Зміст:
УКРАЇНА: ГУМАНІТАРНЕ РЕАГУВАННЯ У 2023 РОЦІ
У 2023 році збільшились інтенсивні удари й обстріли, а також загострились наземні бойові дії, що постійно призводило до загибелі мирних мешканців і руйнувань та спричиняло значні гуманітарні потреби. За даними проєкту зі збору даних щодо місць та подій під час збройних конфліктів ACLED, в Україні у 2023 році було зареєстровано понад 47 000 інцидентів, пов’язаних із бойовими діями, авіаційними та іншими ударами, що на понад 12 000 більше, ніж у 2022 році. Це призводило до масштабних руйнувань будинків, лікарень, шкіл, об’єктів енергетичної та іншої критичної інфраструктури та сильно впливало на гуманітарну ситуацію. Хоча постраждали всі регіони країни, найбільших руйнувань зазнали райони на сході та півдні країни.
У прифронтових громадах, зокрема на територіях, окупованих Російською Федерацією, гуманітарні потреби сягають значних та катастрофічних рівнів. Понад 3,3 мільйона людей, у тому числі 800 000 дітей, які живуть поблизу лінії фронту, потребують критично необхідної допомоги. Доступ до водопостачання, належного житла, палива для обігріву домівок та приготування їжі, соціально-правового захисту, а також інших необхідних послуг та товарів і можливості працевлаштування та засоби існування там залишаються вкрай обмеженими. Через це люди змушені покладатися на допомогу, щоб задовольнити свої основні потреби.
У 2023 році, як і раніше, щодня зазнавали пошкоджень будинки, школи та лікарні. Наприкінці року удари навіть посилились. За даними Міжнародної організації з міграції, через руйнування майже 720 000 людей у найбільш постраждалих районах України залишилися без відповідного та безпечного житла. Так, до прикладу, на Херсонщині майже 30% людей мешкають у пошкодженому житлі. Також сильно обмежено доступ до освітніх послуг. За даними Міністерства освіти, пошкоджена або зруйнована майже половина закладів освіти в Харківській та Херсонській областях. А на Донеччині ця цифра сягає приголомшливих 80%. Загалом по країні лише третина дітей навчається повністю очно. Третина навчається в змішаному форматі (очно та дистанційно), та ще третина відвідує заняття лише дистанційно. Також постраждав доступ до медичних послуг. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), з лютого 2022 року в Україні було підтверджено понад 1 500 випадків, коли постраждали медичні заклади, працівники чи пацієнти. У деяких районах на сході та півдні країні не працює майже половина закладів охорони здоров’я.
Мільйони людей в Україні стикаються з проблемами у сфері психічного здоров’я, пов’язаними зі спричиненими війною психологічними травмами. За оцінками ВООЗ, майже 10 мільйонів людей в Україні перебувають у групі ризику або мають психічні розлади. У 3,9 мільйона людей спостерігаються різні симптоми, від помірних до важких. Особливо потерпають діти. За підрахунками ЮНІСЕФ, понад 1,5 мільйона дівчинок та хлопчиків потребують допомоги для подолання стресу, тривоги чи інших проблем у сфері психічного здоров’я.
Щоб дізнатися більше, завантажте останній Огляд гуманітарної ситуації в Україні.
Завантажено: 7 Mar 2024
УКРАЇНА: ГУМАНІТАРНЕ РЕАГУВАННЯ У 2023 РОЦІ
Гуманітарний доступ
У 2023 році можливості гуманітарних організацій надавати допомогу та послуги постраждалим від війни людям в Україні залишались обмеженими через небезпеку, пов’язану з постійними ударами по країні, інтенсивними бойовими діями вздовж лінії фронту, а також через бюрократичні перешкоди. Особливе занепокоєння, як і раніше, викликала ситуація на територіях, окупованих Російською Федерацією, де унаслідок суттєвих обмежень щодо пересування персоналу, переміщення товарів та інші бюрократичні перешкоди гуманітарне реагування залишалось вкрай обмеженим за обсягами. Органи влади Російської Федерації неодноразово відхиляли спроби доставлення гуманітарної допомоги через лінію фронту, зокрема після руйнування греблі Каховської ГЕС у червні 2023 року.
На кінець 2023 року гуманітарні організації повідомили про 227 випадків, що впливали на гуманітарні заходи в країні, що становить в середньому 4 інциденти щотижня. Понад 30 таких випадків були пов’язані з впливом бойових дій на гуманітарних співробітників, та щонайменше 55 випадків стосувались пошкодження або знищення гуманітарних складів, об’єктів чи активів унаслідок ударів та обстрілів. Таки випадки здебільшого відбувались у районах активних бойових дій, де є значні гуманітарні потреби. Так, лише у грудні у Херсонській області було пошкоджено склади 5 неурядових організацій (НУО), що призвело до пошкодження тонн гуманітарної допомоги. Унаслідок таких випадків також загинули принаймні 15 і отримали поранення ще 35 гуманітарних співробітників. Зокрема 11 гуманітарних працівників загинули під час виконання своїх обов’язків.
На гуманітарну допомогу також впливали затримки та відмови у видачі віз та інші бюрократичні та адміністративні перешкоди. У 2023 році НУО в Україні повідомляли про 20 випадків відмов або затримок із видачею віз співробітникам гуманітарних організацій. Здебільшого в кінці року, коли українській уряд запровадив вимоги для гуманітарних співробітників подавати заяви на отримання віз у їхніх країнах. Пересування гуманітарних працівників по країні також стало більш обмеженим в окремих районах через додаткові вимоги у складних безпекових умовах та поблизу міжнародних кордонів країни. За рік повідомлялось про 33 інциденти щодо обмеження пересування по країні. Ще однією проблемою у 2023 році був призов гуманітарних працівників на військову службу: щонайменше 78 гуманітарних працівників отримали повістки.
На гуманітарну діяльність також вплинуло блокування транспортних перевезень польськими перевізниками на українсько-польському кордоні у листопаді та грудні. Через проблеми на кордоні виникли питання щодо постачання гуманітарних вантажів в Україну, що призвело до зменшення доступних варіантів транспортування та збільшення вартості та часу перевезень.
Для отримання більш докладної інформації завантажте Огляд питань гуманітарного доступу в Україні (січень-грудень 2023 року).
Завантажено: 7 Mar 2024
УКРАЇНА: ГУМАНІТАРНЕ РЕАГУВАННЯ У 2023 РОЦІ
Тенденції щодо гуманітарного доступу
Завантажено: 7 Mar 2024
УКРАЇНА: ГУМАНІТАРНЕ РЕАГУВАННЯ У 2023 РОЦІ
Реагування на надзвичайні ситуації (3 тижні/тижнів тому)
Гуманітарні організації доставили життєво необхідну зимову допомогу жителям зруйнованої війною Авдіївки Донецької області. Фото: УКГС ООН/Олексій Шайденков
Гуманітарне реагування (січень – грудень 2023 року)
У грудні збільшилися невибіркові обстріли та удари по багатолюдних містах України, що вкотре призводило до загибелі мирних мешканців та масових руйнувань та спричиняло значні гуманітарні потреби в Україні впродовж 2023 року. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я лише в грудні в Україні було підтверджено майже 30 випадків, коли постраждали медичні заклади, персонал або пацієнти. Це становить майже один випадок щодня. У 25 таких випадках було пошкоджено медичні заклади. Також були пошкоджені школи, зокрема в Харківській та Херсонській областях, де, за даними Міністерства науки та освіти, вже постраждала майже половина закладів освіти, та на Донеччині, де зруйновано або пошкоджено понад 80 % закладів освіти. Через повітряні удари, які збільшилися наприкінці року, за попередніми оцінками гуманітарних партнерів, були пошкоджені сотні домівок, зокрема в Харкові та столиці Києві. Також були порушені інші необхідні послуги, у тому числі електро-, водо- та газопостачання. Уздовж лінії фронту також тривали бойові дії, що призводило до погіршення гуманітарної ситуації для сотень тисяч людей, які вже мали значні потреби.
Гуманітарні партнери продовжували робити все можливе для допомоги постраждалим від війни. На кінець року майже 11 мільйонів людей, 60 % з яких склали жінки та дівчинки, та майже 20 % діти, отримали необхідну допомогу та послуги. У грудні пріоритетною була підтримка взимку. Ще 900 000 людей отримали такі послуги та товари, унаслідок чого кількість людей, які одержали підтримку на зиму, зросла до 1,7 мільйона людей. Загалом гуманітарна спільнота надала медичні послуги та товари 7,6 мільйона людей, та підтримку у сфері водопостачання, санітарії та гігієни 6,8 мільйона людей. Продовольчу підтримку та допомогу засобами до існування отримали 4,1 мільйона людей, та 3,9 мільйона одержали грошову допомогу. Матеріали для термінових ремонтів та предмети першої необхідності, у тому числі для зимового періоду, було надано 4 мільйонам людей. Підтримку у сфері освіти одержали 2,5 мільйона дітей та викладачів. Гуманітарні організації також забезпечили необхідні послуги у сфері охорони дітей для 3 мільйонів дітей, батьків та опікунів, а також надали послуги у сфері захисту, у тому числі консультації, правову підтримку та навчання з підвищення обізнаності про ризики, майже 2,2 мільйона людей. Близько 1,6 мільйона людей одержали послуги щодо запобігання гендерно зумовленому насильству та допомогу постраждалим від нього. Крім того, завдяки протимінній діяльності, зокрема заходам інформування про ризики вибухонебезпечних предметів, підтримку отримали 1,2 мільйона людей.
У 2023 році завдяки 107 міжвідомчим конвоям, у томі числі 7 у грудні, було доставлено необхідну допомогу майже 400 000 людей поблизу лінії фронту. Упродовж місяця було доправлено 3 конвої до постраждалих громад на Донеччині. Підтримку також було відправлено на Харківщину та Херсонщину, додатково до регулярної гуманітарної допомоги, що вже надається в цих районах, та на доповнення значної роботи волонтерів та гуманітарних організацій.
Надання гуманітарної допомоги та підтримки в Україні у 2023 році стало можливим завдяки сталій фінансовій підтримці міжнародної спільноти та зусиллям майже 600 гуманітарних організацій, з яких понад 400 — це українські неурядові організації. Для цілей гуманітарного реагування було отримано майже 70 % від загальної необхідної суми 3,9 млрд дол. США. У 2023 році найбільшим донором були Сполучені Штати Америки, що надали понад 1 млрд дол. США, далі – Німеччина (345 млн дол. США), Європейський Союз (331 млн дол. США), Японія (171 млн дол. млн дол. США) та Норвегія (168 млн дол. млн дол. США).
Для отримання більш докладної інформації завантажте Огляд гуманітарного реагування та фінансування в Україні (січень-грудень 2023 року).
Завантажено: 7 Mar 2024
Скільки українців не повернуться з-за кордону і чим це загрожує Україні
Від того, чи вдасться повернути українців додому після війни, залежить майбутнє економіки України та її відновлення. “Це мегаважливий фактор”, – каже голова НБУ Андрій Пишний. Дедалі частіше про це говорять в уряді, у бізнес-колах і серед експертів.
Проте нові дослідження дедалі очевидніше показують: що довше триває війна, тим більше причин залишитися за кордоном з’являється у значної частини українських біженців. Вони знаходять роботу, відкривають свій бізнес, а діти, особливо старшого шкільного віку, отримують реальну перспективу вільного доступу на європейський ринок праці із європейською освітою.
Хтось наголошує, що опитування все ще свідчать про наміри більшості українців, які після початку війни опинилися за кордоном, повернутися в Україну.
Але інші зауважують: тих, хто реально планує це зробити найближчим часом, не так вже й багато. Натомість на порядок більше тих, хто не визначився чи лише “сподівається” повернутися після війни. І поступово зростає кількість українців, які вже зараз чітко кажуть про неповернення.
Скільки українців може не повернутися додому навіть по завершенні війни, як це вплине на економіку, що можна зробити для їхнього повернення і чи варто це робити?
Колективні портрети
Автор фото, Getty Images
За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), від початку війни за кордон виїхали понад 6,2 млн українців (цією ж цифрою оперує українське мінекономіки). Із них понад 5,8 млн опинилися у Європі. Кількість внутрішніх переміщених осіб (ВПО) в самій Україні оцінюють у 5 млн людей.
Хоча суперечки щодо точних масштабів міграції, спричиненої російською агресією проти України, тривають, дані ООН вважають найбільш повними, адже вони грунтуються на доступі до інформації з багатьох країн.
Серед тих, хто загалом залишив домівки з початком війни, близько половини – це жінки. Під час воєнного стану чоловікам віком 18-60 років заборонено залишати Україну, тому серед переселенців всередині країни чоловіків значно більше, ніж серед українців за кордоном. Там в українських біженців родини є частіше неповними та розірваними.
Інша значна група – це діти. За даними УВКБ ООН, понад третина із усіх українських біженців за кордоном – це неповнолітні.
Відсоток дітей серед українських біженців за кордоном є вищим, ніж серед внутрішніх переселенців в самій Україні.
Натомість серед ВПО значно більше людей похилого віку, – навіть якщо вони залишили свій дім, Україну залишати вони наважуються рідше.
Тож якщо ми говоримо про українців, які перебувають за кордоном, то це швидше жінка працездатного віку з дітьми, а якщо мова про внутрішніх переселенців – це радше повна родина з жінки і чоловіка, в якій є як діти, так і літні люди.
Але найбільш відчутною різниця між біженцями за кордоном та внутрішніми переселенцями є, коли йдеться про економічні чинники.
Якщо серед біженців понад 40% вже мають роботу, то серед тих, хто залишився в Україні, таких близько третини.
Відповідно, різною є й відповідь на питання, чи вистачає на життя: тим, кому вдається покривати усі свої головні потреби, серед біженців удвічі більше, ніж серед переселенців.
Як біженці, так і переселенці покладаються на соціальну допомогу та одноразові грошові виплати. Але серед ВПО таких значно більше, ніж серед біженців за кордоном.
Особливо вражає різниця у тому, скільки українців перепрофільовуються, щоб знайти роботу, – серед біженців таких вже 11%, тоді як серед переселенців всередині країни – лише 0,2%.
Частково це може пояснюватися тим, що серед переселенців більше літніх людей. Але, зазначають оглядачі, такі розбіжності в цифрах також багато говорять і про загальну налаштованість, і про об’єктивні можливості знайти роботу чи здобути інший фах – в Україні та за кордоном.
Повернення: хто, коли і чому
За останнім опитуванням УВКБ ООН, більшість біженців з України у майбутньому все ще сподіваються повернутися додому, але поки що залишатимуться там, де вони є зараз.
У найближчі три місяці планують повернутися додому приблизно однакова частка біженців та внутрішніх переселенців – лише 14-15%.
Сподівання на повернення “колись одного дня” також є цілком співставними – 62-67%.
А от далі відповіді біженців за кордоном та внутрішніх переселенців розходяться. Серед переселенців удвічі більше тих, хто вже вирішив не повертатися туди, де був їхній дім, – 12% проти 6% серед біженців. Натомість серед біженців утричі більше тих, хто не визначився, – 18% проти 6% серед переселенців.
Можливо це пов’язано з тим, що багатьом переселенцям, які переїхали з півдня та сходу, просто немає фізично куди повертатись. А от у біженців може бути цілим житло далеко від зони бойових дій.
Серед тих, хто заявив про плани повернутися, – найближчим часом або “колись” після війни, – переважають ті, хто стикнувся із побутовими та іншими труднощами у нинішньому місці перебування. Вони продовжують жити в притулках, покладаються на соціальні виплати як основне джерело доходу, мають проблеми із мовним бар’єром.
Є й ще одна категорія – це ті, хто хочуть возз’єднатися із членами своєї родини в Україні, а їхнє житло не зазнало руйнувань.
При цьому у сусідніх з Україною державах частка тих, хто готовий або сподівається повернутися, є вищою. Що далі від України живуть біженці, тим меншою є готовність повертатися. При цьому більшість біженців у сусідніх з Україною країнах є вихідцями зі сходу та півдня країни, тоді як в інші країни потрапили більше біженців з Києва та Харкова.
В УВКБ ООН також відзначають, що ті, хто хоча б раз тимчасово повертався і відвідував свою домівку, більше налаштовані на повернення.
Ті, хто повертався до України на короткий час, кажуть, що головними причинами було бажання побачитися з рідними та друзями, а також сходити до лікарів чи оформити документи. Причини для повернення “на зовсім” – бажання возз’єднатися з родиною та жити у своєму культурному середовищі.
Якщо все це узагальнити, то найменше прагнуть повернутися українські біженці працездатного віку без членів родини на утриманні, частіше з країн, що не є сусідами України, і виїхали понад рік тому, на початку війни.
А найшвидше хочуть повертатися люди літнього віку та біженці з дітьми, які значною мірою покладаються на соціальні виплати.
Умови повернення
Зрозуміло, що завершення війни – головний чинник повернення чи неповернення. 90% українських біженців за кордоном кажуть, що на їхнє рішення повернутися впливає безпекова ситуація вдома. Серед ВПО таких ще більше – 95% опитаних.
Надзвичайно велике значення і біженці за кордоном, і переселенці в Україні надають умовам життя – наявності роботи у місці, яке до війни було їхнім домом, а також стабільності водопостачання, електрики, базових послуг.
Умови для життя та роботи, але вже у нинішньому місці перебування, також є важливими для трьох чвертей українців за кордоном та понад половини переселенців в Україні.
Цікавою є також і географія повернення чи неповернення. Конкретні плани – повернутися впродовж найближчих трьох місяців – мають переважно жителі Миколаївської та Чернігівської областей, а найменш готові повернутися вже зараз жителі Луганської, Донецької та Житомирської областей.
Найбільшу невизначеність загалом щодо повернення в Україну мають полтавці (40%), за якими йдуть жителі Донецької, Луганської, Вінницької, Житомирської, Львівської, Київської областей та Києва.
Серед тих, хто не має надії на повернення, найбільше жителів двох прикордонних областей по різні боки України – майже повністю окупованої Луганської та прикордонної з Польщею Львівської.
Час перебування поза домівкою також має значення. Ті, хто залишив її навесні 2022-го, менш схильні до повернення, ніж ті, хто, наприклад, виїхали восени минулого року.
Такі загальні спостереження підтверджують і менші, “точкові” опитування. Наприклад, за даними польського міграційного порталу EWL, понад третина українців, які отримали тимчасовий захист у Польщі через війну, нині вже хочуть змінити його на посвідку на проживання. Серед довоєнних трудових мігрантів таких близько 60%.
А в Німеччині липневе офіційне опитування українських біженців показало, що 44% із них мають намір залишитися в країні на кілька років або назавжди. Це на 5% більше, ніж минулого літа.
А що, як вони не повернуться?
Уряд називає своїм пріоритетом створення умов для повернення українців додому. А у мінекономіки будують свої прогнози, зокрема, і для наступного бюджету, на тому, що з-за кордону повернуться близько 3 млн українців. Вони мають підтримати як виробництво, так і споживання в країні після війни.
Проте поки що масового повернення не відбувається. За прогнозами НБУ, цьогоріч його не варто очікувати, хоча останніми місяцями різниця між відтоком українців за кордон та поверненням є близькою до нуля. Втім, до осені цей тренд може змінитися.
Тим часом українські аналітичні центри та економісти вже почали підраховувати не лише кількість тих, хто виїхав, але й чим це загрожує економіці.
За даними Європейської Бізнес Асоціації (EBA), нині серед найбільших спільних викликів підприємці називають саме проблеми із людським капіталом: крім питань мобілізації та бронювання критичних для бізнесу працівників багато хто вже зіткнувся із негативними наслідками відтоку робочої сили за кордон.
За підрахунками Центру економічного відновлення та ГО EasyBusiness, тільки в країнах Європи близько 1,42 млн з українських вимушених мігрантів належать до робочої сили.
“Якщо вже зараз не почати створювати умови для повернення вимушених мігрантів, Україна може втратити до 113 млрд доларів ВВП за 10 років, що також може означати недоотримання близько 45 млрд доларів податкових надходжень”, – каже Дмитро Ливч, керівник аналітичного напрямку Центру економічного відновлення.
Але навіть якщо до України повернуться усі біженці, цього буде недостатньо, аби підтримувати темпи росту ВВП вищі за 7% на рік, а без цього вибратися із повоєнної економічної прірви буде неможливо. За оцінкою мінекономіки, у наступні 10 років Україні доведеться додатково залучити 4,5 мільйона людей на ринок праці. Деякі українські науковці та експерти вже певний час говорять про можливість залучення на український ринок праці мігрантів з інших країн. Без повернення біженців ця потреба буде ще актуальнішою.
Керівник Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський вважає, що до проблеми повернення українців додому варто підходити з урахуванням всього того, що вже відомо про біженців: причини від’їзду кожного з них і умови, які вони самі називають для свого повернення.
У своєму дослідженні “портрету” біженців раніше цього року експерти ЦЕС припускали, що неповернення українців матиме суттєвий вплив на українську економіку, яка може втратити від 2,5 до 7,7% свого ВВП.
Про “точковість” політики повернення біженців та переселенців говорять і в ООН. Там радять спрямувати зусилля і кошти передусім на вирішення проблем із безпекою, житлом, роботою саме в тих регіонах, куди люди готові повертатися швидше.
У Центрі Разумкова вважають, що якщо український уряд хоче повернути якомога більше українців додому, треба вже зараз розробляти кроки “симетричні” до того, що запропонували українцям в Європі. Йдеться не лише про безпеку та житло, але й про сприяння зайнятості у тих регіонах, до яких найчастіше повертатимуться, а також відновлення професійної перепідготовки для тих, хто хоче знайти нову роботу.
Це сприятиме перерозподілу робочої сили у сектори, які, ймовірно, будуть найбільш активними у післявоєнний період – будівництво, машинобудування, охорону здоров’я, інформаційні технології, “а тому й будуть добре фінансуватись”, вважає директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин. Він також звертає увагу на певний парадокс: у створенні умов для повернення вимушених мігрантів має взяти участь і ЄС, де ці мігранти нині перебувають.
“Повернення доречно розглядати як один з видів допомоги ЄС Україні, – вважає економіст. – Чим більше людей повернеться, тим швидше зростатиме українська економіка, що, своєю чергою, сприятиме безпеці в Європі та зменшуватиме витрати на міграційну політику”.
З іншого боку, треба враховувати, що після війни перспектива членства України у ЄС, а відтак, і у європейському ринку праці, є цілком реальною. Тож варто вже зараз замислитися, що дозволить Україні конкурувати на цьому ринку, незалежно від повернення мігрантів.
Парадоксом є також і те, що й сама міграція вже приносить і далі приноситиме користь, – і не лише у вигляді грошових переказів з-за кордону, які були найбільшими інвестиційними потоками в Україну до війни.
“Ставлення до українців як до освіченої, цивілізованої, працелюбної нації, напевне, невдовзі стане чинником ділової та інвестиційної привабливості країни”, – впевнений економіст.
А виконавчий директор Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна Дмитро Боярчук взагалі вважає, що міграційна криза під час війни показала недооціненість українських трудових ресурсів, що накопичувалися роками:
“В один момент наша дешева робоча сила у великих масштабах виїхала до країн з високою “капіталізацією” і стала дорогою робочою силою”.
І саме під цим кутом, вважає економіст, треба підходити і до повернення біженців, – шукати шляхи, “як конкурувати за нашу, але тепер вже дорогу робочу силу”.
Тому ще до повернення українців з-за кордону, зазначає Дмитро Боярчук, варто було б зробити переоцінку робочої сили в самій Україні і збільшити її вартість.
“Нам потрібно повертати українців, але для початку потрібно “капіталізувати” тих, хто вже тут, кого ні в чому не потрібно переконувати, і хто за будь-яких умов планує своє життя в Україні”.