктів та традиційного укладу життя горян, можливість українцям жити і працювати вдома.

Василь Стефарук розповідає, що асоціація розробила проєкт, який дозволить підняти вівчарство на новий рівень та розширити розведення української породи овець, над якою тваринники працювали останніми роками.

Зрештою, вівчарство — це екологічно. Вівці випасають бур’яни і чагарники, в тому числі такі небезпечні як борщівник Сосновського, та роблять ландшафт більш привабливим.

Деяку занепокоєність у вівчарів викликають перспективи майбутнього відкриття ринку землі. «Зараз нам потрібно дбати про більш прогресивні технології. Натомість, якщо закон набуде чинності, доведеться шукати кредити, купляти землю. Це потягне нас років на 5-10 назад», — додав керівник СТОВ «Волиця».

РИНОК І РЕСУРСИ ПРОДУКТІВ ТВАРИННИЦТВА, РИБИ І РИБНИХ ТОВАРІВ, ПРОДУКТІВ БДЖОЛЯРСТВА

М’ясне скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство, а також м’ясні продукти з них

М’ясо належить до найважливіших продуктів харчування людей. В його складі є білки, жири, мінеральні речовини, вітаміни, невелика кількість вуглеводів та інші речовини.

Для виробництва м’яса переважно використовують велику рогату худобу, свиней і домашню птицю.

Найціннішою частиною м’яса є м’язова (мускульна) тканина, яка містить багато повноцінних білків, які в своєму складі містять всі незамінні амінокислоти. Такі амінокислоти не синтезуються організмом людини, а надходять в організм з різними продуктами, насамперед тваринного походження. До них належать метіонін, триптофан, лізин та ін.

Розведення великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз, птиці та інших тварин є важливою галуззю сільського господарства. В Україні виробництвом м’яса і його переробкою займається м’ясопродуктовий комплекс.

М’ясопродуктовий комплекс – це система спеціалізованих галузей, пов’язаних з кормовиробництвом, виробництвом м’яса, його промисловою переробкою, реалізацією кінцевої продукції, виробничою та соціальною інфраструктурою, що обслуговує ці галузі.

Основою формування м’ясопродуктового комплексу України є м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство.

Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є провідною галуззю, але залежно від природно-економічних умов характеризується певними територіальними відмінностями у виробничій спеціалізації. На Поліссі та в Лісостепу розвивається молочно-м’ясне і м’ясо-молочне скотарство; у Степу переважає м’ясне і м’ясо-молочне; у приміських зонах, особливо великих міст – молочно-м’ясне.

Починаючи з 1990 року поголів’я великої рогатої худоби в Україні катастрофічно зменшується.

В окремі роки поголів’я великої рогатої худоби в Україні становило, млн голів: 1986 р. – 26,6 (в т.ч. 8,9 млн корів), 1991 р. – 24,6 (в т.ч. 8,4 млн корів), 1996 р. – 17,6 (7,5 млн корів), 1998 р. – 12,8 (6,3 млн корів), 2000 р. – 10,6 (5,4 млн корів), 2005 р. –

10,4 (5,3 млн корів), 2009 р. – 10,5 (5,5 млн корів). Катастрофічне зменшення поголів’я ВРХ в Україні пов’язано з тим, що великі державні і кооперативні підприємства, в яких до 1991 року вирощувались тварини, зараз в занепаді.

Як видно із даних, Україна в останні роки стабілізувала різке зменшення поголів’я, хоча станом на 2000 рік кількість великої рогатої худоби була на середньорічному рівні 1955 – 1958 років.

Україна завжди була однією із провідних країн з виробництва м’яса яловичини. Приблизно 40 % поголів’я великої рогатої худоби Центральної і Східної Європи в 1997 році припадало на Росію (35,1 млн голів). Друге місце за цим показником посідала Україна (15,3 млн голів), третє і четверте місце – відповідно Польща і Білорусія (7,3 і 4,9 млн голів). Але безперечним монополістом у світовому виробництві яловичини є СІЛА.

Свинарство набуло переважного розвитку в регіонах інтенсивного землеробства, зокрема картоплярства, промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства. Воно зосереджено у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Київській, Полтавській, Харківській та Черкаській областях. Розміщенню в цих областях великих м’ясокомбінатів сприяє кормова база, зокрема наявність концентрованих кормів. Лісостепова і степова зони України – головна база виробництва свинини. У господарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м’ясо-сальну, а у Степу – сальну спеціалізацію.

Кількість свиней в країнах Центральної і Східної Європи з кожним роком зменшується, Україна не є виключенням, хоча за наявністю поголів’я посідає 3 місце в Європі після Росії та Польщі.

За 1990 – 2000 роки кількість свиней в Україні зменшилась на 10 млн голів (з 19,9 млн до 10,1 млн). Станом на 2009 рік порівняно з 2000 роком поголів’я свиней зменшилось, але не такими різкими темпами як за період з 1990 по 2000 рік. Це пов’язано з тим, що споживання м’яса свинини провідними країнами світу, в тому числі і в Україні збільшується.

Птахівництво – це система взаємопов’язаних спеціалізованих підприємств і виробництв, зайнятих вирощуванням, переробкою, транспортуванням птиці, виробництвом кормів. В Україні розвиток птахівництва характеризується концентрацією та спеціалізацією. Найвища концентрація поголів’я птиці (понад 4/5) в господарствах Степу та Лісостепу; на Поліссі та в Карпатах вона становить близько 19 відсотків від загального поголів’я. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенденція наближення його до споживача (будівництво птахофабрик навколо великих міст).

У 1999 році в Україні було вироблено 204 тис. т. м’яса птиці, що в 3,5 рази менше, ніж у 1990 році. Стан виробництва м’яса птиці на 2009 рік кращій порівняно з 2000 роком, тому що на кінець року в країні нараховувалось 150 тис. голів курей-бройлерів в спеціалізованих господарствах.

Організаційними формами птахівництва в країні є вузькоспеці-алізовані птахівничі об’єднання, птахофабрики, державні племінні птахівничі заводи і племрепродуктори, інкубаторно-птахівничі станції, птахоферми сільськогосподарських підприємств. Комбікормова промисловість для потреб птахівництва найбільше розвинена у Дніпропетровській, Полтавській, Київській та Миколаївській областях.

Основою подальшого птахівництва є впровадження комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, удосконалення технології, селекційної справи, забезпечення високоякісними кормами, раціональне використання відходів, налагодження прямих зв’язків з торговими організаціями.

Інноваційні технології вирощування птиці дають можливість в досить короткий період вирощування отримати доросле поголів’я, яке не лише годне для забою (тобто для виробництва м’яса), але і для репродукції (для отримання нового покоління).

Птахівництво – є найприбутковішою галуззю з виробництва м’яса, тому що має короткий термін вирощування (1,5-2 місяці), потребує менших затрат при виробництві порівняно з скотарством і свинарством, користується великим попитом у населення (м’ясо птиці найкраще засвоюється організмом людини і містить при цьому всі незамінні амінокислоти).

Вівчарство – найменш інтенсивна галузь тваринництва, що розвивається переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачанням концентрованих кормів. У структурі продукції тваринництва на вівчарство припадає в середньому 2 відсотки.

В Україні основною зоною вівчарства є степові області, де зосереджено близько 2/3 всього поголів’я овець і виробництва вовни. У степових областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, а в лісостепових, поліських та гірських – м’ясо-вовняну.

Україна не є провідною країною з вирощування овець. В останні роки було забито на м’ясо лише 2 млн голів на рік. Виробництва м’яса в нашій країні з кожним роком зменшується, тис. т.: 1994 р. – 44; 1996 р. – 32; 2000 р. – 19; 2005 р. – 15; 2009 р. – 14.

Заготівлю м’яса та його переробку здійснюють переважно підприємства м’ясної промисловості. Основним типом таких підприємств є м’ясокомбінат, де поєднується забій худоби, її первинна і вторинна переробка, виробництво м’яса і м’ясопродуктів, м’ясних напівфабрикатів і консервів, жирів, тваринних кормів, медичних препаратів тощо. Спеціалізовані підприємства – м’ясопереробні та ковбасні комбінати – виробляють м’ясопродукти лише з м’яса, що надходить з м’ясокомбінатів. Заготівлю м’яса у населення на комісійних засадах здійснює споживча кооперація, підприємства якої виготовляють в основному ковбасні вироби і копченості, м’ясні напівфабрикати.

Найбільші м’ясокомбінати розміщені в Києві, Вінниці, Черкасах, Чернігові, Житомирі, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові, Полтаві. Ковбасне виробництво переважає в Києві, Одесі, Донецьку.