презентація “Методи розведення тварин”

Висвітлено методи розведення с.г тварин. Чистопородне розведення, особливості лінійного розведення, особливості підбору ліній до родин. Схрещування та його види. Міжвидова гібридизація, її біологічна роль.

Методи розведення сільськогосподарських тварин

План Чистопородне розведення Схрещування Міжвидова гібридизація

В зоотехнії розрізняють три основних методи розведення сільськогосподарських тварин: чистопородне розведення (спаровують тварин однієї породи); схрещування (спаровують тварин різних порід); гібридизація (спаровують тварин різних видів).

Чистопородне розведення має на меті удосконалення породи при збереженні основних властивостей її. Головними прийомами цього методу розведення є: – добір на плем’я тварин з добре розвиненими бажаними ознаками; – цілеспрямований підбір пар, що має на меті посилення бажаних ознак породи; – раціональне вирощування і використання тварин в умовах, що сприяють розвитку тих якостей, заради яких породу розводять. Заводські породи мають складну структуру і складаються з чоловічих ліній і жіночих родин.

Розведення за лініями Лінія – цінна група племінних тварин, які походять від високоцінного плідника-родоначальника і протягом ряду поколінь зберігають подібність з ним за типом і високими показниками продуктивності. При чистопородному розведенні може бути лінійне і міжлінійне розведення. В першому випадку спаровують тварин однієї лінії для посилення цінних ознак, властивих даній лінії. В другому випадку спаровують тварин різних ліній для одержання нової лінії за допомогою поєднання в ній кращих ознак, які мають вихідні лінії. Під час спорідненого спаровування підбирають споріднених між собою тварин. Споріднене спаровування застосовують при виведенні нових порід, ліній і родин. Його слід застосовувати дуже обережно, бо можуть бути негативні наслідки.

Розведення за родинами Родиною називають групу тварин (дочки-онучки-правнучки та ін.), які походять від високоцінної матері-родоначальниці. Розведення за родинами необхідне для племінних і товарних стад. У заводському стаді селекція за родинами ведеться для підвищення ефективності добору, виведення з кращих родин плідників з цінними спадковими якостями за материнською лінією. Удосконалення існуючих і виведення нових родин ведеться в трьох напрямах:  систематична (щорічна) оцінка їх продуктивних якостей за абсолютними показниками порівняно з ровесницями стада та напівсестрами за батьком;  аналіз поєднуваності тварин родини з лініями і окремими плідниками;  щорічне коригування індивідуальних планів підбору у кожній родині з метою повторення кращого поєднання.

Схрещування. Залежно від поставленої мети розрізняють такі види схрещувань: вбирне, ввідне, відтворне, промислове, 5) перемінне. Перші три види мають племінне значення, два останніх — користувальне. Вбирне схрещування полягає в тому, що за допомогою систематичного спаровування самок місцевої неполіпшеної породи з самцями заводської породи місцеву породу перетворюють в більш продуктивну, яка за своїми ознаками наближається до поліпшуючої. Наприклад, якщо поставлено за мету перетворити овець грубововнових місцевих порід в тонкорунних, то в такому випадку роблять так: грубововнових маток спаровують з баранами тонкорунної породи. Помісі першого покоління спаровують також з баранами тонкорунної породи і так до четвертого покоління, а потім помісі розводять «в собі» (між собою).

Відтворне схрещування застосовують для того, щоб поєднати в потомстві кращі ознаки вихідних порід. Помісі другого або третього покоління, які мають бажані ознаки, розводять „в собі” для закріплення цих якостей. Цим методом виведено більшість існуючих заводських порід усіх видів сільськогосподарських тварин. Ввідне схрещування застосовують для поліпшення уже існуючих порід, щоб поліпшити продуктивність тварин або деякі особливості в будові їх тіла без докорінної зміни породи. При ввідному схрещуванні спаровування з плідниками поліпшуючої породи проводять лише один раз, а потім помісних тварин розводять в межах породи в поєднанні з чистопородними. За допомогою ввідного схрещування поліпшували жирність молока у корів чорно-рябої породи, використовуючи голландську, тагільську та деякі інші породи.

Промислове схрещування проводять для одержання помісей першого покоління, яких або відгодовують (у свинарстві, м’ясному скотарстві і птахівництві), або використовують як користувальних тварин (робочі коні). Помісні тварини краще ростуть і розвиваються, бо мають підвищену життєздатність. Результати промислового схрещування залежать від правильного підбору порід і окремих тварин, узятих для схрещування, а також від умов вирощування і годівлі тварин. Перемінному схрещуванні одержаних в першому поколінні помісних маток спаровують з плідниками однієї з вихідних порід. Помісних маток другого покоління спаровують з плідниками іншої вихідної породи. Якщо перемінне схрещування трипородне, то помісних маток першого покоління спаровують з плідниками третьої породи.Далі схрещують у тій самій послідовності. Таким способом порода плідників в кожному поколінні змінюється, а одержані помісі мають властивість гетерозису. Відібраних маток залишають для наступного схрещування, решту помісей тварин відгодовують.

Міжвидова гібридизація тварин Міжвидовою гібридизацією (віддаленою) називають схрещування тварин, які належать до різних видів, або родів. Отримане потомство називають гібридами, їх одержують також і при схрещуванні гібридів між собою. Мул – це домашня тварина, гібрид кобили і осла; має зовнішні ознаки обох батьківських видів. Лошак – міжвидовий гібрид від схрещування ослиці та коня. Зеброїд – результат схрещування зебри з конем, ослом чи поні Зеброїд Мул

Нар – гібрид одногорбого верблюда з двогорбим. Верблюлама – гібрид верблюда і лами. Свинарство. У свинарстві практикується гібридизація домашніх свиней з диким кабаном з метою зміцнення тілобудови свиней культурних порід і покращення їх пристосованості до місцевих умов. Домашніх свиней темворської породи схрещують із дикими кабанами і отримують так званих свиней із залізного віку. Ці гібриди більш ручні, ніж дикі свині, але не такі приручені як домашні. М’ясо цих тварин використовується для приготування спеціальних сортів м’ясних виробів.

Велика рогата худоба. У практиці отримують гібриди яка і зебу з великою рогатою худобою. Гібридні тварини, як правило, переважають батьківські форми за багатьма ознаками: працездатністю, витривалістю, продуктивністю та ін. У США шляхом схрещування бугаїв браманського зебу (Індія) з коровами шортгорнської породи отримана спеціалізована м’ясна порода худоби “санта-гертруда”.

1.6. Методи розведення

У тваринництві застосовують три основних методи розведення: чистопородне, схрещування та гібридизацію.

Чистопородне розведення. У разі чистопородного (чистого) розведення парують тварин, які належать до тієї самої породи, на­приклад корову і бугая чорно-рябої породи, вівцематку й барана асканійської, кобилу й жеребця української верхової. Потомство від таких парувань вважають чистопородним, якщо походження бать­ків підтверджене документально. Основним завданням чистопород­ного розведення є збереження цінних племінних і продуктивних якостей порід, що в них накопичувалися інколи десятиріччями, по­дальше поліпшення та збільшення чисельності сільськогосподар­ських тварин заводських порід, які мають забезпечувати одержання цінного племінного молодняку для поліпшення товарного тварин­ництва.

Чистопородним розведенням поліпшено всі сучасні заводські по­роди. Цей метод дає змогу отримувати тварин із найвищою продук­тивністю. Здійснюють його за допомогою використання різних варі­антів відбору та підбору, розведення за лініями та родинами. Засто­сування методів великомасштабної селекції дає змогу вести племін­ну роботу не тільки з окремими стадами, а й з породою загалом. Ви­користання генетичних особливостей чистопородного розведення дає можливість селекціонерам одержувати видатних тварин і цілі стада високої племінної цінності, вдосконалювати генетичний поте­нціал найкращих порід.

Відбираючи найцінніших тварин, порівнюють їхні продуктивні та племінні якості зі стандартом породи, тобто мінімальними вимо­гами щодо продуктивності, будови тіла, походження. Кожна порода має свій стандарт, який періодично переглядають і змінюють. Для запису тварин до Державної книги племінних тварин вони повинні мати продуктивність не нижче від І класу.

У зоотехнії розрізняють генеалогічні та заводські лінії. Генеало­гічна лінія охоплює все потомство кількох поколінь родоначальника лінії незалежно від його якості. До заводської лінії належать висо­копродуктивні племінні тварини з притаманними їм найкращими продуктивними якостями та іншими особливостями видатного ро­доначальника, кличкою якого вона й називається. Створення ліній і родин потребує глибокої, цілеспрямованої племінної роботи з метою перетворення переваг окремих тварин у переваги групові.

Кожна лінія в породі відрізняється одна від одної своїми харак­терними особливостями. Роботу з лінією ведуть у напрямі розвитку кращих якостей, які були у родоначальника. Нові лінії створюють поступово в межах старої заводської або генеалогічної і закладають на провідних, видатних плідників, цінних за якістю потомства. По­дальше поліпшення лінії залежить від виділення її продовжувачів серед кращих синів, онуків, правнуків родоначальника.

На різних етапах розвитку лінії застосовують споріднене пару­вання (інбридинг) різних ступенів: на початку їі формування — близький, а інколи й тісний інбридинг на родоначальника та одно­рідний підбір за основними ознаками. Потім провадять споріднене парування в помірних та віддалених ступенях. Для цього тварин підбирають дуже ретельно і здійснюють таке парування лише на видатних особин, враховуючи всі позитивні й негативні явища, які можуть виникнути в майбутньому.

У племінних господарствах практикують внутрішньолінійний під­бір, у користувальних — кроси ліній, тобто парування тварин різних ліній. Завдяки кросам цінні якості однієї лінії доповнюються пози­тивними особливостями іншої, зміцнюється конституція тварин. У кожній породі є лінії, родоначальників яких одержано в результаті кросів, тому вдалі поєднання ліній обов’язково треба повторювати.

Планова зміна плідників різних ліній (ротація) в товарних гос­подарствах дає змогу уникнути стихійного родинного парування. Кількість заводських ліній у породі може бути різною і залежить від віку породи, рівня племінної роботи, чисельності поголів’я. В нещо­давно створених молодих породах сільськогосподарських тварин налічується 5 — 7 ліній, у старих — кілька десятків.

Існують лінії в середньому протягом 3 — 5 поколінь. Для їх розве­дення і поліпшення використовують не всіх тварин, а лише кращих. Відбір провадять за результатами комплексної оцінки тварин не тільки за фенотипом, а й генотипом, які здатні стійко передавати кращі якості потомству, що забезпечує поліпшення породи. Особин, які не відзначаються цінними особливостями, виводять із стада.

Родини є структурними одиницями стад та порід і мають велике значення для їх поліпшення. Розвиток у дочок, онучок, правнучок цінних якостей родоначальниці підбором до них кращих плідників провідних ліній — основна мета роботи з родинами, їх створюють і поліпшують не тільки в племінних, а й у товарних господарствах, причому кількість родин у кожному стаді може бути необмежена.

Цілеспрямований відбір та підбір, добрі умови годівлі, вирощу­вання й утримання зумовлюють появу в родинах самок із високою продуктивністю, від яких одержують видатних плідників. Частина з них стає родоначальниками і продовжувачами нових цінних ліній. Розведення родин та їх раціональне використання для поліпшення стад набувають великого значення під час впровадження нових ме­тодів відтворення поголів’я — трансплантації ембріонів від корів- донорів коровам-реципієнтам, що дає можливість у короткі строки створити численні родини і стада від високопродуктивних корів.

Схрещування — це парування тварин різних порід одного виду з метою поєднання цінних якостей вихідних порід. Потомство, одер­жане при цьому, називають помісями, або метисами. Розрізняють такі види схрещування: відтворне (заводське), ввідне (прилиття крові), поглинальне (вбирне, перетворювальне), промислове та пе­ремінне (ротаційне). Всі існуючі породи сільськогосподарських тварин створено завдяки застосуванню різних видів схрещування. Осо­бливо це актуально у зв’язку з переведенням тваринництва на про­мислову основу. Адже помісні тварини порівняно з чистопородними конституціонально міцніші, витриваліші, краще пристосовані до утримання на великих механізованих комплексах і фермах, мають підвищену життєздатність (явище гетерозису).

Відтворне (заводське) схрещування — основний метод виве­дення нових порід, які поєднували б у собі всі позитивні ознаки ви­хідних порід або переважали б їх. Якщо під час схрещування вико­ристовують дві породи, його називають простим, якщо три і більше — складним. За допомогою цього методу виведено переваж­ну частину сучасних заводських порід тварин.

Відтворне схрещування — найскладніше. Його застосовують тільки в племінних господарствах і на племінних фермах, оскільки чим більше ознак, за якими здійснюється селекційна робота, тим важче провадити відбір та підбір тварин і досягти прояву у потомст­ва всіх господарсько корисних якостей, бажаних для нової породи.

Наукові основи цього методу розведення тварин розробив у 30-х роках XX ст. академік М.Ф. Іванов, вивівши п’ять нових порід сви­ней та овець.

□ Прикладом простого відтворного схрещування є створена Івановим в Асканії- Новій Херсонської області українська степова біла порода свиней. Для її ви­ведення він використав місцевих українських коротковухих свиней, які були пізньоспілими, мали велику живу масу, але добре пристосованими до суворих кліматичних умов південної частини України, і кнурів однієї з найкращих по­рід — великої білої, завезеної з Великої Британії, що погано акліматизувалася в південному регіоні.

Цілеспрямована селекційна робота з помісями, застосування спорідненого розведення, ретельний відбір і жорстке вибракування тварин, які не відповідали вимогам, дали можливість сформувати впродовж 1926 — 1934 рр. українську степову білу породу свиней, що вдало поєднала в собі цінні продуктивні та племінні якості великої білої породи з високою пристосованістю місцевих свиней до сухого жаркого клімату. Нині — це одна з найпоширеніших за кількістю поголів’я порода, яка посідає друге місце після великої білої.

□ Прикладом ефективного використання складного відтворного схрещування є створення нових порід великої рогатої худоби: української червоно-рябої молоч­ної за участю симентальської, червоно-рябої голштинської, айрширської та мон- бельярдської; української м’ясної (шароле х кіанська х симентальська х сіра українська); волинської м’ясної (місцева чорно-ряба х червона польська х абер- дин-ангуська х герефордська х лімузинська).

Ввідне схрещування (прилиття крові) застосовують в основ­ному в племінних господарствах із метою подальшого збагачення та посилення деяких господарсько корисних, технологічних і племін­них якостей або виправлення недоліків поліпшувальної заводської породи без зміни її генотипу. У ввідному схрещуванні беруть участь дві близькі за типом породи. При цьому чистопородних маток завод­ської (поліпшуваної) парують з плідниками іншої високопродуктив­ної породи (поліпшувальної), що має саме ті якості, через які й про­водять схрещування.

Дуже важливо для прилиття крові вибрати цінного плідника, у якого необхідні ознаки виражені максимально і саме з тих ліній і родин, що стійко передають свої якості потомству. Одержаних помі­сей першого покоління послідовно протягом 2 — 3 поколінь парують із плідниками основної (поліпшуваної) породи, залишаючи на плем’я тільки тих тварин, у яких краще виражені бажані ознаки.

На завершальному етапі помісей, якщо вони за продуктивністю, будовою тіла, племінними якостями відповідають бажаному типу, використовують для розведення «в собі» і для парування з чистопо­родними тваринами основної породи. Ввідним схрещуванням лише частково поліпшується заводська порода, проте іноді цей метод за­стосовують для створення нової породи. Необхідно підкреслити, що схрещування може дати позитивні результати тільки за повноцін­ної збалансованої годівлі, належного вирощування та утримання поголів’я тварин.

Ввідне схрещування широко застосовують для вдосконалення багатьох сучасних порід — підвищення жирномолочності, збіль­шення живої маси, поліпшення будови тіла тварин та ін. Так, у мо­лочному скотарстві для підвищення молочності, вмісту жиру в мо­лоці, поліпшення якості вим’я використовують плідників спеціалі­зованих порід (голштинська, англерська, айрширська). М’ясні фор­ми молочної худоби багатьох європейських порід були поліпшені завдяки «прилиттю крові» м’ясних порід, переважно шортгорнів.

Поглинальне (вбирне, перетворювальне) схрещування за­стосовують із метою перетворення протягом кількох поколінь тва­рин місцевої (поліпшуваної) низькопродуктивної породи у високо­продуктивну заводську. Для цього маток місцевої породи парують із плідниками поліпшувальної заводської породи і далі помісних ма­ток знову парують із плідниками поліпшульваної породи. У кожно­му наступному поколінні частка крові поліпшуваної породи в два рази зменшується, поліпшувальної — зростає. Схрещування продов­жують до отримання помісей IV — V поколінь, які за доброї вира- женості бажаного типу можна вважати чистопородними.

Дуже важливо під час поглинального схрещування постійно по­ліпшувати умови годівлі, вирощування та утримання тварин, особ­ливо високопродуктивної поліпшувальної породи і висококровних особин, які вибагливіші до умов зовнішнього середовища, ніж міс­цеві низькопродуктивні тварини. Поглинальне схрещування віді­грало важливу роль у перетворенні грубововнових овець у напівтон­корунні й тонкорунні, збільшенні живої маси, підвищенні багато­ плідності й поліпшенні м’ясних якостей місцевих порід свиней плід­никами великої білої породи, виведенні нових порід. Поглинальне схрещування — ефективний метод перетворення великих масивів низькопродуктивних тварин у високопродуктивні популяції.

Промислове схрещування застосовують у товарних господар­ствах для одержання помісей першого покоління як користуваль­них тварин. Існують дві його форми — просте й складне. За просто­го (двопородного) схрещування маток однієї породи парують із плід­никами іншої, які мають високу продуктивність і добре пристосова­ні, особливо матки, до місцевих умов. Помісей використовують для отримання товарної продукції, а не для відтворення. За складного промислового схрещування використовують три породи і більше. Помісних маток першого покоління парують із чистопородними плідниками третьої породи і потомство вирощують також для одер­жання продукції.

Помісі, передусім першого покоління, відзначаються високою енергією росту, пристосованістю до місцевих умов, міцністю консти­туції, тобто спостерігається підвищена життєздатність. Тому промис­лове схрещування застосовують для розведення всіх видів тварин, але найчастіше — в свинарстві, скотарстві та птахівництві.

У багатьох країнах для збільшення виробництва яловичини час­тину низькопродуктивних корів молочних і молочно-м’ясних порід парують із плідниками м’ясних порід (герефордська, шароле, абер- дин-ангуська, санта-гертруда, кіанська). Помісні тварини за вдало­го підбору порід переважають материнську породу за серед­ньодобовими приростами, забійною масою, якістю м’яса, оплатою корму.

За даними фахівців, 70 % яловичини на світовому ринку одер­жано від худоби молочних порід та їхніх помісей. Широко застосо­вують промислове схрещування у свинарстві та птахівництві. В низ­ці країн для отримання свинини використовують переважно поміс- ний молодняк. При цьому велике значення мають вибір порід і спе­ціалізованих ліній, їхня поєднуваність, а також повноцінна збалан­сована годівля помісних тварин.

Перемінне схрещування — це різновид промислового схрещу­вання, за якого також намагаються використати цінні господарсько корисні ознаки помісних тварин для виробництва товарної продук­ції. Основна мета при цьому — утримати явище гетерозису не тіль­ки в першому поколінні, а й посилити його в потомстві наступних поколінь, які часто переважають гетерозисне потомство першого покоління.

За перемінного схрещування помісних самців вирощують для одержання м’яса, а кращих помісних самок, на відміну від промис­лового схрещування, — для отримання від них потомства і в кож­ному наступному поколінні парують із чистопородними плідниками то однієї, то іншої вихідної породи. Практикують просте й складне перемінне схрещування. Застосування трипородного схрещування, хоча воно й складне, але результативніше, порівняно з двопород- ним, дає можливість збільшити виробництво тваринницької проду­кції й підвищити її економічну ефективність.

Якщо під час перемінного схрещування використовують плідни­ків кількох порід, передбачають обов’язкову планову їх заміну, або ротацію. Ця робота потребує надзвичайно чіткої організації селек­ційного процесу та зоотехнічного обліку. Особливо добрі результати перемінного схрещування одержують, якщо для цього підібрані по­роди, що добре поєднуються, а плідників використовують, оцінених за якістю потомства.

Гібридизація — це парування тварин різних видів із метою одержання користувального поголів’я та виведення нових порід, в яких поєднуються позитивні якості вихідних порід. Таке потомство називають гібридним. Проведення гібридизації — справа копітка, але становить значний науковий і практичний інтерес. Передусім не всякий вид тварин може бути схрещений з іншим через велику анатомічну та фізіологічну відмінність між ними. У тих випадках, коли за зоологічною класифікацією види тварин близькі між собою, гібридне потомство плодюче, у більш віддалених видів воно або зов­сім безплідне, або плодючі тільки матки.

Хоча гібридизація й складний процес, нині дедалі більше трап­ляється гібридів від схрещування домашньої великої рогатої худоби із зебу, яками, зубрами, бізонами, бантенгами, овець із дикими ба­ранами, коней з віслюками і зебрами, свиней із дикими кабанами, курей із цесарками, павичами, індиками, фазанами тощо.

□ Класичним прикладом промислової гібридизації, який відомий із давніх- давен, є виведення мулів для господарського користування від схрещування кобил з віслюками. Віслюк — дуже витривала тварина, у гірських районах ним перевозять вантажі (в’юки), але він невеликого зросту. Мул же ввібрав у себе цінні якості батьків. Його використовують не тільки під в’юком, а у запряжці та для верхової їзди.

Мул значно більший за віслюка, сильний, міцний, стійкий проти багатьох хвороб, характеризується довголіттям, витривалістю й високою роботоздатністю. Він добре пристосований до жаркого клімату й гірської місцевості, має спокій­ний норов. Мули-самці безплідні. Від схрещування ослиць із жеребцями одер­жують лошаків, які за своїми якостями поступаються перед віслюками й мула­ми і великого господарського значення не мають.

Значна робота провадиться впродовж багатьох років щодо відда­леної гібридизації тварин, наприклад схрещування коней із зебра­ми і куланами. Зеброїди краще, ніж коні, пристосовані до умов су­хого жаркого клімату, стійкіші проти хвороб. Конекулани безплідні й дещо важче піддаються прирученню. Гібриди-самці від схрещу­вання коня з його диким предком — конем Пржевальського — без­плідні, самки — плодючі.

У нашій країні головним центром гібридизації та акліматизації є Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія- Нова» УААН у Херсонській області. Тут зібрано колекцію різних ви­дів диких тварин, з якими ведеться велика наукова і практична ро­бота.

У скотарстві найбільший інтерес становлять гібриди великої ро­гатої худоби з горбатою худобою — індійським зебу. В Асканії-Новій під керівництвом М.Ф. Іванова було виведено групу гібридів (червона степова порода х зебу), що відзначалися цінними господарсько ко­рисними якостями, легко витримували спеку, були мало сприйнят­ливими до захворювання на піроплазмоз. Самки і самці плодючі.

Провадиться значна робота щодо гібридизації червоної степової породи з бантенгами. Одержані гібриди мають відмінні якості. Цін­ний матеріал накопичено і завдяки трипородному схрещуванню (шортгорнська порода х зебу х червона степова; санта-гертруда х х зебу х червона степова). Створено новий тип м’ясної худоби.

Досить широко застосовували схрещування зебу з великою рога­тою худобою і для створення нових цінних порід в інших країнах.

□ Наприклад, у США завдяки гібридизації виведено такі нові м’ясні породи великої рогатої худоби, як санта-гертруда (зебу х шортгорнська), біфмастер (зе­бу х шортгорнська та герефордська), брангус (зебу х абердин-ангуська), чарбрей (зебу х шароле), брафорд (зебу х герефордська). Тварини цих порід добре при­стосовані до умов жаркого клімату.

Перші досліди щодо створення нових порід овець методом відда­леної гібридизації було розпочато в Асканії-Новій у 1927 р. М. Ф. Іва­новим, який, схрещуючи тонкорунних овець і дикого гірського ба­рана муфлона, вивів нову тонкорунну породу — гірський меринос. Значно пізніше вчені Казахстану, схрещуючи тонкорунних овець із диким бараном архаром, створили нову породу — казахський арха­ромеринос. У наш час роботи щодо використання віддаленої гібри­дизації значно розширилися в свинарстві, птахівництві та інших га­лузях тваринництва.

Поняття гібридизації в зоотехнії має дещо ширше значення. Гіб­ридами вважають також тварин, одержаних методом поєднання ге­нотипів багатьох порід, типів і ліній одного виду, але різних напря­мів продуктивності. Найбільшого застосування така гібридизація набула в свинарстві й птахівництві. Наприклад, полтавську м’ясну породу свиней створено в результаті використання семи порід: ве­ликої білої, ландрас, миргородської, п’єтрен, уессекс-седлбекської, гемпшир та дюрок. За кількістю м’яса в туші вона переважає своїх ровесників на 5 — 7 % і більше. Гібрид яєчних порід курей «Біло­русь 9» створений на основі поєднання трьох ліній (дві — породи леггорн і одна — сіра каліфорнійська). Несучість цих курей — по­над 260 яєць на рік. Є такі гібриди, які несуться майже щодня.

Розвиток генетики, молекулярної біології, біотехнології, викорис­тання генофонду диких тварин дадуть можливість ширше застосо­вувати віддалену гібридизацію з метою підвищення генетичного потенціалу сільськогосподарських тварин. У багатьох країнах світу для створення нових високопродуктивних типів і порід тварин роз­роблено й впроваджуються довгострокові програми щодо гібридиза­ції у тваринництві.