Донські козаки і українці. Вигадки та історичні факти
Часопис «Вільне козацтво/Вольное казачество» українською і російською мовами видавався на еміграції (спершу в Празі, а згодом у Парижі). Його видавали російські козаки, прихильники дружби з Україною Фото:vtoraya-literatura.com (Official website)
Події 2014 року боляче вдарили по стосунках між українцями та російськими козаками, частина з яких воювала в різних формуваннях проти незалежності України. А на багатьох козачих сайтах в інтернеті здавна поширювалася псевдоісторична інформація, нібито українці взагалі не мають жодного стосунку до козаків, мовляв по зруйнуванні Запорізької Січі Катериною, дніпрові козаки переселилися на Кубань, і тільки кубанські козаки є нащадками запоріжців, але не українці.
Разом з тим, справжні історичні факти свідчать про те, що російські, донські козаки, в старі часи вважали козаків українських, запорізьких, найстарішим з усіх козачих військ, і навіть саме постання донського війська було пов’язане з українськими, дніпровими, козаками.
І дійсно, значна частина як російських істориків (і серед них Василь Татищев і Микола Карамзін), так і українських (Микола Маркевич, Дмитро Яворницький), а також і турецькі історичні джерела, свідчили, що початок донського козацтва був пов’язаний із походом на Дон відомого черкаського старости Дмитра «Байди» Вишневецького у 1560 році, і саме черкаські козаки, що прийшли з Вишневецьким, започаткували як донське козацтво, так і столицю донських козаків, місто Черкаськ (Черкаський городок), який і названий був за містом Черкасами, а першим донським отаманом став виходець із тих самих дніпрових Черкас, Михайло Черкашенин.
Один із організаторів козацького війська, гетьман, князь Дмитро Вишневецький (близько 1517–1563/1564). Портрет XVIII століття. Вважається, що саме він став прообразом легендарного Байди – оспіваного в народних думах героя
Щоправда, сучасні донські історики, аби не згадувати Україну, наполягають на тому, що першими козаками на Дону були не «черкаси», а «черкеси», тобто гірські народи Кавказу, але, якби там не було, а українські традиції жили і зберігалися серед донських козаків аж до нашого часу.
В українських традиціях був побудований головний військовий собор донських козаків, Воскресенський, у місті Черкаську, що на головній площі козачої столиці, яка називається саме так, як і в українців – Майданом.
Воскресенський військовий собор донських козаків, споруджений на початку ХVIII століття за українськими взірцями, в колишній столиці донського козацтва – місті Черкаську, що було засноване українськими козаками-черкасцями (нині Старочеркаська станиця Ростовської області)
Ось як характеризують цей собор науковці: «Воскресенський військовий собор – це хрещатий двоповерховий дев’ятибанний храм. Він зведений в стилі українського бароко, невідомими майстрами, знайомими з тогочасною архітектурною традицією козацької Гетьманщини». Розписували собор також українські майстри, кияни, під керівництвом Пилипа Симоновича.
І одягалися донські козаки та отамани майже саме так, як козаки українські, і навіть символи влади – булави в їхніх руках, цілком тотожні тогочасним зображенням української козацької старшини Гетьманщини та Запоріжжя.
Теж саме і козачі хати. Подивіться, наприклад, на зображення домівки на донському хуторі Кружилині, де народився відомий письменник Михайло Шолохов.
Шолохов хоч і не був справжнім донським козаком (батько його був росіянин із Рязанщини, а мати – українка, з родини переселенців із Чернігівщини, Анастасія Чорняк), але шолоховська хата є типовою і для козачих хат Дону.
Хутір Кружилин у Ростовській області, 2 липня 1965 року. Делегація з тодішньої Німецької Демократичної Республіки на запрошення письменника Михайла Шолохова відвідує будинок, у якому він народився
Сучасна фотографія меморіального будинку на хуторі Кружилин (Ростовська область), де народився Михайло Шолохов і жив з батьками до 1910 року
Будинок, в якому сім’я письменника Михайла Шолохова жила в станиці Каргинській Боківського району Ростовської області
Сам Шолохов казав про своє українське коріння: «Моя мати з дитинства прищепила мені любов до українського народу, до українського мистецтва, до української пісні – однієї з наймилозвучніших у світі».
По-різному складалися стосунки між українцями та донськими козаками і в буремному ХХ столітті. У 1918 році Українська Держава і Всевелике Військо Донське разом боронилися проти більшовицької навали.
Проте у 1919 році, донці, разом з Денікіним, пішли проти незалежної України.
Так само і на еміграції – частина донців вороже ставилася до українського національного руху, та були й такі, що вважали, що у майбутньому, українці та російські козаки повинні жити у дружбі та злагоді, хоч і в різних державах, та у братерньому союзі. Такі козаки, прихильники дружби з Україною, навіть видавали у Празі та Парижі у 1920-х–1930-х роках двомовний журнал «Вільне козацтво/Вольное казачество», який виходив українською та російською мовами.
Часопис «Вільне козацтво/Вольное казачество» українською і російською мовами видавався на еміграції (спершу в Празі, а згодом у Парижі). Його видавали російські козаки, прихильники дружби з Україною
Сподіваюся, що і в майбутньому, попри всі сучасні негаразди, українці та російські козаки житимуть у приязні та дружбі, як справжні сусіди, кожний у своїй, вільній та демократичній державі – Україні та Росії.
Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Донське козацтво
Донське козацтво — узагальнена назва вільних військових поселенців, головним чином із росіян та українців, які, починаючи з кінця XV ст., заселяли землі на Дону та його лівого притоку — Сіверського Дінця. Формування Донського козацтва відбувалося за рахунок російських та українських селян, що втікали сюди, на вільні від поміщицького гніту, від кріпацтва, землі. Вже в 1570 московський цар Іван IV звернувся до донських козаків з грамотою, в якій закликав їх взяти участь у Лівонській війні (1558-1583). В 1623 з’явився указ російського уряду, в якому стверджувалося: «З Дону видачі нема!» Тобто всіх козаків, що стали втікачами, було легалізовано, як військових поселенців. Керівним органом військового козацтва був військовий круг, на якому приймалися найважливіші рішення, обирався військовий отаман та козацька старшина. Після придушення Булавинського повстання (1707-08) ДК втратило своє самоуправління і було реорганізоване в Донське козацьке військо. З 1754 стар-шини почали призначатися урядом. їх звання перетворилися на армійські чини. В 1835 царський уряд видав «Положення про влаштування (організацію) Донського війська», згідно з яким Донське козацтво перетворилося на своєрідний лицарський орден, на військову касту. Воно мало формувати для військової служби 80 кінних полків. У березні 1920 радянський уряд фактично ліквідував Донське козацтво. Проте в 1936 кілька полків, що формувалися з донських козаків, почали називатися «козацькими». Під час Другої світової війни ці полки мужньо билися в лавах Червоної Армії проти німців та румунів. Проте значна частина козацтва, в тому числі й донського, перейшла на бік німців. В 1943 з цих козаків була сформована дивізія, котра згодом переросла в «Добровольчий (15-й) козацький кавалерійський корпус військ СС» (див.), яким командував німецький генерал, прибалтійський німець фон Паннвіц. Певна частина донських козаків влилася також у формування Російської Визвольної Армії під командуванням генерала А. Власова, яка воювала проти Червоної Армії, проти комуністичного режиму.