Андрій Шевченко: поки в Україні війна, жоден російський спортсмен не повинен брати участь у змаганнях

З перших днів війни Андрій Шевченко – один з найвідоміших українців світу, славетний футболіст у минулому – власним прикладом розбиває стереотипи про “спорт поза політикою”. Десятки його появ у ефірах світових медіа, заяви для преси, заклики допомагати Україні – саме в це перетворилося життя Шевченка після вторгнення Росії до його батьківщини.

Востаннє він був в Україні минулого року, на День Незалежності. Тоді навряд чи думав, що знову повернеться до Києва як до столиці держави, яка воює.

Голос Шевченка, коли він розповідає про свої відчуття від цієї поїздки, дрижить. В Україні у нього залишилося чимало друзів, та й родина ексфутболіста була тут, коли почалися бомбардування. У раніших інтерв’ю Шевченко говорив, що спочатку у нього навіть була думка піти добровольцем воювати, однак згодом він вирішив, що може бути кориснішим батьківщині у іншій якості.

От і зараз він прибув до Києва на кілька днів – на запрошення Володимира Зеленського – аби стати першим послом президентської ініціативи United 24. Її українська влада називає найпростішим, найзручнішим і найнадійнішим способом допомогти Україні з будь-якого куточка світу.

Утім, ВВС поговорила з Андрієм Шевченком не лише про цю ініціативу, але й про його ставлення до санкцій проти російського футболу та власника його колишнього клубу, лондонського “Челсі”, Романа Абрамовича, про підтримку України з боку іноземних футболістів топрівня і про прогнози на матчі кваліфікації до ЧС-2022, які вже зовсім скоро зіграє українська збірна.

Про війну

ВВС: Де і як вас застала війна? Що ви подумали, коли дізнались про те, що почались бойові дії, і що зробили в першу чергу?

Андрій Шевченко: Я був у Лондоні, мені зателефонувала мама і зі сльозами на очах сказала, що почалася війна. Це був шок для мене, я не міг повірити, що це сталося. Це тривало довго. Тому описати далі мій стан було важко, я спілкувався дуже багато зі своїми родичами, друзями. Телефонував часто у Київ, друзям у Харкові, друзям по всій Україні. Я дуже переживав і хвилювався через ситуацію, що почалася.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Прийняти та продовжити

Кінець YouTube допису, 1

ВВС: Я правильно розумію, що ви зараз вперше в Україні після початку війни?

Андрій Шевченко: Так, я вперше сюди приїхав.

ВВС: З якими почуттями ви сюди їхали?

Андрій Шевченко: Я просто чекав, коли для мене буде найкращий момент сюди приїхати. Після того, як у мене відбулася розмова з Ярославою Гресь, яка запропонувала мені стати послом United 24 на прохання президента, я відповів одразу – так.

ВВС: За чим ви найбільше сумували? Я знаю багатьох людей, які у війну проводять свій час за кордоном, і вони конкретно за чимось скучають. У вас таке було?

Андрій Шевченко: Ну, я не сумував ні за чим. У мене була величезна робота. Я з перших днів війни визначив свою позицію. Для мене було важливо визначитися, як я можу допомогти країні. Приїхати туди я не міг. Я визначився з тим, чим можу допомагати. Ходити та говорити правду про те, що сталося.

Ніхто не очікував, що Росія може розпочати війну проти України. Але, оскільки вона розпочала, ті звірства, що відбувалися. Я хотів розповісти всьому світу правду. І це – фандрейзинг. Потрібно було збирати гроші.

Ми розуміли, що буде величезна кількість біженців. Медикаменти, усілякі речі найнеобхідніші, які були потрібні людям. Тому що з перших днів почалися бомбардування, люди почали гинути. Було багато поранених. Люди залишалися взагалі без нічого. Коли снаряди потрапляли в будинок, бомби розривалися, знищувалося все. І люди без речей, без документів залишали свої домівки. Їм треба було знайти можливість десь знайти місце, щось на себе одягнути, користуватися речами першої необхідності. Переважно це були діти.

Про Зеленського

ВВС: Президент якось змінився з часу вашої останньої зустрічі? Президент мирної країни і президент країни у стані війни – це два різні Зеленських чи він один і той самий?

Андрій Шевченко: З перших днів війни президент взяв на себе величезну відповідальність, він вчинив як справжній президент. Він залишився в країні, при тому, що йому пропонували переїхати до Львова або виїхати з країни.

Він залишився тут, узяв на себе всі повноваження, об’єднав людей. Люди навколо нього об’єдналися, і, звичайно, це був перший сигнал того, що Україна не здаватиметься. Що ми українці боротимемося за нашу землю, за нашу свободу, за наш вибір. Це те, що відбувається зараз.

ВВС: Ви справді дуже багато робили ще до того, як включились у цю ініціативу United 24, говорили про війну на багатьох платформах. У вас немає враження, що в Західній Європі вже втомились від новин з України?

Андрій Шевченко: Це нормально. Така ситуація – це, як хвиля. Вона досягає піку і йде, її треба знову підіймати.

Знову ж таки, United 24 – це чудовий момент нагадати про те, що війна триває, що гинуть люди, що країна практично паралізована, що в ній неможливо розвивати економіку, коли в тебе в містах розриваються снаряди, гинуть люди.

Сьогодні створюють дуже багато фондів, особливо в перші тижні – вони не доходили безпосередньо в нашу країну. Тому президент і створив платформу United 24, саме для того, щоб з’єднати ці фонди і вони йшли за призначенням. І це призначення вже визначили. Це військовий (напрямок) та розмінування, це медичне обладнання, допомога та критична інфраструктура. Те, що треба сьогодні людям, щоб повернутися додому, щоб хоч якось почати жити у тих містах, що були звільнені. І зараз багато людей повертаються. Мости, будинки, дороги.

ВВС: Скажіть, що для вас означає бути першим амбасадором United 24 і чи не знаєте, хто ще може приєднатися? Можливо, ви комусь порадите з футболістів?

Андрій Шевченко: Наскільки я розумію, президент обирає сам послів. Для мене це величезна честь. Я хочу допомогти своїй країні. Я це робитиму.

ВВС: Що саме вкладається в цю місію посла United 24? Що ви будете робити, окрім того, що ви й так вже робите?

Андрій Шевченко: Ми зараз працюватимемо як команда в одному напрямку. Ми повинні з’єднати всі можливі фонди, вони повинні піти сюди, до нашої країни. І навіть зараз можна зайти на платформу, натиснути кнопку і подивитися, куди ви хочете надіслати ці гроші.

ВВС: Ви особисто будете донатити через United 24?

Андрій Шевченко: Звісно.

ВВС: Ви знаєте фактично всю футбольну еліту світу. Можливо, хтось з них вже допомагає Україні? З наших ми знаємо, що долучились Роман Зозуля, Андрій Ярмоленко, Олександр Зінченко. А хтось з великих міжнародних футболістів?

Андрій Шевченко: Ви знаєте, це все йде від серця. Я знаю, що багато наших футболістів допомагають з перших днів. Ми навіть створили чат. Ми говорили про це. Кожен має свій напрямок. Кожен намагався допомогти у тих місцях, де вони народилися. Той самий Ярмоленко дуже допомагає Чернігову, фінансує багато речей. Але сьогодні знову ж таки він робить це напряму.

Сьогодні (United 24) – це шанс для багатьох інших, хто не може робити це напряму, шанс розуміти, що гроші, які ти відправив, вони йдуть саме в Україну, не через різні фонди, у яких можуть затриматися. Вони йдуть безпосередньо в Україну.

ВВС: Закордонні футболісти, для яких, можливо, ця історія не така близька до серця, як вам чи тому самому Ярмоленку, вони допомагають?

Андрій Шевченко: Так, є багато прикладів. Роберт Левандовський, Девід Бекхем та багато інших футболістів. Вони можуть це робити й інкогніто. Це все йде від серця, якщо ти відчуваєш і розумієш, і бачиш. Те, що ти бачиш, той біль, який проходить через тебе, коли дивишся ті відео, на яких гинуть люди, як вибухають ракети, бомби.

Звичайно, та ситуація, що сталася у Бучі після її звільнення, те, що ми побачили… Ця жорстокість. Це повністю змінило сприйняття, розуміння тієї війни, що була. Ми побачили зовсім інший бік війни. Це жорстокість, це звірство, геноцид.

ВВС: Ви не знаєте, хтось з російських футболістів допомагає?

Андрій Шевченко: Я не спілкуюсь ні з ким у цьому напрямку. Якщо людина засуджує воєнні дії, засуджує війну, засуджує загибель людей, цілеспрямовану загибель, і вона не погоджується з урядом, який розпочав, розв’язав цю війну, не підтримує її, вона може спокійно зробити донейшн.

ВВС: А ви не знаєте, чи можна буде на United 24 жертвувати кошти з Росії?

Андрій Шевченко: Я думаю, що будь-яка людина, яка засуджує війну, може спокійно зробити донейшн.

Про футбол

ВВС: Як ви ставитесь до того, що російську збірну виключили з міжнародних змагань, російські клуби виключили з єврокубків? Звідти лунає багато голосів: “а нас-то за что”, “футбол вне политики”.

Андрій Шевченко: З перших днів я озвучив свою думку: поки в Україні йде війна, жоден російський спортсмен не повинен брати участь у жодному змаганні. На сьогоднішній момент наші спортсмени, наші діти, наші люди позбавлені взагалі чого-небудь. Сьогодні вони гинуть.

ВВС: Ще один наслідок відсторонення Росії і росіян від світового футболу – це те, що один з ваших рідних клубів, “Челсі”, змінив власника. Як ви вважаєте, чи це справедливо – фактично змусити Романа Абрамовича продати “Челсі”, і яке майбутнє чекає на “Челсі” без Романа Абрамовича?

Андрій Шевченко: “Челсі” змінив вже власника. Це було рішення британського уряду. Якщо вони ухвалили таке рішення, то вони вважають, що для них це правильно, для всіх це правильно. Тому обговорювати щось – я не бачу навіть сенсу в цьому.

ВВС: Вболівальникам “Челсі”, я так розумію, не дуже подобається.

Андрій Шевченко: Я думаю, це історія, яка була з Абрамовичем 20 років, його в клубі і скрізь запам’ятають. Але зараз там почнеться нова історія.

ВВС: Ви називали Абрамовича своїм другом, а зараз відомо, що він бере чи то брав участь у переговорах між Україною й Росією. Можливо, він з вами раптом якось консультується?

Андрій Шевченко: Ні, я не спілкувався.

ВВС: Ви давно з ним не спілкуєтесь?

Андрій Шевченко: (пауза) З початку війни.

ВВС: Менше двох тижнів залишилось до надзвичайно важливих матчів збірної України (1 червня збірна України зіграє стиковий матч за право грати на ЧС-2022 проти збірної Шотландії. У разі перемоги 5 червня українці зіграють вирішальний матч проти збірної Вельсу. – Ред.) Є думка, що українцям буде грати легше через шалену мотивацію й підтримку мільйонів вболівальників. Інша позиція – що у футболістів у голові війна і більша частина збірної банально не має нормальної ігрової практики. Букмекери віддають перевагу Шотландії. А ви як думаєте, які фактори переважать? Ви б на кого поставили?

Андрій Шевченко: Все вирішуватиметься на футбольному полі. Я знаю футболістів, я з ними працював довгий час, я знаю, яка мотивація сьогодні у наших футболістів.

Вони не повинні хвилюватися за результат, тому що Україна завжди вболіватиме за них, і ми розуміємо ситуацію, що склалася. Це війна, і багато хто з них не мав можливості взагалі тренуватися. Вони поїхали буквально нещодавно й розпочали підготовку.

Але люди чекатимуть від них дива, і це диво може статися, ми чудово розуміємо. Тому я вболіватиму за нашу збірну. Найімовірніше, я поїду на стадіон і підтримаю її обов’язково.

ВВС: Я хотів ще запитати про ваші особисті тренерські плани. Я розумію, що зараз не до цього.

Андрій Шевченко: (перебиває) У мене пріоритет зараз інший. Я озвучив це з першого дня війни, я сказав, що хочу допомагати своїй країні тим, чим я можу.

ВВС: Я так розумію, що скоро ви залишите Україну. Що вас найбільше вразило з того, що ви тут побачили?

Андрій Шевченко: У мене була дуже сильна емоція. Наша зустріч з президентом, звичайно, – я просто розумію, що він пережив, яка відповідальність на ньому лежить. Скільки було витрачено сил, емоційних сил, як він витягнув цю всю ситуацію, це, звичайно, мене надихає – те, що він зробив.

Як народ згуртувався. Ця сила – сила бажання боротися, сила бажання вижити, сила бажання змінити щось для себе і не поступитися. І йти далі. І перемогти.

ВВС: Я чув, що одним з ваших бажань було просто пройтися вулицями.

Андрій Шевченко: Я це зробив, одразу ж.

ВВС: Впізнають досі?

Андрій Шевченко: Люди, звісно, впізнають і раді бачити.

Я хотів просто бачити людей, я хотів відчути цю енергію, я хотів усміхнутися, хотів подивитися на них. Для мене це дуже емоційний момент. Я дуже багато ходив, дуже багато розмовляв з людьми.

Люди пережили дуже важкі часи. Ми всі пережили дуже важкі часи. Але люди, які воюють, люди, які залишилися тут, зокрема моя мама та сестра, вони понад місяць були тут. У моєї мами погіршився стан здоров’я і буквально за три години сестра її забрала. Вона проїхала 16 годин, причому у той час, коли тут були постійні обстріли, і взагалі незрозуміло було, чи можна їхати, чи ні. Вона взяла на себе такий ризик і поїхала сама.

ВВС: Ще будете приїжджати в Україну?

Андрій Шевченко: Звісно. Як я можу не приїжджати.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Як Тарас Шевченко став українським ідолом? (Акім Галімов у проєкті “Реальна історія”)

Тарас Шевченко — безперечний символ України, духовний батько нації. Та що саме зробило звичайну людину ідолом та найвідомішим українцем за всю нашу багатовікову історію? Про феномен Шевченка розповідає Акім Галімов в проєкті «Реальна історія».

Початок 19 століття

У цей період суспільство поділено на класи. Кріпаки не можуть нічого, не мають жодних прав, але Тарасові вдається зламати систему і вибратися у вільні люди.

“І саме навколо цього моменту закручена офіційна біографія Тараса Шевченка. Коли її вивчаєш, може здатися, що злет поета — це просто збіг обставин чи благодійність інших людей, переважно росіян. Але насправді все було не так! Шевченко був надзвичайно харизматичною особистістю. Він просто не міг не стати суперпопулярною людиною”, — каже Акім Галімов.

Тарасу було 9, коли померла його мати, і 11, коли не стало батька. Повчитися у школі йому випало всього два роки, там він вивчив грамоту та зацікавився літературою. Одним із найулюбленіших авторів Тараса був Григорій Сковорода. Також великий вплив на формування хлопця як особистості справив дід по батьковій лінії — Іван. Він ще дитиною застав повстання селян під назвою Коліївщина і часто переповідав про ті події всім, хто бажав слухати.

“Тарас ріс під його розповіді про Гетьманщину та волю. Шевченко був кріпаком, але дід розповідає йому про вільні часи. Тобто було розуміння, що кріпацтво це не є природній стан. Все було по-іншому”, — зазначає Акім Галімов.

З 14 років Тарас працює козачком в поміщика Павла Енгельгарда. Козачок із Шевченка вийшов такий собі. Він ніколи не був слухняним. Замість мовчки стояти стовпом, весь час наспівував собі під ніс гайдамацькі пісні, а у вільний час, щоб пан не бачив, змальовував картини, а ще при кожній нагоді просив віддати його в науку. Якось Енгельгард застав Шевченка у себе в покоях за за перемальовуванням однієї з картин. Він побив хлопця, а наступного дня наказав кучеру добряче його відшмагати. Ця подія мала кілька наслідків для Тараса:

“Після побиття пан згадав прохання Тараса і, можливо, через докори сумління, дозволив відвідувати уроки малювання. Дослідники вважають, що Шевченко вчився в одного з найкращих литовських живописців — Яна Рустема. Як пізніше згадував сам Шевченко, саме тоді в нього з’явилися думки: “А чому б і нам, нещасним кріпакам, не бути такими ж людьми, як інші?”

У 16 років Тарас був хлопцем середнього зросту, привабливої зовнішності, з приємним голосом і дуже подобався дівчатам. У Вільно він познайомився з польською дівчиною Ядвигою або Дунею Гусаковською. Вона була вільна і старша за Тараса на 8 років. Саме вона навчила Шевченка польської мови. Після польського повстання в 1830 році зв’язок Тараса та Дуні обірвався, оскільки пан Енгельгард втік разом з кріпаками до Санкт-Петербурга.

Вільний завдяки харизмі

В імперські столиці Шевченко шукав шанс пробитися, знаючи, що кріпаків не беруть в Академію мистецтв. Та завдяки своїй харизмі він здійснює свою мрію. У ті часи Київ був нещадно зросійщений, а Пітер — переповнений українцями. Пробитися можна було лише завдяки зв’язкам. Це було питання часу, коли Тарас зустріне свого земляка. Так, якось він знайомиться з Іваном Сошенком, учнем Петербурзької академії мистецтв, який був українцем з міста Богуслав.

“У них були різні характери. Іван був досить сором’язливий і скутий, а Тарас — ніби вогонь, мав невгамовну енергію і приносив свято всюди, де з’являвся, поводив себе вільно і сипав жартами. У Шевченка, безперечно, була харизма. Іван бачив, що його друг надзвичайно розумний та обдарований і йому було його шкода. Як кріпак Шевченко не мав жодних шансів на успіх у житті. Сошенко знайомить Тараса з колегами, які вже визволяли талановитих людей із кріпацтва. Це художники Василь Григорович, Олексій Венеціанов та Карл Брюлов”.

Воля, мода і бали

Після звільнення з кріпацтва Тарас Шевченко починає слухати курс в Академії мистецтв, а також вивчати французьку. Він також починає дуже добре заробляти, малюючи портрети на замовлення та ілюстрації для журналів. Так, він стає модним художником у Петербурзі. Змінюється його стиль: він купує собі дороги та модний одяг.

“В його щоденнику є згадка про “особливе задоволення від покупки супермодного плаща макинтош за цілих 100 карбованців”. В той час це була зарплата за рік чиновника середньої руки”.

Шевченко проводить вечори в театрах та літературних салонах. Його запрошують на звані вечори імені петербурзькі родини. Дами від нього мліють.

“Зараз ми б сказали, що Шевченко став інфлюенсером, модником, затятим театралом, підкорювачем жіночих сердець. Його друг Сошенко так згадував про той період: “Шевченко зовсім змінився. Познайомившись через Брюллова з кращими Петербурзькими домами, він часто їздив на вечори, гарно вдягався, навіть із претензією на елегантність. Шуба єнотова, цепочки, шалі та дзиґарі, та візники-лихачі. Одним словом, на деякий час у нього вселився світський біс”. Щоправда, у той час Сошенко мав підстави недолюблювати свого друга, адже Тарас відбив у нього дівчину.

Перший Кобзар від батька нації

У 1840 році Тарас Григорович Шевченко вперше випускає Кобзар накладом у 1000 примірників. Там було всього 8 творів, серед яких поема “Катерина”, присвячена Жуковському. Магапопулярності в Санкт-Петербурзі збірка не здобула, бо серед тієї знаті українська не сприймалася. Через три роки Шевченко продає авторські права на цей Кобзар і написану в тому ж році поему “Гайдамаки”. Йому потрібні були гроші, щоб поїхати в Україну.

Так, 19 травня 1843 року Шевченко вирушив в Україну. На Батьківщині його чекає несподіванка: виявляється, Кобзар 1840 року спричинив тут справжній фурор серед українського дворянства. Тарас став мегапопулярний. Його запрошують в гості імениті родини, а жінки ставляться до нього, як до суперзірки. Люди, яких з малечку навчали російської, раптом згадують, хто вони такі, і зачитуються віршами українською. Тарасові був 31 рік, коли його вже називали батьком нації.

“Чому українській знаті так зайшов Кобзар? Однозначної відповіді дослідники не мають. Одна з версій — ця поезія пробуджувала спогади про героїчне минуле українців і сум за ним. Мені особисто здається, що Кобзар пробудив ідентичність українців. Він для нас був, як пророк, який наважився говорити своїми віршами на заборонені теми мовою наших предків”.

Та вплив Шевченка на українське суспільство не викликав радість в імперській росії. 10 років життя в неволі, в суворому кліматі, з неякісними водою та харчами зруйнували здоров’я поета. Після заслання він прожив всього 4 роки і помер 10 березня 1861 року від водянки.

“Російська влада дозволила повернутися на Батьківщину тільки мертвому Шевченкові. Уявляєте, як сильно боялася імперія його впливу на українців?”.

Більше про історію життя Тараса Шевченка та цікаві факти з його біографії дивіться в програмі Акіма Галімова “Реальна історія”.