Що варто знати про онкологічні захворювання та як від них уберегтися

4 лютого — Всесвітній день боротьби проти раку. Рак — це загальний термін для ідентифікації понад сотні хвороб, які можуть вражати будь-яку частину організму. Одним із ознак раку є швидке утворення аномальних клітин — метастазів, які проникають в організм.

Згідно з даними Національного інституту раку, протягом 2018 року в Україні на обліку перебувало 975 301 пацієнт, у якого було діагностовано злоякісні новоутворення (ЗН), зокрема:

• понад 147 000 випадків — у молочних залозах;
• більш ніж 42 000 — у щитовидних залозах;
• 29 000 випадків — у трахеї, бронхах, легенях.

Рак є однією з головних причин смерті у світі. Він уражає літніх людей, молодь і навіть дітей, чоловіків та жінок незалежно від рівня доходу.

Водночас, від 30% до 50% онконедуг можна уникнути, якщо вести здоровий спосіб життя, зокрема відмовитися від куріння. До 40% випадків захворювання на рак можна запобігти, якщо уникати тютюнового диму.

Онкологічні захворювання можна виявляти на ранній стадії. Пацієнти, у яких їх діагностували, можуть пройти терапію і вилікуватися. Навіть на пізніх стадіях страждання пацієнтів слід полегшувати шляхом якісної паліативної допомоги.

Основні фактори ризику і профілактика онкозахворювань

Не куріть

Вживання тютюну є головним фактором ризику появи раку. На нього припадає майже 22% випадків смерті від онкологічних недуг у світі. Куріння пов’язане з розвитком різних типів раку: легень, ротової порожнини, горла, гортані, підшлункової залози, сечового міхура, шийки матки та нирок. Навіть якщо ви не курите, пасивний вплив тютюнового диму може збільшити ризик виникнення раку легень.

Споживайте здорову їжу

• їжте багато фруктів, овочів та інших харчових продуктів рослинного походження, таких як цільнозернові та бобові;
• обирайте менш калорійні продукти, виключіть із раціону рафінований цукор, трансжири, фастфуд;
• відмовтеся від алкогольних напоїв або ж споживайте їх мінімально (ризик появи онкозахворювань, зокрема раку товстої кишки, молочної залози, легень, нирок і печінки, збільшується пропорційно до кількості випитого алкоголю) — і пам’ятайте, що безпечної дози алкоголю не існує;
• обмежте споживання технологічно обробленого м’яса (за інформацією ВООЗ, уживання великої кількості такого м’яса може збільшити ризик появи деяких видів раку);
• замініть червоне м’ясо на рибу, віддавайте перевагу здоровим жирам, наприклад, оливковій олії.

Жінки, які дотримуються середземноморської дієти із додаванням оливкової олії та горіхів, можуть зменшити ризик раку молочної залози. Ця дієта включає значну кількість рослинних продуктів: фруктів, овочів, цільнозернових, бобових та горіхів.

Підтримуйте здорову вагу і будьте фізично активними

Підтримання оптимальної для вас маси тіла може знизити ризик виникнення онконедуг, зокрема раку молочної залози, простати, легень, товстої кишки та нирок.

Щонайменше 150 хвилин помірної або 75 хвилин енергійної аеробної активності на тиждень покращать загальний стан здоров’я. Починайте кожний день із 30 хвилин будь-якої фізичної активності.

Не засмагайте

Рак шкіри є одним із найбільш поширених онкологічних захворювань. Водночас, йому порівняно легко запобігти:

• уникайте прямого сонячного випромінювання вдень, особливо з 10:00 до 16:00 влітку, коли сонячна радіація найсильніша;
• захистити голову допоможуть сонцезахисні окуляри та крислатий капелюх;
• затуляйте відкриті ділянки тіла одягом, обирайте яскраві або темні барви, які відбивають більше ультрафіолетового випромінювання, ніж пастельні чи вибілені бавовняні;
• використовуйте сонцезахисний крем широкого спектра із SPF щонайменше 30 навіть у похмурі дні, повторно наносьте крем щодві години або частіше, якщо плаваєте чи пітнієте;
• уникайте соляріїв — вони так само шкідливі, як і природні сонячні промені.

Зробіть щеплення

До 25% випадків раку в країнах із низьким і середнім рівнем доходів (до яких належить і Україна) зумовлено такими інфекціями, як гепатит і вірус папіломи людини (ВПЛ). Профілактика раку включає захист від цих вірусних інфекцій. Поговоріть із своїм лікарем щодо вакцинації.

Гепатит B може збільшити ризик виникнення раку печінки. Щеплення проти ВГB рекомендовано дорослим із таких груп ризику:

• сексуально активним полігамним людям;
• тим, хто вживає наркотики внутрішньовенно;
• чоловікам, які практикують секс із чоловіками.

Також до групи ризику входять працівники системи охорони здоров’я і громадської безпеки, які можуть контактувати з інфікованою кров’ю або з іншими рідинами організму.

Вірус папіломи людини передається статевим шляхом і може призвести до раку шийки матки та інших статевих органів, а також до плоскоклітинного раку голови та шиї. Вакцина проти ВПЛ рекомендована для дівчат і хлопчиків віком 11–12 років.

Уникайте ризикованої поведінки

Іншою ефективною тактикою профілактики раку є уникнення ризикованої поведінки, яка може призвести до інфекцій, що збільшують ймовірність розвитку онкозахворювань.

1. Практикуйте безпечний секс. Обмежте кількість сексуальних партнерів і використовуйте презервативи під час сексу. Що більше у вашому житті статевих партнерів, то більше шансів на зараження інфекцією, котра передається статевим шляхом.

2. Люди, які живуть з ВІЛ або хворі на СНІД, мають вищий ризик появи раку анусу, печінки та легень.

3. Вірус папіломи людини найчастіше асоціюється із раком шийки матки, але він також може підвищити ризик виникнення раку анусу, пеніса, горла, вульви та піхви.

Регулярно відвідуйте лікаря для профілактичного огляду

Регулярні самоперевірки та скринінги для різних типів раку збільшують шанси на раннє виявлення хвороби. Це підвищує ефективність лікування і знижує його вартість.

Проконсультуйтеся зі своїм лікарем щодо оптимального для вас графіку онкоскринінгу.

Так, у 2018 році Американське онкологічне товариство почало рекомендувати профілактичний скринінг раку товстої кишки із 45 років. До 2018 року такий скринінг рекомендували людям, не молодшим 50 років. Такі зміни у вікових рекомендаціях пов’язані зі зростанням захворюваності на рак товстої кишки серед молодих американців.

Уважне ставлення до власного здоров’я та усунення факторів ризику істотно знижують імовірність захворювання на рак. Коли ж уникнути недуги не вдалося, відмова від шкідливих звичок підвищить ефективність лікування і допоможе покращити самопочуття.

Центр громадського здоров’я України нагадує: профілактика, скринінг, вчасне виявлення та лікування онкологічних захворювань допоможуть досягти значних результатів.

Лихоманка у хворих онкологічного профілю: диференційна діагностика

22 червня 2019 р. відбувся освітній захід «Лекторій сімейного лікаря: що приховує лихоманка?». Провідні українські спеціалісти та науковці висвітлили сучасні аспекти етіології, патогенезу та диференційної діагностики лихоманки у хворих різного профілю, зокрема з онкологічними захворюваннями.

Неопластична лихоманка: гарячка як ознака пухлинного процесу

Лихоманка неясного генезу — це підвищення температури тіла >38,3 °C, що зафіксовано декілька разів, якщо при цьому не вдалося визначити причину підвищення температури під час початкового діагностичного процесу (амбулаторно чи в умовах стаціонару). Однією з основних причин розвитку лихоманки неясного генезу є неопластичні процеси. Підвищення температури тіла у хворих онкологічного профілю може бути проявом ускладнення протипухлинної терапії (у тому числі фебрильної нейтропенії), паранеопластичного синдрому, інфекційних захворювань. У деяких випадках тривала лихоманка може бути єдиною об’єктивною ознакою онкологічного процесу до моменту верифікації діагнозу.

Олексій Зотов, кандидат медичних наук, доцент кафедри онкології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, розповів про принципи диференційної діагностики лихоманки у хворих онкологічного профілю.

Новоутворення — одна з основних причин лихоманки неясного генезу

Основні причини лихоманки неясного генезу:

1. Генералізовані або локальні інфекційно-запальні процеси (40–50%).
2. Солідні пухлини (20–30%).
3. Системні захворювання сполучної тканини (10–20%).
4. Гемобластози (5–10%).

Таким чином, солідні пухлини та гемобластози в сукупності можуть бути причиною 40% випадків лихоманки неясного генезу.

Основні причини підвищення температури тіла у хворих онкологічного профілю:

1. Асептичне запалення, яке супроводжує онкологічний процес (наприклад параканкрозна пневмонія на фоні раку легені).
2. Ускладнення, спричинені новоутвореннями (наприклад механічна кишкова непрохідність, параканкнозний абсцес тощо).
3. Паранеопластичний синдром.
4. Ускладнення протипухлинної терапії.
5. Метастази в головному мозку, які впливають на центр терморегуляції.

Окрім вищезазначених причин лихоманки, слід пам’ятати про можливість розвитку у пацієнтів онкологічного профілю ускладнень супутніх неонкологічних захворювань (загострення хронічного бронхіту, холецистит, панкреатит тощо), які також можуть супроводжуватися гарячкою.

Лихоманка як прояв паранеопластичного синдрому

Паранеопластичний синдром або неспецифічний синд­ром злоякісного росту — різноманітні патологічні прояви, спричинені опосередкованим впливом пухлинного процесу на метаболізм, імунітет і функціональну активність регуляторних систем організму.

До онкологічних захворювань, з якими найчастіше асоціюється розвиток паранеопластичного синдрому, належать рак легені, гепатоцелюлярна карцинома та нирково-клітинний рак.

Паранеопластичний синдром може проявлятися у вигляді:

1. Паранеопластичних дерматозів.
2. Ендокринно-обмінного паранеопластичного синдрому.
3. Серцево-судинного паранеопластичного синдрому.
4. Гематологічного паранеопластичного синдрому.
5. Ревматологічного паранеопластичного синдрому.
6. Ниркового паранеопластичного синдрому.
7. Неврологічного паранеопластичного синдрому.

Паранеопластичний синдром найчастіше є наслідком реалізації імунологічних механізмів — реакції імунної системи на наявність чужорідних пухлинних антигенів, що призводить до розвитку дерматоміозиту, аутоімунної гемолітичної анемії тощо.

Паранеопластичний синдром може передувати появі специфічних клінічних симптомів онкологічного захворювання, розвиватися одночасно з ними або після верифікації онкологічного діагнозу. Найбільші діагностичні труднощі виникають тоді, коли розвиток паранеопластичного синдрому (лихоманки, шкірних проявів, тромбофлебіту та ін.) передує маніфестації онкологічного захворювання.

Лихоманка як прояв паранеопластичного синдрому може бути наслідком ектопічної продукції пухлинними клітинами біологічно активних речовин (гормонів, цитокінів). Особливістю такої лихоманки є її «чутливість» до напроксену, індометацину та кортикостероїдів, що відрізняє її від інфекційної лихоманки (важлива диференційна ознака).

Протипухлинна медикаментозна терапія: міфи та факти

На жаль, серед багатьох пацієнтів та навіть лікарів поширено багато хибних тверджень щодо протипухлинної терапії, що призводять до відмови хворих від лікування. Найпопулярніші міфи про протипухлинну медикаментозну терапію:

1. У зовнішньому вигляді хворого, який отримує протипухлинну терапію, завжди наявні алопеція, анорексія та ознаки депресії; при цьому пацієнти скаржаться на діарейний синдром.

2. Хворий, який отримує протипухлинну терапію, не може працювати за спеціальністю, що призводить до формування соціальної дезадаптації та фінансової неспроможності.

3. Навіть найсучасніші протипухлинні препарати не гарантують досягнення стійкої ремісії, тому розпочинати лікування на останніх стадіях захворювання немає сенсу.

Лікар будь-якої спеціальності повинен чітко розуміти цілі протипухлинного лікування, а також реальні ризики, пов’язані з його проведенням. О. Зотов висвітлив такі факти про протипухлинну медикаментозну терапію:

1. Ад’ювантна (після радикальної операції) протипухлинна медикаментозна терапія підвищує загальну виживаність хворих.
2. Сучасні протоколи лікування дозволяють досягнути тривалої ремісії та низької летальності при низці онкологічних патологій з метастазами.
3. На сьогодні у розвинених країнах спостерігається чітка тенденція до зростання захворюваності (своєчасна діагностика) та зниження смертності від злоякісних новоутворень (ефективне лікування).
4. Більшість пацієнтів онкологічного профілю у наш час отримують протипухлинну медикаментозну терапію.
5. Нові ефективні протипухлинні препарати зазвичай демонструють високу токсичність. Водночас на сьогодні існують чіткі протоколи та ефективні алгоритми корекції більшості побічних ефектів протипухлинного медикаментозного лікування.

Узагальнюючи, промовець додав, що на сьогодні досягнуто 90% рівня 5-річної виживаності при низці онкологічних захворювань (зокрема, при диференційованому раку щитоподібної залози, типовій семіномі яєчка у чоловіків, деяких видах гострих лейкозів у дітей тощо).

Лихоманка як прояв фебрильної нейтропенії

Фебрильна нейтропенія — це стан, який включає:

1. Лихоманку: однократне підвищення оральної температури >38,3 ˚С або >38,0 ˚С протягом 1 год.
2. Нейтропенію: абсолютна кількість нейтрофілів (АКН)

Фебрильна нейтропенія є проявом мієлотоксичності — негативного ефекту впливу мієлотоксинів або іонізуючого випромінювання на мієлоїдну тканину червоного кісткового мозку. Гематологічні ускладнення протипухлинної терапії відзначають у 88% пацієнтів.

Фактори, які визначають мієлотоксичність:

1. Резерв кровотворення, на який впливають променева терапія, хіміотерапія.
2. Наявність пухлинного ураження кісткового мозку.
3. Вік, соматичний статус пацієнта.
4. Види, дози і методи введення протипухлинних препаратів.
5. Інтервал між курсами протипухлинної медикаментозної терапії.

У близько 50% пацієнтів із фебрильною нейтропенією в ході обстежень вдається ідентифікувати інфекційну патологію. Головне джерело інфекції — ендогенна бактеріальна та грибкова флора. Інфекція у пацієнтів із нейтропенією зазвичай не супроводжується вираженою клінічною картиною внаслідок зниженої запальної відповіді, що призводить до формування стану «уявного благополуччя» (наявності лише лихоманки на фоні відносно задовільного самопочуття хворого).

Особливості сучасного перебігу фебрильної нейтропенії

Особливості перебігу фебрильної нейтропенії на сьогодні:

1. Переважання грампозитивних збудників інфекції, зростання антибіотикорезистентності.
2. Необхідність застосування протигрибкових препаратів у лікуванні пацієнтів із фебрильною нейтропенією при персистенції лихоманки на фоні застосування антибіотиків широкого спектру дії. Грибкова інфекція при цьому може мати як первинний характер, так і розвиватися на фоні антибіотикотерапії.
3. Розвиток бактеріємії у кожного п’ятого пацієнта з абсолютною кількістю нейтрофілів ≤100 кл/мкл.

Джерелами інфекції у хворих із фебрильною нейтропенією можуть бути: системний кровотік (15–20%), шлунково-кишковий тракт, дихальна система (синусит, пневмонія), місця ушкодження шкіри та м’яких тканин, внутрішньосудинні катетери, зонди тощо.

Емпірична антибіотикотерапія повинна бути призначена:

• пацієнтам із фебрильною нейтропенією;
• пацієнтам із афебрильною нейтропенією за наявності ознак інфекційної патології.

Оцінка ризику розвитку ускладнень у пацієнтів із фебрильною нейтропенією

Для оцінки ризику розвитку інфекційних ускладнень у пацієнтів із фебрильною нейтропенією та визначення необхідності госпіталізації застосовується шкала оцінки прогностичного ризику ускладнень MASCC (Multinational Association of Supportive Care in Cancer) (таблиця).

Таблиця. Оцінка прогностичного індексу ризику ускладнень у пацієнтів із фебрильною нейтропенією (шкала MASCC)

Якщо індекс MASCC ≥21 бала, то проведення антибіотикотерапії в амбулаторних умовах (під ретельним спостереженням) асоціюється з мінімальним ризиком розвитку інфекційних ускладнень. Медична допомога для хворих із фебрильною лихоманкою, які отримують лікування в амбулаторних умовах, повинна бути легкодоступна. Інша стратегія лікування хворих із фебрильною нейтропенією групи низького ризику полягає у короткотривалій госпіталізації пацієнтів, призначенні їм парентеральної антибіотикотерапії та культурального дослідження крові. При виключенні серйозних інфекційних ускладнень хворі продовжують курс пероральної антибіотикотерапії в амбулаторних умовах.

Пацієнти з фебрильною нейтропенією, в яких індекс MASCC повинні бути госпіталізовані.

Фебрильна нейтропенія: варіанти емпіричної антибіотикотерапії

Призначення емпіричної пероральної антибіотикотерапії пацієнтам групи низького ризику необхідно розглядати за наявності лише лихоманки, відсутності вогнищ бактеріальної інфекції та ознак системної інфекції (ознобу і гіпотензії).

Варіанти емпіричної антибіотикотерапії:

• цефалоспорини ІІІ покоління з антипсевдомонадною активністю (цефтазидим);
• цефалоспорини ІV покоління (цефепім);
• карбапенеми (іміпенем/циластатин, меропенем);

2. Комбінована терапія:

• піперацилін/тазобактам + аміноглікозиди (гентаміцин, тобраміцин, амікацин);
• тикарцилін/клавуланова кислота + аміноглікозиди;
• цефалоспорин з антипсевдомонадною активністю + аміноглікозиди;
• карбапенеми + аміноглікозиди.

Показання до призначення ванкоміцину пацієнтам із фебрильною лихоманкою:

• клінічно передбачувана катетерасоційована інфекція;
• доведена колонізація пеніцилін- або цефалоспоринрезистентними мікроорганізмами;
• доведена колонізація MRSA (метицилінрезистентним золотистим стафілококом);
• позитивне культуральне дослідження культури крові щодо грампозитивних мікроорганізмів (до моменту видової ідентифікації збудника і визначення чутливості).

Завдання сімейного лікаря при консультуванні пацієнтів з фебрильною нейтропенією

Резюмуючи, О. Зотов визначив завдання лікаря загальної практики-сімейного лікаря на етапі первинного консультування пацієнта з фебрильною лихоманкою:

1. Верифікація діагнозу фебрильної лихоманки відповідно до загальноприйнятого визначення патології.

2. Збір анамнезу (дата останнього курсу хіміотерапії; історія призначення антибіотикопрофілактики, кортикостероїдів (або інших імуносупресивних препаратів); інфекційні захворювання, хірургічні втручання; алергія на медикаменти тощо).

3. Клінічне обстеження (слід звернути увагу на вогнища інфекцій, які можуть бути верифіковані візуально та за допомогою стандартних інструментальних обстежень: мукозит, періанальний інфільтрат, дефекти та інфільтрати слизових оболонок, шкіри, лімфаденіт, легеневі інфільтрати тощо);

4. Призначення емпіричної антибіотикотерапії, направлення пацієнта на термінову консультацію/госпіталізацію у профільний заклад.

Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.

Анастасія Козловська

Температура при раке

Бывает ли температура при раке? Да, повышение температуры тела при онкологических заболеваниях – распространенное явление, и его причины бывают различными. Температура при раке не относится к типичным признакам злокачественного процесса, только в редких случаях раковые клетки способны самостоятельно инициировать температурную реакцию выделением, как предполагают, активных веществ. Нельзя не согласиться, что у онкологического больного больше поводов для повышения температуры тела, как внутренних, так и ятрогенных — возникших вследствие лечебных мероприятий.

Причины повышения температуры

Причин для повышения температуры у онкологического больного несколько, но чаще всего температура при онкологии — это следствие некоторых процессов:

• Жизнедеятельности опухолевых клеток, продуцирующих биологические продукты. Это приводит к системной гипертермии, что возникает при некоторых вариантах аденокарциномы легкого, когда развивается паранеопластический синдром с изматывающей лихорадкой и болями в суставах. После удаления опухоли все патологические проявления исчезают.
• Существования ракового конгломерата в тканях. За счёт снижения местного иммунитета и нарушения кровоснабжения развиваются воспалительные изменения, например, при карциноме легкого или легочных метастазах.
• Реакции организма на всасывание токсичных веществ из распадающегося ракового узла.
• Агрессивных лечебных мероприятий. Как правило, это осложнения подавления иммунитета после курса химиотерапии . Из этого списка можно сделать вывод, что наиболее часто встречается повышенная температура при метастазах, когда злокачественные клетки сильно распространились по организму, и заболевание требует более агрессивного лечения.

Во всех случаях необходимо быстро разобраться, без точного понимания патогенетического механизма температурной реакции невозможно назначить адекватное лечение. Иногда выявление причинно-следственных связей требует больше усилий, чем диагностика злокачественной опухоли.

Показатели температуры при раке

Всегда ли при онкологии повышается температура? Лихорадка у онкологического пациента, равно как снижение показателей градусника ниже 35.5°С, — ненормальное состояние, температура тела при раке должна быть нормальной, и к этому необходимо стремиться при подборе лечения.

Суточные колебания теплообмена естественны у здоровых людей, разница между утренним и вечерним показателями градусника может доходить до одного градуса. Активные движения и приём пищи, нервозность и ночной кошмар тоже меняют градусы, но это незаметно человеку.

Сбой адаптационных механизмов у ракового больного замедляет нормализацию температурных колебаний, растягивая во времени. Даже незначительное изменение теплообмена отражается на работе всех органов: истощается нервная система, реагирует сердечно-сосудистая система, угнетаются иммунные механизмы и репаративные процессы.

Диапазон нормальных показателей — два градуса между 35.5° и 37.4°, остальное — патология.

Субфебрильная температура при раке

Субфебрильная температура тела при онкологии ограничена показателями от 37,5°С до 38°С. Это предлихорадочное состояние, но считается, что кратковременный субфебрилитет не требует лечебного вмешательства.

Длительное повышение — более 5–7 дней без тенденции к нормализации не разрешится без соучастия врача, его причиной может быть воспаление и даже сепсис, требующие назначения антибактериальных препаратов.

При появлении в центре ракового конгломерата зоны сниженного кровоснабжения с формированием некроза — распада опухолевой ткани может начаться с местной гипертермии — локальным нагревом мягких тканей над очагом, а при увеличении объема всасываемых в общий кровоток продуктов распада, привести к стойкому субфебрилитету.

Высокая температура при раке

Высокая температура или фебрильная лихорадка констатируется при столбике термометра выше 38°С. С одной стороны, это говорит о защитной реакции организма, но температура после химиотерапии это, как правило, неблагоприятное следствие значительного снижения нейтрофильных гранулоцитов — подтипа лейкоцитов.

Лихорадка при снижении иммунных клеток в восьми из десяти случаев обусловлена септическим состоянием при отсутствии «классических» признаков заражения крови и требует экстренных лечебных мероприятий.

Нередко длительной лихорадкой чуть выше 38°С проявляется множественное поражение печени метастазами рака с развитием печеночной недостаточности.

Высокой температурой может манифестировать злокачественная опухоль мозга, локализующаяся вблизи центра терморегуляции, или прободение в брюшную полость карциномы толстой кишки или желудка.

Пониженная температура при раке

Бывает ли температура при онкологии ниже нормы? Да, бывает, и это тоже опасно. Снижение столбика термометра ниже отметки 36°С при повышении или снижении числа лейкоцитов, наряду со стойкой тахикардией или одышкой, также может быть проявлением синдрома системного воспаления — сепсиса. Причем низкая температура тела при онкологии совсем не обязательно должна сопровождаться выраженным падением или возрастанием числа лейкоцитов, достаточно меньше 4 тысяч или больше 12 тысяч, но функционально не способных к адекватной борьбе с инфекционными агентами.

Температура при химиотерапии

Для проведения химиотерапии необходима нормальная температура тела — маркер нормального состояния организма в данный момент времени. Любые отклонения терморегуляции от нормы могут быть манифестацией вялотекущего воспаления или интоксикации. Проведение химиотерапии при распадающемся раковом конгломерате способно усугубить патологический процесс и вызвать внутреннее кровотечение.

Повышение температуры при химиотерапии и развитие лихорадочного состояния через неделю после курса свидетельствует о гематологических осложнениях, опасных для жизни при недостаточности иммунологической защиты.

Нужно ли сбивать жар при онкологии?

Для начала разберемся, какая температура при онкологии допустима. Не стоит понапрасну задаваться вопросом: «Какая температура при раке не опасна?» — при злокачественном заболевании любые нарушения теплообмена неблагоприятны. Отчасти даже не важны градусы сверх нормы, довольно того, что есть температура при раке, когда её не должно быть.

Если повысилась температура при онкологии: что делать? Можно снизить температурную реакцию приёмом НПВС, если она тяжело достается организму больного, но правильнее — срочно обратиться к врачу. Первичная дифференциальная диагностика проводится у постели пациента, главное — исключить заражение крови на фоне злокачественного процесса.

Развитие рака без повышения температуры вполне возможно, но в разные периоды заболевания ее повышение может быть осложнением лечения или прогрессирования опухолевого поражения. Необходимо быстро разобраться, есть ли температура при раке у больного, а главное точно поставить диагноз и предложить оптимальное решение проблемы. В «Евроонко» есть все условия для адекватной медицинской помощи любому пациенту и в любое время суток.

Список литературы

1. Патофизиология 4-е изд. под ред. Новицкого В.В., Гольдберга Е.Д., Уразовой О.И.; ГОЭТАР-Медиа; 2009; т. 1.
2. Птушкин В.В./ Лечение и профилактика инфекций у больных с нейтропенией// Матер. III Росс. онкол. конф.; 2003.
3. Сакаева Д.Д., Орлова Р.В., Рыков И.В., Шабаева М.М. /Практические рекомендации по лечению инфекционных осложнений фебрильной нейтропении и назначению колониестимулирующих факторов у онкологических больных // Злокачественные опухоли: Практические рекомендации RUSSCO; 2017; т. 7
4. Угольник Т.С. / Нарушения теплового обмена. Лихорадка: методические рекомендации / Гомель: ГоГМИ, 2003.