Як оцінювати не за помилки, а за досягнення

Невдовзі більшість українських школярів отримають свої підсумкові оцінки за цілий рік. Ці цифри мали б показати, наскільки старанними та наполегливими були діти. Але те, що ваша дитина отримала менший бал, ніж інші, ще не означає, що вона зробила менший прогрес.

Що таке формативне оцінювання?

В українській мові для вимірювання результатів або досягнень ми звично використовуємо слово «оцінка». В англійській ж мові, натомість, є два різні слова — «evaluation» та «assessment». Перше з них означає оцінку як підсумковий бал, який отримують учні. «Assessment» докладніше перекладають як оцінювання, що є тривалим у часі та має на меті не кількісний показник, а фідбек щодо роботи учнів та рекомендацій для подальшого розвитку та роботи над собою.

Поруч з ‘assessment’ часто трапляється ще і приставка ‘formative’, яку перекладають як «формативне» чи «формувальне». Це словосполучення вже більш чітко вказує на мету такого оцінювання — допомогти сформувати навички, а не просто оцінити роботу учня за стандартизованою шкалою.

Яка є різниця між формативним оцінюванням та звичайними оцінками?

Формативне оцінювання сфокусоване на процесі, а класичне — на результаті. Перше враховує те, як учень працював для досягнення цілі. Друге ж зважає тільки на фінальний результат роботи, наприклад, контрольну роботу.

Формативне оцінювання відбувається не тільки у самому кінці уроку чи курсу, а триває разом із курсом і дозволяє коригувати процес навчання та давати поради та підтримку.

Результат формативного оцінювання — це рекомендації для учня та батьків щодо того, де потрібно направляти зусилля, щоби досягти кращого результату. Мета формативного оцінювання — не констатувати певні досягнення та не оцінити їх, а показати можливі точки для росту та вдосконалення у майбутньому. Воно не використовує негативних формулювань типу «не опанував» чи «не може», а замінює їх фразами на зразок «потребує подальшого вдосконалення у…».

Крім цього формативне оцінювання часто є анонімним або закритим для сторонніх, а тому приносить менше дискомфорту дитині.

Один з основних недоліків звичних шкільних оцінок у тому, що вони відраховуються від стандарту, тобто, наскільки дитина виконує план вивчення певного предмету.

За умов формативного оцінювання, точкою відліку є початковий рівень учня, а кінцевою — той результат, який він досягнув за час спостереження. Тому оцінювання досягнень відбувається через рефлексію досвіду, а не за стандартизованою шкалою. Те, що дитина отримала нижчу оцінку за стандартною шкалою ще не означає, що вона менше працювала. Цілком можливо, що учень зробив великий прогрес порівняно зі своїм початковим рівнем.

Недоліки формативного оцінювання

Попри всі плюси формативного оцінювання, його основним недоліком є те, що його практично неможливо впровадити у школах із класно-урочною системою, орієнтованою на середньостатистичного учня. Традиційне оцінювання стало частиною системи і часто є не лише формальним вираженням досягнень учнів, а можливість позмагатися за право бути «кращим». Крім цього, формативне оцінювання потребує ретельної роботи вчителя та моніторингу протягом певного часу, що у реаліях української школи з великими класами стає дуже складним. Варто зважати й на те, що для батьків, які звикли до класичної системи виставлення балів, запровадження формативного оцінювання може бути незрозумілим.

«Необхідно оцінювати не стільки відповідність знань рівню стандартів закладених у державних програмах, а особистісний поступ учнів у набутті певних умінь та компетентностей, — говорить Світлана Ганаба, докторка філософських наук та професорка кафедри педагогіки та соціально-економічних дисциплін НАДПСУ ім. Богдана Хмельницького.

— Формальне оцінювання завжди є позитивним, воно не містить частки «не». Воно не оцінюється як вирок з оцінкою, а як корекція набутих компетентностей. Щоби воно не стало черговим декларативним гаслом, необхідно змінювати саму філософію освіти, плекати розуміння освіти як особистісного капіталу людини. Освіта загалом має сприйматися як середовище розвитку особистості, а не набуття суми знань».

Як воно працює на практиці

Попри те, що формативне оцінювання здається дещо екзотичним в українських реаліях, будь-які батьки до нього вдавалися хоч раз у житті. Коли ви вчите свою дитину готувати чи правильно складати одяг, ви постійно спостерігаєте за нею та час від час даєте певні поради, як краще, до прикладу, різати овочі чи складати штани, а не відсторонено спостерігаєте до самого кінця, а потім говорите, що помідори порізані на вісім балів з дванадцяти можливих. Це і є формативне оцінювання, адже ви прагнете допомогти дитині освоїти певну навичку, при цьому ви моніторите її роботу, даєте поради під час процесу, а в кінці говорите, що було добре, а над чим ви ще попрацюєте наступного разу. На перший погляд все дуже просто, але під час уроків вчитель не може всім приділити достньо багато уваги, тому йому легше просто оцінити кінцевий результат.

Якщо мова йде про шкільні предмети, вчитель мав би поспостерігати за дитиною та визначити, де їй треба ще попрацювати. До прикладу, оцінюючи прогрес дитини у вивченні англійської мови, вчитель може порекомендувати більше приділити уваги вимові певних звуків.

Основним критерієм для формативного оцінювання є те, наскільки дитина наблизилася до навчальної мети, яку їй поставили на початку курсу. Якщо, до прикладу, учень чи учениця до кінця семестру повинна чітко розрізняти короткий та довгий звук «і» в англійській мові (/i/ та /ɪ/), а дитина і далі їх плутає, то вчитель оцінить цю навичку як таку, над якою це треба працювати, і порекомендує батькам більше попрацювати з дитиною над вимовою та сприйняттям цих звуків.

Правила доведення і спростування

Існує низка правил аргументації, які регламентують основні частини цієї процедури: тези, аргументів, демонстрації.

За своїм зовнішнім виглядом ці правила досить прості, але їх знання допомагає уникнути логічних помилок в аргументації, які є досить не простими.

Правила і помилки стосовно тези.

Розрізняють два правила відносно тези.

1) Теза повинна бути ясно і чітко сформульована.

Теза може бути представлена простим або складним судженим. Тому під чіткістю і ясністю формулювання тези розуміють, насамперед, чіткість і ясність формулювання судження, яка містить у собі тезу.

Під чіткістю формулювання судження розуміють явну вказівку всіх основних смислових частин судження:

• а) якщо теза є простим судженням, то повинні бути виділені його логічний підмет (суб’єкт) і логічний присудок (предикат);
• б) якщо якийсь із суб’єктів представлений загальним поняттям, то потрібно чітко обумовити його кількісні характеристики (“Всі” або “Деякі”).

Наприклад, маємо тезу: “Твори Л.Толстого не можна прочитати за один день”. Що мається на увазі: Чи кожен твір не можна прочитати за один день, чи деякі? Чи коли зібрати все написане великим письменником?.

в) чітко визначеними повинні бути модальні характеристики судження.

Наприклад, маємо тезу “Тут можлива побудова мосту через Дніпро”, або “Тут можлива симуляція крадіжки”.

У цих випадках потрібно визначитися, що криється за модальністю “можливо”: об’єктивна модальність чи логічна?

г) при формулюванні тези складних суджень треба чітко визначити смисл логічних сполучників, які утворюють ці судження.

Наприклад, маємо тезу “Інформацію про результати референдуму подадуть або вранішні, або вечірні газети”, або “Підозрюваний був або однокурсником або знайомим потерпілого”. Тут сполучник “або” потребує уточнення. Треба встановити чи вживається він у розділовому смислі, чи в розділово-з’єднувальному.

Перераховані вимоги, що випливають із 1-го правила стосовно тези фактично вказують на те, що теза не повинна бути двозначною і не визначеною за смислом.

При порушені цього правила викликає ситуація коли теза формулюється нечітко, або не вказує однозначно на те, що підлягає обґрунтуванню, або дозволяє різні тлумачення. Прикладом такої тези буде твердження “Парламентська республіка краще парламентсько-президентської ” (або навпаки).

У реальній ситуації одне може бути краще або гірше іншого в різних відношеннях – в соціально-політичному, економічному, етичному тощо відношеннях.

Не можна також доводити або спростовувати те, що пов’язане із індивідуальними уподобаннями людей. Ілюстрацією цього є теза: “Відпочинок в Криму кращий від відпочинку в Закарпатті”.

2) Друге правило вимагає, щоб теза протягом всього процесу обґрунтування залишалася незмінною.

Перше і друге правило пов’язані між собою в тому розумінні, що нечіткість, неясність формулювання тези зумовлює більшу вірогідність її підміни.

Порушення цього правила веде до помилки, яка називається підміна тези (латиною- ignoratio elenchi).

Підміна тези може бути навмисною, або не усвідомленою (ненавмисною). Підміна тези відбувається тоді, коли замість доведення однієї тези, намагаються довести іншу.

Наприклад, підміна тези буде, якщо замість доведення тези “Він є приятелем мого брата” доводиться теза, що “Він є однокурсником мого брата”, або замість тези “Він був на місці злочину” висувається теза “Він знав місце злочину”.

Існує три різновиди помилки підміни тези:

• – “аргументація до людини”;
• – “аргументація до публіки”;
• – “хто занадто доводить той нічого не доводить”. Розглянемо названі помилки по черзі.

Суть помилки “аргументація до людини” (argument ad hominem) полягає в намаганні підмінити доведення істинності тези характеристикою людини, яка має відношення до тези.

Наприклад, потрібно довести, що ми обираємо гідного кандидата в Народні депутати. А замість цього ми наголошуємо, що кандидат гарний сім’янин, фахівець своєї справи, автор прекрасних підручників тощо.

Або замість того щоб спростувати деяку тезу, намагаються говорити не про неї а про людину, яка її висунула, що вона не спеціаліст, що вона не раз припускалася помилок у своїх висновках тощо. Часто такі помилки зустрічаються у судових засіданнях.

Помилка “доведення до публіки” (argument ad populum) має у своїй основі прагнення викликати замість обґрунтування тези симпатію чи антипатію аудиторії до того про що йдеться в тезі і, таким чином, примусити повірити у правильність висунутої тези, або у хибність спростовуваного положення. Від назви цієї помилки походить назва поширеного зараз терміну “популізм”.

Ця помилка часто зустрічається у судовому засіданні.

Наприклад, замість того, щоб доводити причетність К. до злочину, звертаються до публіки: “Поставте себе на його місце”, “А що б ви зробили на його місці ?”тощо.

Логічна помилка “хто занадто доводить той нічого не доводить” виникає тоді коли доведення висунутої тези замінюється доведенням іншої тези, яка є положенням настільки загальним, що з нього безпосередньо не випливає істинність висунутої тези.

Правила і помилки стосовно аргументів.

Аргументи, які використовуються в доведенні і спростуванні регламентуються певними правилами.

1) Аргументи повинні бути істинними і не суперечити один одному. _Суть цього правила полягає в тому, що не можна в процесі доведення користуватися не тільки хибними аргументами, але й вірогідно істинними.

При порушенні цього правила виникають помилки:

Логічна помилка “хибна підстава” (error fundamentales) полягає в тому, що для обґрунтування тези беруться хибні положення.

Наприклад, у судовій практиці часто буває коли використовуються хибні свідчення, сумнівні висновки експертизи тощо.

Суть логічної помилки “передбачення підстави” (petito principii) в тому, що в ролі аргументу береться положення яке хоч і не є хибним, але саме ще потребує доведення.

Наприклад, при доведенні тези “К. має бути призначений завідувачем кафедри”, використовується аргумент “Окрім К. призначити завідувачем нікого”. Або доводиться теза “М. вчинив крадіжку”. За аргумент береться твердження “Окрім М. цього ніхто не міг зробити”.

2) Аргументи мають бути достатньою підставою для тези. Суть цього правила полягає в тому, що істинність тези повинна випливати із істинності аргументів.

При порушенні цього правила виникає помилка “не випливає” (non seguter).

Наприклад, потрібно довести тезу “К. є фахівцем в галузі лазерної технології”. Для цього наводиться аргумент “К. є випускником фізичного факультету”. Або маємо тезу: “М. є співучасником злочину”. За аргумент береться свідчення “М. бачили разом із злочинцями напередодні скоєння злочину.

3) Істинність аргументів повинна бути незалежною від тези.

При порушенні цього правила виникає помилка “коло в доведенні”. Суть цієї помилки полягає в тому що теза обґрунтовується аргументами, а аргументи обґрунтовуються тією ж тезою.

Правила і помилки стосовно демонстрації.

Демонстрація як форма зв’язку тези з аргументами реалізується в конкретних видах умовиводів. Тому при побудові доведення чи спростування треба дотримуватися правил того умовиводу, який виконує роль демонстрації.

Іншими словами, якщо доведення будується у формі дедуктивного умовиводу, то необхідно виконувати, правила, що регламентують конкретний вид дедуктивного умовиводу. А якщо демонстрація представлена індукцією чи аналогією, тобто не дедуктивним умовиводом, то гарантом коректності доведення і спростування виступає дотримання правил цих умовиводів.

Тому найчастіше в доведеннях і спростуваннях виникають наступні помилки “учетверіння терміну”, “не випливає”, “поспішне узагальнення” тощо.

Контрольні питання та вправи

• 1. Поняття аргументації.
• 2. Визначення доведення як логічної процедури.
• 3. Характеристика структури доведення.
• 4. Основні форми демонстрації.
• 5. Визначення прямого доведення.
• 6. Основа поділу доведень на прямі та непрямі.
• 7. Поняття апагогічного доведення.
• 8. Хід побудови апагогічного доведення.
• 9. Визначення розділового доведення.
• 10. Характеристика спростування як логічної процедури.
• 11. Визначення видів спростування.
• 12. Способи спростування тези.
• 13. Спростування аргументів і демонстрації.
• 14. Правила і помилки стосовно тези.
• 15. Правила стосовно аргументів.
• 16. Помилки, які виникають при порушенні правил стосовно аргументів.
• 17. Характеристика правила стосовно демонстрації.
• 18. Наведіть приклад прямого доведення.
• 19. Побудуйте непряме доведення.
• 20. Наведіть приклад спростування тези.