§ 21. Різноманіття птахів, їхня роль у природі та житті людини
За кількістю видів птахи поступаються лише кістковим рибам (їх налічують близько 10 тис. видів). Різноманітні й середовища існування птахів: вони мешкають у лісах, парках, садах, на луках, у степах, біля водойм.
Які птахи не здатні до польоту? Це насамперед безкільові птахи – страуси, нанду, казуари й ківі. Ці птахи пересуваються по землі бігом або крокуючи. Крила та грудні м’язи в них розвинені слабко. Кіля немає. Задні кінцівки зазвичай довгі й потужні. Пташенята виводкового типу. Мешкають такі птахи на відкритих просторах з розрідженою рослинністю.
Найбільший серед нелітаючих птахів страус африканський (мал. 123, 1): заввишки до 270 см, маса – до 100 кг. Має на ногах два пальці, що сприяє швидкому бігу (до 70 км на годину). Поширений у степо-пустельних регіонах Африки. М’ясо африканського страуса використовують у їжу. Промисел цих птахів значно знизив їхню чисельність, тепер страусів вирощують на спеціальних фермах.
Найменші серед безкільових птахів – ківі (мал. 123, 2) – поширені на островах Нової Зеландії: їхнє тіло заввишки до 55 см, маса – до 3,5 кг. На ногах цих птахів чотири пальці, а крила майже відсутні. Ківі мають довгий і тонкий дзьоб, за допомогою якого здобувають їжу: безхребетних тварин, що мешкають у ґрунті.
Мал. 123. 1. Страус африканський. 2. Ківі
Мал. 124. Пінгвіни: 1 – імператорський пінгвін. 2 – пінгвін малий; 3 – галапагоський пінгвін
Не здатні до польоту також пінгвіни, хоча в них є кіль. Птахи, що мають кіль, належать до кільогрудих. Передні кінцівки пінгвінів видозмінені на еластичні ласти, які слугують для плавання. При цьому рухи крил пінгвінів у воді нагадують рухи крил інших птахів під час польоту. Найбільший серед пінгвінів – імператорський (мал. 124, 1) – сягає до 120 см заввишки, найменший – пінгвін малий – до 40 см (мал. 124, 2).
Поширення пінгвінів пов’язане з холодними океанічними течіями. Вони трапляються в Південній півкулі, переважно біля берегів Антарктиди та на прилеглих островах, а також на південних берегах Австралії, Африки та Південної Америки. Лише один вид мешкає в тропіках біля екватора на Галапагоських островах – галапагоський пінгвін (мал. 124, 3).
Ноги пінгвінів мають по чотири пальці, які сполучаються плавальною перетинкою. Їхні пера щільно вкривають тіло, не даючи воді проникати до шкіри. Під час гніздування пінгвіни утворюють великі колонії. Пінгвіни відкладають від одного до трьох яєць.
У видів, які насиджують яйця на снігу, на череві є складка шкіри. У ній птахи виношують яйце, що лежить на лапах. Живляться пінгвіни ракоподібними, головоногими молюсками та дрібною рибою.
Які птахи здатні до польоту?
• Лелекоподібні мають довгу гнучку шию, довгі ноги й дзьоб. На ногах по чотири пальці, з яких три передні з’єднані невеликою перетинкою. Довгі пальці широко розставлені, що дає можливість цим птахам пересуватися по грузькому ґрунту. Майже всі види лелекоподібних – мігруючі птахи. В Україні поширені білий та чорний лелеки. Лелеку білого, або чорногуза (мал. 125, 1), у народі вважають символом миру, щастя, достатку та материнства. Він влаштовує гніздо біля осель людини. Лелека чорний (мал. 125, 2) свої гнізда будує в лісах, уникаючи сусідства з людиною. Цей вид занесено до Червоної книги України. Знищуючи комах-шкідників, лелеки приносять певну користь сільському господарству.
Мал. 125. Лелекоподібні: 1 – лелека білий; 2 – лелека чорний
• Журавлеподібні мають довгі шию, дзьоб та ноги, за допомогою яких можуть швидко бігати. Для більшості видів характерна видовжена трахея, яка утворює петлі. Завдяки цьому птахи здатні видавати голосні трубні звуки. Свої гнізда вони влаштовують на землі. В Україні поширені сірий та степовий журавлі. Ці види занесено до Червоної книги України. Сірий журавель поширений на Поліссі, у долинах річок Лівобережної України (мал. 126, 1). Саме його гучні крики ми чуємо в небі навесні й восени, коли ці птахи здійснюють міграції. Степовий журавель трапляється у південно-східній частині країни та на півночі Криму (мал. 126, 2).
Мал. 126. Журавлеподібні: 1 – сірий журавель; 2 – степовий журавель
• Гусеподібні – водоплавні птахи. Вони мають видовжену шию та вкорочені ноги. На ногах чотири пальці, з яких три передні сполучаються плавальною перетинкою. Характерна ознака гусеподібних – будова дзьоба. Усередині на верхній частині дзьоба є рогові пластинки, які слугують для відфільтровування їжі. Гусеподібні мають щільне жорстке оперення і густий пуховий прошарок. Жироподібні виділення куприкової залози роблять їхнє оперення водонепроникним.
В Україні мешкають лебеді, гуси, качки та інші. Найбільший за розмірами лебідь-кликун (мал. 127, 1): маса його тіла може сягати 13 кг, розмах крил – до 2,5 м. Цей красивий і величний птах дуже обережний і тримається далеко від берега.
Качки вирізняються різним забарвленням оперення самок і самців (самці мають яскравіше забарвлення). В Україні поширений крижень (мал. 127, 2). Це перелітний птах, який пізно залишає наші водойми, майже перед тим, як вони вкриваються кригою. У теплі зими крижні не відлітають.
Мал. 127. Гусеподібні: 1 – лебідь-кликун; 2 – самець крижня
Багато видів гусеподібних є об’єктами полювання через смачне й поживне м’ясо. Людина також використовує пір’я і пух цих птахів. Крижня і сіру гуску одомашнено. До Червоної книги України занесено червоноволу казарку, лебедя малого, огара, гоголя, гагу звичайну та інші види.
• Соколоподібні живляться переважно тваринною їжею. їх об’єднують спільні ознаки: короткий і гачкоподібно загнутий дзьоб, призначений для шматування їжі, міцні загнуті кігті для хапання та утримання здобичі; здатність швидко літати, тривалий час ширяти в повітрі; гострий зір, що дає змогу бачити дрібну здобич з висоти. Соколоподібні полюють здебільшого на живих тварин, але деякі види (наприклад, гриф чорний) живляться трупами тварин.
В Україні поширені шуліка чорний (мал. 128, 1) та рудий. Цих птахів можна розпізнати за вилчастим розрізом хвоста. Типовим представником орлів є беркут (мал. 128, 2) – великий птах з відносно довгими та вузькими крилами. В Україні цей надзвичайно рідкісний птах зберігся в Карпатах, Закарпатті та західній частині Полісся. Полює беркут на здобич середніх чи великих розмірів: зайців, лисиць, великих птахів тощо. Сапсан – дуже красивий представник соколів (мал. 128, 3) – полює переважно в польоті.
Мал. 128. Соколоподібні: 1 – шуліка чорний; 2 – беркут; 3 – сапсан
• Совоподібні мають великі очі з розширеними зіницями. Удень сови ховаються у схованках, полюють переважно вночі. У них гачкоподібно загнутий дзьоб, міцні та загнуті кігті на пальцях ніг. Живляться сови зайцями, мишоподібними гризунами, птахами, комахами тощо, іноді – рибою чи ракоподібними. Здобич сови захоплюють і вбивають за допомогою кігтів. Дрібну здобич сови заковтують цілком, а велику – шматують. В Україні трапляється пугач (мал. 129, 1), сови сіра (мал. 129, 2) та вухата.
Мал. 129. 1. Совоподібні: 1 – пугач; 2 – сова сіра
Багато видів соколоподібних, як і совоподібні, у великій кількості знищують небезпечних шкідників сільського та лісового господарств: мишоподібних гризунів, комах тощо. Види, які живляться трупами тварин, відіграють у природі роль санітарів. Деякі види соколоподібних людина використовує для відлякування птахів від садів і виноградників, а також летовищ. До Червоної книги України занесено такі види соколоподібних: шуліка рудий, лунь польовий та степовий; орли: карлик, степовий, могильник, змієїд, беркут, орлан-білохвіст, гриф чорний, сокіл-сапсан, боривітер степовий тощо; совоподібних: пугач, сич волохатий, сичик-горобець, сови довгохвоста та бородата, сипуха.
• Дятлоподібні пристосувалися до життя на деревах. На їхніх ногах – чотири пальці, два з яких спрямовані вперед, а два – назад, допомагаючи птахам утримуватися на стовбурах дерев під час лазания. Крім того, дятли спираються на жорсткі стрижні стернових пер. Кігті на пальцях ніг гострі, гачкоподібно загнуті.
Дятли влаштовують гнізда в дуплах, які самостійно видовбують у стовбурах дерев. Живляться переважно комахами, але можуть споживати, особливо взимку, насіння та плоди рослин. Ці птахи мають прямий долотоподібний дзьоб, за допомогою якого вони знаходять ходи комах у корі та деревині, а потім просовують туди довгий та загострений язик, до якого приклеюються комахи (мал. 130, 1). Споживаючи комах, дятли знищують шкідників дерев. В Україні поширені великий строкатий дятел, сивий, чорний (жовна) (мал. 130, 2), середній, малий дятли та ін.
Мал. 130. 1. Схема будови голови дятла (а – язик). 2. Чорний дятел (жовна)
• Куроподібні добре бігають і ходять, але неохоче піднімаються в повітря. Багато видів куроподібних – промислові види, оскільки мають смачне м’ясо. В Україні мешкають перепілка, куріпка сіра, тетеруки, рябчики та глухарі (мал. 131).
Мал. 131. Куроподібні: 1 – рябчик; 2 – перепілка; 3 – глухар
• Горобцеподібні – найчисленніша за кількістю видів група птахів. Більшість видів горобцеподібних живиться комахами, є види, що споживають рослинну їжу, окремі види – хижаки (сорокопути) або всеїдні (наприклад, сіра ворона). Гнізда будують на деревах, будівлях (сільська та міська ластівки), землі (жайворонки) чи в норах, розташованих на уривистих берегах річок (ластівка берегова). Цікаве висяче гніздо синиці-ремеза, яке вона споруджує з рослинності й пуху (мал. 132).
Серед горобцеподібних виділяють групу співочих птахів, які мають добре розвинені голосові зв’язки. Так, соловей (мал. 133, 1) щорічно відлітає восени зимувати до східної Африки, а прилітає до наших країв наприкінці квітня чи на початку травня, гнізда влаштовує на землі в густих чагарниках чи гаях. Співати солов’ї починають через кілька днів після прильоту, а припиняють спів після вилуплювання пташенят з яєць. Близькими родичами солов’їв є дрозди. В Україні мешкають дрозди співочий та чорний (мал. 133, 2).
Мал. 132. Гніздо ремеза
Мал. 133. Горобцеподібні: 1 – соловей; 2 – дрізд чорний; 3 – ластівка берегова; 4 – синиця чубата; 5 – горобець хатній; 6 – крук; 7 – сіра ворона
Перелітні птахи ластівки мають короткий і широкий дзьоб, довгі та вузькі крила, вилчастий хвіст та короткі ноги. Вони вловлюють свою здобич – різноманітних комах – у повітрі. В Україні поширені ластівки сільська, міська та берегова (мал. 133, 3).
Синиці – дрібні птахи, що живляться переважно комахами. В Україні трапляються синиці: велика, довгохвоста, голуба, чубата (мал. 133, 4) тощо. Одним з найпоширеніших видів птахів є горобець хатній (мал. 133, 5). Живляться горобці як рослинною, так і тваринною їжею, а пташенят вигодовують комахами, чим приносять людині безсумнівну користь. Крук — найбільший представник горобцеподібних в Україні (мал. 133, 6), маса тіла якого сягає 1,6 кг. Він має чорне, з металічним відблиском оперення. Живиться переважно трупами тварин. Сіра ворона (мал. 133, 7) трапляється частіше, ніж крук. Останніми роками вона дедалі більше тяжіє до осель людини.
Біологічний словничок: безкільові та кільогруді птахи.
ПЕРЕВІРТЕ ЗДОБУТІ ЗНАННЯ
1. Що характерно для представників нелітаючих птахів? 2. Які пристосування мають пінгвіни для плавання? 3. Які види лелекоподібних та журавлеподібних трапляються в Україні? 4. Які пристосування до водоплавного способу життя мають гусеподібні? 5. Які види соколоподібних поширені в Україні? 6. Який спосіб життя притаманний совоподібним? 7. Що характерно для представників куроподібних? 8. Чим характеризуються представники горобцеподібних?
Обговоріть у групах
Пригадайте лелекоподібних, журавлеподібних та гусеподібних, яких занесено до Червоної книги України. Чому скорочується чисельність цих птахів? Які заходи їхньої охорони ви могли б запропонувати?
Для допитливих і кмітливих
Для чого потрібен кіль нелітаючим птахам пінгвінам?
Цікаво знати
Мал. 134. Фазани
- На територію нашої країни завезено такі види, як фазан (мал. 134) і кеклик. У яскравому забарвленні самців фазана чергуються різноманітні кольори: золотий, темно-зелений, оранжевий, фіалковий тощо.
- У глухарів досить цікава шлюбна поведінка. Самець, виконуючи шлюбну пісню, втрачає слух. Саме ця властивість самців і дала назву виду. В Україні глухарі поширені в лісовій зоні та на території Карпат.
- Серпокрильці, які зовні нагадують ластівок, через довгі крила не здатні ходити по землі й, перебуваючи на рівній поверхні, злетіти не можуть.
- Одне й те саме гніздо лелеки можуть використовувати багато років поспіль. У народі є повір’я, що лелеки приносять із собою весну. Це пов’язано з тим, що ці птахи прилітають рано навесні – у березні або на початку квітня. З появою лелек селяни починали висівати ярі культури та висаджувати городину.
- Зір у багатьох соколоподібних у 6-8 разів гостріший, ніж у людини. Це дає можливість соколу-сапсану помічати свою здобич – дрібних птахів – майже за кілометр.
- Орлан білоголовий став національним символом США. Цікаво, що під час громадянської війни між Північними та Південними штатами білоголовий орлан, якого звали Старий Ейб (так називали президента США Авраама Лінкольна), пройшов з військами Північних штатів усю війну. Він полюбляв військові оркестри, насвистував, коли виконували військові марші. Цьому птаху в США поставлено пам’ятник.
- Ластівок вважають чудовими синоптиками. У сонячну погоду вони підіймаються високо в небо, оскільки дрібні комахи підхоплюються висхідними потоками теплого повітря і заносяться у верхні шари повітря. Коли ж перед грозою чи дощем повітря насичується водяною парою, то комахи, які намокають, літають ближче до землі. За комахами спускаються ближче до землі й ластівки, які продовжують полювання і в дощову погоду.
- Дятли роздовбують кору дерев, які заражені шкідливими видами комах. Тому сліди діяльності цих птахів є сигналом того, що дерево уражене шкідниками.
- В охороні птахів важлива роль належить не лише державним установам, але й громадським організаціям.
Який птах скрипить як дерево
Тема: звернення ліричного героя до дощика, щоб той його не намочив.
Ідея: возвеличення прагнення хлопчика порозумітися з дощиком.
Основна думка: з раннього дитинства кожна людина повинна осмислено сприймати будь-яке явище природи.
Літературний рід: лірика.
Жанр: вільний вірш.
Вид лірики: пейзажна.
Мотив: відтворення радісного настрою ліричного героя, який разом із навколишнім світом отримує насолоду від теплого дощу.
Ліричний герой: живе в гармонії з природою, бо є її частиною.
Художні засоби: епітети – «зелене волосся дощу», зелений птах», «блакитна стрічка», «холодне волосся», персоніфікація – «хмара плете і плете», повтор – «волосся», метафори – «я вплетений», «вплетена дорога. хата. прямокутники дерев. річка. стадо корів. небо», порівняння – «хата, як зелений птах», «річка, наче блакитна стрічка», «хата, як гніздо», анафори – «хто», «уплетена*, «уплетене».
Зміст та аналіз вірша:
Це вірш про щастя, яке переживає людина лише в дитячих літах, і згадує згодом про нього як про щось найдорожче. Про щастя єднання з рідним довкіллям, із батьківським домом, який для дітей завжди наповнений теплом любові, немов гніздо для пташенят. Шлях до батьківської домівки, дерево над дорогою, череду корів, річку на видноколі — усі ці зорові образи поєдпує чарівний дощ у цілісну панорамну картину комфортного простору, у якому людина по- справжньому почувається собою. Ліричний герой цього твору простує уявною дорогою, «що веде до батьківської хати», відновлює у своїй пам’яті казкові простоту й гармонію дитинства.
ЧИТАТИ ВІРШ “З ДИТИНСТВА: ДОЩ” ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО
Я уплетений весь до нитки
у зелене волосся дощу,
уплетена дорога, що веде до батьківської хати,
уплетена хата, що видніється на горі, як
зелений птах,
уплетене дерево, що притихле стоїть над дорогою,
уплетена річка, наче блакитна стрічка в
дівочу косу,
уплетена череда корів, що спочивають на
тирлі.
А хмара плете і плете
зелене волосся дощу, холодне волосся дощу.
Але усім тепло,
усі знають: дощ перестане,
і хто напасеться, хто набігається,
хто нахитається,
хто насидиться на горі,
хто належиться,
а хто прийде додому
у хату, наповнену теплом, як гніздо.
Зрізати чи ні? Як доглядати дерева в містах так, щоби їм не нашкодити
Екологічна Ініціатива фонду «Відродження» – EPAIU, що займається підтримкою природоохоронних громадських організацій та екоактивістів, проведе серію еко дискусій». Дискусії, як і сама Ініціатива, відбуватимуться за сприяння та фінансування Швеції. Серед них «Кронування без травмування. Як і навіщо доглядати за деревами в місті». Представниця фонду Оксана Дащаківська разом із представниками міста, активістами, науковцями та екологами з’ясовували, яким має бути догляд дерев, зокрема, як робити кронування, не завдаючи їм шкоди.
Це цьогорічні фото, і вони не зі Львова, а з різних міст сходу і заходу України. На них зображені дерева, які добровільно приведені людьми до такого стану.
Пані Олено, розкажіть, що таке догляд дерев та чи можна звести його лише до кронування? Чи насправді ця практика має негативний емоційний відтінок? Як узагалі треба доглядати дерева?
Олена Козак, кандидатка біологічних наук, експертка громадської організації «Зелена хвиля»: Те, як роблять, як показано на фото, це кронування, не є турботою ні про дерева, ні про громаду. Догляд дерев здійснюється згідно з правилами утримання зелених насаджень, прийнятими у 2006 році. Деякі пункти в них дуже загальні, без деталізації, через що виникає багато різних непорозумінь. Деякі з них потребують оновлення. Цими правилами передбачені три типи обрізування дерев: формувальний – коли формують крону і видаляють молоді одно-, трирічні пагони; санітарний – коли видаляють сухі й загниваючі гілки, та омолоджувальний – так зване кронування, або топінг. Згідно з цими правилами, останнє роблять лише зі старими деревами, у яких всохла верхівка і припинився ріст пагонів. Але кронування можна застосовувати не для всіх порід, бо деякі не відновлюються і за рік гинуть. Унаслідок кронування змінюється співвідношення кореневої системи та крони (зменшується її частина). Дуже часто зріз роблять надто великим, не обробляючи його фунгіцидами, туди потрапляють спори грибів, і дерева заражаються хворобами, ослаблюються. Необхідність кронування пояснюють зменшенням аварійності дерев, щоби гілки не падали на голову. Але насправді воно її тільки посилює, бо молоді пагони досить крихкі та легко відламуються, не витримуючи ваги, особливо під час обледеніння, яке спостерігаємо останніми роками взимку.
Кронування має багато чинників, які призводять до загибелі дерев, та й це не є турботою про громаду. В містах ми садимо дерева, щоби створити собі комфортні умови. На жаль, у нашому суспільстві дерева завжди асоціюються з деревиною, а насправді вони продукують численні екосистемі послуги: очищають повітря, виділяють кисень, поглинають вуглекислий газ, затримують дощовий стік під час сильних злив, регулюють мікроклімат. Дерева позитивно впливають на наше фізичне і ментальне здоров’я. Здатність надавати екосистемні послуги напряму пов’язана з листковою площею дерев. І коли ми їх кронуємо, то зменшуємо її, і дерева перестають виконувати усі ці функції.
Якщо такі послуги надаються, то хтось має їх оплачувати? Пані Галино, ми ж маємо знати, які дерева надають ці послуги найкраще, яким деревам треба допомогти? Може, вони потребують нашого догляду? Чи має місто свою нормативно-правову базу, за якою ми робимо нашим деревам краще?
Галина Микітчак, в.о начальника управління екології та природних ресурсів Львівської міської ради: Законодавство потребує уточнення, але воно не має серйозних суперечностей. Ми послуговуємося нормами, які використовує Європейський Союз. Ще не затвердили їх на рівні міста, але хочемо використовувати як нормативно-правову базу. Однак на практиці спілкуємося зі всіма надавачами послуг з обрізування і догляду зелених насаджень, досягли домовленостей щодо використання більш європейських правил їх догляду. Львів’яни бачать, що жорсткого обрізування ми не використовуємо, хоча, на жаль, є випадки, коли це роблять господарі на приватних ділянках або працівники – утримувачі електричних мереж задля додержання правил техніки безпеки, або коли постав вибір між зрізанням дерева, бо на ньому багато омели і воно не зможе вижити, і жорстким обрізуванням.
На жаль, на законодавчому рівні відсутня норма облікування всього комплексу послуг, які надає дерево. В США є такий розрахунок, там чітко визначено, яку функцію виконує кожне дерево, і за формулами можна розрахувати, скільки воно виробляє кисню, утримує води, яку кліматологічну функцію виконує. Їх розробила агенція лісових ресурсів. Для нас це було б дуже цікаво, тож науковці мають підказку, як облікувати функції дерев, що допоможе зробити ефективнішими законодавчі норми. Однак дерево – це елемент благоустрою, який потребує утримання, що й намагаємося робити.
Пані Марино, якою є роль громадян у догляді дерев? Чи є механізм, як треба реагувати, коли щось не так?
Марина Капітон, екологиня громадської спілки «Досить труїти Кривий Ріг»: Ми взялися за цю проблему на всіх рівнях, бо два останні роки наше місто переживає справжню дереворубку. Кривий Ріг – це степова зона, доволі посушлива. І щоб виростити тут велике масивне дерево, знадобиться неабиякий ресурс. Через петицію до міської влади ми вимагаємо нових правил обрізування. Є законодавча колізія між правилами та розрахунками шкоди, які суперечать одні одним. Також ми писали в державну інспекцію, заяву в поліцію. На жаль, поки що не маємо успішних кейсів, як громадянам достукатися до місцевої влади, коли вона цього не хоче, коли повністю нехтують законами.
Пане Володимире, розкажіть, як у Львові здійснюють та оцінюють таке обрізування?
Володимир Гулей, фахівець сектору моніторингу стану об’єктів садово-паркового господарства та вуличного озеленення комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» департаменту містобудування ЛМР: Ми його плануємо, контролюємо, деколи й самі робимо. Діалог із мешканцями триває постійно. Завжди є ті, хто за і хто проти, хто за зрізання повністю, а хто не радить рухати жодної гілки. Маємо знаходити компроміс. Здоровий глузд перемагає завжди. Таке кронування, як на фото, у Львові роблять дуже рідко, можливо, тільки на об’єктах приватної власності, де можна самому визначитися, що робити з деревами, якщо вони не особливо цінні, а також на об’єктах оборони. Якщо у Львові десь зробили глибоке кронування, топінг, то це спричиняє резонанс і не сприймається як нормальне явище, як це є по Україні. Коли виїжджаємо, для прикладу, за об’їзну, то бачимо контраст між тим, що є в межах міста і за межами. Жителі підтримують зміни останніх чотирьох років.
А де можна вивчитися на арбориста, який доглядає дерева? Чи може це робити будь-хто? Чи є межі цього догляду?
Володимир Гулей: Арборист професійно доглядає дерева. В Україні на нього не вчать, такої спеціальності немає в переліку. Європа випереджає нас років на 30. Там є відповідні курси – в Німеччині, Чехії, Британії. Дехто з України почав навчання, але в нас необов’язково мати європейський сертифікат. Маємо надію, що так згодом працюватимуть із міськими, особливо цінними породами дерев. Пам’ятками природи стануть тільки ті, що матимуть європейський сертифікат. Ми до того йдемо, переймаємо європейський досвід, адаптуючи його до наших реалій. Є разючі зміни між тим, що було кілька років тому і є зараз, хоча в Україні триває давня практика.
Галина Микітчак: Ті, що надають якісні послуги в Україні, мають базову освіту як фахівці садово-паркового господарства, здобуту, для прикладу, в Лісотехнічному університеті. Їхня освіта, навики та досвід зазвичай отримані тут. За потреби можна одержати міжнародні сертифікати, займатися самоосвітою: в ютубі є арбористичний канал із теорією та практикою. Але потрібне бажання людини, громади, активістів.
Микола Рябика, еколог, виконавчий директор громадської організації «Плато»: Володимире та Галино, а що стало причиною зміни підходів у Львові? Це ж ключ для більшості громад в Україні.
Галина Микітчак: Змінилося спілкування з громадою. В нас постійно працюють гарячі телефонні лінії в усіх форматах. Громада, влада і бізнес постійно спілкуються. Люди їздять за кордон, бачать позитивні зміни і хочуть таких у своєму місті, громаді, надсилають запити тим, що ухвалюють рішення: керівникам міста, свого ОСББ. Запити мешканців зростають швидше, аніж законодавчі вимоги та інколи наші можливості. Наше завдання – завжди відповідати на такі побажання.
Миколо, а як ви думаєте, чому чотири роки тому у Львові стали можливі зміни?
Микола Рябика: Я за цим стежив і сам долучався до таких процесів. Ключем до розв’язання цієї проблеми є реальне ставлення, що комусь це не байдуже, що хтось це почув, зрозумів, що це варто втілити, реалізовувати. Мабуть, із цього все й почалося. В багатьох містах України влада, бізнес, соціум, громадські організації розколоті, тому цього й не відбувається. А у Львові цей симбіоз є. Так, у нас багато дискусій, не все добре, але саме ставлення та підхід змінилися.
Відбувся рух знизу, зокрема через появу екодружнього дискурсу, який змінив не тільки ставлення до дерев, а й до відходів, охорони довкілля, збереження флори та фауни в місті, створення міських заказників. Це паралельні комплексні підходи.
Микола Рябика: Так, але це теж було небезпідставно. Пам’ятаємо 2016 рік, те, що відбувалося з Білогорщею, інші ситуації, пов’язані не тільки з деревами. Ось це все, дискусії довкола цього, мабуть, і привели до таких змін.
Через зміну клімату виникає обледеніння дерев, почастішали буревії, під час яких падають дерева, і це інколи призводить до загибелі людей. Як у контексті цього має змінитися догляд дерев?
Микола Рябика: Тут потрібне комплексне рішення, бо в сучасному світі все має відбуватися в комплексі. Кліматичні пояси зміщуються до Півночі, більшість території України перейде в степову зону, і до цього потрібно буде пристосовуватися. Щоправда, це менше впливає на Львів. Ставлення є ключовим моментом у тому, як усе має відбуватися в суспільстві. На жаль, люди згадують про дерева тільки тоді, коли комусь на голову падає гілка або й саме дерево. Хтось гине, хтось сильно травмується, і вже тоді відбувається дискурс. Але, крім таких поодиноких випадків, які можуть статися з будь-ким, для сотень тисяч людей дерева є надавачами екосистемних послуг. Окрім уже згаданих, вони створюють затінення під час спеки, що також є наслідком кліматичних змін. Теплові острови, хвилі тепла тільки збільшуватимуться.
Щоби змінити саму парадигму, я виокремив такі ключові моменти: потрібно змінювати підхід до дерев, які маємо (це відбувається у Львові); потрібно не просто берегти старі дерева, а й опікуватися дорослими, бо вони дають більше екосистемних послуг, аніж молоді.
Наступний етап – debetonoza. Тут згадували про зміну законодавства, кошти ЄС. Але ці кошти не завжди дають позитивні зрушення. В Польщі зараз досить активний рух debetonoza, коли звільняють простори площ, викладених бруківкою за освоєні кошти. Це чудово, що з’явилися такі простори, але водночас є й великі втрати. Зараз починається рух назад.
І останнє – має бути техніка безпеки поводження кожної людини. Якщо місто, органи місцевого самоврядування, управління екології, садівники Львова застерігають: «Не йдіть у парки, бо у найближчі два дні буде стихійне метеорологічне явище – буревій, сильні опади!», то не потрібно цього робити. Треба просто берегти себе, бо ці випадки, зокрема й летальні, відбувалися через нехтування технікою безпеки під час згаданих явищ.
Для зміни ставлення громади до дерев потрібен інструментарій, окрім дискусій. Наскільки вам вдалася й узагалі спрацювала інвентаризація дерев?
Марина Капітон: Ми намагаємося запровадити інвентаризацію, тому що важливо змінити ставлення людей зі споживацького на бережливе, адже ресурси вичерпні, зберегти їх досить важливо. На жаль, місцева влада не створила такого реєстру, хоча ми й ініціювали багато заходів. Після створення петиції помітили, що відношення до дерев почало змінюватися. Є ще люди, які кажуть, що є дерева, які нікому не потрібні, бо можуть впасти. Але в буревій може впасти навіть здорове дерево! Людям треба пояснювати, доносити цінність таких ресурсів, важливість їх збереження. Раніше після кронування у нас зникали цілі алеї, вмирало 20 із 20 дерев – ось такий результат омолодження в серпні, коли є спека. Влада нас не почула, але більшість мешканців ми таки переконали, щораз більше людей долучається до нас.
Навіть під час війни місто висаджувало дерева. Скільки воно витрачає на обрізування і догляд? Чому ми все ще садимо дерева?
Галина Микітчак: Цю суму назвати складно. У середньому правильне обрізування одного дерева обходиться у понад 1000 гривень. У Галицькому районі на 2023 рік запланували для 1240 дерев 1,8 мільйона гривень. Це складний район, доступ до дерев інколи складний, тому тут застосовують не лише обрізування за допомоги автовишки, а й замовляють послуги верхолазів, які на спеціальному кріпленні піднімаються на дерево, зрізають гілку, щоб не пошкодити майно і не травмувати людей. Лише на обрізування дерев у всьому місті знадобиться майже 10 мільйонів гривень. Мовиться про вже дорослі та подекуди старі дерева. Це важливо для того, щоби ми могли їх зберегти.
Висаджування дерев є постійним процесом. Вони мають свій період життя. Частина з них всохли через вік або зміну клімату, ми знімаємо їх із безпекових питань, натомість висаджуємо нові, щоби зберегти баланс.
Які дерева треба висаджувати, враховуючи зміни клімату, не лише у Львові, але й у інших містах України?
Микола Рябика: Це складне питання. Маємо пристосовуватися до кліматичних змін у місті. Ми вже згадували про теплові острови, про спеку. Треба пристосовувати до цього саме ті дерева, які звикли до високих температур. Не варто забувати й про якість поглинання води деревами. Зазвичай ми нехтуємо ними: припарковуємо автівки на їхньому корінні, можемо поставити на дерево щось важке, обкласти стовбур якимись будівельними матеріалами. А насправді деревам потрібна умовна захисна зона для коріння, щоби воно дихало.
Ми в нашій організації колись експериментували з дощовими садами, але для дерев є схожі біодренажні системи – так вони можуть поглинати ще більше води. Мабуть, у цьому і відповідь.
А я думала, що ви скажете «у нас мають рости пальми».
Микола Рябика: Пальми сто років тому вже були у Львові. Це реально зараз теж може бути, тільки в літній період. А щодо 10 мільйонів на обрізування дерев, то бюджет Львова мільярдний. Можна сказати, що зараз війна, що це не на часі, але без дерев ми не отримаємо багатьох вигод, тож не маємо права ними нехтувати.
Пані Олено, ви знаєте, якою має бути методика оцінювання послуг, які надають дерева?
Олена Козак: Методики є, але вони неповні. Можемо оцінити лише деякі екосистемні послуги. А як оцінити естетичну функцію дерева? В «Зеленій хвилі» ми впроваджуємо програми, як i-Tree Есо, які є доступними в Україні. Ця програма з допомогою певних даних про дерево (вид, фізичний стан), а також кліматичних даних, інформації про якість повітря та кількість надходження різних речовин дозволяє визначити декілька екосистемних послуг. А саме: скільки дерево виділяє кисню та поглинає вуглекислого газу, скільки вловлює забруднювачів, який об’єм води затримується кроною і поглинається коренями. Також вона дозволяє оцінити енергетичні показники будівель поруч, оскільки в будинках біля дерев ми рідше використовуємо кондиціонери влітку, що економить електроенергію. Програма оцінює все як у одиницях виміру, так і в грошовому еквіваленті. Торік у пілотних громадах і зараз вчимо працювати з цими програмами, щоби громади могли це використовувати для інвентаризації та оцінки екосистемних послуг. Виготовляли таблички, де вказували, що це дерево надає громаді екосистемні послуги на 1000 гривень щороку, пояснювали, що туди входить. Це сприяє розширенню обізнаності, розумінню цінності дерев, завдяки яким у містах створюється добробут та комфортні умови.
Микола Рябика: У Барселоні діє проєкт «Суперблоки», в межах якого перекривають 500 кварталів. Суть у тому, що там дуже інтенсивний трафік, забруднене повітря, тому вирішили перекривати блоки, зменшувати навантаження на вулиці і посередині блоку садити дерева. Створивши таку інфраструктуру, вони порахували, що на два роки збільшать середню тривалість життя мешканців Барселони. В нас, на жаль, такої інформації немає, ми, мабуть, навіть не замислювалися над цим. Але варто це якось порахували, сказати: «Посадив дерево – отримав три додаткові дні життя».
ЄС уже частково переглянув свою політику, узяв курс на озеленення. Чи загрожує нам асфальтування зелених зон? Як можемо цьому запобігти?
Олена Козак: Будемо сподіватися, що не загрожує. Громадськість може впливати на ухвалення рішень, хоча деколи треба трошки зачекати, щоб зрушити все це з мертвої точки. Надіюся, що асфальтування зелених зон не буде, у Європі від цього відходять. Там, де 10 років тому були тротуари, усе в бетоні, зараз гарненькі зелені насадження. Тепер у містах популярні природоорієнтовані рішення, які дають низку вигод.
Чи інструмент із підрахунку послуг доступний громадам, це може зробити будь-хто?
Олена Козак: Є цілий ряд доступних інструментів. Простіші, як-от додаток i-tree, який можна завантажити на смартфон і, знаючи вид дерева та його окружність, оцінити екосистемні послуги і те, скільки воно надаватиме їх, наприклад, через 20 років. Але це дуже загальний інструмент, використовується з освітньою метою. А є i-Tree Eco – програма, яку потрібно завантажити на комп’ютер. Туди треба внести багато різних даних для ширшої оцінки. На нашому сайті є ця інформація, записи вебінарів, як із цим працювати.
Як ми можемо віддячити деревам за екосистемні послуги?
Володимир Гулей: Кожне дерево, залежно від віку, потребує різної допомоги. Маємо не заважати їм жити, мусимо якось співіснувати. Паркінги, дороги, комунікації ускладнюють та вкорочують життя деревам. Можемо подякувати їм покращенням ґрунтових умов. Щоби було достатньо води, яка розчиняє поживні речовини, транспортує їх, а також речовини, які використовують для боротьби з хворобами та шкідниками, по дереву. Однак ми не можемо перенаправити всю воду з вулиць і тротуарів під дерева, бо ще не відмовилися від піщано-сольової суміші, тому робимо лунки з вищими бортами. Відмова від піскосуміші – вже допомога, як і створення дощових садків, перенаправлення дощової води в зелені зони, санітарне обрізування, зняття обламаних, прогнилих частин, балансування крони. Все це подовжує деревам життя. Інколи маємо з мешканцями дискусію щодо обрізування здорових гілок. Але коли дерево нахиляється, виникає загроза падіння, тож доводиться збалансовувати крону. Це також подовжить дереву життя і убезпечить все і всіх навколо нього.
Олена Козак: Міста можуть приймати адекватніші правила догляду дерев. Нещодавно Київська міська рада нарешті прийняла правила догляду зелених насаджень, які обговорювали з 2021 року. Вони виглядають доволі адекватними, навіть містять схемки, як можна зрізати дерева. Від омолоджувального обрізування вони відмовилися, залишили тільки формувальне та санітарне. До їх розробки та обговорення були залучені науковці, арбористи, комунальники, громадськість. Отже, належний догляд є найкращою подякою деревам.
Готуючись до цієї розмови, я прочитала, що дерева – найстаріші мешканці Землі, які збереглися донині як частинка нас – спільноти, планети. Які три базові кроки назвете для того, щоби ми відносилися до дерев краще, людяніше?
Марина Капітон: Має бути екологічна освіта змалку – це першочергове. Дітям потрібно розповідати, чим дерева корисні, навіщо вони потрібні, як ми можемо симбіотично з ними співіснувати, як їх доглядати.
Галина Микітчак: Щоби ухвалити правильне рішення, треба думати як хтось. А щоб допомогти дереву, треба думати як дерево. Доведено, що дерева між собою спілкуються, мають певні нейронні зв’язки, як і гриби. Їм треба дати простір, забезпечити якісними послугами в межах міста. Бо деревам за межами населених пунктів у природному середовищі догляд не потрібен – лише простір.
Микола Рябика: По-перше, усвідомлення, що дерева – це не проблема, а рішення, особливо в умовах кліматичних змін, які впливають на міський простір. По-друге, якщо хтось ставиться до дерев погано, потрібно його соромити. У Львові нещодавно був випадок, коли двоє чоловіків нахабно спиляли дерева, бо хотіли зробити на їхньому місці парковку. До людей, які нищать дерева, треба ставитися як до тих, що співпрацюють із москалями. Звичайно, в межах розумного. По-третє, дерева – поза політикою. Яким би розумним не був політик, він не має впливати на рішення щодо таких речей. Навіть знаючи, що дерева надають екосистемі послуги, керуючись політичними процесами, він може ухвалити хибне рішення. Є науковці, практики, люди, які працюють у цьому секторі, їм потрібно розробляти ці стратегії. Мене дивує, що в Києві щось ухвалили, зробили, а решта громад в Україні щось намагаються робити, і нічого не виходить. Чому це не може бути загалом, без політичних рішень на місцях? Політики не ухвалюють хороших рішень щодо дерев і зелених насаджень.
Володимир Гулей: Не прирікати молоді, недавно посаджені дерева на страждання, не йти всупереч природі, підбирати адекватні види для адекватних місць. Не може той же бук рости на роздільній смузі двох доріг. Часто мешканці щось роблять із благих намірів, але дерево страждатиме кілька років і загине. Має бути адекватний підбір виду та місця.
Олена Козак: Передусім ми повинні ставитися до дерев у містах як до найбільшої цінності, бо завдяки їм створюються комфортні умови. Треба застосовувати більш-менш адекватний підхід до догляду, робити щось, тільки якщо це має доцільність. Давати всебічну освіту, показувати, як улаштована природа, чому дерева нам потрібні. Дерева в містах – це не про дерева, а про людей, тому що саме від них залежать добробут, здоров’я, комфорт, створення сприятливіших умов для нашого життя.
Я для себе зробила декілька важливих висновків. Рішення мають бути ухвалені в демократичний спосіб, щоби вони були добрими для людей і для дерев. Потрібно більше просвіти, усвідомленого ставлення до дерев, зокрема, як до надавачів екологічних послуг. Навіть в умовах війни дерева є важливою складовою нашого життя, тож вони не повинні страждати, вони дбатимуть про наше відновлення. Де є дерева, там люди одужують швидше, бо це впливає на наше ментальне здоров’я, і дослідження це підтверджують. Правила можна змінювати, але для цього потрібен сильний рух знизу, нормально організована дискусія і нові рішення. Але як вони можуть бути ухвалені поза політикою – важко уявити.
Текст: Марічка Ільїна
Фото: Твоє місто
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.